Постанова

від 01.05.2023 по справі 750/1146/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

01 травня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/1146/22

Головуючий у першій інстанції Маринченко О. А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/153/23

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Скрипки А.А.

суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.

секретар: Поклад Д.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Комунальне некомерційне підприємство Пологовий будинок Чернігівської міської ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова у складі судді Маринченко О.А. від 28 червня 2022 року, місце ухвалення рішення м.Чернігів, дата складання повного тексту рішення 29 червня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради, в якому просила: визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради №17 від 31.01.2022 року Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ; стягнути з Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31.01.2022 року по день фактичного розрахунку, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача - 368 грн. 75 коп.; стягнути з Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради на користь позивача моральну шкоду в розмірі мінімальної заробітної плати в сумі 6 500 грн. Також позивач ставила питання про відшкодування на її користь сплаченого при поданні позовної заяви судового збору та 6 500 грн. в рахунок компенсації витрат на юридичні послуги. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказувала, що на підставі наказу Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради №17 від 31.01.2022 року, ОСОБА_1 , яка працює на посаді лікаря акушера-гінеколога Жіночої консультації №2 підприємства відповідача, відсторонили від роботи з 31.01.2022 року, без збереження заробітної плати на період відсутності щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень проти COVID-19. Таким відстороненням від роботи, як вважає позивач, порушено її право на працю, гарантоване Конституцією України. Позивач зазначала, що відсторонення її від роботи суперечить статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб. Позивач стверджувала, що відповідачем не дотримано процедуру її відсторонення від роботи, і вищевказані незаконні та протиправні дії відповідача спричинили їй моральну шкоду.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 28.06.2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 31.01.2022 року №17 у сумі 7 475 грн. 79 коп., виплату якого необхідно провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави, а також 1 500 грн. у відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти вимог позову - відмовлено. Судом стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат по сплаті судового збору 992 грн. 40 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , відповідно, збільшивши вимоги заявленого нею у лютому 2022 року позову (а.с.2-9), в тому числі, і збільшивши хронологічний період стягнення на її користь середнього заробітку, просить скасувати рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 28.06.2022 року, та стягнути з відповідача на її користь: середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 31.01.2022 року по 29.08.2022 року, виходячи із її середньоденної заробітної плати - 368 грн. 75 коп.; відшкодування моральної шкоди у розмірі 6 500 грн.; понесені по справі витрати на юридичні послуги в сумі 6 500 грн., а також витрати по сплаті судового збору. Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 28.06.2022 року є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалено із порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та матеріального права, також має місце неправильне встановлення обставин справи внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження та оцінки. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що визнаючи незаконним відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати на підставі наказу №17 від 31.01.2022 року, та визначаючи час, за який відповідач має компенсувати позивачу середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи, а саме, з 31.01.2022 року по 28.02.2022 року, суд першої інстанції наказ №17 від 31.01.2022 року не визнав незаконним та таким, що суперечить чинному законодавству. Апелянт стверджує, що судом першої інстанції неправильно розраховано період часу, за який відповідачем має бути сплачено компенсацію середнього заробітку позивачу за час незаконного відсторонення від роботи, з 31.01.2022 року по 01.03.2022 року. Апелянт вважає, що розрахунковий період часу має бути з 31.01.2022 року по 29.08.2022 року, оскільки із наказом про поновлення на роботі №65/1 від 01.03.2022 року позивач ознайомилась 26.08.2022 року, і фактично приступила до роботи 29.08.2022 року. Апелянт вказує, що судом першої інстанції не враховано ту обставину, що саме відсутність у позивача інформації про поновлення на роботі призвела до того, що позивач фактично приступила до роботи 29.08.2022 року. Доводи апеляційної скарги зазначають, що судом першої інстанції не прийнято до уваги тієї обставини, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач зверталась за наданням юридичної допомоги до адвоката, загальний розмір якої склав 6 500 грн. Апелянт також не погоджується із рішенням суду першої інстанції частині в частині визначення розміру моральної в сумі 1 500 грн., оскільки відповідач та його працівники продовжили протиправні дії щодо позивача, не надаючи інформації стосовно наявності наказу про поновлення на роботі №65/1 від 01.03.2022 року, та залякуючи позивача звільненням з роботи. За наведених обставин ОСОБА_1 вважає, що незаконні та протиправні дії відповідача призвели її до стресу, та завдали їй моральну шкоду у розмірі 6 500 грн.

Відповідно до приписів ч.6 статті 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу Комунальне некомерційне підприємство Пологовий будинок Чернігівської міської ради просить апеляційну скаргу залишити без задоволення у зв`язку із її безпідставністю, та залишити без змін рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 28.06.2022 року.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 підтримала вимоги та доводи поданої апеляційної скарги, уточнивши, що вона не погоджується із рішенням суду першої інстанції від 28.06.2022 року в частині відмови у задоволенні вимог заявленого нею позову.

Згідно пояснень позивача, наразі вона не має відповідних документів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення щеплення у спірний хронологічнй період.

В судове засідання апеляційного суду представник Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не з`явився. Від відповідача Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача. Згідно приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що з 01.08.1999 року позивач працює на посаді лікаря акушер-гінеколога Жіночої консультації №2 Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради, що підтверджується даними копії трудової книжки (а.с.24).

14.01.2022 року Комунальним некомерційним підприємством Пологовий будинок Чернігівської міської ради було винесено наказ № 25 про попередження працівників про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 (а.с.65).

20.01.2022 року Комунальним некомерційним підприємством Пологовий будинок Чернігівської міської ради було вчинено ОСОБА_1 повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 №01-06/86, в якому, зокрема, вказувалося, що якщо до 26.01.2022 року нею не буде надано одного із документів, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційний хвороб (а.с.11).

У своїй письмовій відповіді на повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення №01-06/86 від 20.01.2022 року (а.с.12-18), ОСОБА_1 повідомила, що на даний час вона не має наміру проводити профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Наказом Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради №17 від 31.01.2022 року ОСОБА_1 , лікаря акушера-гінеколога Жіночої консультації №2 Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради, відсторонено від роботи з 31.01.2022 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с.10).

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками відповідача 20.01.2022 року було складено акт №1 про відмову ОСОБА_1 отримати повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 (а.с.61).

31.01.2022 року працівниками Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради було складено акт №3 про відмову ОСОБА_1 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 (а.с.62).

Матеріали даної справи містять в собі копію наказу відповідача від 01.03.2022 року №95/1, про допуск до роботи у зв`язку з припиненням відсторонення від роботи ОСОБА_1 (а.с.66), в якому на підставі наказу МОЗ України від 25.02.2022 року №380 Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153 (набрав чинності з 01.03.2022 року), яким зупинено дію наказу МОЗ України від 04.10.2021 року №2153 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, наказано ОСОБА_1 , лікаря акушера-гінеколога жіночої консультації №2 КНП Пологовий будинок ЧМР допустити до роботи з 01.03.2022 року. Даним наказом також наказ Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради від 31.01.2022 року №17 Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 визнано таким, що втратив чинність з 01.03.2022 року.

У вимогах заявленого позову та у вимогах поданої апеляційної скарги ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на її користь 6 500 грн., в рахунок відшкодування понесених нею витрат на правничу допомогу.

При цьому, матеріали даної цивільної справи №750/1146/22 не містять в собі жодних належних та достатніх, у розумінні приписів статей: 77,80 ЦПК України, доказів на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу, відповідно до статті 137 ЦПК України.

Як вбачається із рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 28.06.2022 року, частково задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що право на працю та право заробляти собі на життя працею, гарантовано статтею 43 Конституції України, включено до розділу ІІ Конституції України, і належить до основних прав і свобод людини та громадянина. Суд першої інстанції вказав, що п.1 ч.1 статті 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України. Судом першої інстанції констатовано, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень п.1 ч.1 статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи, без збереження заробітної плати, було незаконним. Встановивши, що у період дії оскаржуваного наказу позивач не отримувала заробітну плату, суд першої інстанції, врахувавши, що з 01.03.2022 року позивача було допущено до роботи, дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог заявленого позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час відсторонення позивача від роботи, а саме, з 31.01.2022 року до 28.02.2022 року - 21 робочий день, що складає 7 475 грн. 79 коп. (355 грн. 99 коп. х 21 робочий день), виплату якого належить провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави. Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди суд першої інстанції вказав, що позивачу було заподіяно моральну шкоду, оскільки незаконне відсторонення від роботи призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків позивача та необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив із характеру страждань, які зазнала позивач, їх тривалості, а також врахував вимушені зміни в життєвих стосунках. За наведених обставин, керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності, суд першої інстанції дійшов висновку, що компенсація в сумі 1 500 грн. буде належною сатисфакцією понесених позивачем душевних страждань. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання незаконним та скасування наказу Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради №17 від 31.01.2022 року Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , суд першої інстанції врахував, що наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2022 року №380 дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням зупинено до завершення воєнного стану в Україні, і вказаний наказ набрав чинності 01.03.2022 року. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування наказу Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради від 31.01.2022 року №17, оскільки він вже є таким, що втратив чинність з 01.03.2022 року, відповідно до наказу Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради №65/1 від 01 березня 2022 року Про допуск до роботи у зв`язку з припиненням відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Відповідно до приписів ч.1 статті 367 ЦПК України, яка регламентує межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно положень ч.6 статті 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.06.2022 року, та стягнути з відповідача на її користь: середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 31.01.2022 року по 29.08.2022 року, виходячи із її середньоденної заробітної плати - 368 грн. 75 коп.; відшкодування моральної шкоди у розмірі 6 500 грн.; понесені по справі витрати на юридичні послуги в сумі 6 500 грн., а також витрати по сплаті судового збору.

В судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 підтримала вимоги та доводи поданої апеляційної скарги, уточнивши, що вона не погоджується із рішенням суду першої інстанції від 28.06.2022 року в частині відмови у задоволенні вимог заявленого нею позову.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги відносно того, що висновок рішення суду першої інстанції від 28.06.2022 року, у оскаржуваній апелянтом частині, а саме, в частині щодо відмови у задоволенні відповідних вимог заявленого ОСОБА_1 позову, не узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду від 28.06.2022 року, у оскаржуваній апелянтом частині, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 , збільшивши вимоги заявленого нею у лютому 2022 року позову (а.с.2-9), в тому числі, і збільшивши хронологічний період стягнення на її користь середнього заробітку, зазначає, що визнаючи незаконним відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати на підставі наказу №17 від 31.01.2022 року, та визначаючи час, за який відповідач має компенсувати позивачу середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи, а саме, з 31.01.2022 року по 28.02.2022 року, суд першої інстанції наказ №17 від 31.01.2022 року не визнав незаконним та таким, що суперечить чинному законодавству. Апелянт стверджує, що судом першої інстанції неправильно розраховано період часу, за який відповідачем має бути сплачено компенсацію середнього заробітку позивачу за час незаконного відсторонення від роботи, з 31.01.2022 року по 01.03.2022 року. Апелянт вважає, що розрахунковий період часу має бути з 31.01.2022 року по 29.08.2022 року, оскільки із наказом про поновлення на роботі №65/1 від 01.03.2022 року позивач ознайомилась 26.08.2022 року, і фактично приступила до роботи 29.08.2022 року. Апелянт вказує, що судом першої інстанції не враховано ту обставину, що саме відсутність у позивача інформації про поновлення на роботі призвела до того, що позивач фактично приступила до роботи 29.08.2022 року. Доводи апеляційної скарги зазначають, що судом першої інстанції не прийнято до уваги тієї обставини, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач зверталась за наданням юридичної допомоги до адвоката, загальний розмір якої склав 6 500 грн. Апелянт також не погоджується із рішенням суду першої інстанції частині в частині визначення розміру моральної в сумі 1 500 грн., оскільки відповідач та його працівники продовжили протиправні дії щодо позивача, не надаючи інформації стосовно наявності наказу про поновлення на роботі №65/1 від 01.03.2022 року, та залякуючи позивача звільненням з роботи. За наведених обставин ОСОБА_1 вважає, що незаконні та протиправні дії відповідача призвели її до стресу, та завдали їй моральну шкоду у розмірі 6 500 грн.

Відповідно до приписів ч.6 статті 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вищезазначені доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 28.06.2022 року, у оскаржуваній апелянтом частині, виходячи із наступного.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України), За змістом частини другої цієї статті держава створює умови доля повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, втручання вважатиметься необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає нагальній суспільній необхідності та є пропорційним цій меті, тобто, дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це, в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 року у справі №130/3548/21, провадження №14-82цс22, зазначено, що … Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку №2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №595. Отже, Перелік №2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

У постанові від 14.12.2022 року у справі №130/3548/21, провадження №14-82цс22, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку №2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: - кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); - форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; - умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.04.2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10.03.2021 року у справі №331/5291/19, провадження №61-17335св20, від 20.03.2018 року у справі №337/3087/17, провадження №К/9901/283/18, від 08.02.2021 року у справі №630/554/19, провадження №61-6307св20.

Приймаючи до уваги вищенаведене, апеляційний суд при розгляді даної справи враховує ті обставини, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачено Законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті.

Положеннями ч.1,ч.6 статті 81 ЦПК України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що з 01.08.1999 року позивач працює на посаді лікаря акушер-гінеколога Жіночої консультації №2 Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради, що підтверджується копією її трудової книжки (а.с.24). На час відсторонення від роботи, ОСОБА_1 працювала на посаді лікаря акушер-гінеколога Жіночої консультації №2 КНП Пологовий будинок Чернігівської міської ради.

Відповідно до посадової інструкції лікаря акушер-гінеколога Жіночої консультації №2, наявної в матеріалах даної цивільної справи, лікар акушер-гінеколог, відповідно до визначених завдань та обов`язків, здійснює, зокрема, наступні: керує роботою молодшого медичного персоналу з медичною та немедичною освітою жіночої консультації №2 та вносить пропозиції щодо їх заохочення або накладення дисциплінарних стягнень; здійснює контроль за якістю обслуговування пацієнтів жіночої консультації №2, дотриманням правил медичної етики та деонтології, виконанням лікарських призначень та технологією виконання маніпуляцій при проведенні динамічного спостереження і лікування вагітної, породіллі та гінекологічної хворої згідно алгоритмів; бере участь в обходах жіночої консультації №2 адміністрацією та завідувачем; щоденно проводить прийом пацієнтів у визначених кабінетах, призначає лікувально-діагностичні заходи, доповідає завідувачу жіночої консультації №2 про госпіталізованих пацієнтів, тощо; несе чергування згідно затвердженого графіка; надає швидку й невідкладну допомогу хворим акушерсько-гінекологічного профілю; здійснює динамічне спостереження вагітних та породіль з екстрагенітальною патологією та гінекологічних хворих, корегує діагностично-лікувальні заходи в залежності від стану пацієнтки; здійснює нагляд за побічними реакціями/діями лікарських засобів; організовує та забезпечує спеціалізовану консультативну допомогу пацієнтам жіночої консультації №2; здійснює допологову підготовку та розробку спільно з профільними фахівцями плану ведення вагітності, пологів та пологорозрішення пацієнтам жіночої консультації №2; здійснює експертизу непрацездатності; контролює виконання комплексу при епідемічних заходів у відділенні в період виникнення вірусних інфекцій, тощо.

З викладеного вбачається, що є обґрунтованими доводи відповідача відносно того, що за характером виконуваних позивачем обов`язків лікаря акушер-гінеколога Жіночої консультації №2 КНП Пологовий будинок Чернігівської міської ради, які пов`язані із безпосередніми, прямими контактами з пацієнтами жіночої консультації №2, їх родичами, іншими лікарями, медичним персоналом та працівниками, позивач ОСОБА_1 підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненого коронавірусом SARS-CoV-2.

Матеріали даної цивільної справи також містять в собі відповідні відомості обліку відвідувань пацієнтами, щодо лікаря акушер-гінеколога ОСОБА_1 , за хронологічний період з вересня 2021 року по січень 2022 року, включно.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.01.2022 року Комунальним некомерційним підприємством Пологовий будинок Чернігівської міської ради було винесено наказ №25 про попередження працівників про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 (а.с.65).

20.01.2022 року Комунальним некомерційним підприємством Пологовий будинок Чернігівської міської ради було вчинено ОСОБА_1 повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 №01-06/86, в якому, зокрема, вказувалося, що якщо до 26.01.2022 року нею не буде надано одного із документів, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційний хвороб (а.с.11).

У своїй письмовій відповіді на повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення №01-06/86 від 20.01.2022 року (а.с.12-18), ОСОБА_1 повідомила, що на даний час вона не має наміру проводити профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

На підставі вищенаведеного, доводи апеляційної скарги щодо необхідності скасування оскаржуваного позивачем наказу про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , не дають підстав для висновку відносно того, що відповідачем було необґрунтовано та без дотримання чинного законодавства відсторонено позивача від роботи, на час відсутності щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень проти COVID-19. В даному випадку, відповідач, провівши відсторонення від виконання роботи позивача, яка обіймає посаду лікаря акушер-гінеколога Жіночої консультації №2 КНП Пологовий будинок Чернігівської міської ради, і не має профілактичного щеплення, реалізував свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я інших людей. Оскільки, по справі встановлено, що за характером виконуваних позивачем обов`язків лікаря акушер-гінеколога Жіночої консультації №2 КНП Пологовий будинок Чернігівської міської ради, які пов`язані із безпосередніми, прямими контактами з пацієнтами Жіночої консультації №2, їх родичами, іншими лікарями, медичним персоналом та працівниками, позивач ОСОБА_1 підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненого коронавірусом SARS-CoV-2. Право позивача на працю у медичному закладі було тимчасово обмежено відповідачем, із огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_1 не надала відповідачу документи на підтвердження наявності у неї вищезазначеного щеплення або документи щодо наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення даного щеплення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.06.2022 року, та стягнути з відповідача на її користь: середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 31.01.2022 року по 29.08.2022 року, виходячи із її середньоденної заробітної плати - 368 грн. 75 коп.; відшкодування моральної шкоди у розмірі 6 500 грн.; понесені по справі витрати на юридичні послуги в сумі 6 500 грн., а також витрати по сплаті судового збору.

В судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 підтримала вимоги та доводи поданої апеляційної скарги, уточнивши, що вона не погоджується із рішенням суду першої інстанції від 28.06.2022 року в частині відмови у задоволенні вимог заявленого нею позову.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, завданої незаконним відстороненням, у розмірі 6 500 грн., є необґрунтованими із наведених вище мотивів та підстав, оскільки вони є похідними від вимоги позову про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи №17 від 31.01.2022 року.

В частині збільшених у апеляційній скарзі ОСОБА_1 вимог заявленого нею у лютому 2022 року позову (а.с.2-9), в тому числі, і щодо збільшення у апеляційній скарзі позивачем хронологічного періоду стягнення на її користь середнього заробітку, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів ч.6 статті 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 28.06.2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 31.01.2022 року №17 у сумі 7 475 грн. 79 коп., виплату якого необхідно провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави, а також 1 500 грн. у відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти вимог позову - відмовлено. Судом стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Пологовий будинок Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат по сплаті судового збору 992 грн. 40 коп.

Як вбачається із рішення суду першої інстанції від 28.06.2022 року, частково задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи, без збереження заробітної плати, у період з 31.01.2022 року по 28.02.2022 року, було незаконним.

При цьому, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції від 28.06.2022 року апелянтом не оскаржується, відповідач Комунальне некомерційне підприємство Пологовий будинок Чернігівської міської ради апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 28.06.2022 року не подавав.

Апеляційний суд констатує, що дотримуючись принципу диспозитивності, у разі подання апеляційної скарги на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення суду першої інстанції ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Згідно із приписами ч.1,ч.3 статті 13 ЦПК України, якою регламентовано диспозитивність цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Положеннями ч.1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У постанові від 21.03.2018 року у справі №295/2430/16-ц, провадження №61-1435св18, Верховний Суд зазначив: …Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що принцип диспозитивності реалізується на стадії апеляційного оскарження учасником справи шляхом визначення об`єкта оскарження (конкретного рішення чи його частини) та конкретними вимогами апеляції, а також шляхом визначення заявником предмета оскарження, під якими розуміють допущені судом першої інстанції порушення, які перевіряються судом апеляційної інстанції і які наведені у доводах апеляції.

У свою чергу, дотримуючись принципу диспозитивності, у разі подання апеляційної скарги на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення суду першої інстанції ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Надане суду апеляційної інстанції право на вихід за межі доводів апеляційної скарги, передбачене частиною третьою статті 303 ЦПК України 2004 року, у разі встановлення неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, не надає право суду апеляційної інстанції змінювати (збільшувати) об`єкт оскарження, тобто переглядати рішення суду першої інстанції у частині, яка не оскаржувалась заявником при зверненні до суду апеляційної інстанції.

…Оскільки судом касаційної інстанції встановлено порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які призвели до порушення принципу диспозитивності та ухвалення рішення апеляційним судом проти особи за її ж апеляційною скаргою у частині, яка нею не оскаржувалась, що по своїй суті є поворотом до гіршого становища, а тому не може вважатись справедливим, тому у даній справі суд касаційної інстанції вважає, що наявні підстави для виходу за межі доводів касаційної скарги.

На підставі вищенаведеного, рішення суду першої інстанції від 28.06.2022 року, у неоскаржуваній апелянтом частині, апеляційним судом не переглядається.

Приймаючи до уваги, що в частині задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову рішення суду першої інстанції апелянтом не оскаржується, з метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме, щодо забезпечення справедливого розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 28.06.2022 року, у оскаржуваній частині, необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 28 червня 2022 року, у оскаржуваній частині, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: