Постанова

від 26.04.2023 по справі 927/793/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2023 р. Справа№ 927/793/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Коробенка Г.П.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Кириченко Ю.Ю., Скроботов Є.А.

від відповідача: Зеленська А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техком АВ", м. Чернігів

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.12.2022 (повний текст складено 09.12.2022)

та на додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2022

у справі № 927/793/22 (суддя Моцьор В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Супер Вуд", м. Чернігів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техком АВ", м. Чернігів

про стягнення 365 227,83 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Супер Вуд" (далі - ТОВ "Супер Вуд", позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техком АВ" (далі - ТОВ "Техком АВ", відповідач) про стягнення 365 227,83 грн, з яких: 309 584,26 грн основної заборгованості, 5674,30 грн 3% річних та 49 969,27 грн інфляційних витрат за період з 18.02.2022 та 28.09.2022.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу №05/08/2020 від 17.02.2022 в частині своєчасної та повної оплати товару.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.12.2022 у справі № 927/793/22 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з ТОВ "Техком АВ" на користь ТОВ "Супер Вуд" 309 584,26 грн заборгованості, 5 674,30 грн 3% річних, 49 969,27 грн інфляційних втрат та 5 478,42 грн судового збору.

Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у відповідача грошового зобов`язання зі сплати вартості отриманого за договором товару в сумі 309 584,26 грн, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджено факт здійснення поставки позивачем товару, який був обумовлений договором, та прийняття його відповідачем. У зв`язку з не виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання у строк встановлений частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього 17.02.2022 (згідно видаткової накладної №42 від 17.02.2022), суд першої інстанції визнав правомірними підстави для застосування до нього встановленої законом відповідальності щодо стягнення процентів річних та інфляційних втрат за здійсненим позивачем розрахунком.

Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Додатковим рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2022 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Супер Вуд" про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково.

Присуджено до стягнення з ТОВ "Техком АВ" на користь ТОВ "Супер Вуд" судові витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000,00 грн.

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Супер Вуд" про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техком АВ" 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу відмолено.

Дослідивши договір про надання правничої допомоги, укладений 20.07.2022 між ТОВ "Супер Вуд" (Клієнт) та адвокатом Кириченко Юлією Юріївною (Адвокат) та акт від 08.12.2022 прийняття-передачі виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 20.07.2022, приймаючи до уваги, що предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, спір відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку зі стягненням заборгованості і спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, а тому великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають; матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат витратив би значний час для підготовки позовної заяви та формування додатків до позовної заяви, відповіді на відзив та заяви про ухвалення додаткового рішення, дана справа є звичайним розрахунковим спором, де адвокат мав дослідити підстави для стягнення оспорюваних сум, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений ТОВ "Супер Вуд" до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн не відповідає критеріям, наведеним у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на складність справи, надані послуги, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд першої інстанції визнав обґрунтованою до стягнення з ТОВ "Техком АВ" на користь ТОВ "Супер Вуд" вартість витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням та додатковим рішенням, ТОВ "Техком АВ" 27.12.2022 звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.12.2022 у справі № 927/793/22 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та судових витрат на правничу допомогу в ромірі 15 000,00 грн.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач вказує на те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, на які посилалась сторона як на підставу своїх заперечень та неправильно застосовано норми матеріального права.

Так, зокрема, за твердженням скаржника, суд першої інстанції не врахував виникнення форс-мажорних обставин, а саме військової агресії російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 та блокуванням морських портів, що підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, відповідач не мав можливості поставити товар до кінцевого покупця і виконати свої зобов`язання належним чином. Відповідач не погоджується із зазначеною у позовній заяві сумою інфляційних збільшень та 3% річних, оскільки дані суми повинні розраховуватись на підставі ст. 530 ЦК України з 03.08.2022, тобто з моменту спливу строку, встановленого позивачем у претензії від 28.07.2022.

Відносно додаткового рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2022 апелянт зазначив, що судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного додаткового рішення не було враховано не надання позивачем доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. За твердженням апелянта, представник позивача не надав розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2023 справу № 927/793/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Тищенко А.І., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 витребувано з Господарського суду Чернігівської області матеріали справи № 927/793/22.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ТОВ "Техком АВ" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.12.2022 та на додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2022 у справі № 927/793/22 до надходження матеріалів справи.

06.02.2023 матеріали справи № 927/793/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 апеляційну скаргу ТОВ "Техком АВ" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.12.2022 та на додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2022 у справі № 927/793/22 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Техком АВ" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.12.2022 та на додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2022 у справі № 927/793/22, розгляд справи призначено на 24.04.2023 об 11 год. 20 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 розгляд апеляційної скарги ТОВ "Техком АВ" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.12.2022 та на додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2022 у справі № 927/793/22 відкладено на 26.04.2023 об 11 год. 20 хв.

Позиція інших учасників справи.

03.04.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Супер Вуд" надійшов відзив на апеляційну скаргу (надіслано засобами поштового зв`язку 09.03.2023), в якому останнє просить апеляційний господарський суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Техком АВ" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.12.2022 та на додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2022 у справі № 927/793/22.

Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що ТОВ "Техком АВ" не доведено існування форс-мажорних обставин для підприємства в даних правовідносинах. Загальний лист ТПП від 28.02.2022 не є належним доказом, оскільки не може підтвердити форс-мажор в прив`язці до конкретного зобов`язання. Єдиним допустимим і належним доказом настання форс-мажору є саме індивідуальний сертифікат ТПП.

Щодо періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних позивач зазначає, що поставка позивачем товару 17.02.2022 відбулась поза межами строку дії договору, тобто не на виконання умов договору, а на підставі видаткових накладних як окремих правочинів. Відповідач, відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, повинен був оплатити товар негайно після його прийняття та прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто 17.02.2022.

Явка представників сторін.

У судовому засіданні 26.04.2023 представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив їх задовольнити, оскаржуване рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.12.2022 у справі №927/793/22 скасувати та прийняти нове рішення, якими відмовити у задоволенні позову; додаткове рішення суду першої інстанції від 21.12.2022 скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Представники позивача у судовому засіданні 26.04.2023 вимоги апеляційної скарги заперечили, просили апеляційний господарський суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, 05.08.2020 між ТОВ "Супер Вуд" (Продавець) та ТОВ "Техком АВ" (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 05/08/2020, відповідно до п.1.1. якого Продавець продає, а Покупець купує на умовах самовивозу пиломатеріали обрізні хвойні, надалі по тексту товар, який визначається сторонами у Специфікації, що є додатком, до цього договору, де вказується найменування товару, ціна та розмір товару.

За умовами п. 10.1. Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 і може бути пролонговано.

Строк дії Договору сторонами не продовжувався і сплив 31.12.2020.

17.02.2020, на підставі підписаної сторонами видаткової накладної №42 від 17.02.2022, ТОВ "Супер Вуд" поставлено ТОВ "Техком АВ" товар на загальну суму 342 008, 93 грн, а саме: пиломатеріал обрізний сосна 35*85*3950 мм в кількості 14,476 м3 на суму 85 768,85 грн з ПДВ; пиломатеріал обрізний сосна 35*85*2950 мм в кількості 43,248 м3 на суму 256 240,08 грн з ПДВ.

Заперечень щодо факту отримання товару від відповідача до суду не надійшло.

Відповідач взяті на себе зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару виконав частково, сплативши позивачу лише 32 424,67 грн.

Згідно з актом звірки взаємних розрахунків за 1 півріччя 2022 року, підписаним сторонами та скріпленим печатками сторін, заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті вартості поставленого товару становить 309 584,26 грн.

З огляду на той факт, що повного розрахунку за поставлений товар відповідачем здійснено не було, позивач звернувся до відповідача з претензією від 27.07.2022 з вимогою сплатити заборгованість, однак відповідач відповіді на претензію не надав, оплату за поставлений позивачем товар не здійснив.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

З аналізу правовідносин, які виникли між сторонами, вбачається, що між сторонами фактично було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до частини 2 статті 638, 655 ЦК України та статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), у спрощений спосіб, шляхом передачі позивачем відповідачу товару та прийняття його відповідачем. Єдиний письмовий договір на купівлю-продаж 17.02.2022 товару між сторонами не укладався.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що продавець згідно договору купівлі-продажу передає або зобов`язується передати у власність покупцеві товар, а покупець прийняти його та оплатити.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов`язання починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Загальні положення частини 2 статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов`язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього.

Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду (ст. 222 Господарського кодексу України).

Підписання одержувачем та скріплення печаткою накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Приймаючи до уваги, що строк оплати отриманого товару по видатковій накладній № 42 від 17.02.2022 сторонами визначено не було і накладна є первинним обліковим документом, який є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, тому, відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України відповідач був зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто 17.02.2022.

Відповідач доказів оплати за поставлений товар в обумовлений строк та в повному обсязі не здійснив, прострочення виконання зобов`язання почалось з 18.02.2022.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку про правомірність та обґрунтованість позовної вимоги в частині стягнення з відповідача 309 584,26 грн суми основного боргу.

Позивачем також було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 5674,30 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та 49 969,27 грн інфляційних витрат за період з 18.02.2022 та 28.09.2022.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом. Виходячи зі змісту частини 1 статті 612 вказаного Кодексу, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши надані позивачем розрахунки річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає їх арифметично правильними та обґрунтованими. Отже, судом першої інстанції підставно задоволені вимоги позивача і в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 5674,30 грн та інфляційних втрат у розмірі 49 969,27 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Щодо твердження апелянта про неврахування судом першої інстанції наявності істотної зміни обставин (форм-мажору), колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Згідно листа Торгово-Промислової палати України № 2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022, в якому зазначено, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24 лютого 2022 року, ТТП підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору, виконання яких настало згідно з умовами договору і виконання яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.

Відповідачем не надано доказів неможливості виконання зобов`язання внаслідок настання форс-мажорних обставин та повідомлення позивача про неспроможність виконати зобов`язання з оплати за поставлений товар.

Крім того, відповідачем не наведено обставин та належним чином не обґрунтовано яким чином введення воєнного стану в країні унеможливило виконання даного зобов`язання.

Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження пошкодження майна товариства, участі працівників товариства безпосередньо у бойових діях, що унеможливило виконання зобов`язання з оплати поставленого товару.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Отже, несплата відповідачем коштів за отриманий товар заздалегідь ставила позивача у невигідне становище порівняно з відповідачем, оскільки позивач товар передав, а фактичного кошти за нього не отримав, що у подальшому позбавило його користування ними за відсутності будь-якої неправомірної поведінки з боку позивача, а відтак слід дійти висновку про порушення принципу справедливості та добросовісності господарських взаємовідносин з боку відповідача.

Після початку воєнних дій і до теперішнього часу відповідач не вчинив жодних дій на виправлення ситуації, узгодження питання щодо відстрочення платежу, зміни умов оплати за поставлений товар та мирного врегулювання даного питання, що є порушенням принципу добросовісності.

Таким чином, всі дії відповідача свідчать про уникнення від відповідальності та ухилення від виконання своїх обов`язків.

Запровадження воєнного стану в країні, настання форс-мажорних обставин в зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, неможливість своєчасного виконання обов`язків в установлений термін внаслідок настання таких обставин, не можуть однозначно засвідчувати, починаючи з 24 лютого 2022 року, неможливість реалізації товару та виконання обов`язку щодо оплати отриманого товару, а отже наведена обставина не є абсолютною самостійною підставою для відкладення строку виконання зобов`язання відповідно часу, протягом якого будуть діяти такі обставини.

Близький за змістом правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 910/7495/16 від 08.05.2018.

За встановлених обставин, позовні вимоги правомірно задоволені судом першої інстанції у повному обсязі.

Предметом апеляційного оскарження у цій справі є також додаткове рішення місцевого господарського суду, яким частково задоволено заяву ТОВ "Супер Вуд" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, визнано обґрунтованою вартість витрат останнього на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн, яку стягнуто з ТОВ "Техком АВ", у решті вимог (15 000,00 грн) позивачу відмовлено.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у відповідності з вимогами частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, судові витрати позивача у даній справі на професійну правничу допомогу складали 30 000,00 грн.

ТОВ "Супер Вуд" подано до суду першої інстанції заяву про стягнення з ТОВ "Техком АВ" судових витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі.

ТОВ "Техком АВ" заперечено зазначену суму витрат позивача на правничу допомогу, вважаючи її такою, що суперечить принципу співмірності та розумності, а тому вважав її необґрунтованою та непропорційною обсягу виконаної адвокатом роботи, пов`язаної саме з розглядом цієї справи у суді першої інстанції.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно з частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Правовий аналіз вищезазначених норм процесуального законодавства свідчить, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами та у випадку, зокрема, відмови в позові (первісному) покладаються на позивача, задоволенні позову (зустрічного) - на відповідача.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат:

1)розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Як убачається з матеріалів справи, 20.07.2022 між ТОВ "Супер Вуд" (Клієнт) та адвокатом Кириченко Юлією Юріївною (Адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги та акт від 08.12.2022 прийняття-передачі виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 20.07.2022

Як убачається з умов договору про надання правничої допомоги від 20.07.2022, Клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання щодо здійснення представництва інтересів клієнта у Господарському суді Чернігівської області та (за потреби) у Північному апеляційному господарському суді у справі за позовом ТОВ "Супер Вуд" до ТОВ "Техком АВ" щодо стягнення заборгованості.

За умовами п. 4.1., 4.2., 4.3. Договору отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі фіксованого гонорару у розмірі, зокрема, 30 000,00 грн за представництво інтересів в суді першої інстанції. Форма розрахунку: готівкова або безготівкова, у національній валюті. Порядок розрахунку: до 31.03.2023, але не раніше підписання Акту виконаних робіт. Можлива попередня оплата за окремою домовленістю сторін.

Згідно з п.6.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Договір діє до 31 грудня 2023 року.

Згідно з актом від 08.12.2022 прийняття-передачі виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 20.07.2022, підписаним сторонами, адвокатом за дорученням клієнта виконані наступні роботи:

- представництво клієнта у Господарському суді Чернігівської області у справі за позовом ТОВ "Супер Вуд" до ТОВ "Техком АВ" щодо стягнення заборгованості.

- винагорода адвоката за надання вказаних послуг встановлена у п.4.1. Договору, становить 30 000,00 грн.

- строк розрахунку: до 31.03.2023. За приписами частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, визначене частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Крім того у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

Так, дослідивши та оцінивши заяву ТОВ "Супер Вуд" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з доданими до неї документами, колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає, що суд першої інстанції при вирішенні цього питання врахував: 1) рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі; 2) обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору; 3) відповідність запропонованої адвокатом правової позиції правовим висновкам суду, відображеним у рішенні; 4) зазначені окремо в актах надання правової допомоги (послуг) послуги з надання рекомендацій, здійснення аналізу чинного законодавства та судової практики охоплюються послугою зі здійснення підготовки заяв по суті спору (в межах яких і формується правова позиція сторони по суті спору).

За таких обставин, вирішуючи чи є розмір витрат відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір заявлених ТОВ "Супер Вуд" витрат на правову (правничу) допомогу в сумі 30 000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру. Такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною роботою у суді першої інстанції.

Відтак, суд першої інстанції, взявши до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, дійшов правильного висновку про те, що обґрунтованою у даній справі є вартість витрат на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн, частково задовольнив вимоги позивача щодо стягнення цих витрат та розподілив їх у відповідності до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи, стягнувши з відповідача на користь позивача 15 000,00 грн таких витрат.

У зв`язку з наведеним, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги позивача відсутні.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувані рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідають чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для їх скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

За частиною 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанови апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції - у випадку скасування рішення або зміни судового рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатами апеляційного провадження оскаржуване рішення у даній справі залишено без змін, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Водночас, у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника (відповідача).

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заявив клопотання про відшкодування йому за рахунок відповідача витрат на правову допомогу в сумі 15 000,00 грн, понесених ним у зв`язку з апеляційним переглядом ухвалених у даній справі рішеннь.

Відповідач заперечив дане клопотання позивача, оскільки, на його думку, рівень складності справи не вимагав значного обсягу правничої допомоги, матеріали справи були не об`ємними значних зусиль до збирання доказів та необхідних матеріалів не застосовувалось, кількість підготовлених процесуальних документів є незначною, крім того була незначна тривалість та інтенсивність судових засідань. Вирішуючи питання щодо розподілу витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу у даній справі за результатами розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Супер Вуд" на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом апеляційної скарги у даній справі на суму 15 000,00 грн додано до відзиву на апеляційну скаргу: копію ордеру на надання правничої допомоги від 29.03.2023 серія СВ №1049317 яким уповноважено адвоката Кириченко Юлію Юріївну представляти інтереси ТОВ "Супер Вуд" у Північному апеляційному господарському суді; копію Акту приймання-передачі виконаних робіт від 29.03.2023.

Дослідженням матеріалів справи колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що 20.07.2022 між ТОВ "Супер Вуд" (Клієнт) та адвокатом Кириченко Юлією Юріївною (Адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого Клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання щодо здійснення представництва інтересів клієнта у Господарському суді Чернігівської області та (за потреби) у Північному апеляційний господарському суді у справі за позовом ТОВ "Супер Вуд" до ТОВ "Техком АВ" щодо стягнення заборгованості.

За умовами п. 4.1., 4.2., 4.3. Договору отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі фіксованого гонорару у розмірі, зокрема, 15 000,00 грн за представництво інтересів в суді апеляційної інстанції. Форма розрахунку: готівкова або безготівкова, у національній валюті. Порядок розрахунку: до 31.03.2023, але не раніше підписання Акту виконаних робіт. Можлива попередня оплата за окремою домовленістю сторін.

Згідно з п.6.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Договір діє до 31 грудня 2023 року.

Згідно з актом від 29.03.2023 приймання-передачі виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 20.07.2022, підписаним сторонами, адвокатом за дорученням клієнта виконані наступні роботи:

- представництво клієнта у у справі за позовом ТОВ "Супер Вуд" до ТОВ "Техком АВ" щодо стягнення заборгованості (апеляційна інстанція").

- винагорода адвоката за надання вказаних послуг встановлена у п.4.1. Договору, становить 15 000,00 грн.

- строк розрахунку: до 30.06.2023.

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат за приписами частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Як вже зазначено судом апеляційної інстанції, загальне правило розподілу витрат на професійну правничу допомогу визначене частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частинами 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи за заявою сторони судового процесу питання про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, вирішуючи чи є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у даній справі, апеляційний господарський суд враховує, що під час апеляційного перегляду справи позиція позивача не змінювалася, підготовка відзиву на апеляційну скаргу здійснювалася тим самим адвокатом, який представляв інтереси позивача у суді першої інстанції, доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу відповідача, ґрунтувалися на аргументах позовної заяви.

Таким чином, правова позиція щодо суті спору вже була сформована позивачем ще до апеляційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.

За таких обставин, дослідивши та оцінивши клопотання позивача про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу на підставі поданих ним документів, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що розмір заявлених ТОВ "Супер Вуд" витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру. Такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною позивачем роботою у суді апеляційної інстанції. Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, витрати ТОВ "Супер Вуд" на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції, підлягають безпосередньому розподілу частково, в сумі 7 500,00 грн, які належить стягнути на його користь з відповідача.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техком АВ" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.12.2022 та додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2022 у справі №927/793/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 та додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2022 у справі №927/793/22 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техком АВ" (код ЄДРПОУ 36931600, вул. Ціолковського, 41, м. Чернігів, 14000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Супер Вуд" (код ЄДРПОУ 43650972, вул. Мазепи, 112, оф.307, м. Чернігів, 14001) судові витрати на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції в розмірі 7 500,00 (сім тисяч п`ятсот) грн.

4. Доручити місцевому господарському суду видати наказ на виконання даної постанови із зазначенням необхідних реквізитів.

5. Матеріали справи №927/793/22 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 10.05.2023.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.П. Коробенко

А.І. Тищенко