Ухвала

від 12.05.2023 по справі 120/6139/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

м. Вінниця

12 травня 2023 р.Справа № 120/6139/23

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Слободонюк Михайло Васильович, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Райгородської сільської ради до Вищого професійного училища № 41 м. Тульчина про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся Керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Райгородської сільської ради з позовом до Вищого професійного училища № 41 м. Тульчина, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Вищого професійного училища № 41 м. Тульчина щодо нарахування та виплати випускникові ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 8 Закону України від 13 січня 2005 року N 2342-IV "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" (далі - Закон N 2342-IV);

- зобов`язати Вище професійне училище № 41 м. Тульчина нарахувати одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 8 Закону N 2342-IV у розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку в розмірі, встановленого Законом України "Про Державний бюджет на 2021 рік" та виплатити її ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову прокурор вказав, що за інформацією отриманою в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено факт неналежного виконання Вищим професійним училищем № 41 м. Тульчина вимог статті 8 Закону N 2342-IV в частині нарахування та виплати у 2021 році одноразової грошової допомоги випускнику вказаного закладу ОСОБА_1 як особі, яка має статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Прокурор вважає, що така допомога має виплачуватися усім випускникам навчальних закладів (у тому числі не інтернатного типу) з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від подальшого працевлаштування або продовження навчання дитиною, а також незалежно від того, чи перебувала дитина на державному утриманні у навчальному закладі.

Обґрунтовуючи підстави представництва, прокурор зазначив, що відповідно до статті 52 Конституції України утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. В силу вимог статтей 7, 12 Закону N 2342-IV саме органи державної влади відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують вирішення питань щодо захисту особистих, житлових і майнових прав та інтересів дітей та осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей. Втім, з позиції прокурора, органом до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, а саме Службою у справах дітей Райгородської сільської ради відповідне питання щодо зобов`язання відповідача виплатити третій особі одноразову грошову допомогу по закінченню навчального закладу не ініціювалося, до адміністрації навчального закладу чи до суду служба не зверталася. Тому, як зазначає прокурор, подання цього позову має на меті захист інтересів держави, який полягає у забезпеченні охорони дитинства, прав і свобод людини, зокрема, прав дітей вказаної категорії, та який у даному випадку вимагає судового захисту.

Ознайомившись із позовною заявою та досліджуючи питання наявності визначених законом підстав для звернення прокурора в інтересах держави до адміністративного суду з вказаним позовом, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Статтею 5 КАС України передбачено право на звернення до адміністративного суду. Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб та повинна відповідати загальним вимогам, що встановлені статтями 160, 161 КАС України.

Норми статей 160, 161 КАС України не містять виключень і поширюються на всі випадки звернення до суду з позовною заявою, у зв`язку з чим недотримання положень даних норм свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам Закону.

Відповідно до ч. 7 ст. 160 КАС України, у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із частинами третьою, четвертою, п`ятою статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Разом з тим, варто зазначити, що перевірка права прокурора на звернення до адміністративного суду передує розгляду питання щодо правомірності дій (бездіяльності) відповідача, що оскаржуються (розгляду справи по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10. 2014 N 1697-VII (далі також - Закон від 14.10.2014 N 1697-VII) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналіз частин третьої, четвертої статті 53 КАС України у взаємозв`язку з частиною третьою статті 23 Закону від 14.10.2014 N 1697-VII дає підстави вважати, що участь прокурора в судовому процесі в адміністративних судах стає можливою за умови, крім іншого, обґрунтування у позовній заяві підстав для звернення до суду, а саме нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтвердження відсутності такого органу. При цьому, відсутність у позовній заяві належного обґрунтування прокурором підстав для звернення до суду вказує на її невідповідність вимогам ч. 7 ст. 160 КАС України.

Таким чином з огляду на наведені норми виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону N 1697-VII дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому, варто зауважити, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.02.2019 N 826/13768/16, від 26.05.2020 у справі N 912/2385/18.

Крім того суд враховує, що у постанові від 29 листопада 2022 року у справі N 240/401/19 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформулював висновки про те, що положення статті 53 КАС України у системному зв`язку з положеннями статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо права прокурора на звернення до адміністративного суду з метою захисту інтересів держави в особі територіальної громади необхідно розуміти так:

- прокурор, звертаючись до суду з метою захисту інтересів держави, що охоплюють собою й інтереси певної територіальної громади, фактично діє в інтересах держави; оскільки відсутні чіткі критерії визначення поняття інтереси держави, яке є оціночним, суди під час розгляду кожної конкретної справи повинні встановлювати наявність/відсутність інтересів держави та необхідність їх захисту у судовому порядку;

- прокурор має право самостійно звертатися до адміністративного суду із позовом у разі відсутності органу, який має повноваження на звернення до суду з таким самим позовом; передбачене законами загальне повноваження державного органу на звернення до суду або можливість бути позивачем чи відповідачем у справі, не свідчить про право такого органу на звернення з адміністративним позовом в конкретних правовідносинах, оскільки Законом має бути прямо визначено, у яких випадках та який орган може/повинен звернутися до суду;

- у разі, якщо адміністративні суди доходять висновку про відсутність у прокурора права на звернення з позовом до суду в інтересах держави з підстави наявності органу, що має повноваження на звернення з таким позовом до суду, суди повинні чітко вказати, до компетенції якого саме органу належить повноваження на звернення до суду та яким Законом це право передбачено.

Разом з тим, відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно частин першої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Із наведених нормативних положень убачається, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Аналогічні висновки викладено зокрема у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2021 року у справі N 260/1831/20.

Із викладених у позовній заяві мотивів судом встановлено, що в даному спорі прокурор зазначає, що діє в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Райгородської сільської ради посилаючись саме на те, що остання має представляти інтереси дітей, але здійснює свої повноваження неналежно, тобто не звертається за захистом прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування до суду.

Дійсно, згідно Положення про Службу у справах дітей Райгородської сільської ради, затвердженого рішенням Райгородської сільської ради № 1473 від 15.12.2021, до основних завдань та повноважень Служби віднесено, зокрема, реалізація на території територіальної громади державної політики з питань соціального захисту дітей, представництво в разі необхідності інтересів дітей у судах у їх взаємодії з підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, участь у розгляді справ щодо дітей і захисту їхніх прав та інтересів.

При цьому в розумінні положень п. 8 ч. 1 ст. 4, ст. 46 КАС України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Тобто, Служба у справах дітей Райгородської сільської ради є органом, який формально набуває статус позивача у даному спорі, а отже, заявлені у цій справі позовні вимоги першочергово мають бути спрямовані на захист прав та інтересів такого органу (який уособлює інтереси держави).

Дослідивши зміст заявлених позовних вимог суд встановив, що в позовній заяві фактично викладені факти порушення або загрозу порушення не інтересів держави, захист яких має здійснювати Служба у справах дітей, а порушення інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а конкретно - ОСОБА_1 як особи з числа таких дітей, якому при закінченні навчального закладу не було виплачено одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 8 Закону N 2342-IV.

Частиною 7 статті 8 вказаного Закону N 2342-IV передбачено, що випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.

Таким чином не виплата одноразової грошової допомоги у спірному випадку порушує інтереси саме такої особи - випускника навчального закладу із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а не відповідної Служби. В цьому разі інтереси дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування не збігаються з інтересами держави, оскільки саме держава не виплатила через свої уповноважені органи їм одноразову грошову допомогу після закінчення навчального закладу.

Отже суд доходить висновку, що у межах цієї справи прокурор фактично звернувся не в інтересах Служби у справах дітей Райгородської сільської ради, а в інтересах третьої особи ОСОБА_1 , що не можна вважати зверненням до суду з вимогами в інтересах держави.

Суд приймає до уваги, що прокурор має право звернутись до суду в інтересах дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які відносяться до соціально-незахищеної категорії населення, не можуть самостійно захистити свої порушені соціальні та майнові права у зв`язку з недосягненням повноліття, відсутністю спеціальної юридичної освіти, а Служба у справах дітей чи інші законні представники не здійснюють такий захист. Але в заявленому позові не зазначено дітей (дитини) в якості позивачів (позивача).

Крім цього, як вбачається з матеріалів позовної заяви, прокурор до звернення до суду взагалі не звертався до третьої особи, не встановлював її неспроможність захистити свої права самостійно, зокрема з урахуванням того, що третя особа ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент звернення з адміністративним позовом до суду досягнув повноліття (наразі має вік 20 повних років) та мав відповідну адміністративну правосуб`єктність.

За визначенням що міститься в статті 1 Закону N 2342-IV особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування, відносяться до категорії осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Тобто наразі ОСОБА_1 у зв`язку з досягненням повноліття втратив статус дитини-сироти чи дитини позбавленої батьківського піклування, на що помилкового акцентує увагу прокурор у своєму позові, та набув інший статус - особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Ба більше, згідно з відповіді Служби у справах дітей Райгородської сільської ради від 13.04.2023 № 01-12/63 ОСОБА_1 знятий з обліку Службою у справах дітей. Наведене лише додатково підтверджує ту обставину, що заявлені у цій справі позовні вимоги прокурора звернуті виключно на захист інтересів повнолітньої особи - ОСОБА_1 , а не інтересів держави в особі Служби у справах дітей Райгородської сільської ради.

В матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що третя особа ОСОБА_1 , маючи повну адміністративну процесуальну дієздатність, має бажання ініціювати такий спір на захист власних прав чи інтересів чи висловлював свою неспроможність захистити свої права самостійно, у зв`язку з чим є потреба захисту його інтересів органами прокуратури.

Тому вирішення спору у той спосіб, про який просить прокурор, спрямований на захист оспорюваного чи порушеного права безпосередньо ОСОБА_1 , представництво інтересів якого прокурором не доведено.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звертаючись з даним адміністративним позовом до суду прокурор не навів переконливих аргументів та не надав доказів порушення інтересів держави або загрози їх порушення у спірних взаємовідносинах. Натомість, у розглядуваному випадку прокурор звернувся із позовом в інтересах конкретної фізичної особи, а не в інтересах держави.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18.11.2021 у справі N 140/4953/20, у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 у справі № 560/8972/21.

Відповідно до пункту 7 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Оскільки прокурором не доведено наявність підстав для звернення до суду в інтересах держави з цим адміністративним позовом, а з матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся в інтересах конкретної фізичної особи, що досягла повноліття і прокурором не встановлено неспроможність захистити свої права цією особою самостійно, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення адміністративного позову прокурору.

Керуючись ст. ст. 169, 248, 256, 295 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Райгородської сільської ради до Вищого професійного училища № 41 м. Тульчина про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - повернути прокурору.

Роз`яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання суддею. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СуддяСлободонюк Михайло Васильович