Рішення

від 05.04.2023 по справі 464/7002/21

ПУСТОМИТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 464/7002/21 Провадження № 2/450/47/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2023 р. Пустомитівський районний суд Львівської області в складі: головуючого - судді Мельничук І. І.

секретаря судового засідання Покидько Л. Р.

представника позивач а ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» про визнання спільним майном подружжя та поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду з позовом, в якому уточнивши свої позовні вимоги просить суд визнати за ОСОБА_3 , в порядку поділу майна подружжя, право власності на 1/2 частку в майнових прав на квартиру, площею 38,41 кв. м., попередньо визначений номер АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4623685100:02:001:0474, які виникли на підставі договору про купівлю продажу майнових прав № 06-СЗ/050220-61 від 05.02.2020 року, укладеного між ОСОБА_4 та ТзОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп»; визнати недісним укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ТзОВ «Будівельно- інвестиційна компанія «Рубікон Груп» Договір № 1 від 20.09.2021 року про відступлення права вимоги по Договору № 06-СЗ/050220-61 від 05.02.2020 року купівлі продажу майнових прав на квартиру, площею 38,41 кв. м., попередньо визначений номер АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4623685100:02:001:0474.

В обґрунтування позову покликається на те, що 25.01.2014 між позивачем та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який зареєстровано Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції. Під час шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вирішили придбати квартиру. Внаслідок наведеного ОСОБА_4 , використавши спільно нажиті кошти, в 2020 року уклала з ТзОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» договір про купівлю продажу майнових прав № 06-СЗ/050220-61 від 05.02.2020 року квартиру площею 38,41 кв. м., попередньо визначений номер АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4623685100:02:001:0474. Сума договору склала 476 284 грн. В подальшому ОСОБА_4 , вирішила позбавити позивача можливості претендувати на майбутню квартиру. З цією метою, між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ТзОВ «Будівельно- інвестиційна компанія «Рубікон Груп» було укладено Договір № 1 від 20.09.2021 року про відступлення права вимоги по Договору № 06-СЗ/050220-61 від 05.02.2020 року купівлі продажу майнових прав. За наведених обставин слід вважати, що майнові права на вказаний об`єкт нерухомого майна є спільною сумісною власністю подружжя, а отже позивач має право на 1/2 частину вказаних майнових прав, оскільки такі придбані в шлюбі за спільні кошти подружжя, а згаданий договір відступлення права вимоги має бути визнаний недійсним.

17.11.2021 року провадження у справі відкрито.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 30.12.2021 року передано за підсудністю до Пустомитівського районного суду Львівської області для розгляду.

03.02.2022 року справу рийнято до розгляду суддею Пустомитівськог оаройнуного суду Львівсьокї обласі та призначено підготовче судове засідання у справі.

11.04.2023 року прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, задоволено клопотання представника позивача про допит свідків.

16.05.2022 року на адресу суду надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в якому представник відповідачів ОСОБА_2 позов заперечив, просить в задоволенні такого відмовити у повному обсязі. В обґрунтування зазначає, що усі кошти по договору купівлі-продажу майнових прав від 05.02.2020 року поступили до ТзОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» у повному обсязі поступили від ОСОБА_4 . Позивач не брав жодної участі у купівлі майнових прав на спірну квартиру, оскільки усі кошти в сумі 476284,00 грн. Були надані батьками ОСОБА_4 , які заробляли, перебуваючи за кордоном (частина коштів позичалась, які віддавали батьки ОСОБА_4 ). Позивач не мав доходу щоб придбати майнові права за такі кошти та зовсім не цікавився купівлею даних майнових прав, ніколи не претендував на цю квартиру, оскільки достовірно знав, що кошти на їх придбання були надані батьками ОСОБА_4

26.07.2022 року задоволено клопотання представника відповідачів про допит свідків та призначено справу до судового розгляду.

Свідок ОСОБА_6 , матір позивача в судовому засіданні пояснила, що на придбання спірної квартири давали кошти батьки позивача 600 доларів, та куми: хресна позивача 500 євро та хресний 500 доларів США, про що їй достеменно відомо. Про весільні кошти свідку не відомо, які саме суми отримали у подарунок подружжя. На час придбання квартири невістка не працювала. Свідок працювала прибиральницею. Також батьки позивача допомагали коштами.

Відповідач ОСОБА_4 , допитана в якості свідка суду пояснила, що квартира була куплена за кошти її батьків. У січні-лютому 2020 року позивача не приймав ні матеріальної, ні фізичної участі у придбанні квартири. Під час підписання договору позивача не було. Близько 470-480 тис. гривень позивачка заплатила згідно договору, та отримала ці кошти від батька. Сім`я позивача та відповідачки у якій народилась дитина, яка часто хворіла, не мала коштів на придбання квартири. З 2019 року позивач півтора роки не працював. З 2014 по 2019 рік позивач заробляв по 6000 грн. Позивач знав за чиї кошти купується квартира. В 2015 році у подружжя народилась дитина і до 2017 року відповідачка перебувала у декретній відпустці по догляду за нею. Кошти позивача ішли на утримання сім`ї. З 2013 року батько позивачки їздив на заробітки. Про те що хресний позивача передав кошти на купівлю відповідачці не відомо. Свідок ствердила що хресна позивача, яка проживає у Мадриді, двічі передавала кошти 50 і 100 євро.

Відповідач ОСОБА_5 допитаний в якості свідка суду пояснив, що надав 14000 доларів на купівлю квартири, оскільки з 2013 ро 2019 рік їздив на заробітки спочатку до Росії, потім до Польщі. У Польщі мав офіційний дохід. Кошти на придбання квартири дав у 2019 році, а також позивач у сестри 8000 доларів, а разом із жінкою дали 6000 доларів. Додав, що окрім них ніхто коштів на придбання квартири не давав, батьки позивача не допомагали. Коли відносини між позивачем та відповідачкою почали погіршуватись свідок ОСОБА_5 прийняв рішення повернути собі квартиру або гроші. Кошти позивача ішли виключно на утримання сім`ї.

Свідок ОСОБА_7 - матір відповідача ОСОБА_4 та дружина відповідача ОСОБА_5 - суду пояснила, що на придбання квартири частину коштів у сумі 8000 доларів позичили у сестри. Чоловік їздив на заробітки з 2014 року. Разом з тим інформація про те, що позивач віддав 4500 доларів сестрі відповідача ОСОБА_5 свідку не відома.

Свідок ОСОБА_8 ,тітка відповідача1та сестра ОСОБА_5 суду пояснила, що у 2017 році продала квартиру у м. Радивилів і на прохання брата позичила 8000 доларів на купівлю квартири. Повернуто було свідку 6000 доларів. Частину позичених коштів віддав брат - відповідач ОСОБА_5 , частину відповідач - ОСОБА_4 , деколи кошти приносив позивач - ОСОБА_3 .

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просять такий задоволити, дав пояснення аналогічні наведеним у позовній заяві, заяві про зміну предмета спору та заяві про збільшення позовних вимог.

Представник відповідачів в судовому засіданні дав пояснення аналогічні наведеним у відзиві на позовну заяву та на заяву про збільшення позовних вимог, на підставі яких просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» в судове засідання не з`явився, про причини своєї не явки суд не повідомив, хоч був належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов слід задоволити з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до положень ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно копії свідоцтва про шлюб, виданого повторно 25.09.2021 року вбачається, що 25.01.2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми СК України.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Такі ж положення містить й норма статті 368 ЦК України.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об?єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Визначаючи правовий статус спірного майна, як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

У пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З копії договору про купівлю продажу майнових прав № 06-СЗ/050220-61 від 05.02.2020 року та додатків до Договору, укладеного між ОСОБА_4 та ТзОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» вбачається, що ОСОБА_4 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 набула у власність в інтересах подружжя майнові права на квартиру, площею 38,41 кв. м., попередньо визначений номер АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4623685100:02:001:0474.

З копій квитанцій від 05.02.2020 року та 06.02.2020 року вбачається, що ОСОБА_4 здійснила оплату за майнові права за житло згідно Договору № № 06-СЗ/050220-61 від 05.02.2020 року двома платежами у розмірі 333000,00 грн. та 1430284,00 грн відповідно.

Заперечуючи позов у наданому суду відзиві представник відповідача зокрема вказує на особисту участь відповідача у виплаті коштів на оплату договору купівлі-продажу майнових прав стороною відповідача, а саме ОСОБА_4 та вказує що кошти вона отримала від батьків, які працювали за кордоном, тоді, коли позивач участі в оплаті договору купівлі-продажу майнових прав не брав.

Суд критично оцінює вказані твердження сторони відповідача, оскільки до матеріалів справи останніми не долучено жодного доказу на спростування презумпції спільності майна подружжя набутого під час зареєстрованого ними шлюбу.

Покази свідків сторони відповідача за відсутності будь-яких інших належних та допустимих доказів суд оцінює критично, оскільки такі не можуть бути єдиним засобом доказування з урахуванням характеру позовних вимог, об`єкта та предмета спору, обставин їх формування та правових механізмів їх визначення, враховуючи реалії часу, можливості та необхідність забезпечення доказів сторонами спору для підтвердження свої позовних вимог та їх заперечень, та разом з тим становити єдину підставу для ствердження обставин, якими сторона відповідачів обґрунтовує свої заперечення позовної вимоги про визнання за ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя, право власності на 1/2 частку в майнових правах на квартиру, заперечуючи при цього презумпцію спільності майна набутого у шлюбу без надання суду доказів такого спростування.

Так, судом встановлено, що перебуваючи у шлюбі ОСОБА_4 набула у спільну сумісну власність подружжя майнові права на квартиру, площею 38,41 кв. м., попередньо визначений номер АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4623685100:02:001:0474.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Відповідно до ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на справедливий суд та доступ до правосуддя визначено також у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50).

Відповідно до ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Виходячи з засад диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Окрім того, згідно положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Встановлено судом та визнано сторонами, що 20.09.2021 року між ТзОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» (Продавець), фізичною особою ОСОБА_4 (первісний покупець) та фізичною особою ОСОБА_5 (новий покупець) укладено Договір № 1 про відступлення права вимоги по Договору № 06-С3/050220-61 купівлі-продажу майнових прав від 05.02.2020 року.

Сторони визнали обставину припинення шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , який розірвано на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31.01.2022 року, тому на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України ця обставина не підлягає доказуванню.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Враховуючи, що для договору відступлення права вимоги не передбачено нотаріальне посвідчення та державна реєстрація, то не вимагається обов`язкового нотаріального посвідчення згоди подружжя на його укладення.

У відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

У відповідності до п. 1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

З копії оспорюваного Договір № 1 від 20.09.2021 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ТзОВ Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» про відступлення права вимоги по Догорову № 06-С3/050220-61 від 05.02.2020 року купівлі-продажу майнових прав вбачається, що такий було укладено без письмової згоди другого з подружжя, співласника ОСОБА_3 позивача у справі.

Таким чином задоволюючи позов суд враховує, що розпорядження майновими правами, які ОСОБА_4 набула як титульний власник у спільну сумісну власність подружжя, відбулося без згоди другого із подружжя, позивача ОСОБА_3 , під час укладення оспорюваного договору відступлення прав вимоги по Догорову № 06-С3/050220-61 від 05.02.2020 року купівлі-продажу майнових прав на квартиру, площею 38,41 кв. м., попередньо визначений номер АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4623685100:02:001:0474, враховуючи що стороною відповідача не доведено суду, що спірні майнові права є особистою власністю ОСОБА_4 .

Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, оцінюючи досліджені докази в їх сукупності, виходячи із суті та змісту заявлених позовних вимог, встановлених обставин справи, системного аналізу положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що такі знайшли своє підтвердження у представлених суду доказах, враховуючи визначений позивачем об`єкт спору, обраний позивачем спосіб захисту свого права такий відповідає характеру спірних правовідносин, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 76-80, 89, 141, 158, 223, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_3 - задоволити.

Визнати недійсним Договір № 1 від 20.09.2021 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ТзОВ Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» про відступлення права вимоги по Догорову № 06-С3/050220-61 від 05.02.2020 року купівлі-продажу майнових прав на квартиру, площею 38,41 кв. м., попередньо визначений номер АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4623685100:02:001:0474.

Визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), в порядку поділу майна подружжя, право власності на 1/2 частку в майнових правах на квартиру, площею 38,41 кв. м., попередньо визначений номер АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 4623685100:02:001:0474, які виникли на підставі договору про купівлю-продаж майнових прав № 06-С3/050220-61 від 05.02.2020 року, укладеного між ОСОБА_4 та ТзОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп».

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення складено 14.04.2023 року.

СуддяІ. І. Мельничук