Постанова

від 04.10.2023 по справі 750/1146/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 750/1146/22

провадження № 61-8472св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне некомерційне підприємство «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 червня 2022 року в складі судді Маринченко О. А. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 травня 2023 року в складі колегії суддів: Скрипки А. А., Євстафіїва О. К., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради (далі - КП «Пологовий будинок») про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона працює на посаді лікаря акушера-гінеколога жіночої консультації № 2 КП «Пологовий будинок».

На підставі наказу відповідача від 31 січня 2022 року її відсторонили від роботи з 31 січня 2022 року без збереження заробітної плати на період відсутності щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень проти COVID-19.

Вказала, що відповідач порушив її право на працю, гарантоване Конституцією України, відсторонення її від роботи суперечить статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Відповідач не дотримався процедури відсторонення її від роботи, чим спричинив їй моральну шкоду.

За таких обставин позивач просила суд визнати незаконним та скасувати наказ КП «Пологовий будинок» № 17 від 31 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31 січня 2022 року по день фактичного розрахунку, виходячи із її середньоденної заробітної плати (368,75 грн); стягнути з КП «Пологовий будинок» на її користь моральну шкоду в розмірі мінімальної заробітної плати в сумі 6 500 грн.

Також позивач ставила питання про розподіл судових витрат, у тому числі сплачених нею 6 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 червня 2022 року, залишеним без змін в оскаржуваній частині постановою Чернігівського апеляційного суду від 01 травня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з КНП «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 31 січня 2022 року № 17 у сумі 7 475,79 грн, виплату якого необхідно провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави, а також 1 500 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішуючи спір в цій справі, суд першої інстанції констатував, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю шляхом його обмеження, а тому в силу положень пункту 1 частин першої статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами.

Установивши, що у період дії оскаржуваного наказу про відсторонення від роботи позивач не отримувала заробітну плату, суд першої інстанції, врахувавши, що з 01 березня 2022 року позивача було допущено до роботи, дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час відсторонення позивача від роботи, а саме з 31 січня 2022 року до 28 лютого 2022 року, що складає 7 475,79 грн.

В частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції відповідачем не оскаржувалося в апеляційному порядку, а тому його законність та обґрунтованість не переглядалась судом апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважав, що позивач збільшила у апеляційній скарзі період стягнення на її користь середнього заробітку, що не було предметом розгляду в суді першої інстанції, тому апеляційний суд не розглядав цю вимогу позивача.

Крім того, суди дійшли висновку, що позивачу було заподіяно моральну шкоду, оскільки незаконне відсторонення від роботи призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків позивача та необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суди врахували характер страждань, які зазнала позивач та з огляду на принципи розумності, справедливості та співмірності дійшли висновку, що компенсація в сумі 1 500 грн буде належною сатисфакцією понесених позивачем душевних страждань.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу, суди керувалися тим, що цей наказ є таким, що втратив чинність з 01 березня 2022 року відповідно до наказу КП «Пологовий будинок» № 65/1 від 01 березня 2022 року «Про допуск до роботи у зв`язку з припиненням відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У червні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій з урахуванням поданих уточнень просила їх скасувати в частині визначення судами періоду часу вимушеного прогулу, за який проводиться розрахунок середнього заробітку, розміру моральної шкоди, яка підлягає компенсації, витрат на правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2022 року в справі № 757/24445/21-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пунктів 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили період вимушеного прогулу позивача, таким чином фактично безпідставно зменшивши період її пенсійного стажу.

У позовній заяві ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 31 січня 2022 року по день фактичного розрахунку, а тому висновок апеляційного суду про збільшення нею позовних вимог щодо періоду стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в апеляційній скарзі не ґрунтується на матеріалах справи та є безпідставним.

Посадові особи відповідача належним чином не повідомили позивача про її поновлення на роботі. Із відповідним наказом вона ознайомилась лише 26 серпня 2022 року, повернувшись з іншої країни, про що свідчить примірник цього наказу, що залишився у відповідача і про приєднання якого до матеріалів справи вона подавала клопотання. Натомість суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив подане нею клопотання, не звернувши увагу, що дата ознайомлення позивача із наказом від 01 березня 2022 року має вирішальне значення для правильного вирішення спору в цій справі.

Розмір стягнутої судом моральної шкоди в сумі 1 500 грн не є належною сатисфакцією понесених позивачем душевних страждань та не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності.

Суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили їй у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

У серпні 2023 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

В обґрунтування доводів відзиву відповідач вказав, що дата підпису позивача в наказі про ознайомлення з ним 26 серпня 2022 року не має правового значення, так як направлення цього наказу поштовими засобами зв`язку є підставою для висновку, що позивач була ознайомлена із наказом. Позивач фактично підтвердила, що була ознайомлена із наказом про її поновлення на роботі 09 березня 2022 року, про що свідчить додатний нею до апеляційної скарги скріншот із месенджера Viber. З огляду на встановлені судами обставини справи, а також перебування позивача у період відсторонення від роботи закордоном, вимоги останньої про стягнення на її користь моральної шкоди є безпідставними. На підтвердження своїх доводів про понесені витрати на професійну правничу допомогу позивач не надала належних та допустимих доказів, зокрема і договору про надання цієї допомоги.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 01 серпня 1999 року ОСОБА_1 працює на посаді лікаря акушер-гінеколога жіночої консультації № 2 КП «Пологовий будинок».

14 січня 2022 року КП «Пологовий будинок» було винесено наказ № 25 про попередження працівників про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.

20 січня 2022 року роботодавець вручив ОСОБА_1 повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 № 01-06/86, у якому, вказував, що якщо до 26 січня 2022 року нею не буде надано одного із документів, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційний хвороб».

У своїй письмовій відповіді на це повідомлення ОСОБА_1 вказала, що на даний час вона не має наміру проводити профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідно до наказу КП «Пологовий будинок» № 17 від 31 січня 2022 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 31 січня 2022 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

На підставі наказу КП «Пологовий будинок» № 65/1 від 01 березня 2022 року «Про допуск до роботи у зв`язку з припиненням відсторонення від роботи ОСОБА_1 » позивача допущено до роботи з 01 березня 2022 року.

Позивач фактично приступила до роботи 29 серпня 2022 року. Середньоденна заробітна плата позивача становить 355,99 грн.

У період з 31 травня 2022 року до 29 серпня 2022 року КП «Пологовий будинок» було призупинено дію трудових договорів із працівниками підприємства у зв'язку з військовою агресією проти України.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

В межах справи, що переглядається, жодна із сторін не оспорює висновки судів попередніх інстанцій щодо незаконного відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Касаційна скарга містить доводи щодо визначення судами періоду часу вимушеного прогулу, за який проводиться розрахунок середнього заробітку, розміру моральної шкоди, що підлягає компенсації, витрат на правничу допомогу.

Отже, відповідно до вимог статті 400 ЦПК України законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень переглядається лише у цій частині та не переглядається в частині законності чи незаконності відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилаючись на норми статті 235 КЗпП України, вказувала, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу має бути розраховано з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи. Таким днем позивач вказала 29 серпня 2022 року.

Заперечуючи цей факт, відповідач вказував, що позивач була ознайомлена із наказом про її допуск до роботи 09 березня 2022 року, про що свідчить додатний нею до апеляційної скарги скріншот із месенджера Viber, а тому висновки судів про необхідність нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 січня 2022 року до 28 лютого 2022 року відповідають вимогам закону та встановленим судами обставинам справи.

Колегія суддів вважає цей висновок судів обґрунтованим з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із викладеним, у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див. пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (див. постанови Верховного Суду: від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19, від 01 березня 2023 року у справі № 697/2309/21 (провадження № 61-5833св22), від 01 березня 2023 року у справі № 130/3526/21 (провадження № 61-6081св22).

У трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

Врахувавши зазначене, суди попередніх інстанцій підставно керувались тим, що оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом незаконного відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, тому це право підлягає захисту шляхом стягнення із відповідача середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи.

Разом із тим колегія суддів вважає, що суди правильно установили період, за який слід провести відповідне стягнення.

Сторони не заперечують тієї обставини, що фактичним днем виходу позивача на роботу є 29 серпня 2022 року.

Заперечуючи доводи позивача про те, що стягненню на її користь із відповідача підлягає середній заробіток за період з 31 січня 2022 року до 29 серпня 2022 року, відповідач вказував, що ОСОБА_1 була обізнана із наказом КП «Пологовий будинок» № 65/1 про її допуск до роботи з 01 березня 2022 року, а тому вважав правильно визначеним період стягнення середнього заробітку з 31 січня 2022 року до 28 лютого 2022 року.

З матеріалів справи вбачається, що наказ КП «Пологовий будинок» № 65/1 про допуск ОСОБА_1 до роботи з 01 березня 2022 року не містить підпису позивача (а. с. 66, зворот).

Натомість матеріалами справи підтверджено, зокрема описом вкладення у цінний лист (а. с. 149), що 10 травня 2022 року роботодавець засобами поштового зв`язку надіслав на адресу ОСОБА_1 , вказану нею у тому числі у позовній заяві, копію наказу КП «Пологовий будинок» № 65/1 від 01 березня 2022 року «Про допуск до роботи у зв`язку з припиненням відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Інша адреса для листування із позивачем, яка не заперечує факту перебування у вказаний період за межами України, роботодавцю не була відома, тому доводи ОСОБА_1 щодо вини роботодавця у її неповідомленні щодо необхідності виходу на роботу є необгрунтованими.

Разом із тим у поданій нею апеляційній скарзі ОСОБА_1 визнала той факт, що 09 березня 2022 року спілкувалась із завідуючою жіночою консультацією № 2 ОСОБА_2 , яка вказувала про необхідність невідкладного виходу позивача на роботу, про що свідчить додатний нею до апеляційної скарги скріншот із месенджера Viber (а. с. 115-117).

Водночас позивач вказаним засобом зв'язку повідомила представника роботодавця про те, що має на меті вихід на роботу за умови надання їй під підпис відповідного наказу.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Колегія суддів враховує, що позивач була обізнана про необхідність виходу на роботу, проте, знаходячись за межами України, не повідомила роботодавця про своє місце знаходження, а саме поштову адресу, за якою останній мав би змогу надіслати наказ про допуск до роботи, не вживала заходів щодо отримання цього наказу.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що у період з 31 травня 2022 року до 29 серпня 2022 року КП «Пологовий будинок» було призупинено дію трудових договорів із працівниками підприємства у зв`язку з військовою агресією проти України, зокрема із ОСОБА_1 .

Отже, її вимога про стягнення середнього заробітку за період призупинення з нею трудового договору не ґрунтується на вимогах закону.

За таких обставин колегія суддів констатує, що поведінку позивача як працівника, який має дотримуватися норм трудового законодавства, у даному випадку не можна вважати добросовісною, а дії роботодавця щодо невиплати їй середнього заробітку в період призупинення дії трудового договору - винним та протиправним порушенням роботодавцем своїх трудових обов'язків.

Ураховуючи те, що матеріли справи містять належні та допустимі докази обізнаності позивача із наказом про допуск її до роботи з 11 березня 2022 року та враховуючи відсутність підстав вважати, що остання лише у серпні 2022 року дізналась про необхідність виходу на роботу, колегія суддів дійшла висновку про правильне визначення судами періоду стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку із чим судові рішення в цій частині слід залишити без змін.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення ЄСПЛ у справі «STANKOV v. BULGARIA»).

Вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що позивачу було заподіяно моральну шкоду, оскільки незаконне відсторонення від роботи призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків позивача та необхідності прикладення додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суди обґрунтовано виходили, зокрема, з характеру страждань, які зазнала позивач, їх тривалості, а також врахували вимушені зміни в життєвих стосунках, тому з урахуванням принципів розумності, справедливості та співмірності дійшли підставних висновків, що компенсація в сумі 1 500 грн буде належною сатисфакцією понесених душевних страждань.

Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до незгоди з висновками судів, на спростування яких позивач не надала належних та допустимих доказів.

Щодо витрат на правову допомогу

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 60 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання позивача до утримання від подання необґрунтованого позову, а сторін - до досудового вирішення спору.

У частинах першій, другій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов'язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У справі, що переглядається, установлено, що позовна заява та апеляційна скарга підписані особисто позивачем ОСОБА_1 , відомостей про надання їй професійної правничої допомоги матеріали справи не містять.

Установивши, що на підтвердження понесених витрат, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги, позивач не надала жодних доказів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про недоведеність таких витрат та підставно відмовили у їх стягненні на користь позивача ОСОБА_1 .

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2022 року в справі № 757/24445/21-ц, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведеній справі відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Так, у наданій для порівняння справі заявник на обґрунтування поданої заяви в частині розміру витрат на правничу допомогу надала копію договору про надання правової допомоги, довідку щодо розміру погодинних ставок адвокатського об'єднання, звіт про надані юридичні послуги та понесені витрати, рахунок на сплату послуг юридичного супроводу. Натомість у справі, що переглядається, позивач не надала жодних доказів на підтвердження обставин надання їй професійної правничої допомоги та відповідних витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 червня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович