Рішення

від 12.05.2023 по справі 724/400/23

ХОТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 724/400/23 Провадження № 2/724/190/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2023 року м.Хотин

Хотинський районний суд Чернівецької області у складі:

головуючого судді Скрипника С.М.,

за участю секретаря судового засідання Філіпчука Д.В.,

за участю сторін:

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хотині Чернівецької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Хотинського нотаріального округу Мартинюк Віталій Анатолійович, про визнання договору дарування недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Ватаманюк В.В., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Хотинського нотаріального округу Мартинюк Віталій Анатолійович, про визнання договору дарування недійсним.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона являється особою похилого віку, часто хворіє і потребує стороннього догляду, тому на початку 2017 року, її внук ОСОБА_4 , запропонував їй здійснювати догляд, забезпечувати продуктами харчування та утримання її житлового будинку та присадибної ділянки в належному стані, а вона в свою чергу зобов`язалась укласти з ним договір довічного утримання,згідно якого він успадкує після її смерті належний їй будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій розташований даний будинок.

Зазначала, що 26 червня 2017 року у приватного нотаріуса Хотинського нотаріального округу, вона уклала зі своїм онуком договір, тексту якого не читала, так як вважала, що у ньому передбачені всі права та обов`язки, про які вона з онуком домовлялася. На початках, після укладення договору, відповідач сумлінно виконував свої обов`язки, а потім припинив забезпечувати продуктами харчування, здійснювати догляд за нею та виїхав на роботу за межі України. Після його від`їзду, вона знову залишилася проживати сама і вимушена звертатися по допомогу до своєї доньки ОСОБА_5 , яка погодилася за мною доглядати, за умови, що вона укладе з нею договір довічного утримання, однак під час отримання в реєстраційній службі Хотинської міської ради документів на будинок, виявилося, що фактично між нею а відповідачем був укладений договір дарування а не довічного утримання.

Вказувала, що спірний житловий будинок є її єдиним житлом, іншого житла у неї немає, після укладення оспорюваного договору вона проживає і продовжує проживати у будинку, так як фактичної передачі майна не відбулося. Витрати на утримання будинку та сплату комунальних послуг вона здійснює самостійно, і жодних дій, які б свідчили про її небажання користуватись спірним майном вона не вчиняла. Укладаючи оспрювані договори вона мала намір укласти договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде здійснювати догляд за нею, укладення договору дарування не відповідало її волевиявленню та її внутрішній волі і не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, тому є недійсними.

Посилаючись на норми права, а саме те, що оспорювані договори укладені внаслідок помилки, просила суд визнати недійсним договір дарування 1/3 частки житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_1 , та договір дарування 1/3 земельної ділянки з кадастровим номером 7325010100:01:009:0018 що знаходиться по АДРЕСА_1 укладений між нею та відповідачем, а посвідчений приватним нотаріусом Хотинського нотаріального округу Мартинюком В.А. за реєстраційним номером відповідно №461 та №462 від 26.06.2017 року.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 02 березня 2023 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

22 березня 2023 року до Хотинського районного суду Чернівецької області надійшов відзив. В обґрунтування якого представник відповідача зазначає,що в свою чергу, позивач не наводить доводів та доказів, що підтверджують недійсність договорів дарування, не зазначає у чому саме полягає порушення цивільних прав та інтересів, і при цьому не вказує в захисті саме яких цивільних права та інтересів потребує позивачка.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 04 квітня 2023 року у справі витребувано докази.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 04 квітня 2023 року у справі зобов`язано позивача ОСОБА_3 надати відповіді на запитання відповідача та представника відповідача, поставлені у відзиві на позову заяву від 22.03.2023 року, у відповідності до вимог ст.93 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, хоча була належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи.

Представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Ватаманюк В.В. в судовому засіданні дав аналогічні пояснення, які викладені в позовній заяві та посилаючись, що оспорювані договори дарування були вчинені під впливом помилки, так як його довірителька мала на меті укласти зі своїм онуком договір довічного утримання, просив суд задовольнити позовні вимоги та визнати недійсними договори дарування 1/3 частини житлового будинку та 1/3 частини земельної ділянки що знаходиться по АДРЕСА_1 укладені 26 червня 2017 року.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Боднарюк В.І. в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнав, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими. Посилається на те, що позивачем не наведено доводів та не надано жодних доказів, які б підтвердили чому полягає порушення її цивільного права та інтересу, не надано доказів недійсності оспорюваних правочів. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, у зв`язку із безпідставністю та відсутністю будь-яких доказів недійсності договорів.

Третя особа приватний нотаріус Хотинського районного нотаріального округу Чернівецької області Мартинюк В.А., в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, щопозивач ОСОБА_3 є її матір`ю, у 2017 році батьки запитували у них хто буде їх доглядати на старості, так як вона перебувала за кордоном і не мала наміру повертатися на Україну, то вирішили що їх буде доглядати внук, та мати тоді сказала, що за довічне утримання передасть свій будинок. Іншого житла мати не має, комунальні послуги сплачує сама, онук догляд за нею не здійснює, так як восени 2022 року виїхав за кордон. Зазначала, що зі слів матері, оформленням документів займався відповідач, мати лише прийшла до нотаріуса і підписала документи не читаючи їхнього змісту, так як була впевнена, що укладається договір довічного утримання. На час укладання спірних договорів матері було 76 років, важких захворювань не мала, на даний час мати хоче передати свою частину будинку їй, так як саме вона зараз здійснює догляд за своєю матір`ю.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що вона часто заходить до позивачки, і у 2017 році позивачка повідомила, що зробила на свого онука договір довічного утримання, так як їй потрібна стороння допомога, і онук зобов`язався її доглядати. Останнім часом до позивачки почали телефонувати покупці на рахунок продажу будинку, однак вона вважає, що це її будинок так як оформила на онука договір довічного утримання, а не договір дарування. Позивачка їй не говорила, що онук хотів її виселити із будинку, чи вчиняв якійсь дії проти неї. Зараз догляд за позивачкою, яка є особою похилого віку і потребує сторонньої допомоги, здійснює її дочка ОСОБА_5 ..

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, покази свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

У відповідності дост.2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ізст. 4 ЦПК України, ч.1ст. 16 ЦК Україникожна особа має право, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зістаттею 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятоїстатті 203 ЦК Україниправочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так судом встановлено, що відповідно до двох договорів дарування, які були укладені 26 червня 2017 року, зареєстровані в реєстрі за номером відповідно №461,462 та посвідчені приватним нотаріусом Хотинського районного нотаріального округу Чернівецької області Мартинюком В.А., згідно умов яких ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_7 подарували, а ОСОБА_4 (обдаровуваний) прийняв в дар належні дарувальникам на праві власності:

- 2/3 частки житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1 на приватизованій земельній ділянці площею 0,1000 га, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер якої 7325010100:01:009:0018;

- 2/3 частки земельної ділянки, 0,1000 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер якої 7325010100:01:009:0018 (а.с.59-60,61-62).

26 червня 2017 року приватним нотаріусом Хотинського районного нотаріального округу Чернівецької області Мартинюком В.А. на підставі вказаних договорів дарування від 26 червня 2017 року, зареєстровано право власності ОСОБА_4 на вказане нерухоме майно.

Відповідно до частини третьоїстатті 203 ЦК Україниволевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина першастатті 229 ЦК України).

Відповідно достатей 229-233 ЦК Україниправочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно достатті 717 ЦК Україниза договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей203,717 ЦК Українидоговір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Як вбачається із п.9 оспорюваного договору дарування 2/3 часток житлового будинку від 26.06.2017 року зареєстрованого в реєстрі №461, сторони договору підтвердили, що цей договір не є фіктивним, удаваним правочином, укладається ними не про людське око, не приховує іншого правочину і відповідає дійсним намірам сторін створити правові наслідки, обумовлені цим договором (а.с.59).

Як вбачається із п.8 оспорюваного договору дарування 2/3 частки земельної ділянки від 26.06.2017 року зареєстрованого в реєстрі №462, сторони договору ствердили, що цей договір дарування укладається не про людське око, не приховує інший договір і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки. Обов`язки дарувальників передати обдаровуваному земельну ділянку, визначену договором дарування, вільну від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, у стані рівному з існуючим на день огляду її з обдаровуваним. (а.с.61)

З договорів дарування вбачається, що вони підписані власноручним підписом дарувальників ОСОБА_7 та ОСОБА_3 та обдарованим ОСОБА_4 у присутності нотаріуса, особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_7 та ОСОБА_3 2/3 часток житлового будинку та земельної ділянки, що відчужуються нотаріусом перевірено.

Звертаючись до суду із позовом про визнання договорів дарування недійсними ОСОБА_3 посилалася на те, що вказані договори були укладені внаслідок помилки, так як вона вважала, що укладає із онуком договір довічного утримання.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків.

Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу /набуття /зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому.

Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства.

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України, в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину).

Тлумачення вказаної норми дозволяє стверджувати, що: під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення; під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу); помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить); поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

На спростуваннядоводів позивачащодо недійсностіправочину,так якспірний будинокє єдинимжитлом позивачки,іншого житлау неїнемає,і вонаі надаліпродовжує уньому проживатиі те,що фактичногопередання майнане відбулося,суд зазначає,що та обставина, що позивач після укладення спірного договору продовжує проживати у вказаному будинку, не свідчить про недійсність відповідного договору, оскільки відсутність фактичного передання спірного нерухомого майна в цьому випадку не пов`язана з відсутністю волі дарувальника, чи помилки щодо природи спірного правочину.

Разом з тим, судом зазначається, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України в постанові від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року №61-13652св18, 03 травня 2018 року №61-745св17 та №61-4417цс18.

Як встановлено в судовому засіданні, на час укладання оспорюваних договорів позивачу було 76 років, жодних доказів, щодо наявності у неї хвороби внаслідок якої вона могла не розуміти зміст вчинюваних правочинів, чи того, що вона хворіє і потребує стороннього догляду, не надано, інших доказів, які б підтвердили, що оспорювані правочини були вчинені внаслідок помилки суду не надано.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що на даний час догляд за позивачкою здійснює її дочка, і позивачка мала намір залишити своє майно дочці, так як саме вона зараз здійснює за нею догляд, однак суд зазначає, що наступна зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки, станом на момент укладення оспорюваного правочину.

З роз`яснень, які містяться у п.19постанови Пленуму ВСУ від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», вбачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Отже, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи.

До подібних правових висновків дійшов ВСУ у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.

Позивачем не доведено, що на момент укладення оспорюваних договорів дарування вона помилялася стосовно правової природи укладених нею правочинів та існували обставини, які зумовлюють визнання договорів дарування недійсними, оскільки, укладаючи ці договори, вона усвідомлювала їх істотні умови і правові наслідки їх укладення. Лише посилання позивача на те, що спірний будинок є єдиним її житлом, без доведення належними, допустими та достатніми доказами помилки під час укладення договору, не є підставою для задоволення позову.

Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації.

Як вбачається із матеріалів справи, до укладення договорів дарування нотаріусом позивача було попередньо ознайомлено з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладені сторонами правочини, що підтверджується змістом оспорюваних договорів, підписаних позивачем.

За встановлених фактичних обставин справи суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 змінила наміри щодо відчуження майна після укладення договорів дарування, що не може свідчити про помилку стосовно правової природи договорів під час укладення таких правочинів.

Крім того, позивачем не доведено та судом не встановлено, що відповідач ОСОБА_4 чинить перешкоди заявнику у можливості користування будинком та вчиняє дії з її виселення, і спір міжсторонами нестосується втручанняу правопозивача наповагу дожитла, що свідчить про відсутність порушених прав у позивача.

Відповідно до статті12, частин першої, п`ятої, шостої статті81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина першастатті 76 ЦПК України).

Статтями77,78,79,80 ЦПК Українивстановлено вимоги щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказів того, що під час укладення договору дарування помилка дійсно мала місце, а також що вона мала істотне значення, позивачем, суду не надано

Враховуючи вище викладене суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 ,третя особаприватний нотаріусХотинського нотаріальногоокругу МартинюкВіталій Анатолійович,про визнаннядоговору даруваннянедійсним, слід відмовити.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Северянін та інші проти України" (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

На підставі наведеного та керуючись ст.15,16, 202,203, 204,215,216, 229,230,233, 717 ЦК Українист.12,13,19,76-91,141,260,265,352 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Хотинського нотаріального округу Мартинюк Віталій Анатолійович про визнання договору дарування недійсним відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду через Хотинський районний суд Чернівецької області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 12 травня 2023 року.

Суддя: Сергій Миколайович СКРИПНИК