Рішення

від 25.04.2023 по справі 705/2681/20

УМАНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №705/2681/20

2/705/293/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2023 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Піньковського Р.В.

секретаря судового засідання Романовій О.М.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним майном подружжя та поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , визнання спільним майном подружжя та поділ майна подружжя, в обґрунтування зазначивши наступне.

Вона разом зі своєю дочкою ОСОБА_5 з 1990 року проживала у належній їй на праві особистої власності квартирі АДРЕСА_1 .

З 1999 року з відповідачем ОСОБА_3 вони почали проживати разом однією сім`єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу у належній їй квартирі.

У 2001 році, після смерті батька відповідача ОСОБА_6 , їх родина переїхала проживати у належний ОСОБА_6 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Вказаний будинок був глинобитний, без зручностей та потребував проведення термінового капітального ремонту та постійного догляду.

У цьому будинку вони разом проживали з 2001 року по літо 2017 року.

19.11.2005 року між нею а відповідачем було укладено шлюб, але в подальшому подружнє життя не склалося і 04.07.2017 року шлюб між ними було розірвано.

За час спільного проживання з відповідачем однією сім`єю ними було набуто у власність автомобіль FORD Transit 2006 року випуску.

Також за час спільного проживання з відповідачем однією сім`єю, внаслідок її особистих трудових та грошових затрат, було здійснено повну реконструкцію будинку, де вони проживали понад 16 років, в результаті чого їх будинок істотно збільшився у своїй вартості. Так, її трудовими та грошовими затратами було проведено повний капітальний ремонт, замінено усі комунікації, добудовано прибудову, вимощено подвір`я, замінено дах, завезено ґрунт та висаджено дерева і кущі тощо.

Крім того, 23.06.2007 року нею було продано належну їй на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_1 за 20000 доларів США. Зазначені кошти також були вкладені нею у ремонт-реконструкцію-добудову спірного будинку.

Після розірвання шлюбу вона мала надію на добровільний поділ спільно нажитого майна. Однак, на теперішній час, відповідач його прав на частину спірного будинку, не визнає. Доступу до будинку, до її особистих речей, до придбаної нею побутової техніки, меблів, його особистої бібліотеки, до речей її доньки тощо, вона не має, тому вона і вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав.

Вважає, оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності 01.01.2004 року СК України, встановлення факту проживання однією сім`єю стороні у справі без укладення шлюбу у період саме з 01.01.2004 року по 19.11.2005 року (дату реєстрації шлюбу), матиме правове значення для визнання права спільної сумісної власності на майно.

На підтвердження своїх позовних вимог, у відповідності до вимог чинного законодавства, позивачем було замовлено експертний висновок, згідно результатів якого станом на 01.01.2004 року вартість спірного будинковолодіння могла становити 8454,60 доларів США, що еквівалентно 45317,00 гривень, а станом на дату проведення оцінки 12.06.2020 року вартість будинку становить 1512880,00 гривень або 56768,00 доларів США. Також зазначеним висновком визначено, що вартість будівельно-ремонтних робіт згідно кошторисної документації становить (без ПДВ) 913683,00 грн., а вартість будівельних матеріалів (без ПДВ) 546128,00 грн.

Зазначає, що саме внаслідок її трудових та фінансових затрат, одноповерховий глинобитний будинок без зручностей було реконструйовано у двоповерховий, обладнаний всіма можливими необхідними комунікаціями житловий будинок зі всіма зручностями. Таким чином, внаслідок її трудових та фінансових затрат, вартість вказаного домоволодіння збільшилася з 45317,00 грн. до 1512880,00 грн., тобто у тридцять три рази, що становить 97 % будинковолодіння. Вважає, що таке покращення можна вважати істотним.

Отже, спільним майном подружжя слід визнати 97/100 частин будинковолодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки 3/100 частики вказаного домоволодіння є особистим майном ОСОБА_3 .

Крім того, зазначає, що спірний автомобіль знаходиться у користуванні відповідача, доступу до автомобіля та документів про право власності на автомобіль вона не має.

Просить суд встановити факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 01 січня 2004 року по 19 листопада 2005 року.

Визнати 97/100 частин будинковолодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю подружжя.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , право власності на 48,5/100 частин будинковолодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , та 48,5/100 частин земельної ділянки, кадастровий номер 7110800000:03:001:0255, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення для обслуговування житлового будинку.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину автомобіля Ford Transit, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_3 , на користь держави судовий збір, а на її користь понесені нею судові витрати.

На адресу суду представником відповідача направлено відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову, позовні вимоги вважає необґрунтованими та безпідставними. Так, вважає, що надані позивачем докази, а саме в тому числі письмові пояснення та фотокартки невідомих людей не є підставою для визнання судом факту спільного проживання сторін, як подружжя. Посилання позивача на періодичне спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю у розумінні ст. 74 СК України.

Вважає твердження позивача про те, що після розірвання шлюбу сторони не дійшли згоди про поділ майна подружжя, є неправдивим, оскільки після розлучення позивач не піднімала цього питання, оскільки позивачу відомо, що вказане майно є особистою власністю відповідача.

Вказаний спірний будинок не може бути визнаним спільним майном подружжя, оскільки її довіритель набув на нього право власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, після смерті його батька.

Автомобіль також є особистою власністю відповідача, оскільки до знайомства з позивачем у його власності перебував транспортний засіб ВАЗ-2106, який він продав та придбав транспортний засіб марки Ауді-100 за особисті кошти, а у 2010 році звернувся до Кредитної спілки «Злагода» для отримання кредитних коштів у розмірі 60000,00 грн. для купівлі транспортного засобу Форд транзит, 2006 року випуску.

Добудова будинку здійснювалася також за особисті кошти відповідача, оскільки у 1987 році він отримав присадибну земельну ділянку у Христинівському районі, де мав намір розпочати будівництво, для чого ним було придбано будівельні матеріали і майже 70 % всіх робіт було проведено особисто відповідачем, що, в тому числі, підтверджується і тими доказами, які надала позивачка, а саме фотокартками. Усі вікна він замовляв в Одесі, особисто за них розраховувався, наймав людей, які доставили ці вікна. Роботи з гіпсокартоном також замовлялися ним, оплачувалися ним тощо. Обладнання комунікацій оплачувалося ним, облаштування підлоги проводилося ним особисто, також він брав особисту участь у вкладанні тротуарної плитки. Металеву огорожу замовляв також він.

Твердження позивача про те, що виручені кошти за продаж її квартири були витрачені на будівництво, не відповідає дійсності, оскільки квартира була продана за значно менші кошти, що підтверджується договором купівлі-продажу, і ці кошти були витрачені на вирішення питання проживання її дочки ОСОБА_5 , яка якраз закінчила школу і поїхала до м. Київ вступати у вищий навчальний заклад. За час навчання останньої, відповідач допомагав позивачу заощаджувати кошти для того, щоб в подальшому придбати дочці квартиру у м. Києві за 43000,00 доларів США.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 вивезла всі свої особисті речі, а ті що не помістилися у автомобіль, вона поскладала у коробки, які до цього часу зберігаються у будинку, а позивач навіть не намагається приїхати і їх забрати.

Вважає, що сам по собі факт придбання спільного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя.

Щодо визнання земельної ділянки спільним сумісним майном, зазначає, що земельна ділянка була приватизована, тому також не може бути визнана спільним майном подружжя.

Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій просить суд позовні вимоги задовольнити.

Зазначає, що не погоджується з викладеним у відзиві, та зазначає, що саме відповідач має довести суду, що спірний житловий будинок та спірний автомобіль є його особистим майном, а таких доказів відповідач не надав.

Більше того, вважає, що навпаки відповідачем надано докази, які підтверджують саме позовні вимоги позивача. Так, до відзиву додано копію рішення виконавчого комітету про надання дозволу на добудову приміщення для санвузла і кухні, а також переобладнання коридора і кухні в житлові кімнати, що саме і є доказом того, що реконструкція будинку проводилася у період спільного проживання подружжя. Крім того, додане рішення виконавчого комітету про оформлення за відповідачем права власності на новостворене майно, також підтверджує той факт, що поліпшення житлових умов було здійснено сторонами у період шлюбу.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та факти, викладені у позові. Зазначила, що з 1999 року проживала з відповідачем без реєстрації шлюбу, а у 2005 році їх стосунки були оформлені офіційно. Спочатку вони проживали у її квартирі, разом з її дочкою, але після смерті батька відповідача разом переїхали у житловий будинок померлого, оскільки відповідач прийняв спадщину за заповітом. Будинок був майже не придатний для проживання, тому всі їх спільні трудові та фінансові зусилля були затрачені на його перебудову та облаштування. Саме внаслідок спільних трудових та грошових затрат стан будинку було покращено і його вартість збільшилася в 33 рази, що, дає їй право претендувати на половину такого покращення будинку як на спільне сумісне майно подружжя. Крім того, ними у шлюбі був придбаний автомобіль Форд транзит, яким користується відповідач, але вона вважає, що вона також має право на половину вказаного автомобіля. Оскільки їх стосунки з відповідачем офіційно були оформлені лише у 2005 році, є необхідність у встановленні факту їх спільного проживання однією сім`єю. Вона вимушена була звернутися до суду з цим позовом, так як тривалий час усі свої зусилля вона витрачала на свою сім`ю та створення належних умов для їх проживання, але через розлучення з відповідачем, на цей час позбавлена можливості використати плоди своїх витрат, тому і звернулася до суду з цим позовом. Просить суд позов задовольнити та при цьому судові витрати покласти на відповідача.

Представник позивача адвокат Єременко І.В. в судовому засіданні вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення. Пояснила, що її довіритель з відповідачем у справі проживали однією сім`єю з 1999 року, а офіційно шлюб вони зареєстрували у 2005 році. Спочатку подружжя проживало у квартирі позивача, а з 2004 року почали проживати у спірному будинку, який відповідач прийняв у спадщину за заповітом після смерті батька.

Будинок був глинобитним та непридатним для належного життя, тому вони майже повністю його зруйнували та фактично побудували новий, значно збільшивши його розмір, для цього ними було отримано відповідний дозвіл у виконавчому комітеті Уманської міської ради. Усі правовстановлюючі документи, з урахуванням добудов, були оформленні на ім`я відповідача. Позивач постійно була працевлаштована, мала сталий дохід і всі кошти витрачала на обслуговування та реконструкцію будинку. Крім того, стан будинку покращувався і за рахунок особистих трудових зусиль позивача. Про те, що сторони у справі спільними трудовими та фінансовими зусиллями значно покращили стан будинку підтвердили і свідки, допитані в ході розгляду цієї справи.

У своєму позові її довіритель посилається на істотне збільшення вартості первинного об`єкта нерухомості, який належав відповідачу на праві приватної власності, не в наслідок зміни ринкової ціни, коливання курсу валют, поточного ремонту тощо, а внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя, що призвело до створення нового об`єкту нерухомого майна житлового будинку загальною площею 98,4 кв.м. В підтвердження цього було проведено експертне будівельно-технічне дослідження, за результатами якого стало зрозуміло, що станом на 01.01.2004 року вартість будинку становила 45317,00 грн., що у загальній вартості домоволодіння складає 3/100 часток, а відтак спільним майном подружжя слід визнати 97/100 новозбудованого та реконструйованого майна за адресою: АДРЕСА_2 .

Враховуючи, що перебудоване та новостворене у період шлюбу сторін майно, зумовило суттєве збільшення вартості та якості домоволодіння і при цьому, кожною із сторін не доведено, що це збільшення відбулося за рахунок лише його особистих коштів, позовні вимоги щодо визнання права власності на 48,5/100 часток домоволодіння вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи, що земельна ділянка була надана під обслуговування домоволодіння, позовні вимоги про визнання права власності за позивачем на її відповідну частку також є обґрунтованими.

Позивачем надано суду докази того, що збільшення вартості майна відбулося в результаті вкладених спільних коштів подружжя та їх спільної трудової діяльності, проти чого фактично не заперечував і сам відповідач у судовому засіданні.

Крім того, подружжям у шлюбі було придбано транспортний засіб, який також є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому є достатньо підстав для визнання за позивачем права власності на половину спірного автомобіля.

Врахувавши усе зазначене, просить суд позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та заперечував проти їх задоволення. Пояснив, що спірний будинок він отримав за заповітом після смерті батька. Разом з тим, підтвердив, що дійсно з позивачем спільно проживали з 2001 року, в тому числі і у цьому будинку. У 2005 році вони з позивачем одружилися офіційно. Будівництвом вони займалися спільно, але майже все він робив власними силами та за свої кошти. Не заперечував, що позивач також витрачала кошти на будівництво, але зазначив, що фізично участі у будівництві не приймала. Стан будинку покращував для себе і для своєї сім`ї, оскільки хотіли жити у гідних умовах. Документів, які б підтверджували, що він за власні кошти та особистими зусиллями займався реконструкцією будинку, не має, оскільки не вважав за потрібне такі докази зберігати.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, позовні вимоги та надані позивачем докази вважає безпідставними та необґрунтованими. Зазначає, що її довіритель прийняв у спадщину після смерті свого батька житловий будинок, що підтверджується належними та допустимими доказами і на період прийняття спадщини сторони у зареєстрованому шлюбі не перебували, тобто достовірно встановлено, що будинок є особистою власністю відповідача. В підтвердження вартості покращення стану будинку позивач надає висновок будівельно-технічного дослідження, який фактично не є висновком експерта і виконаний поверхнево, тобто він не може бути взятим до уваги при прийнятті рішення. Позивач у позові зазначає про те, що вона продала свою власну квартиру і виручені кошти витратила на реконструкцію будинку, що не відповідає дійсності, оскільки за ці кошти нею для її дочки було придбано квартиру у м. Києві. Оскільки коштів за продаж квартири не вистачало для придбання нової, відповідач допомагав позивачу економити та зібрати необхідну суму. Будівництвом та реконструкцією будинку відповідач займався особисто. Оскільки раніше він мав намір побудувати житловий будинок на виділеній йому земельній ділянці, то усі будматеріали були витрачені на спірний будинок, так як там будівництво так і не розпочалося. Більше того, відповідач приймав свою особисту трудову участь у реконструкції будинку, що підтверджується і фотокартками наданими позивачем при зверненні до суду. Земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, також була приватизована, оскільки виділена для обслуговування саме цього будинку. Щодо транспортного засобу, то також він не може бути визнаний об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки у власності її довірителя, ще до його стосунків з позивачем, перебував автомобіль, який він продав та за отримані кошти придбав новий, який також продав та, оскільки не вистачало виручених коштів, звернувся до кредитної спілки і лише тоді придбав спірний автомобіль.

Вважає, що пояснення свідків в судовому засіданні не слід брати до уваги, оскільки вони не є суттєвими.

За вказаних обставин, просить суд відмовити у задоволенні позову.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що тривалий час перебуває у дружніх стосунках із позивачем та її чоловіком відповідачем у справі. Їй відомо, що сторони зустрічалися, а з 1999 року почали спільно проживати у квартирі, належній позивачу. У відповідача був батько похилого віку, за яким позивача допомагала відповідачу доглядати. З 2004 року, після смерті батька відповідача, сторони почали проживати у будинку, що належав померлому. Оскільки будинок був старий без ремонту, тому сторони почали перебудову, яку здійснювали спільною працею та коштами, при цьому увесь цей час продовжували жити в даному будинку. Її чоловік допомагав сторонам фізичною працею в перебудові будинку.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що перебуває зі сторонами у товариських стосунках. Йому відомо, що з 1999 року сторони зустрічалися та згодом почали спільно проживати. Сторони у справі постійно проживали у старому житловому будинку, який відповідач перебудовував і він йому допомагав фізично, їздив в м. Одесу за будівельними матеріалами. Позивач особистої участі у будівництві не приймала, але брала участь в облаштуванні та догляді за земельною ділянкою. Також відповідач неодноразово казав, що позивач мала заощадження, без яких він би не зміг займатися будівництвом. За які кошти подружжя придбало автомобіль Форд йому не відомо.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що позивач по справі хрестила його сина, тому зі сторонами він перебуває у дружніх стосунках. Відомо, що позивач та відповідач почали спільно проживати з 1999 року, а весілля у них було в 2005 році. Спірний будинок, в якому разом постійно проживали сторони, спочатку був глинобитним, без ремонту, тому подружжя побудували прибудову, зробили капітальний ремонт у будинку, від старого будинку залишилися лише стіни.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що він племінник відповідача, з позивачем перебуває у товариських стосунках. З 2000 року сторони проживали разом, з ними також проживала дочка позивача. Спочатку сім`я проживала на квартирі, а потім в будинку діда. Вказаний будинок був повністю перебудований і в середині і ззовні. Також було прибудовано добудову, зроблено новий дах, встановлені вікна, сучасний ремонт тощо. Загалом вважає, що вартість будинку значно збільшилася. Особисто участі у будівництві він не приймав але доволі часто приходив в гості.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що перебуває у дружніх стосунках зі сторонами у справі. Позивач та відповідач спочатку проживали у квартирі позивача, а потім переїхали у будинок батька відповідача. Будинок був старий, тому сторони розпочали ремонт та робили реконструкцію будинку, добудували приміщення. Чи приймала позивач фізичну участь у будівництві, вона точно не знає, але їй достовірно відомо, що позивач особисто годувала робітників, вкладала у будівництво кошти, відповідач тривалий час не був працевлаштованим. Вона часто бувала у подружжя в гостях, у них в сім`ї були нормальні дружні стосунки.

Суд, вислухавши позивача, представника позивача, відповідача, представника відповідача, допитавши свідків та дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно п. 5 ч. 1ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Положеннями ст. ст.80, 81 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом достовірно встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Умані Уманського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 19.11.2005 року зареєстрували шлюб, актовий запис № 657. Прізвища після реєстрації шлюбу: чоловіка ОСОБА_13 , дружини ОСОБА_13 .

Вказаний шлюб між сторонами було розірвано 04 липня 2017 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 , виданого Уманським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області.

Згідно довідки голови квартального комітету № 11 виконавчого комітету Уманської міської ради ОСОБА_1 проживала за адресою: АДРЕСА_2 , з 2001 року по 2017 рік. Вказана інформація надана на підставі свідчень сусідів ОСОБА_11 та ОСОБА_14 , підтверджуючі письмові пояснення яких приєднані до матеріалів справи.

Крім того, факт проживання однією сім`єю позивача та відповідача без шлюбу підтверджується деклараціями про доходи позивача, поданими за місцем роботи за період 2001-2005 роки, згідно яких, починаючи з 2001 року членами сім`ї вона вказує: чоловіка ОСОБА_3 та доньку ОСОБА_5 та деклараціями відповідача ОСОБА_3 поданими за місцем роботи за період 2004-2005 роки, у яких останній вказує членами сім`ї дружину ОСОБА_12 та дочку ОСОБА_5 .

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу Українисім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, тому ознаками фактичної сім`ї, що складає фактичний шлюб між чоловіком та жінкою є: спільне проживання чоловіка і жінки; спільний побут та взаємні права і обов`язки.

Конституційний суд України зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне фактуспільного проживання, єведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням та інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки як ознака наявності сім`ї на законодавчому рівні не визначена. Водночас строк спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.

У відповідності до позиції, викладеній у Постанові Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 489/5982/17 (за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності. Положення КпШС України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року. Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.

З урахуванням зазначеного, суд вважає доведеним факт спільного проживання позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 року по 19.11.2005 року.

Відповідно достатті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Згідно зі статтею 57 СК України у редакції на час укладення сторонами шлюбуособистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно,набутенею,нимзачас шлюбу,але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно,набуте нею,ним за час шлюбу,але за кошти,які належали їй, йому особисто.

У частині сьомій названої статті передбачено, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Устатті 60 СК Українизазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У відповідності до ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Тобто майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя ємайно, набуте під час шлюбу.

Стаття 41 Конституції України гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції»,пункти 69 і 73).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу №1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.

Устатті 62 СК України таке втручання у право особистої приватної власності передбачено. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшуєтьсяобсяг правомочностей колишнього одноособового власника.

Тому у самому законі, статті 62СК Українипередбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя тагарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.

Зі змістустатті 62 СК Українивбачається, щовтручання у право власності може бути обґрунтованим, тадотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бутинаправлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартостіє оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення,так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Судом враховуються правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) згідно яких істотність збільшення вартості майна підлягаєз`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, щопервинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла,тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав іне можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебуванняу шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартістьістотно збільшилося, не є підставою длявизнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя,у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець устатті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

Припосиланні на вимогистатті 62 СК Українияк на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мала довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Із системногоаналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68, 70 СК Українивбачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилася у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на відповідну частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов`язане з вкладенням у об`єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.

Такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За вказаних обставин, суд вважає, що позивач надала достатньо доказів на підтвердження того, що її внесок у переобладнання та реконструкцію спірного будинковолодіння у розумінні частини першоїстатті 62 СК Україниє достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на загальні правилавиникнення спільної сумісної власності подружжя, управліннятакою власністю та принципїї поділу.

Відповідно достатті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зістаттею 63 СК Українидружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першоюстатті 66 СК України визначено, що подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Нормами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, дослідження та оцінки всіх доказів, а також зазначення норм матеріального права, якими суд керувався при вирішенні позову.

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 3 ст. 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно положень статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Тлумачення пункту 3 частини першоїстатті 57 СК Українисвідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти таке майно є особистою приватною власністю

Конструкція нормистатті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована.Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Відповідно до частини шостоїстатті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а згідно з частиною першою цієї статті кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом в ході розгляду справи встановлено, що відповідачу ОСОБА_3 , в порядку спадкування належав житловий будинок АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 06.02.2004 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1-240, виданим ОСОБА_15 , завідуючим Уманською міською державною нотаріальною конторою. Згідно вказаного свідоцтва спадкове майно, на яке воно видане, складається із житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 , належного спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Крижанівською І.В., приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу 30.07.1998 року за № 5152, зареєстрованого в БТІ м. Умань під № 3005, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №2415700 від 24.12.2003 (ЯАА №398494), розташованого на земельній ділянці розміром 1410 кв.м. На вказаній земельній ділянці розташований один глинобитний, обкладений цементною плиткою житловий будинок з прибудовами загальною площею 63,0 кв.м, в т.ч. житловою 31,1 кв.м., а також приватизована земельна ділянка розміром 0,1000 га, розташована на території Уманської міської ради Черкаської області, наданої для обслуговування житлового будинку, належною спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЧР №015554, виданого Уманською міською радою Черкаської області 27.08.1998 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за 1295.

Згідно витягу про реєстрації права власності на нерухоме майно виданого Уманським виробничим підрозділом ЧООБТІ 16.02.3004 року за № 2834391, ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності на вищевказаний будинок за адресою: АДРЕСА_2 , тобто вказаний будинок є особистою власністю відповідача.

При цьому, сторони перебуваючи у шлюбних стосунках, займалися реконструкцією та перебудовою вищевказаного будинку, який на момент виникнення права власності за відповідачем потребував значної перебудови, не був обладнаний усіма комунальними комунікаціями, проти чого не заперечував і сам відповідач у судовому засіданні.

Крім того, у відповідності до рішення виконавчого комітету Уманської міської ради від 15.07.2005 року № 395 ОСОБА_3 , дозволено добудувати приміщення розміром 9,5 х 3,6 м для санвузла і кухні на приватизованій земельній ділянці приватного будинку, а також коридор і кухню переобладнати в жилу кімнату та прибудову до веранди.

Після отримання вказаного дозволу та проведення усіх будівельних робіт, ОСОБА_3 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_1 , а саме 30.11.2011 року отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . У відповідності до вказаного свідоцтва загальна площа будинку уже становить 98,4 кв.м, житлова площа 50,5 кв.м. Зазначене також підтверджується витягом про державну реєстрацію прав Уманського виробничого відділку КП «ЧООБТІ» від 30.11.2011 р. № 32262658.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованої 27.10.2022 № 313447516, у власності ОСОБА_3 є: житловий будинок загальною площею 98,4 кв.м, житловою площею 50,5 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , а також земельна ділянка площею 0,1000 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 7110800000:03:001:0255.

Значне збільшення вартості спірного житлового будинку, а саме з 45317,00 грн. до 1512880,00 грн. підтверджується і висновком будівельно-технічногодослідженняПП «Технобудсервіс» від 12.06.2020 року. Відповідач та його представник не погоджувалися із зазначеним висновком, але клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи не заявляли та не надали будь-яких доказів, які б спростували вказаний висновок, у зв`язку з чим суд бере його до уваги як належний доказ обґрунтування вимог позивача.

Крім того, у судовому засіданні відповідач та свідки підтвердили, що житловий будинок зазнав значних перебудов, а саме був проведений капітальний ремонт, добудовано приміщення, за рахунок яких збільшено житлову площу будинку тощо.

Судом було встановлено, що сторони проживали однією сім`єю та вели спільне господарство. Відповідач в судовому засіданні зазначив, що проведення реконструкції будинку ним було здійснено саме в інтересах сім`ї, тобто в його інтересах, інтересах його дружини (позивача по справі) та її дочки. ОСОБА_3 певний період спільного проживання не був працевлаштований та не отримував ніякого доходу, при тому, що позивач ОСОБА_1 постійно працювала, та при цьому вони мали спільний бюджет, проти чого не заперечував і відповідач. При виконанні будівельних робіт щодо реконструкції будинку позивач важких фізичних робіт не проводила, але брала активну участь загалом у будівництві, що було підтверджено в тому числі і поясненнями свідків, а також фактично не спростовано відповідачем.

За вказаних обставин суд вважає доведеним значимий внесок позивача у реконструкцію та перебудову житлового будинку, що дає можливість визнання відповідної частини збільшення вартості вказаного житлового будинку спільним сумісним майном подружжя, та враховуючи відсоток збільшення його вартості внаслідок спільних зусиль відповідача та позивача, наявні достатні підстави для визнання за останньою права власності на 48,5/100 часток домоволодіння.

Згідно положень ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

У відповідності до вимог ст. 120 ЗК України у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі. За вказаних обставин, на 48,5/100 часток земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок, також слід визнати право власності за позивачем ОСОБА_1 .

Також в судовому засіданні встановлено, що у період шлюбу, сторонами було придбано транспортний засіб, в саме автомобіль Ford Transit, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , що підтверджується інформаційною довідкою наданою Територіальним сервісним Центром МВС № 7142 в Черкаській області від 31.12.2021 за № 31/23/42-1023, на ухвалу суду, згідно якої відповідно до електронної бази даних транспортний засіб автомобіль Ford Transit, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , № кузова НОМЕР_6 , був придбаний ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 01.12.2010 року, та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 , згідно якого реєстрація цього транспортного засобу відбулася 11.03.2011 року, тобто у період існування зареєстрованого шлюбу між сторонами. Заперечення відповідача щодо визнання вказаного автомобіля спільним сумісним майном подружжя, ґрунтуються лише на його поясненнях та не підтверджені ніякими письмовими чи іншими доказами того, що цей автомобіль був придбаний саме за рахунок його особистих коштів, отриманих від продажу належного йому до шлюбу автомобіля. Отже, за таких обставин презумпцію спільності права власності подружжя на даний автомобіль, набутий в період шлюбу, відповідачем не спростовано.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд враховує, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом другої групи загального захворювання, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 6ЧК № 126397, а тому звільнена від сплати судового збору згідно п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку з чим судовий збір у розмірі 9268,60 грн., враховуючи наявність позовних вимог немайнового та майнового характеру, а також вирішення судом питання про забезпечення позову, підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст. ст. 60-63, 68, 70, 71 СК України, ст. 120 ЗК України, ст. ст. 16, 316, 317, 319, 321, 368, 369, 372, 377 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним майном подружжя та поділ майна подружжя задовольнити.

Визнати встановленим факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 01 січня 2004 року по 19 листопада 2005 року.

Визнати 97/100 частин будинковолодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю подружжя.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , право власності на 48,5/100 частин будинковолодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , та 48,5/100 частин земельної ділянки, кадастровий номер 7110800000:03:001:0255, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення для обслуговування житлового будинку.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину автомобіля Ford Transit, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_3 , на користь держави судовий збір у розмірі 9268 (дев`ять тисяч двісті шістдесят вісім) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаськогоапеляційного судупротягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 05.05.2023 року.

Суддя: Р. В. Піньковський