Постанова

від 10.05.2023 по справі 922/26/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2023 року м. Харків Справа № 922/26/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А. , суддя Медуниця О.Є.

за участю секретаря судового засідання Семенова О.Є.

за участю представників сторін:

прокурор: Зливка К.О., службове посвідчення №072876 від 01.03.2023

від позивача: Пивоваров О.М., начальник відділу, наказ 61-о від 27.04.2023

від відповідача: Гуменний Т.З., адвокат, ордер серія АХ №1125193 від 01.05.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства Зміївське лісове господарство (вх.№311 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 (повний текст підписано 23.12.2022 у місті Харкові) у справі № 922/26/22 суддя Жиляєв Є.М.

за позовною заявою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4) в інтересах держави, в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області (61166, м. Харків, вул. Бакуліна, 6) до Державного підприємства "Зміївське лісове господарство" (63436, Харківська обл., Чугуївський р-н, село Задонецьке, вул.Курортна) про стягнення 4 181 126,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Державного підприємства "Зміївське лісове господарство", в якій просив стягнути з відповідача шкоду, заподіяну незаконним вирубуванням дерев у сумі 4181126,15 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 у справі №922/26/22 позов задоволено повністю (т.4, а.с.13-27).

Стягнуто з Державного підприємства "Зміївське лісове господарство" на користь держави на р/р 33111331020235 Задонецької сільської ради УК у Зміївському районі Харківської області, код бюджетної класифікації 24062100 Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності шкоду, заподіяну незаконним вирубуванням дерев у сумі 497 982,26 грн.

Стягнуто з Державного підприємства "Зміївське лісове господарство" на користь держави на р/р 33112331020234 Геніївської сільської УК у Зміївському районі Харківської області, код бюджетної класифікації 24062100 Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності шкоду, заподіяну незаконним вирубуванням дерев у сумі 87 817,59 грн.

Стягнуто з Державного підприємства "Зміївське лісове господарство" на користь держави на р/р 33117331020239 Соколівської сільської УК у Зміївському районі Харківської області, код бюджетної класифікації 24062100 Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності шкоду, заподіяну незаконним вирубуванням дерев у сумі 3 595 326,30 грн.

Стягнуто з Державного підприємства "Зміївське лісове господарство" на користь Харківської обласної прокуратури 62 716,89 грн судового збору.

В оскаржуваному рішенні суд дійшов висновку про те, що відповідач як лісокористувач не забезпечив охорону і збереження дерев на підвідомчий йому території, допустив самовільну вирубку та пошкодження ступеня припинення росту (зламані) дерев, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України.

Судом встановлено, що в ході вивчення питання дотримання вимог природоохоронного законодавства на території області Державною екологічною інспекцією у Харківській області з 03.06.2019 по 14.06.2019 на підставі наказу від 29.05.2019 №413/11-02 та направлення від 29.05.2019 №413/11-02/06-06 проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) за додержанням вимог природоохоронного законодавства у сфері охорони, захисту використання та відтворення лісів під час планування та проведення рубок лісу на території Задонецького та Таранівського лісництв ДП «Зміївське лісове господарство». За результати перевірки складено акт №413/11-02/06/06.

Посадовими особами державної лісової охорони Державного підприємства "Зміївське лісове господарство" всупереч вимогам статей 19, 63, 64, 86, 89, 90, 91 Лісового кодексу України, Положення про державну лісову охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №976 від 16.09.2009 та Порядку спеціального використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №761 від 23.05.2007, не забезпечено належну охорону та збереження лісових ресурсів, які перебувають у постійному користуванні вказаного держлісгоспу, чим заподіяно збитків на загальну суму 4 181 126,15 грн.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 19, 63, 64, 67, 69, 105, 107 Лісового кодексу України, ст. 16, 20, 42, 47, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 1166, 1172 Цивільного кодексу України, встановивши Держекоінспекцією факт вини відповідача, що призвело до незаконної порубки та пошкодження дерев, убачається, що саме ДП "Зміївське лісове господарство" повинно відшкодовувати шкоду.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, Державне підприємство "Зміївське лісове господарство" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк апеляційного оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 у справі №922/26/22; скасувати повністю рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 у справі №922/26/22, відмовити у задоволенні позову Харківської обласної прокуратури в інтересах Держекоінспекції у Харківської області до Державного підприємства Зміївське лісове господарство про стягнення шкоди, заподіяної самовільною порубкою дерев, у повному обсязі. Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ДП Зміївське лісове господарство розмір судового збору на суму 94 075,34 грн.

Як вважає відповідач, оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.п.2,3,4 ч. 1, ч.2 ст. 277 ГПК України.

Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції, відповідач зазначив, що вони не відповідають фактичним обставинам справи. Крім того, вирішуючи питання обґрунтованості, доведеності та законності позовних вимог прокурора, суд першої інстанції однобічно з`ясував обставини справи, встановив їх на підставі недопустимого доказу, необґрунтовано відхилив доводи відповідача та надані на їх підтвердження більш вірогідні докази, внаслідок чого застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, що не підлягали застосуванню у даному випадку.

Апелянт вважає, що Харківським окружним адміністративним судом у рішенні від 20.01.2021 у справі №520/13767/19 за позовом Державного підприємства «Зміївське лісове господарство» до Державної екологічної інспекції у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування припису встановлено невідповідність нормам ст. 7 Закону №877-V Акту перевірки.

Кваліфікуючи законність акту перевірки №413/11-2/06/-06 як доказу у справі, відповідач стверджує про його недопустимість з огляду на норми ч. 4 ст. 75, ч. 2 ст. 77 ГПК України в силу порушень положень ст. 7 ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності при проведенні заходу державного нагляду», що встановлено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2021.

Позивач не дотримався принципу «належного урядування», оскільки складення акту перевірки не в останній день перевірки, без зазначення дати його складення, не вручення в останній день перевірки відповідачу, позбавлення права на подання зауважень, заперечень є прямими порушеннями порядку проведення перевірки, визначеного положеннями Закону №877-V.

Щодо доводів суду про не оскарження акту перевірки, апелянт зазначив, що цей документ не може бути предметом оскарження, оскільки він не є рішенням суб`єкта владних повноважень, що зазначено у висновках постанови Верховного Суду України від 07.07.2015 року у справі №21-334а15, згідно якої акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, не зумовлює виникнення будь-яких прав та обов`язків для осіб, діяльність яких перевірялася, тому, його висновки не можуть бути предметом спору.

Апелянт стверджує, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом на підставі якого суб`єктом владних повноважень приймається відповідне рішення, а тому оцінка акта та викладених у ньому висновків перевірки може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Окрім того, скаржник посилається на постанову Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.01.2022 у справі №904/2524/19, за змістом якої суди попередніх інстанцій при оцінці доказів у справі, дійшли висновку про недопустимість висновків акту перевірки контролюючого органу як доказу у справі в силу порушень процедури проведення перевірки і порядку оформлення результатів перевірки цим органом, що слід процесуально оцінювати на відповідність нормам щодо доказування у господарському процесі, незалежно від обставин оскарження чи не оскарження такого акту перевірки.

Апелянт також звертає увагу суду на те, що акт перевірки оцінюється судом як доказ з огляду на його відповідність нормам чинного законодавства і нормам ст.ст.73,76-79 ГПК України, порушення яких тягнуть за собою процесуальний наслідок у вигляді його недопустимості у якості доказу, який судом прийматись не повинен. Проте, на думку відповідача, суд першої інстанції зазначені обставини оцінив неправильно, формально підійшов до оцінки акта перевірки як доказу, вказавши, що факт скасування припису не має істотного процесуального значення для цієї справи.

Скаржник зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 77 ГПК України докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. При цьому юридичний факт одержання Державною екологічною інспекцією у Харківській області акту перевірки з порушенням закону, встановлений рішенням суду, що у відповідності до ч. 4 ст. 75 ГПК України додаткового доказування не потребує, тому приймати його у якості доказу у справі є прийняттям судового рішення з порушенням норм, визначених ч. 4 ст. 75, ч. 2 ст. 77 ГПК України, тобто є неправильним застосуванням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Також, на думку скаржника, судом першої інстанції не враховано, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 встановлено, що спірний припис прийнято за наслідками незаконних дій, що стало підставою для його скасування.

Апелянт не погоджується з твердженнями прокурора стосовно того, що у кварталі 62 виділ 11.1 Задонецького лісництва під час проведення суцільної санітарної рубки 2019 року знесено дерева, які не уражено пожежею. В свою чергу, акцентує увагу апеляційного господарського суду на тому, що 21.08.2017 року на території кварталу 62 виділи 2,8,10,11 Задонецького лісництва урочище «Задонецький бір» виникла низова пожежа, якою було охоплено 4,0 га лісових земель, що підтверджено актом про лісову пожежу від 21.08.2017 року №2/1.

Крім того, відповідач не погоджується з висновками прокурора стосовно того, що в кварталі 62 виділ 11.1 Задонецького лісництва зносились дерева, не уражені пожежею.

Апелянт посилається на висновки фахівця Державного спеціалізованого лісозахисного підприємства «ХАРКІВЛІСОЗАХИСТ» від 08.08.2019 №02-10/347, яким встановлено, що в кварталі 62 виділ 11.1 обстежені пні з ознаками пошкодження стихійним розповсюдженням вогню (100% обгорання периметру нижньої частини стовбура). Тому, на думку апелянта, вищевказаний довід позивача про знесення дерев не вражених пожежею у кварталі 62 виділ 11.1 Задонецького лісництва є належним чином необгрунтованим і зробленим із посиланням на недопустимий доказ акт перевірки №413/11-2/06-06.

Також апелянт не погоджується з тим, що судом першої інстанції не прийнято висновок ДСЛП «ХАРКІВЛІСОЗАХИСТ». Останній вважає, що в розумінні положень ст. 91 ГПК зазначений висновок є письмовим доказом і тому він відповідає всім критеріям доказу, визначеним ст.ст. 73, 76-79 ГПК України. За своїм процесуальним значенням цей письмовий доказ є таким же письмовим доказом, як і акт перевірки, наданий прокурором, який з огляду на вищенаведені доводи є недопустимим доказом у справі.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував у спірному рішенні інших доказів, наданих відповідачем, таких як лісорубні квитки, які діючі, не анульовані та не скасовані у судовому порядку.

Також не враховані акт лісопатологічного обстеження та санітарної оцінки насаджень в Задонецькому лісництві ДП «Зміївський лісгосп» від 20.09.2018, акт лісопатологічного обстеження та санітарної оцінки насаджень, що потребують проведення суцільних рубок в Задонецькому лісництві ДП «Зміївський лісгосп» від 22.09.2018, якими визначались деревостан та ураження дерев як пожежею та іншими негативними чинниками.

Апелянт також не погоджується з доводами позивача про те, що у кварталі 8 виділу 22 Таранівського лісництва виявлено факт рубки дерев, неправомірно призначених до ПХР -2019. Вважає, що наведений довід позивачем зроблено, посилаючись на п. 9 акту перевірки №413/11-2/06-06, у якому зазначено, що в порушення абз. 3 п. 13 правил поліпшення якісного складу лісів, ділянка із повнотою насадження менше 0,8 була запроектована у прохідну рубку, з чого Держекоінспекція у Харківській області зробила висновок про те, що лісорубний квиток, яким призначена прохідна у вказаному кварталі видано безпідставно, оскільки повнота насаджень у кварталі 8 виділ 22 Таранівського лісництва, складає 0,7. При цьому, у якій спосіб визначалась повнота насаджень у акті перевірки не вказано.

Скаржник вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відхилення того, що висновок ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» не є висновком експерта в розумінні норм ГПК України.

Ті обставини, що спірний акт перевірки складався не на місці проведення заходу державного нагляду, а також те, що він не був складений та наданий на підпис директору підприємства в останній день перевірки, вказує на те, що наведені у цьому акті порушення лісогосподарської діяльності відповідача ДЕІ у Харківській області встановлені формально з істотними суперечностями щодо фактичних обставин справи.

Скаржник вважає, що у своїй сукупності докази, подані ним є більш вірогідними для істотних обставин справи ніж недопустимий доказ у вигляді акту перевірки.

На думку відповідача, звернення прокурора до господарського суду із цим позовом є передчасним та необгрунтованим, та за відсутністю належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження фактичних обставин для застосування до них норм ст. 1166 ЦК України.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2023 року сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 апеляційну скаргу Державного підприємства Зміївське лісове господарство на рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 у справі № 922/26/22 залишено без руху. Зобов`язано відповідача усунути впродовж 10-ти днів з моменту отримання цієї ухвали, встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме до Східного апеляційного господарського суду надати докази (фіскальний чек, опис вкладення до цінного листа) надсилання копії апеляційної скарги іншій стороні у справі та докази, що підтверджують отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції.

03.03.2023, у встановлений судом строк, на адресу Східного апеляційного господарського суду апелянтом надіслана заява про усунення недоліків апеляційної скарги, у якій останній надав докази надсилання копії апеляційної скарги, що свідчить про виконання скаржником вимог ухвали суду від 22.02.2023.

Також в заяві про усунення недоліків скаржник зазначив, що в апеляційній скарзі вказано, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 13.12.2022 відповідачем отримано 28.01.2023, що є опечаткою, оскільки фактично це рішення отримано 28.12.2022, на виявлення чого надається уточнена апеляційна скарга із зазначенням правильної дати отримання оскаржуваного рішення. На підтвердження отримання спірного рішення 28.12.2022 надається копія скріншоту електронної пошти в електронному кабінеті ДП Зміївське лісове господарство від 28.12.2022.

По тексту апеляційної скарги скаржник просить суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 у справі №922/26/22.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, апелянт зазначає, що 28.12.2022 (з урахуванням заяви про усунення недоліків, де скаржником зазначено, що ним була допущена описка замість вірної дати 28.12.2022 зазначено 28.01.2023) о 17:42 годині, тобто у неробочий час, на електронну адресу ДП Зміївське лісове господарство надійшло рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 у справі №922/26/22 (копія скрін-шоту надається).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 поновлено Державному підприємству Зміївське лісове господарство процесуальний строк на оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 у справі №922/26/22; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Зміївське лісове господарство на рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 у справі № 922/26/22; встановлено учасникам справи строк до 28.03.2023 року включно, для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання всім учасникам справи; призначено справу до розгляду на "03" травня 2023 р. о 10:00 годині.

27.02.2023 за вх. №2311 на виконання вимог ухвали суду від 22.02.2023 з Господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи №922/26/22 у чотирьох томах.

20.03.2023 за вх. №3136 (в межах строку, встановленого судом для надання відзиву) від Харківської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить долучити даний відзив до матеріалів справи та здійснювати подальший її розгляд з урахуванням викладених прокурором доводів (т.4, а.с.139-145).

В обґрунтування своєї правової позиції та заперечень проти апеляційної скарги прокурор зазначає наступне.

Доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі є необґрунтованими та юридично неспроможними, такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні ним норм матеріального права, що регулює спірні правовідносини та невірному розумінні норм процесуального права. Оскаржуване рішення суду першої інстанції від 13.12.2022 вважає законним та обґрунтованим, прийнятим у відповідності до норм матеріального та з додержанням норм процесуального права.

Посилання відповідача на те, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2022 у справі №520/13767/19 скасовано припис від 19.06.2019 №34/06-06, є необгрунтованими, оскільки зазначеним приписом встановлені інші порушення, ніж ті, що є підставою позову у даній справі.

Юридично неспроможними є посилання відповідача на оцінку акту №413/11-02/06-06, що надана вказаним рішенням у справі №520/13767/19. Цим рішенням суд не визнав акт перевірки недійсним чи незаконним. Адміністративний суд не вказав, що наведена в ньому інформація не відповідає дійсності (є неправдивою). Навпаки, жодних зауважень з приводу змісту акту судом висловлено не було.

Безпідставними є посилання відповідача на відсутність доказів притягнення винних осіб до адміністративної чи кримінальної відповідальності, яке, на думку відповідача, свідчить про відсутність складу господарського правопорушення. Вирішення питання про наявність чи відсутність складу господарського правопорушення не знаходиться в прямій залежності від факту наявності чи відсутності складу адміністративного або кримінального правопорушення. Господарське правопорушення має свої самостійні елементи, які визначаються нормами господарського, в т.ч. природоохоронного законодавства. Вони можуть збігатися, а можуть і не збігатися з елементами адміністративного або кримінального правопорушення. Тому відсутність останніх не має істотного значення під час вирішення господарської справи. Крім того, відсутність доказів притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності, що має місце станом на момент розгляду господарської справи, не виключає, що такі докази не можуть виникнути в майбутньому.

Не відповідають дійсності доводи відповідача стосовно суті позовних вимог.

Так, відповідач зазначає, що прокурором не доведено незаконності порубки у кварталі 62 виділ 11.1 Задонецького лісництва під час проведення суцільної санітарної рубки 2019 року (знесено дерева, які не уражено лісовою пожежею) з огляду на те, що даний факт встановлено лише актом. На підтвердження своїх доводів відповідач надав висновок ДСЛП «Харківлісозахист» від 18.08.2019, згідно якого останнім у даному кварталі не виявлено пнів без ознак їх пошкодження вогнем. На думку прокурора, даний висновок складено 18.08.2019, тобто більше ніж через 2 місяці після проведення перевірки Держекоінспекції, що не виключає можливості повторного ураження пнів вогнем за цей період. Крім того, наданий відповідачем висновок фахівця ДСЛП «Харківлісозахист» не є

висновком експерта у розумінні норм ГПК України. Відповідач також зазначає про безпідставність доводів прокурора стосовно незаконності рубки у кварталі 8 виділ 22 Таранівського лісництва (виявлено факт рубки дерев, неправомірно призначених до ПХР-2019) лише з огляду на наявність висновку ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція», в якому зазначено, що повнота насаджень до рубки у 2019 році складала 0,85 (а не 0,7, як зазначила Держекоінспекція). Проте, прокурор вважає, що наданий відповідачем висновок ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» також не є висновком експерта у розумінні норм ГПК України.

Юридично неспроможними є доводи відповідача про неможливість застосування у спірних правовідносинах положень ст. 1166 ЦК України. Прокурор вважає, що інкримінована відповідачеві протиправна поведінка полягає у нездійсненні ним комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів в результаті чого були перевищені ліміти вирубки дерев.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення (аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2019 у справі №925/856/18). Такса для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев до ступеня припинення росту, затверджена Додатком №1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665. Розрахунки розміру шкоди, заподіяної лісу ДП «Зміївський лісгосп» внаслідок незаконного вирубування дерев здійснено на підставі вищезазначеної методики, загальна сума склала 4 181 126,15 грн..

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав, а шкідливий результат є прямим наслідком саме цієї протиправної поведінки. За твердженням прокурора, шкідливий результат у вигляді незаконного вирубування дерев є прямим наслідком протиправної бездіяльності відповідача у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду. Отже, саме внаслідок бездіяльності відповідача та його працівників відбулось вирубування дерев та заподіяна шкода.

Прокурор вважає, що у даній справі його правова позиція є доведеною та підтвердженою належними, достатніми та допустимими у розумінні ст.ст. 76-78 ГПК України доказами. Викладені прокурором обставини справи підтверджуються більш вірогідними у розумінні ст. 79 ГПК України доказами. Вважає, що за результатами розгляду справи №922/26/22 господарським судом прийнято законне та обґрунтоване рішення, яке повністю відповідає приписам ст. 236 ГПК України.

На поштову адресу суду 27.03.2023 вих. №1651-13-10 (в межах строку, встановленого судом для надання відзиву) від Державної екологічної інспекції у Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу (зареєстрований судом 30.03.23 вх. №3566), за змістом якого позивач просить суд апеляційну скаргу ДП «Зміївське лісове господарство» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 у справі №922/26/22 без змін (т.4, а.с.153-159).

Позивач вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі не відповідають нормам права та обставинам справи, у зв`язку з наступним.

Цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубка дерев (пошкодження дерев) невстановленими особами. Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17.

Позивач посилається на те, що у ст.91 Лісового кодексу України та п. 7 Положення про державну лісову охорону визначені повноваження посадових осіб державної лісової охорони. Таким чином, Державне підприємство «Зміївське лісове господарство» як постійний лісокористувач зобов`язаний забезпечувати охорону та збереження лісових ресурсів, які перебувають у його постійному користуванні. Зокрема, відповідно до п.п.3.2.1 Статуту ДП «Зміївське лісове господарство», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України, основними напрямками діяльності підприємства є проведення заходів з відновлення лісів, підвищення їх продуктивності та поліпшення якісного складу, збереження біотичного та іншого природного різноманіття в лісах. Окрім цього, як убачається з витягу ЄДР ДП «Зміївське лісове господарство», основним видом діяльності підприємства є лісництво та інша діяльність у лісовому господарстві. Таким чином, на думку позивача, відповідач як лісокористувач не забезпечив охорону і збереження дерев на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку та пошкодження ступеня припинення росту (зламані) дерев, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України.

Наявність вини в діях ДП «Зміївське лісове господарство» підтверджується актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів №413/11-02/06-06, складеним за результатами проведеної Державною екологічною інспекцією у Харківській області перевірки. Вказаний акт є чинним.

Посилання відповідача на те, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2022 у справі №520/13767/19 скасовано припис від 19.06.201 №34/06-06 є необгрунтованим, оскільки зазначеним приписом, що скасований рішенням, встановлені інші порушення вимог законодавства, ніж ті, що є підставою позову у даній справі.

Посилання відповідача на оцінку акту №413/11-02/06-06 рішенням у справі №520/1376/19 позивач вважає, також необгрунтованими.

Відповідачем не дотримано процедури перевірки лісових ресурсів, які знаходяться у його постійному користуванні. Таким чином, на думку позивача, посадовими особами державної лісової охорони ДП «Зміївське лісове господарство» всупереч вимогам статей 19,63,64,86,89,90,91 Лісового кодексу України, Положення про державну лісову охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №976 від 16.09.2009 та Порядку спеціального використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №761 від 23.05.2007, не забезпечено належну охорону та збереження лісових ресурсів, які перебувають у постійному користуванні вказаного держлісгоспу, чим заподіяно збитків на загальну суму 4 181 126,15 грн.

Вищевказані відзиви на апеляційну скаргу судом апеляційної інстанції розглянуто, прийнято до уваги та долучено до матеріалів справи.

27.03.2023 вих. № 10-01/250 на поштову адресу суду від ДС ГП "Ліси України" (зареєстровано судом 05.04.2023 за вх. №3820) надійшла заява (з додатками) з вимогою замінити позивача по справі з Державного підприємства «Зміївське лісове господарство» на Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

03 травня 2023 року в судовому засіданні було оголошено перерву до 10.05.2023 о 09:00 год.

08.05.2023 до Східного апеляційного господарського суду через Електронний суд від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надійшла заява (вх.ел. пошта №8368 від 08.05.2023) про заміну відповідача в порядку процесуального правонаступництва разом з витягом з передавального акту.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 заява Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» була задоволена, здійснена заміна відповідача по справі №922/26/22 з Державного підприємства «Зміївське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00993099) на його правонаступника, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034).

У судовому засіданні апелянт підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив суд її задовольнити у повному обсязі.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги, підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Позивач у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до вимог статей 222, 223 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснювалося за допомогою технічних засобів фіксації та було складено протокол судового засідання.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, розглянувши апеляційну скаргу та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у ході вивчення питання дотримання вимог природоохоронного законодавства на території області Державною екологічною інспекцією у Харківській області (далі - Держекоінспекція) з 03.06.2019 по 14.06.2019 на підставі наказу від 29.05.2019 №413/11-02 та направлення від 29.05.2019 №413/11-02/06-06 проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) за додержанням вимог природоохоронного законодавства у сфері охорони, захисту використання та відтворення лісів під час планування та проведення рубок лісу на території Задонецького та Таранівського лісництв ДП «Зміївське лісове господарство» (далі - ДП «Зміївський лісгосп»). За результатами перевірки складено акт №413/11-02/06-06 (т.1, а.с.19-30).

Так, вказаною перевіркою встановлено, що:

1) у кварталі 62 виділ 11.1 Задонецького лісництва під час проведення суцільної санітарної рубки 2019 року знесено дерева, які не уражено лісовою пожежею, що є порушенням ст. ст. 19, 64 Лісового кодексу України (убачається з матеріалів відводу та перелікової відомості пнів);

2) у кварталі 15 виділ 13.2 Задонецького лісництва при проведенні лісозаготівельних робіт має місце факт знищення до ступеня припинення росту природного підросту сосни звичайної віком понад 10 років при проведенні СРС-2019 у кількості 12 одиниць, що є порушенням ст. ст. 19, 64 Лісового кодексу України (убачається з матеріалів відводу та перелікової відомості пнів);

3) у кварталі 12 виділ 1.2 Задонецького лісництва при проведенні ВСР-2019 зрубано дерева, які не передбачені нумераційною відомістю та спеціальним дозволом (лісорубний квиток від 07.03.2019 № 535574) у кількості 6 одиниць, що є порушенням ст. ст. 19, 64 Лісового кодексу України (убачається з матеріалів відводу та перелікової відомості пнів);

4) у кварталі 11 виділ 6 Задонецького лісництва при проведенні ВСР-2019 зрубано дерева, які не передбачені нумераційною відомістю та спеціальним дозволом (лісорубний квиток від 27.03.2019 № 535589) у кількості 11 одиниць, що є порушенням ст. ст. 19, 64 Лісового кодексу України (убачається з польової перелікової відомості дерев, призначених у рубку та перелікової відомості пнів);

5) у кварталі 5 виділ 9 Таранівського лісництва виявлено незаконну рубку 5 дерев породи сосна звичайна за відсутності лісогосподарських заходів на даній ділянці упродовж 2018-2019 років, що є порушенням ст.ст. 19, 64, 89 Лісового кодексу України;

6) у кварталі 8 виділ 22 Таранівського лісництва виявлено факт рубки дерев, неправомірно призначених до ПХР-2019, що є порушенням ст. ст. 19, 64 Лісового кодексу України, абз. 2 п. 13 Правил поліпшення якісного складу лісів, затверджених постановою КМУ від 12.05.2007 № 724.

Вищенаведені порушення зафіксовано та відображено в акті перевірки.

На підставі такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 та в порядку ст. 68,69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», інспекцією здійснено розрахунки розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок незаконного використання лісових ресурсів постійним лісокористувачем ДП «Зміївський лісгосп», загальна сума яких склала 4 181 126,15 грн.

З метою добровільного відшкодування вказаної шкоди інспекцією пред`явлено до ДП «Зміївський лісгосп» претензії № 70 від 21.06.2019, № 78-81 від 08.07.2019, № 83 від 16.07.2019, які залишились з боку відповідача без розгляду та задоволення, а шкода, заподіяна посадовими особами ДП «Зміївський лісгосп» внаслідок незаконної вирубки дерев до цього часу не відшкодованою (т.1, а.с.82-102).

Вищенаведені обставини стали підставою звернення прокурора з даним позовом до суду, в якому, зокрема, зазначено про те, що дії посадових осіб Держекоінспекції щодо складання акту перевірки, складання розрахунку розміру збитків та пред`явлення претензій щодо добровільного відшкодування збитків, в порядку адміністративного судочинства протиправними не визнавалися. Матеріали, складені посадовими особами Держекоінспекції за наслідками перевірки, проведеної у діяльності ДП «Зміївський лісгосп» складені у відповідності до вимог законів України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про охорону навколишнього природного середовища», Положення про територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 11.08.2017 № 312.

Розглянувши апеляційну скаргу, відзиви на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Східний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про наступне.

Надаючи оцінку підставам представництва прокурором інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно частини 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Підставою для звернення з даним позовом до суду прокурором вказано те, що питання відшкодування завданої природним ресурсам шкоди у світлі положень ст. ст. 13, 66 Конституції України становить легітимний суспільний інтерес для вжиття заходів реагування органами прокуратури.

Вказане, на думку прокуратури, суттєво порушує інтереси держави, а тому є підставою для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави в особі позивача - Державної екологічної інспекції у Харківській області.

При цьому, судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що до моменту звернення прокурора з даним позовом до господарського суду, а також після подання прокурором позову, позивач не звертався до суду з позовом про стягнення шкоди, заподіяної незаконним вирубуванням дерев у сумі 4 181 126,15 грн.

Держекоінспекція уповноважена державою здійснювати відповідні функції щодо охорони та використання природних ресурсів, які перебувають і є об`єктами права власності Українського народу, тому в даному випадку остання є позивачем у справі.

Проте, Держекоінспекцією з моменту пред`явлення претензій ДП «Зміївський лісгосп» до цього часу не вжито заходів щодо стягнення заподіяної відповідачем шкоди, що спричиняє порушення інтересів держави у вигляді ненадходження коштів до спеціальних фондів державного та місцевих бюджетів.

Таким чином, дії позивача свідчать саме про пасивність його поведінки, який, розуміючи порушення інтересів держави та маючи відповідні повноваження для їх захисту, за відповідним захистом до суду не звертався.

У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" тим, що питання відшкодування завданої природним ресурсам шкоди у світлі положень ст. ст. 13,66 Конституції України становить легітимний суспільний інтерес для вжиття заходів реагування органами прокуратури.

Так, Держекоінспекцією листом від 24.09.2021 за №4365-13-10 направлено до обласної прокуратури матеріали інспекційної перевірки (т.1, а.с.103-104).

За результатами опрацювання вказаного листа та матеріалів, органами прокуратури встановлено порушення ДП «Зміївський лісгосп» положень ст. ст. 19, 64 Лісового кодексу України та наявність невідшкодованої суми збитків, у зв`язку з чим відповідним листом від 20.10.2021 №12-23вих-21 повідомлено Держекоінспекцію про вказаний факт виявлених правопорушень та акцентовано увагу останньої на необхідності вжиття заходів до стягнення шкоди (т.1, а.с.105-106).

Однак, у відповідь на даний лист Держекоінспекція повідомила обласну прокуратуру про те, що самостійно Інспекція звертатися до суду з позовом не буде (лист від 01.11.2021 №4885-13-16). Одночасно Держекоінспекцію зазначено про відсутність у останньої асигнувань на сплату судового збору, у зв`язку з чим остання позбавлена об`єктивної можливості на звернення до суду (т.1, а.с.107).

За результатами розгляду вказаного листа, враховуючи виявлені порушення та факт відсутності наміру у позивача на звернення до суду з позовом самостійно, прокурором на виконання положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено лист від 17.11.2021 № 12-96 вих-21 на адресу Держекоінспекції про пред`явлення прокурором відповідного позову (т.1, а.с.108-109).

Таким чином, у спірних правовідносинах прокурором у повному обсязі виконано процесуальний обов`язок, передбачений ст. 53 ГПК України та положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

В даному випадку прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області та належним чином обґрунтував порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та неналежного здійснення такого захисту позивачем.

Верховний Суд, сформулював у постанові від 06.07.2021 у справі №922/3025/20 правову позицію, згідно якої незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи позивача про неможливість самостійно звернутись до суду з відповідним позовом через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт не звернення до суду ДЕІ у Харківській області з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, свідчить про те, що Державна екологічна інспекція у Харківській області неналежно виконує свої повноваження щодо заподіяного державі матеріального збитку, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що у органів прокуратури в даній справі наявні підстави для представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області в суді.

При перегляді рішення місцевого господарського суду із врахуванням меж апеляційного перегляду згідно положень ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 8 ст. 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частиною 3 зазначеної статті унормовано, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За приписами ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала в зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Приписами частини 1 ст. 149, ст. 151 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Разом з цим, відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища України регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Статтею 1 Лісового кодексу України передбачено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до статті 16 та ч. 1 статті 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Як передбачено ч.1 статті 69 Лісового кодексу України, cпеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно.

За приписами пункту 1 частини 2 статті 19 та частини 1, 5 статті 86, статті 90 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього кодексу. Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вину завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Таким чином, при вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства факту правопорушення, слід виходити з того, що обов`язки із забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які й повинні нести відповідальність за невиконання та неналежне виконання згаданих обов`язків, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок та пошкодження дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особами.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду у справах № 909/1193/17 від 20.12.2018, № 909/374/18 від 22.07.2019, № 922/1705/29 від 03.11.2021.

Предметом спору за даною справою є стягнення з відповідача шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення норм лісового та природоохоронного законодавства.

Приписами статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" унормовано, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у статті 1166 ЦК України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 ЦК України).

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: 1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії. 2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). 3. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. 4. Вина особи, що завдала шкоду.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Втім, частиною другою статті 19 Лісового кодексу України визначено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (ст. 63 Лісового кодексу України).

Пунктом 5 частини першої вищевказаної статті вказано, що підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ст. 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

За змістом пункту 5 частини другої статті 105 вищенаведеного Кодексу унормовано, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (ст. 107 Лісового кодексу України).

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно того, що обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 року у справі №909/976/17.

Серед іншого, у ст. 91 Лісового кодексу України та п. 7 Положення про державну лісову охорону визначені повноваження посадових осіб державної лісової охорони.

Таким чином, зважаючи на приписи ст. 19 Лісового кодексу України, Державне підприємство "Зміївське лісове господарство" як постійний лісокористувач зобов`язаний забезпечувати охорону та збереження лісових ресурсів, які перебувають у його постійному користуванні.

Відповідно до п.п. 3.2.1. Статуту ДП "Зміївське лісове господарство", затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України, основними напрямками діяльності підприємства є проведення заходів з відновлення лісів, підвищення їх продуктивності та поліпшення якісного складу, збереження біотичного та іншого природного різноманіття в лісах .

Про вказане убачається із загальнодоступного офіційного веб-сайту ДП "Зміївське лісове господарство" за посиланням (http://zm-lis.com.ua/index.php/2-uncategorised/56-statut-pidpriemstva), де розміщено Статут ДП "Зміївське лісове господарство".

Крім того, згідно витягу з ЄДР щодо ДП "Зміївське лісове господарство", основним видом діяльності підприємства є лісництво та інша діяльність у лісовому господарстві.

Отже, відповідач як лісокористувач не забезпечив охорону і збереження дерев на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку та пошкодження ступеня припинення росту (зламані) дерев, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України.

Судом першої інстанції обґрунтовано враховано правову позицію, викладену Верховним судом у постановах від 07.06.2019 у справі № 914/1960/17; від 20.12.2018 у справі №924/12/18, від 20.12.2018 у справі №909/1193/17, від 22.07.2019 у справі №909/374/18.

Проаналізувавши правовідносини у цій справі та у вищезазначених справах, шляхом співставлення юридичного змісту спірних правовідносин (основний критерій подібності), судом апеляційної інстанції встановлено, що висновки у цих справах стосуються з-поміж іншого, зокрема, умов складу цивільного/господарського правопорушення, які можуть слугувати підставою для стягнення шкоди за порушення природоохоронного законодавства. Тобто стосуються застосування норм права у правовідносинах, які за змістовним критерієм є подібними з правовідносинами у цій справі, а тому висновки, викладені в наведених постановах, мають враховуватися під час перегляду в апеляційному порядку.

Серед іншого, у п. 1.1. Статуту ДП "Зміївське лісове господарство" унормовано, що ДП "Зміївське лісове господарство" належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Таким чином, посадові особи ДП "Зміївське лісове господарство" є також посадовими особами держлісоохорони й зобов`язані здійснювати функції щодо охорони та збереження лісових ресурсів, які перебувають у постійному користуванні ДП "Зміївське лісове господарство".

Позаяк, відповідач належним чином не забезпечив належну охорону та збереження лісових ресурсів, які перебувають у його постійному користуванні, що призвело до самовільної вирубки дерев, чим заподіяв державі збитків.

Наявність вини в діях ДП "Зміївське лісове господарство" підтверджується актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів №413/11-02/06-06, складеним за результатами проведеної Державною екологічною інспекцією у Харківській області перевірки, в розділі V1 якого передбачений опис виявлених порушень (т.1, а.с.19-30).

Вказаний акт є чинним, форма і зміст відповідає вимогам чинного законодавства.

Доводи апелянта стосовно відсутності відмітки про відмову суб`єкта господарювання підписати акт спростовуються тим, що наприкінці акту значиться відмітка про відмову від підпису керівником суб`єкта господарювання або уповноваженою ним особою «від підпису відмовився». Крім того, там же міститься відмітка, що Акт перевірки надіслано листом від 14.06.2019 № 2222/06-06 (т.1, а.с.30).

Твердження відповідача стосовно того, що судом першої інстанції не враховано, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2022 у справі №520/13767/19 скасовано припис від 19.06.2019 №34/06-06 за наслідками незаконних дій, що стали підставою для його скасування, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим, оскільки за висновком суду зазначеним приписом встановлені інші порушення вимог законодавства, ніж ті, що є підставою позову у даній справі.

У судовому засіданні це підтверджено прокурором та позивачем, натомість відповідачем жодним чином не спростовано.

Доводи апелянта щодо оцінки акту №413/11-02/06-06 є також необґрунтованими, оскільки рішенням суду у адміністративній справі №520/13767/19 акт перевірки не визнано судом недійсним чи незаконним. Адміністративний суд не вказав, що наведена в ньому інформація не відповідає дійсності (є неправдивою).

Адміністративним судом у рішенні було зазначено, що процедурні порушення під час призначення та/або проведення перевірки контролюючим органом не повинні сприйматися як безумовне свідчення протиправності рішень, прийнятих за результатами відповідної перевірки.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені обставини не виключають можливості вказаного акту бути доказом у даній господарській справі в частині інформації, що стосується саме змісту акту, а не порядку та процедурі його вручення. Більше того, зміст акту узгоджується з іншими доказами, наявними у справі, і не спростовується відповідачем.

У даному випадку, відповідачем не дотримано процедури перевірки лісових ресурсів, які знаходяться у його постійному користуванні.

Втім, за даною справою прокурором доведено належними та допустими доказами, що посадовими особами державної лісової охорони Державного підприємства "Зміївське лісове господарство" всупереч вимогам статей 19, 63, 64, 86, 89, 90, 91 Лісового кодексу України, Положення про державну лісову охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №976 від 16.09.2009 та Порядку спеціального використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №761 від 23.05.2007, не забезпечено належну охорону та збереження лісових ресурсів, які перебувають у постійному користуванні вказаного держлісгоспу, чим заподіяно збитків на загальну суму 4 181 126,15 грн.

Відповідно до вимог ст. 19, 63, 64, 67, 69, 105, 107 Лісового кодексу України, ст. 16, 20, 42, 47, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 1166, 1172 Цивільного кодексу України, встановивши Держекоінспекцією факт вини відповідача, що призвело до незаконної порубки та пошкодження дерев, убачається, що саме ДП "Зміївське лісове господарство" повинно відшкодовувати шкоду.

Судова колегія апеляційної інстанції вважає необгрунтованими посилання відповідача на відсутність доказів притягнення винних осіб до адміністративної чи кримінальної відповідальності, яке, на думку відповідача, свідчить про відсутність складу господарського правопорушення.

Вирішення питання про наявність чи відсутність складу господарського правопорушення не знаходиться в прямій залежності від факту наявності чи відсутності складу адміністративного або кримінального правопорушення. Господарське правопорушення має свої самостійні елементи, котрі визначаються нормами господарського, в т.ч. природоохоронного законодавства. Вони можуть збігатися, а можуть і не збігатися з елементами адміністративного або кримінального правопорушення. Тому відсутність останніх не має істотного значення під час вирішення господарської справи.

Скаржник вважає, що прокурором не доведено незаконності порубки у кварталі 62 виділ 11.1 Задонецького лісництва під час проведення суцільної санітарної рубки 2019 року (знесено дерева, які не уражено лісовою пожежею) з огляду на те, що даний факт встановлено лише актом.

На підтвердження своїх доводів відповідач надав висновок ДСЛП «Харківлісозахист» від 08.08.2019, згідно якого останнім у даному кварталі не виявлено пнів без ознак їх пошкодження вогнем (т.3, а.с.77-126).

Судова колегія вважає, що наданий відповідачем висновок фахівця ДСЛП «Харківлісозахист» не є висновком експерта у розумінні норм ГПК України та підлягає оцінці судом разом з іншими доказами по справі.

Слід зазначити, що висновок ДСЛП «Харківлісозахист» від 08.08.2019 стосується обстеження, яке відбувалось в кварталі 62, виділ 11.1 на площі 0,8 га, в кварталі 62, виділ 11.2 на площі 0,9 га та в кварталі 62, виділ 10 на площі 0,5 га в Задонецькому лісництві ДП «Зміївське ЛГ», тобто охоплює лише певну частину лісопатологічного обстеження в Задонецькому лісництві в порівнянні з порушеннями, встановленими актом перевірки.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно того, що даний висновок складено 08.08.2019, тобто майже через 2 місяці після проведення перевірки Держекоінспекції, що не виключає можливості повторного ураження пнів вогнем за цей період.

Згідно з положеннями ГПК України та Закону України «Про судову експертизу» висновок експерта у господарській справі може бути наданий державною спеціалізованою установою, судовим експертом, який не є працівником такої установи та іншим фахівцем (експертом) з відповідної галузі знань у порядку та на умовах, визначених Законом України «Про судову експертизу».

Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до вимог статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 зі справи №910/4055/18, від 16.04.2019 зі справи №925/2301/14).

Поряд з цим, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що висновок експерта є доволі специфічним видом доказів, при його оцінці необхідно враховувати, що на відміну від інших доказів, він з`являється тоді, коли спірні відносини вже виникли, і вирішити їх у добровільному порядку неможливо.

При цьому у розгляді даної справи суд першої інстанції надав оцінку всім наявним у справі доказам у сукупності, що узгоджується з положеннями статей 86, 104 ГПК України.

Судова колегія також звертає увагу сторін на заборону формалізму як одну із вимог принципу пропорційності, який зобов`язує суди не допускати декларативного підходу в оцінці доказів.

Переглядаючи в межах своїх повноважень судове рішення у даній справі, Східний апеляційний господарський суд не встановив будь-яких порушень балансу щодо прийняття судом доводів сторін.

Твердження відповідача про безпідставність доводів прокурора стосовно незаконності рубки у кварталі 8 виділ 22 Таранівського лісництва (виявлено факт рубки дерев, неправомірно призначених до ПХР-2019) лише з огляду на наявність висновку ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція», в якому зазначено, що повнота насаджень до рубки у 2019 році складала 0,85 (а не 0,7 як зазначила Держекоінспекція), є також необґрунтованими та непідтвердженими, тому що наданий відповідачем висновок ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» також не є висновком експерта у розумінні норм ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що доводи відповідача про неможливість застосування у спірних правовідносинах положень ст. 1166 ЦК України є недоведеними та юридично неспроможними.

Втім, відповідно до положень вказаної статті майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено (ч.1 ст. 224 ГК України).

На підставі викладеного, з урахуванням п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди від 27.03.1992 №6» та з урахуванням правових позицій Верховного Суду, викладених у справах про стягнення збитків (постанови від 09.10.2018 у справі №908/4007/15, від 17.09.2019 у справі №903/888/18, від 02.02.2021 у справі №911/2005/13) стягнення збитків допускається за одночасної наявності таких умов: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини.

Інкримінована відповідачеві протиправна поведінка полягає у нездійсненні ним комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів, в результаті чого були перевищені ліміти вирубки дерев.

Положеннями ч. 2 ст. 19 ЛК України визначено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ст. 86 ЛК України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

У даному випадку, відповідачем допущено ряд порушень вказаних правил, зокрема у кварталі 62 виділ 11.1 Задонецького лісництва під час проведення суцільної санітарної рубки 2019 року знесено дерева, які не уражено лісовою пожежею, що є порушенням ст. ст. 19, 64 Лісового Кодексу України; у кварталі 15 виділ 13.2 Задонецького лісництва при проведенні лісозаготівельних робіт має місце факт знищення до ступеня припинення росту природного підросту сосни звичайної віком понад 10 років при проведенні СРС-2019 у кількості 12 одиниць, що є порушенням ст. ст. 19, 64 Лісового Кодексу України; у кварталі 12 виділ 1.2 Задонецького лісництва при проведенні ВСР-2019 зрубано дерева, які не передбачені нумераційною відомістю та спеціальним дозволом (лісорубний квиток від 07.03.2019 № 535574) у кількості 6 одиниць, що є порушенням ст. ст. 19, 64 Лісового Кодексу України; у кварталі 11 виділ 6 Задонецького лісництва при проведенні ВСР-2019 зрубано дерева які не передбачені нумераційною відомістю та спеціальним дозволом (лісорубний квиток від 27.03.2019 № 535589) у кількості 11 одиниць, що є порушенням ст. ст. 19, 64 Лісового Кодексу України; у кварталі 5 виділ 9 Таранівського лісництва виявлено незаконну рубку 5 дерев породи сосна звичайна за відсутності лісогосподарських заходів на даній ділянці упродовж 2018-2019 років, що є порушенням ст. ст. 19, 64, 89 Лісового Кодексу України; у кварталі 8 виділ 22 Таранівського лісництва виявлено факт рубки дерев, неправомірно призначених до ПХР-2019, що є порушенням ст. ст. 19, 64 Лісового Кодексу України, абз. 2 п. 13 Правил поліпшення якісного складу лісів, затверджених постановою КМУ від 12.05.2007 № 724, про що зазначено в описі виявлених порушень в Акті перевірки.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення (аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2019 у справі №925/856/18).

Натомість відповідач не довів, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, суд виходить з презумпції вини правопорушника (див. висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 922/1705/20, від 18.12.2020 у справі 922/3414/19).

Такса для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев до ступеня припинення росту, затверджена у Додатку №1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665.

Перевіривши розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок незаконної вирубки дерев, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про його здійснення у відповідності до вищевказаної постанови та арифметичну правильність. Таким чином, розрахунки розміру шкоди, заподіяної лісу ДП «Зміївський лісгосп» внаслідок незаконного вирубування дерев здійснено на підставі вищезазначеної методики, загальна сума склала 4 181 126,15 грн.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав, а шкідливий результат є прямим наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Наразі шкідливий результат у вигляді незаконного вирубування дерев є прямим наслідком протиправної бездіяльності відповідача у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду.

Отже, саме внаслідок бездіяльності відповідача та його працівників стало можливим і відбулось вирубування дерев та заподіяна шкода.

Щодо тверджень про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.1166 ЦК України, то в даному випадку прокурором була доведена наявність елементів для настання відповідальності за завдану майнову шкоду у відповідності до приписів зазначеної статті.

В постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №906/366/20 зазначено, що факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов`язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу.

Судова колегія апеляційної інстанції вважає необґрунтованими посилання відповідача на постанову Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.01.2022 у справі №904/2524/19.

Частиною 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування`правових норм (часу, місця підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду визначається обставинами кожної конкретної справи.

У справі №904/2524/19 між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вест Енергоінвест» було укладено договір купівлі-продажу пакета акцій Публічного акціонерного товариства «Дніпровський машинобудівний завод» за конкурсом №КПП-600. Позивачем проведено перевірку стану виконання умов договору відповідачем-1, за результатами якої встановлені обставини його неналежного, на думку ФДМУ, виконання. За результатами перевірки 01.03.2018 позивачем складено акт поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу пакета акцій ПАТ «Дніпровський машинобудівний завод», який відповідач-1 не оскаржував. Ураховуючи встановлені порушення умов договору, ФДМУ звернувся до суду з позовом про його розірвання та повернення пакета акцій.

Посилання скаржника на вищенаведену постанову Верховного Суду, колегія суддів вважає таким, що не заслуговує на увагу, оскільки правовідносини у даній справі не є подібними тим, що розглядались у межах справи №904/2524/19.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

За таких обставин, враховуючи межі перегляду рішення місцевого господарського суду, визначені статтею 269 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що підстави для його скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв`язку з чим апеляційна скарга Державного підприємства Зміївського лісового господарства не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Харківської області від від 13.12.2022 у справі №922/26/22 слід залишити без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Зміївське лісове господарство, правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034), на рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 у справі №922/26/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 у справі №922/26/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Східний апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 12.05.2023р.

Головуючий суддя О.О. Радіонова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя О.Є. Медуниця