Вирок
від 08.05.2023 по справі 638/13757/20
ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2023 року

м. Харків

справа № 638/13757/20

провадження № 1-кп/638/527/23

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

обвинуваченого - ОСОБА_6 ,

захисника - ОСОБА_7 ,

представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в приміщенні зали судових засідань Дзержинського районного суду м. Харкова обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020220000001007 від 13 серпня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, неодруженого, із середньою освітою, офіційно непрацевлаштованого, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України,

у с т а н о в и в :

25 липня 2020 року, приблизно о 09:20, ОСОБА_6 , перебуваючи за кермом технічно справного автомобіля «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався по пр. Правди зі сторони вул. Клочківської до вул. Ромена Ролана в місті Харкові.

Під час руху по пр. Правди, в районі буд. 5 у м. Харкові, ОСОБА_6 , діючи необережно, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не зменшив швидкість та не зупинився, не переконався, що на пішохідному переході немає пішохода, продовжив рух, не надав дорогу пішоходу ОСОБА_8 , яка перетинала проїзну частину зліва направо, відносно руху автомобіля по пішохідному переходу (зебрі), чим грубо порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України, згідно з яким, водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 . Внаслідок дорожньо-транспортної події (далі-ДТП), пішохід ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала тілесні ушкодження.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 12-14/612-А/20 від 16 вересня 2020 року потерпіла ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості у вигляді ссадна на нижніх кінцівках, перелом голівки правої променевої кістки без зсуву кісткових відламків, внаслідок ДТП.

Згідно з висновками судових автотехнічних експертиз № 7/1392/1393СЕ-20 від 22 вересня 2020 року, та №7/1470/1471СЕ-20 від 29 вересня 2020 року у даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_6 є невідповідності вимогам п. 18.1. Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв`язку з ДТП.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні за частиною частиною першою статті 286 КК України визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному, погодився з кваліфікацією вчиненого ним діянння, підтвердивши обставини, а саме час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті, які відповідають дійсності. Зазначив, що визнає свою вину у вчиненні кримінального правопорушення повністю. Цивільний позов про стягнення матеріальної та моральної шкоди визнає частково. Просив суд не обмежувати та не позбавляти волі, а призначити покарання умовно із застосуванням статті 75 КК України з іспитовим строком та не позбавляти права керування транспортними засобами, зважаючи на те, що працює неофіційно, автомобіль є на цей час єдиним засобом отримання доходу, оскільки він має захворювання хребта. Просить пробачення у потерпілої. Зауважив, що проявляв стурбованість, після настання ДТП місце пригоди не залишив, одразу поцікавився станом здоров`я потерпілої та неодноразово пропонував допомогу, від якої остання відмовилась.

У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 зазначив, що заявлений цивільний позов підзахисний визнає частково. Просив суд прийняти до уваги фактичні обставини кримінального правопорушення та наявність обставину, що, згідно зі статтею 66 КК України, пом`якшує покарання, а саме, щире каяття обвинуваченого. Відповідно до статті 12 КК України скоєне кримінальне правопорушення є нетяжким злочином. Також просив врахувати дані про особу обвинуваченого, який скоїв кримінальне правопорушення з необережності, вперше, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліках у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває. Що стосується цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 , то вважає його недоведеним, з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та поясненнях, зокрема в частині стягнення витрат на проїзд до Червоного Кута, щодо витрат на ліки, на які посилається потерпіла, вказує на те, що вони не призначались лікарем, а хвороби були наявні в неї до того часу, не пов`язані та не знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою. Заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 12 000 грн також не знайшли свого документального підтвердження, відсутність яких є підставою для відмови у їх стягненні, не надано розрахунок витраченого адвокатом часу. Просив суд призначити обвинуваченому мінімальний строк обмеження волі, умовно, із застосуванням статті 75 КК України з іспитовим строком та не позбавляти права керування транспортними засобами, зважаючи на те, що наразі автомобіль є єдиним засобом доходу. Також просив зняти арешт з автомобіля Daewoo Lanos.

Захисник був не згоден з доводами представника потерпілого про те, що ОСОБА_8 отримала травму голови, оскільки проведеним обстеженням патології виявлено не було. Щодо доводів стосовно втраченого заробітку звернув увагу суду на те, що потерпіла отримала належні їй виплати відповідно до чинного законодавства згідно листків непрацездатності.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 просила суд врахувати обставину, яка пом`якшує покарання ОСОБА_6 , а саме щире каяття, обставин, які обтяжуують покарання обвинуваченого, не встановлено. Обвинувачений раніше не судимий, на обліках у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває. Просила суд призначити покарання з урахуванням ососби обвинуваченого та конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення за частиною першою статті 286 КК України - у виді 2 років обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки, на підставі статті 75 КК України прокурор вважала за можливе звільнити обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. Процесуальні витрати просила покаласти на обвинуваченого, цивільний позов задовольнити в частині доведеності.

У судовому засіданні представник потерпілої ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 зазначив, що потерпіла внаслідок отриманих травм була фактично позбавлена можливості доглядати за собою, окрім того, має доньку 2015 року, яка має певні захворювання і також потребує догляду, яку потерпіла виховує самостійно, оскільки є розлученою. Через такі обставни ОСОБА_8 вимушена була проживати в Красному Куті разом зі своїми батьками та винаймати транспорт для того, щоб їздити до міста Харкова на лікування. Щодо витрат на лікування зазначив про те, що потерпіла проходила лікування в комунальному закладі охорони здоров`я, під час лікування була широко розповсюджена епідемія короновірусної інфекції, що додатково потребувало витрат на тести. Потерпіла отримала травму голови. Таким чином, після ДТП життя потерпілої кардинально змінилося, яка тривалий час потребувала допомоги сторонніх осіб для задоволення своїх, навіть базових, потреб, змінився її сталий образ життя та звички. Вважав цивільний позов обгрунтованим та просив його задовольнити повністю.

Показання обвинуваченого ОСОБА_6 не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_6 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, обставини вчиненого правопорушення, що викладені в обвинувальному акті, та беручи до уваги, що інші учасники судового провадження також не оспорюють фактичних обставин правопорушення, водночас, судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі і обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви щодо добровільності та істинності їх позиції, суд вважав за можливе провести судовий розгляд справи щодо всіх її обставин із застосуванням правил частини третьої статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та вивченням матеріалів, що характеризують його особу, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.

Перед встановленням такого порядку дослідження доказів, судом було з`ясовано, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а процесуальні наслідки встановлення такого порядку дослідження доказів в частині обмеження права апеляційного оскарження вказаних обставин їм роз`яснені та зрозумілі. У суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін.

Таким чином, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження, суд вважав, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, при цьому обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, і у суду немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції.

Судом обвинуваченому роз`яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Дослідивши зібрані у справі докази, які підтверджують його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, суд вважає, що вина ОСОБА_6 повністю доведена, а його дії органом досудового розслідування правильно кваліфіковані за частиною першою статті 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Аналіз досліджених доказів, які суд вважає належними, допустимими і в сукупності достатніми для ухвалення вироку, дозволяє дійти висновку про те, що своїми діями ОСОБА_6 за кваліфікуючими ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Таким чином, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення-злочин, передбачений частиною першою статті 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесні ушкодження.

При призначенні виду та міри покарання ОСОБА_6 суд враховує його щире каяття, та, відповідно до статті 66 КК України, визнає цю обставину такою, що пом`якшує його покарання.

Обставин, що обтяжують покарання винного, передбачених статтею 67 КК України, судом не встановлено.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Харкова, громадянин України, неодружений, із середньою освітою, працездатний, офіційно непрацевлаштований, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на диспансерному (профілактичному) обліку в КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває, впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до КНП «Міський психоневрологічний диспансер № 3» ХМР не звертався, раніше не судимий.

Відповідно до характеристики ст. дільничного офіцера поліції ГУ НП в Харківській області капітана поліції В. Кануннікова ОСОБА_6 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем мешкання зарекомендував себе з позитивного боку, сварок не влаштовує, спиртними напоями не зловживає, громадський порядок не порушує. Заяв у відношенні останнього до відділу поліції не надходило.

Відповідно до частини другої статті 50 Кримінального кодексу України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Відповідно до вимог статті 65 Кримінального кодексу України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання суд керується положенням п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Також, при призначенні покарання обвинуваченому, суд керується відповідними роз`ясненнями, які викладені в п. 20 постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», де зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, особу винного.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

Так, у справі «Скополла проти Італії» від 17 вересня 2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

При призначенні покарання суд також враховує ставлення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся, у судовому засіданні попросив вибачення у потерпілої.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 також суд бере до уваги характер та ступінь тяжкості, обставини вчинення ним кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який неодружений, із середньою освітою, осіб на утриманні не має, працездатний, офіційно непрацевлаштований, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на диспансерному (профілактичному) обліку в КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває, впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до КНП «Міський психоневрологічний диспансер № 3» ХМР не звертався, раніше не судимий, за місцем мешкання характеризується позитивно.

Згідно положень статті 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 286 КК України, належать до категорії нетяжких злочинів.

У той же час, суд зважає на вчинення кримінальне правопорушення у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху, обставини дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої потерпілій заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження. Також суд зважає на поведінку ОСОБА_6 після ДТП. Бере до уваги, що заподіяну шкоду не відшкодував, цивільний позов визнав частково у відшкодування майнової шкоди на суму 3744,90 грн та моральної шкоди на суму 3000, 00 грн.

Таким чином, враховуючи позицію учасників судового провадження, сторони обвинувачення, захисту, представника потерпілої, які не наполягали на призначенні обвинуваченому реальної міри покарання та вважали за можливе виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання, а відтак призначення покарання із застосуванням статті 75 КК України, звільнивши його від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком, відповідно до загальних засад призначення покарання, законності, справедливості, обґрунтованості, вимог, зазначених в абзаці 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначені виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , визначаючи достатність покарання для подальшого виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, враховуючи тяжкість, конкретні обставини справи, а саме, характер, суспільну небезпеку та наслідки скоєного кримінального правопорушення, а також розмір завданої шкоди, дані про особу винного, наявність обставини, яка пом`якшує, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, ставлення обвинуваченого до вчиненого, поведінку після ДТП, суд доходить висновку про необхідність призначити обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі у межах санкції частини першої статті 286 КК України на строк один рік, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік, що буде достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, є справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого злочину та його наслідкам.

Враховуючи наявність обставини, яка пом`якшуює покарання, дані про особу винного, зважаючи на те, що згідно положень статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_6 можливе без ізоляції його від суспільства, із застосуванням до нього положень статті 75 КК України, звільнивши його від відбування основого покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік та покладенням відповідних обов`язків, передбачених статтею 76 КК України.

Водночас, слід звернути увагу, що санкцією частини першої статті 286 КК України (у редакції станом на момент вчинення кримінального правопорушення так і на час ухвалення вироку) передбачено покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Відповідно до положень статті 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Стаття 75 КК України передбачає можливість звільнення засудженої особи від відбування основного покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, та не передбачає можливості звільнення особи від додаткового покарання. Такі висновки викладено і в п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року.

Таким чином, зі змісту норми цього Закону вбачається, що звільнення від відбування покарання може застосовуватись лише щодо тих покарань, які перелічені в статті 75 КК України, тобто таке рішення може бути ухвалено лише щодо основного покарання.

За змістом статті 77 КК України додаткове покарання, в тому числі і у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю призначається у разі звільнення від відбування покарання із випробуванням. Аналіз указаної норми закону дає підстави стверджувати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням не поширюється на додаткові покарання, перелік яких наведений у статті 77 КК України.

У відповідності до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при звільненні особи від відбування основного покарання суд, відповідно до статті 77 КК України, може призначити додаткове покарання, яке підлягає реальному виконанню, про що суд зазначає у резолютивній частині вироку.

Крім того, суд зауважує, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є частиною їх трудових обов`язків. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

Так, ПДР України регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватись усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки, а тому уникнення ОСОБА_6 додаткового покарання за обставин даного кримінального провадження негативно вплине на сприйняття суспільством, зокрема іншими водіями, необхідності суворо дотримуватись Правил дорожнього руху.

Доводи обвинуваченого про те, що автомобіль є засобом заробітку та єдиним джерелом його доходу через наявність такої хвороби як остеохондроз поперекового відділу хребта, не знайшли свого підтвердження належними та достатніми доказами під час судового розгляду.

Наведене переконливо свідчить про необхідність і доцільність призначення ОСОБА_6 додаткового покарання.

Більше того, слід звернути увагу на те, що приписи частини другої статті 69 КК України містять виняток із загальної норми, коли суд може не призначати додаткове покарання, що передбачене як обов`язкове.

Так, на підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина друга статті 69 КК України).

За таких обставин на переконання суду призначене покарання без позбавлення права керування транспортними засобами не відповідатиме принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості покарання, і в цьому випадку є недостатнім, оскільки суд зважає на те, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення в сфері безпеки дорожнього руху, за яке санкцією статті в обов`язковому порядку передбачено додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, а відтак непризначення судом останньому додаткового покарання є таким, що не відповідає вимогам закону і не може бути достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12» зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

При вирішенні цивільного позову суд виходить з наступного.

Представником потерпілої ОСОБА_8 - адвокатом ОСОБА_9 заявлено цивільний позов до ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , в якому просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_8 67 127,23 грн матеріальної шкоди та 100 000 грн моральної шкоди.

Цивільний позов обгрунтовано тим, що 25 липня 2020 року, приблизно о 09:20, водій ОСОБА_6 , перебуваючи за кермом технічно справного автомобіля «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався по пр. Правди зі сторони вул. Клочківської до вул. Р. Ролана у м. Харкові. Під час руху по пр. Незалежності (колишній Правди) в районі будинку № 5 у м. Харкові, ОСОБА_6 , діючи необережно, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не зменшив швидкість та не зупинився, не переконався, що на пішохідному переході немає пішохода, продовжив рух, не дав дорогу пішоходу ОСОБА_8 , яка перетинала проїзну частину зліва направо, відносно руху по пішохідному переходу (зебрі), чим грубо порушив вимоги п. 18.1 дорожнього руху України, згідно з яким, водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 . Внаслідок дорожньо-транспортної події, пішохід ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 12-14/612-А/20 16 вересня 2020 року потерпіла ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості у вигляді ссадна на нижніх кінцівках, перелому голівки правої променевої кістки без зсуву кісткових відламків, внаслідок ДТП.

Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи № 7/1392/1393СЕ 20 від 22 вересня 2020 року, та № 7/1470/1471 СЕ-20 від 29 вересня 2020 року у даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_6 є невідповідності вимогам п. 18.1. Правил дорожнього р України, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку із ДТП.

Відповідно до статті 61 КПК України цивільним позивачем кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред`явила цивільний позов.

Внаслідок ДТП ОСОБА_8 було спричинену матеріальну шкоду в розмірі 67 127, 23 грн, яка складається з витрат на медикаменти (17 717,45), транспортних витрат (15 000), витрат на правову допомогу (12 000) та втраченого заробітку (22 409, 78), оскільки остання перебуває з моменту ДТП на лікарняному.

Усі вищевказані витрати підтверджуються квитанціями, актами та договорами, які додані до позовної заяви.

Заподіяну моральну шкоду потерпіла ОСОБА_8 оцінює в 100 000 грн.

Наявність моральної шкоди обґрунтовується тим, що після ДТП та до цього часу потерпіла ОСОБА_8 має страх переходити проїзжу частину, вона отримала психологічну травму та була вимушена пройти спеціальний курс реабілітації. Внаслідок отриманих травм потерпіла деякий час була позбавлена можливості самостійно рухатись, харчуватись та взагалі забезпечувати свою життєдіяльність, дочка потерпілої декілька місяців була вимушена проживати окремо від матері, що й виявилось моральними стражданнями, які пережила потерпіла, що пов`язано із самою подією ДТП спочатку та у подальшому під час лікування, перебування у час пандемії короновірусу у декількох лікарнях, що є суттєвими змінами у звичайному для потерпілої ритмі життя.

Також звертає увагу на той факт, що обвинувачений ОСОБА_6 після скоєння ДТП не переконався в тому, чи потребує потерпіла медичної допомоги, не надав першу допомогу потерпілій, не викликав працівників медичної допомоги, не доставив потерпілу до найближчого лікувального закладу, не надавши жодної допомоги. Після ДТП та станом на дату подачі даного позову жодного разу не відвідав потерпілу, не спілкувався з нею, не надав жодної матеріальної допомоги протягом всього часу. Характер та конкретні обставини вчиненого свідчать про підвищений ступінь їх суспільної небезпечності та таке психічне ставлення обвинуваченого до вчиненого на момент заподіяння злочинів, яке виразилось у тому, що він продемонстрував крайню байдужість до скоєного. Просив врахувати такі дії обвинуваченого ОСОБА_11 при ухваленні вироку.

Зазначив, що на час подання даного позову судові витрати відсутні. У подальшому в залежності від кількості судових засідань позов буде уточнено в даній частині.

Захисником обвинуваченого ОСОБА_7 подано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що відповідач визнає частково пред`явлені позовні вимоги про відшкодування транспортних витрат (15000 грн), витрат на правову допомогу (12000 грн), втрачений заробіток (22409,78 грн), 100 000 гривень моральної шкоди, а саме, не визнає позовні вимоги в частині відшкодування витрат на медикаменти у сумі 13 972,55 грн, заперечує проти задоволення цього позову в зазначених частинах, та вважає, що позов не підлягає задоволенню.

При цьому вказує на те, що відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог про стягнення 3 744,90 грн матеріальної шкоди, яка складається з витрат на медикаменти, та 3000 грн моральної шкоди, а у задоволенні іншої частини позовних вимог цивільного позову просить суд відмовити.

Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_6 вчинив нетяжке кримінальне правопорушення з необреженості, вперше.

Вважає, що є всі підстави вважати, що розмір відшкодування моральної шкоди, зазначений позивачем, ґрунтується не на доказах, а на припущеннях. Крім того, розмір моральної шкоди, заявленої позивачем, не відповідає об`єму та характеру тілесних ушкоджень та страждань, які були завдані позивачу внаслідок ДТП, а саме: ушибу лобной області, закритому перелому голівки правої променевої кістки без зміщення, що підтверджується консультативним висновком лікаря спеціаліста КНП «Міська клінічна лікарня швидкої невідкладної допомоги ім.О.І.Мещанинова» № 3/11 561 від 25 липня 2020 року, проведеного безпосередньо після ДТП.

Ствердження позивача, що внаслідок отриманих травм потерпіла деякий час була позбавлена можливості самостійно рухатись, харчуватись та взагалі забезпечувати свою життєдіяльність, не відповідають дійсності, так як наявність перелому променевої кістки правой руки в жодному разі не позбавляє потерпілу самостійно рухатись та харчуватись. Відносно ствердження потерпілої, що її донька декілька місяців була вимушена проживати окремо від матері також не підтверджується жодними доказами. Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 9.10611 вона перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП «Обласна клінічна лікарня» з 03 вересня 2020 року по 18 вересня 2020 року, тобто 16 днів, що спростовує ствердження позивача про тривалий - декілька місяців, строк лікування. Крім того, у зазначеному лікувальному закладі потерпіла знаходилась з приводу лікування вегетативної дисфункції, астено-фобічного синдрому та застарілого пошкодження заднього рогу медіального меніска зліва, що жодним чином не пов`язано з пошкодженнями внаслідок ДТП, а саме переломом променевої кістки правой руки, отриманим потерпілою внаслідок ДТП. Матеріали цивільного позову не містять доказів, що зазначені захворювання, відносно яких проходила лікування потерпіла, мають причинно-наслідковий зв`язок із дорожньо-транспортною пригодою, яка мала місце 25 липня 2020 року, тобто через 41 день після ДТП.

Отже, немає правових підстав для стягнення моральної шкоди в заявленому розмірі за наведених вище обставин. Виваженим, справедливим та співмірним розміром моральної шкоди за таких обставин справи вважає 3 000,00 грн.

Позовна заява не містить обгрунтованого розрахунку позовних вимог в частині стягнення витрат на медикаменти.

Так, позивач надала копії чеків на придбання медикаментів на загальну суму 11 312,14 грн, яка не відповідає заявленій сумі, та з яких мають відношення до лікування перелому променевої кістки правої руки, отриманого потерпілою внаслідок ДТП, ліки та медичні препарати на суму 144,90 грн.

Позивач надала копії чеків щодо витрат на консультації лікарів, лабораторних досліджень та комп`ютерної діагностики на суму 6110 грн, які не мають відношення до медикаментів, по-друге, з заявлених витрат позивача, відповідач погоджується тільки з КТ протоколом TOB «СМТ» від 27 липня 2020 року, на суму 3600 грн, який був проведений після первісного обстеження потерпілої в КНП «Міська клінічна лікарня швидкої невідкладної допомоги ім.О.І. Мещанинова» 25 липня 2020 року, та встановленням діагнозу ушиб лобной області, закритий перелом голівки правої променевої кістки без зміщення, та надання первісної допомоги позивачу. Інші заявлені позивачем витрати на консультації лікарів з приводу: алергічного контактного дерматиту та звичайним вугрям (висновок спеціаліста лікаря дерматовенеролога КНП ХОР «Обласний клінічний шкіро-венерологічний диспансер № 1» від 23 жовтня 2020 року), МРТ лівого колінного суглобу ТОВ «Скен лайн» від 09 вересня 2020 року на суму 1300 грн, консультація з УЗД вен (флеболог) ТОВ «Інститут вен» від 13 серпня 2020 року, на суму 600 грн, загального аналізу крові ПП МЛ «Аналітіка» від 15 вересня 2020 року, на суму 160 грн, переказ фізичній особі ОСОБА_12 на суму 609 грн, не мають жодного відношення до встановлення діагнозу та лікування закритого перелому голівки правої променевої кістки без зміщення.

Надані позивачем копії чеків, в якій значиться призначення платежу - благодійна пожертва, або внесок, на загальну суму 1183 грн, не є витратами на медикаменти, а є добровільними платежами.

Відсутні будь-які докази того, що наданий позивачем розрахунок оплати за послуги медичної допомоги ТОВ «Медичний центр здоров`я» від 02 вересня 2020 року, з визначення антитіл до антигену короно вірусу SARS- CoV-2 методом ІФА, на суму 450 грн, належать до лікарських засобів, та не має жодного відношення до лікування закритого перелому голівки правої променевої кістки без зміщення.

Вказує на те, що позивачка після ДТП знаходилась як на стаціонарному, так і амбулаторному лікуванні з приводу вегетативної дисфункції, астено-фобічного синдрому, та застарілого пошкодження заднього рогу медіального меніска зліва, що не пов`язано з пошкодженнями внаслідок ДТП, а саме переломом променевої кістки правой руки, отриманим потерпілою внаслідок ДТП, та підтверджується медичним документами та дослідженнями, а саме: консультативним висновком лікаря спеціаліста КНП «Міська клінічна лікарня швидкої невідкладної допомоги ім.О.І. Мещанинова» № 3/11 561 від 25 липня 2020 року, МРТ лівого колінного суглобу ТОВ «Скен лайн» від 09 вересня 2020 року, УЗД лівого колінного суглобу КНП «Обласна клінічна лікарня» від 04 вересня 2020 року.

Випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 9.10611, КНП «Обласна клінічна лікарня» з 03 вересня 2020 року по 18 вересня 2020 року, з якої вбачається, що рентген черепа 14 вересня 2020 року без патології. Жодних доказів, які встановлювали що зазначені захворювання, відносно яких проходила лікування потерпіла, мають причинно-наслідковий зв`язок з дорожньо-транспортною пригодою, яка мала місце 25 липня 2020 року, позивачем не надано.

Із наданих позивачем епікризів не вбачається лікування потерпілої препаратами, які значаться у накладних і товарних чеках, а саме: детралекс, який застосовується для лікування захворювань вен. Також, позивачем не надано будь-яких інших листків лікарських призначень, тощо, які б підтверджували лікування позивачем цими препаратами і їхній зв`язок із спричиненим ДТП переломом руки.

Відсутні будь-які докази призначення лікарем медикаментів на суму 13 961,25 грн, а також їх пов`язаність із лікуванням ушибу лобной області, закритого перелому голівки правої променевої кістки без зміщення, який підтверджується консультативним висновком лікаря спеціаліста КНП «Міська клінічна лікарня швидкої невідкладної допомоги ім.О.І. Мещанинова» № 3/11 561 від 25 липня 2020 року, тобто безпосередньо після ДТП.

Тому вважає, що позовні вимоги в частині витрат на медикаменти в сумі 13 972,55 грн є недоведеними та необгрунтованими.

Щодо стягнення транспортних витрат на суму 15 000 грн, вважає, що докази позивача відносно транспортних витрат є неналежними, та такими, що не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діянням відповідача, такими, що безпідставно внесені до складу матеріальної шкоди. Отже, ці вимоги позивача не можуть бути задоволені, у зв`язку із недоведеністю.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягають: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювана і його вина, причинний зв`язок між протиправною дію і негативними наслідками.

Між тим, як зазначалось, доказування не може грунтуватися на припущеннях, не надано доказів того, що саме позивачка користувалася послугами таксі та сплачувала зазначені послуги. Крім того, позивачем жодним чином не обгрунтовано, з яких міркувань, та за яких невідкладних потреб, позивач, перебуваючи на лікарняному, за місцем проживання у м. Харків, неодноразово користувалась транспортними послугами за маршрутом Харків - Красний Кут Харківської області, і як це пов`язано із лікуванням саме завданого відповідачем ушкодження - переломом голівки правої променевої кістки без зміщення.

З наданих позивачем товарних чеків про транспортні витрати, висновку про пов`язаність цих витрат із лікуванням саме завданого ушкодження, не вбачається, як і не вбачається що саме позивач сплачувала ці кошти, так як її підпис у графі одержувача зазначених послуг відсутній, в той час як припущеннями обгрунтовувати рішення неможливо.

Факт втрати позивачем заробітку під час знаходженню на лікарняному у визначеній сумі також є недоведеним, тому вважає зазначену вимогу позивача безпідставною та необгрунтованою.

Позивачем заявилено вимоги по відшкодуванню витрат на правову допомогу у розмірі 12000 грн, обгрунтовуючи свої заявлені витрати Договором про надання правової допомоги між нею та адвокатом ОСОБА_9 від 10 серпня 2020 року, актом № 1 приймання-передачі наданих послуг від 30 вересня 2020 року, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_9 № 2198 від 28 лютого 2018 року, ордером на надання правничої (правової) допомоги № 1027306 від 01 жовтня 2020 року.

Посилаючись на приписи частини першої статті 124 КПК України зазначено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постанові КАС ВС від 11 червня 2020 року по справі № 821/227/17, а також у постановах КЦС ВС від 09 червня 2020 по справі № 466/9758/16-ц та від 15 квітня 2020 по справі № 199/3939/18-ц, витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені. Таким чином, вказує на те, що для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, окрім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали підтверджуючих ці витрати документів, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо).

Між тим, матеріали справи не містять підтвердження сплати позивачем правової допомоги, а саме, квитанцій до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ на зазначену суму.

Отже, умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, стороною захисту не дотримані, докази понесення витрат позивачем на правову допомогу матеріали справи не містять.

Також звернув увагу на те, що ОСОБА_6 після настання ДТП місце пригоди не залишив, цікавився станом здоров`я потерпілої та неодноразово пропонував допомогу, від якої остання відмовилась.

Адвокат ОСОБА_9 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , подав відповідь на відзив, в якому просив задовольнити цивільний позов у повному обсязі.

Відповідь на відзив мотивована тим, що посилання на той факт, що ОСОБА_8 повинна була лікувати виключно перелом променевої кістки правої руки не заслуговують на увагу, оскільки під час ДТП вона отримала ушкодження нижніх кінцівок, ссадна та ушиби, закриту ЧМТ, що підтверджується медичною документацією. Щодо факту обстеження у КНП ХОР «Обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер № 1», МРТ лівого колінного суглобу, консультації з УЗД вен ТОВ «Інститут вен» зазначає, що вони дійсно не мають відношення до лікування самого перелому, однак потерпіла отримала інші ушкодження. Вказав на те, що після отримання ссаден, ушибів та забоїв нижніх кінцівок утворюються гематоми, для лікування яких призначається препарат детралекс. Також звертає увагу, що потерпілій встановлено 3 групу інвалідності з 16 лютого 2021 року за загальним захворюванням. Заперечення щодо необхідності проведення тестування на коронавірус також не заслуговують на увагу. До позовної заяви було додано документи, які підтверджкють факт оплати послуг з перевезення, та вважає, що не може виникати сумнівів у факті надання послуг саме потерпілій. Посилання відповідача на відсутність документів, що підтверджують факт перебування на лікарняному, не відповідають дійсності. Твердження про спроби надання потерпілій матеріальної допомоги не підтверджено доказами.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав письмові пояснення на відповідь на відзив, просив цивільний позов задовольнити частково, в частині витрат на медикаменти на суму 3744, 90 грн, в частині стягнення моральної шкоди - на суму 3 000,00 грн, посилаючись на аналогічні доводи, які були викладені у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до частини другої статті 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно з положеннями частини першої статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до частини п`ятої статті 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов`язком держави.

На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 3 частина друга статті 11 ЦК України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкода майнова і шкода моральна.

Відповідно до частини першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків і інші способи відшкодування майнової шкоди та моральної (немайнової) шкоди (п.п. 8, 9 частина друга статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з частиною першою статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Судом встановлено, що згідно з висновками судових автотехнічних експертиз № 7/1392/1393СЕ-20 від 22 вересня 2020 року, та № 7/1470/1471СЕ-20 від 29 вересня 2020 року у даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_6 є невідповідності вимогам п. 18.1. Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв`язку з ДТП.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 12-14/612-А/20 від 16 вересня 2020 року потерпіла ОСОБА_8 внаслідок ДТП отримала тілесні ушкодження у вигляді ссаден на нижніх кінцівках, перелому голівки правої променевої кістки без зсуву кісткових відламків, які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що призвели за собою тривалий розлад здоров`я (п. 2.2.2 Правил «Судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних пошкоджень»).

Відповідно до листків непрацездатності Комунального закладу охорони здоров`я некомерційного підприємства Міська поліклініка № 24 Харківської міської ради (далі-КНП ХОР «ОКЛ» № 24 ХМР) серії АДР № 684922, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходилась на стаціонарному лікуванні з 03 вересня 2020 року до 18 вересня 2020 року та у подальшому - на амбулаторному лікуванні до 30 жовтня 2020 року відповідно до листків непрацездатності серії АДР № 888381, серії АДР № 538107, серії АДР № 392962, серії АДР № 889862.

Як вбачається з виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого КНП ХОР «ОКЛ» № 24 ХМР від 01 жовтня 2020 року та Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» ОСОБА_8 знаходилась на стаціонарному лікуванні з 03 вересня 2020 року по 18 вересня 2020 року з діагнозом: ушиб лобної області, закритий перелом голівки променевої кістки без зміщення. Вегетативна дисфункція з лікворно-венозною гіпертензією, вестибулярним стійким синдромами, вегетативно-судинними пароскизмами. Вертеброгенна цервікокраніалгія на фоні остеохондрозу шийного відділу хребта, дискоза С4-С5, нестабільності С2-С5 сегментів. Застаріле пошкодження заднього рогу медіального меніска зліва.

Рентген черепа від 14 вересня 2020 року без патології.

ОСОБА_8 звернулась до Комунального закладу охорони здоров`я некомерційного підприємства Міська поліклініка № 24 Харківської міської ради 27 липня 2020 року, спостерігалась у травматолога до 02 вересня 2020 року. З 03 вересня 2020 року по 18 вересня 2020 року проходила стаціонарне лікування у КНП ХОР «ОКЛ» № 24 ХМР препаратами L-лізина есцинат, сульфат магнія, гідазепам, еглоніл, ФТО, ФЛК.

З 19 вересня 2020 року продовжувала амбулаторне лікування у невропатолога та травматолога, згідно призначення наступними медичними препаратами: аертал, ліотон, фастум гель, тівортін, гідазепам, гліцесед, ФЛК.

При цьому згідно обстеження невропатолога, енцефалопатія з лікворно-гіпертеззіонним, вестібуло-атактичним та астено-невротичним синдромами як посттравматичні лікарем достеменно не підтверджено.

Відповідно до виписки рекомендовано спостереження у сімейного лікаря за місцем проживання. Тівортін, гліцесед, гідазепам, ЛФК.

Окрім цього, відповідно до протоколу МРТ обстеження лівого колінного суглобу Діагностичний центр ООО «Скен Лайф» від 09 вересня 2020 року - наявні ознаки застарілого пошкодження заднього рогу медіального меніску.

В обгрунтування заявленого розміру матеріальної шкоди позивачем надано копії фіскальних чеків на придбання наступних медичних препаратів, а саме, ліків, товарів, а також гігієнічних засобів:

детралекс - 394,10 грн;

коринфар, цефтріаксон, фіналепсин - 242,32 грн;

троксевазин гель - 87,50 грн;

гепаринова мазь, троксевазин гель - 160, 00 грн;

вата, бинт, бинт гіпсовий - 156,20 грн;

ватні палочки гігієнічні, жіночі гігієнічні прокладки, бинт медичний еластичний - 185,80 грн;

детралекс - 316, 00 грн;

маска-пов`язка -33,50 грн;

фосфалюгель гель - 44,00 грн;

левоміцитин дарниця -118,80 грн;

долобене гель -176,95 грн;

гепаринова мазь - 71,00 грн;

хлокгексидин-віола - 15,40 грн;

детралекс табл. - 75, 00 грн;

маска медична - 15, 00 грн;

пакет, вітамін В6, аскорбінова кислота, Л-лізина есцинат, натрія хлорід, нікотинова кислота, панангін, магнія сульфат дарниця, торсид р-р, корвитин ліофіл, натрія хлорид, диалипон р-р,гепацеф пор, шприц, пов`язка, перчатки, шприц, маска медична - 802, 00 грн;

троксевазин гель, єкспрес форте капс. - 190, 00 грн;

бинт гіпсовий, бинт, пакет, вата, рукавички медичні - 144, 90 грн;

фузідерм крем - 129, 50 грн;

антисетик спиртовий хлоргексидин - 39,30 грн;

шприц, антисептик для рук, магнія сульфат, лідокаїн р-р - 49,20 грн;

левоміцетин - дарниця, парацетамол капс. - 51,90 грн;

валідол, кавінтон - 194, 00 грн;

цераксон, церебролізин, пакет - 729,20 грн;

L- лізина есцинат, натрія хлорид, шприц, магнія сульфат, лідокаїн-дарниця - 92,90 грн;

магнія сульфат, шприц, лідокаїн-дарниця - 8,70 грн;

маска медична, антисептик для рук - 43,90 грн;

етиловий біосепт р-р - 43,40 грн;

Л-лізина есцинат, натрія хлорид, система, шприц, магнія сульфат, лідокаїн-дарниця, гамма льодяники від кашлю - 101, 90 грн;

магнія сульфат, лідокаїн р-р, шприц - 14,20 грн;

ємність для забору сечі-8,30 грн;

магнія сульфат, шприц -13,10 грн;

спирт етиловий етанол - 34,80 грн;

Л-лізина есцинат, натрія хлорид, система, шприц, магнія сульфат, лідокаїн-дарниця-93,80 грн;

шприц, магнія сульфат, шприц - 10,70 грн;

Л-лізина есцинат, натрія хлорид, система - 85,10 грн;

вода buevette - 25 грн;

ємність для забору сечі, лідокаїн-дарниця, магнія сульфат, шприц - 15,20 грн;

Л-лізина есцинат, натрія хлорид, система, перчатки хірургічні, шприц - 115, 20 грн;

вата, спирт етиловий - 50,90 грн;

Л-лізина есцинат, натрія хлорид, перчатки хірургічні, система, шприц - 101, 00 грн;

магнія сульфат, лідокаїн-дарниця, шприц - 7,80 грн;

детоксіл, вітабокс, омез капсули - 573, 90 грн;

пакет, протефлазід краплі - 333, 00 грн.

Надані копії фіскальних чеків неналежної якості, з яких неможливо встановити їх зміст, суд до уваги не приймає.

Крім того, надано копію КТ протоколу TOB «СМТ» від 27 липня 2020 року на суму 3600 грн, який був проведений безпосередньо після ДТП, розрахунок оплат за послуги медичної допомоги від 02 вересня 2020 року щодо якісного визначення IgM антитіл до антигену коронавірусу SARS-CoV-2 методом ІФА, взяття венозної крові або капілярної крови одноразовим стерильним інструментом і підготовка до дослідження на суму 450, 00 грн (а. с. 59 т. 1).

Також надано чек загального аналізу крові ПП МЛ «Аналітіка» від 15 вересня 2020 року на суму 160,00 грн (а. с. 73 т. 1).

У подальшому, як вбачається з виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 26 Державної установи «Інститут неврології, психіатрії та наркології» відділення аутоімунних і дегенеративних захворювань нервової системи Національної академії медичних наук України ОСОБА_8 перебувала на лікуванні в стаціонарі з 06 січня 2021 року по 27 січня 2021 року з діагнозом: змішана (інфекційно-алергічна, посттравматична) енцефалопатія 2 ст. з вираженим лікворно-гіпертензійним, стійким цефалгічним, вестибуло-атактичним, астено-фобфчним синдромами, вегето-дистонічним синдромом з частими вегето-вісцеральними пароксизмами за симпато-адреналовим типом, синкопальними станами. Остеохондроз шийного відділу хребта С4-С5, С2-С5.

У анамнезі: остеохондроз шийного відділу хребта. Колоїдна кіста лівої долі щитовидної залози. Застаріле пошкодження заднього рогу медіального меніска зліва. Пролабування метрального клапану І ст.

При проведенні МРТ головного мозку № 81824 від 13 серпня 2020 року КНП ХОР «Обласна клінічна лікарня» - МР-ознак осередкової та об`ємної патології головного мозку не виявлено. З 03 вересня 2020 року по 18 вересня 2020 року, з 19 грудня 2020 року по 30 грудня 2020 року пройшла повторні курси стаціонарної терапії ХОЛК з діагнозом: вегетативна дисфункція з лікворно-венозною гіпертензією, вестибулярним стійким цефалічним синдромами, вегето-судинними пароксизмами. Застаріле пошкодження заднього рогу медіального меніска зліва.

Під час знаходження в стаціонарі призначено: сірчана магнезія, діабазол, папаверин, гідазепам, кордіамін, анапрілін, цераксон, церебролізин, актовегін, мілдронат, моваліс, терафлекс, L-лізина есцинат, бетасерк, тритіко, ноофен. Рекомендовано спостереження у невролога, терапевта, вертебролога, кардіолога за місцем проживання, направлення на МСЕК з метою розгляду питання про ступінь втрати працездатності, контроль артеріального тиску. Прийом: терафлекс адванс, терафлекс, аспа-ліпон, гідазепам, когніфен, гліцин, детралекс, цераксон.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 523249 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала третю групу інвалідності з 16 лютого 2021 року за загальним захворюванням. Інвалідність встановлена на строк до 01 березня 2022 року. Дата чергового огляду - 16 лютого 2022 року.

Разом із тим, слід зауважити, що з медичної документації не вбачається відомостей, які б вказували на необхідність проведення обстеження, рекомендацій консультації дерматолога та дерматовенеролога з приводу захворювання шкіри та їх лікування, з дослідженої судом медичної документації причинно-наслідкового зв`язку захворювання шкіри з отриманими внаслідок ДТП травмами судом також не встановлено.

Проведено МРТ лівого колінного суглобу ТОВ «Скен лайн» від 09 вересня 2020 року на суму 1300 грн. Проте, висновок лікаря-спеціаліста № 10/11561 від 25 липня 2020 року, за результатами обстеження ОСОБА_8 безпосередньо після ДТП 25 липня 2020 року містить надані рекомендації щодо СКТ саме ліктьового суглобу, однак не колінного.Водночас, суд звертає увагу, що іншими відповідними медичними документами, зокрема обстеженнями та висновками спеціалістів, визначено, що пошкодження заднього рогу медіального меніска зліва колінного суглобу є застарілим.

Отже, заявлені позивачем витрати на консультації лікарів з приводу алергічного контактного дерматиту та звичайним вугрям (висновок спеціаліста лікаря дерматовенеролога КНП ХОР «Обласний клінічний шкіро-венерологічний диспансер №1» від 23 жовтня 2020 року), МРТ лівого колінного суглобу ТОВ «Скен лайн» від 09 вересня 2020 року на суму 1300,00 грн не мають жодного відношення до встановленого діагнозу та лікування закритого перелому голівки правої променевої кістки без зміщення, отриманого внаслідок ДТП.

Документ на переказ коштів фізичній особі ОСОБА_12 на суму 609,00 грн, а також надані позивачем копії квитанцій до Благодійного фонду Меценат з призначення платежу - добровільна благодійна пожертва, або внесок, на загальну суму 1183 грн, що у правовому розумінні не є витратами на медикаменти, а є добровільними платежами, в якості доказів та як підставу для стягнення матеріальної шкоди суд до уваги не приймає.

Разом із тим, суд бере до уваги, що відповідач погоджується із сумою в рахунок відшкодування КТ протоколу TOB «СМТ» від 27 липня 2020 року на суму 3600,00 грн, який був проведений безпосередньо після первісного обстеження потерпілої в КНП.

Стосовно стягнення матеріальної шкоди, зважаючи на правову позицію обвинуваченого, який визнав позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди частково на суму 3 744,90 грн, суд доходить висновку про необхідність стягнення витрат на медичні препарати (ліки) та супутні медичні товари, які були призначені для лікування травм, що були отримані ОСОБА_8 внаслідок ДТП та, відповідно, мають причинно-наслідковий зв`язок із ДТП, що встановлено медичною документацією, яка досліджена судом та якій надана належна правова оцінка, та які, водночас, документально підтверджені та розмір яких розраховано судом 158,35+79,22+87,50+160,00+156,20+123,10+316,70+33,50+44,00+73,40+595,50+71,00+15,40+75,00+15,00+802,00+87,50+144,90+129,50+39,30+49,2+729,20+910,80+92,90 +8,70 +43,90 +43,40 +101,90 +14,20 +196,20 +8,30 +13,10 +34,80 +93,80+10,70+85,10+15,20+115,20+ 50,90+101,00+7,80=5933,37 грн.

Крім того, суд стягує вартість проведеного обстеження КТ на суму 3600,00 грн, яка визнана ОСОБА_6 , взяття венозної крові або капілярної крови одноразовим стерильним інструментом і підготовку до дослідження на суму 450, 00 грн, збору та загального аналізу крові на суму 160, 00 грн, а також консультації з УЗД вен (флеболог) ТОВ «Інститут вен» від 13 серпня 2020 року на суму 600,00 грн, зважаючи на те, що потерпіла отримала множинні ссадна, забої верхніх та нижніх кінцівок, та відповідно до висновку якого, проходимість вен звичайна, кровоток фазний, немає даних на тромобоз, клапанну недостатність, набряки м`яких тканин, посттравматична гематома м`яких тканин 1/3 гомілки по медіальній поверхні зліва та призначено елаcтичне бинтування гомілки, гепаринову мазь, детралекс.

Таким чином, суд доходить висновку про стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок злочину, на загальну суму 10 743,37 грн.

Стосовно стягнення транспортних витрат, а саме, відшкодування витрат на послуги таксі у загальному розмірі 15000 грн, в обгрунтування яких позивачем надано копії товарних чеків від 27 липня 2020 року на суму 1000 грн, від 31 липня 2020 року на суму 2000 грн, від 05 серпня 2020 року на суму 2000 грн, 14 серпня 2020 року на суму 2000 грн, 25 серпня 2020 року на суму 2000 грн, 13 серпня 2020 року на суму 2000 грн, 02 вересня 2020 року на суму 2000 грн, 03 вересня 2020 року на суму 1000 грн, за тарифом 1 грн за 1 км. проїзду суд зазначає наступне.

Суд виходить з того, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за вказаними нормами права доказуванню підлягають: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювана і його вина, причинний зв`язок між протиправною дію і негативними наслідками, разом із тим, доказування не може грунтуватися на припущеннях.

З товарних чеків не вбачається, що саме позивачка користувалася послугами таксі, та особисто сплачувала зазначені послуги, оскільки не зазначено платника. Крім того, позивачем не доведено належними та достатніми доказами обставин про те, що транспортні послуги таксі були безпосередньо пов`язані та викликані необхідністю саме проїзду ОСОБА_8 на лікування до міста Харкова, а не з будь-яких інших потреб, у зв`язку із чим вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

З приводу доводів потерпілої стосовно відшкодування втраченого заробітку у сумі 22 409,78 грн, виходячи з визначення середньомісячної заробітної плати за період з вересня 2019 року по липень 2020 року, яка становить 11 204,89 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 1105 (1105-14) допомога по тимчасовій непрацездатності, не пов`язаній з нещасним випадком на виробництві, виплачується бюджетними установами з 1 січня 2004 року за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з першого дня непрацездатності і до встановлення МСЕК інвалідності в порядку та розмірах, установлених законодавством. При цьому перші п`ять днів тимчасової непрацездатності оплачує власник чи уповноважений ним орган за рахунок коштів підприємства (частина четверта статті 34 Закону № 1105 ( 1105-14 ), решта днів оплачується за рахунок коштів ФССНВ.

Питання визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором, врегульоване статтею 1197 ЦК України.

Так, розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку/

До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо (частини першої, третьої статті 1197 ЦК України).

Як доказ тимчасова втрата працездатності повинна посвідчуватись листком тимчасової непрацездатності (лікарняним листком), який видається відповідним лікувальним закладом. Умови та порядок відшкодування такої шкоди встановлюються Законом України від 18 січня 2001 року «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».

Згідно положень статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 1105 (1105-14), позивачу повинна була сплачена компенсація у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності згідно розрахунку, який подає до ФССНВ роботодавець позивача.

Отже, ОСОБА_8 повинна бути виплачена компенсація у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності відповідно до наявних листків непрацездатності, за той час, коли потерпіла знаходилась на лікарняному, а відтак вимоги про стягнення втраченого заробітку грунтуються на неправильному розумінні та трактуванні позивачем положень чинного законодавства та є безпідставними.

Крім того, ОСОБА_6 не є належним відповідачем в цій частині заявлених позовних вимог.

З частини другої статті 1187 ЦК України вбачається, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України фізична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

У свою чергу, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

У статті 979 ЦК України зазначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування. Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини 1 вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон № 1961-ІV).

Відповідно до статей 1194, 1195 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з п. 22.1 статті 22 Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З цього приводу Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).

З огляду на зазначене, уточнення правових позицій, висловлених у пунктах 149,150 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що є помилковим висновок суду про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже висновувала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (пункт 46), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54) та № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 20 березня 2019 року у справі № 486/1459/17 (пункт 54), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 15 травня 2019 року у справах № 750/5785/18, № 570/2739/16-ц та № 554/9144/17, від 29 травня 2019 року у справі № 554/10303/17-ц, від 20 листопада 2019 року № 201/12877/16 (пункт 46), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі № 263/17218/18 (пункт 24).

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 31)).

Відповідно до положень пунктів 72, 73, 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

Крім того, задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43,44) і № 818/1688/16 (пункти 44,45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44,45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58,59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 27 травня 2020 року вказав, що статтею 1194 ЦК України регламентується визначення обсягу відповідальності застрахованої особи у разі недостатності страхової виплати.

Однак, вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика.

З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду вважала, що стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність.

Слід також зазначити, що Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон) регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до п. ґ) ч.1 ст. 41 Закону встановлено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Приписами статті 50 Закону передбачено, що у разі ліквідації страховика або визнання його неплатоспроможним (банкрутом) відповідно до закону страховик зобов`язаний передати до МТСБУ всі матеріали щодо укладених ним договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. При цьому такий страховик зобов`язаний перерахувати до відповідних централізованих страхових резервних фондів кошти в обсягах сум незароблених страхових премій з цього виду страхування.

Таким чином, МТСБУ відповідно до Закону відшкодовує шкоду за страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований (виключений з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань); в інших випадках страховик зобов`язаний самостійно відшкодувати шкоду, у тому числі в процедурі банкрутства та ліквідації як юридичної особи.

Закон не передбачає обов`язку МТСБУ на відшкодування шкоди замість виключеного члена у випадку виключення зі складу членів МТСБУ з інших підстав, і в цих випадках страховик повинен нести матеріальну відповідальність самостійно на загальних підставах. Вказані висновки апеляційного суду узгоджуються з правовою позицією суду касаційної інстанції, яка викладена у постанові Великої Палати ВС по справі № 201/16373/16-ц від 22.02.2022.

У Постанові Великої Палати ВС від 12 грудня 2018 по справі № 372/51/16-ц зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

Суд виходить з того, що матеріали справи не містять жодних належних доказів на підтвердження того, що транспортний засіб був застрахований за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або добровільного страхування, що могло би бути підставою для покладення обов`язку зі стягнення матеріальної шкоди, в тому числі виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37) на страховика (страхову компанію чи МТСБУ). Відомостей про те, що страхову компанію визнано банкрутом або ліквідовано матеріали справи також не містять.

А відтак ОСОБА_6 є належним відповідачем. Майнова шкода підлягає стягненню зі ОСОБА_6 як безпосереднього заподіювача шкоди.

Стосовно вимог про стягнення моральної шкоди

Відповідно до вимог частини першої статті 1167, статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Моральна шкода полягає у тому числі у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

В пункті 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Верховним судом України в п. 9 Постанов Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за №4 (з подальшими змінами та доповненнями) звернуто увагу судів на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В частині відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що потерпілій були спричинені моральні страждання внаслідок травм, отриманих під час ДТП.

При цьому суд також зважає на те, що ОСОБА_8 має доньку Єлизавету, ІНФОРМАЦІЯ_3 , яку виховує одна, є розлученою. Внаслідок отриманих під час ДТП травм у період лікування та реабілітації дочка потерпілої була вимушена проживати окремо від матері, а остання у цей час потребувала допомоги сторонніх осіб.

Таким чином, виходячи з обставин кримінального провадження, судом встановлено, що порушення правил безпеки руху обвинуваченим заподіяло потерпілій моральні страждання, які виразилися у зміні звичного ритму та способу її життя, звичок внаслідок отримання тілесних ушкоджень, необхідності лікування та подальшої реабілітації.

Також суд бере до уваги, що відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 523249 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала третю групу інвалідності з 16 лютого 2021 року за загальним захворюванням. Інвалідність встановлена на строк до 01 березня 2022 року. Дата чергового огляду - 16 лютого 2022 року.

Проте слід зауважити, що суду не надано доказу повторного проходження чергового огляду та підтвердження продовження інвалідності станом на час ухвалення вироку.

Стосовно доводів представника потерпілої про те, що ОСОБА_8 отримала травму голови суд зважає на той факт, що відповідно до висновку експерта № 12-14/612-А/20 від 16 вересня 2020 року, згідно дослідження мрт-дослідження головного мозку № 81824 від 13 серпня 2020 року, проведеного у КНП ХОР «Обласна клінічна лікарня»: мр-ознак осередкової та об`ємної патології головного мозку не виявлено. Рентген черепа від 14 вересня 2020 року без патології.

Задовольняючи частково позов про відшкодування моральної шкоди, судом враховано встановлені конкретні фактичні обставини про те, що внаслідок ДТП потерпілій заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості, а саме ушиб лобной області, закритий перелом голівки правої променевої кістки без зміщення, перенесені у зв`язку із цим больові відчуття, тривожність, дискомфорт від отриманих травм та обмеження рухомості, тривалість стаціонарного та амбулаторного лікування в медичній установі, глибину, характер душевних та психічних страждань потерпілої, тяжкість вимушених змін у житті, стосунках та звичках потерпілої, наслідки перенесених травм, у подальшому необхідність періоду реабілітації та відновлення, а також тяжкість та наслідки травм.

Суд керується також рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року і вважає, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом Констатації Судом факту порушення. Крім того, в даному рішенні Європейський суд констатує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

За встановлених обставин, вимоги ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн 00 коп. суд вважає надмірними та без достатньо переконливих доказів заподіяння саме такого розміру моральної шкоди, а тому моральна шкода у заявленому розмірі не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості та за даних конкретних обставин є неспівмірною, явно завищеною та належним чином необгрунтованою.

Враховуючи встановлені судом обставини у їх сукупності, заслухавши пояснення сторін кримінального провадження, представника потерпілої та вивчивши матеріали справи, судом встановлено наявність безпосереднього причинного зв`язку між протиправними діями відповідача і шкодою, заподіяною потерпілій, наявністю вини відповідача у заподіянні цієї шкоди, та немайнових втрат, яких вона зазнала, зокрема душевних страждань.

З врахуванням наведеного, суд вважає суму моральної шкоди у розмірі 10 000 грн 00 коп. співмірною, виваженою та справедливою.

Визначаючи розмір відшкодування потерпілій моральної шкоди саме у такій сумі, суд виходить з того, що визначаючи розмір відшкодування, слід керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності та розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення, про що також зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі № 752/17832/14-ц від 15 грудня 2020 року.

Потерпілою не доведено перед судом заподіяння їй моральної шкоди саме у розмірі, заявленому з позові. Відтак, визначений розмір задоволених судом позовних вимог, на думку суду, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а також не порушує баланс між правами обвинуваченого, з одного боку, який є працездатною молодою людиною, та інтересами потерпілої, з іншого.

Таким чином, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, що відповідає вимогам п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд доходить висновку про наяність правових підстав для часткового задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн 00 коп., що буде відповідати вимогам розумності, виваженості та справедливості.

Крім того, за правилом частини першої-другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

На підставі вищевикладеного суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення цивільного позову частково, стягнення зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 матеріальної шкоди в розмірі 10 743 гривні 37 копійок та моральної шкоди в розмірі 10 000 гривень 00 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог необхідно відмовити.

Крім того, суд зауважує, що в позові відповідачем також зазначено ОСОБА_10 , проте позовних вимог до нього прохальна частина позовної заяви не містить, відповідно, не пред`явлено.

Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн

Щодо вирішення питання щодо процесуальних витрат суд має чітко дотримуватись вимог глави 8 КПК України, яка регламентує поняття процесуальних витрат у кримінальному процесі, їх види та порядок відшкодування.

Положеннями частини першої статті 124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

До таких витрат відповідно до п. 1 частини першої статті 118 цього Кодексу належать витрати на правову допомогу.

Згідно з п. 3 частини першої статті 91 КПК України розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо)).

Згідно з п. 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного вище Закону).

При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху». Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим («Двойних проти України», «Гімайдуліна і інших проти України», «East/West Alliance Limited» проти України», «Баришевський проти України»).

Суду надано копію договору, відповідно до якого, 10 серпня 2020 року між потерпілою ОСОБА_8 та адвокатом ОСОБА_9 укладено договір про надання правової допомоги (а. с. 63 т. 1).

30 вересня 2020 року складений акт № 1 приймання-передачі наданих послуг, відповідно доя кого ОСОБА_9 передав, а ОСОБА_8 прийняла надані належним чином послуги, а саме: представництво інтеерсів потерпілої у кримінальному провадженні № 12020220000001007 від 13 серпня 2020 року, загальна вартість яких склала 12 000,00 грн (а.с. 64 т. 1).

З матеріалів провадження вбачається, що під час судового розгляду адвокатом ОСОБА_9 було складено та подано до суду цивільний позов в інтересах потерпілої ОСОБА_8 , у подальшому - відповідь на відзив. Надалі в ході судового розгляду адвокат брав участь у судових засіданнях 10 листопада 2020 року, 29 квітня 2021 року, 25 травня 2021 року, 01 липня 2021 року, 03 серпня 2021 року, 09 листопада 2021 року, 25 листопада 2021 року, 24 грудня 2021 року, 21 лютого 2022 року, 07 жовтня 2021 року адвокатом підготовлено клопотання про призначення та проведення судово-медичної експертизи.

У подальшому після передання справи на розгляд новому складу суду адвокат ОСОБА_9 в режимі відеоконференції представляв інтереси потерпілої у судових засіданнях 03 березня 2023 року, 17 березня 2023 року, 04 квітня 2023 року, 25 квітня 2023 року.

З урахуванням вищевикладеного, строку судового розгляду, складності кримінального провадження, суд дійшов висновку, що заявлений у акті здачі-приймання наданих послуг розмір витрат на правову допомогу є неповною мірою співрозмірним із обсягом наданих у кримінальному провадженні адвокатських послуг.

Стосовно доводів захисника щодо ненадання розрахунку витраченого адвокатом часу та опису робіт суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку КЦС ВС щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідного для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, визначивши, що учасник справи повинен деталізувати опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінюванні такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У разі встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Враховуючи наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, відповідно до якого неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Виходячи із загальних засад справедливості, співмірності та розумності судових витрат, на компенсацію яких має право сторона, враховуючи всі аспекти та складність справи, суд вважає за необхідне визначити розмір витрат на правову допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, який підлягає відшкодуванню обвинуваченим ОСОБА_6 , у сумі 10 000,00 грн.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_6 не обирався. Підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили не вбачається.

Виходячи з того, що по справі були понесені процесуальні витрати на проведення судової експертизи технічного стану транспортного засобу №7/1292СЕ-20 від 09 вересня 2020 року в розмірі 2615,20 грн, судової автотехнічної експертизи № 7/1392/1393СЕ-20 від 22 вересня 2020 року в розмірі 1961,40 грн, судової автотехнічної експертизи № 7/1470/1471СЕ-20 від 29 вересня 2020 року в розмірі 1961,40 грн, то, відповідно до положень частини другої статті 124 КПК України, ці витрати слід стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 в дохід держави.

Відповідно до частини четвертої статті 174 КПК України необхідно скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 18 серпня 2020 року.

Питання про речові докази суд вирішує відповідно до статті 100 КПК України.

На підставі наведеного, керуючись статтями 368, 370, 374 КПК України суд -

ухвалив:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеженням волі на строк 1 (один) рік, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

На підставі статті 75 КК України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити від відбування основного покарання у виді обмеження волі з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього відповідно до пунктів 1, 2 частини першої, пункту 2 частини третьої статті 76 КК України такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до частини першої статті 165 Кримінально-виконавчого кодексу України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Початок іспитового строку ОСОБА_6 обчислювати з моменту проголошення вироку - 08 травня 2023 року.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не обирати.

Цивільний позов адвоката ОСОБА_9 , в інтересах ОСОБА_8 , до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 10 743 (десять тисяч сімсот сорок три) гривні 37 копійок матеріальної шкоди та 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути зі ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави процесуальні витрати на проведення судової експертизи технічного стану транспортного засобу №7/1292СЕ-20 від 09 вересня 2020 року в розмірі 2615 (дві тисячі шістсот п`ятнадцять) гривень 20 копійок, судової автотехнічної експертизи № 7/1392/1393СЕ-20 від 22 вересня 2020 року в розмірі 1961 (одна тисяча дев`ятсот шістдесят одна) гривні 40 копійок, судової автотехнічної експертизи № 7/1470/1471СЕ-20 від 29 вересня 2020 року в розмірі 1961 (одна тисяча дев`ятсот шістдесят одна) гривні 40 копійок.

Скасувати накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 18 серпня 2020 року арешт автомобіля марки «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_10 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Речовий доказ - автомобіль марки «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який згідно з п. 20 постанови Кабінету Міністрів України № 1104 від 19 листопада 2012 року, знаходиться на зберіганні на майданчику тимчасового тримання транспортних засобів, розташований за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 106 - після набрання вироком законної сили повернути законному власнику ОСОБА_10 .

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 349 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти діб з дня його проголошення.

Відповідно до частини другої статті 394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається прокурору та обвинуваченому, інші учасники судового провадження копію вироку суду мають право отримати після подачі відповідної заяви про це до суду.

Суддя ОСОБА_1

СудДзержинський районний суд м.Харкова
Дата ухвалення рішення08.05.2023
Оприлюднено09.05.2023
Номер документу110685785
СудочинствоКримінальне
КатегоріяЗлочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

Судовий реєстр по справі —638/13757/20

Постанова від 09.04.2024

Кримінальне

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Наставний Вячеслав Володимирович

Ухвала від 05.02.2024

Кримінальне

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Наставний Вячеслав Володимирович

Ухвала від 14.12.2023

Кримінальне

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Наставний Вячеслав Володимирович

Ухвала від 14.12.2023

Кримінальне

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Наставний Вячеслав Володимирович

Ухвала від 27.11.2023

Кримінальне

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Наставний Вячеслав Володимирович

Ухвала від 23.08.2023

Кримінальне

Харківський апеляційний суд

Кружиліна О. А.

Ухвала від 23.08.2023

Кримінальне

Харківський апеляційний суд

Кружиліна О. А.

Ухвала від 26.06.2023

Кримінальне

Харківський апеляційний суд

Кружиліна О. А.

Ухвала від 15.06.2023

Кримінальне

Харківський апеляційний суд

Кружиліна О. А.

Вирок від 08.05.2023

Кримінальне

Дзержинський районний суд м.Харкова

Яковлева В. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні