Рішення

від 21.06.2023 по справі 921/811/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

21 червня 2023 року Справа № 921/811/21Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

розглянув справу

за позовом: ОСОБА_1

до відповідачів: 1. ОСОБА_2

2. ОСОБА_3

3. ОСОБА_4

треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОДРУЖБА"

2. Приватний нотаріус Жовнір Іван Теодорович

про визнання недійсним договору дарування та акту приймання-передачі частки в статутному капіталі, визнання недійсним протоколу загальних зборів учасників та скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу.

за участі представника позивача: Тришак О.Г.- адвокат.

Суть справи:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідачів: 1. ОСОБА_2 ; 2. ОСОБА_3 3. ОСОБА_4 , треті особи , що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОДРУЖБА" 2. Приватний нотаріус Жовнір Іван Теодорович про визнання недійсним договору дарування та акту приймання-передачі частки в статутному капіталі, визнання недійсним протоколу загальних зборів учасників та скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу.

Ухвалою від 29.03.2022, на підставі заяви позивача, в порядку п.5 ч.1 ст.226 ГПК України суд, залишив зазначений вище позов без розгляду.

Відповідач 1 04.04.2022 звернувся до суду із заявою б/н (вх.№2052) від 01.04.2022 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу.

Господарський суд Тернопільської області додатковою ухвалою від 03.05.2022 у справі №921/811/21, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.11.2022, заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнив частково та стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 14 985 грн витрат на правничу допомогу. В решті заявлених витрат на правничу допомогу відмовив.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №921/811/21 від 11.05.2023 постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 03.05.2022 у справі №921/811/21 скасовано, справу в частині заяви про відшкодування витрат понесених на професійну правничу допомогу передано на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2023 для нового розгляду визначено суддю Руденка О.В.

Ухвалою суду від 02.06.2023 призначено судове засідання для розгляду заяви на 21.06.2023.

До матеріалів справи 21.06.2023 надійшли письмові заперечення на заяву про відшкодування судових витрат, у яких позивач зазначає, що після залишення позову без розгляду, позивачем 04.04.2022 подано новий позов до цих же сторін, з тим же обґрунтуванням, що й позов у справі №921/811/21. Судом відкрито провадження за новим позовом у справі №921/158/22 та, станом на час розгляду поданої відповідачем заяви, у вказаній справі вже прийнято рішення, яким позов задоволено частково. Дане рішення суду набрало законної сили та було виконано. Отже, на думку позивача, позов, який був залишений без розгляду не був безпідставний та необґрунтований, так само як і дії позивача. Звертаючись до суду із даним позовом, останній не діяв необґрунтовано чи недобросовісно та не мав на меті порушувати права третіх осіб.

В судовому засіданні викладені вище доводи підтримані повноважним представником позивача. Натомість, відповідачі у судове засідання не прибули , будь-яких заяв чи клопотань суду не подали.

Частиною 1 статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи наведене, за наявності у матеріалах справи належних доказів повідомлення ОСОБА_2 про дату, час та місце судового розгляду його заяви та зважаючи на не надходження від нього будь яких заяв процесуального характеру, суд визнав за можливе розглянути заяву відповідача 1 без його участі.

За наявними матеріалами справи господарським судом встановлено наступне.

28.12.2021 між Адвокатським об`єднанням "Юридична фірма "Марусяк і Партнери" та ОСОБА_2 був укладений договір про надання правничої допомоги №196/21, предметом якого є надання Клієнту передбачених цим договором комплексу юридичних послуг.

За наслідками виконання умов угоди її контрагентами складені та підписані Акти приймання - передачі послуг №4/22-4 від 04.02.2022 та №18/22-4 від 29.03.2022.

На підставі оформлених та долучених до матеріалів справи квитанцій, на протязі січня - березня 2022 року Пірог І.М. оплачено Адвокатському об`єднанню гонорар за отриману правничу допомогу на загальну суму 74 995,99 грн.

При цьому, пов`язані із розглядом справи №921/811/21 послуги, що були надані адвокатами клієнту зафіксовані у детальному описі робіт від 01.04.2022 року. Їхня вартість склала 29 625 грн. Вважаючи цю суму співмірною із складністю справи та наданими послугами адвоката, ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про компенсацію йому цих витрат позивачем.

Оцінивши правові норми, що регламентують спірні правовідносини, зібрані у справі письмові докази та усні пояснення представника позивача у судовому засіданні суд дійшов до наступних висновків.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

В силу положень частин першої, другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

У статті 130 Господарського процесуального кодексу України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема, залишення позову без розгляду.

Відповідно до частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Згідно з частиною шостою статті 130 Господарського процесуального кодексу України у випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Системний аналіз норм процесуального законодавства, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана норма є спеціальною.

Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача в контексті застосування частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, однак очевидно, що під такими діями не можна розуміти реалізацію позивачем своїх процесуальних прав. Близька за змістом послідовна та стала правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.07.2021 у справі № 910/13025/19, від 02.09.2021 у справі № 922/2568/20, від 23.12.2021 у справі № 910/16777/20 та від 26.05.2022 у справі № 905/460/21.

Водночас, суд також враховує й іншу сталу правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду (правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21 та від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17).

У постанові від 21.11.2018 у справі №820/4347/17, Верховний Суд вказав на те, що під такими діями слід розуміти завідомо безпідставне та/або штучне ініціювання судового провадження, тощо. При цьому відповідач у такому випадку повинен надати суду вмотивоване та підтверджене доказами клопотання про компенсацію відповідних витрат із зазначенням, у чому саме полягають відповідні необґрунтовані дії позивача.

Тобто, частина п`ята статті 130 Господарського процесуального кодексу України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості / необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 74 ГПК України). Отже, звертаючись з відповідною заявою чи клопотанням про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача, відповідачу необхідно зазначати у заяві та доводити відповідними доказами, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача тощо. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20.

Із установлених обставин цієї справи вбачається, що відповідачем 1 до суду було подано заяву про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 29 625,00 грн. Однак, обґрунтування вчинення позивачем необґрунтованих дій, які призвели до понесення ОСОБА_2 витрат, пов`язаних з розглядом справи, вказана заява взагалі не містить.

Натомість, відповідач 1 зазначає, що витрати на правничу допомогу є співмірними зі значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на її репутацію, публічним інтересом до справи, оскільки необґрунтовані вимоги позивача негативно впливають на репутацію відповідачів, що спричиняє погіршення ставлення до них від третіх осіб.

Однак, на переконання суду, саме лише подання позову у справі №921/811/21 не може свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред`явлення ним завідомо необґрунтованого позову. Адже судом під час прийняття позовної заяви до розгляду досліджувалося питання про дотримання позивачем вимог Господарського процесуального кодексу України в частині форми та змісту позовної заяви, а також підсудності такого позову.

Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що поняття "необґрунтована дія позивача" не тотожні поняттю "необґрунтований позов". Адже, законодавець свідомо визначив, як підставу для компенсації відповідних витрат саме дію позивача, яка є необґрунтованою, а не заяву по суті спору - позов.

Варто також зазначити, що звернення позивача до суду за захистом порушеного права не може свідчити і про зловживання процесуальними правами, оскільки доступ до суду є правом особи, гарантованим державою. Суд при відкритті провадження у справі №921/811/21 не вбачав ознак, визначених статтею 43 ГПК України у діях позивача.

В подальшому зазначений позов був залишений судом без розгляду до розгляду справи по суті на підставі заяви позивача. Його право на вчинення такої процесуальної дії прямо закріплено Господарським процесуальним кодексом України, а відтак реалізація цього права не може вважатися необґрунтованою дією позивача.

Верховний Суд у постанові від 04.05.2023 у справі № 910/5911/22, правова позиція якого враховується при розгляді цього спору, вказав на те, що залишення позову без розгляду за заявою позивача є практична реалізація принципу диспозитивності господарського судочинства, адже саме учаснику справи належить право розпоряджається своїми правами щодо предмета спорту на власний розсуд.

З наведеного в сукупності суд констатує, що заява ОСОБА_2 про відшкодування та розподіл судових витрат на правничу допомогу, не містить доводів і доказів необґрунтованості дій позивача в розумінні ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому суд погоджується із доводами відповідача 1 про те , що в ході судового розгляду ним понесені витрати на правову допомогу, однак критично оцінює його твердження про те, що останні були понесені внаслідок необґрунтованих дій ОСОБА_1 , а не через реалізацію ним власних процесуальних прав, зокрема права на подання відзиву, права на участь в судовому засіданні, тощо.

Відповідно до ч.1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що суд дійшов висновку про не доведення відповідачем 1 факту вчинення позивачем дій, які можна визнати необґрунтованими в розумінні ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, заява ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правничу допомогу є такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 123, 126, 130, 232, 234, 235, 244 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви б/н (вх. №2052) від 01.04.2022 відповідача 1 - ОСОБА_2 про прийняття додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу у справі №921/811/21 відмовити.

В силу п.5 статті 244 ГПК України ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 253- 259 ГПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею - 29.06.2022.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному б-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

СуддяО.В. Руденко