Рішення

від 15.03.2023 по справі 915/1208/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.03.2023Справа № 915/1208/20

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Старовойтові Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро гарант груп"

до відповідача-1 Головного управління ДПС у Миколаївській

області

до відповідача-2 Державної казначейської служби України

про стягнення 5 052 020,00 грн

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро гарант груп" звернулося до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області та Державної казначейської служби України про стягнення 5 052 020,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі № 915/1208/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022 залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №915/1208/20.

Постановою Верховного Суду від 31.08.2022 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Гарант Груп" задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022 по справі № 915/1208/20 скасовано та направлено справу № 915/1208/20 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

15.09.2022 матеріали справи № 915/1208/20 надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно автоматизованої системи документообігу передані на розгляд судді Лиськова М.О.

21.09.2022 ухвалою Господарського суду міста Києва прийнято справу №915/1208/20 до свого провадження та ухвалено розглядати її за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.10.2022.

Протокольною ухвалою суду від 19.10.2022 підготовче засідання у справі відкладено на 09.11.2022.

09.11.2022 протокольною ухвалою суду судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.12.2022.

Розгляд справи по суті неодноразово розглядався.

08.02.2023 позивачем подано клопотання про розгляд справи без участі представника.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка представників учасників справи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 15.03.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ГАРАНТ ГРУП", як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТОУН АЛЬЯНС", як постачальником укладено договір поставки від 18.01.2017 № 18/01-17-П, відповідно до предмету якого постачальник зобов`язується передати у власність позивача кукурудзу українського походження, урожаю 2016.

Актами приймання-передачі від 20.01.2017 позивач отримав кукурудзу українського походження, урожаю 2016 в кількості, зокрема, 1.300 тон (далі - Товар)

Між позивачем, як комітентом, та Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЛІС ГРУП", як комісіонером, укладено договір комісії від 19.01.2017 № 25, відповідно до предмету якого комісіонер зобов`язується за дорученням позивача укласти від власного імені, але за рахунок позивача договір купівлі-продажу Товару.

Актами приймання-передачі від 23.01.2017 позивач передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЛІС ГРУП" отримало Товар.

В подальшому, Товар перевезений до складських приміщень, за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 1.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 02.02.2017 у справі № 490/947/17, в рамках кримінального провадження від 30.01.2017 № 32017150000000012, надано дозвіл на проведення обшуку складських приміщень, за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 1.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 07.02.2017 у справі № 490/947/17-к, в рамках кримінального провадження від 30.01.2017 № 32017150000000012, накладено арешт, зокрема, на Товар.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.03.2017 у справі № 490/1093/17, в рамках кримінального провадження від 30.01.2017 № 32017150000000012, Товар передано торгівельному підприємству для реалізації.

24.04.2017 року на депозитний рахунок ГУ ДФС у Миколаївській області надійшли грошові кошти від ТОВ «Базука», отримані від реалізації арештованого майна (кукурудзи) у сумі 1 163 285,00 грн.

На переконання Позивача, посадовими особами Відповідача-1 було порушено Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104 та Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. № 1340, зі змінами та доповненнями.

Як вказує Позивач, ТОВ «Базука» було проведено реалізацію арештованого майна за цінами в декілька разів нижчими від фактичної вартості майна, що, в свою чергу, призвело до значної майнової шкоди, завданої Позивачу.

Позивач звернувся з позовом про зобов`язання вчинити певні дії до ТОВ «Соліс Груп». Рішенням господарського суду Одеської області від 07.08.2017 року по справі № 916/1238/17 позовну заяву задоволено та зобов`язано ТОВ «Соліс Груп» здійснити повернення у володіння Позивача кукурудзу у кількості 1 300т., переданої для реалізації відповідно до договору комісії №25 від19.01.2017 року укладеного між Позивачем та ТОВ «Соліс Груп»

Таким чином, звертаючись до суду із позовом, Позивач стверджує, що внаслідок неправомірних дій органу досудового розслідування, у вигляді вилучення Товару позивача та прийняття незаконного рішення про передачу його на реалізацію, позивач зазнав збитків, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогою про стягнення грошових коштів в сумі 5.052.020,00 грн. у вигляді майнової шкоди.

Верховний суд у постанові від 31.08.2022 задовольняючи частково касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Гарант Груп", скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022 по справі № 915/1208/20 та направляючи справу №915/1208/20 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва вказав, що з урахуванням того, що позов у справі № 915/1208/20 мотивований тим, що внаслідок неправомірних дій орану досудового розслідування, в рамках кримінального провадження, у вигляді вилучення майна та прийняття незаконного рішення про передачу його на реалізацію, позивач зазнав збитків, які заявлені до стягнення в даному спорі, висновок судів попередніх інстанцій про те, що право позивача, за захистом якого він звернувся в межах даної справи вже захищено в межах справи № 916/1238/17 є таким, що свідчить про відсутність встановлення судами попередніх інстанцій наявності чи відсутності складу цивільного правопорушення, яке стало підставою для пред`явлення позову про стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Окремо колегія суддів суду касаційної інстанції звернула увагу, що склад учасників, а саме сторін у справі № 915/1208/20 та у справі № 916/1238/17 є різний, і з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, позови у зазначених справах мають різне обґрунтування та різне нормативно-праве регулювання відносин.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Стаття 22 Цивільного кодексу України визначає, що збитками є втрати, яких особа зазнала в зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, шкода, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє відповідача від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

При цьому Суд враховує, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Визначення (зміна) предмета, підстав позову у спорі - це право, яке належить позивачу. Натомість установлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який здійснюється під час розгляду справи.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, визначені статтею 1173 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, та особливим способом заподіяння шкоди. Наявність відповідного суб`єктного складу і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Отже, статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Водночас цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди (збитків) та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування чи посадових осіб відповідного органу є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів та осіб. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Доведення факту наявності шкоди та її розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і шкодою покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяння шкоди полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а шкода є наслідком такої протиправної поведінки.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладено у постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/22630/17, від 04.12.2020 у справі № 910/8124/19, від 22.02.2022 у справі № 915/1372/20, від 22.0.02.2022 у справі № 915/1372/20, від 05.07.2022 у справі № 924/911/20 та інших.

В якості обґрунтування неправомірність дій посадових осіб Відповідача-1, Позивач вказує, що було порушено Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104 та Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. № 1340, зі змінами та доповненнями.

Водночас, за твердженням Позивача, ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.03.2017 року у справі №490/1093/17 про передання спірного майна (кукурудзи) на реалізацію торгівельному підприємству згідно КПК України оскарженню не підлягає; по-друге, вищезазначена ухвала була виконаною до визнання права власності на кукурудзу; по-третє, правовідносини, що виникли між сторонами безпосередньо не регулюються КПК України, а Позивач не є ні стороною, ні учасником кримінального провадження № 32017150000000012 від 30.01.2017 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 року у справі № 920/715/17 визначає, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Як вказує Позивач, понесені ним збитки підтверджуються Висновком судового експерта з економічних питань судової економічної експертизи № 7 від 03.07.2020 року, яким зазначається, що «проведеними експертними дослідженнями встановлено, що розмір збитків ТОВ «ЄВРО ГАРАНТ ГРУП» від вилучення товару - кукурудзи врожаю 2016 року в кількості 1232,2 т, поставленої за договором комісії № 25 від 19.01.2017 р., укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Соліс Груп» з урахуванням собівартості придбання товару, витрат на транспортування, упущеної вигоди становить 5 052 020 (п`ять мільйонів, п`ятдесят дві тисячі двадцять) грн. (1232,2 тн х 4100 грн./тн). Право власності на товар за договором комісії залишається за ТОВ «ЄВРО ГАРАНТ ГРУП» до передачі його безпосередньому покупцеві.

Щодо причинно-наслідкових зв`язків між незаконними діями та збитками Позивач посилається на ту обставину, що від продажу кукурудзи Позивача Товариством з обмеженою відповідальністю «БАЗУКА» на депозитний рахунок ГУ ДФС в Миколаївській області надійшли грошові кошти у сумі 1 163 285,00 грн. Таким чином, враховуючи масу товару та зазначену суму продаж був здійснений приблизно за 944 грн. за 1 тонну, яка у 3 рази менша за вартість кукурудзи при покупці Позивачем та у 4 рази менша за її вартість при ймовірному очікуваному продажі (з урахуванням витрат на послуги з логістики, перевезення, розміщення, зберігання товару та отримання прибутку).

Окрім того, на переконання Позивача, неправомірні дії посадових осіб Відповідача-1 щодо вилучення майна та прийняття незаконного рішення про передачу його на реалізацію без достатньої правової підстави, з подальшою їх реалізацією за цінами у декілька разів нижчими за ринкові, в сукупності призвели до позбавлення Позивача права власності на майно, що носить значну матеріальну цінність, що, в свою чергу, стало причиною понесення ТОВ «ЄВРО ГАРАНТ ГРУП» збитків у розмірі 5 052 020, 00 грн.

Отже, предметом спору у справі № 915/1208/20 є вимога позивача про стягнення з держави матеріальної шкоди, заподіяної неправомірним діями Відповідача-1 що полягали у вилученні майна та прийняття незаконного рішення про передачу його на реалізацію без достатньої правової підстави, з подальшою їх реалізацією за цінами у декілька разів нижчими за ринкові.

Дії (бездіяльність) ГУ ДФС в Миколаївській області, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, шкода та причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою за заподіянням шкоди є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність елементів делікту свідчить про відсутність складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 ЦК України).

Аналізуючи доводи позивача у зазначеній справі, суд приходить до висновку, що, з урахуванням положень статей 1166, 1173, 1174, 1176 ЦК України, наведені заявником факти протиправних дій службових (посадових) осіб ГУ ДФС в Миколаївській області під час досудового розслідування відповідної кримінальної справи не мають безпосереднім наслідком втрату позивачем відповідного майна та заподіяння через це збитків. Наявність же опосередкованого зв`язку між фактом заподіяння збитків через заниження ринкової вартості реалізованого майна не може бути підставою для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди. Окрім того, з матеріалів справи судом встановлено, що наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою Головного управління ДФС в Миколаївській області щодо продажу кукурудзи за заниженою ціною серед іншого обґрунтовується неможливістю повернення такого майна та продажу за ринковою ціною.

Водночас, зазначені доводи спростовуються Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.08.2017 у справі № 916/1238/17, яке набрало законної сили, яким зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЛІС ГРУП" здійснити повернення у володіння позивача Товар (кукурудзу українського походження урожаю 2016 у кількості 1300 тон), переданого для реалізації відповідно до договору комісії від 19.01.2017 № 25, укладеного між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "СОЛІС ГРУП".

З огляду на викладене, суд зауважує, що фактично існує рішення суду, яке набрало законної сили, відповідно до якого присуджено повернути на користь позивача майно (Товар), вартість якого, за розрахунками позивача, заявлена останнім до стягнення у даному спорі у вигляді майнової шкоди.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем належними і допустимими доказами не було доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою (бездіяльністю) органу досудового розслідування та завданими позивачу збитками, а тому не доведено наявності усього складу цивільного правопорушення як необхідної передумови для настання відповідальності у вигляді відшкодування шкоди за статтями 1173, 1174, 1176 ЦК України.

З огляду на викладене, системно проаналізувавши норми законодавства та встановивши, що позивачем не доведено суду достовірності своїх доводів, які покладені в основу позову.

Отже, вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Суд зазначає, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро гарант груп" є такими, що задоволенню не підлягають. Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 10.05.2023

Суддя М.О. Лиськов