Постанова

від 04.04.2023 по справі 359/4361/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 359/4361/21 Головуючий у суді першої інстанції: Яковлєва О.В.

Номер провадження: 22-ц/824/747/2023 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2023 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коцюрби О.П.,

суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,

при секретарі - Качалабі О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2021 року в Бориспільський міськрайонний суд Київської області звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» (далі - ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК», Товариство, відповідач), про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 28 грудня 2011 року між нею та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220883600:03:001:0147, площею 6,4286 га. ріллі, розташованої на території Дударківської сільської ради Бориспільського району, Київської області. Договір укладено на термін 49 років. Орендна плата встановлюється та справляється в грошовій формі в розмірі 5% від нормативно грошової оцінки щорічно в термін до 15 січня наступного року. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Проте, орендар договірні зобов`язання щодо сплати орендної плати порушив за період з 2019 по 2021 роки. Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки за цей період зросла, а тому, позивач вважає, що з відповідача підлягає стягненню 5 636 грн. 72 коп. за 2019 рік, 5 685 грн. 45 коп. за 2020 рік, 5 669 грн. 21 коп. за 2021 рік, загалом 16 991 грн. 38 коп. та 3% річних за користування даними грошовими коштами, які складають 684 грн. 72 коп.

Посилаючись на вказані обставини, норми ст. 526, 610, 625, 629, 651, 792 ЦК України, ст. 1, 2, 13, 21, 25 Закону України «Про оренду землі» та ст. 141 ЗК України, просила суд розірвати договір оренди земельної ділянки укладений між нею та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК», 28 грудня 2011 року, стягнути з ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» на її користь заборгованість по сплаті орендної плати в розмірі 16 991 грн. 38 коп., 3% річних за користування грошовими коштами за період з 15 січня 2019 року по 20 травня 2021 року в розмірі 684 грн. 72 коп., понесені судові витрати в розмірі 1 816 грн.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений 28 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК», який посвідчено приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Науменко Л.Г., зареєстровано в реєстрі за № 3616.

Стягнуто з ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній оплаті в розмірі 3 741, грн.

Стягнуто з ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 100,22 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість рішення суду. невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просило скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2022 року, ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тому факту, що позивач в присутності свого чоловіка та з його згоди, в день укладення спірного договору оренди - 28 грудня 2011 року, отримала від засновника Товариства - ОСОБА_2 готівкою грошові кошти в розмірі 50 000 доларів США. За ці кошти зобов`язалась передати у власність відповідача рухоме і нерухоме майно, що знаходиться на спірній земельний ділянці, після зняття мораторію на продаж земельної ділянки, продати спірну земельну ділянку відповідачу не дорожче 100 000 доларів США.

Апелянт стверджує, що через неотримання двох орендних платежів за договором оренди, позивач не позбавилася того, на що вона розраховувала при укладенні цього договору, тому, на його думку, відсутня ознака істотності порушення договору.

Також, апелянт вказав, що суд першої інстанції не взяв до уваги, пояснення відповідача, що за вказаною в договорі оренди адресою позивач не перебувала і не проживала. Зазначив, що судом не був досліджений той факт, що позивач в своїй позовній заяві та письмових поясненнях в якості адреси для отримання кореспонденції вказує абсолютно іншу адресу, ніж та що міститься в договорі оренди земельної ділянки. На переконання апелянта, вказана обставина підтверджує неможливість виконати відповідачем свої зобов`язання.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_3 проти доводів апеляційної скарги заперечила, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Просила апеляційну скаргу ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» залишити без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2022 року залишити без змін, так як вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, обґрунтовано, з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, ухвалив справедливе та законне рішення.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, представник ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» - Гончаров В.В. апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з підстав викладених в ній.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Корж М.П. проти доводів апеляційної скарги заперечив. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст.ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Судом встановлено, що 28 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220883600:03: 001:0147, площею 6,4286 га. ріллі, розташованої на території Дударківської сільської ради Бориспільського району, Київської області, який посвідчено приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Науменко Л.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 3616 (а.с. 141-144).

Згідно з п. 1.4, 1.5, 2.2, 2.3.1 договору оренди, вказана земельна ділянка на праві власності належить ОСОБА_1 , нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 88 052 грн. 60 коп. на момент укладення договору, цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства. Договір укладено на термін 49 років.

Право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку також підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку, серії ЯЖ № 331902 (а.с. 7).

Передача земельної ділянки орендарю, відповідно п. 2.1.2 договору, здійснюється протягом 7 календарних днів після державної реєстрації цього договору актом приймання - передачі.

Даний договір, зареєстровано в Управлінні Держкомзему Бориспільського району Київської області 11 жовтня 2012 року за № 3616, про що зроблено запис за номером 322080004004944 та сторонами посвідчено акт прийому - передачі земельної ділянки з кадастровим номером 3220883600:03: 001:0147, площею 6,4286 га. ріллі, розташованої на території Дударківської сільської ради Бориспільського району, Київської області (а.с. 144-145).

Орендна плата встановлюється та справляється, згідно п. 2.6.1, - 2.6.2 договору, в грошовій формі в розмірі 5% від грошової нормативної оцінки, визначеної п. 1.5 цього договору - 4402 грн. 63 коп. щорічно. Обчислення орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата сплачується щорічно в термін - до 15 січня наступного року. Орендар має право сплатити орендну плату на майбутнє, але не більше ніж за один рік.

Суд першої інстанції, досліджуючи спірний договір оренди земельної ділянки, звернув увагу на те, що ним не передбачено порядку проведення розрахунку між сторонами, як то: сплата наручно орендодавцю, перерахування на певні реквізити рахунку, внесення на депозит нотаріусу, оформлення грошового переказу, тощо.

Однак, орендар, маючи відомості про адресу реєстрації позивача, мав можливість протягом року, до настання строку сплати орендної плати, вчинити дії, спрямовані на з`ясування у позивача даних або способу, за якими можливо було б виконати обов`язок, передбачений п. 2.6.1 договору.

Проте, відповідачем не надано суду, доказів на підтвердження вчинення ним таких дій.

Згідно ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими норматив-но-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У ст. 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі»).

За редакцією ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).

За положеннями ст. 24 Закону України «Про оренду землі», орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Частиною 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» визначено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст.ст. 24, 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Водночас, у п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, згідно ст. 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі», основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

За правилами ст. 627, 629 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами

Відповідно ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендарем орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що вважається істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє орендодавця можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року, у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематичне невнесення орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематичне внесення орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року, у справі за № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) дійшла висновку про те, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року, у справі № 6-1449цс17, підстав для відступу від неї, як і від висновку у справі № 910/16306/13 Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

У постанові від 06 березня 2019 року, у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) Верховний Суд дійшов висновку, що у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тлумачення пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Згідно з п. 6.1 договору оренди землі, розділ «Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору», сторони домовились, що кожна із сторін за невиконання або неналежне виконання цього договору, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, несе перед іншою стороною майнову відповідальність, передбачену цим законодавством України. Сторони будуть вважати порушенням договору або невиконанням зобов`язань за договором у випадках його розірвання лише таке невиконання (неналежне виконання), яке залишилось не усунутим протягом тридцяти днів з дати отримання письмового попередження стороною.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_1 не направляла орендарю письмової вимоги, передбаченої п. 6.1 договору.

При цьому, на думку колегії суддів, Бориспільський міськрайонний суд Київської області дійшов правильного висновку про те, що наведене не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позову в частині вимог щодо розірвання договору оренди землі, оскільки, дана вимога договору не віднесена до обов`язків, покладених на орендодавця, в той час, як сплата орендної плати за користування землею у визначеному розмірі та строки є саме обов`язком, покладеним на орендаря згідно п. 2.6.1-2.6.2 та п.п. «б» п. 4.2.3 договору, який ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» порушує.

Відповідно до п.п. «б» п. 4.2.3 спірного договору, орендар зобов`язаний з врахуванням вимог п. 2.6.1 цього договору своєчасно вносити орендну плату.

Судом встановлено і визнається сторонами у справі, що за 2019 та 2020 років товариство не нараховувало і не виплачувало ОСОБА_1 орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 28 грудня 2011 року.

Обставини, які визнаються учасниками справи, в редакції ч. 1 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Наведене, крім іншого, підтверджено позивачем та відповідачем в судових засіданнях у суді першої та апеляційної інстанцій.

Вказані обставини додатково підтверджуються тим, що через ненарахування відповідачем на користь ОСОБА_1 орендної плати у обліках ГУ ДПС у Київській області, спірна земельна ділянка вибула з категорії переданих в оренду і позивачу був нарахований земельний податок з фізичних осіб, який нею сплачено (а.с. 127-130, 136-137).

Ці обставини також підтверджуються і видатковими касовими ордерами від 21 січня 2022 року та платіжними дорученнями за № 6 -8 від 07 червня 2021 року, з яких вбачається, що лише в січня 2022 року, після звернення ОСОБА_1 з позовом до ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК», товариство сплатило орендну плату (3 544 грн. 12 коп. + 3 544 грн. 12 коп.) та інфляційні втрати (489 грн. 09 коп. + 511 грн. 98 коп.) за 2019 та 2020 роки (а.с. 100-106).

Аналізуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» умов договору оренди земельної ділянки від 28 грудня 2011 року, передбачених у п. 2.6.1 та п.п. «б» п. 4.2.3. В свою чергу, доказів поважності нездійснення чи неможливості здійснення вказаної виплати орендної плати відповідачем позивачу, за період 2019, 2020 років не надано.

Наведене, свідчить про наявність законних підстав для задоволення позову. Разом з тим, суд звертає увагу на вимоги п. 2.6.2. спірного договору щодо необхідності сплати щорічно в термін до 15 січня наступного року орендної плати та у зв`язку з цим вважає не обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача на власну користь орендної плати за 2021 рік, оскільки строк виконання даного зобов`язання на момент звернення з позовом до суду (20 травня 2021 року) не настав, а відтак і умова договору в цій частині, товариством не була порушеною. А тому, позов підлягає частковому задоволенню.

Проте, як встановлено судом під час розгляду справи, відповідач у січні 2022 року сплавив позивачу орендну плату (3544 грн. 12 коп. + 3544 грн. 12 коп.) та інфляційні втрати (489 грн. 09 коп. + 511 грн. 98 коп.) за 2019 та 2020 роки.

Згідно п. 2.6.1, 2.6.2 договору, орендна плата встановлюється та справляється в грошовій формі в розмірі 5% від грошової нормативної оцінки, визначеної п. 1.5 цього договору. Обчислення орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Як вбачається з витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформованих 29 січня 2019 року, 21 лютого 2020 року, нормативна грошова оцінка переданої в оренду земельної ділянки становила 108 294 грн. 45 коп. та 108 294 грн. 45 коп. відповідно (а.с. 16,17).

Відтак, 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у 2019 - 2020 роках становила по 5 414 грн. 72 коп. за кожен рік.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено за вказаний період орендної плати 7 088 грн. 24 коп. (3544 грн. 12 коп. + 3544 грн. 12 коп.), що свідчить про несвоєчасне та неповне / неналежне виконання умов договору. Тому, на думку колегії суддів, висновок Бориспільського міськрайонного суду Київської області про стягнення з ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» на користь ОСОБА_1 різницю недоплаченої орендної плати за 2019 і 2020 року в розмірі 3 741 грн. 20 коп. (10829 грн. 44 коп. - 7088 грн. 24 коп.) є правильним та підтверджується матеріалами справи.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за 2019 рік інфляційні втрати склали 222 грн. 00 коп. (5414 грн. 72 коп. х 104,1%) та у 2020 році - 541 грн. 47 коп. (10829 грн. 44 коп. (5414 грн. 72 коп. х 2). х 105%), а всього - 763 грн. 47 коп.

Однак, в січні 2020 року відповідачем сплачено ці втрати у розмірах 486 грн. 09 коп. та 511 грн. 98 коп., а всього на загальну суму - 998 грн. 07 коп.

Наведене свідчить про виконання товариством обов`язку перед позивачем щодо сплати інфляційних втрат, а тому, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.

При розгляді справи, суд першої інстанції дослідив та надав належну оцінку доводам та доказам відповідача.

Так, посилання ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» на те, що під договором оренди земельної ділянки належної на праві власності ОСОБА_1 з кадастровим номером 3220883600:03:001:0147, загальною площею 6,4286 га., ібачається юридичне приховання фактичного правочину щодо її купівлі-продажу є необґрунтованими, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять; під час укладення даного договору, нотаріусом перевірено дійсну волю та істотні обставини / умови укладення правочину його сторонами, відповідач, здійснюючи орендні плати орендодавцю, хоч і не в повному обсязі, спростовує свої ж твердження про викуп спірної земельної ділянки у ОСОБА_1 . Договірні зобов`язання чоловіка позивача з товариством не мають жодного відношення до її зобов`язань з ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» та стосуються різних земельних ділянок.

Крім того, за змістом розписки позивача від 28 грудня 2011 року, ОСОБА_1 відчужила на користь ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» та отримала за це майно 50 000 доларів США, а саме: озера, станцію електропередач, КТП -100КВТ, трактори, саджанці плодових та декоративних культур, а також все інше майно, що розташоване на земельній ділянці. Зобов`язалась після зняття мораторію на продаж земельного паю, що перебуває в оренді відповідача, продати його ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» за суму не дорожче 100 000 доларів США.

Наведене, безумовно, свідчить про продаж позивачем відповідачу саме певного майна, що розташоване на спірній земельній ділянці, а не її продажу вцілому.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що висновок Бориспільського міськрайонного суду Київської області про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» на користь ОСОБА_1 3 741 грн. 20 коп. недоплаченої орендної плати за період 2019, 2020 років та розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 28 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ ««Сільськогосподарське підприємство «ПАРК», посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Науменко Л.Г. зареєстрованого в реєстрі за № 3616 ґрунтується на вимогах закону та підтверджується матеріалами справи.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що судом не був досліджений той факт, що позивач в своїй позовній заяві та письмових поясненнях в якості адреси для отримання кореспонденції вказує іншу адресу, ніж та що міститься в договорі оренди земельної ділянки, колегією суддів до уваги не приймаються, так як зазначення позивачем у позовній заяві адреси для отримання кореспонденції жодним чином не впливає на обов`язок орендаря виконувати взяті на себе зобов`язання за договором оренди.

Доводи апеляційної скарги щодо неотримання двох орендних платежів не є істотним порушенням договору ґрунтуються на власному тлумаченні апелянтом норм чинного законодавства та умов договору оренди.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться до переказу фактичних обставин справи, повторюють доводи відзиву на позов та пояснення відповідача надані під час розгляду справи судом першої інстанції, належна оцінка яким надана Бориспільським міськрайонним судом Київської області.

Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки Бориспільського міськрайонного суду Київської області та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів враховує вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої, суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин, при вирішенні вказаної цивільної справи, Бориспільським міськрайонним судом Київської області правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, тому, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2022 року без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст. ст. 259, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «ПАРК» залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: О.П. Коцюрба

Судді: І.М. Білич

Т.А. Слюсар