Постанова

від 11.05.2023 по справі 592/14210/20

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 року м.Суми

Справа №592/14210/20

Номер провадження 22-ц/816/563/23

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Собини О. І.

з участю секретаря судового засідання Чуприни В.І.,

учасники справи:

позивач Сумська міська рада,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шкриль Лариси Григорівни на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 лютого 2023 року в складі судді Сидоренко А.П., постановленого в м. Суми, повний текст судового рішення постановлено 14 лютого 2023 року,

в с т а н о в и в:

Звернувшись до суду із позовом у грудні 2020 року, Сумська міська рада просила стягнути з ОСОБА_1 на користь Сумської міської ради 303006 грн. 50 коп. за використання земельної ділянки площею 0,3161 га, кадастровий номер 5910136300:01:003:0029, за адресою: АДРЕСА_1 , без оформлення договору оренди за період з 09.06.2017 по 17.04.2019. Стягнути з відповідача судові витрати.

Свої вимоги обґрунтував тим, що згідно інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №211396678 від 04 червня 2020 року відповідач з 29 грудня 2015 року є власником об`єкта нежитлової нерухомості (спортивно-оздоровчий комплекс), за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці комунальної власності площею 0,3161 га, кадастровий номер 5910136300:01:003:0029. Вказує, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Листом від 07 червня 2019 року №12740/10/18-28-54-13 Головне Управління ДФС у Сумській області повідомило, що у відповідача сплата за земельну ділянку по АДРЕСА_1 за 2017, 2018, 2019 роки відсутня. Відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства. Цього обов`язку відповідач не виконав, а тому без законних підстав зберігав у себе майно кошти, безпідставно збережені як орендна плата за землю. Оскільки відповідач (набувач) не сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору оренди землі, позивач (потерпілий) втрачає належне йому майно (кошти як орендну плату), тобто відбувається факт безпідставного збереження відповідачем майна (коштів) позивача. Приймаючи до уваги, що з 29 грудня 2015 року відповідач користується земельною ділянкою без достатньої правової допомоги, тому відповідно до положень ст. ст. 1212-1214 ЦК України повинен відшкодувати Сумській міській раді всі доходи, які остання могла б одержати від оренди земельної ділянки. Так, за період з 09 червня 2017 року по 17 квітня 2019 року місцевий бюджет недоотримав 307 006,50 грн.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 01.02.2023 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Сумської міської ради 307006 грн. 50 коп. за використання земельної ділянки площею 0,3161 га, кадастровий номер 5910136300:001:003:0029 за адресою: АДРЕСА_1 без оформлення договору оренди за період з 09 червня 2017 року по 17 квітня 2019 року, а також судовий збір в розмірі 4605 грн. 10 коп.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, який є фактичним користувачем земельної ділянки, без достатньої правової підстави, за рахунок позивача, який є власником цієї земельної ділянки, зберігає у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки, що буде в повній мірі відповідати законним інтересам позивача та відновленню його прав. Крім того, позовну заяву подано в межах строку позовної давності, передбаченого положеннями ЦК України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Шкриль Лариса Григорівна подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи скарги мотивує тим, що позивачем пропущено встановлений законом строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом. Вказує, що відповідачем вчинялися всі необхідні від нього дії для укладання з позивачем договору оренди земельної ділянки, проте останнім йому було відмовлено, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Від позивача до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній не погоджується з доводами викладеними в апеляційній скарзі та зазначає, що ним не пропущено строків позовної давності так як їх було продовжено на час дії карантину. Вказує, що використання землі у будь якому разі є платним, а тому не оформлення договору оренди не є підставою для звільнення відповідача від оплати за користування земельною ділянкою. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач та його представник до суду не прибули, про дату, час та місце проведення судового засідання були належним чином повідомлені. Клопотання представника про відкладення проведення судового засідання відхилено через відсутність доказів поважності причин не прибуття до суду.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав та просив в її задоволенні відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 червня 2020 року відповідач з 29 грудня 2015 року є власником об`єкта нерухомості (спортивно-оздоровчого комплексу) за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7-8).

Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці комунальної власності площею 0,3161 га, кадастровий номер 5910136300:01:003:0029, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру № НВ-0003240592019 від 31 травня 2019 року (а.с. 9-11).

Факт набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 загальною площе. 2434,9 кв. м підтверджується копією договору купівлі-продажу від 29 грудня 2015 року (а.с. 79-81).

24 травня 2019 року відповідачу Департаментом забезпечення ресурсних платежів було направлено вимогу про усунення порушень земельного законодавства та запропоновано усунути порушення земельного законодавства шляхом укладення з Сумською міською радою договору оренди земельної діяльності (а.с. 12, 13).

За змістом п. 1.2 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29 грудня 2015 року, що є об`єктом купівлі-продажу, розташовано на земельній ділянці площею 0,3161 га, кадастровий номер 5910136300:01:003:0029, за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, земельна ділянка, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача, сформована вже на момент набуття ним права власності на нежитлове приміщення (магазин), та відповідно могла бути передана в оренду.

Відповідно до листа Головного управління ДФС у Сумській області від 07 червня 2019 року № 12740/10/18-28-54-13 ОСОБА_1 за земельну ділянку по АДРЕСА_1 , за ІІ півріччя 2016, 2017, 2018, 2019 коштів не сплачувалося (а.с. 16).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Земельного кодексу України суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Статтею 80 Земельного кодексу України визначено, що територіальні громади, реалізують право власності на землі комунальної власності безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Частиною 2, 3 ст. 123 ЗК України визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Згідно ізст.206ЗК Українивикористання землів Україніє платним.Об`єктомплати заземлю єземельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За правилами встановленими нормами ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За правиламивстановленими ч.1,2ст.1212ЦК Україниособа,яка набуламайно абозберегла йогоу себеза рахунокіншої особи(потерпілого)без достатньоїправової підстави(безпідставнонабуте майно),зобов`язанаповернути потерпіломуце майно.Особа зобов`язанаповернути майноі тоді,коли підстава,на якійвоно булонабуте,згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Колегія суддів звертає увагу, що за змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для кондикційних зобов`язань характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 04.12.2019 року по справі № 917/1739/17.

При цьому, предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що для кондикційних зобов`язань доведення вини будь кого із сторін з приводу не укладання договору оренди землі не має правового значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України), з огляду на що відхиляє доводи відповідача, що викладені ним в його апеляційній скарзі відносно того, що відповідачем вчинялися всі необхідні від нього дії для укладання з позивачем договору оренди земельної ділянки, проте останнім йому було відмовлено.

Також, колегія суддів вважає не обґрунтованими доводи відповідача, що викладені в його апеляційній скарзі відносно пропущення позивачем трирічного строку позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав з огляду на таке:

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленимистаттями 253-255цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

30.03.2020 року Верховною радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби СОVID-19» № 540-IX, що набрав чинності 02 квітня 2020 року, яким Розділ «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Карантин в Україні у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби вперше введенопостановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року з 12 березня 2020 року, та з того часу він продовжується до теперішнього часу.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що позивачем не було пропущено встановленого законом трирічного строку позовної давності для захисту його порушених прав про стягнення безпідставно набутої суми орендної плати починаючи з 09.06.2017 року на час звернення до суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 384, 389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шкриль Лариси Григорівни залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 травня 2023 року.

Головуючий - С. С. Ткачук

Судді: О. Ю. Кононенко

О. І. Собина