Постанова

від 04.07.2023 по справі 705/2681/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/915/23Головуючий по 1 інстанціїСправа №705/2681/20 Категорія: 331060000, 301030300 Піньковський Р.В. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2023 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Новікова О.М., Фетісової Т.Л.

секретар Любченко Т.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - адвокат Стратілатов Костянтин Геннадійович;

відповідач - ОСОБА_2 ;

представник відповідача - адвокат Товстенко Костянтин Вадимович;

особи, які подали апеляційну скаргу - відповідач та його представник - адвокат Товстенко Костянтин Вадимович;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеногопозовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника - адвоката Товстенка Костянтина Вадимовича на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним майном подружжя та поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

у липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що вона разом зі своєю дочкою ОСОБА_3 з 1990 року проживала у належній їй на праві особистої власності квартирі АДРЕСА_1 .

З 1999 року з відповідачем ОСОБА_2 вони почали проживати разом однією сім`єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу у належній їй квартирі.

У 2001 році, після смерті батька відповідача ОСОБА_4 , їх родина переїхала проживати у належний ОСОБА_4 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Вказаний будинок був глинобитний, без зручностей та потребував проведення термінового капітального ремонту та постійного догляду.

У цьому будинку вони разом проживали з 2001 року по літо 2017 року.

19 листопада 2005 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, але в подальшому подружнє життя не склалося і 04 липня 2017 року шлюб між ними було розірвано.

За час спільного проживання з відповідачем однією сім`єю ними було набуто у власність автомобіль FORD Transit 2006 року випуску.

Також за час спільного проживання з відповідачем однією сім`єю, внаслідок її особистих трудових та грошових затрат, було здійснено повну реконструкцію будинку, де вони проживали понад 16 років, в результаті чого їх будинок істотно збільшився у своїй вартості. Так, її трудовими та грошовими затратами було проведено повний капітальний ремонт, замінено усі комунікації, добудовано прибудову, вимощено подвір`я, замінено дах, завезено ґрунт та висаджено дерева і кущі тощо.

Крім того, 23 червня 2007 року нею було продано належну їй на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_1 за 20 000 доларів США. Зазначені кошти також були вкладені нею у ремонт-реконструкцію-добудову спірного будинку.

Після розірвання шлюбу вона мала надію на добровільний поділ спільно нажитого майна. Однак, на теперішній час, відповідач її прав на частину спірного будинку, не визнає. Доступу до будинку, до її особистих речей, до придбаної нею побутової техніки, меблів, особистої бібліотеки, до речей її доньки тощо, вона не має, тому вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав.

Вважає, що оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності 01 січня 2004 року СК України, встановлення факту проживання однією сім`єю стороні у справі без укладення шлюбу у період саме з 01 січня 2004 року по 19 листопада 2005 року (дату реєстрації шлюбу), матиме правове значення для визнання права спільної сумісної власності на майно.

На підтвердження своїх позовних вимог, у відповідності до вимог чинного законодавства, позивачем було замовлено експертний висновок, згідно результатів якого станом на 01 січня 2004 року вартість спірного будинковолодіння могла становити 8454,60 доларів США, що еквівалентно 45317,00 гривень, а станом на дату проведення оцінки 12 червня 2020 року вартість будинку становить 1512880,00 гривень або 56768,00 доларів США. Також зазначеним висновком визначено, що вартість будівельно-ремонтних робіт згідно кошторисної документації становить (без ПДВ) 913683,00 грн., а вартість будівельних матеріалів (без ПДВ) - 546 128,00 грн.

Зазначає, що саме внаслідок її трудових та фінансових затрат, одноповерховий глинобитний будинок без зручностей було реконструйовано у двоповерховий, обладнаний всіма можливими необхідними комунікаціями житловий будинок зі всіма зручностями. Таким чином, внаслідок її трудових та фінансових затрат, вартість вказаного домоволодіння збільшилася з 45317,00 грн. до 1512880,00 грн., тобто у тридцять три рази, що становить 97 % будинковолодіння. Вважає, що таке покращення можна вважати істотним.

Отже, спільним майном подружжя слід визнати 97/100 частин будинковолодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки 3/100 частини вказаного домоволодіння є особистим майном ОСОБА_2 .

Крім того, зазначає, що спірний автомобіль знаходиться у користуванні відповідача, доступу до автомобіля та документів про право власності на автомобіль вона не має.

Враховуючи наведене, позивач просила суд встановити факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 у період з 01 січня 2004 року по 19 листопада 2005 року.

Визнати 97/100 частин будинковолодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю подружжя.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 48,5/100 частин будинковолодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , та 48,5/100 частин земельної ділянки, кадастровий номер 7110800000:03:001:0255, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення для обслуговування житлового будинку.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля Ford Transit, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір, а на її користь понесені нею судові витрати.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 квітня 2023 року позовні вимоги задоволено повністю.

Рішення суду обґрунтоване тим, що позивачкою доведено її значимий внесок у реконструкцію та перебудову житлового будинку, що дає можливість визнання відповідної частини збільшення вартості вказаного житлового будинку спільним сумісним майном подружжя, та враховуючи відсоток збільшення його вартості внаслідок спільних зусиль відповідача та позивача, наявні достатні підстави для визнання за останньою права власності на 48,5/100 часток домоволодіння та земельної ділянки.

Також судом встановлено, що під час шлюбу було придбано автомобіль Ford Transit, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , тому він також є спільним майном подружжя і підлягає поділу.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач та його представник адвокат Товстенко К.В. подали апеляційну скаргу і просять скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 квітня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі вказують, що позивач не надала суду жодних допустимих доказів, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі, а встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки не може ґрунтуватись лише на показах свідків, довідок, виданих на пояснення сусідів та фотографії, де позивач та відповідач відпочивають, тому вважає не доведеними позовні вимоги про встановлення вказаного факту.

Зазначають, що спірне будинковолодіння відповідач отримав у спадок, отже він є його особистою власністю.

Вважають, що наданий позивачем висновок будівельно-технічного дослідження по домоволодінню, складений 12 червня 2020 року, не є належним доказом збільшення вартості майна внаслідок спільних затрат подружжя, оскільки він є суперечливим та ґрунтується на припущеннях.

Зазначають, що позивач під час розгляду справи вказувала, що 23 червня 2007 року нею було продано належну їй на праві особистої власності квартиру за 20000 доларів США, однак, згідно із копією договору купівлі-продажу квартиру було продано за 16929 грн, що не відповідає ні періоду реконструкції та будівництва будинку, ні істотному збільшенню вартості нерухомого майна відповідача.

Також вказують, що відповідач отримав спірну земельну ділянку у спадщину, тому відсутні підстави для визнання за позивачкою права власності на її частину.

Звертають увагу, що визнаючи за позивачем право власності на 48,5/100 частини земельної ділянки, суд не визнав цю земельну ділянку об`єктом права спільної сумісної власності.

Крім того вказують, що до позовних вимог про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірного автомобіля суд повинен був застосувати наслідки спливу строку позовної давності, оскільки про порушення свого права позивач дізналась 04 липня 2017 року.

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому вказуючи на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши учасників справи, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Умані Уманського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 19 листопада 2005 року зареєстрували шлюб, актовий запис № 657. Прізвища після реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_2 , дружини - ОСОБА_1 .

Вказаний шлюб між сторонами було розірвано 04 липня 2017 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданим Уманським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Нормою статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними . На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом наведених судом вище норм законодавства, зокрема сімейного, слідує, що хоча проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу не породжує виникнення в них прав та обов`язків подружжя, однак якщо такі жінка та чоловік не перебувають в будь-якому іншому шлюбі в період такого спільного проживання, то на майно, набуте ними за час спільного проживання однією сім`єю, поширюється режим спільної сумісної власності, який регулюється тими же нормами, що і режим спільної сумісною власності майна подружжя. Відтак, майно, набуте жінкою та чоловіком під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, може бути визначено та поділено між ними за тими ж правилами та на тих же підставах, що й спільне сумісне майно подружжя, зокрема із застосуванням презумпції спільності майна подружжя. Однак, для можливості такого поділу попередньо підлягає встановленню судом внаслідок доведення належним чином позивачем саме факт проживання чоловіка та жінки (сторін по справі) однією сім`єю без реєстрації шлюбу між собою в певний період часу, протягом якого і було придбане спірне майно, поділ якого просить здійснити в судовому порядку позивач.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року в справі №127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі №343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі№522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі №354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі №490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі №490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року №757/8786/15-ц тощо.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі №524/10054/16.

Задовольняючи позовні вимоги про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по 19 листопада 2005 року, суд першої інстанції обґрунтовано врахував як належні докази вказаного факту довідку голови квартального комітету № 11 виконавчого комітету Уманської міської ради, згідно із якою ОСОБА_1 проживала за адресою: АДРЕСА_2 , з 2001 року по 2017 рік, а також декларації про доходи позивача, подані за місцем роботи за період 2001-2005 роки, згідно з якими, починаючи з 2001 року членами сім`ї вона вказує: чоловіка ОСОБА_2 та доньку ОСОБА_3 та декларації відповідача ОСОБА_2 подані за місцем роботи за період 2004-2005 роки, у яких останній вказує членами сім`ї - дружину ОСОБА_1 та дочку ОСОБА_3 .

Із поданих сторонами декларацій, які є офіційними документами, вбачається, що вони вважали себе чоловіком та дружиною ще до реєстрації шлюбу у 2005 році.

Крім того факт проживання сторін у вказаний період як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу підтверджується і поясненнями свідків, допитаних під час розгляду справи судом першої інстанції.

Судом першої інстанції також встановлено, що відповідачу ОСОБА_2 , в порядку спадкування належав житловий будинок АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 06.02.2004 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1-240, виданим ОСОБА_7 , завідуючим Уманською міською державною нотаріальною конторою.

Згідно із вказаним свідоцтвом спадкове майно, на яке воно видане, складається із житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 , належного спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Крижанівською І.В., приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу 30.07.1998 року за № 5152, зареєстрованого в БТІ м. Умань під № 3005, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №2415700 від 24.12.2003 (ЯАА №398494), розташованого на земельній ділянці розміром 1410 кв.м. На вказаній земельній ділянці розташований один глинобитний, обкладений цементною плиткою житловий будинок з прибудовами загальною площею 63,0 кв.м, в т.ч. житловою 31,1 кв.м., а також приватизована земельна ділянка розміром 0,1000 га, розташована на території Уманської міської ради Черкаської області, наданої для обслуговування житлового будинку, належною спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЧР №015554, виданого Уманською міською радою Черкаської області 27.08.1998 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за 1295.

Згідно із витягом про реєстрації права власності на нерухоме майно виданого Уманським виробничим підрозділом ЧООБТІ 16.02.3004 року за № 2834391, ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на вищевказаний будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до рішення виконавчого комітету Уманської міської ради від 15.07.2005 року № 395 ОСОБА_2 , дозволено добудувати приміщення розміром 9,5 х 3,6 м для санвузла і кухні на приватизованій земельній ділянці приватного будинку, а також коридор і кухню переобладнати в жилу кімнату та прибудову до веранди.

Після отримання вказаного дозволу та проведення усіх будівельних робіт, ОСОБА_2 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_1 , а саме 30.11.2011 року отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . У відповідності до вказаного свідоцтва загальна площа будинку уже становить 98,4 кв.м, житлова площа 50,5 кв.м. Зазначене також підтверджується витягом про державну реєстрацію прав Уманського виробничого відділку КП «ЧООБТІ» від 30.11.2011 р. № 32262658.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованої 27.10.2022 № 313447516, у власності ОСОБА_2 є: житловий будинок загальною площею 98,4 кв.м, житловою площею 50,5 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , а також земельна ділянка площею 0,1000 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 7110800000:03:001:0255.

Значне збільшення вартості спірного житлового будинку, а саме з 45317,00 грн. до 1512880,00 грн. підтверджується і висновком будівельно-технічного дослідження ПП «Технобудсервіс» від 12.06.2020 року, який суд обґрунтовано врахував як належний доказ у справі, оскільки відповідачем не надано жодних доказів на його спростування.

Враховуючи наявні у матеріалах справи письмові докази, а також пояснення сторін та свідків у справі, суд оцінивши вказані докази в сукупності, прийшов до правильного висновку, що сторони перебуваючи у шлюбних відносинах, займалися реконструкцією та перебудовою вищевказаного будинку, який на момент виникнення права власності за відповідачем потребував значної перебудови, не був обладнаний усіма комунальними комунікаціями.

Врахувавши значимий внесок позивача у реконструкцію та перебудову житлового будинку, суд обґрунтовано визнав відповідну частину збільшення вартості вказаного житлового будинку спільним сумісним майном подружжя (97/100), та визнав за позивачкою право власності на 48,5/100 часток домоволодіння.

У зв`язку із тим, що за позивачкою визнано право власності на 48,5/100 спірного будинковолодіння, суд на підставі статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України вірно ухвалив рішення про визнання за позивачкою права власності і на 48,5/100 земельної ділянки, на якій розміщене будинковолодіння.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не визнано земельну ділянку спільною сумісною власністю, є безпідставними, оскільки право власності на її частину переходить до позивачки у зв`язку із переходом до останньої права власності на частину будинковолодіння.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для поділу між сторонами у рівних частках автомобіля Ford Transit, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , придбаного 01.12.2010 в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, та зареєстрованого за ОСОБА_2 11.03.2011, оскільки відповідачем не надано належних доказів на підтвердження його заперечень придбання вказаного транспортного засобу за спільні кошти та визнання його особистою власністю ОСОБА_2 .

Посилання в апеляційній скарзі на те, що до позовних вимог про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірного автомобіля суд повинен був застосувати наслідки спливу строку позовної давності, оскільки про порушення свого права позивач дізналась 04 липня 2017 року, колегія суддів відповідно до положень частини 3 статті 267 ЦК України, статті 367 ЦПК України не приймає, оскільки відповідачем не заявлялось про застосування наслідків спливу строку позовної давності до будь-яких вимог під час розгляду справи судом першої інстанції та не було предметом розгляду суду.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що при вирішенні спору судом застосовано відповідні положення сімейного та цивільного законодавства, а також правові позиції Верховного Суду, тому колегія суддів погоджується із рішенням суду в цій частині та не знаходить підстав для його зміни чи скасування.

Водночас, визнаючи за позивачкою право власності на 48,5/100 частини спірного будинковолодіння і земельної ділянки, судом залишено поза увагою, що ним було здійснено поділ спільного майна подружжя із визначенням часток кожного із подружжя.

У зв`язку із наведеним колегія суддів приходить до висновку, що резолютивну частину рішення суду слід доповнити, зазначивши про визнання і за відповідачем права власності на 48,5/100 частин на спірне будинковолодіння та земельну ділянку.

Крім того, колегія суддів враховує, що до апеляційної скарги ОСОБА_2 додав докази звільнення його від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (посвідчення № 2133102997 від 16.11.2010).

З огляду на викладене, хоча відповідачем не було надано до суду першої інстанції вказаний документ, колегія суддів вважає, що стягнення з ОСОБА_2 на користь держави судового збору за подання позовної заяви суперечить вимогам закону, тому рішення в цій частині підлягає до скасування.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За таких обставин судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви слід віднести на рахунок держави.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника - адвоката Товстенка Костянтина Вадимовича слід задовольнити частково; рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 квітня 2023 року змінити, доповнивши його резолютивну частину наступними абзацами: «В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на 48,5/100 частин будинковолодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , та 48,5/100 частин земельної ділянки, кадастровий номер 7110800000:03:001:0255, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення для обслуговування житлового будинку.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на 1/2 частину автомобіля Ford Transit, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .»

Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 , на користь держави судового збору у розмірі 9268 гривень 60 копійок слід скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви віднести на рахунок держави.

В решті частини рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника - адвоката Товстенка Костянтина Вадимовича задовольнити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 квітня 2023 року змінити, доповнивши його резолютивну частину наступними абзацами:

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на 48,5/100 частин будинковолодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , та 48,5/100 частин земельної ділянки, кадастровий номер 7110800000:03:001:0255, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення для обслуговування житлового будинку.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на 1/2 частину автомобіля Ford Transit, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .

Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь держави судового збору у розмірі 9268 (дев`ять тисяч двісті шістдесят вісім) гривень 60 копійок, скасувати та прийняти в цій частині нове рішення.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви віднести на рахунок держави.

В решті частини рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 10 липня 2023 року.

Судді