Постанова

від 03.05.2023 по справі 359/5714/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 трвня 2023року місто Київ

Справа № 359/5714/22

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6001/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

судді-доповідача: Желепи О. В.,

суддів: Мазурик О. Ф., Шкоріної О.І.

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2022 року (ухвалене у складі судді Муранова-Лесів І. В., повне судове рішення складено 02 січня 2023 року)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атріа Буд» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку

ВСТАНОВИВ

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до ТОВ «Атріа Буд», в якому просив:

- визнати невиплату у встановлений законом строк на його користь 38 860,62 грн затримкою розрахунку в розумінні ч.1 ст.117 КУпАП, що сталося з вини відповідача ТОВ «Атріа Буд»;

- визнати протиправною бездіяльність ТОВ «Атріа Буд» щодо невиплати у встановлений законом строк на користь позивача суми коштів у розмірі 38 860,62 грн;

- стягнути з ТОВ «Атріа Буд» на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш, як за шість місяців у розмірі 38860,62 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 з 13.03.2020 рокупо 24.06.2021року працював юрисконсультом у ТОВ «Атріа Буд».

Відповідач не виконав вимоги ч.1 ст.47 КЗпП України щодо видачі позивачу у день звільнення копії відповідного наказу, а тому 12.11.2021 року позивач звернувся до відповідача з проханням надати копію наказу про його звільнення, а також виплатити на його користь повну суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відповідно до ч.5 ст.235 КЗпП України.

ТОВ «Атріа Буд»лише частково задовольнив його вимогу, надавши копію наказу №28-к від 22.06.2021, разом із з цим вимоги щодо виплати середнього заробітку залишив без задоволення, у зв`язку з чим позивач був вимушений звернутися до суду.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 23 червня 2022року, яке набрало законної сили з ТОВ «Атріа Буд» на користь ОСОБА_1 було стягнуто суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 34121,52 грн.

Вважає, що відповідач був зобов`язаний не пізніше наступного дня пред`явлення ним відповідної заяви з вимогою щодо розрахунку, виконати вимоги ч.5 ст.235 КЗпП України та виплатити йому суму заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 24.06.2021 року по день видачі позивачу копії наказу про звільнення, тобто, як стверджує позивач, відповідач не виконав встановленого ст.116 КЗпП України обов`язку щодо сплати суми середнього заробітку за весь час вказаного вимушеного прогулу, яку відповідач мав сплатити у безспірному порядку не пізніше 13.11.2021 року, тобто на наступний день після пред`явлення позивачем відповідної вимоги.

З урахуванням вимог ст.117 КЗпП України вважає, що у зв`язку з невиплатою належних йому сум відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто з 14.11.2021 р. по 14.05.2022 р.

Згідно з наданим позивачем розрахунком: 315,94 грн(середньоденна заробітна плата) х 123 робочі дні (кількість днів прострочення з 14.11.2021(але не більше як за шість місяців), всього на суму 38 860,62 грн.

Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2022 року в задоволені позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 03 лютого 2022 року подав безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2022 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду про те, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати є помилковим та необґрунтованим.

Вказує, що суд дійшов помилкового висновку про те, що факт невиплати на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу не породжує у нього права, а у відповідача відповідальності у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ст. 117 КЗпП України.

Зазначає, що невиплата на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в розумінні ст..116 КЗпП України - призводить до виникнення у відповідача обов`язку щодо виплати суми середнього заробітку за весь час затримки такої виплати відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2023 року відкрито провадження у даній справі та надано учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштова кореспонденція, що направлялась судом на адресу ТОВ «Атрія Буд» отримана уповноваженою особою 06 березня 2023 року. Таким чином відповідач обізнаний про розгляд справи.

Станом на 03 травня 2023 року відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надходило, таким чином відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення районного суду не відповідає.

Відмовляючи у задоволені позову суд вважав встановленим, що відповідно до Трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 Серії НОМЕР_1 , а також згідно з наказом № АБ-28-К від 22 червня 2021 року позивач з 13.03.2020 року працював в ТОВ «Атріа Буд» на посаді юрисконсульта та був звільнений за угодою сторін (а.с.11-12,13).

Наказом №31-к від 17.09.2021 року було внесено зміни до Наказу №АБ-28-к від 22.06.2021 року «Про припинення трудового договору (контракту)» з ОСОБА_1 (у зв`язку із виявленням у ньому технічної помилки у вигляді неправильно вказаної дати звільнення з роботи) та викладено його в новій редакції «Звільнити 24 червня 2021 року ОСОБА_1 , юрисконсульта за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.14).

12листопада 2021 року позивач рекомендованим листом направив на адресу ТОВ «Атріа Буд» заяву, у якій просив: впродовж строку, встановленого ст.20 Закону України «Про звернення громадян» (протягом 15-ти днів від дня отримання заяви) надати йому копію Наказу про звільнення із посади юрисконсульта ТОВ «Атріа Буд» №28-к від 22.06.2021 шляхом її направлення на його адресу, зазначену у заяві, а також виплатити йому повну суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (час з 25.06.2021 і до дня надання копії зазначено Наказу шляхом її перерахування на його картковий рахунок (а.с.15,16).

Листом від 29листопада 2021 року ТОВ «Атріа Буд» позивачу на його запит від 22.11.2021року було направлено копії Наказу №АБ-28-К від 22.06.2021 «Про припинення трудового договору (контракту)», а також копія Наказу №31-К від 17.09.2021 року «Про внесення змін до наказу з кадрових питань з метою виправлення технічної помилки» (а.с.17).

Як стверджує позивач, його вимога в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25червня 2021 року відповідно до вимог ч.5 ст.235 КЗпП України відповідачем не виконана.

У зв`язку з цим він звертався до Бориспільського міськрайонного суду Київської області та рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 23.06.2022 року було задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з ТОВ «Атріа Буд» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 34121,52 грн, а також вирішено питання судових витрат (а.с.19-20).

За змістом вказаного рішення судом зазначено наступне: враховуючи, що позивача було звільнено з посади 24.06.2021 року, а направлено йому копію наказу про звільнення 29.11.2021 року, то з врахуванням положень ч.1 ст.13 ЦПК України на підставі ч.5 ст.235 КЗпП України з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 24.06.2021 по 28.11.2021 року в розмірі 34121,52 грн. (6586,26 грн.+6051,23 грн./40 днів+ 315,94 грн. за день х 108 робочих днів ).

На підтвердження виплачених йому сум заробітної плати у березні 2021 року в сумі 6586,26 грн. та у травні 2021 року в сумі 6 051,23грн. позивач надав Відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків- відповідь на запит в електронному вигляді від 28.08.2022 (а.с.8).

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції зазначав, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.

За змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

Наведені правові позиції Верховного Суду дають суду підстави дійти висновку, що ні середній заробіток за час вимушеного прогулу, ні середній заробіток у зв`язку з затримкою розрахунку не входить до структури заробітної плати, оскільки є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Отже факт невиплати обрахованої позивачем та стягнутої судом на його користь суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу не породжує у позивача права, а у відповідача відповідальності у виді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Крім того, суд звернув увагу, що відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Тобто на позовні вимоги ОСОБА_1 поширюється вимоги ст.233 КЗпП України щодо трьохмісячного строку звернення з позовом до суду, якого позивачем дотримано не було та клопотання про його поновлення не заявлялося і підстави для його поновлення відсутні, оскільки, отримавши лист відповідача від 29.11.2021 з копією наказу про звільнення, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа 359/12231/21), при цьому вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку ним заявлено не було.

Отже пропущення позивачем строку звернення до суду за відсутності підстав для його поновлення також може бути підставою для відмови у задоволення позову.

Водночас, суд дійшов висновку, щодо безпідставності заявленого позову, зважаючи на те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу (ч.5 ст.235 КЗпП України) не є тими коштами, невиплата яких, породжує додаткову відповідальність за затримку розрахунку (ст.ст.116,117 КЗпП України).

А тому у задоволенні позову слід відмовити по суті заявлених позовних вимог.

Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд першої інстанції обґрунтовуючи свої висновки посилався на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зазначаючи, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом не є заробітною платою.

Однак у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку не щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та вказував:

«Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати

За змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати».

Крім того, до аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі 755/12623/19 (провадження 14-47цс21), та вказувала, що:

«Середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений частиною другою статті 235 КЗпП України та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 КЗпП України мають різну правову природу.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах».

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Однак ці доводи не впливають на правильність висновку суду, щодо відсутності правових підстав для задоволення позову позивача, враховуючи таке.

Згідно положень ст. 116 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 ЗУ «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 12 ЗУ «Про оплату праці», закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Відповідно до положень ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать (основну та додаткову заробітну плату, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні). У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Так рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2022 року у справі № 359/12231/21, яке набрало законної сили, стягнуто в ТОВ «Атріа Буд» суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з несвоєчасною видачею копії наказу про звільнення.

Однак не виплачений позивачу за цим рішенням середній заробіток за час вимушеного прогулу, не є тією виплатою, яку роботодавець зобов`язаний був сплатити при звільнені 24 червня 2021 року позивачеві.

Доводи позивача про те, що день направлення йому наказу про звільнення -28.11.2021 року прирівнюється до дня звільнення є помилковими.

Та обставина, що позивачу в судовому порядку в 2022 році були задоволені вимоги про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул у зв`язку з затримкою видачі наказу про звільнення, не свідчить про існування у роботодавця обов`язку в порядку ст. 117 КЗпП України виплачувати позивачу середні заробіток за затримку розрахунку при звільненні, яку позивач пов`язує з не виплатою роботодавцем суми середнього заробітку за вимушений прогул .

Не виплата середнього заробітку за вимушений прогул не є тією виплатою, яку роботодавець зобов`язаний виплачувати працівникові під час його звільнення.

Порушене право позивача, у зв`язку з затримкою видачі наказу про звільнення вже було захищено шляхом стягнення середнього заробітку за вимушений прогул.

Крім того, колегія суддів встановила, що середній заробіток за вимушений прогул рішенням суду стягнуто за період з 24 червня 2021 року до 28.11 2021 року.

В поданій позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку з 14.11 2021 року до 14 травня 2022 року .

Вказане свідчить, що за період з 14.11 2021 року до 28.11.2021 року позивач двічі просить сягнути середній заробіток з роботодавця і за вимушений прогул і за затримку розрахунку, що не відповідає вимогам Закону та є подвійним притягненням до відповідальності та зловживанням правом.

Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У відповідності до ч. 4 ст.376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись вказаними нормами процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

В частині відмови в задоволенні позову рішення залишити без змін.

Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду в позові також відмовлено, судові витрати понесені позивачем покладаються на нього.

В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити частково.

Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2022 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України

Повний текст постанови складено 03 травня 2023 року.

Суддя-доповідач О. В. Желепа

Судді О. Ф. Мазурик

О. І. Шкоріна