Ухвала

від 01.05.2023 по справі 914/2548/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

01.05.2023 Справа № 914/2548/22

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Трускавецького В. П., за участю секретаря судового засідання Волошина Р. Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства «Фруктторг», 79495, Україна, Львівська обл., м. Львів, м. Винники(з), вул. Галицька, 14б,до відповідача:Gospodarstwo Rolne Michal Michalczak, Polska 64-360 Zbaszyn, ul. Powstancow Wikr. 15,про: стягнення 31069,20 євро попередньої оплати.За участю представників сторін:позивача:Петролюк А. М. адвокат,відповідача:Когут І. Ю. адвокат.Встановив:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов ПП «Фруктторг» до Gospodarstwo Rolne Michal Michalczak про стягнення 31069,20 євро попередньої оплати.

Ухвалою суду від 18.10.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.03.2023. Провадження у справі зупинено та направлено копії документів до Республіки Польща для повідомлення відповідача.

Ухвалою суду від 01.03.2023 провадження у справі поновлено.

14.03.2023 позивачем подано заяву про понесення судових витрат (витрат на перекладача) у розмірі 25277,50 грн.

Підготовче засідання 14.03.2023 відкладено на 28.03.2023.

24 травня 2023 року відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що спір не підсудній господарським судам України, а повинен розглядати за місцезнаходженням останнього.

Позивач 27.03.2023 подав заперечення на клопотання про закриття провадження у справі.

Призначене на 28.03.2023 підготовче засідання не відбулось з підстав, вказаних в ухвалі суду від 31.03.2023, наступне засідання призначено на 06.04.2023.

Протокольною ухвалою від 06.04.2023 судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 27.04.2023.

Ухвалою суду від 18.04.2023 повідомлено сторін, що призначене на 27.04.2023 підготовче засідання не відбудеться у зв`язку з перебування головуючого судді на навчанні з 24.04.-28.04.2023 та призначено підготовче засідання на 01.05.2023.

14.04.2023 на електронну адресу суду надійшло клопотання відповідача про залишення позову без розгляду з підстав наявності у контракті арбітражного застереження, а 25.04.2023 відзив на позов, у якому заперечено позовні вимоги.

Протокольною ухвалою від 01.05.2023 судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду та прийнято відзив до матеріалів справи.

Також, у даному засіданні сторонами повідомлено, що ними подано усі докази, і позивач не має бажання подавати відповідь на відзив.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, ч. 2 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 181 ГПК України, для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

Відповідно до частини другої статті 185 ГПК України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відтак, вирішивши завдання підготовчого провадження передбачені ст. 177 ГПК України, з`ясувавши усі питання передбачені ч. 2 ст. 182 ГПК України, розглянувши усі клопотання, що опосередковували рух справи, суд дійшов висновку про можливість закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Щодо клопотання про закриття провадження у справі.

Відповідач вказує, що оскільки місцезнаходженням останнього є Республіка Польща, майно на території України у нього відсутнє, погодження між сторонами про підсудність даного спору господарським судам України відсутнє, тому і даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Водночас, заявник вказує, що до спірних правовідносин сторін за Контрактом № 23/09 від 23.09.2020 необхідно застосовувати законодавство Республіки Польща.

Згідно з п. 1 ст. 33 Договору між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993 зобов`язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядковують ці відносини вибраному ними законодавству.

Контракт № 23/09 від 23.09.2020 не містить відомостей про місце його укладення.

Позивачем у позові вказується, що Контракт виготовлено у м. Львів-Винники, направлено на електронну адресу Гжегожу Кубяку (останній не є стороною контракту) підписано та з першою поставкою повернуто у м. Львів-Винники, де підписано ПП «Фруктторг». Тому Приватне підприємство вважає, що місцем укладення є м. Львів-Винники.

Відповідач вказує, що такі обставини жодним чином не визначають місця укладення контракту, і крім того, вказане не підтверджено жодними доказами.

Таким чином, оскільки сторони Контракту не визначили матеріального права, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин між ними, то згідно з п. 1 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» даний спір має розглядатись за правом Республіки Польща.

Заперечення ПП «Фруктторг»: « … в останньому абзаці третього аркушу свого клопотання відповідач не заперечує, що підписання контракту № 23/09 від 23.09.2020, стягнення попередньої оплати за яким є предмет спору в даній справі, відбулось шляхом надсилання на електронну пошту та повернення підписаного відповідачем примірника у м. Львів-Винники для подальшого підписання позивачем. Тобто проект № 23/09 від 23.09.2020 був надісланий засобами електронного зв`язку відповідачу, який підписав спірний договір, та повернув його на підписання позивачу, який, в свою чергу підписав його зі своєї сторони у м. Львів-Винники, а тому місцем укладення контракту № 23/09 від 23.09.2020 є територія України, а саме м. Львів-Винники».

Відповідно до ст. 33 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993: зобов`язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству (пункт 1).

Статтею 647 Цивільного кодексу України договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

Договір є укладеним, відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, коли сторони досягли згоди з усіх істотних його умов, це означає за загальним правилом, що саме оферент має оцінити повноту та безумовність акцепту. Саме оферент має оцінити суттєвість відхилення акцепту від «дзеркального» відображення оферти.

Прийняття акцепту, як і акцептування оферти, має відбуватися у формі згоди з його змістом, з часом отримання у зазначених вище випадках тощо. Все це дозволяє зробити висновок, що місце укладення договору визначає також і місце кінцевого погодження істотних його умов та умов договору в цілому. Даним місцем і є місцем проживання оферента, тобто особи, яка є ініціатором договору.

Отже, суд зазначає, що погоджується з доводами позивача, адже саме у такому випадку, який виник між сторонами спору, можна вважати договір укладеним, зокрема, коли позивач отримав підтвердження (згоду) на свою пропозиції про укладення договору та зміг оцінити усі істотні умови, щоб погодити такий договору. Відтак, суд констатує, що спірний Контракт № 23/09 від 23.09.2020 укладено у м. Львів-Винники, а тому доводи відповідача є безпідставними і заявлене клопотання задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Розділом 9 Контракту № 23/09 від 23.09.2020 визначено, що усі спори і розбіжності, які можуть виникнути з цього контракту чи у зв`язку з ним, підлягають розгляду, з виключенням звернення сторін в загальні суди, в арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті у відповідності до правил діловодства даного суду, рішення якого є остаточним і обов`язковим для обох сторін.

Так, відповідач вказує, що між сторонами у справі укладено третейське застереження, а тому просить залишити даний позов без розгляду відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Позивач усно заперечив подане клопотання, зазначивши, що заявником подано відповідне клопотання з порушенням процесуальних строків на його подання, зокрема, що таке мало бути подано до подання заяв по суті спору.

Відповідач заперечуючи доводи позивача вказав, що в ухвалі суду про відкриття провадження не встановлювалось строків для відповідача для подання заяв по суті спору, а більше того, заява про залишення позову без розгляду подана швидше першої заяви по суті спору (відзиву).

Суд заслухавши доводи сторін та оцінивши їх у сукупності з поданими доказами, зазначає, що заперечення позивача є безпідставними з огляду на те, що судом не встановлювались строки для відповідача для подання заяв по суті спору. Водночас, і доводи заявника на обґрунтування заявленого клопотання є теж безпідставними з огляду на таке.

Щодо пріоритету арбітражного застереження при вирішенні питання про юрисдикцію спору.

Основними актами, що складають національне законодавство з питань міжнародного комерційного арбітражу, є Конвенція про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.58 (далі - Нью-Йоркська Конвенція), згода на обов`язковість якої надана Верховною Радою України, Закон «Про міжнародний комерційний арбітраж», окремі положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та ГПК України.

Закон «Про міжнародний комерційний арбітраж» був прийнятий, виходячи з визнання корисності арбітражу як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі.

В рамках судової реформи 2017 року були внесені зміни до ЦПК України та ГПК України саме для забезпечення сприяння альтернативному вирішенню спорів у міжнародному комерційному арбітражі (див. пояснювальну записку до Закону N 2147-VIII). Режим сприяння арбітражу спрямований на визнання арбітражних угод, покращення ефективності арбітражного процесу, виконуваності арбітражних рішень.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Відповідно до частини третьої статті II Нью-Йоркської Конвенції суд України, якщо до нього надходить позов з питання, щодо якого сторони уклали арбітражну угоду, повинен, на прохання однієї зі сторін, направити сторони в арбітраж, якщо не встановить, що згадана угода є недійсною. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» містить аналогічне положення.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною.

Положення статей 8, 9, 34 і 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» застосовуються не лише до арбітражів з місцем арбітражу в Україні, але і у випадках закордонних арбітражів.

У вступному слові до офіційного видання Нью-Йоркської Конвенції, що розміщене на вебсайті Комісії ООН з міжнародного торговельного права (UNCITRAL), вказано, що додаткова мета Конвенції полягає в тому, щоб суди держав-підписантів надавали повну силу арбітражним угодам, відмовляючи сторонам у доступі до державного суду за наявності такої угоди.

У пояснювальній записці до Модельного Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (зі змінами 2006 року) Секретаріат Комісії ООН з міжнародного торговельного права (UNCITRAL) зазначає (див. пункти 15 та 17 пояснювальної записки), що існує тенденція на користь обмеження та чіткого визначення участі національних судів у міжнародному комерційному арбітражі. Це виправдано з огляду на той факт, що сторони арбітражної угоди приймають свідоме рішення про виключення юрисдикції суду та віддають перевагу арбітражному процесу. Таким чином, статтею 5 Модельного Закону гарантує, що всі випадки можливого втручання суду перелічені у законодавчому акті, прийнятому для імплементації Модельного Закону, і ніяке судове втручання не матиме місця, крім як у чітко визначених Законом випадках. Секретаріат Комісії ООН з міжнародного торговельного права (UNCITRAL) наголошує, що захист арбітражного процесу від непередбачуваного або деструктивного втручання національних судів має важливе значення для сторін, які обирають міжнародний комерційний арбітраж для вирішення спорів між собою.

Нью-Йоркська конвенція 1958 року передбачає, що кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).

Чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).

Відповідно до частини шостої статті 4 ГПК України угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом.

Статтею 22 ГПК України визначено, що спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім: 1) спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на фінансові інструменти, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті; 2) спорів, передбачених пунктами 2, 3, 7 - 13 частини першої, пунктами 2, 3, 6 частини другої статті 20 цього Кодексу, з урахуванням частини другої цієї статті; 3) інших спорів, які відповідно до закону не можуть бути передані на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу.

У пункті 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16 Велика Палата відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 18 жовтня 2017 року у справі № 910/8318/16, шляхом його уточнення (доповнення) зазначивши:

- у разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог ГПК України клопотання про припинення провадження господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті;

- господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди;

- суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов`язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.

Цей висновок відповідає режиму сприяння арбітражу, що встановлений Нью-Йоркською Конвенцією та Законом «Про міжнародний комерційний арбітраж», та який ґрунтується на презумпції дійсності арбітражного застереження, також цілям судової реформи 2017 року, адже посилення ролі міжнародного арбітражу було одним з ключових елементів цієї судової реформи (див. пояснювальну записку до Закону N 2147-VIII).

Таким чином, Нью-Йоркською Конвенцією, Законом «Про міжнародний комерційний арбітраж» та ГПК України встановлено правило про пріоритет юрисдикції спору, що погоджена сторонами в арбітражній угоді, за умови відповідного клопотання сторони.

За таких обставин господарський суд залишає позов без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України, якщо тільки не визнає, арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Як з`ясовано судом, розділ 9 Контракту № 23/09 від 23.09.2020 містить наступне застереження, усі суперечки та розбіжності, котрі можуть виникнути з даного контракту або у зв`язку з ним, підлягають розгляду, з виключенням звернення сторін у загальні суди, у арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті відповідно з правилами провадження справ у цьому суді, рішення кого є остаточними та обов`язковими для обох сторін.

Так, при укладенні Контракту сторони погодили, що усі суперечки та розбіжності, котрі можуть виникнути з даного контракту або у зв`язку з ним, підлягають розгляду у арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті відповідно з правилами провадження справ у цьому суді. В російськомовному варіанті «арбитражном суде при Торгово-промышленною Палате в соответствии с Правилами производства дел в этом суде». Таким чином, сторони уклали арбітражну угоду у вигляді арбітражного застереження щодо розгляду будь-яких спорів, які можуть виникнути з контракту або у зв`язку з ним, за процедурою міжнародного комерційного арбітражу.

Очевидним є намір сторін арбітражної угоди передати визначену в ній категорію спорів на вирішення арбітражного суду. Проте, назва арбітражної установи, яка міститься у контракті, а також відсутність у ньому інформації про місце проведення арбітражу, мову арбітражу, матеріальне право, кількість арбітрів та принципи їх визначення, тощо, не дає можливості визначити, до якого саме арбітражу має звертатись сторона. Отже, неможливість виконання арбітражної угоди викликана істотною помилкою у назві арбітражу, відсутності зазначення місця проведення арбітражу, права яке повинно бути застосоване, мови арбітражу.

Подібні за змістом висновки зазначені ВП ВС у справі № 906/493/16, та ВС у справах № 911/1110/20, № 916/2591/16.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 13, 42, 46, 119, 177, 181, 182, 183, 185, 195, 232 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

2.Розгляд справи по суті призначити на 16.05.2023 о 13:00 год., в приміщенні Господарського суду Львівської області (адреса: 79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128, 2-й поверх).

3.Явку учасників процесу визнати на власний розсуд.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Повний текст ухвали складено 04.05.2023.

Суддя Трускавецький В.П.