Постанова від 02.05.2023 по справі 540/2614/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2023 р.м. ОдесаСправа № 540/2614/21

Час і місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:

09:23 год., м. Херсон;

Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:

25.11.2022 року;

Головуючий в 1 інстанції: Варняк С.О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді Єщенка О.В.

суддів Крусяна А.В.

Яковлєва О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, Державного кадастрового реєстратора ГУ Держгеокадастру в Херсонській області Футерко Ольги Володимирівни про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

визнати такими, що не відповідають закону, дії державного кадастрового реєстратора Головного Управління Держгеокадастру в Херсонської області Футерко Ольги Володимирівни при внесені до Державного земельного кадастру відомостей про обліковий номер обмеження 012:050503:00000002 з назвою «Прибережна захисна смуга вздовж Азовського моря на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області»;

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Херсонської області вилучити з Державного земельного кадастру відомості про обліковий номер обмеження 012:050503:00000002 з назвою «Прибережна захисна смуга вздовж Азовського моря на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області» як такі, що не відповідають закону.

В обґрунтування позову зазначено, що державним кадастровим реєстратором на підставі затвердженого рішенням ХХХІ сесії районної ради V скликання від 22.05.2009 року №478 «Проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги вздовж Азовського моря на території Щасливцівської та Стрілковської сільських рад Генічеського району» внесено Державного земельного кадастру відомості про обліковий номер обмеження 012:050503:00000002 з назвою «Прибережна захисна смуга вздовж Азовського моря на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області».

Посилаючись на положення ст.ст. 11, 22, 28 Закону України «Про Державний земельний кадастр», позивач вказує на не відповідність вимогам законодавства «Проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги вздовж Азовського моря на території Щасливцівської та Стрілковської сільських рад Генічеського району», оскільки в порушення приписів ст. 88 Водного кодексу України, п.п. 2, 10 Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення від 25.08.2004 року №1096, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, п. 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них від 08.05.1996 року №486 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), ч. 2 ст. 122 Земельного кодексу України, ст.ст. 9, 11, 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» при розроблені технічної документації не враховано необхідність визначення прибережної захисної смуги Азовського моря за межами населених пунктів не менш ніж за два кілометри від урізу води; розроблення проекту землеустрою відбулось не на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування чи держадміністрації, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок; проект водоохоронних зон не був розроблений за замовленням органу водного господарства чи іншого спеціального уповноваженого органу; проект землеустрою не був затверджений органом, до повноважень якого належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

З огляду на те, що подані документи не відповідали вимогам законодавства, позивач вказує, що відповідно до ч. 5 ст. 28 Закону України «Про Державний земельний кадастр», п.п. 4 п. 103 Порядку ведення Державного земельного кадастру мав відмовити у здійсненні державної реєстрації обмеження у користуванні земель.

Посилаючись на приписи ст. 55 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та обґрунтовуючи право звернення до адміністративного суду із цим позовом, позивач зазначає, що право на безпечне довкілля фактично зумовлює право громадянина вимагати дотримання відповідних приписів та норм, встановлених у сфері захисту навколишнього середовища. Право людини на безпечне навколишнє природне середовище є правовою та фізичною можливістю проживати в навколишньому природному середовищі, яке не загрожує її здоров`ю і життю, а у випадку порушення цього права вимагати його захисту у встановленому законодавством порядку. Ключовою метою звернення позивача до суду є не посягання (порушення) на чужі права і інтереси, а саме є намагання забезпечити дотримання суб`єктом владних повноважень вимог чинного законодавства у тій сфері регулювання, яка може вплинути як на права позивача так і суспільства в цілому.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено.

Суд визнав протиправними дії державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Херсонської області Футерко Ольги Володимирівни при внесені до Державного земельного кадастру відомостей про обліковий номер обмеження 012:050503:00000002 з назвою «Прибережна захисна смуга вздовж Азовського моря на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області».

Зобов`язав Головне управління Держгеокадастру у Херсонської області внести зміни в Державний земельний кадастр шляхом вилучення інформації під кадастровим номером обмеження 012:050503:00000002 з назвою «Прибережна захисна смуга вздовж Азовського моря на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області».

Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області сплачений судовий збір у сумі 1816 грн.

Вирішуючи спір по суті та визначаючи наявність у позивача права на звернення із цим позовом, з посиланням на приписи статтей 50, 55 Конституції України, Орхуської конвенції, ратифікованої Законом України від 06.07.1999 року №832-ХІV, суд першої інстанції виходив з того, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість).

Також, проаналізувавши положення статті 60 Земельного Кодексу України, статті 88 Водного кодексу України, статтей 9, 11, 22, 28 Закону України «Про Державний земельний кадастр», пунктів 6, 12, 23, 101, 102, 103 Порядок ведення державного земельного кадастру та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наданий державному кадастровому реєстратору проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги вздовж Азовського моря на території Щасливцівської та Стрілковської сільських рад Генічеського району вимогам законодавства не відповідав, оскільки прибережна захисна смуга Азовського моря за межами населених пунктів не може бути менше, ніж два кілометра від урізу води.

В апеляційній скарзі Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та обставинам справи і помилково залишено поза увагою те, що з 01 січня 2013 року у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр» запроваджено програмне забезпечення ведення Державного земельного кадастру та перенесення всіх відомостей про об`єкти з Державного реєстру земель, ведення якого передбачалось до 2013 року. На підставі абз. 2 п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженої та переданої до Державного фонду документації із землеустрою до 01 січня 2013 року, підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру на безоплатній основі центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та його територіальними органами відповідно до їх повноважень.

При цьому, положеннями п.п. 70, 104, 105 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, вичерпний перелік підстав для внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель, для відмови у внесенні таких відомостей та вичерпність дій, що вчиняються державним кадастровим реєстратором при надходженні до нього відповідної заяви.

З огляду на те, що державним кадастровим реєстратором лише здійснено перенесення до новоствореного Державного земельного кадастру діючих відомостей про прибережну-захисну смугу, на підставі повного і затвердженого в установленому порядку пакету матеріалів, апелянт наполягає на тому, що дії відповідача у повній мірі відповідають чинному законодавству, є правомірними та такими, що вчинені на підставі та в межах своїх повноважень.

Акцентуючи увагу на тому, що позивачем не доведено фактичність порушення оспорюваними діями державного кадастрового реєстратора своїх особистих (безпосередніх) прав, апелянт вказує на повну необґрунтованість адміністративного позову та необхідність залишення позовних вимог без задоволення у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність обставин для скасування судового рішення.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 січня 2022 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду у залі судового засідання №7 на 10.02.2022 року о 11:00 годині.

У зв`язку із не одержанням адміністративної справи №540/2614/21 на запит апеляційного суду дату розгляду справи змінено на 24.03.2022 року на 10:30 год.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2022 року продовжено строк розгляду справи №540/2614/21 до наступного судового засідання включно. Відкладено апеляційний розгляд справи на 05.05.2022 року о 10:00 годині в приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду у залі судового засідання №7.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2022 року продовжено строк розгляду справи №540/2614/21 до наступного судового засідання включно. Відкладено апеляційний розгляд справи на 26.05.2022 року о 11:00 годині в приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду у залі судового засідання №7.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року продовжено строк розгляду справи №540/2614/21 до наступного судового засідання включно. Відкладено апеляційний розгляд справи на 30.06.2022 року о 11:15 годині в приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду у залі судового засідання №7.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2022 року продовжено строк розгляду справи №540/2614/21 до наступного судового засідання включно. Відкладено апеляційний розгляд справи на 28.07.2022 року о 11:30 годині в приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду у залі судового засідання №7.

Відповідні сповіщення про дату, час та місце розгляду справи учасники одержували завчасно та в установленому порядку.

Попередньо засобами телефонного зв`язку позивачем передано сповіщення про відсутність з його сторони заперечень щодо розгляду справи за його відсутності.

Аналогічні повідомлення (заяви) від відповідачів до апеляційного суду не надходили.

Одночасно, перевіряючи можливість продовження розгляду адміністративної справи за відсутності учасників, апеляційний суд враховує, що Указом Президента України від 24.02.2022 року за №64/2022, затвердженим Законом від 24.02.2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України від 14.03.2022 року за №133/2022, затвердженим Законом від 15.03.2022 року №7168, від 18.04.2022 року №259/2022, затвердженим Законом від №2212-IX від 21.04.2022 року, від 17.05.2022 року №341/2022, затвердженим Законом від №2263-IX від 22.05.2022 року, від 12.08.2022 року №573/2022, затвердженим Законом від №2500-IX від 15.08.2022 року, від 07.11.2022 року №757/2022, затвердженим Законом від 16.11.2022 року №2738-IX, від 06.02.2023 року №58/2023, затвердженим Законом №2915-IXвід 07.02.2023 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Статтею 26 Закону України від 12.05.2015 року №389-VIII правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Одночасно, відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Разом з цим, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 44 КАС України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У ч. 3 вказаної статті адміністративного процесуального законодавства передбачено, що учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Аналізуючи у сукупності приведені положення адміністративного процесуального законодавства, колегія суддів враховує наявність відомостей, що свідчать про повідомлення учасників про дату, час і місце розгляду справи.

Також, аналізуючи вище приведені норми адміністративного процесуального законодавства та запроваджені правила на період дії воєнного стану на території України, апеляційний суд враховує відсутність обмежень в процесуальних правах учасників на вчинення ними певних процесуальних дій.

З огляду на те, що апеляційним судом вживались заходи задля упередження обставин, які могли б свідчити про невиправдане прискорення розгляду справи, неодноразово враховано бажання сторін на розгляд справи за їх участю, а також наявність в матеріалах справи письмових пояснень по суті справи, неодноразове відкладення розгляду справи впливає на тривалу невизначеність у спірних правовідносинах та ефективність заходів у вирішенні адміністративної справи, колегія суддів, виважено досліджуючи об`єктивність можливості продовжити вирішення справи, доходить висновку про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, 01.10.2019 року державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області Футерко Ольгою Володимирівною внесено до Державного земельного кадастру відомості під кадастровим номером обмеження 012:050503:00000002 з назвою «Прибережна захисна смуга вздовж Азовського моря на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області» шириною від 20 до 100 метрів.

Проєкт землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги вздовж Азовського моря на території Щасливцевської та Стрілківської сільських рад Генічеського району Херсонської області був розроблений Державним підприємством «Херсонський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» у 2006 році на підставі розпорядження Херсонської облдержадміністрації від 27.09.2006 року №953 та договору з Генічеською райдержадміністрацією №234 від 30.06.2006 року.

Проєктом передбачено в межах рекреаційної території Арабатської Стрілки встановити прибережну захисну смугу вздовж Азовського моря на території Щасливцевської та Стрілківської сільських рад 100 метрів від берегової лінії на земельних ділянках, вільних від забудови, в інших містах по існуючій забудові об`єктів, які введені в експлуатацію.

Проєкт землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги вздовж Азовського моря на території Щасливцевської та Стрілківської сільських рад Генічеського району Херсонської області погоджено з Генічеським районним відділом земельних ресурсів, санітарно епідеміологічною станцією Генічеського району, управлінням архітектури та містобудування Херсонської облдержадміністрації, управлінням охорони культурної спадщини, Управлінням екології та природних ресурсів в Херсонській області, Щасливцевською, Стрілківською сільськими радами та Генічеською райдержадміністрацією. Проєкт землеустрою отримав позитивний висновок державної землевпорядної експертизи.

Постійною депутатською комісією з питань АПК, земельних ресурсів та соціального розвитку села Генічеської районної ради 21.05.2009 було вирішено винести проєкт землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги вздовж Азовського моря на території Щасливцевської та Стрілківської сільських рад Генічеського району на затвердження чергової сесії Генічеської районної ради.

Рішенням 31 сесії Генічеської районної ради 5 скликання №478 від 22.05.2009 року було затверджено проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги вздовж Азовського моря на території Щасливцевської та Стрілківської сільських рад Генічеського району.

Як зазначає відповідач, з метою наповнення відомостей Державного земельного кадастру до Головного управління 27.09.2019 року через Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Херсонської міської ради від Щасливцівської сільської ради Генічеського району Херсонської області за вх. №114-30177-27 надійшла заява щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру про водоохоронні зони та прибережні-захисні смуги здовж Азовського моря на території зазначеної вище сільської ради.

Не погоджуючись із діями державного кадастрового реєстратора, посилаючись на їх неправомірність, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вказані положення Основного Закону кореспондуються із приписами ч. 1 ст. 5 КАС України, згідно яких кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

За правилами ч. 3 ст. 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Слід враховувати, що за своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

При цьому, оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача.

Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, складовою якого є право звернення до суду (право на доступ до судової процедури), не є абстрактним, а пов`язане з правом конкретної особи, в інтересах якої виникає судовий процес, і з її переконанням у тому, що держава (в особі органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб) протиправно втрутилася у її права або свободи.

Право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої його прийнято, або прав, свобод та інтересів якої це рішення (індивідуальний акт) стосується. Якщо позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, які виникли з прийняттям оскаржуваного рішення, яке є правовим актом ненормативного характеру, таке рішення, відповідно, не породжує для позивача й права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №9901/22/17, від 06.06.2018 у справі №800/489/17, від 06.02.2019 у справі №9901/815/18).

Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції, ратифікованої Законом України від 06.07.1999 року №832-ХІV, на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.

Водночас відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості у процесі ухвалення рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні [(згідно із Настановами щодо впровадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік)]. Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.

З огляду на важливість реального захисту довкілля, неприпустимим є обмежене тлумачення чинного законодавства України, частиною якого є Орхуська конвенція, стосовно права на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування екологічної безпеки.

Відтак право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість).

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10 травня 2011 року у справі «Дубецька та інші проти України» (заява № 30499/03) дійшов висновку, що "п. 105. Посилаючись на свою судову практику, Суд зазначає, що ні стаття 8, ні будь-які інші положення Конвенції не гарантують права на охорону природного екологічного середовища як такого (див. рішення у справі «Кіртатос проти Греції», заява №41666/98, пункт 52, ECHR 2003-VI). Також жодного питання не виникне, якщо оскаржувана шкода є незначною у порівнянні з небезпекою навколишнього середовища, притаманною життю в кожному сучасному місті. Однак може мати місце небезпідставна скарга за статтею 8 там, де екологічна небезпека досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїм житлом, мати приватне чи сімейне життя. Оцінка такого мінімального рівня є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність та тривалість шкідливого впливу та його фізичний чи психологічний вплив на здоров`я або якість життя особи.

Принципи, які застосовуються до оцінки відповідальності держави за статтею 8 Конвенції в екологічних справах, загалом схожі незалежно від того, чи розглядається справа з точки зору прямого втручання, чи позитивного обов`язку регулювати приватну діяльність (див. рішення у справі «Хеттон та інші проти Сполученого Королівства» (Hatton and Others v. the United Kingdom) [ВП], заява № 36022/97, пункт 98, ECHR 2003VIII, та рішення у справі «Фадєєва проти Росії» (Fadeyeva v. Russia).

Європейський суд з прав людини звертає увагу, що у справах, що стосуються екологічних питань, державі мають надаватися широкі межі розсуду та можливість вибору між різними способами та засобами дотримання своїх зобов`язань. Основне питання Суду полягає в тому, чи вдалось державі дотримати справедливого балансу між конкуруючими інтересами осіб, що зазнали впливу, та суспільства в цілому (див. рішення у справі «Хеттон та інші проти Сполученого Королівства» (Hatton and Others v. the United Kingdom), пп. 100, 119 та 123).

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічні права громадян забезпечуються: б) обов`язком центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації об`єктів економіки; д) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров`ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; е) невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Виходячи з вищевикладеного, при вирішенні питання щодо наявності у спірних правовідносинах порушеного права чи інтересу, який підлягає судовому захисту, слід враховувати, що позивач вбачає порушення вимог чинного законодавства при вчиненні дій, внаслідок чого, на його думку, порушені екологічні права, зокрема, право на безпечне довкілля.

Відтак право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто.

З огляду на недопустимість безпідставного обмеження доступу до судочинства, а також те, що очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву, наявність такого сумніву повинна тлумачитися на користь позивача, колегія суддів вважає переконливим доводи позивача щодо його права на звернення до суду із позовом за захистом своїх екологічних прав та інтересів.

Так, за визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 року №3613-VI (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;

Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при: регулюванні земельних відносин; управлінні земельними ресурсами; організації раціонального використання та охорони земель; здійсненні землеустрою; проведенні оцінки землі; формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів; справлянні плати за землю (ст. 2 Закону України від 07.07.2011 року №3613-VI).

Відповідно до ст. 6 Закону України від 07.07.2011 року №3613-VI (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Адміністратором Державного земельного кадастру є державне підприємство, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Державного земельного кадастру, відповідає за технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист відомостей, що містяться у Державному земельному кадастрі, розробленні та забезпеченні функціонування програмного забезпечення для моніторингу земельних відносин та інформаційної взаємодії з іншими державними електронними інформаційними ресурсами.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону України від 07.07.2011 року №3613-VI внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України від 07.07.2011 року №3613-VI відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

Статтею 22 Закону України від 07.07.2011 року №3613-VI (в редакції, яка діяла на момент проведення оспорюваної реєстраційної дії) документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати таким вимогам:

текст документів має бути написаний розбірливо;

документи не мають містити підчищення або дописки, закреслені слова чи інші не обумовлені в них виправлення, орфографічні та арифметичні помилки, бути заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст;

документи мають відповідати законодавству.. Вимоги до документів, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 28 Закону України від 07.07.2011 року №3613-VI (в редакції, яка діяла на момент проведення оспорюваної реєстраційної дії) внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель здійснюється у формі:

державної реєстрації обмежень у використанні земель;

внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі обмежень у використанні земель, безпосередньо встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Державна реєстрація обмеження у використанні земель здійснюється на підставі заяви:

власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності або особи, на користь якої встановлені обмеження, - щодо обмежень, які стосуються використання певної земельної ділянки;

органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, рішенням якого затверджена документація із землеустрою, яка є підставою для внесення відомостей про ці обмеження до Державного земельного кадастру, - щодо інших обмежень.

За правилами ч.ч. 4, 5 ст. 28 Закону України від 07.07.2011 року №3613-VI (в редакції, яка діяла на момент проведення оспорюваної реєстраційної дії) державна реєстрація обмеження у використанні земель або мотивована відмова у такій реєстрації здійснюється протягом чотирнадцяти робочих днів з дати реєстрації заяви.

Відмова у здійсненні державної реєстрації обмеження у використанні земель надається у разі, якщо:

обмеження згідно із законом не підлягає державній реєстрації;

обмеження встановлюється на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора;

із заявою про державну реєстрацію звернулася неналежна особа;

подані документи не відповідають вимогам законодавства;

заявлене обмеження вже зареєстровано.

Наведені положення Закону кореспондуються із приписами Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051.

Таким чином, невідповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації є підставою для відмови державним кадастровим реєстратором у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

Слід зазначити, що правомірність рішення 31 сесії Генічеської районної ради 5 скликання №478 від 22.05.2009 року, яким був затверджений проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги вздовж Азовського моря на території Щасливцевської та Стрілківської сільських рад Генічеського району Херсонської області, була предметом судового спору в адміністративній справі №540/2641/20.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2021 року по справі №540/2641/20 визнано протиправним та скасовано рішення 31 сесії Генічеської районної ради 5 скликання №478 від 22.05.2009 року, яким був затверджений проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги вздовж Азовського моря на території Щасливцевської та Стрілківської сільських рад Генічеського району Херсонської області, розроблений ДП «Херсонський науково-дослідний та проектний інститут».

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2023 року закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Генічеської районної ради Херсонської області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2021 року по справі №540/2641/20 з підстави, встановленої п.1 ч. 4 ст. 328 КАС України.

У судовому рішенні, яке набрало законної сили в адміністративній справі №540/2641/20, проаналізувавши норми ст.ст. 12, 58, 60 Земельного кодексу України, суд апеляційної інстанції зазначав, що з їх приписів дійсно вбачається відсутність визначеного земельним законодавством чіткого розміру прибережної захисної смуги уздовж морів, натомість такі захисні смуги встановлюються окремо в кожному випадку проектами землеустрою, зокрема, з урахуванням містобудівної документації, що свідчить про відсутність факту не дотримання відповідачем норм земельного законодавства (в контексті предмета спору) при прийнятті спірного рішення.

Водночас, посилаючись на приписи ст. 87 Водного кодексу України та норми Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності, якими врегульовано правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон, суд апеляційної інстанції у своїй постанові вказував, що уздовж морів ширина прибережної захисної смуги складає не менше двох кілометрів від урізу води, водночас у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. При цьому, за позицією суду, таке формулювання, як «конкретних умов, що склалися» слід розуміти таким чином, що вказана прибережна захисна смуга встановлюється з врахуванням, зокрема, наявної громадської забудови.

Врахувавши встановлені у справі обставини, колегія суддів дійшла висновку про наявність беззаперечно встановленого факту визначення в проекті землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги вздовж Азовського моря на території Щасливцевської та Стрілківської сільських прибережної захисної смуги у розмірі не більше 100 метрів від берегової лінії на земельних ділянках вільних від забудови, при цьому, в інших містах захисна смуга встановлена по існуючій забудові об`єктів, що є прямим порушенням діючого законодавства, зокрема, статті 88 Водного кодексу України, якою передбачено встановлення уздовж морів та навколо морських заток і лиманів прибережну захисну смугу шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Суд апеляційної інстанції також відзначав, що з графічних матеріалів затвердженого спірним рішенням відповідача проєкту землеустрою вбачається часткове встановлення прибережної захисної смуги менше ніж 100 метрів, зокрема, в деяких місцях вона була зменшена з огляду навіть не на наявну забудову, а з урахуванням конфігурації земельних ділянок, виділених або таких, що плануються до виділення, оскільки комісією з питань визначення розмірів і меж водоохоронної зони Азовського моря на території Арабатської стрілки 12.12.2006 схвалено проектні позиції щодо встановлення меж прибережної захисної смуги 100 метрів від берегової лінії, зокрема, з урахуванням перспективної забудови згідно генерального плану розвитку Арабатської стрілки, з чого вбачається, що певні умови (у межах існуючих населених пунктів), які можуть бути враховані при визначення прибережної захисної смуги, ще не склались, водночас, спірним проектом розмір прибережної захисної смуги вже скориговано в менший бік, що, на думку апеляційного суду, є безпідставним.

Посилаючись на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цього позову, оскільки затверджений сільською радою проєкт землеустрою не відповідав вимогам закону.

Слід додати, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природоохоронного призначення, до яких віднесено й земельні ділянки водного фонду розробляються згідно з законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, з метою збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу, створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму, створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини, проведення науково-дослідних робіт. Цими проєктами визначаються місце розташування і розміри земельних ділянок, які виділяються під прибережні захисні смуги, а також встановлюється режим використання та охорони цих територій (ст. 47 Закону України «Про землеустрій»).

Землеустрій базується на принципах, зокрема, дотримання законності організації використання та охорони земель із врахуванням конкретних зональних умов, узгодженості екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства, які забезпечують високу економічну і соціальну ефективність виробництва, екологічну збалансованість і стабільність довкілля та агроландшафтів; забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки, охорони земельних ресурсів і відтворення родючості ґрунтів, продуктивності земель сільськогосподарського призначення, встановлення режиму природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (п.п. а), в), д) ч. 1 ст. 6 Закону України «Про землеустрій»).

З вищевикладеного констатується, що мінімально допустима ширина прибережних смуг уздовж морів та навколо морських заток і лиманів не менше двох кілометрів від урізу води визначена нормативно і встановлена законом. Ця територія за законом є природоохоронною зоною, яка перебуває під особливою охороною держави, має особливий правовий статус і режим використання, заборони певних видів діяльності. Визначена нормами законодавства мінімальна ширина прибережної захисної смуги, її правовий статус та рижим використання не можуть бути змінені за проєктами землеустрою щодо організації та встановлення меж такої природоохоронної території.

Положення законодавства, які визначають, що: розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природоохоронного призначення передбачає проведення підготовчих робіт, що включають, зокрема, вивчення та аналіз містобудівної документації (п. 6 Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення); розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (ст. 60 Земельного кодексу України); на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови (п. 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них); у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися (ст. 88 Водного кодексу України), не можна застосовувати так, що вони надають право органу, уповноваженому на організацію землеустрою, зменшувати мінімально встановлену законом ширину прибережних смуг уздовж морів та навколо морських заток і лиманів, змінювати правовий режим та порядок використання цих земель.

Аналіз норм ст. 60 Земельного кодексу України дозволяє стверджувати, що розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів може бути встановлено за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів на підставі містобудівної документації. При цьому, встановлення розміру та межі прибережної захисної смуги у містобудівній документації, зокрема, у генеральному плані населеного пункту, не звільняє уповноважений орган від обов`язку розробити, погодити і затвердити у встановленому законом порядку проект землеустрою щодо організації і встановлення меж таких територій природоохоронного призначення. У разі ж наявності затвердженої землевпорядної документації такого виду, у містобудівній документації необхідно відобразити розмір і межі прибережних захисних смуг. Ці види документації не мають суперечити одна одній та повинні враховувати вимоги, зокрема, природоохоронного законодавства.

Оскільки в розумінні приписів ст. 60 Земельного кодексу України саме за проєктом землеустрою встановлюються розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів, й така землевпорядна документація, у разі її затвердження уповноваженим у сфері землеустрою органом місцевого самоврядування, в силу положень ст. 73 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», є обов`язковою для виконання, то зменшення мінімально встановленої законом ширини прибережних смуг уздовж морів та навколо морських заток і лиманів у проєкті землеустрою щодо організації і встановлення меж таких територій природоохоронного призначення призводить до фактичного виведення цих земель з під державної охорони, створює передумови для порушення режиму їх використання, зумовлює реальну загрозу для екологічної безпеки, санітарного та епідемічного благополуччя населення, може зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому та конкретному водному об`єкту зокрема, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей.

Беручи до уваги вищезазначене, колегія суддів констатує, що затверджений спірним рішенням сільської ради проєкт землеустрою, у якому як це встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили по справі №540/2641/20, зменшено мінімально допустиму і визначену законом нормативну ширину прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів з двох кілометрів до 100 і менше метрів, порушує загальнонаціональні інтереси щодо збереження та охорони навколишнього природного середовища і забезпечення безпечного для життя і здоров`я довкілля, а отже порушує права та охоронювані законом інтереси й позивача.

З огляду на те, що спірним рішенням відповідача затверджено проєкт землеустрою, який як підтверджується встановленими у справі обставинами, не відповідав вимогам законодавства щодо мінімально допустимої ширини прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів, є підтвердженою протиправність такого рішення, його прийняття всупереч принципам законності (ст. 19 Конституції України) та верховенства права (ст. 8 Конституції України).

На відповідача у цій справі покладаються повноваження щодо внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру на підставі документів, які відповідають вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації.

Враховуючи те, що наданий державному кадастровому реєстратору проєкт землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги вздовж Азовського моря на території Щасливцівської та Стрілковської сільських рад Генічеського району вимогам законодавства не відповідав, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про неправомірність таких дій державного кадастрового реєстратора та відомостей, що внесені до Державного земельного кадастру.

Не знаходять свого обґрунтованого підтвердження доводи відповідача про те, що внесення таких відомостей здійснено лише з метою перенесення до новоствореного Державного земельного кадастру діючих відомостей про прибережну-захисну смугу у зв`язку із набранням чинності Законом України «Про Державний земельний кадастр». Як встановлено під час розгляду справи, внесення таких відомостей до Державного земельного кадастру відбулось саме за заявою Щасливцівської сільської ради Генічеського району Херсонської області.

Враховуючи викладене, оскільки висновки суду першої інстанції відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області залишити без задоволення.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: А.В. Крусян

О.В. Яковлєв