Постанова

від 02.05.2023 по справі 199/10039/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2571/23 Справа № 199/10039/21 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О.Б. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 року

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді Новікової Г.В.

суддів:Гапонова А.В.,Никифоряка Л.П.

за участю секретаря Сахарова Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Комунального підприємства«Дніпропетровськийобласниймедичний центрсоціально значущиххвороб» Дніпропетровськоїобласної ради на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від07листопада 2022року (ухвалену підголовуванням суддіПодорець О.Б.,повний текстсудового рішенняскладено 11листопада 2022року)у цивільній справі №199/10039/21 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Обласний шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради, Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради, про поновлення на роботі, скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, який обґрунтовувала тим, що при її звільненні порушено переважне право на залишення на роботі за умовами колективного договору як члена профспілки та одинокої матері, в сім`ї якої немає іншого годувальника, враховуючи її кваліфікацію лікаря дерматовенеролога вищої категорії і більш високу продуктивність праці з огляду на досвід тривалої безперервної роботи, аніж в інших лікарів дерматовенерологів облшкірвендиспансеру, якими заповнений штат Комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб», що сформований в результаті реорганізації шляхом приєднання. Водночас, жодна з наявних рівноцінних посад лікаря дерматовенеролога позивачу не пропонувалася, хоча можливість її переводу на цю роботу у відповідачів існувала.

Просила скасувати наказ про звільнення та поновити її на роботі у Комунальному підприємстві Дніпропетровської обласної ради «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» на посаді лікаря дерматовенеролога, стягнувши грошову компенсацію за весь час вимушеного прогулу з 24 листопада 2021 року у розмірі середнього заробітку.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від07листопада 2022року позовні вимоги задоволено.

Визнано неправомірнимта скасованонаказ №123-квід 23.11.2021року КП«Обласний шкірно-венерологічнийдиспансер» Дніпропетровськоїобласної радипро припиненнятрудового договоруз позивачем.Поновлено ОСОБА_1 на роботі у КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради на посаді лікаря дерматовенеролога.

Стягнуто з КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.11.2021 року по 07.11.2022 року включно в розмірі 75251,40 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

В частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з відрахуванням із загальної присудженої суми) в розмірі 6543 грн. 70 коп. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, допущено негайне виконання рішення.

Стягнуто з КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1744, 91 грн.

В апеляційній скарзі представник КП «Дніпропетровський обласниймедичний центрсоціально значущиххвороб»просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне встановлення обставин, які мають значення для справи.

Вважає, що ними дотримані всі норми трудового законодавства під час звільнення ОСОБА_1 , зокрема за два місяці ознайомлено під підпис про скорочення її штатної одиниці та про наявні вакантні посади на підприємстві, від яких остання відмовилась; повідомлено профспілковий комітет про реорганізацію та вивільнення працівників у зв`язку із скороченням чисельності штату та отримано його згоду.

Також звертає увагу, що позивач має дитину, яка на момент її звільнення була старше 14 років, а тому не може користуватись переважним правом на залишення на роботі. Вважає, що надані суду докази не підтверджують відсутність сплати на її користь аліментів батьком дитини чи відсутність його участі у вихованні дитини. ОСОБА_1 не повідомляла їх про актуальність статусу одинокої матері та не брала додаткові відпустки у зв`язку із наявністю такого статусу у 2020 та 2021 роках. Крім того вони достовірно не знали чи укладала вона новий шлюб.

У позивача при порівнянні з іншими працівниками, які були залишені на роботі, виявлено більш низький рівень кваліфікації, досвіду роботи та продуктивності праці. Надані ж суду сертифікати, підтверджують підвищення кваліфікації, які в обов`язковому порядку проходять всі працівники. При цьому пояснює, що у них була відсутня інформація, що ОСОБА_1 у жовтні 2021 року підтверджено кваліфікацію лікаря вищої категорії.

Вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання правомірності звільнення працівника у зв`язку із скороченням штату не повинен надавати оцінку доцільності такого скорочення, оскільки вирішення цього питання належить лише до компетенції роботодавця, як господарюючого суб`єкта. А тому вважає хибними висновки суду першої інстанції про неправомірність доказів щодо скорочення чисельності працівників у зв`язку із підписом неповноважною особою.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Зокрема зазначає, що доводи апелянта з приводу її матеріального та сімейного стану, а також рівня кваліфікації всупереч вимогам процесуального законодавства не підтверджені належними та допустимим доказами, а доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд першої інстанції у своїй сукупності надав належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам та прийшов до правильного висновку про порушення роботодавцем вимог трудового законодавства при її звільненні, зокрема і перевищення службових повноважень особами, які від імені відповідача підписували спірні документи.

В судове засідання з`явилися представник ОСОБА_1 адвокат Чулінін Д.Г. та представник КП «Дніпропетровський обласниймедичний центрсоціально значущиххвороб»-Фурка К.М..

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виходив із того, що при її звільненні на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України роботодавцем не дотримані норми трудового законодавства.

Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Статтею 40КЗпП Українипередбачено,що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: - змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 21 серпня 2000 року працює у Комунальному підприємстві «Обласний шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради на посаді лікаря дерматовенеролога поліклінічного відділення.

Наказом голови комісії з реорганізації Комунального підприємства «Обласний шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради від 23 листопада 2021 року за № 123-к ОСОБА_1 звільнена з роботи лікаря дерматовенеролога поліклінічного відділення у зв`язку з скороченням штату за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

На день звільнення ОСОБА_1 мала загальний стаж з досвідом роботи за фахом 23 роки два місяці і 19 днів, за приєднаними до справи сертифікатами і свідоцтвами щороку постійно підвищувала свою кваліфікацію, з присвоєнням вищої категорії лікаря дерматовенеролога з 2016 року, підтвердженої до 2026 року наказом департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської облдержадміністрації № 1105-о від 29 жовтня 2021 року.

В травні 2012 року ОСОБА_1 розірвала шлюб з ОСОБА_2 .. На утриманні ОСОБА_1 знаходиться неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Аліменти від батька на утримання сина не отримує, що підтверджується відомостями Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів за № 0461-22-01636.

Також ОСОБА_1 належала до членів первинної профспілкової організації КП «ОШВД» ДОР, що визнається сторонами у справі.

Комунальне підприємство «Обласний шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради було реорганізовано шляхом приєднання до Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради на підставі рішення Дніпропетровської обласної ради № 94-7/VІІІ від 06.08.2021 року.

23 вересня 2021 року ОСОБА_1 під розписку вручене повідомлення № 387 про її наступне вивільнення, але в порушення ст. 49-2 КЗпП України без одночасного з цим пропонування іншої рівноцінної роботи, яку позивач могла б виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо, що видно з незаповненої графи, передбаченої у цьому персональному попередженні під описання вакансії.

11, 16 і 23 листопада 2021 року під розписку позивачу ОСОБА_1 вручалися письмові повідомлення, в яких запропонована інша вакантна робота: або некваліфікована праця, або та, яку за характером професії позивач не може виконувати в силу своєї спеціальності і відсутності необхідної кваліфікації.

Станом на 01 листопада 2021 року у штатному розписі Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради, затвердженому 28 жовтня 2021 року, для першого та другого амбулаторно-поліклінічних відділень передбачена посада лікаря дерматовенеролога вищої категорії з чисельністю на 8,25 ставки проти 20,75 ставок посадових окладів лікаря дерматовенеролога вищої категорії у всіх структурних підрозділах КП «ОШВД» ДОР згідно його штатному розпису станом на 01вересня 2021 року, з яких у поліклінічному відділенні було 13 таких ставок.

Таким чином судом першої інстанції встановлено, що у відповідача відбулося скорочення чисельності штату у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці і зокрема лікарів-дерматовенерологів в тому числі.

Відповідно до положень статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; та ін..

Судом першоїінстанції встановлено,що ОСОБА_1 на момент звільнення займала посаду лікаря дерматовенеролога, мала загальний стаж з досвідом роботи за фахом 23 роки, щороку постійно підвищувала свою кваліфікацію з присвоєнням вищої категорії лікаря дерматовенеролога з 2016 року, підтвердженої до 2026 року наказом департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської облдержадміністрації № 1105-о від 29 жовтня 2021 року.

Зі списку,наданого відповідачем,вбачається,що післяскорочення залишилосяпрацювати 24лікаря-дерматовенеролога.Як пояснивпредставник відповідача,при вирішенніпитання пропереважне правона залишенняна роботіу відповідачабули відсутнідані проте,щоОСОБА_1 у жовтні 2021 року підтверджено кваліфікацію лікаря вищої категорії до 2026 року.

Продуктивність праці і кваліфікації перевірялася за даними електронної системи охорони здоров`я у 2021 році, проте такі докази відповідачем суду не надано.

Зазначенесвідчить проте,що відповідачем привирішенні питанняпро переважнеправо назалишення нароботіне в повній мірі вивчалось питання щодо більш високої продуктивності праці і кваліфікації серед лікарів дерматовенерологів.Відповідачем ненадано належнихта допустимихдоказів того,що позивачпорівняно зіншими лікарямималанизький рівень кваліфікації і продуктивності праці.

Відповідачем за заявами ОСОБА_1 надавалися додаткові оплачувані відпустки, як матері, що виховує дитину без батька, що підтверджено відповідними наказами.

При звільненні їїз роботивідповідачем невраховано,щона її утриманні знаходиться неповнолітня дитина і вона є особою, в сім`ї якої немає інших працівників з самостійним заробітком. Доказів, які б спростовували зазначене відповідачем не надано.

Доводи проте,що позивачне повідомлялавідповідача проактуальність статусуодинокої матеріта небрала додатковівідпустки узв`язку ізнаявністю такогостатусу у2020та 2021роках,крім тоговони достовірноне зналичи укладалавона новийшлюб,не можутьбути прийнятимидо уваги,оскільки спростовуютьсявстановленими обставинамита свідчатьпро неповне з`ясуванняобставин,які мализначення привирішення питанняпро переважне право на залишення на роботі.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства і правильно поновив її на роботі з стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу,що відповідає положенням статті 235 КЗпП України, згідно якої у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України"Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Обгрунтування суду першої інстанції щодо доцільності з економічної точки зору проведення скорочення чисельності чи штату установи, підприємства слід виключити з мотивувальної частини рішення як зайве, оскільки вирішення зазначеного питання не відноситься до компетенції судових органів. Разом з тим таке обґрунтування не вплинуло на правильність висновків суду першої інстанції про порушення відповідачем норм трудового законодавства при звільнені позивача з роботи.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.

Ухвалою Дніпровськогоапеляційного судувід 20березня 2023року зупиненодію рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2022 року,оскільки апеляційне провадження закінчено, то дію рішення слід поновити.

Керуючись ст.ст. 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства«Дніпропетровськийобласниймедичний центрсоціально значущиххвороб» Дніпропетровськоїобласної ради залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від07листопада 2022року залишити без змін.

Поновити дію рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2022 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 травня 2023 року.

Судді: