Рішення

від 23.03.2023 по справі 369/1457/20

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/1457/20

Провадження № 2/369/185/23

РІШЕННЯ

Іменем України

23.03.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Волчка А.Я.,

за участі секретаря Миголь А.А.,

за участю представника позивача: ОСОБА_1

за участю представника відповідачів: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Київського нотаріального округу Козоріз Лідія Миколаївна, про визнання недійсним договору дарування, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_4 (надалі - «Відповідач 1»), ОСОБА_5 (надалі - «Відповідач 2»), третя особа - приватний нотаріус Київського нотаріального округу Козоріз Лідія Миколаївна, про визнання недійсним договору дарування серія на номер 357 земельної ділянки, кадастровий номер 3222484200:03:003:5064.

Позовні вимоги мотивовано тим, що з 11.11.11 ОСОБА_3 (надалі - Позивач) перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 (надалі - Відповідач №1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 , до укладення шлюбу, народилася їхня спільна донька ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився спільний син ОСОБА_7 .

Під час шлюбу, подружжям, в особі Відповідача №1, була придбана земельна ділянка кадастровий номер 3222484200:03:003:5064, вид угіддя: рілля, площа: 0,0832 га, дата державної дії: 22.10.2013, розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Малютянська, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 196123032224 (надалі- земельна ділянка).

Проте, сімейні відносини Позивача та Відповідача №1 не склались і рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 27.12.2016 у справі №2-5415/16 ті - Рішення) шлюб, укладений між Позивачем та Відповідачем №1, було розірвано.

Спір про розділ спільного сумісного майна Позивача та Відповідача №1 у справі №2-5415 (надалі - Справа) не розглядався.

03.01.2020, Позивач отримала інформаційну довідку №195585633, з якої їй стало відомо, що 10.02.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козоріз Л.М. (надалі третя особа) посвідчено договір дарування, серія та номер: 357 (надалі - Договір дарування) земельної ділянки, що перебувала у спільній сумісній власності Позивача та Відповідача №1. Зазначений факт унеможливлює на даному етапі звернення до суду з позовом про поділ колишнього подружжя, а тому порушує права Позивачки.

Позивач вважає, що Договір дарування є незаконним, порушує низку положень ЦК порушує її права та права її дітей, а тому підлягає визнанню недійсним.

Одним з документів, який супроводжував укладання Договору дарування, була письмова згода від співвласника Земельної ділянки - Позивача.

Позивач заявляє, шо зазначена згода була надана під впливом насильства та погроз від відповідача №1, та з причини відсутності нормальних стосунків між колишнім подружжям, а укладання договору дарування не було вільним, не відповідало внутрішній волі Позивача. Крім того, звертає увагу суду на те, що у квітні 2015 року Міністерством юстиції було розповсюджено нотаріусам міста Києва та Київської області застереження щодо Позивача як такої, що підписана під впливом насильства та погроз з боку Відповідача №1.

Зазначене повідомлення укладені 10 лютого 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір дарування серія на номер 357 земельної ділянки, кадастровий номер 3222484200:03:003:5064, підлягають визнанню недійсним, оскільки об`єкти нерухомого майна, які відчужились за даними договорами, є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя, а тому для його дарування необхідним було підписання даного договору, згода надана під тиском, був вчинений із порушенням права на спадкування малолітніх дітей.

Тобто, 10 лютого 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір дарування серія на номер 357 земельної ділянки, кадастровий номер 3222484200:03:003:5064, - підлягають визнанню недійсним, оскільки об`єкти нерухомого майна, які відчужились за даними договорами, є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя, а тому для його дарування необхідним було підписання даного договору, згода надана під тиском, був вчинений із порушенням права на спадкування малолітніх дітей.

Як зазначено Позивачем в позовній заяві із врахуванням уточнень підстав позову, При відчуженні спільного майна Позивач мав підписувати договір дарування, оскільки шлюб на момент укладення спірного договору вже був розірваний.

Згідно уточнених позовних вимог просили визнати недійсним договір дарування, серія та номер: 357 від 10.02.2017 року, земельної ділянки, розташованої за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Малютянська, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 196123032224, кадастровий номер 3222484200:03:003:5064, площею 0,0832 га, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козоріз Лідією Миколаївною.

Представник Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представником Відповідачів на адресу суду надано Відзив на позов, у яких заперечив проти позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність, просив в задоволенні позову відмовити.

Зокрема, заперечуючи проти позовних вимог, Відповідач 1 у відзиві на позов покликається на те, що при укладенні оскаржуваного договору нотаріусом у відповідності до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, було установлено наявність нотаріальної згоди на вчинення Відповідачем 1 договору дарування на користь Відповідача 2.

В судовому засіданні представник Відповідачів проти позовних вимог заперечили та просили відмовити в їх задоволенні.

Третя особа - приватний нотаріус Київського нотаріального округу Козоріз Лідія Миколаївна, - на виконання вимог ухвали на адресу суду направила належним чином засвідчену копію договір дарування серія на номер 357 земельної ділянки, кадастровий номер 3222484200:03:003:5064 зі всіма додаткам.

Проаналізувавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, судом встановлено наступне.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

10 лютого 2017 року між громадянином ОСОБА_4 ( Дарувальник ) та ОСОБА_5 , (Обдаровувана) укладено договір дарування серія на номер 357 земельної ділянки, кадастровий номер 3222484200:03:003:5064, який посвідчено приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Козоріз Лідією Миколаївною.

Як вбачається із наданих нотаріусом належним чином завірених копій документів, які складалося та оформлялося сторонами та нотаріусом при укладенні вищезазначеного договору передувала оформлена 08 лютого 2017 року у відповідній заяві згода ОСОБА_3 (як одного з подружжя - дружини дарувальника ОСОБА_4 ) на дарування зазначеного об`єкту, зареєстрована у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Заєць Я.О. за №151.

Зі змісту даної заяви вбачається, що її підписано особисто ОСОБА_3 , із прописом нею українською мовою своїх прізвища, ім`я та по батькові повністю.

В судовому засіданні представник Позивача вказаних обставин не заперечував, підтвердивши те, що вона дійсно особисто підписувала вказану письмову заяву-згоду.

В той же час, посилаючись на те, що, підписуючи зазначену заяви про згоду, вона насправді перебувала під тиском.

Правовими підставами позовних вимог Позивача в позовній заяві та її представником в судових засіданнях зазначено ст. ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України.

Так, частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України (надалі - «ЦК України») визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина 1 статті 717 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підстави недійсності правочину визначено статтею 215 ЦК України.

Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (надалі - «СК України») майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).

Згідно ч.ч.1-3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Згідно ч.1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

За положеннями ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

В аналогічному спорі Верховний Суд у постанові від 23.12.2020 у справі №726/1606/17 зазначив, що належним способом відчуження майна придбаного у шлюбі, навіть після його розірвання є згода на відчуження, оформлена в порядку як для чинного шлюбу.

Як на підставу недійсності за ч.3 ст.203 Цивільного кодексу України Позивач посилається на те, що згода на укладення оспорюваного договору була надана під впливом тиску та насильства.

Згідно із ч.3 ст.203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч.1 ст.231 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

В той же час, Позивач зазначила, що тиск виявлявся у наявності попередніх судових спорів щодо шлюбно-сімейних відносин (встановлення роздільного проживання, розірвання шлюбу тощо).

Натомість Відповідачами надано цілий ряд доказів, зокрема, листи Київського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді КМДА від 17.07.2020 №04/0482 та Вінницького обласного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 17.07.2020 №01-31/644, Міністерства соціальної політики від 24.07.2020 №7319/0/290-20/49, Генеральної прокуратури України від 30.07.2020 №25/3-923 вих.20, з яких встановлено, що Позивач не зверталася до даних установ із заявами щодо вчинення стосовно неї фізичного чи психічного тиску або насильства.

Враховуючи зазначене, Суд приходить до висновку про те, що при укладенні Договору дарування порушень закону, які були б підставою для визнання цих правочинів недійними, не відбулось.

У відповідності до вимог ст. 369 ЦК України та ст. 65 СК України дарувальником було отримано нотаріально посвідчену письмову згоду іншого подружжя на укладення даного договору дарування.

Належних доказів недійсності відповідної нотаріальної заяви Позивача про згоду на відчуження спірного об`єкту матеріали справи не містять, а посилання Позивача на його недійсність на підставі ст. 203 ЦК України є необґрунтованими, оскільки не підтверджуються належними та допустимими засобами доказування.

Частинами 1-4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - «ЦПК України») визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Крім того відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Северянін та інші проти України" (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст.ст.15, 16, 203, 204, 215, 638 ЦК України, ст. ст. 65, 70 СК України, керуючись ст. ст. 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Київського нотаріального округу Козоріз Лідія Миколаївна про визнання недійсним договору дарування, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Андрій Волчко