Постанова

від 02.05.2023 по справі 815/1182/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 року

м. Київ

справа № 815/1182/16

касаційне провадження № К/9901/41487/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТН Фрейт Форвардер" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 (головуючий суддя - Джабурія О.В., судді - Вербицька Н.В., Крусян А.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТН Фрейт Форвардер" до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТН Фрейт Форвардер" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.03.2016 №0000391403, №0000401403 в частині донарахування податку на додану вартість у розмірі 1555805,27 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 1037192,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 518613,27 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Скуадра Транс».

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 25.05.2016 скасував податкове повідомлення рішення Управління від 12.03.2016 №0000391403, №0000401403 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1555788,00 грн, з якої за основним платежем 1037192,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 518596,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявні первинні документі, які підтверджують здійснення вказаних господарських операцій, обґрунтованість їх відображення в бухгалтерському і податковому обліках та, з урахуванням виду діяльності позивача, пов`язані з його господарською діяльністю, що підтверджують реальність здійснення таких господарських операцій.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 08.02.2017 скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що надані позивачем первинні документи не можуть вважатись належно оформленими і підписаними, які підтверджують факт придбання товарів (робіт, послуг), оскільки директор ТОВ «Скуадра Транс» стверджує, що він самостійно підприємницьку діяльність не здійснював, угод фінансового характеру не укладав, печаткою підприємства не користувався.

Позивач звернулася до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 138, 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 86, 157, 186, 189 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи), неправильність, неповноту дослідження обставин справи та доказів, наявних у матеріалах справи, зокрема, первинних документів. При цьому наполягає на реальності здійснення господарських операцій між ним і ТОВ «Скуадра Транс» та зазначає, що позивач не може нести відповідальність за протиправні дії його контрагента, оскільки ним не порушувались вимоги ПК України. Зауважує, що судом апеляційної інстанції не були досліджені надані позивачем первинні документи, їх зміст, тощо, які мають значення для встановлення реальності здійснення спірних господарських операцій та не надано таким документам належну правову оцінку.

Відповідач відзив (заперечення) на касаційну скаргу суду не надав, що не перешкоджає її розгляду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.05.2022 прийняв касаційну скаргу до провадження, призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 02.05.2022.

Відповідачем 19.04.2021 заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача згідно з частиною першою статті 52 КАС України відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537, від 30.09.2020 №893 та наказів Державної податкової служби України від 30.09.2020 №529, від 24.12.2020 №755.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС в Одеській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44069166).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи скаржника дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Управлінням проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 25.02.2016 № 2/15-32-14-03/36436149 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення вимог:

підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1174401,00 грн, у тому числі за 2013 рік у сумі 19410,00 грн, за 2014 рік у сумі 1154991,00 грн;

пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 1060342,00 грн, у тому числі: за січень 2014 року в сумі 23150,00 грн; травень 2014 року в сумі 43333,00 грн, червень 2014 року в сумі 84417,00 грн; липень 2014 року в сумі 208833,00 грн; серпень 2014 року в сумі 406509,00 грн, вересень 2014 року в сумі 246617,00 грн, грудень 2014 року у сумі 47483,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.03.2016:

№0000391403, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку прибуток в сумі 1174401,00 грн, застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 293600,00 грн;

№0000401403, яким визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1060342,00 грн, застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 530171,00 грн.

Фактичною підставою для прийняття зазначених рішень слугували висновки контролюючого органу про непідтвердження господарських операцій між позивачем та ТОВ «Скуадра Транс», оскільки відповідно до пояснень директора ТОВ «Скуадра Транс», наданих на ім`я начальника ОУ ДПІ у Приморському районі м. Одеси ДФС в Одеській області, він не має відношення до вказаного підприємства та ніяких первинних документів, пов`язаних із діяльністю зазначеного підприємства не підписував. Вказаний контрагент позивача не мав необхідних умов для здійснення господарської діяльності щодо купівлі, продажу, зберігання, відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів. Надані до перевірки первинні документи не розкривають змісту та обсягу господарських операцій з метою їх придбання в цілях господарської діяльності позивача, а відтак такі документи не можуть слугувати належною підставою для відображення у податковому обліку платника податків.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду переглядає рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у визначеній частині, Верховний Суд виходить із такого.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Судами попередніх інстанцій установлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Скуадра Транс» (перевізник) було укладено договір перевезення вантажів від 01.02.2014 №011414, предметом якого є перевезення автомобільним транспортом наданий замовником вантаж відповідно до товарно-транспортних документів (транспортних накладних) від пункту відправлення до пункту призначення, зазначеного у заявці та видача вантажу уповноваженій особі. Також, сторонами укладено додаткову угоду від 16.05.2014 №1 до вказаного, відповідно до якої перевізник приймає на себе зобов`язання надати додаткові експедиторські послуги, необхідні для поставки вантажу.

На підтвердження використання позивачем у господарській діяльності отриманих від зазначеного контрагента послуг позивачем надано до суду: договір на поставку вантажу від 27.03.2012 №120327/01, укладений позивачем з ТОВ «БС Транс Сервіс ЛТД»; договір на поставку товарів від 04.08.2014 №04/08, укладений позивачем з ТОВ «СТН ФРЕЙТ ФОРВАРДЕР»; договір про транспортно-експедиторське обслуговування від 29.03.2013 №20122903/1, додаткові угоди від 30.12.2014 №2, від 31.12.2013 №1 до вказаного договору, укладені між позивачем та ТОВ «Бета-В»; договір про транспортно-експедиторське обслуговування від 20.08.2013 №2008-13 та додаткова угода, укладена між позивачем та ТОВ «Єкспохім-Олтіх Групп»; договір про транспортно-експедиторське обслуговування від 08.03.2013 №20130804/1 та додаткова угода від 27.08.2014 №1 до вказаного договору, укладені між позивачем та ТОВ Підприємство матеріально-технічного забезпечення «Інженерний центр «РЕАГЕНТ»; договір про надання послуг по транспортно-експедиторському обслуговуванню від 08.10.2013 №0810, укладеного між позивачем та ПП «Сейлос»; договір від 12.06.2009 №S00132, укладений між позивачем та ТОВ «МШК Україна»; договір від 01.01.2013 №Э-ods0151/13, укладений між позивачем та ДП «Економу Інтернешнл Шіппінг Ендженсі Лімітед»; договір від 17.04.2012 №1704/12-01, укладений між позивачем та ТОВ «Вач Малтіма»; договір надання послуг від 09.02.2011 №110213, укладений між позивачем та ТОВ «Аркас -Україна»; договір від 31.12.2013 №7/12-13, укладений між позивачем та ТОВ «Зін Інтегрейтід Шіпінг Україна Сервісіз ЛТД»; договір від 04.02.2013 №0402/13/5 та додаткова угода від 30.12.2013 №1 до вказаного договору, укладені між позивачем та ТОВ «Чайна Шіппінг (Україна) Єйдженсі».

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за наведеними вище договорами позивачем надано до суду платіжні доручення, замовлення на перевезення вантажу, податкові накладні, акти надання послуг, рахунки на оплату, додатки до рахунків, акти здачі-прийняття робіт, товарно-транспортні накладні SMR, розхідний ордер, маршрутні карти.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення дійшов висновку про підтвердження зазначених господарських операцій зазначеними вище первинними документами.

Водночас, суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення дійшов до висновку про не підтвердження зазначених господарських операцій, прийнявши до уваги пояснення ОСОБА_1 - директора ТОВ «Скуадра Транс», з яким позивач мав взаємовідносини за договором перевезення вантажів від 01.02.2014 №011414, на виконання якого позивачем були укладені договори із зазначеними вище контрагентами.

Суд апеляційної інстанції установив, що поясненнями ОСОБА_1 - директора ТОВ «Скуадра Транс», наданими на ім`я начальника ОУ ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області, відповідно до яких зазначеною особою заперечується факт його відношення до ТОВ «Скуадра Транс» та в яких зазначено, що будь-яких документів з приводу діяльності зазначеного підприємства він не підписував і просив вважати їх недійсними.

Водночас, Верховний Суд не може погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки судами не надано оцінку висновкам акту перевірки, доводам контролюючого органу та доводам позивача, якими вони обґрунтовують свої правові позиції відносно господарських операцій між Товариством та його контрагентом, які слугували підставою для донарахування податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість; не надано оцінку доводам контролюючого органу про наявність негативної податкової інформації; не досліджено зміст та відповідність вимогам чинного законодавства первинних документів бухгалтерського та податкового обліку за вказаними господарськими операціями, на які посилається позивач в обґрунтування правомірності відображення витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ «Скуадра Транс»; не досліджено зміни в структурі активів та зобов`язань платників податків; не надано оцінку факту оплати за договором та не з`ясовано наявність або відсутність заборгованості за надані послуги; не досліджено і не встановлено наявність основних засобів, матеріальних і трудових ресурсів для виконання умов договору.

Суд визнає, що недоліки в окремих документах первинного обліку або відсутність товарно-транспортних накладних не може слугувати підставою для визнання таких операцій нереальними, водночас суди повинні встановити фактичні обставини у справі відносно взаємовідносин позивача з наведеним контрагентом, надати відповідну оцінку таким відносинам з урахуванням аналізу дійсного економічного змісту первинних і бухгалтерських документів, висновків акту перевірки та інших доказів і доводів, які містяться у матеріалах справи.

Суди повинні встановити фактичні обставини щодо виконання умов договору, дослідити рух активів, наявність змін у майновому стані платника податків, наявність документів первинної звітності та бухгалтерського обліку, докази використання у господарській діяльності придбаних послуг, інші докази в підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Також, колегія суддів визнає, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки доводам податкового органу про те, що контрагент позивача не сплатив податкові зобов`язання з податку на додану вартість, нараховані за господарськими операціями з позивачем, не були досліджені первинні документи і не встановлено, яка саме особа підписувала договір та первинні документи від імені контрагента позивача на підтвердження виконання господарських взаємовідносин за укладеним договором, чи дійсно особа, яка надає пояснення про непричетність його до господарської діяльності ТОВ «Скуадра Транс» підписувала договір та первинні документи, надані позивачем в підтвердження зазначених господарських операцій. Не досліджено чи порушувалось кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 - директора ТОВ «Скуадра Транс» за фактами фіктивного підприємництва і які саме фактичні обставини, які мають значення для вирішення цієї справи були уставлені в рамках можливого кримінального провадження.

В даному випадку колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права в частині дослідження доказів, оскільки судами попередніх інстанцій не аналізувалась первинна документація з метою підтвердження або спростування висновків податкового органу щодо встановленого порушення.

Без повного дослідження всіх обставин, на які посилається відповідач в акті перевірки та які слугували підставою для висновків податкового органу про виявлені порушення, неможливо встановити правомірність віднесення відображених сум до витрат та складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає передчасними висновки судових інстанцій з наведених питань.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За приписами частин першої і другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції щодо оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС в Одеській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44069166).

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТН Фрейт Форвардер" задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.05.2016 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 скасувати, а справу № 815/1182/16 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова