Постанова

від 25.04.2023 по справі 916/3930/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/3930/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І,

суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Дичко В.О.

від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області: не з`явився

від Одеської міської ради: Танасійчук Г.М.

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко": Поправка Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на ухвалу господарського суду Одеської області від 01.09.2022 про закриття провадження у справі, суддя в Інстанції Цісельський О.В., повний текст якої складено 06.09.2022 в м. Одесі

у справі №916/3930/21

за позовом: заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади міста Одеси та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області

до відповідачів:

1) Одеської міської ради;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади міста Одеси та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко", в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 14.12.2017 № 2822-VІІ "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3099 га за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 151-А та надання її в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 23.02.2018, укладений між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко" зареєстрований у реєстрі правочинів за №248;

- застосувати наслідки недійсності договору оренди земельної ділянки від 23.02.2018, а саме: зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко" повернути Одеській міській раді земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 5110136900:35:001:0028, площею 0,3099 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 151-А.

В обґрунтування пред`явлених вимог прокурор, посилаючись на приписи ст. ст. 59, 60, 61, 62 Земельного кодексу України, ст. 88, 90 Водного кодексу України (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) зазначав, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу. Як стверджує Прокурор, спірна земельна знаходиться на відстані від урізу Чорного моря меншої, ніж та що передбачена вимогами чинного законодавства України, тому, на думку прокурора, самим оспорюваним договором оренди від 23.02.2018 передбачено обмеження щодо використання земельної ділянки, а саме встановлена водоохоронна зона та зона особливого режиму забудови, відносно всієї площі орендованої ділянки. Таким чином, Прокурор вважає, що будучи достеменно обізнаними про те, що земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги, Одеська міська рада передала її в оренду юридичній особі, для цілей які суперечать цілям використання землі вказаної категорії.

При цьому, Прокурор вважає, що спірним рішенням ОМР від 14.12.2017 № 2822-VIІ всупереч встановленого законодавством порядку (без проведення земельних торгів) був затверджений проект землеустрою та надано в оренду ТОВ «Кредо і Ко» земельну ділянку площею 0,3099 га (з яких ділянка площею 0, 2767 га - вільна від забудови) для експлуатації та обслуговування нежилих будівель адміністративного призначення та благоустрою території. Водночас, як на спірній земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна, загальною площею лише 331,9 м2, право власності на які ТОВ Кредо і Ко» набуло на підставі договорів купівлі-продажу. Наведене, на переконання прокурора, призвело до недоотримання місцевим бюджетом коштів, оскільки надання земель на засадах конкурсних торгів є запорукою надходження більшого обсягу грошових коштів, адже ціна за якою відповідні фізичні та юридичні особи отримують права на земельні ділянки поза процедурою земельних торгів є лише початковою.

Прокурор також вказує на те, що з висновку державної експертизи землевпорядної документації від 08.12.2017 №2134-17 (п.11) вбачаєтеся що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Кредо і Ко» не в повній мірі відповідав вимогам чинного законодавства України та був повернутий на доопрацювання. Серед іншого, вказано на необхідність долучити погодження проекту землеустрою з органами виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природнього середовища та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства відповідно до вимог ст. 186 Земельного кодексу України, однак, данні щодо усунення вказаних недоліків у проекті землеустрою відсутні, що є окремою підставою для скасування оспорюваного рішення ОМР від 14.12.2017.

На думку прокурора, ТОВ «Кредо і Ко» фактично не мало наміру використовувати відведену земельну ділянку саме для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі адміністративного призначення, вже розміщеної на цій території, а його дії були спрямовані на отримання у користування земельної ділянки площею 0,3099 га для будівництва елітного апарт-комплексу, що заборонено чинним законодавством у нормативно-визначених межах прибережної захисної смуги. При цьому, територія на якій ТОВ «Кредо і Ко» заплановано будівництво відповідно до Генерального плану м. Одеси та Зонінгу м. Одеси відноситься до зони Р-Зп, тобто зелених зон загального користування, а відтак здійснення будівництва у вказаній зоні заборонено.

З огляду на викладене, прокурор вважає прийняте Одеською міською радою рішення ОМР від 14.12.2017 № 2822-VІІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3099 га, за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога 151А, 151Б, 151В, присвоєння нової адреси, та надання її в оренду ТОВ «Кредо і Ко» незаконним і є підставою для його скасування в судовому порядку.

Враховуючи незаконність рішення ОМР від 14.12.2017 № 2822-VII, якими передбачено передачу ТОВ «Кредо і Ко» спірної земельної ділянки, яка знаходиться в межах прибережної захисної смуги, прокурор також вважає, що договір оренди вищевказаної земельної ділянки, укладений 23.02.2018 між Одеською міською радою та ТОВ «Кредо і Ко», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрованим у реєстрі за № 248 також має бути визнаний недійсним.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.09.2022 провадження у справі №916/3930/21 за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади міста Одеси до Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення земельної ділянки закрито.

Суд керуючись п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України прийшов до висновку про наявність підстав для закриття провадження у зв`язку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства через відсутність у прокурора підстав для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення з цим позовом в інтересах держави в особі територіальної громади міста Одеси.

Зокрема, місцевий господарський суд зазначив, що територіальна громада міста Одеси не являється окремою зареєстрованою у встановленому законом порядку юридичною особою, та як наслідок в останньої відсутні повноваження на звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Отже, територіальна громада міста Одеси здійснює свої цивільні права та обов`язки через орган місцевого самоврядування - Одеську міську раду.

Як зазначає прокурор, підставою для представництва інтересів держави стало перевищення Одеською міською радою як органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді міста, встановлених законом меж її владних повноважень, а також необхідністю захисту інтересів держави в частині забезпечення права місцевої громади розпоряджатися майном територіальної громади.

Однак, як вбачається з позовної заяви, визначаючи відповідачем Одеську міську раду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звертається з позовом в інтересах держави в особі територіальної громади міста Одеси (уповноваженим органом якої є Одеська міська рада) та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, що суперечить ст.ст. 4, 45 ГПК України, згідно якої позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, а відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції постановлено оскаржувану ухвалу з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, а також порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, що призвело до необґрунтованого закриття провадження у справі № 916/3930/21.

Зокрема, прокурор зазначив про те, що Одеська міська рада, при прийнятті оспорюваного рішення внаслідок допущених порушень, розпорядилась земельною ділянкою всупереч нормам земельного, водного та містобудівного законодавства, а відтак діяла всупереч інтересам територіальної громади міста Одеси та, відповідно, держави, внаслідок чого позбавила територіальну громаду права користування земельною ділянкою прибережної захисної смуги Чорного моря.

Про наявні порушення Одеська обласна прокуратура повідомляла Одеську міську раду листом від 23.07.2021 за № 15/1/1-1540вих-21, проте належних заходів щодо усунення виявлених порушень Одеською міською радою в розумний строк не вжито, про що свідчить її лист від 05.08.2021 за № 01-19/405.

З огляду на викладене, задля того, щоб інтереси держави не залишились незахищеними, а земельна ділянка була повернута в комунальну власність, Одеська обласна прокуратура звернулась до суду з цим позовом в інтересах держави саме в особі територіальної громади міста Одеси згідно з вимогами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме у зв`язку з відсутністю у територіальної громади міста Одеси повноважень на звернення до суду за захистом порушених прав.

Також прокурор посилався на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, згідно з яким територіальна громада є учасником цивільних відносин та стороною спору. Територіальна громада здійснює свої цивільні права та обов`язки через орган місцевого самоврядування в межах його компетенції, встановленої законом, замість якого й діє прокурор.

У відзиві на апеляційну скаргу "Кредо і Ко" заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури на ухвалу господарського суду Одеської області від 01.09.2022 до надходження матеріалів справи №916/3930/21 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи № 916/3930/21 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

23.09.2022 матеріали справи № 916/3930/21 надійшли на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на ухвалу господарського суду Одеської області від 01.09.2022 та призначено справу № 916/3930/21 до розгляду на 03.11.2022р. о 12:30.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2022 оголошено перерву в розгляді апеляційної скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури на ухвалу господарського суду Одеської області від 01.09.2022 у справі 916/3930/21 до 29.11.2022 о 11:20 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 відкладено розгляд справи №916/3930/21 до 24.01.2023

Відповідно до наказу в.о. голови суду від 19.01.2023 №18-к суддя Діброва Г.І. буде перебувати у відрядженні з 22.01.2023 по 24.01.2023.

За таких обставин, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про необхідність призначення справи №916/3930/21 до розгляду на іншу дату, тобто на 07.03.2023 о 11:30.

Відповідно до наказу голови суду від 02.03.2023 №33-в суддя Діброва Г.І. перебувала у відпустці з 06.03.2023 по 10.03.2023, за таких обставин, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про необхідність призначення справи №916/3930/21 до розгляду на іншу дату, тобто на 28.03.2023 о 12:45.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 оголошено перерву в розгляді апеляційної скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури на ухвалу господарського суду Одеської області від 01.09.2022 у справі 916/3930/21 до 25.04.2023 об 11:30.

В судовому засіданні 25.04.2023 прийняли участь представник прокуратури, Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко", представник Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників прокуратури, Одеської міської ради та ТОВ «Кредо і Ко», Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали, виходячи з наступного.

Переглядаючи ухвалу місцевого господарського суду, колегія суддів зазначає, що первинним питанням в межах спірних правовідносин, яке підлягає дослідженню та перевірці, є саме наявність або відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави у відповідних правовідносинах в особі обраного ним відповідного органу.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

Так, як вбачається з матеріалів справи заявлені прокуратурою вимоги подано до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та територіальної громади міста Одеси.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави в особі територіальної громади міста Одеси тим, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності, орган місцевого самоврядування - Одеська міська рада, всупереч інтересам територіальної громади прийняла незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, порушивши встановлений порядок. Тому прокурор Одеська міська рада визначена прокурором відповідачем у цій справі.

Суд першої інстанції зазначив, що визначаючи відповідачем Одеську міську раду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звертається з позовом в інтересах держави в особі територіальної громади міста Одеси (уповноваженим органом якої є Одеська міська рада), що суперечить ст. ст. 4, 45 ГПК України, згідно якої позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, а відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Зважаючи на наведене, місцевий господарський суд керуючись п.1. ч.1. ст. 231 ГПК України прийшов до висновку про наявність підстав для закриття провадження у зв`язку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства через відсутність у прокурора підстав для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення з цим позовом в інтересах держави в особі територіальної громади міста Одеси (яка не є самостійною юридичною особою та, відповідно, позивачем), оскільки прокурором не дотримано процедури, передбаченої нормами статтей 45, 53 ГПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо представництва прокурором інтересів держави в особі територіальної громади міста Одеси (уповноваженим органом якої є Одеська міська рада) в даному спорі та наявності підстав для закриття провадження у цій справі , виходячи з наступного.

Згідно із частинами другою та третьою статті 4 ГПК України державні органи та органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що держава може вступати в цивільні (господарські) та адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цих правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим»( постанова ВП Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Як вбачається зі змісту позовної заяви, в обґрунтування підстав представництва інтересів держави в особі територіальної громади міста Одеси у цьому спорі, прокурор зазначив, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності, орган місцевого самоврядування - Одеська міська рада, всупереч інтересам територіальної громади прийняла незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Територіальна громада міста Одеси, як власник спірної земельної ділянки делегує Одеській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від ії (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та безпосереднім інтересам територіальної громади.

Натомість, Одеська міська рада при прийнятті оспорюваного рішення внаслідок допущених порушень розпорядилась земельною ділянкою усупереч норм чинного законодавства, а відтак діяла всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, і держави, внаслідок чого позбавила територіальну громаду права розпорядження земельною ділянкою прибережної захисної смуги.

Розпорядження Одеською міською радою земельною ділянкою всупереч вимогам законодавства, не може вважатись вираженням волі територіальної громади.

Водночас, територіальна громада міста Одеси не являється окремою зареєстрованою у встановленому законом порядку юридичною особою, як наслідок в останньої відсутні повноваження на звернення до суду за захистом порушених прав.

Тому, прокурор, посилаючись на відсутність іншого органу, який міг би здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади, враховуючи необхідність захисту не окремої особи, а всієї територіальної громади, вважає необхідним звернутися з відповідним позовом до суду в інтересах держави в особі територіальної громади міста Одеси.

З таким твердженням прокурора судова колегія погодитися не може, з огляду на наступне.

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об?єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об?єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр.

Згідно із ст.2 Закону місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об?єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селиш, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавці органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ст. 10 Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Порядок набуття територіальними громадами цивільної правоздатності передбачений ст.172 ЦК України, відповідно до якої територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов?язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За приписами статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до положень частини 5 статті 16 та частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Статуту територіальної громади міста Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 25.08.2011 № 1240-VI (далі - Статут), Статут є основним місцевим нормативно-правовим актом міської громади, має вищу юридичну силу в системі нормативно-правових актів органів та посадових осіб міського самоврядування на території міста. Рішення та інші акти органів та посадових осіб міського самоврядування та акти органів самоорганізації населення на території міста мають відповідати Статуту. Статут є актом прямої дії.

На підставі ч. 3 ст. 1 Статуту він є обов`язковим для виконання всіма органами місцевого самоврядування, органами державної влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, що діють на території міста, їх посадовими та службовими особами, а також громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які постійно або тимчасово перебувають на території міста.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Статуту міська громада - первинний суб`єкт місцевого самоврядування на території міста, основний носій його функцій і повноважень.

Статтею 38 Статуту визначено, що міській громаді належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи міського бюджету, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Суб`єктом права комунальної власності в місті Одесі є міська громада.

Таким чином, територіальна громада міста Одеси, яка є власником спірної земельної ділянки, делегує Одеській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом.

Отже, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства і безпосереднім інтересам територіальної громади.

Прокурор зазначає підставу для представництва інтересів держави - перевищення Одеською міською радою як органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді міста, встановлених законом меж її владних повноважень, а також необхідністю захисту інтересів держави в частині забезпечення права місцевої громади розпоряджатися майном територіальної громади.

При цьому, у разі порушення права на земельну ділянку його захист, у тому числі у визначений статтями 21, 393 ЦК України та пунктом "г" частини 3 статті 152 ЗК України спосіб, здійснюється власником земельної ділянки або її землекористувачем, а, відповідно, право на звернення із таким позовом належить власнику, землекористувачу цієї ділянки або особі, яка відповідно до законодавства уповноважена та має право в інтересах власника земельної ділянки або землекористувача звертатись за захистом його порушеного права із одночасним обґрунтуванням в позовній заяві підстав для звернення уповноваженої особи із позовом в інтересах власника земельної ділянки або землекористувача.

Отже, колегія суддів зазначає, що у цьому спорі є орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів місцевої територіальної громади у спірних правовідносинах, - Одеська міська рада, чим спростовується твердження Прокурора про відсутність такого органу.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 25.05.2021 у справі № 916/3638/20.

Втім, прокурор зазначає про те, що, приймаючи оспорювані рішення та укладаючи оспорюваний договір, саме Одеська міська рада порушила норми чинного законодавства, у зв`язку з чим, зокрема, цей орган і було правомірно визначено відповідачем.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа №761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення:

захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу в інтересах держави в особі територіальної громади міста Одеси про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради, відповідачем визначив Одеську міську раду.

Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) в інтересах територіальної громади Одеської міської ради до неї самої Одеської міської ради.

Відповідно до частин 2, 3 статті 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами ж є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

ГПК України взагалі не передбачає можливості поєднання сторін судового процесу в одній особі, не передбачає цей Кодекс і поняття "неналежний позивач", не визначає й механізму заміни останнього, позаяк положення Кодексу спрямовані на вирішення спору, якого не може бути із "самим собою".

Таким чином, у випадку встановлення судом процесуального випадку за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та ж сама особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору, як такого.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №917/468/19, № 922/1830/19.

Отже, звертаючись з позовом у даній справі, зокрема, до Одеської міської ради та визначаючи в якості органу, що уповноважений на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а саме в особі територіальної громади Одеської міської ради, прокурор фактично створив спір, за яким позивачем та відповідачів у справі є одна і так ж особа - Одеська міська рада.

Також , у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду вирішила спір за вимогами прокурора до сільської ради та фізичних осіб - первинного, проміжного та кінцевого набувачів - про: 1) визнання незаконним і скасування рішення цієї ради у частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність первинному набувачеві земельної ділянки для ведення садівництва із земель, не наданих у власність і постійне користування; 2) визнання незаконним і скасування рішення сільради у частині затвердження первинному набувачеві проекту із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з ведення садівництва на будівництво й обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, що є категорією земель житлової та громадської забудови; 3) визнання недійсним і скасування виданого первинному набувачеві державного акта на право власності на земельну ділянку; 4) витребування останньої від кінцевого набувача на користь територіальної громади в особі сільради.

У тій справі суди встановили, що земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади села. Суд апеляційної інстанції звернув увагу на таке:

1) прокурор, звертаючись із позовом, зазначив, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада. З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки;

2) прокурор наголошував на особливому режимі прибережних захисних смуг, їх значенні у формуванні водно-екологічного правопорядку та забезпеченні екологічної безпеки населення України; указав на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої права власності на земельну ділянку, так і публічного, суспільного інтересу як інтересу державного.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються із постановами Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

Наведена правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 28.09.2022 у справі №483/448/20.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що, оскаржуючи рішення Одеської міської ради в даному спорі прокурор мав звернутися до суду як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши Одеську міську раду відповідачем, оскільки оскаржується рішення останньої.

Посилання прокурора в апеляційній скарзі на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, де зазначено, що територіальна громада здійснює свої цивільні права та обов`язки через орган місцевого самоврядування в межах його компетенції, встановленої законом, замість якої й діє прокурор, а не в межах відносин, зазначених у статті 1 Закону № 963-IV, колегією суддів не приймаються до уваги у зв`язку з невірним його толкуванням в даних спірних правовідносинах, про що зазначено вище в постанові суду апеляційної інстанції.

З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів зазначає, що прокурор невірно звернувся до суду з вказаним позовом в інтересах держави в особі територіальної громади, оскільки в даному спорі власником земельної ділянки комунальної власності є саме Одеська міська рада. Втім, щоб уникнути парадоксального випадку щодо звернення позивача до позивача, суд апеляційної інстанції вважає, що у даному спорі прокурору необхідно було звертатися до суду в інтересах держави самостійно.

Крім того, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України як на підставу для закриття провадження у даній справі за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади міста Одеси до Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредо і Ко» про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення земельної ділянки виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Між тим, колегія суддів зазначає, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду).

Аналогічного висновку щодо застосування наведеної норми процесуального права прийшов і Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2019 року в справі № 925/226/18.

Судом також враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" неодноразово наголошував на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Таким чином, згідно пункту 2 частини 1 статті 226, частини 1 статті 278 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, скасовує ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.09.2022 у справі №916/3930/21 та приймає нове рішення, яким позов заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади міста Одеси до Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення земельної ділянки залишає без розгляду.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про порушення норм процесуального права, що в силу дії пункту 4 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 4 частини 1 статті 275 ГПК України.

Судові витрати, в силу дії приписів ст. 129 ГПК України, за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на прокурора.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 271, ч.1 п.4 275, -284, 287 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.09.2022 у справі №916/3930/21 - задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.09.2022 у справі №916/3930/21 - скасувати.

Позов заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади міста Одеси та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення земельної ділянки - залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 08.05.2023 у зв`язку з перебуванням судді-члена колегії Г.І. Діброви у відрядженні відповідно до наказу В.о. голови суду від 02.05.2023 №95-к.

Головуючий суддя А.І. Ярош

судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська