Рішення

від 02.05.2023 по справі 926/614/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 травня 2023 року Справа № 926/614/23

Суддя Ковальчук Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю КАЙРОС-ТРАНС, м. Львів,

до Товариства з обмеженою відповідальністю МАЙ ФЛООР УКРАЇНА, м. Чернівці,

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій на суму 106125,29 грн.,

за участю секретаря судового засідання Гаврилюк І.С.,

представників сторін не з`явилися (явка не обов`язкова),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю КАЙРОС-ТРАНС, м. Львів, звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю МАЙ ФЛООР УКРАЇНА, м. Чернівці, про стягнення заборгованості та штрафних санкцій на суму 106125,29 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що в порушення умов укладеного між сторонами договору-заявки № КТ22-00426 від 22.09.2022 про надання транспортно-експедиційних послуг відповідач не оплатив надані йому позивачем послуги з перевезення на суму 60000,00 грн., за що відповідачеві нараховано пеню в розмірі 16520,54 грн., додатковий штраф у сумі 24030,00 грн., 991,24 грн. річних та 4583,51 грн. інфляційних втрат.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю КАЙРОС-ТРАНС передано на розгляд судді Ковальчук Т.І.

Ухвалою від 15.02.2023 позовну заяву ТОВ КАЙРОС-ТРАНС залишено без руху, заявнику встановлено 10-тиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.

13.03.2023 від позивача надійшло клопотання від 01.03.2023 про усунення недоліків позовної заяви з додатками, розглянувши яке суд встановив, що ТОВ КАЙРОС-ТРАНС своєчасно усунуло недоліки, зазначені в ухвалі від 15.02.2023. Відтак, ухвалою від 17.03.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням представників сторін, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 06.04.2023, позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив, відповідачеві встановлено строк для подання відзив на позовну заяву і доказів на його підтвердження.

03.04.2023 до господарського суду надійшов сформований в системі Електронний суд відзив ТОВ МАЙ ФЛООР УКРАЇНА на позовну заяву з додатками і доказами надіслання відзиву на адресу позивача.

У відзиві відповідач визнав позовні вимоги частково, просив закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного богу в розмірі 60000,00 грн. у зв`язку з добровільною сплатою, відмовити у задоволенні позову в частині вимог про стягнення штрафу в сумі 24030,00 грн. за безпідставністю, стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати в заявлених позивачем сумах, а пеню в розмірі 8260,27 грн., зменшивши заявлену позивачем пеню наполовину, виходячи з розміру однієї облікової ставки НБУ.

06.04.2023 на електронну пошту господарського суду надійшло підписане кваліфікованим електронним підписом представника позивача клопотання від 05.04.2023 про розгляд справи за відсутності позивача і його представника на підставі наявних у справі матеріалів.

Ухвалою від 06.04.2023 розгляд справи в судовому засіданні відкладено на 02.05.2023.

01.05.2023 від ТОВ КАЙРОС-ТРАНС на електронну пошту суду надійшли додаткові пояснення у справі, в яких позивач:

- вказав, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду сторони мають право встановити у договорі одночасне стягнення пені і штрафу за порушення господарських зобов`язань;

- заперечив проти зменшення пені, позаяк відповідач не навів причинно-наслідкового зв`язку між факторами, що мають місце під час воєнного стану, та причинами неналежного виконання зобов`язання, в той же час позивач, як перевізник, зазнає негативного впливу, зокрема від росту цін на паливо, в умовах дій карантину, встановленого для запобігання поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19;

- зазначив, що відповідач погасив основний борг і погодився з нарахуванням 3% річних та інфляційних втрат, але це не повинно впливати на зменшення пені, оскільки не є реальним відновленням порушених прав позивача;

- пояснив, що згідно пункту 2 додаткових умов укладеного між сторонам договору строком сплати визначено день розвантаження вантажу 03.10.2022, а початком періоду нарахування штрафних санкцій, відповідно, наступний день 04.10.2022;

- заявив, що підтримує позовні вимоги, в частині стягнення 60000,00 грн. боргу просив закрити провадження у справі, провести додаткове судове засідання для вирішення питання про судові витрати і проводити розгляд справи 02.05.2023 без участі представника позивача.

У судове засідання 02.05.2023 представники сторін не з`явилися, що не перешкоджає розгляду справи, оскільки сторони належним чином повідомлені про час, дату і місце судового засідання, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а участь їх представників у засіданні обов`язковою не визнавалася.

Розглянувши в судовому засіданні 02.05.2023 матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

Обставини справи.

22 вересня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю КАЙРОС-ТРАНС (Експедитор) і Товариством з обмеженою відповідальністю МАЙ ФЛООР Україна (Замовник) було укладено договір-заявку № КТ22-00426 про надання транспортно-експедиційних послуг (далі Договір-заявка, а.с. 14). Договором-заявкою обумовлено, що Експедитор надає Замовнику послуги з перевезення вантажу по маршруту Жари - Чернівці, завантаження 27.09.2022 у м. Жари (Польща), розвантаження 03.10.2022 м. Чернівці (Україна), вартість перевезення 120000,00 грн.

Відповідно до пункту 1 Додаткових умов Договору-заявки заявка має силу договору на разове перевезення, у випадку неповернення оригіналу замовником (експедитором) акту виконаних робіт протягом 5 календарних днів з моменту отримання та відсутності письмової відмови акт вважається підписаним, послуги наданими та прийнятими замовником (експедитором).

Згідно з пунктом 2 Додаткових умов Договору-заявки оплата по заявці здійснюється протягом 0 на вивантаженні. Тобто, суд розуміє цю умову так, що оплата послуг здійснюється замовником у день вивантаження.

Пунктом 2 додаткових умов до Договору-заявки передбачено відповідальність на несвоєчасну оплату послуг Замовником у вигляді сплати пені, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожний день затримки оплати. Замовник за користування грошовими коштами додатково сплачує 0,2% від простроченої суми за кожен день протермінування.

27 вересня 2022 року позивач виставив відповідачеві рахунок № КТ22-00426 від 27.09.2022 на оплату послуг за Договором-заявкою на суму 120000,00 грн. (а.с. 15).

З доданої до позовної заяви міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) № 10197849 вбачається, що на виконання Договору-заявки позивач на замовлення відповідача у період з 27.09.2022 по 03.10.2022 здійснив перевезення вантажу за маршрутом м. Жари (Польща) Чернівці (Україна) (а.с. 35, 36). Згідно названої СМR розвантаження вантажу позивачем і передача товару і документів на нього одержувачеві ТОВ МАЙ ФЛООР УКРАЇНА виконано позивачем 03.10.2022.

03.10.2022 сторони склали акт надання послуг № КТ22-00426, відповідно до якого позивач виконав, а відповідач прийняв послуги з перевезення по маршруту Жари, Польща Чернівці, Україна на загальну суму 120000,00 грн. (а.с. 17).

Оплату послуг за Договором-заявкою відповідач здійснив частково на суму 60000,00 грн., що підтверджується копіями доданих до позовної заяви платіжних доручень № 1977 від 25.11.2022 на суму 20000,00 грн., № 1997 від 09.12.2022 на суму 20000,00 грн., № 2045 від 18.01.2023 на суму 10000,00 грн. та № 2066 від 01.02.2023 на суму 10000,00 грн. (а.с. 18-21).

У позовній заяві, датованій 03.02.2023, позивач зазначив, що заборгованість відповідача по оплаті послуг з перевезення становила 60000,00 грн. (120000,00 грн. 60000,00 грн.).

У відзиві на позов відповідач указану заборгованість визнав, подав копії платіжних доручень про сплату решти боргу в сумі 60000,00 грн., а саме платіжні доручення:

1) № 2071 від 03.02.2023 на суму 10000,00 грн.,

2) № 2084 від 10.02.2023 на суму 10000,00 грн.,

3) № 2094 від 17.02.2023 на суму 10000,00 грн.,

4) № 2120 від 03.03.2023 на суму 10000,00 грн.,

5) № 2127 від 07.03.2023 на суму 10000,00 грн.,

6) № 2128 від 08.03.2023 на суму 10000,00 грн., (а.с. 49 на звороті, а.с. 50 на звороті-52 на звороті).

У додаткових поясненнях від 01.05.2023 позивач визнав погашення відповідачем основної суми боргу в розмірі 60000,00 грн. Таким чином, основна заборгованість сплачена відповідачем після звернення позивача з позовом до Господарського суду Чернівецької області і станом на день розгляду справи судом не існує.

Вирішуючи справу, суд застосовує такі норми чинного законодавства України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

За статтями 173-174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За загальним правилом зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Спірні правовідносини між сторонами виникли з договору-заявки на перевезення вантажів, яка за згодою сторін має силу договору на разове перевезення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

За приписами статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначені норми узгоджуються з вимогами статті 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Нормою 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судовим розглядом справи встановлено невиконання відповідачем зобов`язання за Договором-заявкою в частині своєчасної оплати послуг з перевезення на суму 60000,00 грн.

Разом з тим, указану заборгованість відповідач сплатив позивачеві після звернення останнього з позовом до господарського суду, відтак, у цій частині вимог спір між сторонами відсутній.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 60000,00 грн. належить закрити.

У зв`язку з порушенням грошового зобов`язання з оплати за перевезення позивач у позовній заяві також просить стягнути з відповідача пеню, штраф, 3% річних та інфляційні втрати за період прострочення.

Приписами статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як зазначалося, пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення вартості неоплачених послуг передбачена пунктом 2 Додаткових умов Договору-заявки. Відповідно до Розрахунку № 1 Розрахунки пені позивач нарахував відповідачеві пеню в сумі 16520,54 грн. за період з 04.10.2022 по 03.02.2023 (а.с. 10).

Дослідивши зазначений розрахунок, суд встановив, що пеня нарахована не на вартість неоплачених послуг у кожний відповідний період, як передбачено п. 2 Додаткових умов Договору-заявки, а на частину вартості послуг у розмірі здійснених з простроченням часткових платежів. Така методика нарахування не відповідає алгоритму нарахування пені та призвела до її зайвого нарахування. Крім того, позивач не врахував, що день фактичної сплати заборгованості не включається в періоди простроченого платежу (відповідна правова позиція щодо пені, 3% річних та інфляційних втрат викладена у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16 та від 10.04.2018 у справі № 910/13064/17), і включив у періоди нарахування пені дні, коли відповідач здійснював часткову оплату.

Згідно наведеного суд здійснив перерахунок пені і встановив, що за визначений позивачем період з 04.10.2022 по 03.02.2023 пеня має бути обчислена в такому розмірі:

1) від суми простроченого платежу (заборгованості) 120000,00 грн. за період з 04.10.2022 по 24.11.2022 у сумі 8547,95 грн.;

2) від суми простроченого платежу (заборгованості) 100000,00 грн. (120000,00 грн. 20000,00 грн. (оплата 25.11.2022)) за період з 25.11.2022 по 08.12.2022 у сумі 1917,81 грн.;

3) від суми простроченого платежу (заборгованості) 80000,00 грн. (100000,00 грн. 20000,00 грн. (оплата 09.12.2022)) за період з 09.12.2022 по 17.01.2023 у сумі 4383,56 грн.;

4) від суми простроченого платежу (заборгованості) 70000,00 грн. (80000,00 грн. 10000,00 грн. (оплата 18.01.2023)) за період з 18.01.2023 по 31.01.2023 у сумі 1342,47 грн.;

5) від суми простроченого платежу (заборгованості) 60000,00 грн. (70000,00 грн. 10000,00 грн. (оплата 01.02.2023)) за період з 01.02.2023 по 02.02.2023 у сумі 164,38 грн.;

6) від суми простроченого платежу (заборгованості) 50000,00 грн. (60000,00 грн. 10000,00 грн. (оплата 03.02.2023)) за один день 03.02.2023 у сумі 68,49 грн.,

а всього пені на суму 16424,66 грн. (8547,95 грн. + 1917,81 грн. + 4383,56 грн. + 1342,47 грн. + 164,38 грн. + 68,49 грн.), пеня на суму 95,88 грн. нарахована позивачем зайво (16520,54 грн. - 16424,66 грн.).

Також позивач просить стягнути з відповідача штраф за користування грошовими коштами у розмірі 0,2% від простроченої суми за кожний день протермінування за період з 04.10.2022 по 03.02.2023, нарахований у сумі 24030,00 грн. (Розрахунок № 2 Розрахунки штрафу, а.с. 11).

Відповідач у відзиві проти стягнення штрафу заперечив з тих підстав, що дана сума є не штрафом, а додатковою пенею, позивач у додаткових поясненнях зазначив, що штраф застосовується разом із пенею, позаяк це форми неустойки, які не є самостійними видами юридичної відповідальності, тому в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

У даній полеміці між сторонами суд відхиляє доводи позивача та погоджується з аргументами відповідача з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 ГК визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

З огляду на визначення неустойки (штрафу, пені) у статті 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відсотки за користування грошовими коштами, які за умовами договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України), яку сторонами вже було погоджено умовами Договору-заявки в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплачених послуг за кожен день затримки оплати. У даному випадку вартість неоплачених послуг і прострочена сума є ідентичними поняттями.

Відповідно до наданого позивачем Розрахунку № 2 нарахування штрафу в розмірі 24030,00 грн. здійснено позивачем у процентах до суми боргу за кожен день прострочення виконання зобов`язання, тобто фактично позивачем двічі здійснено нарахування пені за той же період, тільки за іншою ставкою.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, а право визначити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Разом з тим, у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4400/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/75637008) зроблено правовий висновок, що розмір погодженої сторонами у мировій угоді штрафної санкції, обрахованої у відсотковому розмірі за кожен місяць прострочення, відповідає поняттю пеня. Зазначення в мировій угоді неустойки (пені) як штрафу не перетворює її в штраф і не є підставою для відмови у стягненні неустойки (пені) у разі прострочення виконання зобов`язання (сплати коштів).

З урахуванням зазначеного правового висновку Верховного Суду про те, що штраф, який обраховується у відсотковому розмірі за кожен місяць прострочення (у справі № 926/614/23 за кожний день прострочення суд), є пенею, обумовлений у пункті 2 Додаткових умов Договору-заявки штраф у розмірі 0,2% від простроченої суми за кожний день протермінування є додатковою пенею до передбаченої цим же пунктом пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Суд звертає увагу, що включивши до Договору-заявки штраф за користування грошовими коштами, позивач у позові заявив також вимоги про стягнення 3% річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, які за своєю природою є компенсаційними платежами, в тому числі за неправомірне користування чужими грошима.

Відтак, у даному випадку дійсно матиме місце подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

При цьому, сума штрафу 24030,00 грн. перевищує граничний розмір пені, яка може бути нарахована за спірний період у відповідності до Договору-заявки та Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Відповідно, за таких обставин суд доходить до висновку про безпідставність позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 24030,00 грн., який фактично є додатковою пенею.

Статтею 625 ЦК України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 991,24 грн. за період з 04.10.2022 по 03.02.2023 (Розрахунок № 3 Розрахунок 3% річних, а.с. 12) та 4583,51 грн. інфляційних втрат за той же період (Розрахунок № 4 Розрахунок інфляційних втрат, а.с. 13).

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд встановив, що позивачем допущено такі ж помилки, як і при нарахуванні пені, тому виконав свій розрахунок 3% річних:

1) від суми простроченого платежу (заборгованості) 120000,00 грн. за період з 04.10.2022 по 24.11.2022 у сумі 512,88 грн.;

2) від суми простроченого платежу (заборгованості) 100000,00 грн. (120000,00 грн. 20000,00 грн. оплата 25.11.2022) за період з 25.11.2022 по 08.12.2022 у сумі 115,07 грн.;

3) від суми простроченого платежу (заборгованості) 80000,00 грн. (100000,00 грн. 20000,00 грн. оплата 09.12.2022) за період з 09.12.2022 по 17.01.2023 у сумі 263,01 грн.;

4) від суми простроченого платежу (заборгованості) 70000,00 грн. (80000,00 грн. 10000,00 грн. оплата 18.01.2023) за період з 18.01.2023 по 31.01.2023 у сумі 80,55 грн.;

5) від суми простроченого платежу (заборгованості) 60000,00 грн. (70000,00 грн. 10000,00 грн. оплата 01.02.2023) за період з 01.02.2023 по 02.02.2023 у сумі 9,86 грн.;

6) від суми простроченого платежу (заборгованості) 50000,00 грн. (60000,00 грн. 10000,00 грн. (оплата 03.02.2023)) за один день 03.02.2023 у сумі 4,11 грн.,

а всього 3% річних на суму 985,48 грн. (512,88 грн. + 115,07 грн. + 263,01 грн. + 80,55 грн. + 9,86 грн. + 4,11 грн.), 3% річних на суму 5,76 грн. нараховані позивачем надлишково (991,24 грн. - 985,48 грн.).

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що позивачем не дотримано порядку їх нарахування та не враховано особливостей розрахунку інфляційних втрат у господарських процесах.

Так, індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає пункту 6 Наказу Держкомстату № 265 від 27.07.2007 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

Необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, враховуючи, що незалежно від числа виникнення заборгованості індекс інфляції буде застосовуватися тільки з наступного місяця і що найменший період визначення часу становить місяць, тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, при цьому, відповідач щомісяця проводив часткові платежі, нарахування інфляційних втрат у спірному випадку можливо на заборгованість у розмірі 70000,00 грн., яка в складі загальної заборгованості існувала протягом періоду з 04.10.2022 по 31.01.2023:

1. Рік, Місяць

2. Індекс інфляції (%)

3.Індекс інфляції наростаючим підсумком (%)

4. Індексація заборгованості 70000,00 грн. наростаючим підсумком (грн.):

12342022 Жовтень- не враховується2022 Листопад100,7100,700000490,002022 Грудень100,7101,404900983,432023 Січень100,8102,2161391551,302023 Лютий- не враховується

У зв`язку з особливостями розрахунку інфляційних втрат у господарських процесах, нарахування цих втрат з урахуванням часткових оплат та періодів, коли ці оплати були зроблені, в окремих випадках дає нульовий результат:

Наприклад :

Від заборгованості 120000,00 грн., часткова сплата 20000,00 грн. 25.11.2022:

1. Рік, Місяць

2. Індекс інфляції (%)

3. Індекс інфляції наростаючим підсумком (%)

4. Індексація заборгованості наростаючим підсумком (грн.):

12342022 Жовтеньне враховується2022 Листопад- не враховується

Відтак, обчислюючи інфляційні втрати з дотриманням встановленого алгоритму, суд визначив, що їх максимальна сума може становити 1551,30 грн., решта в сумі 3032,21 грн. (4583,51 грн. 1551,30 грн.) нарахована необґрунтовано.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами у господарському процесі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 73 ГПК України).

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом статей 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За результатами розгляду справи суд встановив, що обґрунтованими і такими, що підтверджені належними доказами, є вимоги про стягнення з відповідача 60000,00 грн. основного боргу, 16424,66 грн. пені, 985,48 грн. 3% річних та 1551,30 грн. інфляційних втрат, при цьому, в частині вимог про стягнення 60000,00 грн. провадження у справі належить закрити у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Щодо решти вимог, а саме про стягнення 24030,00 грн. штрафу, 95,88 грн. пені, 5,76 грн. 3% річних та 3032,21 грн. інфляційних втрат, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову за необгрунтованістю.

У цьому зв`язку слід зазначити, що визнання відповідачем нарахування 3% річних та інфляційних втрат у заявлених позивачем сумах не є обов`язковим для суду з огляду на положення частини 6 статті 46 ГПК України.

У відзиві відповідач просить зменшити вдвічі суму пені та стягнути її в розмірі 8260,27 грн., взявши до уваги воєнний стан в країні, спад економіки, добровільне погашення основної суми боргу в повному обсязі, відсутність чітко визначеного строку оплати.

Позивач у додаткових поясненнях проти зменшення пені заперечив з наведених у рішенні вище мотивів.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшено за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо належні до сплати штрафні санкції занадто великі проти збитків кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому має бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо ж порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Системний аналіз приписів статей 551 ЦК України і 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд зазначає, що до відзиву відповідача не надано доказів, які б підтверджували наявність саме виняткових обставин, що надають підстави для зменшення неустойки.

Так, воєнний стан у країні і спад економіки впливають на всіх учасників господарських правовідносин, добровільна сплата заборгованості під час розгляду справи судом та згода на компенсацію збитків є нормальною поведінкою відповідача як суб`єкта господарювання, якої він повинен дотримуватися з огляду на положення ст.ст. 193, 222, 224 Господарського кодексу України, а сукупний розмір пені і компенсаційних витрат, які суд визнав обгрунтованими, не є надмірно великими у порівнянні із збитками позивача.

З цих підстав суд відмовляє у зменшенні пені, що підлягає стягненню з відповідача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується відповідними положеннями ГПК України.

Так, згідно статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед яких передбачено витрати, пов`язані із залученням перекладачів.

Відповідно до пункту 2 частини 1, пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 2684,00 грн. (платіжне доручення № 1829 від 07.02.2023, а.с. 22), обгрунтованими суд визнав позовні вимоги на загальну суму 78961,44 грн., що становить 74,40% від ціни позову.

Відповідно, судовий збір, що припадає на обгрунтовані позовні вимоги, складає 1996,90 грн. (2684,00 грн. х 74,40%) і покладається на відповідача, решта судового збору в сумі 489,10 грн. залишається за позивачем.

Позивачем понесено також витрати у розмірі 530,00 грн. на оплату послуг перекладача для перекладу на українську мову міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) № 10197849 (платіжне доручення № 1842 від 01.03.2023, а.с. 34).

Пропорційно задоволених позовних вимог указані витрати в розмірі 394,32 грн. (530,00 грн. х 74,40%) покладаються на відповідача, в розмірі 135,68 грн. (530,00 грн. - 394,32 грн.) залишаються за позивачем.

У позовній заяві позивач вказав, що попередньо очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20000,00 грн., а в додаткових поясненнях від 01.05.2023 просить призначити і провести додаткове засідання для вирішення питання про судові витрати у порядку статей 221, 244 ГПК України, з врахуванням чого суд в резолютивній частині рішення призначає таке засідання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 123, 129, 221, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю КАЙРОС-ТРАНС (юридична адреса: вул. Золота, буд. № 21, кв. 28, м. Львів, 79039, поштова адреса: вул. Городоцька, 174, м. Львів, код ЄДРПОУ 40536377) до Товариства з обмеженою відповідальністю МАЙ ФЛООР УКРАЇНА (вул. Головна, 178/11, м. Чернівці, 58000, код ЄДРПОУ 40665310) задовольнити частково.

2. У частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 60000,00 грн. провадження у справі закрити. Роз`яснити ТОВ КАЙРОС-ТРАНС, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю МАЙ ФЛООР УКРАЇНА (вул. Головна, 178/11, м. Чернівці, 58000, код ЄДРПОУ 40665310) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КАЙРОС-ТРАНС (юридична адреса: вул. Золота, буд. № 21, кв. 28, м. Львів, 79039, поштова адреса: вул. Городоцька, 174, м. Львів, код ЄДРПОУ 40536377) 16424,66 грн. пені, 985,48 грн. 3% річних, 1551,30 грн. інфляційних втрат, 1996,90 грн. судового збору та 394,32 грн. витрат, пов`язаних із залученням перекладача.

4. У частині вимог про стягнення 24030,00 грн. штрафу, 95,88 грн. пені, 5,76 грн. 3% річних та 3032,21 грн. інфляційних втрат у задоволенні позову відмовити. Судовий збір у сумі 489,10 грн. та витрати, пов`язані із залученням перекладача, в сумі 135,68 грн. залишити за позивачем ТОВ КАЙРОС-ТРАНС.

5. Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 10-00 год. 16 травня 2023 року. Участь представників сторін визначити на їх розсуд.

З набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (стаття 257 ГПК України).

Повний текст рішення підписано 02 травня 2023 року.

Суддя Т. Ковальчук