Рішення

від 26.04.2023 по справі 911/1883/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2023 р. м. Київ

Справа № 911/1883/22

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

за участі секретаря судового засідання Сироти А.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕГРОВАНІ ВОДНІ ТЕХНОЛОГІЇ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЙГЕНТИМ» про стягнення 170 227,76грн та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЙГЕНТИМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕГРОВАНІ ВОДНІ ТЕХНОЛОГІЇ» про розірвання договору, зобов`язання прийняти товар та стягнення 328 648,47грн, за участю представників від:

позивача Лехкар О.В. (ордер серії ВХ № 1039332 від 24.01.2023);

відповідача Горбатюк Я.В. (ордер серії АІ №1322695 від 20.12.2022); Бажанов О.Ю. (трудовий контракт №1/2021 від 21.01.2021)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕГРОВАНІ ВОДНІ ТЕХНОЛОГІЇ» (далі ТОВ «ІНТЕГРОВАНІ ВОДНІ ТЕХНОЛОГІЇ», позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЙГЕНТИМ» (далі ТОВ «ФАЙГЕНТИМ», відповідач) про стягнення 170 227,76грн, що складається з: 151 297,30грн основний борг; 16853,75грн втрати від інфляції за період з 09.04.2022 по 31.08.2022; 2076,71гн 3% річних за період з 09.04.2022 по 22.09.2022.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки №8 від 28.01.2022 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк (т.1 а.с.1-6).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.10.2022 судом: відкрито провадження у справі за поданим позовом, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання; встановлено строки для подання заяв по суті (т.1 а.с.54-55).

09.11.2022 до суду, з дотриманням встановленого строку, оскільки станом на 09.11.2022 копія ухвали від 24.10.2022 сторонам не направлена, у зв`язку з відсутністю фінансування, що підтверджується довідкою від 24.10.2022 (т.1 а.с.56), надійшов відзив на позовну заяву (т.1 а.с.57-63).

У відзиві відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що зобов`язання з оплати у відповідача не настало, так як позивач не в повному обсязі виконав свої зобов`язання з поставки товару у встановлений строк за договором поставки №8 від 28.01.2022.

10.11.2022 від відповідача з дотриманням встановленого строку, надійшла зустрічна позовна заява. У зустрічному позові відповідач просить:

- розірвати договір № 8 від 28.01.2022 укладений між ТОВ «ІНТЕГРОВАНІ ВОДНІ ТЕХНОЛОГІЇ» та ТОВ «ФАЙГЕНТИМ»;

- зобов`язати ТОВ «ІНТЕГРОВАНІ ВОДНІ ТЕХНОЛОГІЇ» прийняти частково поставлений товар за видатковою накладною № 98 від 22.02.2022, а саме: жорстка муфта типу 1G/GS (грувлок) 3" DN 80 (88,9 мм), червоний колір - 140 шт; жорстка муфта типу 1G (грувлок) 6" DN 150 (168,3 мм), червоний колір - 321 шт; коліно мод. 90S 3" DN 80 (88,9 мм) х 90°, колір червоний - 30 шт; коліно мод. 90S 6" DN 150 (168,3 мм) х 90°, колір червоний - 22шт; рівносторонній трійник мод. 130S 6" DN150 (168,3 мм), колір червоний - 4шт (з урахуванням уточнення позовних вимог відповідно до заяви про усунення недоліків (т.1 а.с.211-212, 213-225).

- стягнути з ТОВ «ІНТЕГРОВАНІ ВОДНІ ТЕХНОЛОГІЇ» 328 648,47 грн з яких: 52 870грн попередня оплата, 67 933,36грн неустойка у вигляді пені за період з 21.03.2022 по 07.11.2022, 1 008,15грн 3% річних за період 21.03.2022 по 09.11.2022, 9 700,06грн втрати від інфляції за період з 21.03.2022 по 07.11.2022, 197 136,90грн збитки у вигляді упущеної вигоди.

В обґрунтування вимог зустрічного позову, ТОВ ФАЙГЕНТИМ вказує на не виконання позивачем умов договору №8 від 28.01.2022 в частині поставки товару у встановлений договором строк. Відповідач вказує, що позивач поставив лише частину товару та допустив прострочення поставки, що спричинило збитки у вигляді упущеної вигоди, оскільки позбавило відповідача можливості виконати взяті на себе зобов`язання за договорами, укладеним з третіми особами, на виконання монтажних робіт, для виконання зобов`язань за якими необхідний повний комплект товару, який представляє собою ключовий елемент цілісної системи пожежогасіння, відсутність певних елементів якої призводить до непрацездатності всієї системи. При цьому відповідач вказує, що порушення позивача є істотним, оскільки він позбавився того, на що розраховував при укладенні договору, тому вимагає розірвання договору, повернення оплат за товар, який має намір передати позивачу (т.1 а.с.90-102, 213-225).

17.11.2022 позивачем надано докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, копії яких направлені відповідачу (т.1 а.с.201-202).

Ухвалою від 06.12.2022 судом: прийнято зустрічну позовну заяву; об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом; ухвалено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження; призначено проведення підготовчого засідання на 21.12.2022 о 14:30; встановлено позивачу строк для подання відзиву на зустрічний позов (т.1 а.с.290-292).

Ухвала від 06.12.2022, що підтверджується довідкою від 12.12.2022, направлена на електронні адреси: відповідача - зазначену у заявах по суті; представника позивача - зазначену в договорі про надання правової (правничої) допомоги від 20.08.2020, як адреса адвокатського об`єднання (т.1 а.с.293). Копія відповідної ухвали отримана позивачем у підготовчому засіданні 23.01.2023, про що свідчить відмітка про отримання (т.1 а.с.292, зворот).

21.12.2022 підготовче засідання не відбулось та ухвалою від 21.12.2022 призначено на 23.01.2023 о 14:40 (т.2 а.с.1).

Копія відповідної ухвали направлена учасникам 22.12.2022 (т.2 зворот, а.с.1-2) та вручена відповідачу за первісним позовом 05.01.2023, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103282760987 (т.2 а.с.3).

Ухвалами від 23.01.2023, що занесені до протоколу засідання судом:

- встановлено строки: відповідачу - для подання відповіді на відзив (щодо зустрічного позову) з наданням доказів в обґрунтування його доводів та доказів направлення його копії з додатками позивачу - 10 днів з дати отримання відзиву; позивачу - для подання заперечення (щодо зустрічного позову) з наданням доказів в обґрунтування його доводів та доказів направлення його копії з додатками відповідачу - 10 днів з дня отримання відповіді на відзив;

- відкладено підготовче засідання на 14:00 06.02.2023 (т.2 а.с.7-8).

Підготовче засідання відкладено судом на підставі п.1 ч.2 ст.183, п.1 ч.2 ст.202 ГПК України, зважаючи на те, що станом на момент проведення засідання відсутні відомості про вручення поштового відправлення №0103282760898, яким позивачу за первісним позовом направлено копію ухвали від 21.12.2022, а також враховуючи неявку його представника у підготовче засідання, відсутність клопотань про проведення підготовчого засідання без участі представника такої особи.

Ухвала від 23.01.2023 (т.2 а.с.10-11), якою суд мав повідомити позивача про дату, час та місце підготовчого засідання, позивачу не направлена, як вбачається з довідки від 23.01.2023, у зв`язку із відсутністю фінансування (т.2 а.с.12); відповідна ухвала направлена до Єдиного державного реєстру судових рішень 23.01.2023, зареєстрована у реєстрі 23.01.2023 за №108525635 та оприлюднена 24.01.2023.

23.01.2023 до суду надійшло клопотання позивача - ТОВ «ІНТЕГРОВАНІ ВОДНІ ТЕХНОЛОГІЇ» про долучення документів до матеріалів справи, до якого додано лист №198/02 від 15.11.2022 про готовність до відвантаження товару за договором поставки №8 від 28.01.2022 (т.2 а.с.13).

06.02.2023, до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, підписаний від імені позивача за первісним позовом адвокатом Лехкар О.В. (т.2 а.с.27-31). Однак, на момент надходження відповідного відзиву повноваження адвоката Лехкар О.В. представляти позивача в Господарському суду Київської області не підтверджені, оскільки як вбачається з ордеру серії ВХ №1039332 від 24.01.2023, долученого до відповідної заяви по суті адвокат Лехкар О.В. уповноважена діяти від імені позивача лише у Господарському суді м. Києва (т.2 а.с.32)..

Ухвалою від 06.02.2023, що занесена до протоколу засідання, судом відкладено підготовче засідання на 14:00 20.02.2023 (т.2 а.с.48-49).

Підготовче засідання відкладено на підставі п.3 ч.2 ст.183 ГПК України, враховуючи, що встановлені судом строки для подання відповіді на відзив та заперечення не закінчились, а учасники справи мають право отримати копії відповідних заяв по суті до початку розгляду справи по суті як визначено ч.4 ст.166, ч.4 ст.167 ГПК України, а також враховуючи неможливість у відповідному засіданні підтвердити повноваження Лехкар О.В. діяти від імені ТОВ «ІНТЕГРОВАНІ ВОДНІ ТЕХНОЛОГІЇ» у Господарському суді Київської області.

Ухвала від 06.02.2023, якою суд мав повідомити позивача про дату, час і місце засідання суду, позивачу в паперовій форму не направлена, як вбачається з довідки від 06.02.2023, у зв`язку із відсутністю фінансування (т.2 а.с.52).

Відповідна ухвала направлена до Єдиного державного реєстру судових рішень 06.02.2023, зареєстрована у реєстрі 06.02.2023 за №108789426 та оприлюднена 07.02.2023.

09.02.2023, з дотриманням вставленого строку (здано для відправлення відділенню поштового зв`язку 07.02.2023), враховуючи вручення ухвали від 06.12.2022 позивачу 23.01.2023, надійшов відзив на зустрічну позовну заяву (т.2 а.с.54-59), у якому позивач просить у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Обгрунтовуючи свої заперечення позивач вказує, що відповідач не вживав жодних дій для отримання залишку товару на складі постачальника, хоча обов`язок, вжиття всіх необхідних заходів для отримання товару покладається на покупця. У поданій заяві позивач зазначає, що вимоги зустрічного позову направлені не на захист порушених прав відповідача як покупця за договором, а на уникнення відповідальності за порушення умов договору,. та вказує, що товар, який поставлявся за договором, не є цілісним предметом, його поставка відбувається поетапно і відповідач жодного разу не звертався до нього за отриманням залишків товару.

17.02.2023 до суду від відповідача надійшла відповідь на відзив (щодо вимог зустрічного позову) (т.2 а.с.64-70).

У відповідній заяві відповідач, заперечуючи проти доводів відповідача, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву, зазначив, що залишки товару за договором не отримані, оскільки відповідач жодним чином не повідомив позивача про готовність до відвантаження товару. Відповідач вказує, що недопоставка товару позивачем спричинила неможливість виконання зобов`язань перед третіми особами, тому відповідне порушення, на його думку, є істотним. Відповідач повідомляє, що частково переданий товар ним не використовувався на об`єкті третьої особи і відповідач не мав можливості придбати аналогічний товар в іншого постачальника, оскільки вніс аванс за договором, укладеним з позивачем, а також враховуючи відсутність вільних коштів, складне фінансове становище у період воєнного стану.

20.02.2023 до суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання. призначеного на 20.02.2023, у зв`язку з неможливістю взяти участь у відповідному засіданні через хворобу (т.2 а.с.90).

20.02.2023 судом постановлено ухвали, що занесені до протоколу засідання, якими продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 14:00 22.03.2023 (т.2 а.с. 94-95).

Строк підготовчого провадження судом продовжено на підставі ч.3 ст.177 ГПК України, оскільки це необхідно для забезпечення учасникам справи реалізації їх процесуальних прав та вирішенні всіх питань, визначених ч.2 ст.182 ГПК України, які необхідні для повного та об`єктивного вирішення спору.

Підготовче засідання відкладено судом на підставі п.3 ч.2 ст.183 ГПК України, враховуючи подане клопотання та визнання судом поважними причини не прибуття представника такої особи у відповідне засідання.

Ухвала від 20.02.2023 щодо дати, часу та місця наступного засідання суду, а також ухвала від 20.02.2023 щодо внесення виправлень у відповідну ухвалу (т.2 а.с.97,98-99) направлена на електронну адресу представника позивача, яку представник позивача зазначив у поданому клопотанні (т.2 а.с.90-91), про що свідчить довідка від 20.02.2023 (т.2 а.с.100).

Ухвалами від 22.03.2023, що занесені до протоколу підготовчого засідання, судом:

- задоволено усне клопотання представника позивача, заявлене у відповідному засіданні, про залишення без розгляду відзиву на зустрічний позов, підписаного адвокатом Лехкар О.В.;

- залишено без розгляду клопотання позивача за зустрічним позовом про продовження строку на подання відзиву на зустрічну позовну заяву, зважаючи що така заява по суті подана у встановлений строк;

- оголошено перерву в підготовчому засіданні до 16:00 03.04.2023 (т.2 а.с.101-104).

Перерва в підготовчому засіданні оголошена на підставі п.3 ч.2 ст.183 ГПК України, враховуючи, що позивачу вручено відповідь на відзив (щодо вимог зустрічного позову) у судовому засіданні 22.03.2023, отже встановлений судом строк для подання ним заперечення не закінчились, тому така особа може скористатись своїм правом на подачу заперечення, а відповідач має право отримати копію відповідної заяви по суті до початку розгляду справи по суті як визначено ч.4 ст.167 ГПК України

03.04.2023 до суду, з дотриманням встановленого строку, від позивача надійшли заперечення (щодо вимог зустрічного позову) (т.2 а.с.113-119).

У поданій заяві позивач, заперечуючи проти доводів відповідача про необхідність повідомлення про готовність до відвантаження товару, зазначає, що умовами договору не передбачено відповідного обов`язку. Крім того позивач вказує, що у договорі №17012022-СПЗ від 17.01.2023 укладеному між ТОВ «ФАЙГЕНТИМ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТСФ» (далі - «ТСФ») немає жодних вказівок, який саме товар і яке обладнання використовуватиметься при монтажних і пускових роботах за договором. Позивач також вказує, що причиною невиконання монтажних робіт за вищезазначеним договором стала не недопоставка товару, а ведення бойових дій на території, де мали виконуватись монтажно-пусконалагоджувальні роботи, а відповідач не довів заподіяння йому збитків, а також того, що вчиняв дії для запобігання збиткам. Окрім того, позивач вважає, що відповідач ще не набув прав вимагати сплати 3% річних та втрат від інфляції.

03.04.2023 судом постановлено ухвалу, що занесена до протоколу засідання, якою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15:45 10.04.2023 (т.2 а.с.122-123).

10.04.2023 позивачем подано клопотання про долучення відповіді на адвокатський запит до матеріалів справи, зважаючи на те, що така відповідь отримана відповідачем лише 10.04.2023 (т.2 а.с. 127).

10.04.2023 позивачем за зустрічним позовом подано клопотання про долучення до матеріалів справи копію листа ТОВ «ТСФ» №26_01/23 від 26.01.2023, у якому позивач просить поновити строк для подання відповідного доказу (т.2 а.с.129-130). У поданому клопотанні позивач зазначає, що відповідний доказ не подано із зустрічною позовною заявою, так як лист надісланий вказаним товариством вже після подачі зустрічного позову.

Ухвалами від 10.04.2023, що занесені до протоколу судового засідання, судом долучено до матеріалів справи клопотання сторін з доказами та оголошено перерву в судовому засіданні до 15:15 24.04.2023 (т.2 а.с.132-135). При цьому, причини неподання відповідних доказів у встановлений строк суд вважає поважними, оскільки відповідні документи отримані сторонами вже після закінчення строків на подання доказів.

В судовому засідання представник позивача вимоги первісного позову підтримав та просив його задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити, представник відповідача підтримав зустрічний позов та просив відмовити у задоволенні первісного позову.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

28.01.2023 між ТОВ «ІНТЕГРОВАНІ ВОДНІ ТЕХНОЛОГІЇ» (далі постачальник) та ТОВ «ФАЙГЕНТИМ» (далі покупець) укладено договір №8, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в строки та на умовах, викладених в договорі, поставити та передати у власність покупця запасні частини до насосного обладнання (далі - обладнання) відповідно до специфікацій, які є невід`ємною частиною договору (далі договір, договір поставки) (т.1 а.с.7-9).

Як визначено п.1.2 договору, покупець зобов`язується своєчасно прийняти та оплатити вартість обладнання згідно рахунку-фактури.

Відповідно до п.2.1 договору загальна сума по договору складається з вартості обладнання, зазначеного в підписаних сторонами специфікаціях до договору.

Строк та місце поставки обладнання визначаються специфікацією (п. 4.1 договору),

В силу п.4.2 договору покупець зобов`язаний при отриманні відповідної партії обладнання перевірити його якість, кількість та асортимент; за відсутності зауважень покупець підписує видаткову накладну на відповідну партію обладнання.

Постачальник за порушення своїх зобов`язань, в силу п.5.1 договору, сплачує покупцю пеню у розмірі 0,2% від вартості обладнання за кожний день прострочення, що не звільняє постачальника від виконання умов договору.

Згідно п. 5.2 договору у випадку прострочення покупцем здійснення розрахунку за обладнання покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,2% від вартості обладнання за кожен день затримки, а при затримці оплати більше ніж 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 5% вартості обладнання.

У разі настання форс-мажорних обставин (непереборної сили) термін виконання зобов`язань за договором продовжується на строк дії форс-мажорних обставин або після усунення їх наслідків; про виникнення форс-мажорних обставин сторони повідомляють один одного письмово у 7- денний термін, підтверджуючи це відповідними документами (п.п. 7.2-7.3 договору).

Відповідно до вимог 9.1 договору отримання покупцем обладнання здійснюється по видатковими накладними, оформлених постачальником на підставі довіреності покупця; підпис покупця у видаткових документах є підставою вважати, що покупець отримав відповідне обладнання по кількості та комплектності.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, але не раніше моменту повного та належного виконання сторонами зобов`язань (п.10.1 договору).

У відповідності до специфікації №1, яка є додатком №1 до договору (далі специфікація), поставці підлягає товар на загальну суму 264 346,20 грн, а саме:

1. Муфта жорстка DN 80 3" (89мм), RD1GS089 кількістю 140 шт за ціною 180,20 грн на суму 25 228 грн;

2. Муфта жорстка DN150 6" (168мм), RD1G168 кількістю 321 шт за ціною 463,30грн на суму 148 719,30грн;

3. Муфта жорстка DN200 8" (219мм), RD1G219 кількістю 61 шт за ціною 849,40грн на суму 51 813,40грн;

4. Коліно муфтове 90* DN 80 3" (89мм), RD90S089 кількістю 30 шт за ціною 257,40грн на суму 7 722 грн;

5. Коліно муфтове 90* DN150 6" (168мм), RD90S1686 кількістю 22 шт за ціною 798грн на суму 17 556 грн;

6. Коліно муфтове 90* DN200 8" (219мм), RD90S219 кількістю 5 шт за ціною 1673,10грн на суму 8 365,50 грн;

7. Трійник муфтовий DN150 6" (168мм), RD130S168 кількістю 4 шт за ціною 1235,50грн на суму 4942 грн (т.1 а.с.10).

Як визначено п. 4.1 специфікації, умови поставки - EXW, склад постачальника: м.Київ, вул. Костянтинівська, 73 , згідно «Інкотермс-2020».

Строк поставки товару: по п.п.1-2, п.п. 4-5 та п. 7 специфікації - протягом трьох тижнів з дня виконання покупцем п.4.3 специфікації; по п. 3 та п. 6 специфікації - протягом семи тижнів з дня виконання покупцем п. 4.3 специфікації (п.4.2 специфікації).

В силу п.4.3 специфікації покупець протягом 3 банківських днів з моменту підписання договору здійснює оплату в розмірі 20% від вартості обладнання, зазначеної в специфікації, а остаточний розрахунок-доплату 80% від вартості обладнання, зазначеного в специфікації, як визначено п. 4.4 специфікації, покупець здійснює протягом 45 календарних днів з моменту відвантаження товару постачальнику.

Сторонами у п. 4.5 специфікації погоджено, що: вартість не включає витрати по курсовій різниці і якщо на момент розрахунку курс євро стосовно гривні збільшиться більш ніж на 3%, то вартість обладнання перераховується покупцем пропорційно зміні курсу на день оплати; курс євро за НБУ на 28.01.2022 становить 32,3432 грн. При цьому, таке збільшення ціни не вимагає підписання будь-якої додаткової угоди та відображається у рахунку на товар та/або видатковій накладній.

Згідно п. 4.6 специфікації розрахунки здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Для здійснення оплати постачальником виставлено рахунок на оплату № С-000212 від 28.12.2022 на суму 264 346,20 грн (т.1 а.с.12).

Як стверджує постачальник у позові, покупцем 31.01.2022 здійснено оплату у розмірі 52 870 грн (т.1 а.с.1), що підтверджується платіжним дорученням №4163 від 31.01.2022 (т.1 а.с. 114).

Відповідно до видаткової накладної №98 від 22.02.2022 постачальником передано а покупцем прийнято товар на загальну суму 204 167,30грн, а саме:

1.Жорстка муфта типу 1G/1GS (грувлок) 3" DN80 (88,9 мм), червоний колір кількістю 140шт за ціною 180,20 грн на суму 25 228 грн;

2. Жорстка муфта типу 1G (грувлок) 6" DN150 (168,3 мм), колір червоний кількістю 321шт за ціною 463,30грн на суму 148 719,30грн;

3. Коліно мод. 90S 3" DN80 (88,9 мм) х 90° колір червоний кількістю 30шт за ціною 257,40грн на суму 7 722 грн;

4. Коліно мод. 90S 6" DN150 (168,3 мм) х 90° колір червоний кількістю 22шт за ціною 798грн на суму 17 556 грн;

5. Рівносторонній трійник мод. 130S 6' DN150 (168,3 мм) колір червоний кількістю 4шт за ціною 1235,50грн на суму 4942 грн (т.1 а.с.10).

За фактом передачі товару позивачем видано податкову накладну №56, що зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних 22.02.2022 (т.1 а.с.13-15).

Відповідач стверджує, що позивачу направлено листи від 21.03.2022 б/н, від 17.03.2022 №44_01/22 про настання форс-мажорних обставин, як спричинили неможливість виконання зобов`язань з оплати товару (т.1 а.с.79,73), однак, доказів направлення відповідних листів позивачу відповідач не надає, а позивач відповідну обставину заперечував в судовому засіданні 24.04.2023, а також у заяві по суті відзиві на зустрічний позов (т.2 а.с.27-31).

01.08.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією №93/01, у якій просив належним чином виконати зобов`язання за договором шляхом перерахування протягом 5 календарних днів боргу в розмірі 4 677,87 євро та 77 188,21грн - 3% річних, нарахованих відповідно до п.5.2 договору та ч.2 ст. 625 ЦК України (т.1 а.с.16-18).

У листі № 47 від 08.08.2022 (т.1 а.с.19-22), що є відповіддю на вищевказану претензію, відповідач вказує, що попередньо - 21.03.2022 повідомляв про настання форс-мажорних обстави та вказав, що 17.03.2022 отримав від свого контрагента ТОВ «ТСФ» повідомлення про те, кому монтувати поставлене обладнання та про тимчасову неможливість виконання договірних зобов`язань з 24.02.2022 та повідомив, що закриття договірних відносин з позивачем відбудеться після підписання актів виконаних робіт, куди включено обладнання, із замовником. У листі відповідач також вказує, що працівники ТОВ «Файгентим» фактично не мали доступу до робочих місць, документації та комп`ютерної техніки, що знаходяться в орендованому приміщенні у зв`язку з активними бойовими діями, вибухами, пошкодженням будівель на території м. Вишгорода.

Після подання позову у даній справі позивач звернувся до постачальника з вимогою №62 від 21.10.2022 про розірвання договору шляхом підписання додаткової угоди про розірвання договору, посилаючись на невиконання зобов`язань з поставки, де просив прийняти частково поставлений товар та сплатити 125281,69грн, що складається з суми попередньої оплати, нарахованих втрат від інфляції, 3% річних, неустойки (т.1 а.с.116-122). Поштове відправлення № 0209705046162, у якому відповідачем направлено відповідну вимогу, як свідчить інформація з сайту АТ «Укрпошта», не вручено під час доставки (т.1 а.с.124-126), однак, в судовому засіданні 24.04.2023 представник відповідача повідомив, що у подальшому відповідна вимога направлена позивачу електронною поштою; в судовому засідання 24.04.2023 представник позивача підтвердив факт отримання ним такої вимоги від відповідача.

16.11.2022 позивач направив відповідачу лист №198/02 від 15.11.2022, що підтверджується поштовою накладною №0408033229240 та описом вкладення у відповідне відправлення, у якому покупця повідомлено про готовність до відвантаження товару за договором та вказано на необхідність здійснення перерахунку у зв`язку з зростанням курсу валют (т.2 а.с.14, 25).

Окрім того, судом встановлено, що 17.01.2022 між ТОВ «ФАЙГЕНТИМ» (далі виконавець) та ТОВ «ТСФ» (далі замовник) укладено договір №17012022-СПЗ, за умовами якого виконавець зобов`язується своїми силами поставити матеріали та обладнання, виконати монтажні та пусконалагоджувальні роботи по системам протипожежного захисту (далі - роботи) на об`єкті «Реконструкція складу зберігання напівфабрикатів під склад готової продукції на виробничому комплексі №1 ТОВ «Сандора» за адресою: с. Миколаївське, Вітовського району, Миколаївської області» (далі - об`єкт), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити роботи в порядку та на умовах, визначених договором (далі договір №17012022-СПЗ, т.1 а.с.127-133).

Документами, що засвідчують виконання виконавцем робіт згідно п.5.1 договору №17012022-СПЗ, є акти приймання виконаних робіт, які виконавець протягом трьох днів після завершення робіт надає замовнику в 2-х примірниках, як передбачено п.5.2 такого договору, а також документи, які підтверджують, що роботи за договором виконувались працівниками виконавця, що знаходяться в трудових або цивільно-правових відносинах з виконавцем. Замовник протягом 10 робочих днів з моменту отримання зазначених документів має право розглянути і підписати акт приймання виконаних робіт або направити виконавцю свої заперечення, зокрема, якщо роботи не відповідають умовам договору (п.5.2 договору №17012022-СПЗ).

Загальна вартість договору визначається за погодженням сторін та становить 22 315 744,90 грн (п. 6.1 договору №17012022-СПЗ).

Оплата робіт за договором №17012022-СПЗ здійснюється поетапно протягом 10 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання виконаних робіт, за умови реєстрації виконавцем податкової накладної в порядку, передбаченому чинним законодавством України, якщо інше не встановлено в додатках (п.6.3 договору).

Відповідно до п. 12.1 договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і скріплення печатками і діє до 30 грудня 2022 року.

09.08.2022 листом за вих.№36/22 (т.1 а.с.167) ТОВ «ТСФ» повідомило відповідача про неможливість прийняття робіт за актом №3 (т.1 а.с.137-166), який направлено відповідачем такій особі листом за вих.№51 від 26.07.2022 (т1 а.с.136), з посиланням на те, що за договором №17012022-СПЗ результатом робіт є саме змонтована цілісна система протипожежного захисту, а окреме приймання матеріалів та устаткування договором не передбачено.

Відповідач стверджує, що виконати та здати роботи за відповідним договором йому завадило невиконання позивачем зобов`язань за договором поставки недопоставка частини товару.

Також, відповідачем у підтвердження обставин, на які відповідач посилається у зустрічному позові, - неможливості виконання зобов`язань перед третьою особою, надано пояснення спеціаліста щодо інженерно-технічних питань, яке фактично надано працівником відповідача Бажановим О.Ю. (т.1 а.с.183-187), у якому вказано, що для запуску та належної роботи системи внутрішнього протипожежного водопроводу потрібно з`єднати труби та провести випробування на герметичність, що неможливо виконати у зв`язку з поставкою муфт у неповному обсязі (невиконання своїх зобов`язань постачальником згідно з договором).

Надане пояснення не є висновком спеціаліста або експерта; відповідна особа не залучалась судом у порядку, визначеному ст.ст.69,71 ГПК України; така особа не є експертом, який би міг бути залучений сторонами.

Листом № 26_01/23 від 26.01.2023 ТОВ «ТСФ» повідомило ТОВ «ФАЙГЕНТИМ», що у зв`язку з невиконанням монтажних та пусконалагоджувальних робіт у строки встановлені договором №17012022-СПЗ та графіками виконання робіт, а також закінченням терміну дії такого договору, зникла потреба у виконанні таких робіт, а продовжувати термін дії даного договору така особа не планує (т.2 а.с.131).

У листі №264/02-30/23 Шевченківська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області від 06.04.2023 повідомила, що: с. Миколаївське Миколаївського району Миколаївської області під окупацією російських військ не перебувало; з березня по листопад 2022 року перебувало в зоні бойових дій, масованих ракетних та артилерійських обстрілів; деокупація громади на території Миколаївського старостинського округу з центром в с. Миколаївське офіційно проголошена 10.11.2022 (т.2 а.с. 128).

На відповідний лист позивач посилався у підтвердження неможливості виконання відповідачем зобов`язань перед третьої особою ТОВ «ТСФ» через фактичну неможливість виконання робіт на відповідній території, а не внаслідок недопоставки товару за договором.

Предметом спору у даній справі за вимогами первісного позову є наявність у відповідача обов`язку оплатити товар за договором, поставлений позивачем, з урахуванням втрат від інфляції та 3% річних.

Предметом спору у даній справі за вимогами зустрічного позову є наявність у відповідача права на розірвання договору поставки у зв`язку з істотним порушенням, наявність у позивача обов`язку повернути оплату за договором з урахуванням процентів та втрат від інфляції., прийняти товар, відшкодувати збитки відповідачу.

Вирішуючи відповідні спори у даній справі, суд виходить з наступного.

Укладений сторонами договір поставки є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст. 175 ГК України.

Згідно ч.1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

В силу ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках; предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Як унормовано ч.2 відповідної статті, загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ч.1 ст.267 ГК України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін; якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Частиною 2,3,4 згаданої статті установлено, що: строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством; якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору, а якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік; у разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць; сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою, враховуючи зміст зобов`язань сторін, їх суб`єктний склад, а також враховуючи те, що він не передбачає поставку товару, визначеного родовими ознаками, партіями неодноразово протягом певного проміжку часу, фактично не є договором поставки, а за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, оскільки об`єктом купівлі-продажу за договором є запасні частини до насосного обладнання, передача яких хоч і передбачена у 2 етапи, однак, не має характеру систематичних поставок партій відповідного товару протягом строку дії договору.

Отже, до відносин сторін мають застосовуватись положення ЦК України, які регулюють відносини з купівлі-продажу з урахуванням особливостей, визначений ГК України.

Так, в силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Як визначено ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Укладеним сторонами договором визначено строк оплати товару, який передбачає поетапну оплату товару. При цьому, оскільки відповідач в рахунок оплати товару, як встановлено судом під час розгляду справи сплатив 52870грн - 20% (з урахуванням округлення), як передбачено п.4.3 специфікації, відповідний обов`язок позивача щодо часткової оплати товару до його передачі позивачем є виконаним.

Поряд з цим, судом встановлено, що після отримання товару, визначеного п.п.1,2,4,5,7 специфікації до договору, відповідач у строк, визначений п.4.4 такої специфікації, 45 календарних днів з моменту відвантаження товару постачальнику не виконав взяте на себе зобов`язання з остаточного розрахунку сплати 80% від вартості обладнання, зазначеної в специфікації. При цьому, посилання відповідача на те, що остаточний розрахунок за товар мав здійснюватись після передачі товару, передбаченого специфікацією у повному обсязі, хибне, оскільки зміст укладеного договору із додатком до нього специфікацією передбачає як поетапну передачу товару, так і остаточний розрахунок за такий товар у строк, визначений п.4.4. специфікації 45 календарних днів, що починає обраховуватись, як домовились сторони договору, саме з моменту відвантаження товару.

Отже, за товар, переданий йому позивачем 22.02.2022, відповідач мав повністю розрахуватись включно до 08.04.2022.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, не виконавши відповідне зобов`язання у строк, відповідач допустив порушення зобов`язання.

При цьому, посилання відповідача на ч.4 ст.612 ЦК України, яка визначає, що прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора, безпідставне. Так, відповідачем не наведено жодних зобов`язань позивача, не виконання яких призвело б до неможливості оплати ним отриманого у власність товару. Наявність зобов`язань, які відповідач взяв на себе перед третіми особами, зокрема, щодо виконання підрядних робіт, а також відповідні зобов`язання третіх осіб перед відповідачем щодо оплати таких робіт ніяким чином не впливають на відносини, що виникли в силу факту укладення договору між сторонами у справі.

Як визначено ч.1 ст.617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Посилання відповідача у відзиві на позов на неможливість виконання відповідного зобов`язання в силу форс-мажорних обставин, якими він вважає військову агресію Російської Федерації проти України, що стала підставою для ведення воєнного стану, не можуть бути взяті до уваги з наступних причин.

За загальним правилом, визначеним ч.1 ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, у відповідності з ч.1 ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Однак, як визначено ч.1 ст.625 ЦК України, яка є спеціальною, оскільки зобов`язання відповідача розрахуватись за переданий у власність товар є грошовим, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Отже, за не виконання грошового зобов`язання боржник відповідає також і за відсутності вини, у т.ч. якщо невиконання стало наслідком дії форс-мажорних обставин. Окрім того, само по собі введення воєнного стану на території України не спричиняє неможливість виконання відповідачем грошового зобов`язання, оскільки він може мати на рахунках грошові кошти, майно, від реалізації якого отримати грошові кошти тощо.

Поряд з цим, суд погоджується з доводами відповідача про те, що позивач не виконав належним чином обов`язків, які виникли у нього в силу факту укладення відповідного договору поставки щодо інформування відповідача про готовність іншої частини товару, яка визначена у рядках 3,6 специфікації до договору, що мав бути поставлений протягом 7 тижнів з дня виконання покупцем п.4.3 специфікації оплати 20% вартості обладнання.

Враховуючи здійснення відповідачем оплати 31.01.2022, останнім днем строку виконання позивачем зобов`язання з передачі відповідачу товару, визначеного рядками 3,6 специфікації, є 21.03.2023. Висновок відповідача, викладений у зустрічній позовній заяві, про те, що граничним терміном передачі товару є 20.03.2023 помилковий.

Так, як установлено ч.1 ст.252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку, що визначено ст.253 ЦК України, починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, перебіг строку, встановленого для виконання зобов`язання позивача з передачі товару, визначеного рядками 3,6 специфікації, відповідачу починається з наступного дня за днем події, з якою пов`язано його початок виконання відповідачем п.4.3 специфікації, що мало місце 31.01.2023, тобто з 01.02.2023.

Згідно ч.4 ст.254 ЦК України строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Враховуючи, що відповідним днем останнього тижня строку є 21.03.2023, зобов`язання з передачі товару позивач мав виконати саме до цієї дати включно.

Як установлено судом, сторонами узгоджено у специфікації, що передача товару здійснюється на умовах ЕХМ, склад постачальника: м. Київ, вул. Костянтинівська, 73 згідно «Інкотермс-2020».

Відповідно до ч.2 ст.662, ч.1 ст.663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В силу п.2 ч.1 ст.664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. При цьому, наведеною нормою унормовано, що товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці іпокупець поінформований про це; готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Зважаючи на те, що доказів інформування позивачем відповідача про готовність товару до передачі до закінчення строку, встановленого для виконання зобов`язання з передачі товару - до 21.03.2022 включно не надано, позивач є таким, що прострочив виконання відповідного зобов`язання. При цьому, відповідне зобов`язання не є грошовим, тому відповідальність за його невиконання наступає лише за наявності вини у цьому в силу ч.1 ст.614 ЦК України. Поряд з цим, у даній справі позивач не посилався на обставини, що йому перешкоджали виконати відповідне зобов`язання і є надзвичайними, непереборними, невідворотними і такими, що не залежали від нього, хоча ч.1 ст.617 ЦК України визначає, що особа звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Однак, суд вважає безпідставним посилання відповідача на те, що товар, який мав бути переданий йому позивачем, не може використовуватись окремо і є комплектом, оскільки являє собою ключовий елемент цілісної системи пожежогасіння, враховуючи наступне.

Як визначено ч.1 ст.683 ЦК України, якщо договором купівлі-продажу встановлений обов`язок продавця передати покупцеві певний набір товару у комплекті (комплект товару), зобов`язання є виконаним з моменту передання продавцем усього товару, включеного до комплекту. При цьому, ч.2 такої статті визначено, що продавець зобов`язаний передати весь товар, який входить до комплекту, одночасно, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Однак, як вбачається з п.1.1 договору, об`єктом купівлі-продажу є запасні частини для насосного обладнання, отже, договором не передбачалась поставка певного комплекту. При цьому, пояснення представника відповідача в судовому засіданні про те, що для відповідача перелік такого майна, вказаний у специфікації, є комплектом, оскільки відповідні елементи мали використовуватись ним при монтажних роботах системи пожежогасіння на об`єкті третьої особи, не впливають на визначення об`єкту купівлі-продажу за договором, укладеним з позивачем, яким виступали окремі запасні частини до насосного обладнання, які є замінними і передача яких узгоджена сторонами у різні строки.

Зважаючи на відповідні обставини, суд дійшов висновку про порушення як відповідачем свого зобов`язання з оплати товару, так і зобов`язання позивача з передачі товару,вказаного у рядках 3,6 специфікації.

Враховуючи вищезазначене, встановлення факту порушення відповідачем зобов`язання з оплати 80% вартості товару, який йому передано позивачем, у встановлений договором строк, вимоги позивача про стягнення з відповідача 151297,30грн (204167,30 - 52870) основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У даній справі позивач вимагає стягнення з відповідача втрат від інфляції, нарахованих за період з 09.04.2022 по 31.08.2022 у розмірі 16853,75грн та 3% річних за період з 09.04.2022 по 22.09.2022 у розмірі 2076,71грн.

Вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 2076,71грн підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки їх розмір розраховано арифметично вірно, з урахуванням розміру боргу, періоду прострочення та періоду нарахування, заявленого у позовній заяві.

Втрати від інфляції за заявлений позивачем період з 09.04.2022 по 31.08.2022 за розрахунком суду, враховуючи офіційні індекси інфляції за кожен місяць заявленого періоду, розмір боргу, період прострочення складають 16 794грн. Розбіжності з розрахунком позивача пов`язані з тим, що позивачем не здійснено округлення сукупного індексу інфляції за заявлений період (111,139%) до десятої після коми (111,1%), що не відповідає порядку, який закладено при визначенні як офіційного сукупного індексу інфляції за рік, так і за місяць, які визначаються до десятої після коми.

З урахуванням зазначеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягнення 16794грн втрат від інфляції, а у задоволення вимог про стягнення 59,75грн втрат від інфляції суд відмовляє.

Вирішуючи питання щодо обгрунтованості вимог позивача в частині стягнення втрат від інфляції, суд не взяв до уваги посилання відповідача на неможливість нарахування втрат від інфляції, оскільки ціна товару у даному випадку не визначена в еквіваленті в іноземній валюті та перерахунок у відповідності з п.4.5 специфікації позивачем не здійснювався.

Враховуючи встановлення факту порушення позивачем зобов`язання з передачі товару, визначеного рядками 3, 6 специфікації, за яке передбачена відповідальність п.5.1 договору у вигляді пені, вимоги зустрічного позову в частині стягнення пені є мотивованими, однак, лише в частині з наступних підстав.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, зобов`язання, яке порушено позивачем, не є грошовим. Однак, визначення пені як виду неустойки, яке надано у відповідній нормі, це впливає на дійсність укладеного сторонами договору в частині встановлення відповідну відповідальність постачальника сплату пені за кожен день прострочення у розмірі 0,2% саме від вартості обладнання, хоча поставка обладнання є майновим, однак, не є грошовим зобов`язанням.

Так, як визначено ч.1 ст.199 ГК України: виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами; за погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу; до відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України..

Частиною 1 ст.546 ЦК України також визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. При цьому, ч.2 відповідної норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Отже, встановлена за згодою сторін у договорі відповідальність у вигляді нарахування пені за несвоєчасне виконання не грошового зобов`язання передачі у власність товару за договором поставки не суперечить чинному законодавству.

В силу ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як визначено ч.2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження щодо розміру пені, що нараховується у зв`язку з несвоєчасним виконання грошового зобов`язання, встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Разом з тим, відповідні норми не можуть бути застосовані до відносин сторін у відповідній частині, оскільки зобов`язання позивача з передачі товару у власність відповідача за договором поставки не є грошовим.

У даній справі відповідач заявляє вимоги про стягнення з позивача пені за прострочення відповідного зобов`язання за період з 21.03.2022 по 07.11.2022 у розмірі 67 933,36грн.

Разом з тим, пеня нарахована позивачем з 21.03.2022 дня, коли зобов`язання ще не можна вважати простроченим та з урахуванням вартості всього обсягу товару, який мав передаватись позивачем, хоча простроченим є лише зобов`язання з передачі товару на суму 60178,90грн, а п.5.2 договору не передбачає нарахування пені на всю вартість товару, що визначений специфікацією. Окрім того, як вбачається з листа від 21.10.2022 №62, позивач фактично відмовився від поставки товару та вимагав розірвання договору, тому нарахування пені саме по 07.11.2022 є безпідставним.

За розрахунком суду за період з 22.03.2022 по 20.10.2022 розмір пені, нарахований із розрахунку 0,2% від вартості обладнання - 60178,90грн, що не передано позивачем у встановлений договором строк, складає 25636,21грн.

Однак, відповідно до ч.1 ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Як визначено ч.2 такої статті, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В силу ч. 3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд вважає за можливе зменшити розмір неустойки пені,, заявлений до стягнення з відповідача, враховуючи наступні обставини.

Обов`язку позивача передати товар, який є об`єктом купівлі-продажу за договором, кореспондується право відповідача вимагати передачі товару.

Окрім того, за договором купівлі-продажу, зобов`язання виникають у обох сторін такого договору, зокрема, у покупця виникає обов`язок прийняти товар.

Так, відповідно до ч.ч.1,2 ст.689 ГПК України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу; покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитись від договору купівлі-продажу, що установлено ч.1 ст.665 ЦК України. При цьому, відповідно до ч.3 ст.651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Судом у даній справі не встановлено факту відмови позивача передати проданий товар покупцю.

Не зважаючи на наявність права вимагати виконання зобов`язання з передачі товару, у даній справі судом не встановлено фактів звернення відповідача до позивача щодо отримання такого товару до або після закінчення строку виконання відповідного зобов`язання позивачем, хоча у даній справі відповідач посилається на те, що через не виконання зобов`язання позивачем з передачі товару шляхом проінформування про готовність товару, він зазнав збитків, оскільки втратив можливість отримати прибуток від виконання підрядних робіт за договором №17012022-СПЗ. Відповідні обставини свідчать про те, що отримання такого товару для відповідача втратило інтерес задовго до звернення з листом щодо розірвання договору у жовтні 2022 року.

Окрім того, з відповіді відповідача за вих.№47 від 08.08.2022 (т.1 а.с.19-22) на претензію позивача вбачається, що відповідач з 24.02.2022 по 26.03.2022 не мав доступу до свого офісного приміщення, доступу до робочих місць, комп`ютерної техніки, тому фактично не міг би отримати повідомлення позивача про готовність товару до передачі до моменту, коли закінчився строк для його виконання 21.03.2023.

При цьому, суд вважає недоведеним факт заподіяння позивачем відповідним порушенням збитків відповідачу у заявленому розмірі.

Так, як визначено ч.1 ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками, в силу ч.2 такої норми, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, згідно ч.1 ст.225 ГК України включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Як передбачено ч.1 ст.226 ГК України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Разом з тим, у даній справі не встановлено того, що відповідач мав можливість отримати прибуток від договору, який укладено з третьою особою за умови виконання позивачем зобов`язань за договором, оскільки виконання робіт за відповідним договором передбачалось на території (с. Миколаївське Вітовського району Миколаївської області відповідно до п.1.1 договору №17012022-СПЗ, т.1 а.с.127-133), яка перебувала з березня 2022 року (до закінчення строку виконання позивачем зобов`язання з передачі товару, визначеного рядками 3,6 специфікації) до листопада 2022 року (до моменту звернення відповідача з вимогою про розірвання договору з позивачем) в зоні активних бойових дій (т.2 а.с.128). При цьому, сам замовник відповідних робіт ТОВ «ТСФ», як свідчить його лист від 26.01.2023 №26_01/23 (т.2 а.с.131), відмовився від виконання відповідачем робіт за договором №17012022-СПЗ вже після відмови відповідача від отримання товару, передача якого прострочена позивачем, посилаючись саме на втрату у нього потреби у монтуванні відповідної системи внутрішнього протипожежного водопроводу та проведенні в ній пусконалагоджувальних робіт, а не у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за відповідним договором в частині виконання робіт.

Також, слід зазначити, що у даній справі також не доведено того, що відповідний товар, який мав передати позивач, відповідач не міг замінити на інший або замовити у іншої особи. Між тим, об`єкти купівлі-продажу за договором є замінними речами запчастинами, заміну яких міг узгодити відповідач з третьою особою.

З урахуванням зазначеного, фактично у даній справі не доведено причинно-наслідкового зв`язку між фактом порушення зобов`язання позивачем та неможливістю отримати прибуток за договором №17012022-СПЗ, укладеним з третьою особою, на що посилався відповідач, заявляючи вимоги про стягнення збитків.

Таким чином, у даній справі фактично не доведено заподіяння збитків у вигляді втраченої вигоди (неодержаного прибутку) у розмірі 197136,90грн, тому вимоги зустрічного позову у відповідній частині задоволенню не підлягають.

З огляду на вищевказані обставини, не доведення факту заподіяння збитків невиконанням зобов`язання з передачі частини товару позивачем у розмірі, який дорівнює або перевищує розміру пені, нарахованої відповідачем за порушення відповідного зобов`язання позивачем, зважаючи на втрату відповідачем інтересу до отримання товару, про що свідчить лист щодо розірвання договору, відсутності звернень відповідача до позивача щодо виконання відповідного зобов`язання позивачем після прострочення його виконання позивачем, що свідчить про відсутність наміру отримувати такий товар ще до направлення пропозиції щодо підписання додаткової угоди про розірвання договору, не заявлення позивачем вимог про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання з оплати відповідачем, суд вважає за можливе у відповідності з ст.233 ГК України, ст.551 ЦК України, зменшити розмір неустойки (пені), яка підлягає стягненню з відповідача до 2563,62грн (10%).

Отже, у задоволенні вимог зустрічного позову про стягнення з позивача 65369,74грн неустойки (пені) суд відмовляє.

Також, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню вимоги відповідача, заявлені ним у зустрічному позові, щодо розірвання договору №8 від 28.01.2022, укладеного сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно ч.ч.2-4 вказаної статті: сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як визначено ч.1 ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зокрема, ч.2 ст.651 ЦК України установлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Посилаючись на відповідну норму та вказуючи, що порушення, допущене позивачем є істотним, оскільки ТОВ «Файгентим» втратив можливість завершити виконання робіт за договором, укладеним з третьою особою, оскільки позивач недопоставив товар, який являє собою ключовий елемент цілісної системи пожежогасіння, за відсутності якого система не працездатна, відповідач вимагає розірвання відповідного договору, укладеного з позивачем.

Однак, як вже встановлено судом, товар, який поставлявся не був комплектом, а відповідачем не доведено неможливість виконання робіт за договором, укладеним з третьою особою, виключно у зв`язку з порушенням зобов`язань з передачі товару позивачем, неможливість заміну запасних частин, що мав передати позивач. Окрім того, у даній справі не доведено факту втрати відповідачем того, на що він розраховував при укладенні договору, оскільки за умовами договору відповідач мав отримати певний товар, більша частина якого ним отримана від відповідача, а іншу частину такого товару відповідач не позбавлений можливості отримати, враховуючи лист позивача щодо готовності товару для передачі. Також, у даній справі судом встановлено порушення взаємних зобов`язань обома сторонами у т.ч. відповідачем з оплати переданої частини товару.

З урахуванням зазначеного, вимоги в частині розірвання відповідного договору з посиланням на ч.2 ст.651 ЦК України задоволенню не підлягають.

Також, не підлягають задоволенню і вимоги відповідача, викладені у зустрічному позові про зобов`язання прийняти товар, який переданий йому за видатковою накладною №98 від 22.02.2022, враховуючи відмову у задоволенні зустрічного позову в частині розірвання договору, похідними від яких є вимоги позивача у відповідній частині. При цьому, у поданому зустрічному позові не наведено інших обставин, в силу яких у позивача виник обов`язок прийняти відповідний товар, який переданий відповідачу на виконання умов договору та прийнятий відповідачем без зауважень.

У зустрічному позові позивач, мотивуючи наявність у позивача обов`язку повернути 52870грн, які сплачені ним 31.01.2022, а також вимагаючи сплати 3% річних у розмір 1008,15грн за період з 21.03.2022 по 09.11.2022 та втрат від інфляції у розмірі 9700,06грн за період з 21.03.2022 по 07.11.2022, посилається на ч.2 ст.693 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як визначено ч.3 ст.693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст.536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати; договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Однак, у даній справі відповідач платежем від 31.01.2022 здійснив оплату 52870грн 20% від товару, який визначений специфікацією №1 до договору №8 від 28.01.2022 та який переданий на суму 204167,30грн. Отже, позивачем виконані зобов`язання з передачі у власність товару, який частково оплачений відповідним платежем, тому підстав для повернення попередньої оплати у сумі 52 870грн не має. Поряд з цим, судом не встановлено факту повної оплати за товар, визначений відповідною специфікацією.

З урахуванням зазначеного, підстав для задоволення відповідних вимог, а також вимог щодо стягнення 3% річних та втрат від інфляції, нарахованих на суму попередньої оплати, не має.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні вимог зустрічного позову в частині стягнення 52870грн в рахунок повернення попередньої оплати, 1008,15грн 3% річних, 9700,06грн втрат від інфляції.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням задоволення частково вимог первісного та зустрічного позовів підлягають відшкодуванню витрати, понесені на оплату позову судовим збором, а саме:

- з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2552,52грн /(151297,30+2076,71+16794):100*1,5/ в рахунок часткового відшкодування витрат по оплаті позову судовим збором;

- з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 384,54грн (25636,21:100*1,5) в рахунок часткового відшкодування витрат по оплаті зустрічного позову судовим збором.

Визначаючи розмір витрат по оплаті зустрічного прозову судовим збором, які підлягають відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача, суд виходив із розміру неустойки, який визнаний обґрунтованим судом, без урахування зменшення її розміру з підстав, зазначених у рішенні суду, враховуючи допущене позивачем порушення зобов`язання.

Також, у даній справі позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача 18000грн витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги.

Відповідні вимоги суд задовольняє частково, виходячи з наступного.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, що визначено ч.1 ст.123 ГПК України. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як передбачено п.1 ч.3 такої норми, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Як визначено п.12 ч.3 ст.2 ГПК України, одним із принципів господарського судочинства є принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Реалізація права на відшкодування судових витрат відбувається у порядку, визначеному ГПК України, який передбачає декілька етапів.

Так, відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Як унормовано ч.3 такої норми, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Порядок розподілу судових витрат визначений ст.129 ГПК України, в силу ч.8 якої розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази, що установлено ч.8 ст.129 ГПК України, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, ГПК України визначає послідовність та час вчинення дій учасниками з метою реалізації права на відшкодування судових витрат, що відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідний порядок застосування визначений постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2021 у справі №910/18250/16, 19.08.2021 у справі №910/11547/19, 26.10.2022 у справі №911/3001/21, 22.12.2022 у справі №91013060/21, 17.01.2023 у справі №922/4812/21, 14.03.2023 у справі №910/14099/21, 07.04.2023 у справі №910/41002/21, а також додатковими постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.11.2022 у справі №916/1010/21 та від 16.03.2023 у справі №910/4473/21, постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

В силу ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У першій заяві по суті позові позивач повідомив про те, що витрати, які він поніс та очікує понести на оплату професійної правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи становлять 18000грн та повідомив, що докази оплати правової допомоги адвоката будуть подані після підписання акту приймання-передачу наданих послуг та проведення оплати (т.1 а.с.1-6).

До відповідної позовної заяви позивачем долучено договір про надання правової (правничої) допомоги від 20.08.2020 (далі договір), укладений між позивачем (далі клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Свобода» (далі АО, виконавець), предметом якого є надання АО усіма законними методами та засобами оплатної правової (правничої) допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів (п.п.1.1, 1.2 договору).

В силу п.1.3 такого договору, АО доручає виконання робіт, необхідних для досягнення мети договору одному або декільком адвокатам, які є членами АО.

Пунктами 5.1, 5.2, 5.4 договору установлено, що: на визначення гонорару АО вливають строки вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг вимог, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання доручень клієнта; обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розмір гонорару; оплата за надані послуги проводиться відповідно до звіту виконаних робіт, який є складовою частиною договору; конкретний розмір гонорару, який має сплатити клієнт на користь виконавця визначається додатком до договору, який є його невід`ємною частиною.

В силу п.4.1 договору він набирає чинності з моменту його підписання та діє до виконання прийнятих на себе зобов`язань, крім випадку дострокового припинення такого договору за згодою сторін або ініціативою однієї із сторін, внаслідок обставин непереборної сили.

У підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів позивачем надані наступні докази:

- додаткова угода від 26.08.2022 до вищевказаного договору, яка є додатком №1 (далі додаткова угода), що передбачає зобов`язання АО перед клієнтом стягнути на користь клієнта заборгованість з відповідача, що виникла за умовами договору поставки (т.1 а.с.203);

- акт №10 здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаний АО та позивачем 22.09.2022 (далі акт) (т.1 а.с.206);

- платіжне доручення №5700 від 04.10.2022 на суму 18000грн (т.1 а.с.206).

Як вбачається з п.3 додаткової угоди, АО надає юридичні послуги клієнту шляхом: розрахунку суми боргу та штрафних санкцій, складання процесуальних та інших документів до судів (у т.ч. господарського) усіх інстанцій; представлення інтересів клієнта, зокрема, в судах. Відповідно до п.п.5,6 додаткової угоди винагорода встановлена у розмірі 18 000грн та сплачується протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами договору акту виконаних робіт.

Як вбачається з ордерів АІ №1204712 від 26.08.2022, ВХ №1039332 надання клієнту правничої (правової) допомоги за відповідним договором, доручено АО адвокатам Горбаню Р.О. (т.1 а.с.204) , Лехкар О.В. (т.2 а.с.91).

Відповідно до акту проведені наступні роботи АО, вартість яких оцінена у 18 000грн: консультаційні послуги, опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, формування правової позиції у відповідній справі, опрацювання матеріалів справи та вивчення судової практики, підготовка позову, підготовка заяви про долучення доказів до матеріалів справи, відправлення процесуальних документів до суду та відповідачу.

З платіжного доручення №5700 від 04.110.2022 вбачається, що позивачем перераховано АО 18 000грн в оплату юридичних послуг згідно додаткової угоди від 26.08.2022 №10 до договору від 20.08.2020.

Згідно ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, відповідними нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Як визначено ч. 5 ст.126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, 30.07.2019 у справі № 902/519/18, додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19, 20.09.2022 у справі №912/423/20, 25.10.2022 у справі №907/438/21).

Відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем не надано клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги через їх неспівмірність.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Як визначено ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги; при встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 28); у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір; заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015).

У даній справі суд, враховуючи вищезазначене, вважає, що витрати на оплату правничої допомоги, понесені позивачем у розмірі 18000грн, мають бути покладені на сторони пропорційно розміру задоволених вимог первісного позову відповідно до ч.4 ст129 ГПК України, враховуючи, що розмір відповідних витрат є співмірним із складністю справи, у якій об`єднані та розглядались вимоги за первісним та зустрічним позовом, фактичним обсягом часу, який могли витрати адвокати АО на виконання відповідних робіт та надання послуг, обсягом виконаних робіт та наданих послуг, що були необхідними та пов`язаними з розглядом даної справи.

З урахуванням зазначеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягнення 17 993,68грн / (151297,30+2076,71+16794)*18000:170 227,76/ в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги; витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 6,32грн суд покладає на позивача.

У даній справі відповідач у першій заяви по суті зустрічному позові вказав, що очікує понести витрати на оплату послуг адвоката, однак, орієнтовного розміру їх не зазначив, а лише повідомив про тарифи на окремі послуги адвоката, повідомивши, що остаточний розрахунок надасть за результатами розгляду справи.

В судовому засіданні 22.03.2023 відповідач повідомив, що витрати на оплату правничої допомоги станом на день проведення засідання складають 10 000грн (т.2 а.с.101-104), а до закінчення судових дебатів повідомив, що докази на підтвердження витрат надасть у встановлений строк після прийняття рішення у справі.

Остаточного розрахунку судових витрат відповідач до прийняття рішення у справі не надав, тому у рішення суду відповідне питання не розглядалось.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.126, 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЙГЕНТИМ» (ідентифікаційний код 41192204; 07300, Київська обл., Вишгородський район, м.Вишгород, вул. Набережна, 7/1, офіс 302) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕГРОВАНІ ВОДНІ ТЕХНОЛОГІЇ» (ідентифікаційний код 36192103; 02217, м. Київ, вул. Закревського, 19) 151297,30грн основного боргу, 2076,71грн - 3% річних, 16794 грн втрат від інфляції, а також 2552,52 грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором, та 17 993,68грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги.

3. У задоволенні вимог первісного позову в частині стягнення 59,75грн втрат від інфляції відмовити.

4. Зустрічний позов задовольнити частково.

5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕГРОВАНІ ВОДНІ ТЕХНОЛОГІЇ» (ідентифікаційний код 36192103; 02217, м. Київ, вул. Закревського, 19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЙГЕНТИМ» (ідентифікаційний код 41192204; 07300, Київська обл., Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Набережна, 7/1, офіс 302) 2563,62грн неустойки, а також 384,54грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату зустрічного позову судовим збором.

6. Відмовити у задоволенні вимог зустрічного позову в частині:

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕГРОВАНІ ВОДНІ ТЕХНОЛОГІЇ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЙГЕНТИМ» 67933,36грн неустойки, 197136,90грн збитків, 52870грн попередньої оплати, 1008,15грн 3% річних, 9700,06грн втрат від інфляції;

- розірвання договору №8 від 28.01.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕГРОВАНІ ВОДНІ ТЕХНОЛОГІЇ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАЙГЕНТИМ»;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕГРОВАНІ ВОДНІ ТЕХНОЛОГІЇ» прийняти товар, поставлений згідно видаткової накладної №98 від 22.02.2022, а саме: жорстку муфту типу 1G/GS (грувлок) 3" DN 80 (88,9 мм), червоний колір - 140 шт; жорстку муфту типу 1G (грувлок) 6" DN 150 (168,3 мм), червоний колір - 321 шт; коліно мод. 90S 3" DN 80 (88,9 мм) х 90°, колір червоний - 30 шт; коліно мод. 90S 6" DN 150 (168,3 мм) х 90°, колір червоний - 22шт; рівносторонній трійник мод. 130S 6" DN150 (168,3 мм), колір червоний - 4шт.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 02.05.2023.

Суддя А.Р. Ейвазова