Постанова

від 02.05.2023 по справі 826/22449/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 року

м. Київ

справа № 826/22449/15

касаційне провадження № К/9901/41628/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стім Контрол Інжиніринг» (далі - Товариство) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2017 (суддя Літвінова А.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 (головуючий суддя - Шелест С.Б., судді - Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стім Контрол Інжиніринг» до Державної податкової інспекції у Дарницькому району ГУ ДФС у місті Києві (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.09.2015 № 0004872204.

На обґрунтування позовних вимог Товариство посилалось на те, що податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства, оскільки Товариство має усі необхідні первинні бухгалтерські документи, які дають йому право на формування податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Гелеонтранс», зокрема, податкові та видаткові накладні, рахунки на оплату, документи, що підтверджують часткову оплату товару, з урахуванням того, що придбане у зазначеного контрагента обладнання було реалізоване позивачем іншим суб`єктам господарювання.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 21.07.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017, у задоволенні позову відмовив повністю.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що позивачем не доведено реального руху в процесі здійснення господарської операції саме між Товариством (покупець) та ТОВ «Гелеонтранс» (постачальник). При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що вироком Ірпінського міського суду Київської області від 03.03.2016 у справі №367/6381/15-к громадянина ОСОБА_1 (директора ТОВ «Гелеонтранс») було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

Товариство оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 26.10.2016 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що вироколм Ірпінського міського суду Київської області від 03.03.2016 у справі №367/6381/15-к громадянина ОСОБА_1 (директора ТОВ «Гелеонтранс») було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, проте вказаний вирок не встановлює обставин, які б стосувалися предмету доказування у даній справі, оскільки не містить встановлених обставин щодо того, що господарські операції між Товариством та ТОВ «Гелеонтранс» не відбувалися.

Інспекція не скористалась своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.05.2023 прийняв касаційну скаргу Товариства до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 02.05.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди установили, що Інспекція провела позапланову виїзну перевірку Товариства з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Гелеонтранс» за період з 01.02.2015 по 28.02.2015, результати якої оформлені актом від 18.08.2015 №4861/26-51-22-03/37789951, за висновками якого встановлено порушення Товариством пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 240000,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що Товариство неправомірно включило до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість по господарських операціях з ТОВ «Гелеонтранс», оскільки договір та первинні документи, які супроводжують здійснення господарської операції з боку ТОВ «Гелеотранс», підписані громадянином ОСОБА_1 який у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №4201400000000059 пояснив, що відношення до діяльності ТОВ «Гелеотранс» не має, жодних договорів та первинних документів не підписував.

На підставі висновків вказаного акту перевірки Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення від 10.09.2015 №0004872204, яким збільшила Товариству грошове зобов`язання з податку на додану вартість на 300000,00 грн., у тому числі: 240000,00 грн. - основний платіж, 60000,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між позивачем (покупцем) та ТОВ «Гелеотранс» (постачальником) був укладений договір поставки від 02.02.2015 №02-02-15/Stim, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товар, номенклатура, ціна та умови поставки якого вказані у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його на умовах даного договору.

Згідно специфікації до вказаного договору товаром є обладнання модульного теплового пункту номінальною потужністю 1600 кВт. на базі пластинчастого теплообмінника Sondex ТПР-22-PN16/1-42-TK для системи опалення, змонтоване на рамі; обладнання модульного пункту на основі теплообмінник кожухопластінчастий, розібраний EGE-400X800-5WH-112/3/1.

Позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Гелеотранс» були надані видаткові та податкові накладні, рахунки на оплату.

Судами також було встановлено, що на підтвердження здійснення оплати товару, поставленого ТОВ «Гелеонтранс» за договором поставки від 02.02.2015 №02-02-15/Stim, позивачем надано платіжне доручення від 27.02.2015 №665 на суму 530621,00 грн., в той час як рахунки на оплату від 26.02.2015 №2602/82 та від 27.02.2015 №2702/41 виписані на загальну суму 1440000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 240000,00 грн., що свідчить про частковий розрахунок за товар.

Крім того, судом апеляційної інстанції було встановлено, що договір та первинні документи, які супроводжують здійснення господарської операції з боку ТОВ «Гелеотранс», підписані громадянином ОСОБА_1 який у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №4201400000000059 пояснив, що відношення до діяльності ТОВ «Гелеотранс» не має, жодних договорів та первинних документів не підписував.

Так, вироком Ірпінського міського суду Київської області від 03.03.2016 у справі №367/6381/15-к громадянина ОСОБА_1 було винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України. Вказаним вироком установлено, що ОСОБА_1 у січні 2015 року за невстановлених слідством обставин, перебуваючи в скрутному матеріальному стані, в мережі Інтернет знайшов оголошення про можливість швидкого заробітку. Зателефонувавши за вказаним в оголошенні номером телефону домовився про зустріч у м. Києві біля Центрального залізничного вокзалу з невстановленою слідством особою на ім`я ОГлександр, який повідомив, що суть заробітку полягає в тому, що на його ім`я необхідно зареєструвати підприємство і що для цього йому необхідні лише копія паспорту та ідентифікаційного коду, які необхідно передати під час зазначеної зустрічі жінці на ім`я ОСОБА_2 . Не маючи мети здійснювати фінансово-господарську діяльність, без мети досягнення економічних і соціальних результатів на одержання прибутку, з корисливих мотивів, за грошову винагороду ОСОБА_1 погодився на пропозицію зареєструвати на своє ім`я суб`єкта підприємницької діяльності, виступивши в якості засновника та керівника. У подальшому, після проведення державної реєстрації та відкриття банківських рахунків ТОВ «Гелеотранс» ОСОБА_1 фінансово-господарську діяльність від імені підприємства не здійснював, печаток підприємства не отримував, первинну бухгалтерську, податкову, фінансову та іншу звітність не формував.

Частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) передбачено, що вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми прямо вказує на те, що обов`язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Така обов`язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов`язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об`єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Разом з цим, Товариством під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій не спростовано належними доказами доводи податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення вказаних господарських операцій саме з ТОВ «Гелеотранс», не надано доказів, які б підтверджували транспортування товару до позивача, а також доказів оплати вартості такого товару у повному обсязі, з огляду на що, з урахуванням обставин, вказаних у вироку Ірпінського міського суду Київської області від 03.03.2016 у справі №367/6381/15-к, первинні документи, якими оформлені операції з ТОВ «Гелеотранс», не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ПК України, а отже, відсутні підстави для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами попередніх інстанцій. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві, та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надали оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга позивача не містить.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стім Контрол Інжиніринг» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова