Рішення

від 26.04.2023 по справі 629/5416/20

ЛОЗІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 629/5416/20

Номер провадження 2/629/2/23

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2023 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі головуючого судді Цендри Н.В., за участю секретаря Андрієнко С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лозова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Транссервіс-2008» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, моральної шкоди, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що він на підставі наказу №22-к від 09.08.2019 року приватного підприємства «Транссервіс» був прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів. З 18.04.2020 року по 27.04.2020 року включно він перебував на амбулаторному лікуванні. Після виходу на роботу, а саме 28 квітня 2020 року, його повідомили, що він звільнений за власним бажанням, хоча жодних заяв не писав, при цьому йому відмовили у ознайомленні з наказом про звільнення та видачі трудової книжки. Тільки після не одноразових звернень, а саме: заява до Лозівської прокуратури Харківської області від 29.05.2020 року, заява до Приватного підприємства «Транссервіс-2008» від 11.07.2020 року, заява до Головного управління Держпраці у Харківській області від 11.07.2020 року, Приватним підприємством «Транссервіс-2008» 01 вересня 2020 року видано йому трудову книжку. Згідно запису № 12, 27 квітня 2020 року на підставі наказу № 20-к мене було звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. На його заяви та вимоги, щодо надання копії наказу про звільнення для його ознайомлення та завіреної належним чином копії самої заяви, йому було відмовлено. Оскільки відповідачем не вчасно видано трудову книжку, вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити йому середній заробіток за затримку видачі трудової книжки за період з 27.04.2022 року (день звільнення) по 01.09.2020 року (день отримання трудової книжки).Крім того, відповідач повинен був виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку. В порушення статей відповідач не виплатив йому заробітну плату за квітень 2020 р., та не здійснив виплату всіх сум, які підлягають виплаті при звільненні. Таким чином, за затримку розрахунку при звільненні відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за період з 27.04.2020 р. (день звільнення) по день фактичного розрахунку. 3 урахуванням викладеного вбачається, що відповідач звільнив його без законної на те підстави, а тому, відповідно до положень ст. 235 КЗпП України зобов`язаний поновити його на попередній роботі. Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір. Крім того, відповідно до ст. 235 К3пП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Отже, враховуючи те, що в результаті незаконного звільнення йому не було нараховано середньомісячну заробітну плату, відповідач при поновленні його на раніше займаній посаді зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу. Також позивач зазначає, що вказані дії з боку відповідача є порушенням його законних прав на працю, які завдали моральних страждань. Дії відповідача щодо порушення його прав у сфері трутових відносин, звільнення з роботи позбавило його джерела доходу, що відповідно потягло моральні страждання, втрату нормальних життєвих зав`язків і вимагало та вимагає зараз додаткових зусиль для організації його життя, що завдало йому моральної шкоди та інших негативних наслідків морального характеру. Поновлення прав вимагає від його додаткових, раніше непередбачуваних зусиль по організації свого життя, для того, щоб гідно існувати. Порушення прав завдало йому душевних страждань, він постійно знаходиться в пригніченому стані, втратив спокій, його самопочуття та психологічний стан погіршився. У зв`язку із вчиненням відповідачем протиправних дій, невиконання трудового законодавства йому завдано моральної шкоди. Незважаючи на наявність порушення трудового законодавства, відповідач відмовляється добровільно поновити його законні права, тому він змушений захищати свої законні права в суді.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16 грудня 2020 року відкрито провадження, позовна заява прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

10 березня 2021 року відповідачем було надано відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що 27.04.2020 року позивачем було подано заяву про звільнення за власним бажанням, про що було видано Наказ №20 про припинення трудового договору (контракту) від 27.04.2020 року. Із зазначеним наказом позивач ознайомився та повідомив, що через декілька годин прийде та забере трудову книжку. Однак з невідомих причин позивач за отриманням трудової книжки у повідомлений ним час не з`явився, на роботі у день звільнення перебував до 12 год. 00 хв. Тому не допускаючи порушення норм чинного законодавства, на виконання вимог ст.47 Кодексу законів про працю України та п. 4.2. Інструкції приватним підприємством «Транссервіс-2008» у день звільнення було направлено позивачу поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Так адміністрацією Приватного підприємства «Транссервіс-2008» 27.04.2020 року було направлено Позивачу поштою листа від 27.04.2020 року № 04/1-9 з повідомленням про необхідність одержання трудової книжки або надання письмової згоди щодо надіслання трудової книжки поштою (копія листа додається). Даного листа позивач не отримав. Також адміністрацією Приватного підприємства «Транссервіс-2008» 07.07.2020 року було вдруге направлено Позивачу поштою листа від 07.07.2020 року № 07/1-26 з повідомленням про необхідність одержання трудової книжки або надання письмової згоди щодо надіслання трудової книжки поштою (копія листа додається). Поштове відправлення від 07.07.2020 року адресоване Позивачу, у зв`язку з неотриманням останнім було повернуто до приватного підприємства 24.07.2020 року. Вказані вище факти також підтверджуються й витягом із журналу реєстрації вихідної кореспонденції Приватного підприємства «Транссервіс-2008» (копія додається). Також звертали увагу на те, що Позивач за отриманням трудової книжки до підприємства не звертався, а ні з письмовою заявою, а ні в усній формі. Тому зазначили, що трудову книжку позивач отримав не в день звільнення не з вини приватного підприємства «Транссервіс-2008», адже останнім були вжиті всі можливі заходи передбачені чинним законодавством, у зв`язку з чим вимога позивача сплатити середній заробіток за затримку видачі трудової книжки с необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, Позивач у своєму позові зазначає, що відповідач повинен сплатити середній заробіток за період з 27.04.2020 року по день фактичного розрахунку. На виконання вимог ч.1 с.116 КЗпП України приватним підприємством «Транссервіс-2008» було проведено повний розрахунок з позивачем у день звільнення, останньому були виплачені всі суми, що належали йому від підприємства. Так, виплату заробітної плати позивачу за першу половину квітня 2020 року, згідно відомостей на виплату грошей №7 в сумі - 1126, 46 грн. проведено 23.04.2020 року (копія додається). Позивачу від підприємства плату всіх сум було проведено згідно касового ордеру від 27.04.2020 року у розмірі - 1393, 74 грн., у день звільнення 27.04.2020 року. Зазначили, що після звільнення позивач з вимогою про розрахунок до підприємства не звертався. Крім того, позивач звертаючись до суду зазначає про не виплату заробітної плати за квітень 2020 року та повного розрахунку при звільнені, при цьому не зазначив грошової суми щодо якої стосується вимога. 3 урахуванням вищевикладеного вбачається, що доводи позивача щодо не проведення з ним розрахунку у день звільнення не відповідають дійсності, а сама вимога щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку є необґрунтованою та такою, що направлена на введення суд в оману. Також, позивач у своєму позові зазначає, що жодної зави про звільнення не писав, та відповідачу не надавав. Однак 27.04.2020 року позивачем було подано власноручно підписану заяву про звільнення за власним бажанням, де останній просив звільнити його з 27.04.2020 року про що було видано Наказ №20 про припинення трудового договору (контракту) від 27.04.2020 року. 3 урахуванням викладеного слід зазначити, що твердження позивача про те, що він не писав заяви про звільнення за власним бажанням є завідомо неправдивим та таким, що не відповідає дійсності. Окрім, позивач у своєму позові зазначає, що відповідач звільнив його без законної на те підстави, а тому відповідно до положень статті 235 КЗпП зобов`язаний поновити його на роботі. Так, 27.04.2020 року позивач звернувся до адміністрації приватного підприємства «Транссервіс-2008» із заявою про звільнення його за власним бажанням. Того ж дня його було звільнено згідно Наказу №20 про припинення трудового договору (контракту) від 27.04.2020 року, про що Позивача було ознайомлено під особистий підпис. 3 урахуванням зазначеного вище, процедуру звільнення працівника було здійснено згідно норм Кодексу законів про працю України на підставі поданої позивачем заяви про звільнення за власним бажанням. Також слід звернути увагу суду на те, що про відсутність будь - яких порушень трудового законодавства України підприємства з боку «Транссервіс-2008» свідчить інформація, яка була отримана за результатами інспекційного відвідування Головного управління держпраці у Харківській області. Крім того, однією із позовних вимог позивача є стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000 грн. Підставою для відшкодування моральної шкоди є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин. Як вбачається в даній справі жодних порушень трудових прав позивача не було, останнього було звільнено у відповідності до норм Кодексу законів про працю України. Тому жодних підстав для відшкодування моральної шкоди у зазначеному випадку не має. Також просили звернути увагу суду на те, що позивач у своєму позові зазначає про тяжкий психологічний шок, переживання з приводу незаконних дій відповідача, психологічний дискомфорт, але жодних доказів на підтвердження зазначених фактів позивач не надав.

22.06.2021 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа надійшла у провадження судді Мицик С.А. у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 у відставку.

25.06.2021 року ухвалою судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області Мицик С.А. прийнято справу та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

11.08.2021 року ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області задоволено клопотання позивача та призначено у справі почеркознавчу експертизу. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

20.09.2021 року на адресу суду з Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21.09.2021 року відновлено провадження по справі.

01.10.2021 року ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області з ПП «Трансервіс-2008» витребувано оригінал заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади водія автотранспортних засобів від 27.04.2020 за власним бажанням та особову справу позивача.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10.12.2021 року задоволено клопотання позивача та витребувано з ЦМУ МВС у Києві та Київській області оригінал заяви про видачу паспорта на ім`я ОСОБА_1

26.01.2022 року ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області задоволено клопотання позивача та призначено у справі почеркознавчу експертизу. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

На підставі рішення Голови Верховного Суду від 27.04.2022 року №26/0/149-22 суддя Мицик С.А. відряджена до Глоблинського районного суду Полтавської області для здійснення правосуддя та згідно розпорядження №05-03/11 від 28 жовтня 2022 року «Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи», справа згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 лютого 2023 року була передана в провадження головуючого судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області Цендри Н.В.

22 лютого 2023 року до Лозівського міськрайонного суду Харківської області було надіслано повідомлення про неможливість надання висновку експерта у цивільній справі.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07.03.2023 року справу прийнято до провадження судді Цендри Н.В. та відновлено провадження за справою.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав з наведених у позовній заяві підстав, та просив його задовольнити в повному обсязі. Також повідомив, що трудову книжку він отримав 01.09.2020

Представник відповідача Яворін О.Ю. у судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити з підстав викладених у відзиві, а також посилаючись на те, що Приватного підприємства «Транссервіс-2008» при звільненні позивача діяло в рамках діючого законодавства. Крім того повідомив, що оригінал заяви ОСОБА_1 від 27.04.2020 не може надати до суду, оскільки оригінал вказаної заяви не можуть знайти.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом були встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , 10.08.2019 року ОСОБА_1 прийнято на посаду водія автотранспортних засобів у приватне підприємство «Транссервіс-2008». 27.04.2020 року звільнено за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України.

27 квітня 2020 року ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України за заявою від 27.04.2020 року, що підтверджується копією наказу №20-к про припинення трудового договору (контракту).

Згідно копії відомості на виплату грошей № 7 за І половину квітня 2020 р. ОСОБА_1 була виплачена сума в розмірі 1126,46 грн.

Згідно видаткового касового ордеру від 27.04.2020, ОСОБА_1 була виплачена заробітна плата та компенсація відпустки в розмірі 1393,74 грн.

Відповідно до довідки про стан здоров`я КНП «Лозівський центр первинної медико-санітарної допомоги» та виписки із медичної картки від 27.04.2020, ОСОБА_1 перебував на лікуванні з 18.04.2020 року по 27.04.2020 року.

Відповідно до довідки Лозівського міськрайонного центру зайнятості №1714 від 25.06.2020 року. ОСОБА_1 станом на 25.06.2020 року не перебуває на обліку, як безробітний.

11.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до директора ПП «Транссервіс-2008» з заявою в якій вимагав повернути йому трудову книжку. Згідно копії конверту вказана заява повернулась без виконання, за закінченням терміну зберігання.

Згідно листа Головного управління держпраці у Харківській області №Л-776/02/12-08/8227 від 12.08.2020 року, повідомлено, що за результатами заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування порушень законодавства про працю відносно ОСОБА_1 , не встановлено.

Відповідно до листів ПП «Трансервіс-2008» від 27.04.2020 та 07.07.2020, ОСОБА_1 повідомлено про необхідність отримання трудової книжки на Приватному підприємстві «Трансервіс-2008», у зв`язку із звільненням.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України (згідно із пунктом 4 частини п`ятої стаття 12 ЦПК України).

Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Оцінку доказів суд здійснює відповідно до статті 89 ЦПК України.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша та друга статті 78 ЦПК України).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених ЦПК України (згідно із частиною сьомою статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (відповідно до частин першої та другої статті 89 ЦПК України).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У частині першій статті 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України).

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 38 КЗпП України (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Розірвання трудового договору за ст. 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно з положенням ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду (ст. 1 Закону України «Про судову експертизу»).

Серед видів (підвидів) експертиз виділяють почеркознавчу та технічну експертизу документів.

У п.1 Науково - методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, що затверджено наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08 жовтня 1998 року (у редакції наказу Міністерства юстиції України №1950/5 від 26 грудня 2012 року), зазначено, що основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. Цією експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукопису під впливом будь-яких (природних, штучних) збиваючих факторів; у незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисно зміненим почерком, з наслідуванням почерку іншої особи; визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо).

Разом з цим, нормами Закону України «Про судову експертизу», Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково - методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень передбачено, що як для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів так і для дослідження документів щодо ідентифікації печаток, штампів (у тому числі факсиміле) - надаються оригінали документів.

З огляду на те, що перевірка достовірності оспорюваної заяви про звільнення, можлива лише шляхом вирішення питань, які потребують спеціальних знань в області почеркознавства (ідентифікації підпису), ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11.08.2021 року за клопотанням позивача було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Національному науковому центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса».

Як було зазначено вище, проведення почеркознавчої експертизи можливо лише за умови дослідження оригіналу оспорюваного документа.

В судовому засіданні було встановлено, що у позивача, який заперечує свій підпис на оспорюваній заяві та зазначає, що не писав заяву про звільнення, відсутній оригінал заяви про звільнення за власним бажанням.

На виконання клопотання судового експерта про надання оригіналу досліджуваного документа, 01.10.2021 року ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області з ПП «Трансервіс-2008» витребувано оригінал заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади водія автотранспортних засобів від 27.04.2020 за власним бажанням. Дана ухвала відповідачем виконана не була.

З повідомлення старшого судового експерта № 22243 від 03.02.2023, вбачається, що у зв`язку з ненаданням оригіналу документа, що підлягає дослідженню та вільних зразків почерку ОСОБА_1 , неможливо надати висновок експерта у цивільній справі № 629/5416/20.

У судовому засіданні представник відповідача повідомив, що не може надати до суду оригінал витребуваної заяви, оскільки її не можуть знайти.

Згідно ст.109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач ухиляється від проведення призначеної судом почеркознавчої експертизи, а оскільки без дослідження оригіналу оспорюваної заяви проведення експертизи неможливо, тому є обґрунтовані підстави для застосування наслідків, передбачених ст.109 ЦПК України та визнання, факту того, що заява про звільнення від 27.04.2020 року, підписана не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про те, що звільнення позивача на підставі статті 38 КЗпП України проведено підприємством з порушенням вимог КЗпП України, оскільки відсутня заява ОСОБА_1 про звільнення його з роботи за власним бажанням. Таким чином ОСОБА_1 незаконно було звільнено з посади водія.

Що стосується позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, то судом встановлене наступне.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 при звільненні 27.04.2020 були виплачені заробітна плата та компенсація в розмірі 1393,74 грн, що підтверджується копією видаткового касового ордеру (т. 1 а.с. 77) та Актом інспекційного відвідування юридичної особи, яка виконую найману працю № ХК 19467/1801/АВ від 11.08.2020 ( т.1. 103-111), в якому зазначено, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 виплату всіх сум, що належать йому, проведено в день звільнення 27.04.2020. Доказів протилежного позивачем надано не було, виплачена при звільненні сума позивачем не оспарювалась.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, то судом встановлене наступне.

На думку Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена у Постанові від 08 лютого 2022 року справа № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, положенням статті 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування подвійного стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. (правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16., а також в постанові Верховного суду від 05 серпня 2020 року справа № 686/20491/18)

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, позовні вимоги заявлені ОСОБА_1 є частково обґрунтованими, в частині визнання звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України незаконним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та часткового стягнення моральної шкоди за незаконне звільнення, проте суд не вбачає передбачених законом підстав для поновлення пропущеного позивачем строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Частиною 1 статті 233 КЗпП України (чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно зі статтею 234 КЗпП України (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суд може поновити строк, установлений статтею 233 цього Кодексу, у разі його пропуску з поважних причин.

У позовній заяві, а також в судовому засіданні ОСОБА_1 зазначає, що трудову книжку із записом про звільнення отримав від ПП «Транссервіс -2008» 01 вересня 2020 року, що також підтвердив в судовому засіданні представник відповідача. З позовом до суду він звернувся 20 листопада 2020 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду. Позовна заява не містить клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, а також зазначення поважних причин пропуску місячного строку звернення до суду з дня отримання трудової книжки. На питання суду повідомити про поважні причини пропуску строку звернення, ОСОБА_1 повідомив, що строк звернення до суду ним пропущений не був.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно п.4 постанови Пленуму Верховного Суду від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. У разі пропуску передбачених строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, які беруть участь у справі. Поновлення строку на оскарження рішення роботодавця про звільнення без доведеності поважності причин не забезпечило б рівноваги між інтересами сторін та правової визначеності у цивільних відносинах, які є складовими принципу верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Передбачені статтею 233 КЗпП України (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Пропуск такого строку є підставою для відмови у позові.

Таким чином, у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити з підстав пропуску місячного строку звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору про поновлення на роботі.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 77, 81, 89, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Транссервіс-2008» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, моральної шкоди- відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття 1апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 28.04.2023

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ., ідентифікаційний номер НОМЕР_2

Відповідач: Приватне підприємство «Транссервіс-2008», місцезнаходження: Харківська область, м.Лозова, м-н 4, буд.43, кв.9.

Суддя Наталія ЦЕНДРА