Постанова

від 03.05.2023 по справі 140/7684/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/7684/22 пров. № А/857/2981/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2023 року (головуючого судді Дмитрука В.В., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк) у справі №140/7684/22 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 22.11.2022 звернулася в суд з позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області в якому просить визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо нарахування та виплати позивачці, як судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області, суддівської винагороди та одноразової матеріальної допомоги за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно із застосуванням положень абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», а також щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та компенсації за відпустки, одноразової матеріальної допомоги та вихідної допомоги за період з 01.01.2022 по 18.01.2022 включно, із застосуванням положень абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» замість застосування положень пункту 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (згідно з Рішенням Конституційного Суду №4 - р/2020 від 11.03.2020), зобов`язати Державну судову адміністрацію України нарахувати та виплатити після відрахування всіх обов`язкових податків і зборів суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно, а також матеріальну допомогу (одноразову), з врахуванням раніше виплачених грошових сум, виходячи з базового розміру посадового окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 року, в сумі 68100 гривень, зобов`язати Державну судову адміністрацію України нарахувати та виплатити після відрахування всіх обов`язкових податків і зборів суддівську винагороду за період з 01.01.2022 по 18.01.2022 включно, а також матеріальну допомогу (одноразову), компенсацію відпустки, з врахуванням раніше виплачених грошових сум, виходячи з базового розміру посадового окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 року, в сумі 74430 гривень, зобов`язати Державну судову адміністрацію України нарахувати вихідну допомогу при звільнені у відставку, виходячи з базового розміру посадового окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 року, в сумі 74 430 гривень, та виплатити недонараховану та недоплачену суму вихідної допомоги в розмірі 61 398 гривень, з врахуванням раніше виплачених грошових сум.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2023 року задоволено позов частково. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , як судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області, суддівської винагороди та одноразової матеріальної допомоги за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно із застосуванням положень абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», а також щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та компенсації за відпустки, одноразової матеріальної допомоги та вихідної допомоги за період з 01 січня 2021 року по 18 січня 2022 року включно, із застосуванням положень абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» замість застосування положень пункту 1 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (згідно з Рішенням Конституційного Суду №4 - р/2020 від 11 березня 2020 року). Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплатити суддівську винагороду, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу при звільненні, одноразову матеріальну допомогу за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 01 січня 2022 року по 18 січня 2022 року, обчисливши відповідно до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатної особи за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року в розмірі 2 270,00 гривень та за період з 01 січня 2022 року по 18 січня 2022 року в розмірі 2 481,00 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що згідно з частинами другою-третьою статті 95 Конституції України виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (Закон - №1082-ІХ) запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2021 року складає 2102,00 грн. Тому, з прийняттям Закону №1082-ІХ зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина. Разом з тим, положення статті 7 Закону №1082-ІХ, яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102,00 грн, є чинними, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню. Вважає, що територіальне управління у період з 01.01.2021 по 31.12.2021, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснювало нарахування та виплату суддівської винагороди із застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Сторони своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.03.2023 призначено апеляційний розгляд апеляційної скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є суддею Ковельського міськрайонного суду Волинської області у відставці та отримує щомісячне грошове утримання відповідно до статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Зі змісту наданих доказів судом встановлено, що оклад позивача складає 63 060,00 грн, тобто суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 18.01.2022 позивачу обчислено з урахуванням розрахункової величини, передбаченої Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», тобто виходячи з розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102,00 грн.

Позивач, вважаючи невірним застосування такого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме, 2 102,00 грн для розрахунку її посадового окладу та, як наслідок, недоплати суддівської винагороди та усіх інших доплат, які обраховуються виходячи із суддівської винагороди, звернулася до суду з цим позовом за захистом своїх прав.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Разом з тим, статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною першою статті 4 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (Закон №1402-VIII) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно із статтею 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти, зокрема, 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб. Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Таким чином Законом №1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Зміни до Закону №1402-VIII можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 гривень, з 01 липня - 2294 гривні, з 01 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 01 січня - 1921 гривня, з 01 липня - 2013 гривень, з 01 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 01 січня - 2395 гривень, з 01 липня - 2510 гривень, з 01 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 01 січня - 2270 гривень, з 01 липня - 2379 гривень, з 01 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 01 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 01 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 01 січня - 1769 гривень, з 01 липня - 1854 гривні, з 01 грудня - 1934 гривні.

Колегія суддів зазначає, що суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 18.01.2022 позивачу обчислено з урахуванням розрахункової величини, передбаченої Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», тобто виходячи з розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102,00 грн.

Апеляційний суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення. Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом №1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Колегія суддів вказує, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. При цьому, норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (Закон №1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій». З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом з тим, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з статтею 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон №966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Водночас, судді Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

При цьому, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2 270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2 102,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що до 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII.

Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

З огляду на викладене у сукупності, колегія суддів вважає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2 270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102,00 грн) у 2021-2022 роках в межах заявлених вимог, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним.

Щодо доводів апелянта про те, що за погодженням з головою Ковельського міськрайонного суду Волинської області Територіальним управлінням затверджено штатний розпис визначений посадовий оклад з розрахунку прожиткового мінімуму у розмірі 2102,00 грн, колегія суддів вважає такі необгрунтованими з урахуванням наступного.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік).

Верховний Суд вказав, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що жодних належних та допустимих доказів того, що розмір бюджетних видатків на суддівську винагороду не дозволив Територіальному управлінню Державної судової адміністрації у Волинській області виплатити суддівську винагороду в повному обсязі відповідач суду не надав.

Територіальне управління ДСА України в Волинській області, хоч і не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу та здійснювати виплату у вищому розмірі, втім необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів. Відповідачі та третя особа, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2021 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів Волинської області визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2 270,00 грн. Такий обов`язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності. Натомість відповідачами та третьою особою зазначений обов`язок не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм частини абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Здійснивши системний аналіз позовних вимог, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та обставини справи в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, про необхідність зобов`язання ТУ ДСА в Волинській області провести перерахунок та виплатити суддівську винагороду, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу при звільненні, одноразову матеріальну допомогу за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 18.01.2022, обчисливши відповідно до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатної особи за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 в розмірі 2 270,00 грн та за період з 01.01.2022 по 18.01.2022 в розмірі 2 481,00 грн.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2023 року у справі №140/7684/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді Р.Й. Коваль

В.В. Гуляк

Повний текст постанови складено 08.05.2023