Постанова

від 05.11.2007 по справі 4/351

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/351

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

          "05" листопада 2007 р.       Справа №  4/351

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря судового засідання Волоткевича А.В. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу № 4/351

за позовом: прокурора Новоукраїнського району в інтересах держави в особі Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту  інвалідів,                      м. Кіровоград

до відповідача: сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Конкурент", с.Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області

про стягнення  4236 грн. 33 коп.

Представники сторін:

від прокуратури - участі не брали.

від позивача - Пилипенко О.І., довіреність № 04-04/21  від 11.01.07;

від відповідача - Негорелова О.А   директор;

від відповідача - Гуйван І.В , довіреність № 13  від 20.09.07.

Час прийняття постанови: 05.11.2007 року о 12: 00 год.

Прокурор Новоукраїнського району в інтересах держави в особі Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту  інвалідів звернувся до господарського суду з позовною заявою № 3207-07 від 08.08.2007 року про стягнення з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Конкурент" заборгованості по сплаті штрафних санкцій в сумі 4236,33 грн.

В судовому засіданні 01.10.2007 року оголошувалась перерва до 05.11.2007 року.

Представник прокуратури в судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України,  про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 2176243 від 20.09.2007 року, яке знаходиться в матеріалах справи (а.с. 33).

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні 05.11.2007 року позовні вимоги визнав частково.

Дослідивши наявні матеріали справи, факти та відповідні їм правовідносини  між сторонами  спору, заслухавши пояснення представників сторін,  господарський суд

                                       ВСТАНОВИВ:

Прокурор обґрунтовує свої вимоги  наступним.      

Статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів  в Україні"  із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив  в дію 01.08.2001 року (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від  05.07.2001 року, підприємства (об'єднання), установи і організації, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів  затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Позивач наполягає на тому, що згідно до звіту „Про зайнятість та  працевлаштування інвалідів”, наданого відповідачем до відділення  Фонду, на підприємстві відповідача повинен працювати 1 інвалід, але не було працевлаштовано жодного.

Таким чином, на думку позивача, відповідачем не створено 1 робоче місце для працевлаштування  інвалідів і виходячи з середньорічної заробітної плати в розмірі 4873 грн. 33 коп.  сума штрафних санкцій складає: 4873 грн. 33 коп.

У наданому господарському суду відзиві на адміністративний позов,  відповідач позовні вимоги  частково  заперечив.

Відповідач  вважає, що розмір штрафних санкцій повинен складати   половину середньої річної заробітної плати враховуючи положення ст.20 Закону України  «Про основи  соціальної захищеності інвалідів в Україні» та  п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України  №1767 від  28.12.2001 року  «Про  затвердження  Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції,  обліку та використання цих коштів», оскільки згідно до вказаних нормативних актів  на  підприємствах,  де  працює  більш як 15 чоловік, суми  штрафних санкцій   визначаються   у   розмірі  середньої  річної  заробітної плати на  відповідному  підприємстві  за  кожне  робоче  місце, не  зайняте  інвалідом,  а на підприємствах,  де працює від  8 до 15 чоловік,  - у розмірі половини середньої річної заробітної  плати  на  відповідному  підприємстві  за  кожне робоче місце,  не  зайняте інвалідом.

Крім того, відповідач вважає, що враховуючи результати фінансово - господарської діяльності підприємства у 2006 році, відсутність  прибутку  на підставі   ч.3,4 ст.20 Закону  підприємство  звільняється від сплати  штрафних санкцій, які не можуть бути стягнуті за  рахунок   майнових активів.

Дослідивши  письмові  докази  по справі,  проаналізувавши   нормативні   документи, які регулюють спірні правовідносини та доводи сторін щодо обґрунтування своєї позиції суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню  частково, з наступних підстав.

Як  обґрунтовано  посилається  прокурор  в заявленому  позові,  статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив  в дію 01.08.2001(в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від  05.07.2001 року, підприємства (об'єднання), установи і організації, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів  затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в  Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно,  15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства , відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Таким чином відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2006  рік у розмірі 2436 грн. 67 коп. самостійно до 15.04.2007 року згідно до звіту про зайнятість та  працевлаштування інвалідів за 2006 рік.

25.01.2007 року  у встановлений  термін  для  подачі  відповідач  направив  позивачу  звіт, в  якому  визнав, що ним не працевлаштовано  жодну  особу, яка  повинна  працювати на робочих місцях створених  відповідно  до вимог ст.19 Закону  України “Про основи соціальної  захищеності інвалідів в Україні”  та  визнав, що на  підприємстві  повинна працювати  одна особа, яка має статус  інваліда.

Фактично  вказаний  звіт  судом  розцінюється  як  узгоджене   відповідачем  зобов'язання перед позивачем про необхідність оплати штрафних санкцій за нестворене 1 робоче місце в 2006 році виходячи з середньооблікової кількості  штатних працівників  15 осіб.

Однак, позивачем не правильно проведено розрахунок заборгованості  відповідача за нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів в 2006 році   на суму  4873 грн. 33 коп., оскільки  при штатній чисельності середньооблікової кількості працівників 15 осіб, відповідач має сплачувати 50% середньорічної заробітної плати  штатного працівника (4873 Х50%= 2436,67 грн.).

Висновок про правомірність вимог позивача суд також робить на підставі системного аналізу отриманих доказів по справі. Так судом встановлено, що  відповідно до середньо облікової чисельності штатних працівників ( 15 осіб) відповідач у 2006 році мав створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, а   фактично не  створив  жодного.

За приписом ст. 218  Господарського  кодексу  України  підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є  вчинене  ним  правопорушення у  сфері  господарювання. Учасник  господарських  відносин відповідає за невиконання  або  неналежне виконання господарського  зобов'язання чи  порушення  правил  здійснення  господарської  діяльності, якщо не  доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи,  що відповідачем не надано доказів вжиття ним будь-яких  заходів для недопущення правопорушення та не оспорено надані позивачем докази  про наявність правопорушення, господарський суд дійшов  до висновку,  що  позовні вимоги  підлягають задоволенню в повному обсязі.

Виходячи з припису пункту першого Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 року № 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.02 року № 19, робоче місце інваліда – це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві, в установі та організації, не залежно від форм власності та господарювання, де створенні необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства повинні розробляти заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включати їх до колективного договору (п.5). Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача відповідно до встановленого нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення, та відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону.

За ст. 19 Закону керівники підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності і господарювання у разі не забезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. А в разі коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Відповідач вимоги Закону не виконав, в спірний період не працевлаштувавши на робочі місця інвалідів.

Господарський  суд не приймає до уваги та розцінює як необґрунтоване  посилання  відповідача  на  відсутність прибутку як на підставу для звільнення від сплати  штрафних санкцій, оскільки  ч.ч. 3 та 4  ст. 20 Закону № 875 встановлено, що  сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання),установи і організації проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів); у разі відсутності коштів штрафних санкцій можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.

Закон № 875 не ставить обов'язок щодо сплати штрафних санкцій в  залежність від наявності чи відсутності прибутку.

Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 14.06.2005 зі справи № 6/324 та від 21.06.2005 зі справи № 1/255.

За таких обставин посилання відповідача на відсутність у нього прибутку не  може бути підставою для відмови в позові. Крім того з наданого  відповідачем  Звіту  про фінансові  результати за 2006 рік форми  №2-м  код 1801007 не вбачається,  що у 2006  році підприємство працювало збитково.

При вирішенні питання про розмір штрафних  санкцій,  що  підлягають до стягнення, судом враховується, що  відповідачем  добровільно сплачено частково   штрафні санкції на суму 637 грн. згідно до платіжного доручення №54 від  08.05.2007 року, тому на час розгляду справи судом до стягнення підлягає  заборгованість по сплаті  штрафних санкцій  на суму 1799 грн. 67 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 94, 160, 162, 163, 167, 186, п.6 "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд

                                            П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний  позов  задовольнити   частково.

Стягнути з  сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Конкурент" (27100, Кіровоградська область, Новоукраїнський район, с. Рівне, вул. Енгельса, 2-а, р/р 260034800 в ОД АППБ "Аваль" в м. Новоукраїнка, МФО 323538, ідентифікаційний код 32008545) на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту  інвалідів (м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня, 7а, р/р 31213221800322 в УДК в Кіровоградській області, МФО 823016, ідентифікаційний код 24144695) адміністративно - господарські санкції в розмірі  1799 грн. 67 коп. за невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів  в 2006 році.

Після набранням постановою законної сили за заявою стягувача видати виконавчий лист.

В решті позовних вимог  відмовити.

Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову в   порядку і строки  відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства  України.  Про  апеляційне  оскарження   рішення   суду    першої  інстанції спочатку   подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної  інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної  скарги одночасно надсилається особою,  яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне оскарження  постанови  суду   першої   інстанції  подається  протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,   якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення  строків,  встановлених цією статтею, залишаються  без   розгляду, якщо   суд   апеляційної  інстанції  за  заявою особи, яка  їх подала,  не  знайде  підстав  для  поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу   адміністративного судочинства України.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова  суду  першої  інстанції набирає законної сили  після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не  скасовано,  набирає законної сили після  закінчення апеляційного розгляду справи.   

Якщо   строк   апеляційного   оскарження  буде  поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова  виготовлена в повному обсязі   06  листопада   2007 року.

Суддя

  Ю. І. Хилько