Постанова

від 25.04.2023 по справі 916/3930/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/3930/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І,

суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Дичко В.О.

від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області: не з`явився

від Одеської міської ради: Танасійчук Г.М.

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко": Поправка Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення господарського суду Одеської області від 01.09.2022, суддя в Інстанції Цісельський О.В., повний текст якої складено 12.09.2022 в м. Одесі

у справі №916/3930/21

за позовом: заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області

до відповідачів:

1) Одеської міської ради;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення земельної ділянки

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади міста Одеси та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко", в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 14.12.2017 № 2822-VІІ "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3099 га за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 151-А та надання її в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 23.02.2018, укладений між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко" зареєстрований у реєстрі правочинів за №248;

- застосувати наслідки недійсності договору оренди земельної ділянки від 23.02.2018, а саме: зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко" повернути Одеській міській раді земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 5110136900:35:001:0028, площею 0,3099 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 151-А.

В обґрунтування пред`явлених вимог прокурор, посилаючись на приписи ст. ст. 59, 60, 61, 62 Земельного кодексу України, ст. 88, 90 Водного кодексу України (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) зазначав, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Як стверджує Прокурор, спірна земельна знаходиться на відстані від урізу Чорного моря меншої, ніж та що передбачена вимогами чинного законодавства України, тому, на думку прокурора, самим оспорюваним договором оренди від 23.02.2018 передбачено обмеження щодо використання земельної ділянки, а саме встановлена водоохоронна зона та зона особливого режиму забудови, відносно всієї площі орендованої ділянки. Таким чином, Прокурор вважає, що будучи достеменно обізнаними про те, що земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги, Одеська міська рада передала її в оренду юридичній особі, для цілей які суперечать цілям використання землі вказаної категорії.

При цьому, Прокурор вважає, що спірним рішенням ОМР від 14.12.2017 № 2822-VIІ всупереч встановленого законодавством порядку (без проведення земельних торгів) був затверджений проект землеустрою та надано в оренду ТОВ «Кредо і Ко» земельну ділянку площею 0,3099 га (з яких ділянка площею 0, 2767 га - вільна від забудови) для експлуатації та обслуговування нежилих будівель адміністративного призначення та благоустрою території. Водночас, як на спірній земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна, загальною площею лише 331,9 м2, право власності на які ТОВ Кредо і Ко» набуло на підставі договорів купівлі-продажу. Наведене, на переконання прокурора, призвело до недоотримання місцевим бюджетом коштів, оскільки надання земель на засадах конкурсних торгів є запорукою надходження більшого обсягу грошових коштів, адже ціна за якою відповідні фізичні та юридичні особи отримують права на земельні ділянки поза процедурою земельних торгів є лише початковою.

Прокурор також вказує на те, що з висновку державної експертизи землевпорядної документації від 08.12.2017 №2134-17 (п.11) вбачається що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Кредо і Ко» не в повній мірі відповідав вимогам чинного законодавства України та був повернутий на доопрацювання. Серед іншого, вказано на необхідність долучити погодження проекту землеустрою з органами виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природнього середовища та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства відповідно до вимог ст. 186 Земельного кодексу України, однак, данні щодо усунення вказаних недоліків у проекті землеустрою відсутні, що є окремою підставою для скасування оспорюваного рішення ОМР від 14.12.2017.

На думку прокурора, ТОВ «Кредо і Ко» фактично не мало наміру використовувати відведену земельну ділянку саме для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі адміністративного призначення, вже розміщеної на цій території, а його дії були спрямовані на отримання у користування земельної ділянки площею 0,3099 га для будівництва елітного апарт-комплексу, що заборонено чинним законодавством у нормативно-визначених межах прибережної захисної смуги. При цьому, територія на якій ТОВ «Кредо і Ко» заплановано будівництво відповідно до Генерального плану м. Одеси та Зонінгу м. Одеси відноситься до зони Р-Зп, тобто зелених зон загального користування, а відтак здійснення будівництва у вказаній зоні заборонено.

Прокурор вважає прийняте Одеською міською радою рішення ОМР від 14.12.2017 № 2822-VІІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3099 га, за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога 151А, 151Б, 151В, присвоєння нової адреси, та надання її в оренду ТОВ «Кредо і Ко» незаконним і є підставою для його скасування в судовому порядку.

Враховуючи незаконність рішення ОМР від 14.12.2017 № 2822-VII, якими передбачено передачу ТОВ «Кредо і Ко» спірної земельної ділянки, яка знаходиться в межах прибережної захисної смуги, прокурор також вважає, що договір оренди вищевказаної земельної ділянки, укладений 23.02.2018 між Одеською міською радою та ТОВ «Кредо і Ко», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрованим у реєстрі за № 248 також має бути визнаний недійсним.

Ухвалою місцевого господарського суду від 23.12.2021 відкрито провадження у справі №916/3930/21.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.09.2022 у справі №916/3930/21 у задоволенні позові відмовлено повністю; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.12.2021у справі № 916/3930/21; судові витрати по справі №916/3930/21 покладено на Одеську обласну прокуратуру.

Вказане рішення місцевого господарського суду обгрунтоване наступним.

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду місцевий господарський суд вказав, що питання відчуження комунальної власності, згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є виключною компетенцією Одеської міської ради, яка повинна представляти інтереси територіальної громади, проте ухвалила рішення всупереч таким інтересам, у зв`язку з чим захистити права територіальної громади у даному випадку може лише прокуратура шляхом реалізації повноважень, наданих їй державою в порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 53 ГПК України.

Щодо обмежень у здійсненні господарської діяльності на спірній земельній ділянці суд дійшов висновку, що земельна ділянка (кадастровий номер 5110136900:35:001:0028), площею 0,3099 га, за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 151 А, незважаючи на відсутність відповідного проекту землеустрою щодо визначення прибережної захисної суги, знаходиться у прибережній захисній смузі Чорного моря у м. Одесі. Водночас, на думку суду, вказане жодним чином не свідчить про протиправність оскаржуваного рішення ОМР, оскільки судом встановлено, що як в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, м. Одеса, Фонтанська дорога, 151 А в оренду ТОВ «Кредо і Ко», так й в оспорюваному договорі оренди вказаної земельної ділянки від 23.02.2018, укладеному між Одеською міською радою та ТОВ «Кредо і Ко», враховані та зазначені всі обмеження для здійснення на ній господарської діяльності, встановлені законом.

Щодо зауважень державної експертизи землевпорядної документації по проекту землеустрою судом зазначено, що земельні ділянки в межах прибережних захисних смуг можуть належати до будь-якої категорії земель. Враховуючи інформацію, наявну в проекті відведення земельної ділянки, висновках відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування за результатами розгляду проекту відведення спірної земельної ділянки, зазначений проект не підлягає погодженню. За таких обставин, суд вважає, що в порядку ст.ст. 73, 74, 76, 77 ГПК України прокуратурою належних та допустимих доказів на спростування висновків контролюючих органів, що погодили проект землеустрою, суду не надано, а наявність порушень відповідачами чинного законодавства не доведено.

Окрім того, з урахуванням принципів належного урядування суд зазначає, що спірна земельна ділянка була отримана ТОВ «Кредо і Ко» в оренду в результаті проведення державними органами та органами місцевого самоврядування законодавчо встановлених процедур. А отже, відповідальність за вказані процедури у жодному випадку не може покладатися на ТОВ «Кредо і Ко», яке розраховувало на їх належність та легітимність, тому, оскільки Прокурор не довів суду належними та допустимим доказами незаконності рішення Одеської міської ради від 14.12.2017 № 2822-VІІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3099 га за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 151-А та надання її в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредо і Ко», суд приходить до висновку, що підстави для визнання незаконним зазначеного рішення відсутні, а відтак, позов Прокурора у цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо необґрунтованості площі спірної земельної ділянки та не проведення аукціону суд першої інстанції вказав, що Прокурор у справі не довів суду необхідність та можливість проведення земельних торгів, а отже, і отримання земельної ділянки у користування у поза конкурентний спосіб, також останній не підтвердив свої доводи про безпідставне, значне перевищення площі земельної ділянки, наданої в оренду ТОВ «Кредо і Ко» та належним чином не спростував того факту, що визначена у проекті землеустрою площа спірної земельної ділянки є необхідною для обслуговування об`єктів нерухомості, належних ТОВ «Кредо і Ко», оскільки докази, що підтверджують розмір площі земельної ділянки та є частиною затвердженого проекту землеустрою, є більш вірогідними ніж аргументи, надані Прокурором у підтвердження своєї правової позиції щодо розміру спірної земельної ділянки.

З огляду на вказане, оскільки вимоги про визнання недійсним договору оренди є похідними, підстав для задоволення позову в цій частині, на думку суду, також відсутні, оскільки як вже було зазначено судом, підстав для визнання рішення Одеської міської ради №2822-VII від 14.12.2017 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,3099 га, за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 151А, та надання її в оренду ТОВ «Кредо і Ко», на підставі яких між Одеською міською радою та ТОВ «Кредо і Ко» був укладений договір оренди землі від 23.02.2018, незаконними немає.

Також суд зазначив, що питання законності будівництва комплексу нерухомого майна на спірній земельній ділянці відноситься до юрисдикції адміністративного суду, тому суд не прийняв та не надав оцінки відповідним аргументам Прокурора, викладеним у його позові з цього питання.

Щодо зобов`язання повернути Одеській міській раді земельну ділянку, площею 0,3099га місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки Прокурором не заперечується, що у ТОВ «Кредо і Ко» існує право на нове будівництво адміністративної будівлі, допоміжних споруд та інфраструктури відпочинку, розпочатого на підставі отриманих дозвільних документів на підставі отриманих у встановленому законом порядку дозвільних документів на будівництво, не наведено належних та допустимих доказів того, що зазначені дозвільні документи визнані недійсними або скасовані, у зв`язку з чим позовні вимоги про зобов`язання ТОВ «Кредо і Ко» повернути Одеській міській раді спірну земельну ділянку без вирішення питання щодо об`єкту триваючого будівництва за своїми наслідками становлять втручання прокурора у право ТОВ «Кредо і Ко» на мирне володіння своїм майном, передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з тим, Одеську міську раду, на користь якої Прокурор просить зобов`язати ТОВ «Кредо і Ко» повернути спірну земельну ділянку, ним визначено в якості Відповідача. При цьому, зобов`язання одного відповідача виконати певні дії на користь іншого відповідача господарським процесуальним законодавством не передбачено, що, у сукупності з вищенаведеним, зумовлює відмову й у задоволенні вказаних позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, 30.09.2022 заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи вимоги та доводи апеляційної скарги прокурор зазначає, що будучи обізнаною з тим, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, ОМР передала її в оренду ТОВ «Кредо і Ко» для цілей, що суперечать режиму використання земель водного фонду.

На думку прокурора, враховуючи встановлення судом неоформлення попереднім власником нерухомого майна (малим приватним підприємством «КІН») права користування спірною земельною ділянкою, до ТОВ «Кредо і Ко» не перейшло відповідне речове право на землю.

Окрім цього, прокурор стверджує, що вільна від забудови частина земельної ділянки площею 0,2767 га не відноситься до земель, які на підставі ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах, а тому не могла надаватися ТОВ «Кредо і Ко» інакше, ніж за наслідками земельних торгів.

На думку прокурора, ТОВ «Кредо і Ко» не мало права отримувати спірну земельну ділянку у користування для експлуатації та обслуговування будівель такої великої площі, оскільки площа під будівлями складає 0,03319 га, що більше виділеної земельної ділянки (0,3099 га) на 0,2767 га, тобто більше, ніж у 8 разів. Площа земельної ділянки під будівлями складає лише 10,7% від площі земельної ділянки, що була надана в оренду.

Скаржник наголошує, що ТОВ «Кредо і Ко» фактично не мало наміру використовувати відведену земельну ділянку саме для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі адміністративного призначення, а дії ТОВ «Кредо і Ко» були спрямовані на отримання у користування земельної ділянки площею 0,3099 га для будівництва елітного апарт-комплексу в позаконкурентний спосіб, що заборонено чинним законодавством у нормативно визначених межах прибережної захисної смуги Чорного моря.

Крім того, судом зроблено помилковий висновок, що питання законності будівництва комплексу нерухомого майна на спірній земельній ділянці відноситься до юрисдикції адміністративного суду та є предметом розгляду в адміністративній справі №420/5820/20, яка розглядається Одеським окружним адміністративним судом, оскільки жоден з учасників адміністративної справи № 420/5820/20 не брав участі в розгляді Господарським судом Одеської області справи №916/3930/21, тобто зазначена адміністративна справа не має преюдиційного значення для цієї господарської справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Кредо і Ко» вважає апеляційну скаргу безпідставною, а оскаржуване рішення обгрунтованим та таким, що прийняте з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Зокрема, відповідач зазначає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо того, що сам факт розташування земельної ділянки у прибережній захисній смузі Чорного моря у м. Одесі не свідчить про незаконність оскаржуваного рішення ОМР, оскільки спірна земельна ділянка була передана з дотриманням положень ч.4 ст. 59 Земельного кодексу, тобто для оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей.

Земельний кодекс України не забороняє відводити та, в подальшому, використовувати земельні ділянки в межах прибережної захисної смути уздовж моря з метою будівництва та обслуговування об?єктів рекреаційного призначення або експлуатацію тa обслуговування вже побудованих нежилих будівель адміністративного призначення та благоустрою території.

Також ТОВ «Кредо і Ко» зазначає, що розташування на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 1514, 151Б, 151В нежилих будівель, які перебувають у власності ТОВ «Кредо і Ко» свідчить про те, що відповідно Відповідач відноситься до юридичної особи, визначеної частиною другою ст. 134 Земельного кодексу України, у зв?язку з чим у відповідності до ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Таким чином, на думку відповідача, вказані нежилі будівлі перебувають у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко", то відповідно земельна ділянка, на якій вони розташовані та вид використання якої визначено для експлуатації та обслуговування нежилих будівель адміністративного призначення та благоустрою території, не підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). що у свою чергу спростовує доводи прокурора щодо необхідності у даному випадку проведення земельних торгів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення господарського суду Одеської області від 01.09.2022 та призначено справу № 916/3930/21 до розгляду на 29.11.2022р. о 11:00.

Протокольною ухвалою суду від 29.11.2022 оголошено перерву до 24.01.2023.

Відповідно до наказу в.о. голови суду від 19.01.2023 №18-к суддя Діброва Г.І. перебувала у відрядженні з 22.01.2023 по 24.01.2023.

За таких обставин, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про необхідність призначення справи №916/3930/21 до розгляду на іншу дату, тобто на 07.03.2023 о 11:00.

Між тим, Відповідно до наказу голови суду від 02.03.2023 №33-в суддя Діброва Г.І. перебувала у відпустці з 06.03.2023 по 10.03.2023.

За таких обставин, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про необхідність призначення справи №916/3930/21 до розгляду на іншу дату, тобто на 28.03.2023 о 12:30.

В судовому засіданні 28.03.2023 оголошено перерву в розгляді апеляційної скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 01.09.2022 у справі №916/3930/21 до 25.04.2023 об 11:00.

В судовому засіданні 25.04.2023 прийняли участь представник прокуратури, Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко", представник Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників прокуратури, Одеської міської ради та ТОВ «Кредо і Ко», Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Переглядаючи рішення місцевого господарського суду, колегія суддів зазначає, що первинним питанням в межах спірних правовідносин, яке підлягає дослідженню та перевірці, є саме наявність або відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави у відповідних правовідносинах в особі обраного ним відповідного органу.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

Так, як вбачається з матеріалів справи заявлені прокуратурою вимоги подано до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та територіальної громади міста Одеси.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності, орган місцевого самоврядування - Одеська міська рада, всупереч інтересам територіальної громади прийняла незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, порушивши встановлений порядок. Тому Одеська міська рада визначена прокурором відповідачем у цій справі.

Прокурор стверджував, що в даному спорі органом, який мав би здійснювати захист інтересів держави є Головне Управління Держгеокадастру в Одеській області, оскільки останній як орган контролю наділений правом на звернення до суду з відповідними позовними вимогами про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради та мав можливість звернутися до суду. Будучи обізнаним про можливе порушення, Головне Управління Держгеокадастру в Одеській області, як орган контролю не вжив достатніх заходів, спрямованих на усунення порушень чинного законодавства, тому прокурор звернувся до місцевого господарського суду в інтересах держави саме в особі Держгеокадастру та територіальної громади міста Одеси.

Суд першої інстанції встановив наявність у прокурора права на звернення до суду з вказаним позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та розглянув справу по суті.

Разом з тим колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для представництва Прокуратури в інтересах держави в особі Держгеокадастру в Одеській області, з огляду на таке.

Згідно із частинами другою та третьою статті 4 ГПК України державні органи та органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що держава може вступати в цивільні (господарські) та адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цих правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з абзацами першим - третім частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, що суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII, застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункти 50, 51 указаної постанови).

У Рішенні № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 року, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», Конституційний Суд України у процесі дослідження встановив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як вже зазначалося вище, прокурором визначено, що в даному спорі органом, який мав би здійснювати захист інтересів держави є Головне Управління Держгеокадастру в Одеській області.

Судова колегія не погоджується з цим, та вважає необхідним дослідити повноваження Держгеокадастру та визначити наявність у прокурора права на звернення до суду з вказаним позовом в інтересах держави самостійно або в особі відповідних органів.

Згідно з абзацом п`ятим статті 15-2 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

З наведених норм права вбачається, що до повноважень Держгеокадастру віднесено функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України), а також державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності (абзац п`ятий статті 15-2 Земельного кодексу України).

Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (частина друга статті 188 Земельного кодексу України).

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля визначено Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (тут і далі - в редакції, чинній на момент подання позовної заяви Прокуратурою).

За визначенням, наведеним у статті 1 вказаного Закону, охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

За змістом статті 2 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.

Органи, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, проведення моніторингу родючості ґрунтів, визначені статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Так, державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний контроль за використанням та охороною земель також здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом, у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю (частина перша статті 5 вказаного Закону). Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (частина друга статті 5 зазначеного Закону). Моніторинг родючості ґрунтів земель сільськогосподарського призначення та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення проводить центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики (частина третя статті 5 наведеного Закону).

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (у редакції на час подання Прокуратурою позову, далі - Положення) центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

З аналізу завдань, покладених на Держгеокадастр пунктом 4 Положення, вбачається, що Держгеокадастр є як центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, так і центральним органом, який забезпечує реалізацію державної політики зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, на які законом покладено різні повноваження.

Згідно зі статтею 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Здійснення вказаних у статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, належить до державного контролю за використанням та охороною земель.

Так, за частиною першою цієї статті державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (частина друга статті 5 Закону № 963-IV). Моніторинг родючості ґрунтів земель сільськогосподарського призначення та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення проводить центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики (частина третя статті 5 Закону № 963-IV).

За змістом статті 6 цього ж Закону до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, зокрема, віднесено:

- здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок тощо;

- внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо: приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель; обмеження або зупинення освоєння земельних ділянок у разі розробки корисних копалин, у тому числі торфу, проведення геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт з порушенням вимог земельного законодавства України; припинення будівництва та експлуатації об`єктів у разі порушення вимог земельного законодавства України до повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків; припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону;

- одержання в установленому законодавством порядкувід органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників і користувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань;

- видачі спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок відповідно до затверджених в установленому законом порядку проектів;

- участь у розробці нормативно-правових актів з питань державного контролю за використанням та охороною земель;

- вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам;

- вирішення інших питань відповідно до закону.

Разом із цим статтею 7 зазначеного Закону окремо визначені повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, зокрема:

- здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині: додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель; консервації деградованих і малопродуктивних земель; збереження водно-болотних угідь; виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок; здійснення заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; додержання встановленого законодавством України режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; додержання вимог екологічної безпеки під час транспортування, зберігання, використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів; додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель; додержання вимог екологічної безпеки при розробленні нової техніки і технологій для обробки ґрунтів, а також під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств, споруд та інших об`єктів;

-проведення лабораторного аналізу стану забруднення земель, у тому числі радіоактивного, в зонах безпосереднього впливу викидів і скидів підприємствами забруднюючих речовин, а також у разі виникнення аварій та надзвичайних ситуацій;

-участь у розробці нормативно-правових актів у сфері охорони земель;

-організація ліквідації екологічних наслідків аварій, залучення до цього підприємств, установ, організацій незалежно від підпорядкування та форм власності, а також громадян;

-вирішення інших питань відповідно до закону.

Отже, позов у даній справі поданий в межах спору про право користування земельною ділянкою, у якому територіальна громада міста Одеси є учасником цивільних відносин та стороною спору. Територіальна громада здійснює свої цивільні права та обов`язки через орган місцевого самоврядування в межах його компетенції, встановленої законом, - Одеської міської ради, замість якої й діє прокурор, а не в межах відносин, зазначених у статті 1 Закону № 963-IV.

Відтак, враховуючи , що власником спірної земельної ділянки є Одеська міська рада, і спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності, вона не є землею сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тож Держгеокадастр у цьому випадку не наділений повноваженнями розпорядника цими землями, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (в частині дотримання земельного законодавства) не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовними вимогами про скасування рішень органу місцевого самоврядування та визнання недійсним договору оренди. Тому визначення прокурором Держгеокадастру в Одеській області в якості органу, який наділений повноваженнями у спірних правовідносинах на звернення до суду є помилковим.

З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконних рішень, судова колегія вважає, що прокурору необхідно було звернутися до суду як самостійному позивачу в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки.

Таким чином, судова колегія вважає, що немає підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Держгеокадастру в Одеській області в суді в межах цього спору.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначила, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду).

Аналогічного висновку щодо застосування наведеної норми процесуального права прийшов і Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2019 року в справі № 925/226/18.

Таким чином, згідно пункту 2 частини 1 статті 226, частини 1 статті 278 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення Господарського суду Одеської області від 01.09.2022 у справі №916/3930/21, а позов заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення земельної ділянки - залишає без розгляду.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Водночас, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про порушення норм процесуального права, що в силу дії пункту 4 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 4 частини 1 статті 275 ГПК України.

Судові витрати, в силу дії приписів ст. 129 ГПК України, за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на прокурора.

Керуючись ст.ст. 129, 226, 269, 270, 273, 275, 277, 278, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 01.09.2022 у справі №916/3930/21 - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 01.09.2022 у справі №916/3930/21 - скасувати.

Позов заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення земельної ділянки - залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 08.05.2023 у зв`язку з перебуванням судді-члена колегії Г.І. Діброви у відрядженні відповідно до наказу В.о. голови суду від 02.05.2023 №95-к.

Головуючий суддя А.І. Ярош

судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська