Постанова

від 02.05.2023 по справі 804/15745/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 року

м. Київ

справа № 804/15745/15

касаційне провадження № К/9901/38060/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2016 (суддя Серьогіна О.В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017 (головуючий суддя - Гімон М.М., судді - Чумак С.Ю., Юрко І.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинський завод "МетСплав" до Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинський завод "МетСплав" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулось до суду з позовом до Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Інспекції від 21.05.2013 №0001212205, №0001222205.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з: ТОВ «Шоковіта», ПП «АТМ», ТОВ «ВК Віконні системи», ТОВ «Галактика М», ПП «Екоскан Сервіс», ТОВ «Ліга», ТОВ «Ангстрем Континенталь», ТОВ «Дидактика», ТОВ «Лігран», ТОВ «Ферріт Д», ТОВ «Матадор», ТОВ «Ривс», ТОВ «Старт Д», ТОВ «Супутник», ПП «Транс-Атлантіка Сервіс», ПП «Мегіур», ТОВ «Техніка». Вважає, що висновки акту перевірки ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними, а прийняті контролюючим органом податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 09.02.2016 позов задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 21.05.2013 №0001212205, №0001222205.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із вказаними вище контрагентами, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 09.02.2016 змінив постанову суду першої інстанції в частині обґрунтування висновків суду. В іншій частині постанову суду залишив без змін.

Змінюючи постанову суду першої інстанції в частині обґрунтування висновків суду, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відсутність у податкового органу підстав приймати податкові повідомлення-рішення за результатами перевірки позивача до отримання судового рішення по кримінальному провадженню за фактом вчинення фіктивного підприємництва з використанням ТОВ «Будівництво та комплектація» та за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ «Ферріт Д», ПП «АТМ», ТОВ «ВК Віконні системи», ТОВ «Галактика М», ПП «Екоскан Сервіс», ТОВ «Ангстрем Континенталь», ТОВ «Дидактика», ТОВ «Ліга», ТОВ «Лігран», ТОВ «Матадор», ТОВ «Ривс», ТОВ «Старт Д», ТОВ «Супутник», ПП «Транс-Атлантіка Сервіс», ТОВ «Шоковіта», ПП «Мегіур», ТОВ «Техніка», тоді як даних щодо кримінального провадження відносно посадових осіб позивача немає.

Також, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що факт реального здійснення позивачем зазначених господарських операцій підтверджується відповідними первинними документами, що в повній мірі надають позивачу право формувати за цими операціями податковий кредит та витрати. Зауважень до змісту та форми вищевказаних первинних документів з боку відповідача не надходило.

Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з огляду на відсутність належних первинних документів в підтвердження господарських операцій між позивачем та зазначеними вище контрагентами; відсутності інформації щодо наявності у контрагентів позивача основних засобів, виробничих активів та трудових ресурсів; наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20.04.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.05.2023 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 02.05.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі постанови старшого слідчого з особливо важливих справ Головного слідчого управління ДПС України від 31.01.2013 Інспекцією було призначено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «Дніпродзержинський завод «МетСплав».

Інспекція провела позапланову документальну невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам та взаєморозрахункам з ТОВ «Шоковіта», ПП «АТМ», ТОВ «ВК Віконні системи», ТОВ «Галактика М», ПП «Екоскан Сервіс», ТОВ «Ліга», ТОВ «Ангстрем Континенталь», ТОВ «Дидактика», ТОВ «Лігран», ТОВ «Ферріт Д», ТОВ «Матадор», ТОВ «Ривс», ТОВ «Старт Д», ТОВ «Супутник», ПП «Транс-Атлантіка Сервіс», ПП «Мегіур», ТОВ «Техніка» за період з 01.01.2010 по 31.01.2013, за результатами якої складено акт від 07.03.2013 № 2226/88/22.5-07/37236958 (далі - акт перевірки), за висновками якого (з урахуванням змін до акта перевірки) встановлено порушення позивачем вимог: пункту 180.1 статті 180, пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в наслідок чого завищено податковий кредит на загальну суму 1203067,00 грн, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1203067,00 грн; підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 135.1, 135.2, підпункту 135.5.4 пункту 135.4 статті 135, пункту 137.1 статті 137, пунктів 138.2, 138.4, 138.10 статті 138 ПК України, пункту 1.23 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у зв`язку із чим занижено податок на прибуток на загальну суму 2779085,10 грн.

На підставі висновків акта перевірки Інспекцією були прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.05.2013: №0001212205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1503838,00 грн, в тому числі: за основним платежем в сумі 1203070,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 300768,00 грн; №0001222205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 3473856,00 грн, в тому числі: за основним платежем в сумі 2779085,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 694771,00 грн.

Фактичною підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень слугували висновки контролюючого органу про те, що відносини між позивачем та контрагентами - ПП «Транс-Атлантіка Сервіс», ТОВ «Шоковіта», ТОВ «Лігран», не спричиняють настання правових наслідків, оскільки здійснені з метою отримання податкової вигоди (зменшення бази оподаткування) та містять ознаки фіктивності, а у ході перевірки не виявлено факту передачі товарів від продавця до покупця.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що в податковому обліку під витратами слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Конкретний склад витрат, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та порядок їх визначення регламентовано статтею 138 ПК України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пункт 138.8 статті 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пункт 139.1 статті 139 ПК України).

За визначенням підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що Товариство (покупець) мало господарські взаємовідносини з постачальниками: ПП «Транс-Атлантіка Сервіс» за договором поставки від 27.02.2012 №27/02/12-1, ТОВ «Шоковіта» за договором поставки від 31.08.2012 №26, предметом яких є постачання товару, зокрема, феросплавів, алюмінієвих сплавів, інших матеріалів.

На підтвердження виконання зазначених господарських операцій позивачем надано до суду податкові, видаткові та товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, картки рахунку 311, які доводять здійснення позивачем розрахунків за спірними господарськими операціями, витяги із журналу реєстрації довіреностей, оборотно-сальдову відомість по рахункам 361, 10, якими підтверджено оприбуткування товару (послуг), журнал реєстрації результатів аналізу вхідного контролю товарів за 2012 рік, тощо.

Також між позивачем та ТОВ «Лігран» укладено договір надання транспортних послуг від 20.02.2012 №20/02/12-1, предметом якого є перевезення автомобільним транспортом довіреного вантажу (придбаного позивачем товару).

На підтвердження транспортування придбаного товару за наведеним договором транспортування позивачем надано до суду товарно-транспортні накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт.

Придбані товарно-матеріальні цінності позивач використовував у власній господарській діяльності, що підтверджується ліцензіями № 578750, № 578725, відповідно до яких позивачу надано право на заготівлю, переробку металобрухту кольорових та чорних металів, а також свідоцтвом про атестацію хімічної лабораторії.

Судами попередніх інстанцій установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентами позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Верховний Суд не може погодитися з твердженням контролюючого органу про відсутність у контрагента позивача основних засобів, складських приміщень, виробничих активів, матеріальних ресурсів, управлінського або технічного персоналу, оскільки наведені доводи були досліджені судами попередніх інстанцій, надано їм відповідну оцінку.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк