Постанова

від 03.05.2023 по справі 541/1512/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 травня 2023 року

м. Київ

справа № 541/1512/21

провадження № 61-3067св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Великосорочинська сільська рада Миргородського району Полтавської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області на ухвали Миргородського міськрайонного суду Полтавської області, у складі судді Ситник О. В., від 09 вересня 2021 року, рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області, у складі судді Ситник О. В.,від 26 жовтня 2021 року, постанови Полтавського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Гальонкіна С. А., Бутенко С. Б., Карпушина Г. Л., від 11 січня 2022 року та від 15 лютого 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області (далі - Великосорочинська сільська рада) про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працював в КСП «Нива» Миргородського району Полтавської області та мав право на земельну частку (пай), що встановлено рішенням Миргородського міськрайонного суду від 16 липня 2008 року, яким зобов`язано Миргородську районну державну адміністрацію, яка на той час була розпорядником земель, видати йому сертифікат на право на земельну частку (пай) в розмірі 3,8 умовних кадастрових гектарів із земель запасу Савинцівської сільської ради Миргородського району Полтавської області.

На виконання вказаного судового рішення він отримав сертифікат серії РН № 782631 від 01 жовтня 2008 року. Після чого неодноразово звертався із заявами про виділення в натурі земельної ділянки, проте земельну ділянку так і не отримав.

21 лютого 2021 року звернувся до Великосорочинської сільської ради із заявою, в якій просив виділити в натурі земельну ділянку.

Рішенням Великосорочинської сільської ради № 156 від 23 квітня 2021 року йому було відмовлено у задоволенні вказаної заяви, оскільки відповідно до рішення суду сільську раду не зобов`язано виділити ОСОБА_1 земельну частку (пай) в натурі на місцевості.

Посилаючись на викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконними дії Великосорочинської сільської ради щодо відмови у задоволенні його заяви від 21 лютого 2021 року;

- зобов`язати Великосорочинську сільську раду виділити йому у приватну власність земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель комунальної власності, розташованих за межами населеного пункту в натурі на місцевості відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай)

серії РН № 782631, виданого Миргородською районною державною адміністрацією Полтавської області 01 жовтня 2008 року та зареєстрованого в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 02 жовтня 2008 року за № 287, який підтверджує право на земельну частку (пай) розміром 3,8 в умовних кадастрових гектарах.

Короткий зміст заяви про забезпечення позову

У вересні 2021 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, яка мотивована тим, що предметом спору є виділення на місцевості на території Великосорочинської об`єднаної територіальної громади земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії РН № 782631.

Відповідач позов не визнає, при цьому відчужує вільні землі запасу. За наслідком огляду відомостей Публічної кадастрової карти України встановлено, що у відповідача наявні вільні землі запасу, з яких найменшою є земельна ділянка з кадастровим номером 5323281000:00:011:0417, площею 12,2192 га.

Заборона передавати вказану земельну ділянку у власність, користування чи оренду буде співмірною до позовних вимог та найменш обтяжливим заходом забезпечення позову.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Великосорочинській сільській раді вчиняти дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5323281000:00:011:0417, площею 12,2192 га, цільове призначення 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), яка згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно перебуває у комунальній власності Великосорочинської об`єднаної територіальної громади в особі Великосорочинської сільської ради, а саме - надавати дозволи на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), проектів землеустрою та іншої землевпорядної документації, передавати в оренду, передавати в постійне користування, передавати у власність та інше до виконання рішення суду.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень суду

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 09 вересня 2021 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 09 вересня 2021 року, залишеними без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2022 року, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони Великосорочинській сільській раді вчиняти дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5323281000:00:011:0417, площею 12,2192 га, цільове призначення 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), яка згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно перебуває у комунальній власності Великосорочинської об`єднаної територіальної громади в особі Великосорочинської сільської ради (Великосорочинська об`єднана територіальна громада), а саме: надавати дозволи на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), проектів землеустрою та іншої землевпорядної документації, передавати в оренду, передавати в постійне користування, передавати у власність та інше до виконання рішення суду.

Заборонено державному реєстратору вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5323281000:00:011:0417, площею 12,2192 га.

Забезпечуючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що між сторонами виник спір щодо земельної ділянки та в результаті не забезпечення позову існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 26 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконними дії Великосорочинської сільської ради щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 21 лютого 2021 року, яка отримана відповідачем 25 лютого 2021 року за вх. № 181, та зобов`язано Великосорочинську сільську раду виділити ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель комунальної власності, розташованих за межами населеного пункту в натурі, на місцевості відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай)

серії РН № 782631, виданого Миргородською районною державною адміністрацією Полтавської області 01 жовтня 2008 року та зареєстрованого в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 02 жовтня 2008 року за № 287, що підтверджує право на земельну частку (пай) розміром 3,8 в умовних кадастрових гектарах. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 має бути виділена земельна частка (пай) в натурі на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), а відмова Великосорочинської сільської ради є необґрунтованою. При цьому судами відхилені доводи відповідача щодо відсутності вільних земель запасу.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі на ухвали Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 вересня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2022 року Великосорочинська сільська рада просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволені заяви про забезпечення позову.

У касаційній скарзі на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 жовтня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року Великосорочинська сільська рада просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволені позову.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

31 березня 2022 року Великосорочинська сільська рада звернулася до Верховного Суду з касаційними скаргами на ухвали Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 вересня 2021 року, рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 жовтня 2021 року, постанови Полтавського апеляційного суду від 11 січня

2022 року та від 15 лютого 2022 року.

Ухвалами Верховного Суду від 25 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами, витребувано матеріали справи № 541/1512/21 із суду першої інстанції.

У червні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Підставою касаційного оскарження ухвал Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 вересня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2022 року заявник зазначає порушення норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судові рішення судів попередніх інстанцій суперечать висновку, що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18.

Зазначає, що рішенням Великосорочинської сільської ради від 23 квітня 2021 року, тобто до подання ОСОБА_1 цього позову та заяви про забезпечення позову, вже надано фізичним особам дозвіл (згоду) на розробку технічної документації щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5323281000:00:011:0417, площею 12,2192 га.

Наголошує, що суди попередніх інстанцій не дали належної правової оцінки відповідності виду забезпечення позову, який просить застосувати позивач до заявлених ним вимог. Не звернули уваги, що позовні вимоги стосуються отримання земельної ділянки, площею 3,83 га, а застосовані судами заходи забезпечення позову вжиті стосовно конкретної земельної ділянки, площею 12,2192 га, що перевищує площу спірної ділянки. При цьому земельна ділянка, площею 12,2192 га, не є предметом спору, щодо цієї земельної ділянки не заявлено жодних вимог, а тому суди, забезпечивши позов, вийшли за межі позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 жовтня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також вказує на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Наголошує, що судами попередніх інстанцій не враховано доводів відповідача про те, що ОСОБА_1 було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), що унеможливлює виділення земельної частки (паю) позивачу, оскільки землі КСП вже розпайовані. Звертає увагу, що на території сільської ради відсутні вільні землі запасу для виділення земельної частки (паю) у розмірі 3,83 га, а наявні в матеріалах справи графічні матеріали (викопіювання) відображають перерозподіл земель станом на 1994-1996 роки.

Стверджує, що позивач упродовж 10 років допускав бездіяльність, не вчиняв усіх необхідних та достатніх дій для набуття та оформлення свого права на спірну землю.

Відзив на касаційні скарги не подано

Фактичні обставини справи

Рішенням Миргородського міськрайонного суду від 16 липня 2008 року зобов`язано Миргородську районну державну адміністрацію, яка на той час була розпорядником земель, видати ОСОБА_1 сертифікат на право на земельну частку (пай) в розмірі 3,8 умовних кадастрових гектарів із земель запасу (ріллі) Савинцівської сільської ради Миргородського району Полтавської області.

Вказаним рішення встановлено, що ОСОБА_1 працював теслярем в КСП «Нива» Миргородського району, на час паювання земель колишнього КСП в 1997 році членських відносин з цим господарством не втратив, однак в списки на отримання земельної частки паю включений не був.

На виконання рішення Миргородського міськрайонного суду від 16 липня 2008 року ОСОБА_1 було видано сертифікат серії РН № 782631

від 01 жовтня 2008 року.

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Великосорочинської сільської ради із заявою про добровільне виконання рішення суду та просив виділити йому в натурі на місцевості земельну ділянку відповідно до виданого сертифікату, вказавши місце розташування, межі та площу земельної ділянки.

Рішенням Великосорочинської сільської ради № 156 від 23 квітня 2021 року «Про відмову у наданні гр. ОСОБА_1 дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (виділення земельної частки паю) у натурі на місцевості» ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні заяви, оскільки відповідно до рішення суду не зобов`язано сільську раду виділити ОСОБА_1 земельну частку (пай) в натурі на місцевості. Вільні землі запасу (рілля) на території Савинцівської сільської ради відсутні.

КСП «Нива» на день розгляду справи ліквідовано, відомості про правонаступництво КСП «Нива» відсутні.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 03 вересня 2019 року ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів із заявою про притягнення до відповідальності посадових осіб за невиконання рішення суду від 16 липня 2008 року щодо виділення земельної ділянки в натурі.

Відповідно до графічних матеріалів (викопіювання) із перерозподілів земель між землеволодільцями і землекористувачами колишніх Великообухівської, Великобайрацької, Савинцівської, Солонцівської, Полив`янської та Ковалівської сільських рад народних депутатів Миргородського та Шишацьких районів Полтавської області, а також Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області вбачається наявність земель з умовними позначками - землі запасу.

Сесією Великосорочинської сільської ради восьмого скликання рішення стосовно розробки технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації всіх земель, розташованих у межах Великосорочинської сільської ради, не приймалися.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у

пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, зокрема ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову, після їх перегляду в апеляційному порядку, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо вирішення заяви про забезпечення позову

Відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вказане свідчить, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Позивачем у справі № 541/1512/21 заявлено вимоги про визнання незаконними дій та зобов`язання Великосорочинської сільської ради вчинити певні дії.

Предметом позову, зокрема є виділення земельної ділянки відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) розміром 3,8 умовних кадастрових гектарів.

Судами встановлено, що у власності Великосорочинської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Великосорочинської сільської ради перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 5323281000:00:011:0417, площею 12,2192 га, яка є земельною ділянкою комунальної власності.

Рішенням Великосорочинської сільської ради від 23 квітня 2021 року, тобто після відповідного звернення позивача у лютому 2021 року, було надано фізичним особам дозвіл (згоду) на розробку технічної документації щодо поділу вказаної земельної ділянки.

Враховуючи наведене, а також те, що між сторонами наявний спір, зокрема з приводу виділення земельної ділянки відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) розміром 3,8 умовних кадастрових гектарів, суди дійшли загалом обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом заборони Великосорочинській сільській раді та державному реєстратору вчинення дій щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5323281000:00:011:0417, площею 12,2192 га (цільове призначення - землі запасу).

Вжиті заходи забезпечення позову є співмірними із позовними вимогами.

При цьому відповідач не надав відомостей щодо відсутності у його власності іншої земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням землі запасу, зокрема меншої площі, за рахунок якої могло бути виконане можливе рішення суду у разі задоволення позову

ОСОБА_1 .

Особи, яким надано дозвіл на розробку технічної документації щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5323281000:00:011:0417, ухвалу суду про забезпечення позову не оскаржували.

Щодо вирішення спору по суті

У частині другій статті 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільгосппідприємствам, сільгоспкооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, визначені в Законі України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Відповідно до статті 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

У пункті 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За змістом частини одинадцятої статті 118 ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Законом України «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», постановами Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року № 801 та від 04 лютого 2004 року № 122 та спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства и продовольства України та Академії аграрних наук від 04 жовтня 1996 року № 47/172/48, Рекомендаціями по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджених 15 травня 1992 року Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України встановлено, що з числа земель, які підлягають роздержавленню та приватизації створюється резервний фонд.

Відповідно до листа Державного комітету України по земельних ресурсам

№ 14-17-2-П1580/4251 від 22 серпня 2001 року з урахуванням положень частини другої статті 3, частин четвертої і чотирнадцятої статті 5 ЗК України для забезпечення прав працюючих - як виняток, землі резервного фонду можуть передаватися у колективну власність для забезпечення земельними паями громадян - членів недержавних сільськогосподарських підприємств, які безпідставно (помилково) не були включені до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю даного підприємства і на час його видачі були членами зазначеного підприємства. Колективне сільськогосподарське підприємство за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) звертається з клопотанням до місцевої ради стосовно передачі у колективну власність із земель резервного фонду у розмірі сумарної кількості земельних часток (паїв) даних громадян, які не отримали права на земельну частку (пай).

За статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.

Відтак, за змістом зазначених норм, резервний фонд використовується у тому числі, для надання земельних ділянок особам, які незаконно були позбавлені права на земельну ділянку, до яких відносяться також громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Крім того, Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (стаття 13) також передбачається можливість наявності нерозподіленої земельної ділянки та невитребуваної земельної ділянки. Зокрема, нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю. У разі якщо до 01 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Зазначені норми передбачають право осіб, яким належить право на земельну частку (пай), та їх спадкоємцям отримати земельні ділянки в натурі до 01 січня 2025 року; виділення таких земельних ділянок здійснюється сільськими, селищними або міськими радами. Відтак саме сільська рада повинна здійснити заходи щодо відновлення права позивача.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21).

В пункті 10.29 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що саме державні органи та органи місцевого самоврядування повинні здійснити таке забезпечення (забезпечення порушеного права позивача на отримання земельної ділянки в натурі) за рахунок земель резервного фонду або земель запасу.

У розглядуваній справі суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_1 має бути виділена земельна частка (пай) в натурі на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), а відмова Великосорочинської сільської ради є необґрунтованою, дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки землі

КСП «Нива» розпайовані та виділені громадянам в натурі (на місцевості), що не заперечується відповідачем, а тому Великосорочинська сільська рада має здійснити забезпечення права позивача на отримання земельної ділянки із земель резерву (запасу).

Посиланням заявника щодо відсутності вільних земель запасу для виділення позивачу земельної ділянки надана належна оцінка як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, з якою також погоджується Верховний Суд.

Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо не дослідження доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судами надано оцінку доказів відповідно до положень статті 89 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Посилання Великосорочинської сільської ради на те, що позивач упродовж 10 років допускав бездіяльність, не вчиняв усіх необхідних та достатніх дій для набуття та оформлення свого права на спірну землю, є безпідставними, оскільки відповідач до винесення рішення у справі не порушував питання щодо застосування наслідків спливу позовної давності.

Згідно з приписами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За встановлених у цій справі обставин, висновки суддів попередніх інстанцій не суперечать висновками, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18,

від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, на які заявник посилається у своїх касаційних скаргах.

Інші доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини і висновки, які обґрунтовано викладені в оскаржуваних судових рішеннях, та зводяться до необхідності переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області залишити без задоволення.

Ухвали Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 09 вересня 2021 року, рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 жовтня 2021 року, постанову Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович