Постанова

від 04.04.2024 по справі 724/400/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року

м. Чернівці

справа № 724/400/23

провадження 822/4/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М.І.,

суддів: Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю.,

за участю секретаря Скулеби А.І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,які єправонаступниками ОСОБА_3 ,

відповідач ОСОБА_4 ,

третя особа приватний нотаріус Хотинського нотаріального округу Мартинюк Віталій Анатолійович,

апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які є правонаступниками ОСОБА_3 ,

на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 10 травня 2023 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Скрипник С.М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Хотинського нотаріального округу Мартинюк В.А., про визнання договору дарування недійсним.

Позов мотивовано тим, що вона є особою похилого віку, часто хворіє і потребує стороннього догляду, тому на початку 2017 року, її внук ОСОБА_4 , запропонував їй здійснювати догляд, забезпечувати продуктами харчування та утримання її житлового будинку та присадибної ділянки в належному стані, а вона в свою чергу зобов`язалась укласти з ним договір довічного утримання, згідно якого він успадкує після її смерті належний їй будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій розташований даний будинок.

26 червня 2017 року у приватного нотаріуса Хотинського нотаріального округу, вона уклала зі своїм онуком договори дарування на 1/3 частки житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_1 та на 1/3 земельної ділянки з кадастровим номером 7325010100:01:009:0018, що знаходиться по АДРЕСА_1 , укладений між нею та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Хотинського нотаріального округу Мартинюком В.А., за реєстраційним номером, відповідно №461 та №462 від 26 червня 2017 року.

Вказувала на те, що допустилася помилки щодо правової природи правочинів, які уклала з відповідачем так як насправді вважала, що укладає договори довічного утримання.

Просила судухвалити рішення,яким визнатинедійсними договоридарування 1/3частки житловогобудинку зналежними донього будівлямита спорудамиза номером АДРЕСА_1 ,та договірдарування 1/3земельної ділянкиз кадастровимномером 7325010100:01:009:0018,що знаходитьсяпо АДРЕСА_1 укладений міжнею тавідповідачем,посвідчений приватнимнотаріусом Хотинськогонотаріального округуМартинюком В.А.,за реєстраційнимномером,відповідно №461та №462від 26червня 2017року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 10 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Хотинського нотаріального округу Мартинюк В. А. про визнання договору дарування недійсним відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачкою не доведено обставини, щодо яких вона могла помилитися, будучи стороною правочинів на момент його вчинення та що помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційнійскарзі апелянт просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Посилалася на те, що суд першої інстанції, при ухваленні рішення про задоволення позову, допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Вказувала на те, що суд першої інстанції не врахував, що сам по собі факт ознайомленням із текстом оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом його суті не є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання договору недійсним. Також посилались на те, що іншого житла не мала, а тому не мала наміру укладати договори дарування.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до двох договорів дарування, які були укладені 26 червня 2017 року, зареєстровані в реєстрі за номером, відповідно №461,462 та посвідчені приватним нотаріусом Хотинського районного нотаріального округу Чернівецької області Мартинюком В.А., згідно умов яких ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_5 подарували, а ОСОБА_4 (обдаровуваний) прийняв в дар належні дарувальникам на праві власності:

- 2/3 частки житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1 на приватизованій земельній ділянці площею 0,1000 га, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер якої 7325010100:01:009:0018;

- 2/3 частки земельної ділянки, 0,1000 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер якої 7325010100:01:009:0018 (а.с.59-60,61-62).

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 21 лютого 2024 року залучено до участі у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як правонаступників померлої позивачки ОСОБА_3 .

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимогстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК Українивизначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Частиною першоюстатті 15 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із частиною першоюстатті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьоїстатті 203 ЦК Україниволевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина першастатті 717 ЦК України).

Згідно з договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).

Відповідно до частини третьоїстатті 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першоюстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та другастатті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другоїстатті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зістаттею 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першоюстатті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини першоїстатті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року в справі № 6-372цс16, постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року в справі № 756/6516/16-ц (провадження № 61-13359св19), на які посилається заявник в своїй позовній заяві та апеляційній скарзі.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок щодо застосуваннястатті 229 ЦК Українита вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставістатті 229 ЦК Україниповинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. При чому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

Установивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачка не довела належними та допустимими доказами, що вона могла помилитися, будучи стороною правочинів, на момент його вчинення, щодо обставин, які мають істотне значення для укладення оспорюваних договорів дарування.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження доводів ОСОБА_3 про те, що укладаючи оспорювані договори дарування, вона помилилася щодо юридичної природи правочину, прав та обов`язків сторін за цим договором, вважаючи, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде надавати їй матеріальну допомогу на лікування та в подальшому буде її утримувати.

Зі змісту договорів дарування вбачається, що ОСОБА_3 , під час укладення спірних правочинів, повністю усвідомлювала значення своїх дій та волевиявлення її як учасника вказаного правочину було вільним і відповідало її внутрішній волі.

Відповідно до договорів дарування від 26 червня 2017 року ОСОБА_3 , ОСОБА_5 подарували ОСОБА_4 2/3 частки житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_1 , та 2/3 земельної ділянки з кадастровим номером 7325010100:01:009:0018 що знаходиться по АДРЕСА_1 .

У пунктах 9 та договору дарування 2/3 частки житлового будинку та у пункті 8 договору дарування 2/3 земельної ділянки ОСОБА_3 стверджувала, що цей договір не носить характеру мнимого та удаваного правочину; що дарування позивач здійснила за доброю волею, без будь-яких погроз, без примусу та без насильства, як фізичного так і морального; у момент укладання договору сторони усвідомлювали значення своїх дій та керувалися ними.

У пункті 11 договору дарування 2/3 частки житлового будинку вказано, що нотаріусом роз`яснено різницю між договором дарування та договором довічного утримання.

Нотаріусом в договорах дарування зазначено, що дієздатність позивача перевірено.

Будь-яких даних про те, що договори були укладені під впливом обману, внаслідок навмисного введення в оманупозивачку, нею не наведено та матеріали справи не містять.

Посилання заявника у апеляційний скарзі на те, що суд першої інстанції не врахував, що спірний житловий будинок є її єдиним житлом, відхиляються колегією суддів, оскільки позивачка була зареєстрована у спірному будинку та не позбавлялась права, в подальшому, проживати у житловому приміщенні.

Крім того, факт прийняття ОСОБА_4 в дар спірного майна підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 317930289 від 16 грудня 2022 року, відповідно до якого право власності за ОСОБА_4 на спірне майно зареєстровано, на підставі договорів дарування (а.с.14-16).

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивачкою, під час розгляду справи, не надано належних та допустимих доказів того, що на час укладення оспорюваних правочинів ОСОБА_3 мала намір укласти договір довічного утримання, як і не надано доказів, що остання досягли згоди щодо істотних умов договору довічного утримання.

Таким чином, встановивши, що на час укладення оспорюваних правочинів позивачка мала намір укласти саме договір дарування на користь ОСОБА_4 , а не будь-який інший правочин, укладаючи ці договори, вона усвідомлювала їх істотні умови і правові наслідки, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Також слід зазначити, що наступна зміна свого рішення або ставлення до їх наслідків у результаті переусвідомлення значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення таких правочинів, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваних правочинів.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність передбачених ст.203,229 ЦК Українипідстав для визнання оспорюваних позивачем договорів дарування недійсними, оскільки позивачка жодними належними та допустимими доказами не довела, що при укладенні договорів дарування дійсно мала місце помилка.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції.

Будь-яких інших доводів та доказів на їх підтвердження, що є правовою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції апелянтом надано не було, у зв`язку з чим, апеляційний суд не вбачає правових підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Висновки апеляційногосуду зарезультатами розглядуапеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу- без задоволення.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,які єправонаступниками ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 10 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Дата складання повного тексту постанови - 05 квітня 2024 року.

Головуючий М.І. Кулянда

Судді: О.О.Одинак

Н.Ю. Половінкіна