Віньковецький районний суд Хмельницької області
Справа № 670/693/21
Провадження № 2/670/8/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 травня 2023 року смт. Віньківці
Віньковецький районний суд Хмельницької області в складі:
головуючого судді Волкової О.М.
з участю секретаря Корчової А.І.
позивача -- ОСОБА_1
представників відповідача -- ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судусмт.Віньківці цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Осламівського ліцею Віньковецької селищної ради Хмельницької області про визнання протиправним та скасування наказу відповідача про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за період відсторонення, відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до Осламівського ліцею Віньковецької селищної ради Хмельницької області, у якому, уточнивши позовні вимоги, просив визнати протиправним та скасувати наказ Осламівського ліцею Віньковецької селищної ради Хмельницької області № 34-к від 11.11.2021 р. «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » та зобов`язати ліцей поновити позивача на роботі; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь період відсторонення від роботи; стягнути з відповідача на користь позивача 100000 гривень моральної шкоди та судові витрати (а.с. 69-70).
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що він працює на посаді вчителя фізики та математики Осламівського ліцею Віньковецької селищної ради Хмельницької області. 11.11.2021 року ОСОБА_1 отримав наказ № 34-к від 11.11.2021 р. «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », який мотивований тим, що відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», та пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 року йому необхідно здійснити в обов`язковому порядку щеплення від СОVІD-19.
Підставою наказу є повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVІD-19 ОСОБА_1 № 82 від 05.11.2021 р.
Вказаний наказ позивач вважає незаконним та таким, що грубо порушує його право на працю і супутні соціальні права, гарантовані Конституцією України, а також інші права і свободи, передбачені Конституцією України та іншими законодавчими актами України, у зв`язку з чим він підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Зокрема, пункт 41-6 Постанови КМУ № 1236, на який посилається відповідач у наказі, порушує права позивача, встановлені Конституцією та іншими законами України. Як зазначено в її преамбулі, дана постанова прийнята в порядку ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». В даній статті зазначено, що встановлюючи карантин, Кабмін встановлює тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Отже підставою видання оскаржуваного наказу є встановлені Кабінетом Міністрів тимчасові обмеження прав. Однак такі тимчасові обмеження призводять до порушення: права на працю, гарантованого ст. 43 Конституції України; права на отримання заробітної плати, яка є складовою права на працю, а відповідно і права на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, передбаченого ст. 48 Конституції України; права не бути підданому медичним, науковим чи іншим дослідам без вільної згоди особи, передбаченого ст. 28 Конституції України; права на таємницю про стан здоров`я, передбаченого, ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», а також є порушенням інших норм чинного законодавства України та міжнародних нормативно-правових актів.
Постанова КМУ № 1236 є підзаконним актом, який має відповідати законам та Конституції України як закону найвищої юридичної сили, проте, на думку позивача, пункт 41-6 Постанови КМУ № 1236, який покладає на керівника (роботодавця) обов`язок забезпечити відсторонення особи, яка не є щепленою від СОVІD-19, суперечить статтям 8, 19, 43, 48, 64 Конституції України, тому не підлягає застосуванню, і директор ліцею відповідно до ст. 19 Конституції України зобов`язаний був утриматись від виконання цього пункту Постанови.
Позивач звертає увагу, що на обґрунтування оскаржуваного наказу відповідач посилається також на наказ МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, яким передбачена обов`язковість вакцинації, зокрема, для працівників закладів освіти, при цьому особи, які відмовилися вакцинуватися, підлягають відстороненню від роботи.
Однак практична реалізація цього наказу роботодавцями призводить до порушення права на працю та права на достатній життєвий рівень окремих груп населення, що по своїй суті є дискримінацією, оскільки кожна особа, незалежно від місця роботи, повинна мати вибір: вакцинуватися, проходити регулярне тестування на відсутність хвороби або працювати дистанційно.
Будь-яка дискримінація - обмеження у правах осіб, які не вакцинувалися, є неприпустимою і прямо порушує норми Конституції України, а також не відповідає резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), яка закликала держави-члени забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації через те, що не пройшов вакцинацію у зв`язку з можливим ризиком для здоров`я чи небажання пройти вакцинацію.
Також ОСОБА_1 у позові зазначив, що статтею 46 КЗпП України передбачено відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством, а в даній статті відсутня така підстава відсторонення як відмова працівником від щеплення.
При цьому, ні постанова КМУ № 1236, ні наказ МОЗ № 2153 не можуть бути тими іншими випадками, передбаченими законодавством, про які йдеться у статті 46 КЗпП України, оскільки обидва нормативні акти прийняті з порушенням ст.ст. 8, 19, 28, 43, 48, 64 Конституції України, тому відповідно до ст.ст. 19 та 60 Конституції України не повинні бути застосовані.
Тому, стверджує позивач, у роботодавця не вбачається правових підстав примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби СОVІD-19, та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби, і таке відсторонення є незаконним та таким, що порушує її конституційне право на роботу.
У зв`язку з цим відсторонення від роботи на тій підставі, що позивач не пройшов вакцинацію проти СОVІD-19 в той час, як його колеги, які таку пройшли, залишилися працювати, є дискримінацією по відношенню до нього залежно від його переконань щодо такої вакцинації та від стану здоров`я.
Крім того позивач вважає, що вакцинування проти СОVІD-19 є ризикованою медичною процедурою, так як вакцина від СОVІD-19 - це генно-інженерний продукт, в якому містяться білки матричної РНК - мРНК, до складу вакцин входить абортивний матеріал людини (кліткова лінія НЕК-293), а жодна із запропонованих вакцин не пройшла всіх стадій необхідних клінічних випробувань, а саме не пройшли четвертої фази досліджень - вивчення побічних ефектів і протипоказань, тому позивач і не надав своєї згоди на участь в медичних експериментах.
Зважаючи на наведене, позивач вважає оскаржуваний наказ засобом тиску та примусу на нього як особу, яка не хоче давати згоду на медичне втручання або медичний експеримент.
Оскаржуваним наказом позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, тобто його фактично позбавлено засобів для існування, тоді як єдиним джерелом його доходів була заробітна плата, яку він отримував у ліцеї, а також його дружина - ОСОБА_4 , яку також було відсторонено від роботи наказом від 11.11.2021 № 35-к. Разом з тим ні позивач, ані його дружина не є особами пенсійного віку, вони не отримують будь-яких соціальних виплат на постійній основі і не мають можливості заробляти на життя іншим чином, аніж викладанням у школі, оскільки мають відповідну освіту та досвід роботи.
Тому після того, як їх відсторонили від роботи, значно погіршилося їхнє матеріальне становище, вони не мають змоги оплачувати харчові продукти, медикаменти, комунальні послуги (електроенергію, споживання і доставку газу), телефон та Інтернет, засоби особистої гігієни тощо. У зв`язку з цим позивач з дружиною вимушені відмовляти собі у багатьох речах, продуктах, послугах, позичати гроші та брати кредит на необхідні витрати.
Таким чином, відсторонивши від роботи позивача та його дружину без збереження заробітної плати, відповідач фактично позбавив їх засобів до існування, що є прямим порушенням ст. 48 Конституції, яка передбачає право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї.
Позивач також у позові покликався на ч. 2 ст. 235 КЗпП України, згідно з якою при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
При цьому, середня заробітна плата позивача розраховується на підставі довідки про доходи виходячи з розміру заробітної плати, отриманої за два останніх відпрацьованих повних місяці роботи (вересень 2021 р. та жовтень 2021 р.) відповідно до відпрацьованих в них днів таким чином: вересень 2021 - відпрацьовано 22 робочих днів, нараховано 10674,03 грн; жовтень 2021 - відпрацьовано 24 робочих дні, нараховано 10674,03 грн.
Всього за 2 місяці відпрацьовано 46 робочих днів, нараховано 21348,06 грн, таким чином середньоденна заробітна плата складає - 21348,06/46=464,08 грн.
У зв`язку з цим позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 12.11.2021 р, отже його тривалість станом на 07.12.2021 р. (день подання позову) становить 18 робочих днів, в загальній сумі 8353,58 грн, яка визначена без вирахування податків та обов`язкових платежів (зборів), сплата яких є обов`язком роботодавця або працівника.
Крім того внаслідок порушення прав позивача та його дружини він зазнав фізичних, душевних та моральних страждань.
Починаючи з серпня 2021 року на нього та його дружину ОСОБА_4 чинився постійний тиск з боку дирекції ліцею та відділу освіти ОТГ. Цей тиск полягав у тому, що голова ОТГ Лужняк В.О., начальник відділу освіти ОСОБА_5 та директор ліцею ОСОБА_2 , постійно наголошували на тому, що необхідно вакцинуватися, якщо позивач та його дружина хочуть працювати, а якщо вони не виконають цю вимогу, то будуть відсторонені від роботи. Дані посадові особи неодноразово (разів 8-10 протягом вересня та жовтня 2021 р.) скликали збори трудового колективу, на яких постійно говорили про необхідність вакцинації, про те, що через них (не вакцинованих) можуть не дозволити навчання і т.п.
Такий психологічний тиск не міг не позначитися на здоров`ї, через що ОСОБА_1 почав жалітися на постійні головні болі, болі у серці, перепади тиску, безсоння, дратівливість, погіршення зору.
Огляд ОСОБА_1 27.09.2021 р. в офтальмолога виявив помутніння кришталика лівого ока, а огляд 15.11.2021 року у невропатолога виявив розлади вегетативної нервової системи. Ултразвукове обстеження серця ОСОБА_1 виявило розлади діастолічної функції І типу, недостатність АК ІІ ст., МК І ст., помірний стеноз ЛА, аневризму кореня аорти, у зв`язку з чим позивач витратив 533,48 грн на купівлю ліків.
Зазначені проблеми зі здоров`ям у позивача почалися в період утисків з боку відповідача щодо примушення до вакцинації.
Крім того ОСОБА_1 , починаючи з серпня 2021 року, коли на нього з дружиною почала чинити тиск адміністрація ліцею з метою примушення їх до вакцинації, та у зв`язку з фактичним відстороненням від роботи без збереження заробітної плати, відчуває сильні душевні та моральні страждання, оскільки він як добропорядний громадянин України не порушував жодного закону чи громадського порядку, однак зазнав несправедливого тиску та дискримінації у зв`язку з відмовою давати згоду на здійснення над ним медичного експерименту.
Моральні страждання позивача пов`язані з тим, що незаконним відстороненням від роботи принижено його честь і гідність як викладача перед своїми учнями, їх батьками та колегами, всі до нього стали відноситися так, ніби він псує статистику по вакцинованим викладачам та може бути причиною того, що школу переведуть на дистанційне навчання.
Крім того, через відсторонення позивача від роботи порушено його нормальні життєві зв`язки, він не може продовжувати активне громадське життя, оскільки не ходить на роботу, не реалізує свої здібності, не спілкується з колегами, не обмінюється досвідом та інформацією. З деякими колегами у зв`язку з цим позивач взагалі перестав спілкуватися, що також приносить йому моральні страждання.
Таких фізичних, душевних і моральних страждань позивач не зазнав би, якби відповідачем не було порушено його конституційних прав та свобод, тому він оцінює заподіяну йому моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн та вважає її справедливою компенсацією за понесені страждання, які ще продовжуються.
Ухвалою від 20.12.2021 року у справі відкрите провадження, призначене підготовче засідання.
Ухвалою суду від 08.02.2022 року за клопотанням представника позивача до участі у справі залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача -- відділ освіти, молоді та спорту Віньковецької селищної ради Хмельницької області.
Ухвалою суду від 21.02.2022 року підготовче провадження у справі закрите, справа призначена до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 15.09.2022 року провадження по цивільній справі було зупинене до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 61-4479св22).
Ухвалою суду від 27.02.2023 року провадження у справі поновлене.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 заявлені вимоги підтримали повністю з підстав, зазначених у позовній заяві, та просили задовольнити.
Представники відповідача - директор Осламівського ліцею Піменов В.В. та адвокат Соловей О.В. у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали, вважаючи їх безпідставними і в позові просили відмовити.
Крім того директор Осламівського ліцею Піменов В.В. подав відзив на позов (а.с. 42-51).
У відзиві зазначив, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 3 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, що затверджений наказом МОЗ № 2153 від 04.10.2021 року, позивач як вчитель підлягає обов`язковому профілактичному щепленню.
05.11.2021 року ОСОБА_1 повідомлений про проведення обов`язкової вакцинації, що підтверджується підписом у самому повідомленні, та був зобов`язаний надати підтверджуючі документи про проведення вакцинації або наявності протипоказань для проведення щеплення, а також він попереджений про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.
На дане повідомлення ОСОБА_1 не надав ніяких медичних документів щодо проведення вакцинації або наявності протипоказань до такої вакцинації.
Крім того 21.09.2021 року ОСОБА_1 подав заяву, згідно із якою він відмовляється від щеплення проти СОVІD-19 у зв`язку із тим, що вважає введення вакцини небезпечним для здоров`я з огляду на перелік побічних дій заявлених виробником, а також введення вакцини є неприпустимим без попереднього повного обстеження стану здоров`я та рівня імунітету до відповідних хвороб. У квітні 2021 року він перехворів на корона вірус, внаслідок чого має великі проблеми зі здоров`ям.
Тому директором Осламівського ліцею 11.11.2021 року винесено наказ № 34-к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.
Посилання позивача на незаконність Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVІD-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відповідач вважає безпідставною видумкою позивача.
Порушення прав та свобод людини, на які посилається позивач у своїй позовній заяві, відповідач також вважає надуманими, та вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, вони не базуються на нормах чинного законодавства, не доводяться ніякими належними та допустимими доказами, а побудовані виключно на суб`єктивній думці позивача.
Представник третьої особи - начальник відділу освіти, молоді та спорту Віньковецької селищної ради В. Арсенюк надав письмові пояснення, де зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, не базуються на нормах чинного законодавства, не доводяться ніякими належними та допустимими доказами, а побудовані виключно на його суб`єктивній думці. Спірний наказ винесено з дотриманням статті 46 КЗпП України, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 41-6 постанови КМУ № 1236 від 9.12.2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVІD-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», пункту 3 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, що затверджений Наказом МОЗ № 2153 від 04.10.2021 року та зареєстрований у МЮ України № 1306/36928 від 07.10.2021 року, а тому не може бути скасованим. Інші позовні вимоги є похідними від позовної вимоги про визнання та скасування наказу № 34-к від 11.11.2021 року, а тому вони не підлягають задоволенню (а.с. 107-116).
Суд, заслухавши позивача, його представника, представників відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, вивчивши всі доводи та заперечення, вважає, що позов до задоволення не підлягає.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За приписами ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
В силу статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.
Відповідно до положень статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Судом встановлено, що 02.09.2002 року позивач ОСОБА_1 прийнятий на посаду вчителя фізики Осламівської ЗОШ І-ІІІ ст., яка згідно рішення другої сесії VІІ скликання Віньковецької селищної ради від 15.12.2020 року № 6-2/2020 перейменована в Осламівський ліцей Віньковецької селищної ради (а.с. 20-22, 55-60).
Згідно з довідкою Осламівського ліцею Віньковецької селищної ради Хмельницької області від 11.11.2021 року № 104, позивач ОСОБА_1 дійсно працює на посаді вчителя фізики та математики в Осламівському ліцеї (а.с. 23).
21.09.2021 року позивач подав директору Осламівського ліцею В. Піменову заяву про те, що він відмовляється від щеплення проти СОVІD-19 у зв`язку з тим, що вважає введення вакцини небезпечним для здоров`я з огляду на перелік побічних реакцій,заявлених виробником, та введення будь якої вакцини без попереднього повного обстеження стану здоров`я та рівня імунітету до відповідних хвороб. У квітні 2021 року він перехворів на коронавірус, внаслідок чого має великі проблеми із здоров`ям (серце, тиск, головні болі) (а.с. 54).
05.11.2021 року позивача ознайомлено із повідомленням директора Осламівського ліцею В. Піменова за № 82 від 05.11.2021 року «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19», та вручено його другий примірник, про необхідність на підставі наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року № 2153, до 11.11.2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 року № 595, та в разі неподання одного із зазначених документів попереджено про відсторонення з 12.11.2021 року від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-ІІІ, із чим позивач не погодився, та зазначив про це у повідомленні власноручно. Також цим же повідомленням проінформовано позивача, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, адже за цей період роботодавець не сплачуватиме за нього внесок на соціальне страхування. Період відсторонення без збереження зарплати не увійде й до стажу, що дає право на щорічну відпустку (а.с. 18).
11.11.2021 року директором ліцею ОСОБА_7 на підставі ст. 46 КЗпП, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 р. № 1645-ІІІ, наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року № 2153, п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 видано наказ за № 34-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », згідно з яким ОСОБА_1 , вчителя фізики та математики, відсторонено від роботи з 12 листопада 2021 р. на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати.
Із вказаним наказом позивач ознайомлений цього ж дня під розписку, однак з ним не погодився у зв`язку з тим, що це порушує його права, передбачені ст. 28, 43, 48 Конституції України, про що письмово зазначив у цьому ж наказі (а.с. 19).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.
Статтею 51 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до частини 1 статті 46 КЗпП відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Відсторонення від роботи працівника роботодавцем можливе з підстав, передбачених законодавством, на вимогу третіх сторін та/або з власним рішенням. При відстороненні працівника від роботи роботодавець повинен діяти: на підставі, у межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений законом; неупереджено, дотримуватись принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення: правова підстава для відсторонення від посади; наслідки відсторонення від посади для інших осіб. Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, з викладенням підстав та строків відсторонення.
Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).
Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 4 ЦК України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).
У первинній редакції до цього переліку, яка діяла станом на дату винесення наказу про відсторонення позивача від роботи - 11 листопада 2021 року, увійшли, зокрема, працівники закладів загальної середньої освіти незалежно від типу та форми власності.
Враховуючи викладене, професія позивача, який є учителем фізики та математики у закладі загальної середньої освіти, входить до переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
У зв`язку з цим суд відхиляє доводи позивача про те, що законом не передбачено відсторонення працівників, які не вакциновані від гострої респіраторної хвороби COVID-19.
У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести не вакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Вказані висновки відповідають висновкам, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у вказаній справі встановлено, що позивач працює на посаді вчителя фізики та математики Осламівського ліцею Віньковецької селищної ради Хмельницької області.
Матеріали справи не містять відомостей про те, що за станом на дату відсторонення позивача від роботи, навчання в Осламівському ліцеї здійснювалося у дистанційній формі, а отже, за характером виконуваних обов`язків учителя, які пов`язані з контактами з учнями, позивач підлягав обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, оскільки представляв собою загрозу як не вакцинований працівник на роботі.
У цьому випадку втручання у права позивача у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
У зв`язку з цим безпідставним є посилання позивача на незаконність вимог роботодавця (відповідача) про надання ним документів про щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Відповідно до частини 6 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Тобто для отримання профілактичного щеплення, у тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо.
Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.
В матеріалах справах міститься заява ОСОБА_1 від 21.09.2021 року, адресована директору Осламівського ліцею Піменову В.В., яка підтверджує відмову ОСОБА_1 від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, та факт не здійснення позивачем профілактичного щеплення проти COVID-19 ним не заперечувався у судовому засіданні.
Таким чином ОСОБА_1 працює вчителем фізики та математики в Осламівському ліцеї, у зв`язку з чим він належав до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, був обізнаний з необхідністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 і необхідністю надання керівнику навчального закладу до 11.11.2021 документа, що підтверджує проведення повного курсу вакцинації проти COVID-19 або одну дозу вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання у надзвичайних ситуаціях, або надання довідки про абсолютні протипоказання для проведення такого щеплення, за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595.
За таких обставин суд, оцінивши відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України подані учасниками справи докази, доходить висновку, що ОСОБА_1 не пройшов щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та відповідних документів щодо протипоказань організму від такого щеплення роботодавцю не надав, у зв`язку із чим оскаржуваний наказ, який прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020, наказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153 щодо відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати з 12.11.2021 на час відсутності щеплення від COVID-19 не є протиправним та виданий відповідно до закону і в межах повноважень директора навчального закладу.
А тому з огляду на наведене вище, аргументи позивача про те, що його відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю щеплення проти COVID-19 відбулось не на підставі закону, є безпідставними.
При цьому суд зазначає, що право ОСОБА_1 на працю в освітньому закладі було тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки він ухилився від обов`язкового щеплення. Таке втручання ґрунтувалося на законі, має легітимну мету, є пропорційним до досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
Крім того наказом Осламівського ліцею № 3-к від 01.03.2022 року у зв`язку з призупиненням дії наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, ОСОБА_1 , вчителя фізики та математики, допущено до виконання трудових обов`язків з 01 березня 2022 року (на період воєнного стану в Україні).
З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновилося одразу після його допуску до роботи, суд не вбачає порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.
Що стосується вимог про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від посади та моральної шкоди, які є похідними від вимог про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, суд вважає за необхідне в їх задоволенні відмовити, оскільки відсторонення незаконним не визнано, що унеможливлює стягнення середнього заробітку за час відсторонення, та узгоджується з нормами ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та п. 41-6 Постанови КМ України № 1236 від 09.12.202 зі змінами станом на дату виникнення спірних правовідносин (08.11.2021).
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду, не підлягає відшкодуванню.
На підставі викладеного та керуючись ст. 4, ст. 12, ст. 13, ст.ст. 76-83, ст. 141, ст. 259, ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Осламівського ліцею Віньковецької селищної ради Хмельницької області про визнання протиправним та скасування наказу відповідача про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за період відсторонення, відшкодування моральної шкоди, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складене 11.05.2023 року.
Суддя Волкова О.М.
Суд | Віньковецький районний суд Хмельницької області |
Дата ухвалення рішення | 11.05.2023 |
Оприлюднено | 12.05.2023 |
Номер документу | 110775560 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них |
Цивільне
Віньковецький районний суд Хмельницької області
Волкова О. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні