Рішення

від 25.04.2023 по справі 903/188/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 квітня 2023 року Справа № 903/188/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Слободян О.Г., за участю секретаря судового засідання Лівандовського Т.Г.,

прокурора відділу Волинської обласної прокуратури Присяжнюк І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації)

до відповідача: Володимирської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Адміністрація Державного історико-культурного заповідника Стародавній Володимир у м. Володимир-Волинському

про витребування земельної ділянки

встановив: заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до суду з позовом до Володимирської міської ради, в якому просить витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) з незаконного володіння Володимирської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0710200000:01:001:0011, площею 4,019 га.

Також, просить стягнути з відповідача 4944грн. 76коп. витрат по сплаті судового збору.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що вказана земельна ділянка з кадастровим номером 0710200000:01:001:0011, площею 4,019 га., що у відповідних державних реєстрах зареєстрована як ділянка комунальної форми власності та перебуває у постійному користуванні Адміністрації Державного історико-культурного заповідника Стародавній Володимир, та на якій розташована пам`ятка археології національного значення, вибула із земель державної власності в результаті винесення спірного рішення Володимир-Волинської міської ради та подальшого внесення відомостей до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Незаконне вибуття земель історико-культурного призначення та вилучення їх з власності держави, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, фактичне вибуття пам`ятки археології національного значення Городище-Вали ІХ-ХШ ст., становлять саме ті обставини, які потребують невідкладного захисту, з огляду на їх значимість.

Ухвалою суду від 23.12.2022 відкрито провадження у справі; постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Адміністрацю Державного історико-культурного заповідника Стародавній Володимир у м.Володимир-Волинському.

20.03.2023р. від відповідача - Володимирської міської ради на адресу суду надійшло пояснення, в якому відповідач зазначає, що спірна земельна ділянка розташована в межах містах Володимира. Саме з метою дотримання вимог Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та збереження пам`ятки археології Городище "Вали" Володимирською міською радою було передано в постійне користування земельну ділянку Державному історико-культурному заповіднику Стародавній Володимир. Пам`яткоохоронне законодавство містить заборону лише щодо передачу у приватну власність земель, на яких розташовані пам`ятки археології. Згідно ст.54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у комунальній власності.

Відповідач вказує, що прокурор просить витребувати у власність держави з незаконного володіння Володимирської міської ради, водночас, міська рада, надавши у постійне користування спірну земельну ділянку, в розумінні ст.92 ЗК України, не є її володільцем.

31.03.2023р. Волинська обласна прокуратура надіслала на адресу суду заперечення (вх.№01-75/1974/23), в якому просила суд відхилити наведені Володимирською міською радою пояснення від 20.03.2023р. з огляду на їх необгрунтованість та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. При цьому зазначила, що міська рада є володільцем спірної земельної ділянки в силу державної реєстрації прав на майно. Пам`яткоохоронне законодавство міститьт заборону щодо передачі у комунальну та приватну власність земель, на яких розташовані пам`ятки археології. Оскільки на земельній ділянці розташована пам`ятка архелогії "Городище-Вали", яка відповідно до постанови КМУ від 03.09.2009 №928 занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка археології національного значення із охоронним номером 030003-Н, відтак вказана земельна ділянка має належати на праві власності лише державі.

05.04.2023р. представник позивача - Волинської обласної державної адміністрації надіслав на адресу суду клопотання (вх.№01-75/2101/23), в якому зазначив, що Волинська обласна державна адміністрація підтримує позовні вимоги в повному обсязі; з доводами, викладеними у позовній заяві та запереченнях прокуратури проти пояснень Володимирської міської ради погоджується, просить позов задовольнити.

06.04.2023р. третя особа - Адміністрація Державного історико-культурного заповідника Стародавній Володимир у м. Володимир-Волинському надіслала на адресу суду пояснення (вх.№01-75/2138/23), в якому зазначила що немає заперечень стосовно позову.

Ухвалою суду від 11.04.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на "25" квітня 2023 р.

20.04.2023 від відповідача надійшла заява, в якій він просить проводити судове засідання без участі його представника за наявними матеріалами справи. Зазначає, що заперечує проти задоволення позовних вимог.

Частинами 1 та 3 ст.202 ГПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

В судовому засіданні 25.04.2023 прокурор позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, заслухавши пояснення прокурора, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 № 1509 «Про Державний історико-культурний заповідник «Стародавній Володимир» у м. Володимирі-Волинському» з метою урахування історичної, архітектурної і художньої цінності комплексу пам`яток міста Володимира-Волинського, погоджено оголошення комплексу пам`яток м. Володимир-Волинський Державним історико-культурним заповідником «Стародавній Володимир» (надалі - Заповідник) з віднесенням його до сфери управління Волинської обласної державної адміністрації.

На виконання вищезазначеної постанови у 2002 році затверджено Положення про Державний історико-культурний заповідник «Стародавній Володимир». Заповідник керується у своїй діяльності Положенням про Адміністрацію Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир», що затверджено розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 28.11.2014 № 498.

З метою оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку під комплектом пам`яток міста Володимир-Волинський, на підставі клопотання Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир» рішенням Володимир-Волинської міської ради від 26.06.2013 № 26/10 «Про надання дозволу на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) з метою наступної їх передачі в оренду, постійне користування» (пункт 2) надано дозвіл Заповіднику на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 40190 кв. м. земель житлової та громадської забудови у м. Володимир-Волинський із земель комунальної власності для іншого історико-культурного призначення з метою наступної передачі у користування.

На виконання вказаного рішення міської ради, Володимир-Волинським міськрайонним виробничим відділом Волинської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

20.08.2013 під час виготовлення вказаної документації відомості про земельну ділянку історико-культурного призначення внесено до Державного земельного кадастру (лист Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 18.11.2022 № 10-3-0.2-3188/2-22).

В подальшому, пунктом 3 рішення Володимир-Волинської міської ради від 30.08.2013 №27/15 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж в натурі (на місцевості) земельної ділянки площею 40190кв.м, кадастровий номер 0710200000:01:001:0011 на вул. Підзамче, земель історико-культурного призначення у місті Володимир-Волинському із земель комунальної власності Державному історико-культурному заповіднику «Стародавній Володимир» в постійне користування.

04.10.2013 на підставі вищезазначених документів внесено відомості у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про комунальну форму власності земельної ділянки з кадастровим номером 0710200000:01:001:0011.

Із викопіювання з Генерального плану розвитку Державного історико- культурного заповідника «Стародавній Володимир» вбачається, що у межах земельної ділянки, котра перебуває на праві постійного користування у заповідника, знаходиться пам`ятка археології «Городище-«Вали» ІХ-ХІІІ ст., яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928 «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» занесена до вказаного реєстру як пам`ятка археології національного значення із охоронним номером 030003-Н. На вказану пам`ятку археології 26.06.2006 виготовлено паспорт об`єкта культурної спадщини.

Таким чином, спірна земельна ділянка, що у відповідних державних реєстрах зареєстрована як ділянка комунальної форми власності, перебуває у постійному користуванні Адміністрації Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир». В результаті винесення спірного рішення Володимир-Волинської міської ради та подальшого внесення відомостей до Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка, на якій розташована пам`ятка археології національного значення, вибула із земель державної власності.

Відповідно до п. «д» ч.1 ст. 19 Земельного кодексу України однією з категорій земель є землі історико-культурного призначення.

Згідно ст.53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Згідно ст.54 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Водночас, пам`яткоохоронне законодавство містить заборону щодо передачі у комунальну та приватну власність земель, на яких розташовані пам`ятки археології.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

Згідно з ч.6 ст.17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» пам`ятка археології - археологічний об`єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Абзацом 3 ч.1 ст.1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність

Пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Відповідно до ч.1 ст.34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-плану вальної та містобудівної документації.

Оскільки на земельній ділянці з кадастровим номером 0710200000:01:001:0011 розташована пам`ятка археології «Городище-«Вали» ІХ-ХІІІ ст., яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928 «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» занесена до вказаного реєстру як пам`ятка археології національного значення із охоронним номером 030003-Н, тому вказана земельна ділянка має належати на праві власності лише державі. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 751/1776/17.

Щодо розпорядження спірною земельною ділянкою та внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно суд зазначає таке.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч.5 ст.122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття рішення Володимир-Волинської міської ради від 30.08.2013 та реєстрації земельної ділянки у відповідних реєстрах) обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, розпорядження щодо спірної земельної ділянки вправі приймати лише Волинська обласна державна адміністрація, яка є розпорядником земель державної форми власності у межах міст обласного значення.

Згідно ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Відповідно до ст.ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Таким чином, пункти 3-4 рішення Володимир-Волинської міської ради від 30.08.2013 №27/15 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою та передачу земельних ділянок в оренду, постійне користування», яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж в натурі (на місцевості) земельної ділянки площею 40190 кв м, кадастровий номер 0710200000:01:001:0011 на вул. Підзамче у місті Володимир-Волинському та передано державному історико-культурному заповіднику «Стародавній Володимир» в постійне користування вказану ділянку, прийняті всупереч ст. 122 Земельного кодексу України, 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не е ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18, пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74).

За змістом частин 9, 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Як вбачається із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 0710200000:01:001:0011 зареєстрована у вказаному кадастрі 20.08.2013 із зазначенням її цільового призначення - для іншого історико-культурного призначення, категорії земель - землі рекреаційного призначення та форми власності - комунальна.

Оскільки, у Державному земельному кадастрі, в порушення вимог чинного законодавства, невірно визначено категорію земель та форму власності, що обумовило фактичне її вилучення із земель державної форми власності, а також реєстрацію права комунальної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України, витребувавши зазначену земельну ділянку на користь її власника - Волинської обласної державної адміністрації.

На час пред`явлення цього позову згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 4,019 га з кадастровим номером 0710200000:01:001:0011 наразі зареєстрована на праві власності за Володимир-Волинською міською радою (на даний час - Володимирська міська рада).

Державна реєстрація проведена на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.10.2013, індексний номер 6641304 із зазначенням форми власності: комунальна. На час реєстрації земельної ділянки ЇЇ цільове призначення визначено - для іншого історико-культурного призначення. Власником земельної ділянки є територіальна громада в особі Володимир-Волинської міської ради (на даний час Вол оди мирської міської ради).

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу.

Відповідно до ч. 1 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Порушення права (інтересу) пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс-18, пункти 43, 89), ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц.

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (Аналогічні правові висновки зазначені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)).

Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Таким чином, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Згідно ч.1 ст. 317 ЦК України права володіння, користування та розпорядження майном належить власнику майна, незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.

Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, вимога прокурора про витребування на користь держави в особі Волинської обласної військової адміністрації з незаконного володіння Володимирської міської ради (Володимир-Волинської міської ради) земельної ділянки площею 4,019 га з кадастровим номером 0710200000:01:001:0011 є підставною та обґрунтованою.

Доводи відповідача про те, що міська рада не є володільцем та користувачем спірної земельної ділянки в розумінні ст.92 ЗК України, спростовуються наступним.

Відповідно до ст. 317 ЦК України права володіння, користування та розпорядження майном належать власнику майна, незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права, власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним фо незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (пункт 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

Особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, чи набув або не набув володілець право власності (володіння) на таку ділянку чи ні (пункт 66 даної постанови ВС).

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності (пункти 62, 63 постанови).

Метою позову про витребування майна з чужого володіння (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Увипадку нерухомого майна введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно.

В даному випадку Володимирська міська рада є володільцем спірної земельної ділянки в силу державної реєстрації прав на майно, а витребування майна з чужого володіння є належним способом захисту прав позивача.

Оскільки на земельній ділянці з кадастровим номером 0710200000:01:001:0011 розташована пам`ятка археології «Городище-«Вали» ІХ-ХІІІ ст, яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928 «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» занесена до вказаного реєстру як пам`ятка археології національного значення із охоронним номером 030003-Н, відтак вказана земельна ділянка має належати на праві власності лише державі.

З огляду на зазначене, вимога прокурора про витребування у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) з незаконного володіння Володимирської міської ради земельної ділянки з кадастровим номером 0710200000:01:001:0011, площею 4,019 га. є підставною та обгрунтованою. Суд дійшов висновку про задоволення позову.

Згідно із частинами 2, 3 ст. 13, частиною 1 ст. 74 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 202, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації, код ЄДРПОУ 13366926) з незаконного володіння Володимирської міської ради (код ЄДРПОУ 35387610) земельну ділянку з кадастровим номером 0710200000:01:001:0011, площею 4,019 га.

3. Стягнути з Володимирської міської ради (44700, Волинська обл, Володимирський район, м.Володимир, вул.Данила Галицького, буд.5, код ЄДРПОУ 35387610) на користь Волинської обласної прокуратури (43025, Волинська обл, м.Луцьк, вул.Винниченка, буд.15, код ЄДРПОУ 02909915) 4944грн 76коп витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено та підписано 05.05.2023.

СуддяО. Г. Слободян