Постанова

від 20.04.2023 по справі 509/6467/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3625/23

Справа № 509/6467/21

Головуючий у першій інстанції Кириченко П.Л.

Доповідач Дришлюк А. І.

Категорія 51

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні ум.Одесі справуза апеляційноюскаргою представникаТаїровського селищногоголови ХасаєваТимура Хасановича ОСОБА_1 на рішенняОвідіопольського районногосуду Одеськоїобласті від01серпня 2022року вцивільній справіза позовом ОСОБА_2 доТаїровської селищноїради Одеськогорайону Одеськоїобласті,Управління гуманітарноїполітики Таїровськоїселищної радиОдеського районуОдеської області,третя особаяка незаявляє самостійнихвимог:Таїровський селищнийголова ХасаєвТимур Хасанович,про встановленняфактів порушеннятрудового законодавства,про визнаннярозпорядження незаконним,про поновленняна посаді,про стягненнязаробітної платиза часвимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

17 листопада 2021 року позивачка ОСОБА_2 звернулась з позовом про встановлення факту порушень трудового законодавства та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, починаючи з 08 листопада 2021 року. В обґрунтуванні своїх позовних вимог позивачка зазначила, що з 03 серпня 2020 року по 08 листопада 2021 року вона працювала на посаді директора Сухолиманської початкової шкоди закладу освіти 1 ступеня Овідіопольського району Одеської області. Під час виконання своїх обов`язків, 08 листопада 2021 року установа в особі голови селищної ради безпідставно відсторонила її від виконання обов`язків директора школи, без збереження заробітної плати, а тому позивачка просить суд визнати розпорядження незаконним, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу в період з 08 листопада 2021 року по час її поновлення на посаді та встановити факт порушення трудового законодавства (т. 1, а.с. 1-8).

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 серпня 2022 року вирішено позов ОСОБА_2 задовольнити частково; визнати розпорядження селищного голови Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області №231 від 08.11.2021 року незаконним; стягнути з Управління гуманітарної політики Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу в період з 08 листопада 2021 року по 10 березня 2022 року в розмірі 70063,75 грн; в частині стягнення заробітної плати на користь ОСОБА_2 в межах платежу за один місяць в розмірі 19264 грн допустити негайне виконання судового рішення; в іншій частині позовних вимог відмовити; стягнути з Управління гуманітарної політики Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області на користь держави судовий збір в розмірі 4204 грн, за рахунок бюджетних асигнувань (т. 2, а.с. 16-19).

24 серпня 2022 року засобами електронного зв`язку представник Таїровського селищного голови Хасаєва Тимура Хасановича ОСОБА_1 направив до Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 серпня 2022 року. Представник апелянта не погоджується з оскаржуваним рішенням, вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Так, представник апелянта зазначає, що у цивільному позові, а також у заяві ОСОБА_2 про зміну підстав позову, вимога щодо визнання незаконним розпорядження Таїровського селищного голови Хасаєва Т.Х. від 08.11.2021 року №231 відсутня. Представник апелянта вказує на те, що судом першої інстанції не взято до уваги ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яка визначає, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. В свою чергу, зазначає представник апелянта, відповідно до положень Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та наказу МОЗ від 04.10.2021 року №2153 затверджено перелік професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. При цьому, представник апелянта повідомляє, що вказаним переліком закріплено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого КМУ, підлягають працівники закладів вищої освіти, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; комунальних підприємств, установ та організацій. Додатково, представник апелянта акцентував увагу на тому, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не надано оцінки доказам, які були подані селищною радою та селищним головою. З огляду на викладене в апеляційній скарзі, представник апелянта просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 серпня 2022 року і прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити повністю (т. 2, а.с. 25-30).

03 жовтня 2022 року канцелярією Одеського апеляційного суду зареєстровано відзив на апеляційну скаргу (т.2,а.с.60-64). Відзив надіслано на офіційну електронну пошту Одеського апеляційного суду. Згідно з відміткою канцелярії на вказаному відзиві відсутній електронний підпис (т.2,а.с.60). Відповідно до ч. 8 ст. 43 ЦПК України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним підписом учасника справи (його представника). Враховуючи відсутність електронного підпису на відзиві, апеляційний суд залишає його без розгляду та не бере до уваги при ухваленні даної постанови.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 12, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

У судове засідання 20 квітня 2023 року представник апелянта апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, пояснення учасників, які з`явились, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга частково підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ», тобто таке втручання повинно було здійснюватися «відповідно до закону». Також, суд першої інстанції вважав, що таке позбавлення позивача права на працю та заробітку на життя працею є несправедливим та є непропорційний тягарем обмеження гарантованих пунктом 1 статті 8 Конвенції права на приватне життя (т. 2, а.с. 17-18).

Апеляційний суд, частково задовольняючи апеляційну скаргу, вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Обставини справи та оцінка апеляційного суду.

02 вересня 2020 року відповідно до наказу т.в.о. начальника управління гуманітарної політики Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області ОСОБА_2 переведено з посади вчителя початкових класів на посаду директора Сухолиманської районної школи закладу освіти І ступеня Овідіопольського району Одеської області як таку, що обрана за конкурсом (т. 1, а.с. 14).

Того ж дня, 02 вересня 2020 року, позивачкою підписано контракт, згідно з яким ОСОБА_2 , як директор Сухолиманської початкової школи, зобов`язується безпосередньо і через адміністрацію закладу здійснювати поточне управління (керівництво) закладом, забезпечувати його діяльність відповідно до узгоджених планових завдань, статуту та функцій закладу, а також забезпечувати ефективне використання і збереження закріпленого за закладом майна, а наймач зобов`язується створювати належні умови для матеріального забезпечення і організації праці директора (т. 1, а.с. 9-13).

08 листопада 2021 року згідно з розпорядженням Таїровського селищного голови №231-Ср Продоус К.В. відсторонено з 08 листопада 2021 року від виконання обов`язків директора школи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Повідомлення про обов`язковість щеплення було вручено позивачці 05 листопада 2021 року. Із наказом позивачка ознайомлена 09 листопада 2021 року (т.1, а.с. 15).

Згідно з розпорядженням селищного голови Таїровської селищної ради №55-Ср від 10 березня 2022 року ОСОБА_2 поновлено на посаді на період до завершення воєнного стану в Україні (т. 1, а.с. 155).

Позивач вважає вказане розпорядження незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки порушує передбачене Конституцією України право на працю.

За статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

За ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

З матеріалів справи вбачається, що Сухолиманська початкова школа заклад освіти І ступеня є комунальним закладом загальної середньої освіти (т. 1, а.с. 14), ), а отже входить до переліку закладів, що підпадають під дію вищезазначеного наказу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 постанову Кабінету Міністрів України №1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. №2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Тобто, Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу». А отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. З огляду на це, висновки суду першої інстанції про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ про відсторонення працівників від роботи, є помилковими, а тому рішення в цій частині мотивування підлягає зміні.

Разом з тим, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а такожсприяння узбереженні роботи (ст. 5-1 КЗпП України).

У зв`язку із відстороненням особи від роботи остання втрачає в такий спосіб можливість отримання заробітку, що у свою чергу може спонукати робітника до звільнення з метою знайти інше місце роботи для забезпечення своїх життєвих потреб.

Перелік №2153 передбачає низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися та/або сприяти подальшому поширенню COVID-19. Тобто, у кожному окремому випадку необхідно перевіряти чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Як вже зазначалося вище, ОСОБА_2 займала посаду директора Сухолиманської початкової школи закладу освіти І ступеня, що є комунальним закладом загальної середньої освіти, тобто фактично належала до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19. Повідомлення про обов`язковість щеплення було вручено позивачці 05 листопада 2021 року. В наказі зазначено, що на час відсутності щеплення проти COVID-19 позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати (т.1,а.с.15). Таким чином, ОСОБА_2 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, в той час як, враховуючи специфіку роботи на займаній позивачкою посаді, останній не запропоновано на час відсутності щеплення перейти на дистанційну форму організації праці, що у свою чергу свідчить про те, що в даному випадку відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки. З огляду на це, апеляційний суд вважає, що відповідачем не доведено те, що обмежувальний захід, у виді відсторонення позивача від роботи, до якого він вдався і який мав для позивача негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобіганню зараженню вірусом, а тому погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не спростовують висновків суду першої інстанції. Апеляційний суд також зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. А тому, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо наявності підстав для задоволення позову, однак частково виходив із помилкових мотивів, апеляційний суд вважає за потрібне частково задовольнити апеляційну скаргу, змінивши та доповнивши оскаржуване рішення в частині мотивування, в іншій частині залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Таїровського селищного голови Хасаєва Тимура Хасановича ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 серпня 2022 року змінити та доповнити в частині мотивування.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік

С.М. Сегеда

Повний текст цієї постанови складено 01 травня 2023 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк