Рішення

від 17.04.2023 по справі 188/309/22

ПЕТРОПАВЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 188/309/22

Провадження № 2/188/69/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2023 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Місюра К.В.

за участю секретаря судового засідання: Лисяк А.Є.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, представник ОСОБА_1

від відповідача: представник Тюлькіна О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петропавлівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК «Павлоградвугілля», третя особа: Відокремлений підрозділ «Шахтоуправління Першотравенське» Приватного акціонерного товариства «ДТЕК «Павлоградвугілля» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просить:

- визнати незаконним і скасувати наказ № 2438-к від 10.12.2021р. директора Хавренкова Р.В. ВСП «Шахтоуправління Першотравенське» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про звільнення ОСОБА_2 з посади гірника підземного дільниці шахтного транспорту № 2 за порушення трудової дисципліни, що полягає в здійсненні прогулу без поважної причини з 11.05.2019р. по 10.12.2021р., згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України з 10.12.2021 року;

- поновити ОСОБА_2 з 10.12.2021 року на посаді гірника підземного дільниці шахтного транспорту № 2 ВСП «Шахтоуправління Першотравенське» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»;

- стягнути з ВСП «Шахтоуправління Першотравенське» Приватного акціонерного товариства «ДТЕК «Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.12.2021р. по 31.03.2022р. в розмірі 20 727, 48 грн. з наступним коригуванням та нарахуванням по час ухвалення рішення суду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 07.11.2016р. по 10.12.2021р. позивач працював у Приватному акціонерному товаристві «ДТЕК «Павлоградвугілля» на посаді гірника підземника другого розряду з повним робочим днем у шахті. 28.08.2017р. його було звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків. Наказом № 346-к від 26.03.2019р. позивача було поновлено на роботі, відповідно до постанови Дніпровського апеляційного суду від 12.03.2019р. Але 10.12.2021р. позивача знову було звільнено за прогули без поважної причини. 22.03.2022 року він отримав копію наказу № 2438 та трудову книжку, але вважає своє звільнення незаконним, оскільки в його діях чи бездіяльності відсутні конкретні ознаки порушення трудових обов`язків. Позивач зазначає, що з 10.05.2019 року він не може виконувати свої трудові обов`язки, оскільки відповідач його не допускає на робоче місце в зв`язку з відстороненням, що і зумовило його звернення до суду з відповідним позовом.

В судовому засіданні представник позивача та позивач підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, зазначивши, що позивач дійсно 10.04.2019 року був відсторонений від роботи в зв`язку з не проходженням перевірки знань з питань охорони праці до наступного проведення позапланового інструктажу у місячний строк, тобто до 10.05.2019 року, але з 11.05.2019 року і по час звільнення - 10.12.2021 року позивач припинив з`являтися на підприємство, причини неявки не повідомляв, тим самим демонструючи свою відмову від навчання та проходження перевірки знань з метою подальшого виконання трудових обов`язків на підприємстві за своєю професією, що і стало підставою для його звільнення, отже доводи позивача про незаконність його звільнення є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 знаходився в трудових відносинах з ВСП «ШУ Першотравенське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з 07 листопада 2016 року, згідно розпорядження від 07 листопада 2016 року № 1348-к.

Відповідно до наказу від 01.08.2017 року № 1015/1-К ОСОБА_2 переміщено на підставі ст. 32 КЗпП України за професією гірник підземний 2 розряду з 01.08.2017 року на дільницю шахтного транспорту № 3, де він працював за цією професією на цій дільниці по час звільнення з підприємства до 28.08.2017 року.

28.08.2017 року ОСОБА_2 було звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку, на підставі ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

В подальшому, постановою Дніпровського апеляційного суду від 12.03.2019 року ОСОБА_2 поновлено за професією гірника підземного на дільниці шахтного транспорту - 2 шахта «Ювілейна» ВСП «Шахтоуправління Першотравенське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

Постановою Верховного Суду від 23.06.2020 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 12.03.2019 року залишено без змін.

На виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 12.03.2019 року наказом № 346-к від 06.03.2019 року ОСОБА_2 поновлено на роботі за професією горноробочий підземний дільниці шахтного транспорту-2 з 28.08.2017 року.

В подальшому, ОСОБА_2 наказом № 2246 від 10.04.2019 року відсторонено від роботи в зв`язку з не проходженням перевірки знань з питань охорони праці до наступного проведення позапланового інструктажу у місячний строк, а саме: до 10 травня 2019 року з метою недопущення виконання дій позивачем, які не відповідатимуть Правилам безпеки у вугільних шахтах та інших нормативно-правовим актам з охорони праці.

З 11 травня 2019 року і по час звільнення, тобто 10.12.2021 року ОСОБА_2 припинив з`являтися на підприємство з метою навчання з питань охорони праці, перевірки знань з питань охорони праці та вирішення питання щодо його трудових відносин, причини неявки не повідомляв, звернувшись до суду про оскарження наказу № 2246 від 10.04.2019 року.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 20.11.2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу від 10.04.2019р. «Про відсторонення від роботи» та стягнення коштів було відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18.06.2020р. рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 20.11.2019р. залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 18.10.2021 року рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 20.11.2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18.06.2020 року залишено без змін.

Таким чином, наказ № 2246 від 10.04.2019 року «Про відсторонення від роботи» з 11.04.2019р. по 10.05.2019р. ОСОБА_2 є таким, що відповідає нормам чинного законодавства.

В подальшому, в зв`язку з неявкою на роботу без поважних причин ОСОБА_2 наказом № 2438-к від 10.12.2021 року звільнено за прогули без поважної причини на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Позивач вважає, що з 10.05.2019 року він не може виконувати свої трудові обов`язки, оскільки відповідач його не допускає на робоче місце в зв`язку з відстороненням, що і є причиною спору.

Частина 1 статті 3 ЦПК України зазначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадах.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 10 ЦПК України).

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Отже, сторони по справі перебувають у цивільно-правових відносинах, врегульованих КЗпП України та іншими цивільно-правовими актами.

Так, предметом спору, на думку позивача, є його незаконне звільнення з посади гірника підземного дільниці шахтного транспорту № 2 за порушення трудової дисципліни, що полягає в здійсненні прогулу без поважної причини з 11.05.2019р. по 10.12.2021р.

Як встановлено в судовому засіданні шляхом дослідження письмових доказів, ОСОБА_2 поновлено на роботі за професією горно робочий підземний дільниці шахтного транспорту № 2 з 28.08.2017 року.

Відповідно до п. 3.1. Наказу необхідно було забезпечити допуск до роботи гірником підземним 2 розряду на дільницю шахтного транспорту № 2 після проходження медичного огляду та проходження вступного інструктажу в навчальному пункті, позаплановому інструктажу, та провести позаплановий інструктаж з питань охорони праці з ОСОБА_2 сумісно зі спеціалістом служби охорони праці за допомогою технічних засобів в кабінеті охорони праці.

Так, 10.04.2019 року у кабінеті охорони праці в присутності комісії з перевірки знань з питань охорони праці ОСОБА_2 пройшов двічі самопідготовку до перевірки знань за допомогою програми «Протек», після чого комісія з перевірки знань з питань охорони праці провела перевірку знань ОСОБА_2 в режимі комп`ютерного авто екзаменатора у вигляді програми «Протек», про що складено звіт.

Звітом про результати тестування від 10.04.2019 року встановлено оцінку результатів «не знає», отже показав незадовільні знання, що підтверджується протоколом № 04/1 засідання цієї комісії від 10.04.2019 року, що слугувало відстороненням ОСОБА_2 з 11.04.2019 року по 10.05.2019 року від виконання обов`язків за його професією.

21.04.2019р., 24.04.2019р. та 25.04.2019р. позивачу пропонувалось пройти повторну перевірку знань з питань охорони праці, однак останній відмовлявся, про що було складено акти.

Враховуючи, що ОСОБА_2 показав незадовільні знання з питань охорони праці 10.04.2019р., відмовився 15.04.2019р. від ознайомлення з вакансіями з метою переведення на іншу роботу, не пов1язану з підвищеною небезпекою, наказом від 10.04.2019р. № 2246 його було відсторонено від роботи до наступного проведення позапланового інструктажу у місячний строк, а саме: до 10.05.2019 року.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 з 11.05.2019 року по час звільнення, тобто 10.12.2021 року припинив з`являтися на підприємство, з метою навчання з питань охорони праці, перевірки знань з питань охорони праці та вирішення питання щодо його трудових відносин.

Факт своєї відсутності на робочому місці з 11.05.2019р. по 10.12.2021р. позивач в судовому засіданні не заперечував, зазначивши, що не погодився з відстороненням і оскаржував вказаний факт.

Однак, наказ № 2246 від 10.04.2019 року «Про відсторонення від роботи» з 11.04.2019р. по 10.05.2019р. визнано законним Постановою Верховного суду у справі № 188/608/19.

Отже, відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, відповідачем неодноразово приймались заходи щодо з`ясування причин (в тому числі і поважних) нез`явлення позивача на роботі, шляхом направлення листів-повідомлень з проханням з`явитися на підприємство та надати пояснення причини відсутності (03.05.2019р., 24.05.2019р., 17.05.2019р., 31.05.2019р., 06.06.2019р., 19.06.2019р., 11.07.2019р., 19.07.2019р., 05.09.2019р., 29.12.2020р., 19.01.2021р.).

Крім того, 10.11.2021р. позивачу було направлено повідомлення про необхідність з`явитися на підприємство 23.11.2021р. для дачі пояснювальної записки з причини неявки на роботу з 11.05.2019 року, проте, ні 23.11.2021 року, ні в інший день до звільнення останній на підприємство не з`явився, причину неявки не повідомив.

До того ж, 13.02.2020 року та 17.11.2021 року комісія у складі трьох працівників підприємства виїжджала з метою з`ясування причин відсутності на роботі позивача за місцем його проживання, за результатами чого було складено акти про відмову від надання пояснювальної записки щодо неявки на роботі без поважних причин.

В результаті вказаних дій відповідачем було застосовано заходи дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення позивача із займаної посади.

Згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у певних випадках, в тому числі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Так, поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Між тим, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої ст. 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (ч. 1 ст. 43 КЗпП України).

Між тим, ОСОБА_2 станом на 01.12.2021 року не є членом профспілкових організацій підприємства, в зв`язку з чим порушення вимог п. 5 ч. 1 ст. 43-1 КЗпП України при звільненні позивача судом не встановлено.

Крім того, в судовому засіданні в якості свідків було допитано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які суду пояснили, що з позивачем працювали на підприємстві деякий час і дійсно його було відсторонено від роботи, оскільки він не склав іспити з охорони праці, покинувши територію підприємства і не з`являвся більше, що стало причиною його звільнення. Керівництво неодноразово направляло на адресу проживання ОСОБА_2 телеграми та листи із запрошенням на роботу для дачі пояснень причин неявки, але ОСОБА_2 проігнорував всі листи. За весь період його вносили до графіків, але він не з`являвся на підприємство, з графіками не ознайомлювався. Також свідки пояснили принцип потрапляння працівників на територію підприємства, в результаті чого було з`ясовано, що при бажанні кожен працівник або будь-яка інша особа могла потрапити на територію підприємства з будь-якого питання, маючи при собі або перепустку, або паспорт громадянина України (у ОСОБА_2 було в наявності і то, і інше).

В судовому засіданні також було допитано свідка ОСОБА_6 , який суду повідомив, що 17.11.2021 року він привозив позивача на шахту «Степову» на нетривалий час, а потім возив його до смт. Петропавлівка Синельниківського району Дніпропетровської області по справах.

Отже, як встановлено в судовому засіданні, підтверджується матеріалами справи та не заперечувалось позивачем в судовому засіданні, ОСОБА_2 за період з квітня 2019р. по грудень 2021р. дійсно був відсутній на своєму робочому місці.

Так, підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогули стала відсутність останнього на робочому місці без поважної причини з 11.05.2019 року.

Поважних причин, які унеможливлювали з`являтися позивачу на роботу для виконання своїх обов`язків позивач в судовому засіданні не надав.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 отримував всі листи-попередження та телеграми, що надходили від відповідача на його адресу, проте будь-яких пояснень щодо відсутності на робочому місці, а також будь-яких документів, що могли б вказувати на поважність причин відсутності на робочому місці, ані відповідачу особисто, ані суду протягом розгляду справи не надав.

З огляду на викладене, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, ухвалене судом відповідно до норма матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 141, 142, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя К. В. Місюра