Рішення

від 25.04.2023 по справі 908/2083/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/151/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2023 справа № 908/2083/22

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДП ТРІОМЕТ" (бул. Центральний, буд. 25, прим. 158, м. Запоріжжя, 69005)

до відповідача приватного акціонерного товариства "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А.М. Кузьміна" (вул. Південне шосе, буд. 81, м. Запоріжжя, 69008)

про стягнення 2214218,06 грн.

Господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.

при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.

учасники справи:

від позивача: Алілуєв Д.Ю., довіреність № б/н від 29.04.2022

від відповідача: Білик О.В., довіреність № 108 від 20.12.2022

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП ТРІОМЕТ" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з приватного акціонерного товариства "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А.М. Кузьміна" 2219506,42 грн., які складаються з: 173599,80 грн. 3% річних та 2045906,62 грн. інфляційних втрат.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2022 справу № 908/2083/22 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 01.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2083/22, присвоєно справі номер провадження 18/151/22, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження. В ухвалі зазначено, що про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасників судового процесу буде повідомлено Господарським судом Запорізької області відповідною ухвалою додатково. Ухвалою від 13.01.2023 поновлено процесуальні строки розгляду справи, ухвалено продовжити розгляд справи та призначено підготовче засідання на 16.02.2023.

В судовому засіданні 16.02.2023 за усним клопотанням позивача суд поновив строк для подання відповіді на відзив; позивач просив надати додатковий час для ознайомлення з запереченнями на відповідь на відзив; подані документи судом залучено до матеріалів справи. У судовому засіданні оголошено протокольну ухвалу про перерву у підготовчому засіданні до 22.03.3023.

У зв`язку з перебуванням судді Левкут В.В. з 13.03.2023 по 27.03.2023 на лікарняному, судове засідання, призначене на 22.03.2023 о 09 год. 45 хв. не відбулось. Сторони телефонограмами повідомлені про неможливість проведення судового засідання 22.03.2023, про дату наступного судового засідання буде повідомлено додатково відповідною ухвалою.

Ухвалою від 28.03.2023 підготовче засідання призначене на 25.04.2023.

В судовому засіданні 25.04.2023 за письмовою згодою всіх учасників справи розпочато розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та зазначив про намір подати докази на підтвердження судових витрат потягом п`яти днів після винесення рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на встановлений рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.08.2022 у справі № 908/3215/21 факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №11210209 від 07.05.2021, що надає підстави для нарахування та стягнення у судовому порядку 3% річних і інфляційних втрат, визначених з 08.02.2022 по 14.09.2023. Посилаючись на приписи ст. 625 ЦК України, позивач просив позов задовольнити. До попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат позивач відніс 8000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Від відповідача 22.11.2022 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив з тих підстав, що рішення Господарського суду Запорізької області від 11.08.2022 у справі № 908/3215/21 в період з 15.08.2022 по 14.09.2022 виконано в повному обсязі у добровільному порядку, тому нарахування 3% річних та інфляційних втрат є безпідставним. Відповідач відзначив, що ПрАТ «Дніпроспецсталь» допущено прострочення в оплаті отриманого металобрухту у зв`язку із несвоєчасною оплатою покупцями металургійної продукції, для виробництва якої ПрАТ «Дніпроспецсталь» здійснювало закупівлю сировини - металобрухту, оплата якої стала предметом спору у справі № 908/3215/21. Також відповідач послався на засвідчені листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 форс-мажорні обставин, які з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності і з 24.02.2022 відсутні підстави для нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат. У зв`язку з введенням воєнного стану робота ПрАТ «Дніпроспецсталь» вимушено переведена в особливий режим та в подальшому відновлена, але частково і не в повному обсязі, що впливало на можливість роботи металургійного виробництва, реалізацію продукції, а відтак на своєчасність виконання грошових зобов`язань. Відповідач вважає, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» № 2120-ІХ від 15.03.2022 та прийнятою КМУ постановою № 206 від 05.03.2022 нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість, заборонено. Крім того, відповідач, посилаючись на ч. 2 ст. 616 ЦК України та ст. 232 ГК України, зазначив, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат на вже погашену заборгованість під час воєнного стану в Україні на користь позивача є збагаченням кредитора за рахунок боржника. Щодо наданих позивачем розрахунків, відповідач вказав на допущені помилки при визначення інфляційних втрат за період прострочення січень-лютий на суму 546991,00 грн. та за період прострочення січень-серпень на суму 506356,50 грн. (двічі нарахований коефіцієнт 1,013* та безпідставно нарахований коефіцієнт 1,011*). Відносно заявлених позивачем 8000,00 грн. витрат на правничу допомогу відповідач визнав їх непідтвердженими та завищеними. Відзначив, що договір про надання правової допомоги від 30.04.2021 з адвокатом Алілуєвим Д.Ю. укладений позивачем взагалі на надання правової допомоги, а не у зв`язку з розглядом справи № 908/2083/22, а довіреність від 29.04.2022 видана Алілуєву Д.Ю. не як адвокату, а як фізичній особі. Відповідач просив в позові відмовити.

Від позивача 14.02.2023 на електронну адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив доводи відповідача та зазначив, що встановлений судовим рішенням факт прострочення відповідачем грошового зобов`язання є підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, а посилання відповідача на форс-мажорні обставини є безпідставними. Вважає, що відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 ГПК України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за договором №11210209 від 07.05.2021, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати поставленого металобрухту за вказаним договором. Крім того, відповідно до п. 10.1 Договору у разі виникнення форс-мажорних обставин терміни виконання зобов`язань за договором подовжуються на періоддії таких обставин, а, як встановлено рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.08.2022 у справі №908/3215/21, станом на 24.02.2022 строк виконання відповідачем грошових зобов`язань минув, що виключає можливість його продовження. Також, за доводами позивача, відповідачем не надано жодного доказу умисного або з необережності сприяння позивачем збільшенню розміру збитків чи не вжиття заходів щодо їх зменшення. Напроти, позивачем задля стимулювання відповідача до якнайшвидшого виконання грошового зобов`язання ініційовано судовий захист порушеного права на своєчасну оплату поставленого металобрухту. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Відносно нарахованих інфляційних втрат позивач надав розрахунок, згідно з яким до стягнення з відповідача підлягають 2040618,26 грн. інфляційних втрат. Щодо витрат на правову допомогу та повноважень адвоката Алілуєва Д.Ю. позивач зазначив, що наданням довіреності від 29.04.2022 строком дії на три роки позивачем підтверджено дійсність договору на правову допомогу та його чинність продовж 2022 року. Щодо зауважень відповідача про відсутність в довіреності вказівки на те, що вона видана саме адвокату, а не фізичній особі, позивач послався на висновки постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.10.2018 у справі № 908/1101/17, згідно з якими важливим є те, щоб особа, яка здійснює представництво за довіреністю, мала статус адвоката та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Тоді як довіреність визначає лише повноваження адвоката, межі наданих представникові прав та перелік дій, які він може вчиняти для виконання доручення. Відносно розміру витрат на правову допомогу позивач зауважив, що до переходу розгляду справи по суті неможливо передбачити всі необхідні та достатні дії для належного надання адвокатом юридичних послуг, а відтак неможливо оформлення відповідного протоколу про погодження гонорару адвоката.

Позивач у відповіді на відзив просив стягнути з відповідача 173599,80 грн. 3% річних та 2040618,26 грн. інфляційних втрат, фактично зменшивши розмір заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

Заява позивача про зменшення розміру позовних вимог, висловлена у відповіді на відзив, подана до закінчення підготовчого засідання, не порушує інтересів інших осіб, тому прийнята судом до розгляду.

Розглядаються вимоги про стягнення з відповідача 173599,80 грн. 3% річних та 2040618,26 грн. інфляційних втрат, що разом складає 2214218,06 грн.

Відповідачем 15.02.2023 надано суду заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач щодо відшкодування судових витрат на правничу допомогу зазначив, що до відповіді на відзив позивачем надано додаткову угоду від 30.12.2022 до договору про надання правової допомоги від 30.04.2021, але строк дії даного договору закінчується 30.04.2022, при цьому умовами договору не передбачено, що дію договору можливо продовжити шляхом видачі довіреності. За доводами відповідача, на момент подання позову повноваження адвоката Алілуєва Д.Ю. щодо її подання на підставі договору про надання правової допомоги від 30.04.2021 не є підтвердженими. Відносно підстав нарахування 3% річних та інфляційних втрат відповідач послався на висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 908/417/18 позицію щодо того, що розмір санкцій не повинен бути надмірно великим порівняно із збитками кредитора та наявність підстав для їх зменшення. Відповідач просив у задоволення позовних вимог відмовити або зменшити на 90% розмір інфляційних втрат та 3% річних.

Від позивача 16.02.2023 до суду надійшло клопотання про приєднання доказів, а саме: протоколу погодження вартості правової допомоги від 10.02.2023 разом з попереднім описом робіт № 34 від 10.10.2022.

На електронну адресу суду 20.02.2023 від позивача надійшли пояснення на заперечення відповідача на відповідь на відзив. Щодо доводів відповідача про закінчення строку дії договору про надання правової допомоги 30.04.2022 позивач відзначив, що за умовами п. 6.1 цього договору строк його дії спливає 31.12.2022 і додатковою угодою від 30.12.2022 дію договору продовжено до 31.12.2024. Позивач звернув увагу на те, що відзив на позов та заперечення підписані представником відповідача адвокатом Білик О.В., проте договору про надання правової (правничої) допомоги до цих документів відповідачем не надано, відповідно непідтвердженими є повноваження цієї особи представляти інтереси відповідача та подавати суду докази. Посилання відповідача на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (відповідач помилково вказав 908/417/18) позивач заперечив з тих підстав, що обставини у справі № 902/417/18 є відмінними від обставин у справі № 908/2083/22, оскільки розмір нарахованих 40% річних у справі №902/417/18 складав 100887,30 грн. порівняно з сумою заборгованості 98381,92 грн., в той час, розмір нарахованих ДП «ДП ТРІОМЕТ» 3% річних на суму заборгованості 10397099,00 грн. складає 173599,80 грн.

Від відповідача 01.03.2023 до суду надійшли заперечення на пояснення позивача, в яких відповідач підтримав раніше висловлені доводи.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Приватним акціонерним товариством "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А.М. Кузьміна" (Покупець, відповідач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю "ДП ТРІОМЕТ" (Постачальник, позивач у справі) 07.05.2021 укладений договір № 11210209 (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов`язався продавати, а відповідач прийняти та оплатити метали чорні вторинні (брухт), зазначені в специфікації (додаток №1).

Постачання здійснюється щомісячно узгодженими партіями. Ціна брухту і умови поставки встановлюються у специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору і не підлягають перегляду в односторонньому порядку (п.п.1.1, 1.2, 1.3 Договору).

В пункті 3.1 Договору передбачено, що оплата за легований брухт підвидів 326, 319, 328, 331, 12Х18Н9(У) здійснюється протягом тридцяти календарних днів з дати поставки брухту на підприємство Покупця шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Оплата за інший брухт здійснюється протягом шістдесяти календарних днів з дати поставки брухту на підприємство Покупця.

Згідно з п. 3.2 Договору датою поставки (переходу права власності) вважається дата виписки актів приймання

Товариством з обмеженою відповідальністю "ДП ТРІОМЕТ" у період з 19.08.2021 по 13.11.2021 включно на підставі Договору поставлено відповідачу металобрухт, який оплачений останнім частково.

У зв`язку з тим, що відповідач не оплатив вартість отриманого товару, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 11404007,39 грн., які складаються з: 11124090,00 грн. основного боргу за поставлений брухт чорних металів, 86654,67 грн. 3% річних та 193262,72 грн. інфляційних втрат (з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.08.2022 у справі №908/3215/21, позов задоволено частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А.М. Кузьміна" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ДП ТРІОМЕТ" суму 10397099,00 грн. основного боргу, 86654,67 грн. 3% річних, 144183,94 грн. інфляційних втрат та 159419,06 грн. судового збору. В частині вимог про стягнення суми 726991,00 грн. основного боргу провадження у справі №908/3215/21 закрито за відсутністю предмета спору.

У зв`язку з тим, що встановлену рішенням суду заборгованість відповідачем сплачено лише 19.04.2022, позивачем нараховано відповідачу та заявлено до стягнення 173599,80 грн. 3% річних та 2040618,26 грн. інфляційних втрат.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно положень ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішень суду.

Нормами статті 509 цього ж Кодексу встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Обставини дотримання відповідачем своїх зобов`язань, які випливають із Договору та Закону, стали предметом дослідження Господарським судом Запорізької області у справі №908/3215/21. Рішенням суду, зокрема, встановлено, що на виконання умов договору №11210209 від 07.05.2021 позивач у період з 19 серпня 2021 року по 13 листопада 2021 року включно поставив відповідачу металобрухт на загальну суму 14148637,60 грн. Відповідач здійснив оплату отриманого брухту частково після звернення позивача до суду, станом на 07.02.2022 сума боргу складала 11124090,00 грн. Факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання суд визнав доведеним.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт порушення з боку відповідача зобов`язань щодо сплати позивачу заборгованості за отриманий металобрухт остаточно встановлено рішенням господарського суду від 11.08.2022 у справі №908/3215/21.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобов`язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов`язань. Якщо учасники зобов`язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов`язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов`язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов`язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов`язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов`язання, воно вважатиметься припиненим. Виконання, яке припиняє зобов`язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

На підставі ст. 625 ЦК України, за прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, позивач нарахував та заявив до стягнення 173599,80 грн. 3% річних за період з 08.02.2022 по 14.09.2022 та 2040618,26 грн. інфляційних втрат за період січень-серпень 2022 року (з урахуванням прийнятого судом зменшення розміру позовних вимог).

Суд приймає до уваги, що у справі № 908/3215/21 позивач на суму заборгованості нарахував 3% річних за період з 19.10.2021 по 07.02.2022, а інфляційні втрати за період з жовтень-грудень 2021 року.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Серед іншого правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних з простроченої суми боргу, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Оскільки заборгованість, остаточно визначену рішенням господарського суду, відповідачем сплачено 14.09.2022, тому нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних за заявлений позивачем загальний період з 08.02.2022 по 13.09.2022, виходячи із прострочених сум заборгованості та часткових оплат, суд визнав розрахунок правильним, тому вимога про стягнення 3% річних за період з 08.02.2022 включно по 13.09.2022 включно задовольняється судом у визначеному позивачем розмірі 173599,80 грн.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала наступні роз`яснення:

- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця;

- якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці;

- методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

1) час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

2) час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період січень-серпень 2022 року, судом встановлено, що розрахунок позивача є правильним, до стягнення підлягає 2040618,26 грн., як і визначено позивачем.

Відносно посилання відповідача у відзиві на позов на настання форс-мажорних обставин через воєнну агресію Російської Федерації проти України, що засвідчено листом Торгово-промислової палати України, суд зазначає наступне.

Військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (з подальшим продовженням), відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Разом з тим, суд звертає увагу, що Національним банком України прийнято постанову № 18 від 24.02.2022 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (з наступними змінами та доповненнями), якою з метою забезпечення надійності та стабільності функціонування банківської системи в умовах воєнного стану визначено, що: банки продовжують роботу з урахуванням обмежень, визначених цією постановою; безготівкові розрахунки здійснюються без обмежень. Отже, воєнний стан не створив жодних обставин, які об`єктивно унеможливлюють здійснення розрахунків за діючими між сторонами договорами з використанням банківської системи.

Таким чином, як оприлюднення листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, так і наявність сертифікату ТПП України про форс-мажорні обставини не є безумовною підставою для звільнення від виконання договірних зобов`язань, про що зазначив Верховний Суд в постанові від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20.

Верховний Суд України у постанові від 12.04.2017 у справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі, встановлені ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, як і наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

В свою чергу, відповідно до частини 2 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору.

Відповідно до пункту 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору.

Отже, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання зобов`язань. Тобто підлягає доведенню зв`язок між невиконанням зобов`язань і воєнними діями в Україні.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, і зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 по справ №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обстави: непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається стороні є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконане стороною свого обов`язку.

Відповідач доказів того, що введення 24.02.2022 в Україні воєнного стану унеможливило виконання ним зобов`язань за укладеним з позивачем договором щодо оплати вартості отриманого металобрухту не надано. Крім того, станом на 24.02.2022 строк виконання відповідачем грошового зобов`язання вже сплинув.

Суд також зазначає, що посилання відповідача на введення на території України воєнного стану, як на підставу для звільнення його від відповідальності, є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі (ТОВ "ДП ТРІОМЕТ") також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату визначених законом нарахувань як способу захисту його майнових прав, передбаченого законом.

Відносно клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

За змістом частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

За таких обставини, враховуючи, що 3% річних та інфляційні втрати, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, мають компенсаційний, а не штрафний характер, тоді як ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України передбачена можливість зменшення виключно штрафних санкцій, доводи відповідача щодо можливості їх зменшення є необґрунтованими.

При цьому, посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 суд визнав необґрунтованими, оскільки у справі №902/417/18 сторони в пункті 5.5 договору поставки визначили розмір процентів - сорок процентів річних від суми заборгованості від несплаченої загальної вартості товару протягом дев`яноста календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та дев`яноста шести процентів річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, сформована саме виходячи з умов п. 5.5 договору поставки і за цих обставин суд дійшов висновку частково задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.

Стосовно заперечень відповідача щодо повноважень представника позивача адвоката Алілуєва Д.Ю. суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 4 статті 60 ГПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Позовна заява від імені ТОВ "ДП ТРІОМЕТ" підписана та подана до суду на підставі договору про надання правової допомоги від 30.04.2021 строком дії до 31.12.2021 та довіреності від 29.04.2022 строком дії на три роки. До матеріалів справи також надано додаткову угоду від 30.12.2022 до договору про надання правової допомоги від 30.04.2021, якою строк дії цього договору продовжено до 31.12.2024.

Таким чином, повноваження адвоката Алілуєва Д.Ю. діяти від імені ТОВ "ДП ТРІОМЕТ" у справі № 908/2083/22 є підтвердженими.

Стосовно зауваження відповідача про відсутність в довіреності вказівки на те, що вона видана саме адвокату, а не просто фізичній особі, суд враховує позицію, висловлену Об`єднаною Палатою Касаційного господарського суду ВС у постанові від 12.10.2018 у справі №908/1101/17 щодо відступу від висновку Верховного Суду, здійсненому в раніше ухваленій постанові у справі №914/2414/17 про те, що довіреність, на підставі якої адвокат «здійснює представництво інтересів клієнта у суді, повинна обов`язково містити вказівку, що представник є адвокатом». Об`єднана палата Касаційного господарського суду ВС зазначила, що жодна норма Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не встановлює, що в довіреності, виданій на ім`я фізичної особи - адвоката, обов`язково зазначається про те, що такий представник є саме адвокатом. Не містить таких вимог ні Господарський процесуальний кодекс України, ні Цивільний кодекс України, яким врегульовано питання представництва за довіреністю. В зазначеному аспекті важливим є, щоб особа, яка здійснює представництво за довіреністю, мала статус адвоката та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Тоді як довіреність визначає лише повноваження адвоката, межі наданих представникові прав та перелік дій, які він може вчиняти для виконання доручення.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Відповідач визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про звільнення його від відповідальності за невиконання обов`язку щодо сплати визначеної рішенням господарського суду заборгованості не надав.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Зазначені у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат витрати на професійну правничу допомогу судом не розподіляються, оскільки позивач зазначив, що докази їх понесення будуть надані у визначені ГПК України строки після прийняття рішення.

Також, суд констатує наявність підстав для повернення з Державного бюджету суми зайво сплаченого судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір". Так, пунктом 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2 п.2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судом розглянуті вимоги про стягнення з відповідача 2214218,06 грн. (з урахуванням прийнятого судом зменшення розміру позовних вимог), тобто, предметом розгляду даної справи є вимога майнового характеру, за яку належить до сплати 1,5 відсотки ціни позову, що складає 33213,27 грн.

Згідно наданого до позову платіжного доручення № 300 від 17.10.2022 позивачем сплачено 33292,60 грн. судового збору, отже, сума зайво сплаченого судового збору складає 79,33 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, сума зайво сплаченого ТОВ "ДП ТРІОМЕТ" судового збору в розмірі 79,33 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету - за наявності відповідного клопотання позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, ч. 6 ст. 183, ст.ст. 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А.М. Кузьміна" (вул. Південне шосе, буд. 81, м. Запоріжжя, 69008; ідентифікаційний код 00186536) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ДП ТРІОМЕТ" (бул. Центральний, буд. 25, прим. 158, м. Запоріжжя, 69005; ідентифікаційний код 41534962) 173599,80 грн. (сто сімдесят три тисячі п`ятсот дев`яносто дев`ять грн. 80 коп.) 3% річних, 2040618,26 грн. (два мільйони сорок тисяч шістсот вісімнадцять грн. 26 коп.) інфляційних втрат та 33213,27 грн. (тридцять три тисячі двісті тринадцять грн. 27 коп.) судового збору. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У зв`язку із знаходженням судді Левкут В.В. 05.05.2023 у відпустці, повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 08.05.2023.

Суддя В.В. Левкут