Рішення

від 27.04.2023 по справі 440/371/23

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/371/23

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гіглави О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Рябухи Ю.В.,

представника позивача - Моторного Ю.С.,

представника відповідача - Хилевич Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної військової адміністрації про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

В січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної військової адміністрації на її користь втрачений заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.10.2014, включаючи день оголошення рішення суду за цим позовом, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.2021 у справі №816/4406/14 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, третя особа: голова Полтавської обласної державної адміністрації Бугайчук Віктор Михайлович про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення втраченого заробітку та моральної шкоди. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації від 24 жовтня 2014 року №475-к "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту економічного розвитку Полтавської обласної державної адміністрації з 25.10.2014. Стягнуто з Полтавської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.10.2014 по 15.09.2021 в сумі 517906,84 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 25.10.2014 ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту економічного розвитку Полтавської обласної державної адміністрації та в частині стягнення з Полтавської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9012,30 грн.

У подальшому, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі №816/4406/14 апеляційну скаргу Полтавської обласної державної адміністрації задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року у справі №816/4406/14 скасовано в частині стягнення з Полтавської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.10.2014 по 15.09.2021 у сумі 517906,84 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Ухвалено постанову, якою у задоволенні цієї частини позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 816/4406/14 залишено без змін. Згідно з мотивами вказаної постанови Полтавська ОДА не є належним відповідачем в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, оскільки остання працювала на посаді директора Департаменту економічного розвитку Полтавської ОДА і заробітна плата їй нараховувалася та виплачувалася саме Департаментом економічного розвитку Полтавської ОДА. Відтак, за наявності рішення про поновлення позивача на раніше займаній посаді питання стягнення з Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської ОВА на користь ОСОБА_1 втраченого заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.10.2014 залишилось невирішеним, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 17.01.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної військової адміністрації про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без руху. Позивачеві вказано усунути недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення строку із доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду. Роз`яснено позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява повертається позивачеві.

Ухвалою суду від 31.01.2023 визнано причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом поважними, поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/371/23, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

23.02.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечує. Посилається на те, що вина Полтавської ОДА та Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської ОДА у затягуванні розгляду справи №816/4406/14 відсутня. Водночас, при частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Тривалий розгляд справи про поновлення на посаді ОСОБА_1 зумовлений тим, що саме позивачем подано клопотання про зупинення провадження у справі, а Полтавським окружним адміністративним судом під час ухвалення рішення про поновлення позивача на посаді не враховувалася відсутність рішення щодо конституційності положень Закону України "Про очищення влади", що було підставою зупинення провадження, а рішення судом першої інстанції прийнято на основі рішень Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, які ухвалені задовго до подання клопотання про поновлення провадження у справі. Це ще раз підкреслює необґрунтованість зупинення провадження на період з 27.01.2015 по 06.08.2021. Поряд з цим, у відповідача наявні підстави вважати, що ОСОБА_1 за час розгляду судової справи №816/4406/14 могла набути громадянство Ізраїлю або отримати посвідку на постійне місце проживання у державі Ізраїль. Це підтверджується листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 02.09.2021 №91-33780/0/15-21-Вих. Однак, зайняття посад державної служби в Україні громадянами інших держав або громадянами України, які виїхали на постійне проживання за межі України, суперечить чинному законодавству. Також від звільнення ОСОБА_1 до винесення рішення про поновлення її на посаді пройшло 8 років, а тому є логічним, що позивач була працевлаштована. Саме тому, є підстави вважати, що сума втраченого заробітку має розраховуватися з урахуванням всіх обставин, враховуючи і те, чи отримувала ОСОБА_1 заробітну плату за цей період. Це ще раз підтверджує необґрунтованість заявленої у позовній заяві суми втраченого заробітку за час вимушеного прогулу /а.с. 39-47/.

У відповіді на відзив на позовну заяву, що надійшла до суду 09.03.2023, позивач наполягає на тому, що нею не вчинялись жодні неправомірні дії з метою затягування розгляду справи №816/4406/14. В ході судового розгляду справи №816/4406/14 позивач мала право подавати будь-які клопотання. При цьому, відповідачем ухвала про зупинення провадження у справі №816/4406/14 не оскаржувалась, жодних клопотань про поновлення провадження у справі відповідач не подавав. Поряд з цим, позовна заява у справі №440/371/23 стосується стягнення втраченого заробітку, а не поновлення позивача на посаді, у зв`язку з чим відсутні підстави для з`ясування питання набуття нею громадянства іншої країни. На переконання позивача, рішення суду у справі №816/4406/14 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було скасоване саме у зв`язку з неповідомленням Полтавською ОДА про орган, який став правонаступником Департаменту, а тому затягування розгляду справи має місце з вини саме відповідача /а.с. 124/.

Ухвалою суду від 09.03.2023 витребувано докази у справі.

Представник позивача в ході підготовчого провадження просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в підготовчому засіданні 09.03.2023 заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність.

Ухвалою суду від 06.04.2023 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної військової адміністрації про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні 27.04.2023 позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.04.2023 заперечувала проти задоволення позовних вимог з огляду на їх безпідставність. Також клопотала перед судом про застосування до позовної заяви ОСОБА_1 строку позовної давності.

Заслухавши вступне слово представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Розпорядженням голови Полтавської ОДА від 24.06.2010 №171-к призначено ОСОБА_1 на посаду начальника Головного управління економіки Полтавської облдержадміністрації з 24.06.2010, у порядку переведення з представництва Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва у Полтавській області, з посадовим окладом згідно з штатним розписом.

Розпорядженням голови Полтавської ОДА від 27.01.2011 №23-к призначено ОСОБА_1 на посаду заступника голови облдержадміністрації, звільнивши з посади начальника Головного управління економіки облдержадміністрації.

Розпорядженням голови Полтавської ОДА від 30.08.2013 №383-к призначено ОСОБА_1 з 02.09.2013 на посаду директора Департаменту економічного розвитку Полтавської ОДА.

Згідно записів №30-31 в трудовій книжці з 02.09.2013 по 24.10.2014 позивач перебувала на посаді директора Департаменту економічного розвитку Полтавської ОДА.

16.10.2014 набрав чинності Закон України від 16.09.2014 №1682-VII "Про очищення влади", яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.

Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 24.10.2014 №475-к "Про звільнення ОСОБА_1 " відповідно до пункту 9 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади" та пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України ОСОБА_1 , директора Департаменту економічного розвитку Полтавської ОДА, звільнено із займаної посади.

Не погоджуючись із зазначеним розпорядженням, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до Полтавської ОДА, Управління Державного казначейства в Полтавській області, третя особа: голова Полтавської обласної державної адміністрації Бугайчук Віктор Михайлович, про визнання протиправним та скасування розпорядження від 24.10.2014 №475-к, поновлення на посаді директора Департаменту економічного розвитку Полтавської ОДА та врахування в стаж термін вимушеного прогулу, стягнення втраченого заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, третя особа: голова Полтавської обласної державної адміністрації Бугайчук Віктор Михайлович про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення втраченого заробітку та моральної шкоди задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації від 24.10.2014 №475-к "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту економічного розвитку Полтавської обласної державної адміністрації з 25.10.2014. Стягнуто з Полтавської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.10.2014 по 15.09.2021 у сумі 517906,84 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 25.10.2014 ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту економічного розвитку Полтавської обласної державної адміністрації та в частині стягнення з Полтавської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9012,30 грн.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі №816/4406/14 апеляційну скаргу Полтавської обласної державної адміністрації задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.2021 у справі №816/4406/14 скасовано в частині стягнення з Полтавської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.10.2014 по 15.09.2021 в сумі 517906,84 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Ухвалено постанову, якою у задоволенні цієї частини позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.2021 у справі № 816/4406/14 залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Другий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що ОСОБА_1 працювала на посаді директора Департаменту економічного розвитку Полтавської ОДА і заробітна плата їй нараховувалася та виплачувалася саме Департаментом економічного розвитку Полтавської ОДА, відтак Полтавська ОДА не є належним відповідачем у справі в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку на користь позивача. Водночас, судом апеляційної інстанції зазначено, що позивач не позбавлений можливості звернутись до суду з відповідними вимогами до Департаменту економічного розвитку Полтавської ОВА.

Повний текст постанови судом апеляційної інстанції виготовлений 16.06.2022.

Як наслідок, після отримання в суді першої інстанції повного тексту постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2022 та ознайомлення з мотивами часткового скасування рішення, ОСОБА_1 в січні 2023 року звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з цим позовом до Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної військової адміністрації, в якій просить стягнути на її користь втрачений заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.10.2014, включаючи день оголошення рішення суду за цим позовом, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного.

Так, за загальним правилом у питаннях регулювання публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як слідує з матеріалів справи, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.2021 у справі №816/4406/14 визнано протиправним та скасовано розпорядження Полтавської обласної державної адміністрації від 24.10.2014 №475-к "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлено позивача на посаді директора Департаменту економічного розвитку Полтавської обласної державної адміністрації.

Однак питання про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невирішеним, з огляду на скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині стягнення такого заробітку з Полтавської обласної державної адміністрації, яка не є належним відповідачем у справі.

Оскільки ОСОБА_1 працювала на посаді директора Департаменту економічного розвитку Полтавської обласної державної адміністрації та саме Департаментом їй нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, то належним відповідачем за таким позовом наразі є Департамент економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної військової адміністрації.

Так, відповідно до розпорядження тимчасово виконувача обов`язків голови обласної державної адміністрації Дмитра Луніна від 24.02.2022 №81, у зв`язку з утворенням військових адміністрацій відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №68/2022, вважати, що Полтавська обласна державна адміністрація набуває статусу Полтавської обласної військової адміністрації 24.02.2022.

Розпорядженням начальника обласної військової адміністрації від 01.03.2022 №8 "Про вжиття заходів, пов`язаних з утворенням Полтавської обласної військової адміністрації" затверджено Перелік структурних підрозділів Полтавської обласної військової адміністрації, до якої входить Департамент економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій.

Відтак, на переконання суду, у зв`язку з протиправним звільненням позивача із займаної посади директора Департаменту економічного розвитку Полтавської обласної державної адміністрації та поновлення її на цій посаді з дати звільнення 25.10.2014 судовим рішенням у справі №816/4406/14 та відсутністю її вини у тому, що розгляд справи тривав понад один рік, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тобто з дати, з якої позивач поновлений на публічній службі відповідно до рішення суду по 15.09.2021 (дата ухвалення судом рішення про поновлення позивача на публічній службі).

Згідно з вимогами статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Для обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі Порядок №100).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 (у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 вказаного Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку №100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

Кількість робочих днів за період з 25.10.2014 по 15.09.2021 становить: жовтень 2014 року 5 днів; листопад 2014 року 20 днів; грудень 2014 року 23 дні; 2015 рік - 251 робочих днів; 2016 рік - 251 робочий день; 2017 рік - 248 робочих днів; 2018 рік - 250 робочих днів; 2019 рік - 250 робочих днів; 2020 рік 251 робочий день; 2021 рік: - січень 2021 року 19 робочих днів; - лютий 2021 року - 20 робочих днів; - березень 2021 року - 22 робочих дні; - квітень 2021 року - 22 робочих дні; - травень 2021 року 18 робочих днів; - червень 2021 року - 20 робочих днів; - липень 2021 року - 22 робочих дні; - серпень 2021 року 21 робочий день; - вересень 2021 року - 11 робочих днів (по 15.09.2021 дата прийняття рішення суду).

Виходячи з викладеного, період вимушеного прогулу позивача з 25.10.2014 по 15.09.2021 становить 1724 дні.

Відповідно до довідки Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної військової адміністрації від 21.02.2023 №04-40/448 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 300,41 грн /а.с. 122/.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.10.2014 по 15.09.2021 в сумі 517906,84 грн (300,41 грн х 1724 дні) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що при частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Тривалий розгляд справи про поновлення на посаді ОСОБА_1 зумовлений тим, що саме позивачем подано клопотання про зупинення провадження у справі, а Полтавським окружним адміністративним судом під час ухвалення рішення про поновлення позивача на посаді не враховувалася відсутність рішення щодо конституційності положень Закону України "Про очищення влади", що було підставою зупинення провадження, а рішення судом першої інстанції прийнято на основі рішень Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, які ухвалені задовго до подання клопотання про поновлення провадження у справі. Це ще раз підкреслює необґрунтованість зупинення провадження на період з 27.01.2015 по 06.08.2021.

Суд не вбачає підстав для зменшення періоду вимушеного прогулу через вину позивача у розгляді справи понад один рік, в цілях присудження ОСОБА_1 середнього заробітку за час такого вимушеного прогулу, оскільки ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2015 у справі №816/4406/14 за клопотанням ОСОБА_1 провадження у справі за її позовом про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення втраченого заробітку та моральної шкоди зупинялось до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень Закону України "Про очищення влади" Конституції України, питання щодо чого порушено відповідно до ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 27 січня 2015 року у справі №816/4406/14, та прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України.

Ухвала суду від 27.01.2015 у справі №816/4406/14 набрала законної сили та Полтавською ОДА не оскаржувалась.

Поновлено провадження у справі №816/4406/14 за клопотанням позивача ухвалою від 06.08.2021.

Як вказує Верховний Суд у постанові від 16.02.2023 у справі №826/18138/14 норми чинного законодавства не виключають період зупинення провадження у справі з періоду, за який має бути сплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Вини позивача у розгляді справи протягом тривалого періоду часу немає внаслідок зупинення провадження, оскільки саме суд зупиняв провадження в справі, а позивач не вчиняв дій, спрямованих на затягування розгляду справи.

Відтак, тривалість розгляду справи судом жодним чином не спричинена винною поведінкою позивача, оскільки добросовісна реалізація останнім його процесуальних прав на подання клопотань про зупинення провадження у справі не покладає на нього тягар вини за розгляд справи більше одного року у розумінні частини другої статті 235 КЗпП України.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач також вказує на можливе працевлаштування позивача після її звільнення з державної служби, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу має бути розрахований з урахуванням обставин ймовірного працевлаштування позивача на роботу та отримання заробітної плати за цей період.

Оцінюючи вказані заперечення, суд виходить з такого.

На думку суду, тлумачення частин першої та другої статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з роботодавця на користь працівника у разі звільнення особи без законної підстави. Різниця ж в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи підлягає стягненню лише в разі незаконного переведення особи на іншу роботу.

У цій справі ОСОБА_1 судовим рішенням поновлено на роботі в зв`язку зі звільнення без законної на те підстави. Відтак, на її користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Аналогічно Верховним Судом у постанові від 28.12.2022 у справі 340/376/20 при застосуванні до спірних правовідносин положень статті 235 КЗпП України вказано, що законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за певних обставин. Зазначена правова позиція також наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №826/808/16.

Що ж стосується доводів відповідача про необхідність врахування під час розгляду цієї справи висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.05.2022 у справі №480/3455/20, згідно з якими однією з підстав направлення справи на новий розгляд слугувало не здійснення судами першої та апеляційної інстанцій перевірки питання працевлаштування позивача та розрахунку середнього заробітку останнього з урахуванням вказаної обставини, то суд зазначає таке.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Так, у справі №480/3455/20 позивач перебував на публічній службі на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Сумської обласної прокуратури та на період оскарження рішення про його звільнення із зазначеної посади був працевлаштований на посаду головного спеціаліста відділу інформаційних технологій прокуратури Сумської області.

Водночас, у цій справі №440/371/23 позивач ОСОБА_1 обіймала та була звільнена з посади директора Департаменту економічного розвитку Полтавської ОДА, відомості про її працевлаштування на іншу посаду в Полтавській ОДА у матеріалах справи відсутні.

Суд вважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Висновок суду у цій справі та в наведеній відповідачем справі №480/3455/20 свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже, й різні висновки, яких дійшли суди.

Виходячи з наведеного, слід зазначити, що посилаючись на постанову у справі №480/3455/20 відповідач акцентує увагу на витягах з цієї постанови, які стосуються правової оцінки сукупності встановлених у конкретній справі обставин та не може свідчити про те, що правовідносини у цій справі та у справі №480/3455/20 є подібними.

Крім того, суд враховує, що відповідно до положень статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Положеннями пункту 5 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що принципом адміністративного судочинства є обов`язковість судових рішень.

Згідно зі статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Також стаття 370 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно (пункт 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України).

Окрім того, статтею 65 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржене.

Негайним виконанням судового рішення є його виконання не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу оголошення рішення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадянина.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина третя статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи наведене, зазначена відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

До вимушеного прогулу прирівнюється затримка виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП).

Так, статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно зі статтею 236 КЗпП проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, якщо такий виданий, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Судом встановлено, що рішення суду від 15.09.2021 про поновлення позивача на посаді, яке допущено до негайного виконання та набрало законної сили, залишено відповідачем без виконання станом на дату розгляду судом цієї справи 27.04.2023.

Так, затримка виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі за період з 16.09.2021 по 27.04.2023 складає 416 робочих днів.

Як вже зазначено вище, згідно з довідкою Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій від 21.02.2023 №04-40/448 середньоденна заробітна плата позивача становить 300,41 грн.

Отже, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі за період з 16.09.2021 по 27.04.2023 складає 124970,56 грн (300,41 грн х 416 днів).

Обґрунтовуючи підстави невиконання рішення суду про поновлення позивача на посаді, відповідач зазначає про наявність підстав вважати, що ОСОБА_1 за час розгляду судової справи №816/4406/14 могла набути громадянство Ізраїлю або отримати посвідку на постійне місце проживання у державі Ізраїль. Однак, зайняття посад державної служби в Україні громадянами інших держав або громадянами України, які виїхали на постійне проживання за межі України, суперечить чинному законодавству.

Суд такі доводи оцінює критично, оскільки питання можливого набуття ОСОБА_1 громадянства іншої держави не має відношення до предмету спору у цій справі №440/371/23, за наявності такого, що набрало законної сили, рішення суду про поновлення останньої на раніше займаній посаді, яке до цього часу відповідачем не виконане.

Безпідставними також суд визнає доводи відповідача щодо неможливості виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді негайно після його ухвалення через відсутність відомостей про місцезнаходження ОСОБА_1 , оскільки в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 від 16.09.2021 про забезпечення виконання рішення суду, видання відповідного розпорядження та допущення її до роботи (а.с. 20).

Щодо пропуску строку звернення до суду, на що посилається відповідач, суд зазначає наступне.

В судовому засіданні 27.04.2023 представник відповідача наполягала на тому, що право на стягнення середнього заробітку у ОСОБА_1 виникло з моменту звільнення, а не з моменту складення повного тексту постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі №816/4406/14, з якої ОСОБА_1 ніби то могла довідатися про порушення її прав саме Департаментом економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій. Також представник відповідача вказала, що згідно з правовим висновком, який висловлений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2019 у справі №914/3224/16, закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності, який становить три місяці, починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. На переконання представника відповідача, пред`явлення лише окремих сторінок одного паспорта громадянина України для виїзду за кордон не є належним підтвердженням того, що ОСОБА_1 не приїжджала на територію України до 07.11.2022. Вказані сторінки паспорту жодним чином не підтверджують того, що позивачу не було відомо про існування постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі №816/4406/14, оскільки судом після складення повного тексту постанову було направлено на адресу позивача, а також опубліковано на офіційному порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Відтак, позивачем порушено принцип розумності строку та не виконано обов`язок щодо добросовісності користування наданими законом процесуальними правами, позивач не вчинила жодних дій для того, щоб в розумні строки дізнатися про стан справи №816/4406/14. Саме це є не тільки ознакою затягування строків з метою стягнення більшої суми коштів з Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської ОДА, а й також підтверджує сплив позовної давності /а.с. 203-204/.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, суд виходить з положень частини першої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022 станом на дату звільнення ОСОБА_1 із займаної посади), якою передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Питання, чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати та чи поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення частини першої статті 233 КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду, досліджені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21).

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) сформувала висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним і поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вимушеним прогулом у розумінні статті 235 КЗпП України є період часу з дня звільнення працівника по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі.

Указана норма права, окрім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто уважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) зробила висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутися до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, виходячи з висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, суд доходить висновку, що до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення втраченого заробітку за час вимушеного прогулу не обмежувалося будь-яким строком.

З 19.07.2022 набрав чинності Закон України №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким викладено в новій редакції норму статті 233 КЗпП України.

Чинна станом на дату звернення позивача до суду і вирішення питання щодо відкриття провадження у цій адміністративній справі редакція статті 233 КЗпП передбачає, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Отож, з 19.07.2022 законодавцем передбачено тримісячний строк для звернення працівника до суду з позовом про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Слід зазначити, що оцінка поважності причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом надана судом в ухвалі про відкриття провадження у справі №440/371/23.

Так, в ухвалі від 31.01.2023 суд зазначив, що 26.01.2023 та 31.01.2023 до суду від представника позивача надійшли заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду та доповнення до заяви про поновлення строку звернення до суду, дослідивши зміст яких суд дійшов висновку, що у спірному випадку позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом з поважних причин (у зв`язку із повномасштабною збройною агресією РФ проти України, введенням в Україні воєнного стану та перебуванням позивача певний період часу за межами території України), а тому вказаний строк підлягає поновленню.

Крім того, суд враховує положення пункту 1 Глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, згідно з якими під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Станом на дату звернення ОСОБА_1 до суду в січні 2023 року з цим позовом на території України діяв карантин, який встановлено постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09.12.2020 № 1236 (із змінами, внесеними згідно з відповідними Постановами КМУ).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність доводів представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, рішення суду в частині стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної військової адміністрації (вул. Соборності, 45, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 02741539) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Стягнути з Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної військової адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.10.2014 по 15.09.2021 в розмірі 517906,84 грн (п`ятсот сімнадцять тисяч дев`ятсот шість гривень вісімдесят чотири копійки) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

Стягнути з Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної військової адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.2021 у справі № 816/4406/14 за період з 16.09.2021 по 27.04.2023 в розмірі 124970,56 грн (сто двадцять чотири тисячі дев`ятсот сімдесят гривень п`ятдесят шість копійок) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної військової адміністрації на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 6308,61 грн (шість тисяч триста вісім гривень шістдесят одна копійка).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 08 травня 2023 року.

Суддя О.В. Гіглава