Постанова

від 11.05.2023 по справі 404/9356/21

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

іменем України

11 травня 2023 року м. Кропивницький

справа № 404/9356/21

провадження № 22-ц/4809/104/23

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Дуковського О.Л., Єгорової С.М.,

за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Музична школа №3 міста Кропивницького Управління культури і туризму Кропивницької міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішенняКіровського районногосуду містаКіровограда від28липня 2022року у складі судді Павелко І.Л.,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернуласядо судуіз позовомдо Музичноїшколи №3 містаКропивницького Управліннякультури ітуризму Кропивницькоїміської ради(даліпо текстуМузична школа№3) про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову посилалася на те, що вона працювала на посаді викладача класу фортепіано у Музичній школі №3. 08 листопада 2021 року її було повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. На виконання наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 №2153 Управлінням культури та туризму видано наказ від 04 листопада 2021 року №53-ОД «Про профілактичні щеплення», згідно з пунктом 2 якого керівникам мистецьких шкіл міста Кропивницького ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ) наказано вжити заходи щодо обов`язкового персонального отримання профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 працівниками закладів, враховуючи вимоги наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Наказом директора Музичної школи №3 від 10 листопада 2021 року №61-к вона була відсторонена від виконання своїх обов`язків на час відсутності документу, що підтверджує одну дозу двухдозної вакцини проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Вважає, що наказ від 10 листопада 2021 року №61-К про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати є незаконним та підлягає скасуванню. Наказом директора Музичної школи №3 від 04 квітня 2022 року №27-К вона звільнена з посади викладача по класу фортепіано з частковим виконанням обов`язків концертмейстера за власним бажанням.

Посилаючись назазначені обставинипросила суд визнати наказ від 10 листопада 2021 року №61-К про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати незаконним та на підставі цього поновити ОСОБА_1 на посаді викладача класу фортепіано у Музичній школі №3 та стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 28 липня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог.

Музична школа№3направила до апеляційного суду відзив на апеляційнускаргу, в якому просить рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 28 липня 2022 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права.

Сторони у судове засідання апеляційного суду не з`явилися. Про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності її учасників, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України судове засідання не проводиться і фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Крім того, згідно з ч.ч.4, 5 ст.268 та ст.383 ЦПК України постанова не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом встановленота підтвердженописьмовими доказамипо справі,що ОСОБА_1 працювала на посаді викладача класу фортепіано у Музичній школі №3 (а.с.71-73).

08 листопада 2021 року ОСОБА_1 було повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 (а.с.62).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 визначено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. До цього переліку відносяться і працівники музичних шкіл.

На виконання цього наказу Управлінням культури та туризму видано наказ від 04 листопада 2021 року №53-ОД «Про профілактичні щеплення», згідно з пунктом 2 якого керівникам мистецьких шкіл міста Кропивницького ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ) наказано вжити заходів щодо обов`язкового персонального отримання профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, працівниками закладів, враховуючи вимоги наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (а.с.51).

Посадовою інструкцією директора Музичної школи №3 передбачено обов`язок керуватись у своїй діяльності законами України, Статутом та наказами власника та уповноваженого органу управління, у підпорядкуванні якого перебуває заклад (а.с.47-60).

На виконання зазначеного наказу працівникам школи, у тому числі і позивачу, було вручене письмове повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», яке позивачем було отримане 08 листопада 2021 року, про що свідчить його власноручний підпис із зазначенням: «ознайомлена, не погоджуюсь» (а.с.62).

09 листопада 2021 року ОСОБА_1 з`явилась на роботі, однак ні сертифікату, ні довідки про наявність протипоказань до вакцинації не надала, про що свідчить акт №1 «Про відмову ОСОБА_1 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» (а.с.53).

Відповідно до наказу директора Музичної школи №3 від 10 листопада 2021 року №61-К ОСОБА_1 була відсторонена від виконання своїх обов`язків на час відсутності документу, що підтверджує одну дозу двухдозної вакцини проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с.8).

У подальшому 04 квітня 2022 року позивача звільнено з посади викладача по класу фортепіано з частковим виконанням обов`язків концертмейстера за власним бажанням, про що свідчить наказ директора Музичної школи №3 за №27-К (а.с.73).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що доводи позивача щодо порушення відповідачем як роботодавцем норм трудового законодавства під час його звільнення є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки ОСОБА_1 працює вчителем у Музичній школі №3 та підлягає обов`язковій вакцинації.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.

Частиною шостоюстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див.: пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21).

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 на підставі закону, суд зазначає таке.

Частиною першоюстатті 46 КЗпп Українипередбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Застаттею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Законувизначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першоюстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третястатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четвертастатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №267(у редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі по тексту Перелік №2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком №2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 КЗпп України, частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першоїстатті 94 КЗпп України, частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано вЗаконі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»таІнструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності», затвердженоїнаказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66(далі по текстуІнструкція №66).

Відповідно до пункту 2.3.Інструкції №66з урахуванням змін, внесенихнаказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5. пункту 1.2.Інструкції №66особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2.Інструкції №66право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5.Інструкції №66визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієїІнструкції.

Згідно з пунктом 2.7.Інструкції №66термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком 2 до цієїІнструкції.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першоїстатті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»таІнструкції №66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тількиЗаконом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно достатті 46 КЗпп України, частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»і частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див.: пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21).

Відповідно до частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці»заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із викладеним у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із нормКЗпп України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див.: пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до його приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(далі по тексту Постанова №211) (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року №215) Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції,постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392, від 22 липня 2020 року №641, від 09 грудня 2020 року №1236, від 17 лютого 2021 року №104, від 21 квітня 2021 року №405, від 16 квітня 2021 року №611, від 11 серпня 2021 року №855, від 22 вересня 2021 року №981, від 15 грудня 2021 року №1336, від 23 лютого 2022 року №229, від 27 травня 2022 року №630, від 19 серпня 2022 року №928, від 23 грудня 2022 року №1423 карантин неодноразово продовжувався.

Наведеніпостановивстановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ №3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27 жовтня 2021 року №2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див.: пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9. постанови від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням».

Частиною першоюстатті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Держава зобов`язана здійснити ефективні заходи - зокрема, правове регулювання та відповідну адміністративну практику - з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров`я людей, фундаментальні конституційні цінності.

Під час протидії пандемії право на життя і право на охорону здоров`я є найбільш тісно пов`язаними. Відповідно до частини першоїстатті 27 Конституції Україникожна людина має невід`ємне право на життя. Згідно з частиною першоюстатті 49 Конституції Україникожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Зв`язок між цими конституційними правами полягає в тому, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я в умовах пандемії можуть означати безпосереднє посягання на право кожної людини на життя.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 працювала на посаді викладача класу фортепіано у Музичній школі №3 та належала до категорії працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Про необхідність профілактичного щеплення та про наслідки його непроведення, зокрема можливість відсторонення від роботи, їй було достеменно відомо. У встановлений роботодавцем строк позивачка не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації. ОСОБА_1 , як учитель музики, виконує роботу, що обумовлює службову необхідність у контактуванні з учнями музичної школи та іншими працівниками, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню.

Враховуючи наведені вище обставини справи, а також висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), колегія суддів погоджується, що відсторонення позивача відбулося правомірно та у порядку, передбаченому законодавством.

При цьому, об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, колегія суддів також уважає, що таке індивідуальне обмеження, а саме тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

Також, за обставинами справи, що переглядається, загроза створення небезпеки оточуючим діями позивача (його бездіяльністю) переважає над метою обмеження втручання у право на повагу до її приватного життя.

Аналогічний підхід щодо законності відсторонення учителя музики, а також акомпаніатора, за схожих фактичних обставин, викладено в постановах Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справах №601/3014/21 (провадження № 61-5500св22) та №208/10134/21 (провадження № 61-10054св22).

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч.1ст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставістатті 375 ЦПК Українизалишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до частини 5 статті 268 ЦПК Українидатою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст.367,374,375,382 - 384 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 28 липня 2022 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді О.Л.Дуковський

C.М.Єгорова