Постанова

від 11.05.2023 по справі 921/811/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 921/811/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г. О., Губенко Н. М.,

за участю секретаря Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ОСОБА_1

на додаткову ухвалу Господарського суду Тернопільської області

у складі судді Гевко В. Л.

від 03.05.2022

та постанову Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Малех І. Б., Гриців В. М., Зварич О. В.

від 16.11.2022,

за заявою ОСОБА_2

про ухвалення додаткового рішення

у справі за позовом ОСОБА_1

до 1. ОСОБА_2 , 2. ОСОБА_3 , 3. ОСОБА_4

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОДРУЖБА»; 2) Приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір Іван Теодорович,

про визнання недійсним договору, акту приймання-передачі частки в статутному капіталі, протоколу загальних зборів та скасування державної реєстрації змін відомостей про юридичну особу,

за участю представників:

від позивача: не з`явилися,

від відповідача-1: не з`явилися,

від відповідача-2: не з`явилися,

від відповідача-3: не з`явилися,

від третьої особи-1: не з`явилися,

від третьої особи-2: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про:

- визнання недійсними Договору дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОДРУЖБА» (код ЄДРПОУ 35068785) від 11 січня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОДРУЖБА» (код ЄДРПОУ 35068785) від 11 січня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- визнання недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОДРУЖБА» (код ЄДРПОУ 35068785), оформлених протоколом №1/2021 від 12 січня 2021 року;

- скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, пов`язану зі зміною складу засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОДРУЖБА» (код ЄДРПОУ 35068785) від 30.12.2020 року за номером 1006421070013000510;

- скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, пов`язану зі зміною складу засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОДРУЖБА» (код ЄДРПОУ 35068785) від 12.01.2021 року за номером 1006421070014000510;

- скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, пов`язану зі зміною відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) та зміна місцезнаходження юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОДРУЖБА» (код ЄДРПОУ 35068785) від 14.01.2021 року за номером 1006421070015000510;

- скасування державної реєстрації переходу юридичної особи на діяльність на підставі власного установчого документа або модельного статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОДРУЖБА» (код ЄДРПОУ 35068785) від 14.01.2021 року, за номером 1006421810016000510.

Короткий зміст додаткової ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

29.03.2022 Господарським судом Тернопільської області постановлено ухвалу про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 в порядку пункту 5 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, питання щодо судових витрат, вирішено не було.

Господарський суд Тернопільської області додатковою ухвалою від 03.05.2022 у справі № 921/811/21 заяву представника відповідача-1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнив частково. Судові витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 14 985 грн поклав на позивача - ОСОБА_1 . Стягнув з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) - 14 985 грн витрат на правничу допомогу. В решті заявлених витрат на правничу допомогу, відмовив.

Західний апеляційний господарський суд постановою від 16.11.2022 апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишив без задоволення. Додаткову ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 03 травня 2022 року у справі №921/811/21 залишив без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 03.05.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 у справі №921/811/21, у якій просив їх скасувати, в задоволенні заяви ОСОБА_2 про розподіл витрат на правничу допомогу відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга позивача подана на підставі абзацу 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржником зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу положення статей 126 та 129 та не врахували вимог статті 130 Господарського процесуального кодексу України, яка у даному випадку є спеціальною та регулює окремі випадки розподілу судових витрат.

Відповідачі та треті особи правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися, що не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

В силу положень частин першої, другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

У статті 130 Господарського процесуального кодексу України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема, залишення позову без розгляду.

Відповідно до частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Згідно з частиною шостою статті 130 Господарського процесуального кодексу України у випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Системний аналіз норм процесуального законодавства, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана норма є спеціальною.

Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача в контексті застосування частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, однак очевидно, що під такими діями не можна розуміти реалізацію позивачем своїх процесуальних прав. Близька за змістом послідовна та стала правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.07.2021 у справі № 910/13025/19, від 02.09.2021 у справі № 922/2568/20, від 23.12.2021 у справі № 910/16777/20 та від 26.05.2022 у справі № 905/460/21.

Водночас суд касаційної інстанції також враховує й іншу сталу правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду (правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21 та від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17).

Тобто, частина п`ята статті 130 Господарського процесуального кодексу України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості / необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 74 ГПК України). Отже, звертаючись з відповідною заявою чи клопотанням про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідачу необхідно зазначати у заяві та доводити відповідними доказами, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача тощо. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20.

Із установлених обставин цієї справи вбачається, що ОСОБА_2 до господарського суду першої інстанцій було подано заяву про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 29 625,00 грн. Обґрунтування вчинення позивачем необґрунтованих дій, які призвели до понесення відповідачем-1 витрат, пов`язаних з розглядом справи, заява не містить.

Суд першої інстанції, зосередившись на питанні завищення відповідачем-1 розміру витрат на правничу допомогу та оцінки їх співмірності зі складністю справи, помилково розглянув заяву відповідача-1 за правилами, встановленими для розподілу судових витрат між сторонами справи у разі вирішення спору по суті та не надав при цьому оцінку діям позивача, які призвели до залишення позову без розгляду, на предмет їх обґрунтованості або необґрунтованості в розумінні приписів, що містяться у частині 5, 6 статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції помилки, допущеної місцевим господарським судом, не виправив. Рішення суду апеляційної інстанції помилково обґрунтоване посиланням на висновки Верховного Суду, викладеного в постанові від 03.12.2021 у справі №927/237/20, які є нерелевантними для цієї справи. У справі №927/237/20 вирішувалось питання щодо можливості застосування положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України та стягнення витрат на професійну правничу допомогу з позивача у разі закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому суд апеляційної інстанції визнав, що в апеляційній скарзі позивач наполягав на тому, що у разі залишення позову без розгляду, відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише внаслідок необґрунтованих дій позивача. Відтак позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивач, звертаючись до суду із позовною заявою в грудні 2021 року і в процесі розгляду справи до залишення позову без розгляду, діяв недобросовісно, зловживав процесуальними правами чи чинив перешкоди суду чи іншим учасникам справи в реалізації їхніх прав.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги позивача, суд апеляційної інстанції заначив, що необґрунтованість позовної заяви підтверджується, зокрема тим, що позивачем подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду по вказаній справі, на підставі якої і залишено позов без розгляду, з огляду на необхідність обрання позивачем більш ефективного способу захисту. Це, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про недобросовісність дій позивача.

При цьому апеляційним господарським судом не мотивовано як такі висновки узгоджуються з приписами пункту 5 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачена можливість подання такої заяви позивачем.

У той час як обставин доведення відповідачем-1 необґрунтованості дій позивача, які призвели до залишення позову без розгляду, надання доказів на підтвердження таких дій позивача чи свідчень зловживання ним своїми процесуальними правами при поданні заяви про залишення позову без розгляду тощо, суд апеляційної інстанції не встановлював.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями статті 236 Господарського процесуального кодексу України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові рішення у цій справі наведеним вимогам не відповідають.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне звертає увагу судів на те, що і суд першої інстанції і апеляційний господарський суд, у свої рішеннях зазначили, що вирішення питання про відшкодування відповідачу-1 судових витрат за рахунок позивача, у зв`язку з залишенням позову без розгляду у цій справі, здійснюється відповідно до вимог частин 3, 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

Однак, як встановлено у справі, Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 29.03.2022 залишив без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду).

Частина 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, на яку посилалися суди обох інстанцій, регулює розподіл судових витрат у разі відмови позивача від позову, наслідком чого є закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто судами обох інстанцій застосовано норму права (частину 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України), яка не регулює спірні правовідносини.

Висновки Верховного Суду

Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, такі недоліки не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції. Верховний Суд позбавлений можливості самостійно встановити обставини справи, що перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, надати належну і вичерпну оцінку діям позивача під час судового розгляду на предмет наявності ознак необґрунтованості в розумінні частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, а також можливості здійснення розподілу судових витрат відповідно до частини 6 статті 130 Господарського процесуального кодексу України та в залежності від встановленого і відповідно до вимог чинного законодавства прийняти рішення з належним обґрунтуванням мотивів і підстав такого вирішення.

Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 03.05.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 у справі № 921/811/21 скасувати.

3. Справу № 921/811/21 передати на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

Н. Губенко