Постанова

від 03.05.2023 по справі 914/3289/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" травня 2023 р. Справа №914/3289/21

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Желік М.Б.

судді Орищин Г.В.

Галушко Н.А.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівесбуд» б/н від 15.02.2023 (вх. ЗАГС. №01-05/509//23 від 20.02.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.01.2023 (повний текст ухвали складено 27.01.2023, суддя Гоменюк З.П.)

у справі №914/3289/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віктар-Транс», смт. Куликів, Жовківський район, Львівська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівесбуд», м. Дрогобич, Львівська область

про стягнення 134 611,06 грн

за участю представників: не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.01.2023 у справі №914/3289/21 позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівесбуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віктар-Транс» 134 611,06 грн заборгованості та 2270,00 грн судового збору.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове, яким у позові ТзОВ «Віктор-транс» до ТзОВ «Дівесбуд» відмовити в частині стягнення 97238,00 грн. (37373,06 грн. - сума, що визнається відповідачем та підтверджується первинними документами), стягнути з позивача на користь відповідача понесенні судові витрати.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2023 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2023 відкрито апеляційне провадження, встановлено позивачу строк для надання відзиву на апеляційну скаргу до 20.03.2023, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 за клопотанням апелянта справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи на 05.04.2023.

20.03.2023 на адресу суду надійшов відзив ТзОВ «Віктар-Транс» на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

05.04.2023 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням члена колегії судді Галушко Н.А. у відпустці. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 розгляд справи призначено на 03.05.2023.

02.05.2023 на адресу суду надійшло клопотання ТзОВ «Віктар-Транс» (вх.№01-04/2919/23 від 02.05.2023) про долучення до матеріалів справи квитанцій про реєстрацію акцизних накладних.

В судове засідання 03.05.2023 сторони не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Так, в апеляційній скарзі, поданій представником ТзОВ «Дівесбуд» адвокатом Грачовим Д.Ю., що діє на підставі ордера серії ВС №118237 від 14.02.2023, зазначено, що електронна адреса у ТзОВ «Дівесбуд» відсутня, адресою електронної пошти адвоката є dimonlawer@ukr.net. Відповідно до ч.7 ст.242 ГПК України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

У відзиві на апеляційну скаргу ТзОВ «Віктар-Транс» зазначено електронну адресу viktar-trans2019@ukr.net .

Ухвалу від 10.04.2023 про призначення судового засідання у справі на 03.05.2023 було надіслано на вказані електронні адреси сторін 11.04.2023, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції та інформацією про доставку електронних листів, долученими до матеріалів справи.

Якщо учасник надав суду телефон та електронну адресу, зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 22.11.2022 у справі №29/5005/6325/2011 (904/7806/21).

Клопотань про відкладення розгляду справи чи повідомлень про поважність причин неявки представників станом на день судового засідання 03.05.2023 від сторін не надходило, явка представників в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Враховуючи наведене та беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, встановлені у ч.1 ст.273 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково, а відтак оскаржуване рішення слід скасувати з прийняттям нового рішення, з огляду на наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віктар-Транс» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівесбуд» про стягнення 134 611,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання умов укладеного сторонами договору купівлі-продажу дизельного палива №01.1/10/20 від 01.10.2020 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 291413,56 грн, однак, відповідач не оплатив прийнятого товару в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 134 611,06 грн.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову в частині, зазначав, що згідно з даними бухгалтерського обліку ТзОВ «Дівесбуд» заборгованість перед ТзОВ «Віктар-Транс» станом на 05.02.2022 становить 37 373,06 грн., останню поставку товару (дизпалива) позивач здійснив 11.03.2021, жодних поставок товару після 11.03.2021 позивач не здійснював.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, дійшов висновку про те, що наявність податкових накладних, акцизних накладних та їх реєстрація, з урахуванням первинних бухгалтерських документів, підтверджує факт поставки дизельного палива та існування правовідносин за договором купівлі-продажу, укладеного між ТзОВ «Віктар-Транс» та ТзОВ «Дівесбуд».

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що оскаржене рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, скаржник вважає, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, полягає у тому, що суд в мотивувальній частині рішення зазначив про те, що покупцем видаткові накладні та товарно-транспортні накладні не підписані, адже оригінали зазначених документів перебувають у відповідача та не були повернуті позивачу на його вимогу. Проте, таке твердження є суб`єктивним та не підтвердженим доказами. Натомість, відповідач в судових засіданнях неодноразово заперечував сам факт поставки позивачем продукції у період з 22.03.2021 по 27.04.2021. Окрім того, суд в мотивувальній частині помилково вважає не підписані видаткові накладні з 22.03.2021 по 27.04.2021 первинними документами, оскільки відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» такі мають містити особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, суд першої інстанції, не дослідивши належним чином долучені позивачем акцизні накладні, дійшов помилкового висновку про їх реєстрацію у Єдиному реєстрі акцизних накладних, адже у долучених позивачем акцизних накладних у полі «Реєстраційний номер в ЄРАН першого примірника» (правий верхній кут акцизної накладної) відсутні будь-які дані. Апелянт наголошує, що відсутність реєстраційного номера в ЄРАН свідчить про те, що вказані акцизні накладні не були зареєстровані, а були оформлені (заповнені) позивачем в програмному комплексі «MEDOC» без фактичної реєстрації.

Відтак рішення суду першої інстанції, яке мотивоване наявністю податкових накладних, акцизних накладних та їх реєстрацією, що з урахуванням первинних бухгалтерських документів підтверджує факт поставки дизельного палива, не відповідає матеріалам справи, в яких містяться непідписані видаткові накладні з 22.03.2021 по 27.04.2021, що унеможливлює їх віднесення до первинних документів в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не зареєстровані в ЄРАН акцизні накладні. А податкові накладні можуть оцінюватись судом лише в сукупності з іншими доказами у справі, проте не можуть бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Окрім того, відповідачем не формувався податковий кредит щодо вказаних податкових накладних і відповідач не заперечував проти отримання будь-якої інформації від ГУ ДПС України у Львівській області з цього приводу.

На думку апелянта, заявлення позову мотивоване конфліктною ситуацією в іншій справі, яка виникла внаслідок надання транспортного засобу (трактора) відповідачем в оренду позивачу.

Щодо порушення норм процесуального права, апелянт вказує, що суд першої інстанції ухвалою від 20.01.2023 призначив розгляд справи на 11:00 год. 26.01.2023, вказану ухвалу відповідач отримав 26.01.2023, проте, у зв`язку з повітряною тривогою, яка розпочалася о 08:20, не зміг бути присутнім в судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить фактичні обставини справи, встановлені судом в оскарженому рішенні, а також звертає увагу на те, що оплата відповідачем згідно з виставленими рахунками №333 від 22.03.2021 на суму 8470 грн. та №337 на суму 16 940 грн. за видатковими накладними №528 від 22.03.2021, №531 від 22.03.2021 і №532 від 22.03.2021 за пальне, отримане 22.03.2021, свідчить про те, що відповідач отримував товар після 11.03.2021, а відтак твердження апелянта про те, що ніякі поставки товару після 11.03.2021 позивач не здійснював є неправдивими і такими, що не відповідають дійсності.

Позивач також вважає, що суд першої інстанції в оскарженому рішенні дійшов правильного висновку про те, що ТзОВ «Віктар-Транс» в особі директора як особи, яку у зазначених видаткових накладних визначено відповідальною зі здійснення господарської операції та правильність її оформлення, мав при здійсненні поставки товару отримати на видатковій накладній підпис уповноваженої від ТзОВ «Дівесбуд» особи на отримання товару, що би свідчило про проведення господарської операції з поставки товару. Так як оригінали видаткових накладних за період з 22.03.2021 по 27.04.2021 перебувають у відповідача та не були повернуті позивачу на його вимогу, факт поставки дизельного палива підтверджують податкові та акцизні накладні. При цьому позивач зауважує, що стосовно обігу активів відповідач не надав жодних доказів, пояснень чи заперечень позиції позивача.

На переконання позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що видаткові накладні, податкові накладні, акцизні накладні та декларації є безумовними доказами реальності здійснення господарський операцій з поставки товару та є доказами на підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, з урахуванням у матеріалах справи первинних документів. Натомість відповідачем не подано документів на спростування факту з поставки товару, постійного руху активів, адже позивачем зареєстровані податкові та акцизні накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних та в Єдиному реєстрі акцизних накладних, що свідчить про реалізацію товару дизельного палива у господарській діяльності.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п.3 ч.3 ст.277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Апелянт стверджує, що не був завчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, а оголошення повітряної тривоги в день судового засідання унеможливило явку представника до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.01.2023 (без виклику сторін) призначено справу до розгляду по суті на 26.01.2023.

Відповідно до списку розсилки поштової кореспонденції (а.с.247, том 1) ухвалу від 20.01.2023 про призначення справи до розгляду на 26.01.2023 було надіслано на поштову адресу відповідача 23.01.2023.

Відповідно до Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958, з наступними змінами, строк пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) у межах області становить - Д+3 (Д - день подання поштового відправлення до пересилання, 3 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення).

Із врахуванням наведених нормативів, останнім днем строку надходження поштової кореспонденції, направленої з міста Львова (адреса суду) до м.Дрогобич Львівської області є 26.01.2023.

Як зазначає апелянт, ухвалу від 20.01.2023 було отримано саме 26.01.2023.

Відповідно до ч.4 ст.120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Натомість, суд першої інстанції не врахував вимог ч.4 ст.120 ГПК України, призначивши ухвалою від 20.01.2023 розгляд справи на 26.01.2023.

Окрім того, станом на дату судового засідання, в якому було ухвалене оскаржене рішення, в матеріалах справи були відсутні докази належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання.

Не маючи достовірних відомостей з відповідних питань, суд не позбавлений був можливості відкласти розгляд справи, адже у відповідності до п.1 ч.2 ст.202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Також колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що загальновідомими обставинами є дія на території України воєнного стану, введеного указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, і те, що 26.01.2023 на території Львівської області було оголошено тривалу повітряну тривогу з 08 год. 20 хв. до 12 год. 09 хв.

Відповідно до протоколу судового засідання від 26.01.2023, засідання розпочалось о 11 год.30 хв. та закінчилось о 11 год.55 хв., тобто розгляд справи було здійснено в час оголошеної повітряної тривоги. При цьому обидві сторони не забезпечили явку представників.

Верховний суд у постанові від 22.12.2022 у справі №910/2116/21 (910/12050/21) виклав правові висновки, відповідно до яких при розв`язанні питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи, у якій на початок судового засідання оголошено сигнал «повітряна тривога» суд має керуватися пріоритетом збереження життя і здоров`я людини, а обов`язком суду є сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, зокрема на участь у судовому розгляді, та виходити з того, що відсутній учасник справи не з`явився в судове засідання з об`єктивних і поважних причин, за відсутності клопотання про розгляд справи за його відсутності.

При цьому обставини оголошення сигналу «повітряна тривога» у певному регіоні слід вважати загальновідомими, тобто такими що не потребують доказування, а неявка у судове засідання учасників справи може бути спричинена такою надзвичайною ситуацією, яка об`єктивно унеможливлює завчасне подання клопотання про відкладення розгляду справи з цих причин.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апелянта про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Повно, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, апеляційний суд встановив наступні фактичні обставини спору.

01.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віктар-Транс» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дівесбуд» (покупець) укладено договір купівлі-продажу дизельного палива від №01.1/10/20, за умовами якого продавець зобов`язується передавати покупцю у власність дизельне паливо (товар), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та здійснити їх оплату на умовах цього договору (п.1.1.).

Відповідно до п.1.2 договору товар, його кількість, асортимент визначається в рахунках або накладних на відпущення товару по кожній партії товару окремо.

Відповідно до 5.1. договору покупець оплачує поставлений продавцю товар за ціною, яка вказана в рахунках або накладних на відпущення товару.

За умовами п.6.1 договору покупець зобов`язаний оплатити товар згідно рахунку або накладної на відпущення товару, оформленої відповідно до п.7.1 договору, впродовж 3 трьох банківських днів з моменту підписання накладних або з моменту отримання рахунку.

У п.7.1. договору обумовлено, що товар передається по накладних на відпущення товару, у яких зазначаються кількість, ціна та інші реквізити, передбачені чинним законодавством, правилами бухгалтерського обліку, обліку передачі товарно-матеріальних цінностей та сплату ПДВ.

Відповідно до п.12.1. договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30 вересня 2021 року, але не раніше, ніж до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

На виконання договору №01.1/10/20 від 01.10.2020 позивач здійснював поставку товару відповідачу, на підтвердження чого до позовної заяви додано видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акт звірки взаємних розрахунків за період 01.10.2020-21.09.2021, а також надано позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції податкові накладні та акцизні накладні.

Зокрема, поставка дизельного палива за період з 22.10.2020 по 11.03.2021 на загальну суму 206 175,56 грн. підтверджується підписаними та скріпленими печатками двох контрагентів видатковими накладними та товарно-транспортними накладними №1436 від 22.10.2020, №1440 від 23.10.2020, №1474 від 29.10.2020, №1505 від 02.11.2020, №1530 від 04.11.2020, №1575 від 10.11.2020, №1597 від 16.11.2020, №1630 від 18.11.2020, №1697 від 24.11.2020, №1736 від 01.12.2020, №1860 від 16.12.2020, №222 від 05.02.2021, №247 від 09.02.2021, №322 від 19.02.2021, №328 та №336 від 22.02.2021, №437 від 05.03.2021, №461 від 10.03.2021, №469 від 11.03.2021.

Поставка палива за вказаний період на загальну суму 206 175,56 грн. не заперечується також відповідачем (в матеріалах справи наявний акт звірки з контрагентом ТзОВ «Віктар-Транс» за період з 01.01.2020 по 07.02.2022, складений ТзОВ «Дівесбуд»).

Також відповідач не заперечує, що поставлений товар було оплачено лише в сумі 168 802,50 грн. та наявності заборгованості перед позивачем на загальну суму 37 373,06 грн., водночас, стверджує, що після 11.03.2021 жодних поставок товару не відбувалось.

Натомість, відповідно до акту звірки, складеного позивачем, відповідач провів оплату в розмірі 156 802,50 грн. товару, поставленого на загальну суму 291 413,56 грн.

Позивач, на підтвердження позовних вимог щодо оплати товару, поставленого відповідачу в період з 22.03.2021 по 27.01.2021 на загальну суму 85 238,00 грн., надав суду наступні документи:

- видаткова накладна №528 від 22.03.2021 на поставку дизельного палива у кількості 350 л (297 кг) на загальну суму з ПДВ 8 470,00 грн (сума ПДВ 1411,67 грн.) та товарно-транспортна накладна №528 від 22.03.2021, підписані та скріплені печаткою лише постачальника; податкова накладна №148 від 22.03.2021 (сума ПДВ 1411,67 грн., отримувач ТзОВ «Дівесбуд»);

- видаткова накладна №531 від 22.03.2021 на поставку дизельного палива у кількості 260 л (220 кг) на загальну суму з ПДВ 6292,00 грн (сума ПДВ 1048,67 грн.) та товарно-транспортна накладна №531 від 22.03.2021, підписані та скріплені печаткою лише постачальника; податкова накладна №146 від 22.03.2021 (сума ПДВ 1048,67 грн., отримувач ТзОВ «Дівесбуд»);

- видаткова накладна №532 від 22.03.2021 на поставку дизельного палива у кількості 440 л (373 кг) на загальну суму з ПДВ 10 648,00 грн (сума ПДВ 1774,67 грн.) та товарно-транспортна накладна №532 від 22.03.2021, підписані та скріплені печаткою лише постачальника; податкова накладна №145 від 22.03.2021 (сума ПДВ 1774,67 грн., отримувач ТзОВ «Дівесбуд»);

- видаткова накладна №544 від 26.03.2021 на поставку дизельного палива у кількості 440 л (373 кг) на загальну суму з ПДВ 10 560,00 грн (сума ПДВ 1760,00 грн.) та товарно-транспортна накладна №544 від 26.03.2021, підписані та скріплені печаткою лише постачальника; податкова накладна №160 від 26.03.2021 (сума ПДВ 1760,00 грн., отримувач ТзОВ «Дівесбуд»);

- видаткова накладна №594 від 01.04.2021 на поставку дизельного палива у кількості 460 л (390 кг) на загальну суму з ПДВ 11 040,00 грн (сума ПДВ 1840,00 грн.) та товарно-транспортна накладна №594 від 01.04.2021, підписані та скріплені печаткою лише постачальника; податкова накладна №7 від 01.04.2021 (сума ПДВ 1840,00 грн., отримувач ТзОВ «Дівесбуд»);

- видаткова накладна №602 від 02.04.2021 на поставку дизельного палива у кількості 472 л (393 кг) на загальну суму з ПДВ 11 328,00 грн (сума ПДВ 1888,00 грн.) та товарно-транспортна накладна №602 від 02.04.2021, підписані та скріплені печаткою лише постачальника; податкова накладна №16 від 02.04.2021 (сума ПДВ 1888,00 грн., отримувач ТзОВ «Дівесбуд»);

- видаткова накладна №609 від 05.04.2021 на поставку дизельного палива у кількості 260 л (220 кг) на загальну суму з ПДВ 6240,00 грн (сума ПДВ 1040,00 грн.) та товарно-транспортна накладна №609 від 05.04.2021, підписані та скріплені печаткою лише постачальника; податкова накладна №23 від 05.04.2021 (сума ПДВ 1040,00 грн., отримувач ТзОВ «Дівесбуд»);

- видаткова накладна №623 від 06.04.2021 на поставку дизельного палива у кількості 340 л (286 кг) на загальну суму з ПДВ 8160,00 грн (сума ПДВ 1360,00 грн.) та товарно-транспортна накладна №623 від 06.04.2021, підписані та скріплені печаткою лише постачальника; податкова накладна №50 від 06.04.2021 (сума ПДВ 1360,00 грн., отримувач ТзОВ «Дівесбуд»);

- видаткова накладна №772 від 27.04.2021 на поставку дизельного палива у кількості 500 л (419 кг) на загальну суму з ПДВ 12500,00 грн (сума ПДВ 2083,00 грн.) та товарно-транспортна накладна №772 від 27.04.2021, підписані та скріплені печаткою лише постачальника; податкова накладна №203 від 27.04.2021 (сума ПДВ 2083,00 грн., отримувач ТзОВ «Дівесбуд»).

Окрім того, позивач надав суду докази часткової оплати відповідачем поставок, здійснених після 11.03.2021: рахунок на оплату №333 від 22.03.2021 та платіжне доручення №596 на суму 8470,00 грн. з призначенням платежу «Оплата за дизельне паливо згідно рахунку №333 від 22 березня 2021 р. у т.ч. ПДВ 20.% - 1411,67», рахунок на оплату №337 від 22.03.2021 платіжне доручення №597 від 24.03.2021 на суму 16940,00 грн. з призначенням платежу «Оплата за дизельне паливо згідно рахунку №337 від 22 березня 2021 р. у т.ч. ПДВ 20.% - 2823,33».

Колегія суддів зауважує, що усі видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, як ті, що підписано лише позивачем, так і ті, що підписано обома сторонами та не заперечуються відповідачем, а також акт звірки позивача та рахунки на оплату, містять посилання на договір №01.53/10/19 від 01.12.2019, а не №01.1/10/20 від 01.10.2020, проте, обидві сторони не ставлять під сумнів того, що правовідносини з поставки відбувались на підставі договору №01.1/10/20 від 01.10.2020 (відповідач визнає позовні вимоги частково на суму 37 373,06 грн).

Також на підтвердження фактів поставки товару в період після 11.03.2021, позивач надав суду акцизні накладні №562 від 22.03.2021, №565 від 22.03.2021, №566 від 22.03.2021, №579 від 26.03.2021, №628 від 01.04.2021, №636 від 02.04.2021, №643 від 05.04.2021, №656 від 06.04.2021, №805 від 27.04.2021 та принт-скрін з програми MEDOC про реєстрацію акцизних накладних.

Із вказаних доказів вбачається, що акцизна накладна №562 від 22.03.2021 (297 кг пального) зареєстрована в Єдиному реєстрі акцизних накладних (ЄРАН) під номером 9058170365, акцизна накладна №565 від 22.03.2021 (220 кг пального) під номером 9058637010, акцизна накладна №566 від 22.03.2021 (373 кг пального) під номером 9058637050, акцизна накладна №579 від 26.03.2021 (373 кг пального) під номером 9064842860, акцизна накладна №628 від 01.04.2021 (390 кг пального) під номером 9070149097, акцизна накладна №636 від 02.04.2021 (393 кг пального) під номером 9071181934, акцизна накладна №643 (220 кг пального) під номером 9071907374, акцизна накладна №656 від 06.04.2021 (286 кг) під номером 9074283439, акцизна накладна №805 від 27.04.2021 (419 кг) під номером 9100580357.

У відповідності до вимог ч.3 ст.269 ГПК України колегія суддів апеляційної інстанції не надає оцінку квитанціям про реєстрацію акцизних накладних №2-АН від 22.03.2021 №562, №2-АН від 22.03.2021 №565, №2-АН від 22.03.2021 №566, №2-АН від 26.03.2021 №579, №2-АН від 01.04.2021 №628, №2-АН від 02.04.2021 №636, №2-АН від 05.04.2021 №643, №2-АН від 06.04.2021 №656, №2-АН від 27.04.2021 №805, поданим суду з клопотанням позивача вх.№01-04/2919/23 від 02.05.2023 про долучення доказів до апеляційної скарги, з огляду на відсутність обґрунтування щодо об`єктивних причин неможливості подати вказані докази під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Апеляційний суд зазначає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.2, ч.3 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

У відповідності до вимог ст.662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. (ч.1 ст.664 ЦК України).

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами частини третьої статті 13, частини першої статті 74, частин першої, другої статті 76, частини першої статті 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави для своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів частин першої, другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Як було встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, частина видаткових та товарно-транспортних накладних підписана та скріплена печаткою лише позивача. Натомість, відповідач заперечує факт поставки в період після 11.03.2021 загалом.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частини перша, друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»; в редакції, чинній у період здійснення спірної поставки товару).

Із врахуванням наведеної норми, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що видаткові та товарно-транспортні накладні, які не містять підписів та відомостей про уповноважену особу контрагента, є первинними документами з істотними недоліками.

Водночас, за приписами частин третьої, восьмої статті 19 ГК України, обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.06.2022 у справі №922/2115/19 зазначив, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною.

У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Як було встановлено судом, щодо поставки дизельного палива за спірними видатковими накладними продавець склав відповідні податкові накладні та зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних у відповідності до вимог податкового законодавства.

Натомість, покупець, заперечивши формування ним податкового кредиту, не підтвердив цієї обставини жодним чином.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до суду першої інстанції із клопотанням вх.№21920/21 від 24.10.2022 про витребування у Головного управління ДПС у Львівській області податкових декларацій на додану вартість з додатками ТзОВ «Дівесбуд», яке було залишене судом без розгляду на підставі ч.2 ст.118 ГПК України у зв`язку з пропуском процесуального строку на подання такого клопотання.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що він як відповідач не заперечував проти отримання будь-якої інформації від ГУ ДПС України, оскільки відповідач в силу вимог ч.3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України також має обов`язок довести обставини, на які він покликається як на підставу своїх заперечень, а саме те, що ним не формувався податковий кредит за податковими накладними, наданими позивачем.

Відповідно ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Окрім того, відповідно до вимог п.231.1. ст.231 Податкового кодексу України платник податку при ввезенні на митну територію України пального або спирту етилового, з якого сплачено акцизний податок, або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу, або реалізації пального або спирту етилового зобов`язаний скласти в електронній формі акцизну накладну за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД реалізованого пального або спирту етилового та зареєструвати її в Єдиному реєстрі акцизних накладних з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи.

Відповідно до п.231.3. ст.231 ПК України акцизна накладна складається платником податку в день ввезення на митну територію України пального або спирту етилового чи в день реалізації пального або спирту етилового при кожній повній або частковій операції з реалізації пального або спирту етилового.

Відповідно до п.231.5. ст.231 ПК України при реалізації пального або спирту етилового особа, яка реалізує пальне або спирт етиловий, зобов`язана в установлені терміни скласти акцизну накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі акцизних накладних, така реєстрація вважається наданням акцизної накладної отримувачу пального або спирту етилового. Акцизні накладні, які не надаються отримувачу пального або спирту етилового, та акцизні накладні/розрахунки коригування, складені за операціями з реалізації пального або спирту етилового суб`єктам господарювання та фізичним особам, які не є платниками акцизного податку, також підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі акцизних накладних.

Підтвердженням особі, яка реалізує пальне або спирт етиловий, про прийняття її акцизної накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру акцизних накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, такі акцизна накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі акцизних накладних.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до п.231.5. ст.231 ПК України отримувач пального або спирту етилового має право звіряти дані отриманої акцизної накладної на відповідність з даними Єдиного реєстру акцизних накладних.

Позивач долучив до матеріалів справи копії акцизних накладних про реалізацію пального відповідачу за спірними видатковими накладними, натомість відповідач не надав жодних доказів на підтвердження його заперечень щодо відсутності реєстрації таких накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, з огляду на що колегія суддів відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги та погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не подано документів, щодо спростування факту з поставки товару, постійного руху активів, адже реєстрація позивачем податкових та акцизних накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та в Єдиному реєстрі акцизних накладних свідчать про реалізацію товару дизельного палива у вказаних у них обсягах в господарській діяльності.

В оскарженому рішенні, суд першої інстанції врахував, що ТзОВ «Віктар-Транс» в особі директора, як особи, яку у зазначених видаткових накладних визначено відповідальною за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, мав при здійсненні поставки товару отримати на видатковій накладній підпис уповноваженої від ТзОВ «Дівесбуд» особи на отримання товару, що свідчило б про проведення господарської операції з поставки товару.

Колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про те, що суд взяв до уваги як доведену обставину припущення про те, що оригінали видаткових накладних за період 22.03.2021 по 27.04.2021 перебувають у відповідача та не були повернуті позивачу на його вимогу.

Так, відповідно до положень статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Із врахуванням принципу диспозитивності господарського судочинства та закріпленого у статті 79 ГПК України стандарту доказування «вірогідності доказів», місцевий господарський суд правильно вказав, що факт поставки дизельного палива підтверджено зареєстрованими податковими та акцизними накладними, а відповідач не довів відсутності обігу активів.

Слід зауважити, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, окрім обставин оформлення первинних документів, суд має дослідити наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Правильними є зауваження апелянта про те, податкова накладна як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19.

Разом з цим, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі слід враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Як вбачається із зазначених положень законодавства, первісною обставиною для складання податкової накладеної є здійснення господарської операції з постачання товарів/послуг та оформлення зазначеної господарської операції первинною бухгалтерською документацією, та як наслідок проведення такої операції - складання податкової накладної та її реєстрація.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Верховний Суд у постанові від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18 зазначив, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Таким чином, наявність податкових накладних, акцизних накладних та їх реєстрація, з урахуванням первинних бухгалтерських документів (видаткових та товарно-транспортних накладних, в тому числі тих, які не підписаних покупцем), часткова оплата рахунків за видатковими накладними, не підписаними покупцем, підтверджує факт поставки дизельного палива та існування правовідносин за договором купівлі-продажу, украденого між ТзОВ «Віктар-Транс» та ТзОВ «Дівесбуд».

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст.526 ЦК України).

За приписами ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання.

Частина перша статті 4 ГПК України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Водночас, зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги, скасування рішення Господарського суду Львівської області від 26.01.2023 з прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги слід задоволити, стягнути з відповідача на користь позивача 134 611,06 грн. заборгованості та 2270,00 грн. судового збору, судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Відповідно до ч.5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівесбуд» б/н від 15.02.2023 (вх. ЗАГС №01-05/509//23 від 20.02.2023) задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 26.01.2023 у справі №914/3289/21 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівесбуд» (82100, Львівська область, Дрогобицький район, м. Дрогобич, вул. Коновальця, буд. 15/4, кв. 32, ЄДРПОУ 40053220) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віктар-Транс» (80362, Львівська область, Жовківський район, смт. Куликів, вул. Шевченка, буд. 65, ЄДРПОУ 42931734) 134 611,06 грн (сто тридцять чотири тисячі шістсот одинадцять гривень шість копійок) заборгованості та 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень нуль копійок) судового збору.

4. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

5. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 12.05.2023.

Головуючий суддяЖелік М.Б.

суддяГалушко Н.А.

суддя Орищин Г.В.