Ухвала

від 11.04.2023 по справі 202/4275/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/256/23 Справа № 202/4275/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

Головуючого, судді доповідача ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

обвинуваченого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_8

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021041660000204, за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 , обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_7 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2022 року щодо

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

який народився у м. Димитров Донецької області, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, та

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився у сел. Олексієво-Дружківка Донецької області, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційнійскарзі прокурорпросить оскаржуваний вирок в частині призначеного покарання скасувати. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , кожному окремо, покарання за ч. 2 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років. Вирішити долю речового доказу в порядку ст. 100 КПК України, а саме речовий доказ транспортний засіб Mazda6, д.н.з. НОМЕР_1 , коричневого кольору, VIN: НОМЕР_2 ,2006року випуску,конфіскувати вдохід держави.В іншій частині вирок суду залишити без змін.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог, не оскаржуючи фактичні обставини справи та доведеність вини обвинувачених, зазначає про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що судом при призначенні покарання обвинуваченим не враховано тяжкість скоєного злочину, дані їх про особи, те, що останні вину у скоєному не визнали, активно не сприяли розкриттю злочину, у зв`язку з чим призначене покарання є несправедливим та не сприятиме їх виправленню.

Вказує, що судом не вирішено питання про долю речових доказів відповідно до вимог ст. 100 КПК України, оскільки під час судового слідства встановлено, що транспортний засіб Mazda6 є речовим доказом по справі та належить на праві власності обвинуваченому ОСОБА_8 , який використовував його у своїй протиправній діяльності, у зв`язку із чим вказаний транспортний засіб належить конфіскувати в дохід держави.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2022 року скасувати.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог вказує, що вину у скоєному не визнає, оскільки не мав умислу на незаконне позбавлення волі та викрадення потерпілої. Зазначає, що за вимогою матері потерпілої він разом з іншими особами здійснював доставку останньої до реабілітаційного центру задля проходження ОСОБА_11 курсу лікування від наркоманії.

Вважає, що судом не враховано дані його особу, а саме те, що він раніше не судимий, має міцні соціальні зв`язки та утримує малолітню дитину.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинувачених просить вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2022 року скасувати, кримінальне провадження закрити.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог вказує, що оскаржуваний вирок є необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.

Зазначає, що судом не надано належної оцінки показам свідка ОСОБА_12 , яка вказала, що її дочка є наркозалежною, у зв`язку з чим вона телефонувала до реабілітаційного центру з метою організації лікування останньої. Також вона вказала, що обвинувачені будь-яку силу до її доньки не застосовували, остання добровільно вийшла з ними з квартири. Ці її показання узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_13 , який вказав, що є членом правління реабілітаційного центру Нове покоління Україна, йому телефонувала жінка та консультувалась щодо наркозалежної доньки, якій потрібна реабілітація, після чого він зателефонував ОСОБА_8 та попросив доставити дівчину до реабілітаційного центру.

Вказує на те, що протоколи пред`явлення для впізнання особи за фотознімками ОСОБА_8 та ОСОБА_7 від 31 травня 2021 є недопустимими доказами, оскільки в них не конкретизовано, за якими саме ознаками потерпіла впізнала обвинувачених, та не вказано, які саме протиправні дії чинили особи, які надаються для впізнання. Так, потерпіла ОСОБА_11 під час допиту не зазначила рис та ознак за якими вона може впізнати обвинувачених.

Крім того зазначає, що протокол огляду речей і документів від 04 червня 2021 року, згідно із яким було оглянуто компакт-диск з записом нагрудних реєстраторів поліцейських, є недопустимим доказом, оскільки з клопотанням до слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий не звертався, постанову про визнання речовим доказом не виносив, у зв`язку з чим відсутнє підтвердження правомірності одержання цих доказів.

Вважає, що судом не надано оцінки тому, що 07 лютого 2022 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська відкрито провадження за заявою ОСОБА_12 про визнання ОСОБА_11 недієздатною, у зв`язку з чим у суду на час розгляду справи були відсутні достовірні відомості щодо можливості потерпілої правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, та надавати правильні свідчення.

Звертає увагу на те, що у вироку судом відповідно до вимог ст. 100 КПК України не вирішено питання про долю речового доказу, а саме транспортного засобу Mazda6, та безпідставно прийняте рішення про знищення договорів про погодження з режимом та умовами соціальної реабілітації, оскільки останні вилучені в оригіналі та мають бути повернуті власникові.

Зазначає, що призначене покарання не відповідає тяжкості скоєного злочину та особам обвинувачених, оскільки судом не зазначено ніяких характеризуючих даних.

Оскаржуваним вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на три роки.

ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на три роки.

Вирішено питання про долю речових доказів згідно із вимогами ст.100 КПК України.

ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано винуватими та засуджено за те, що останні за обставин, встановлених судом першої інстанції та детально викладених у мотивувальній частині оскаржуваного вироку, спільно із особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, яке зупинено (далі Особа 1), у невстановленому місці та часу, однак не пізніше 21:00 години 10 травня 2021 року, діючи під виглядом волонтерів реабілітаційного центру із вилікування наркозалежності, хоча такими офіційно не є, отримали від невстановленої особи вказівку на доставлення ОСОБА_11 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 , до невстановленого місця, шляхом транспортування її на автомобілі, тим самим у викраденні людини та незаконному позбавленні її волі.

Після чого, 10 травня 2021 року, приблизно о 21:00 годині, обвинувачені ОСОБА_7 , разом із ОСОБА_8 та Особою 1, виконуючи вказівку невстановленої особи, прибули на автомобілі марки «Mazda 6», д/н НОМЕР_1 , коричневого кольору, VIN: НОМЕР_2 , 2006 року випуску, під керуванням обвинуваченого ОСОБА_8 , до буд. АДРЕСА_5 , де шляхом допуску у приміщення квартири одним із власників - ОСОБА_12 безперешкодно зайшли до кв. АДРЕСА_6 , де у той момент у спальній кімнаті відпочивала ОСОБА_11 .

Під приводом лікування від наркозалежності обвинуваченими ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та Особою 1 ОСОБА_11 10 травня 2021 року в період часу з 21 години 00 хвилин по 21 годину 30 хвилин було в ультимативній формі вказано прослідувати до автомобілю для подальшого доставления до невстановленого місця утримання.

Після категоричної відмови ОСОБА_11 добровільно прослідувати до автомобіля, обвинувачений ОСОБА_7 , реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на викрадення людини та незаконне позбавленні її волі, виконуючи вказівку невстановленої особи, порушуючи право людини на свободу пересування, а саме вільне та безперешкодне, за своїм бажанням, переміщення по території країни у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, діючі умисно, проти волі останньої, шляхом протиправного, відкритого захоплення ОСОБА_11 , шляхом фактичного виконання співучасниками окремих фізичних дій, діючи спільно у групі з обвинуваченим ОСОБА_8 та Особою 1, дотримуючись узгодженого злочинного умислу та діючи згідно відведеної кожному злочинної ролі, перебуваючи у кв. АДРЕСА_7 , всупереч встановленому Конституцією України права на свободу вибору місця перебування та пересування, винесли ОСОБА_11 , долаючи її опір, на руках у ковдрі з зазначеної квартири проти волі останньої, при цьому ОСОБА_11 обмежили у використанні верхнього одягу та, спричиняючи фізичні страждання, умисно заштовхали до салону автомобіля марки «Mazda 6», д/н НОМЕР_1 , коричневого кольору, VIN: НОМЕР_2 , 2006 року випуску, помістивши останню на заднє сидіння, а ОСОБА_7 розташувався також на задньому сидінні зазначеного автомобіля збоку від ОСОБА_11 , тим самим фактично обмеживши можливість останньої змінити місце свого тимчасового перебування та вибір місця пересування.

При цьому, під час виносу ОСОБА_11 із місця постійного мешкання - квартири АДРЕСА_7 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та Особа 1, не реагували на крики, зауваження та вимоги як сторонніх осіб, так і ОСОБА_11 , щодо викрадення та незаконного позбавлення волі останньої.

У подальшому обвинувачений ОСОБА_8 , згідно відведеної йому ролі, сів за кермо даного автомобіля, Особа 1 сів на переднє пасажирське сидіння даного автомобілю, та разом з обвинуваченим ОСОБА_7 , який згідно відведеної йому ролі фактично під примусом утримував ОСОБА_11 на задньому сидінні автомобіля, направилися у напрямку Донецької області.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою у групі осіб з обвинуваченим ОСОБА_8 та Особою 1, викрали ОСОБА_11 та незаконно позбавляли її волі 10 травня 2021 року в період часу до 21 годині 40 хвилин, коли злочинна діяльність останніх була припинена поза їх волею працівниками поліції в районі буд. АДРЕСА_8 шляхом звільнення незаконно утриманої ОСОБА_11 , яка перебувала в місця утримання - на задньому сидінні автомобіля марки «Mazda 6», д/н НОМЕР_1 , коричневого кольору, VIN: НОМЕР_2 , 2006 року випуску.

Вказані дії ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , кожного окремо, судом кваліфіковано за ч. 2 ст. 146 КК України як викрадення людини та незаконне позбавлення її волі, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Заслухавши суддю-доповідача; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора та заперечував проти апеляційних скарг сторони захисту; обвинувачених та їх захисника, які, кожен окремо, на задоволенні апеляційних скарг сторони захисту наполягали, проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечували; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у апеляційних скаргах доводи, колегія суддів з урахуванням положень ст. 404 КПК України, згідно із якими суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг, приходить до наступного.

Так, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, є ґрунтовним та підтверджується сукупністю досліджених судом доказів, що узгоджуються між собою, в тому числі:

- витягом з ЄРДР у кримінальному провадженні №12021041660000204 від 11 травня 2021 року, про те, що 10.05.2021 року до ВП №2 Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшло повідомлення від ОСОБА_11 про те, що невстановлені особи незаконно позбавили останню волі та проти її волі утримували;

- протоколом огляду від 10 травня 2021 року з фото-таблицею до нього, згідно із якими було оглянуто автомобіль Мазда, д/н НОМЕР_1 , у якому перебувала потерпіла ОСОБА_11 у спідній білизні;

- протоколом огляду від 11 травня 2021 року з фото-таблицею до нього, згідно із яким було оглянуто приміщення квартири АДРЕСА_7 ;

- показаннями потерпілої ОСОБА_11 , яка вказала, що 10 травня 2021 року за місцем її проживання за адресою АДРЕСА_4 , раптом зайшли ОСОБА_8 та Особа 1, які повідомили, що їй потрібно одягнутись та вийти проїхати з ними, на що вона відмовилась. Після цього її силоміць загорнули у ковдру, винесли з квартири та посадили до автомобіля «Мазда», за кермом якого був обвинувачений ОСОБА_14 , вона знаходилась з обвинуваченим ОСОБА_7 на задньому сидінні, а Особа 1 сів на переднє пасажирське місце. Також остання зауважила, що коли обвинувачені виносили її з квартири, вона була у спідній білизні, кричала та кликала на допомогу, під час руху у транспортному засобі двері були заблоковані, після чого автомобіль був зупинений співробітниками поліції, яким вона повідомила, що її насильно, без її волі викрали з її місця проживання;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 31 травня 2021 року, згідно із яким потерпіла ОСОБА_11 впізнала ОСОБА_8 як особу, яка, застосовуючи до неї силу, 10 травня 2021 року винесла її з квартири з двома іншими чоловіками, заштовхнули до автомобіля та повезли у невідомому напрямку;

- протоколом огляду речей та документів від 04 червня 2021 року згідно із яким було оглянуто компакт-диск з записом нагрудних реєстраторів, з якого вбачається як в автомобілі знаходиться жінка - потерпіла ОСОБА_11 , яка одягнена у спідню білизну та повідомляє працівникам поліції, що невідомі чоловіки, застосовуючи силу, викрали її з квартири за місцем мешкання;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 31 травня 2021 року згідно із яким потерпіла ОСОБА_11 впізнала ОСОБА_7 як особу, яка, застосовуючи до неї силу, 10.05.2021 винесла її з квартири з двома іншими чоловіками, після чого її заштовхнули до автомобіля та повезли у невідомому напрямку;

- показаннями свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які вказали, що вони є співробітниками патрульної поліції та 10 травня 2021 року, будучи на чергуванні у складі екіпажу в районі м. Підгороднє, зупинили автомобіль «Мазда», у якому знаходилось троє чоловіків, серед яких були обвинувачені, та жінка - потерпіла, яка була у спідній білизні, замотана у ковдру та просила про допомогу. У подальшому потерпіла ОСОБА_11 повідомила їм, що її було викрадено всупереч її волі, у зв`язку з чим було викликано слідчо-оперативну групу;

- показаннями свідка ОСОБА_17 яка зазначила, що є працівником поліції та 10 травня 2021 року в районі м. Підгороднього ними було зупинено автомобіль «Мазда», всередині якого знаходилось троє чоловіків та жінка, яка була напівроздягнена, у спідній білизні, та повідомила, що її утримують проти її волі, силоміць замотали у ковдру та витягнули з квартири. У подальшому було встановлено особи чоловіків, які знаходились в автомобілі, якими виявились ОСОБА_8 , Особа 1 та ОСОБА_7

- протоколом обшуку від 05 червня 2021 року, згідно із яким в ході обшуку на території релігійної організації "Релігійна громада Христянська церква "Нове покоління" за адресою Дніпропетровська область, м. Першотравенськ, вул. Молодіжна 34, було виявлено та вилучено оригінали договорів про погодження з режимом та умовами соціальної реабілітації з додатками у загальній кількості 137 штук;

- показаннями свідка ОСОБА_18 , який повідомив, що 10 травня 2021 року перебував біля буд. 4 по пр. Миру у м. Дніпро та був безпосереднім свідком обставин, коли троє чоловіків силоміць заштовхали дівчину, яка була замотана у ковдру та кликала на допомогу, до автомобіля, який поїхав у невідомому напрямку, після чого він зателефонував до поліції та повідомив про ці обставини;

- показаннями свідка ОСОБА_12 матері потерпілої, яка вказала, що напередодні подій зв`язувалась з представниками реабілітаційного центу щодо лікування її наркозалежної доньки;

- показаннями свідка ОСОБА_13 , який зазначив, що матір потерпілої зв`язувалась з ним з приводу лікування та реабілітації її доньки, також останній повідомив, що 10 травня 2021 року ОСОБА_8 , Особа 1 та ОСОБА_7 , які працювали волонтерами у їх організації, повинні були забрати ОСОБА_11 на лікування до реабілітаційного центру.

Дослідивши з дотриманням вимог закону та детально проаналізувавши у вироку вищезазначені та інші докази, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про доведеність поза розумним сумнівом вини ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, який колегія суддів вважає правильним та з ним погоджується, оскільки суд першої інстанції дав належну оцінку наданим стороною обвинувачення доказам не тільки з точки зору їх належності, допустимості і достовірності, а й з точки зору їх узгодженості, взаємозв`язку та системності, і ці докази в своїй сукупності взаємодоповнюють один одного і є достатніми для обґрунтованого висновку про наявність в діях обвинувачених складу інкримінованого їм кримінального правопорушення та доведеність вини останніх у його вчиненні, а також для прийняття законного та обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника щодо неправильної кваліфікації дій обвинувачених та недоведеності вини останніх у вчиненні інкримінованого злочину, колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Так, висунута стороною захисту версія фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення полягає у тому, що 10 травня 2021 року ОСОБА_8 та ОСОБА_7 прибули за місцем проживання потерпілої задля забезпечення доставки останньої до реабілітаційного центру з метою лікування від наркозалежності, при цьому потерпіла добровільно, самостійно вийшла з останніми з квартири.

Таку версію подій колегія суддів оцінює критично, оскільки вона не має будь-якого об`єктивного підтвердження та спростовується сукупністю досліджених судом доказів, що узгоджуються між собою.

Так, з показань потерпілої ОСОБА_11 у суді першої інстанції, а також з протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, проведеного за її участю на етапі досудового розслідування, вбачається, що ОСОБА_8 та Особа 1 10 травня 2021 року потрапили до місця її проживання та силоміць загорнули у ковдру, винесли з квартири та посадили до автомобіля «Мазда», за кермом якого був обвинувачений ОСОБА_14 , вона знаходилась з обвинуваченим ОСОБА_7 на задньому сидінні, а Особа 1 сів на переднє пасажирське місце, під час руху у транспортному засобі двері були заблоковані, після чого автомобіль був зупиненій співробітниками поліції, яким вона повідомила, що її насильно, без її волі викрали з її місця проживання.

Викладені потерпілою обставини підтверджуються також показаннями свідка ОСОБА_18 , який був безпосереднім очевидцем подій і зазначив, що троє чоловіків силоміць заштовхали дівчину, яка була замотана у ковдру та кликала на допомогу, до автомобіля, який поїхав у невідомому напрямку, після чого він викликав поліцію.

Також зазначені обставини узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які є співробітниками поліції та вказали, що ними під час несення служби 10 травня 2021 року в районі м. Підгороднього було зупинено автомобіль «Мазда», всередині якого знаходилось троє чоловіків та жінка, яка була напівроздягнена, у спідній білизні та повідомила, що її утримують проти її волі, силоміць замотали у ковдру та витягнули з квартири. У подальшому, було встановлено особи чоловіків, які знаходились в автомобілі, якими виявились - ОСОБА_8 , Особа 1 та ОСОБА_7 .

Вказані показання є послідовними, узгоджуються між собою з іншими доказами, зокрема даними, що містяться в протоколі огляду місця події від 10 травня 2021 року з фото-таблицею, протоколі огляду речей та документів від 04 червня 2021 року, згідно із яким було оглянуто компакт-диск з записом нагрудних реєстраторів до нього, на якому зафіксовано автомобіль Мазда д/н НОМЕР_1 , у якому перебувала потерпіла ОСОБА_11 у спідній білизні та повідомляла, що була викрадена невідомими чоловіками.

Наявності у потерпілої чи свідків підстав оговорювати обвинувачених не вбачається, сторона захисту на такі обставини не посилається і їх існування не обгрунтовує. Доводи захисту з приводу того, що в провадженні суду першої інстанції знаходитися цивільна справа щодо визнання потерпілої ОСОБА_11 недієздатною, не спростовують обвинувачення та не виправдовують дій обвинувачених, які мали місце 10 травня 2021 року, оскільки їх незаконність та необхідність їх кваліфікації за ч. 2 ст. 146 КК України не залежать від суб`єктивного сприйняття цих дій потерпілою.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не спростовують фактичні обставини справи в частині протиправності поведінки обвинувачених, яка виразилась у незаконному позбавленні волі потерпілої. Показання цих свідків підтверджують лише встановлений судом факт звернення ОСОБА_12 до реабілітаційного центру з метою лікування її доньки від наркозалежності, втім не обгрунтовують наявності законних підстав для незаконного обмеження обвинуваченими конституційних прав потерпілої, що утворює склад інкримінованого їм злочину.

Диспозицією ч. 2 ст.146 КК України передбачена відповідальність зокрема за викрадення людини та незаконне позбавлення її волі, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Об`єктивна сторона злочину передбачає такі діяння, як незаконне позбавлення волі та викрадення людини. Вчинення одного із зазначених діянь є достатнім для встановлення об`єктивної сторони злочину.

Колегія суддів звертає увагу на те, що незаконне позбавлення волі полягає в протиправному перешкоджанні людині обирати за своєю волею місце знаходження. Воно може виразитися у затриманні потерпілого в тому місці, де він знаходитися не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити. Це діяння може бути здійснене шляхом застосування фізичного насильства, а також шляхом психічного насильства.

З встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_7 разом з Особою 1, діючи за попередньою змовою, дотримуючись узгодженого злочинного умислу, потрапивши до місця проживання потерпілої ОСОБА_11 , винесли останню, замотану у ковдру, з приміщення квартири, при цьому долаючи її опір, обмеживши її у використанні верхнього одягу та спричиняючи фізичні страждання, після чого умисно заштовхали її до салону автомобіля марки «Mazda 6», д/н НОМЕР_1 , помістивши останню на заднє сидіння, обмеживши можливість останньої змінити місце свого тимчасового перебування та вибір місця пересування.

Характер скоєних дій, які виразились у незаконному, протиправному викраденні та утриманні потерпілої, подоланні її опору шляхом застосування фізичної сили, оскільки потерпіла ОСОБА_11 перебувала лише у спідній білизні та була замотана у ковдру, силоміць була поміщена до салону автомобіля, звідки самостійно через блокуванні дверних замків та опір обвинувачених вибратися не мала змогла, поза розумним сумнівом свідчить про незаконне позбавлення волі останньої, що в свою чергу підпадає під ознаки об`єктивної сторони інкримінованого злочину. Також колегія суддів зважає на те, що протиправні дії обвинувачених були припинені лише після зупинки транспортного засобу співробітниками поліції, які виявили в салоні автомобіля потерпілу, яка прохала про допомогу та повідомила про викрадення.

На думку колегії суддів, обставини спільного прибуття обвинувачених на місце подій, спільність, одночасність та узгодженість дій ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , очевидна спрямованість їх на досягнення єдиного злочинного результату, поза розумним сумнівом свідчать про наявність між ними попередньої змови на вчинення інкримінованого кримінального правопорушення. Враховуючи викладене, кваліфікацію дій обвинувачених за ч. 2 ст. 146 КК України колегія суддів вважає правильною, оскільки вона відповідає фактичним обставинам вчинення кримінального правопорушення та спрямованості умислу останніх.

Аналізуючи доводи апеляційної апеляційної скарги захисника в частині визнання доказів недопустимим, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.

Так, захисник в апеляційній скарзі просить визнати недопустимим доказом протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 31 травня 2021 року, оскільки у ньому не конкретизовано, за якими сама ознаками, рисами потерпіла впізнала обвинувачених, втім вказані доводи під час апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження.

Суд апеляційноїінстанції зауважує,що пред`явленняособи длявпізнання лишеза фотознімкамине маєнаслідком недопустимістьдоказів заумови дотриманняприписів ст.228КПК.Обов`язковість обґрунтуванняслідчим необхідностіпроведення впізнаннясаме зафотознімками законодавствомне передбачена,що унеможливлюєвизнання доказунедопустимим націєї підстави.Дана правовапозиція кореспондуєправовим висновкам,викладеними упостановах ВС від06.02.2020у справі№ 442/6175/18(провадження№ 51-5164км19),від03.09.2020 у справі № 464/9093/16-к (провадження № 51-7166км18).

Частиною 6 ст. 228 КПК передбачено, що за необхідності впізнання може проводитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах першій і другій цієї статті. Відповідно до ч. 1 ст. 228 КПК перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, слідчий перед пред`явленням осіб для впізнання попередньо з`ясовував у потерпілої ОСОБА_11 , чи може вона впізнати нападника, при цьому потерпіла зазначала, що може його впізнати, а у подальшому вказувала, за якими саме ознаками його впізнала (т. 1 а.с. 20-22, 63-65).

Цей факт зафіксовано в зазначених протоколах та закріплено підписом потерпілої та двох свідків. За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи захисника в частині порушення слідчим вимог ч. 1 ст. 228 КПК є необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами провадження.

Також приймається до уваги, що доводи захисника у цій частині мають в цілому формальний характер і не спростовують правильності вироку суду, оскільки ані ОСОБА_8 ані ОСОБА_7 не заперечують своєї участі у подіях, з яких випливає обвинувачення, а отже фактично не оспорюють обставини, що підтверджені вказаними доказами.

Апеляційні доводи захисника щодо недопустимості як доказу протоколу огляду речей та документів від 04 червня 2021 року є безпідставними з огляду на наступне.

Згідно із протоколом огляду речей і документів від 04 червня 2021 року, проведено огляду диску DVD-R №8382/41/19/03-2021 та інформації, що міститься на ньому, а саме відеозаписів з пристрою №0001419D96E38AD9, на якому зафіксовано подію, що мала місце 10 травня 2021 року за адресою: АДРЕСА_8 (т. 1 а.с. 25-26). Так, згідно із протоколом, під час перегляду відеозапису видно жінку, яка сидить на задньому сидінні у ніжній білизні та повідомляє працівникам поліції, що вона є ОСОБА_11 , і що невідомі чоловіки, застосовуючи силу, викрали її з місця її проживання.

Вказаний диск з відеозаписом постановою слідчого від 04 червня 2021 року визнано речовим доказом по справі (т. 1 а.с. 27).

З огляду на викладене колегія суддів не погоджується з доводами захисника про те, що відеозапис з нагрудних камер поліцейських отримано у позапроцесуальний спосіб, оскільки, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, відеозапис було добровільно надано УПП в Дніпропетровській області Департаментом патрульної поліції України на запит сторони обвинувачення.

Положення ч. 2 ст. 93 КПК України передбачають повноваження сторони обвинувачення щодо витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок. Звернення до слідчого судді для отримання ухвали про тимчасовий доступ до відповідних документів у цьому випадку не є обов`язковим, з огляду на що доводи захисту у цій частині є необґрунтованими.

Аналізуючи доводи апеляційних скарг сторони захисту та прокурора щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості скоєного кримінального правопорушення та особам обвинувачених, колегія суддів приходить до наступного.

Так, за змістом ст. ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Як вбачається із вироку суду, при визначенні виду та розміру покарання обвинуваченим суд першої інстанції належним чином виконав вимоги ст. ст. 50, 65 КК України та врахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином; відсутність як обставин, що обтяжують покарання обвинувачених, так і обставин, що пом`якшують його; відомості про особи обвинувачених: щодо ОСОБА_8 , - те, що він який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, не працевлаштований, легального джерела доходу, страждає на захворювання ПТФС правої гомілки уразкової форми та має батька пенсійного віку; щодо ОСОБА_7 , - те, що останній раніше не судимий, має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Враховуючи вищевикладені дані про осіб обвинувачених, їх процесуальну поведінку - повне невизнання вини у скоєному, що свідчить про відсутність в них каяття, розуміння своєї провини, будь-якого жалю з приводу вчиненого, інші обставини, що підлягали врахуванню, суд першої інстанції призначив обвинуваченим, кожному окремо, покарання межах санкції інкримінованої частини статті закону про кримінальну відповідальність, більш суворе за видом та рівно віддалене як від його мінімального, так і максимального розміру, з реальним його відбуванням.

Твердження захисту щодо наявності у обвинуваченого ОСОБА_8 хронічних захворювань хоча і заслуговують на увагу, однак останні не слугували стримуючим фактором у його протиправній діяльності, також колегія суддів зважає на те, що стороною захисту належними доказами та медичними даними не підтверджено, що ОСОБА_8 за станом здоров`я не може відбувати покарання у виді позбавлення волі.

Беручи до уваги, що обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_7 офіційно не працевлаштовані, легального джерела доходу не мають, доводи захисту про те, що останні є єдиними годувальниками у своїх сім`ях, колегія оцінює критично.

Колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченим покарання за видом та розміром є справедливим, відповідає вимогам закону та принципам законності, невідворотності та співмірності, і є достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів, а підстав для його пом`якшення чи призначення більш суворого покарання не вбачає. При цьому враховується, що як сторона захисту, так і прокурор не вказували на нові істотні обставини, як не були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченим, натомість їх апеляційні доводи зводяться до переоцінки тих відомостей та обставин, які були відомі суду, проаналізовані у вироку та дістали належну оцінку.

Аналізуючи доводи апеляційних скарг прокурора та захисника щодо невирішення питання про долю речового доказу автомобіля «Mazda 6», д/н НОМЕР_1 , колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, вказаний автомобіль був визнаний речовим доказом та ухвалою слідчого судді від 11.05.2021 року на нього було накладено арешт (т. 1 а.с. 18), втім оскаржуваним вироком питання про його долю в порядку ст. 100 КПК України вирішене не було, що належить вважати недотриманням вимог п. 12 ч. 1 ст. 368 КПК України.

Разом із тим, це порушення не є істотним у розумінні ч. 1 ст. 412 КПК України, оскільки не перешкодило і не могло перешкодити суду ухвалити законне і обгрунтоване рішення, а також відповідно до п. 4 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.1990 р. № 11 Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов`язаних з виконанням вироків, та п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України дане питання підлягає вирішенню в порядку виконання вироку, у зв`язку із чим апеляційні скарги у цій частині задоволенню не підлягають.

Також не є обгрунтованими доводи захисника щодо неправильного вирішення судом питання про долю договорів про погодження з режимом та умовами соціальної реабілітації, з додатками, оскільки відсутні підстави вважати, що вказані документи мають будь-яку цінність та можуть бути використані, зокрема суб`єкт, в якого їх було вилучено, будь-якої цікавості до їх долі не виявляє.

З огляду на викладене, підстав для задоволення апеляційних скарг сторони захисту та прокурора суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 , обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2022 року щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, та ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з дня вручення йому копії ухвали.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3