Постанова

від 11.05.2023 по справі 461/91/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2023 р. Справа №461/91/19

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.

суддів: ОРИЩИН Г.В.

СКРИПЧУК О.С.

за участю секретаря судового засідання Гулик Н.Г.

за участю представників сторін від:

позивача: ОСОБА_1 (особисто);

третьої особи: ОСОБА_1 (директор ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство «Піцца -Пронто»).

розглянувши апеляційні скарги 1) Управління комунальної власності

департаменту економічного розвитку Львівської

міської ради, м.Львів б/н і дати (вх.ЗАГС №01-

05/2043/22 від 18.08.2022)

2) Львівської міської ради, м.Львів б/н і дати (вх.ЗАГС №01-05/2118/22 від 26.08.2022)

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.07.2022 (повний текст - 27.07.2022, суддя Долінська О.З.)

у справі №461/91/19

за позовом Співзасновника і бенефіціара Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське підприємство «Піцца -Пронто» ОСОБА_1, м. Львів

до відповідача: Управління комунальної власності

департаменту економічного розвитку Львівської

міської ради, м.Львів

за участю третьої особи, яка

не заявляє самостійних вимог

на предмет спору на стороні

відповідача: Львівської міської ради, м.Львів

за участю третьої особи, яка

не заявляє самостійних вимог

на предмет спору на стороні

позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське підприємство «Піцца-Пронто», м. Львів

про визнання недійсним договору оренди № 456 від

25.05.1993

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

У січні 2019 року ОСОБА_1 - співзасновник і бенефіціар ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто" звернулася в Галицький районний суд м. Львова з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання недійсним договору оренди №456 від 25.05.1993, укладеного між Фондом комунального майна м. Львова та ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто".

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26.07.2019 у справі №461/91/19 позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 02.09.2020 рішення Галицького районного суду м. Львова від 26.07.2019 у справі №461/91/19 скасовано.

Провадження у справі закрито.

Роз`яснено співзасновнику і бенефіціару ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 право на звернення до суду з цією вимогою в порядку господарського судочинства до Господарського суду Львівської області.

Постановою Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №461/91/19 постанову Львівського апеляційного суду від 02.09.2020 залишено без змін.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 09.07.2021 заяву ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено та передано справу до Господарського суду Львівської області.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.07.2022 у цій справі позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди № 456 від 25.05.1993, укладений між Фондом комунального майна м.Львова та ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство «Піцца-Пронто».

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (відповідач) та Львівська міська рада (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача) не погодились із прийняти рішенням та подали близькі за змістом апеляційні скарги, в яких просили оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обгрунтовуючи вимоги апеляційних скарг апелянти зазначили наступні обставини:

- позов заявлено фізичною особою ОСОБА_1 , яка є неналежним позивачем у даній справі, оскільки вона не була стороною спірного договору, а відтак не доведено порушення її прав при укладенні цього договору;

- позивачем невірно визначено суб`єктний склад відповідачів, оскільки належними відповідачами повинні бути сторони спірного договору. Натомість, суд першої інстанції порушив норми процесуального права та залучив ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто" до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки позов заявлено до неналежного відповідача;

- підстави для визнання недійсним спірного договору в частині поширення його на відносини, які тривали після 25.12.1992 відсутні, оскільки на момент його укладення - 25.05.1993 обидві сторони існували. При цьому, визначення терміну дії договору до моменту коли сторони спірного договору не існували, очевидно відбулося внаслідок помилки, а не обману, оскільки позивач будучи директором орендаря при підписанні спірного договору не могла цього не знати;

- судом безпідставно відхилено клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки спірний договір був підписаний директором ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 у 1993 році, а тому повинні враховуватись не лише момент, з якого позивач начебто дізналась про обставини, якими вона обґрунтовує позовні вимоги, а також момент з якого вона могла дізнатись про відповідні обставини, а саме з 1993 року після підписання спірного договору.

Позивач заперечила доводи та вимоги апеляційних скарг та подала близькі за змістом відзиви на апеляційні скарги, в яких просила залишити оскаржуване рішення без змін.

Обгрунтовуючи заперечення по суті вимог апеляційних скарг позивач зазначила наступні обставини:

- позивач звернулась із позовом у даній справі з метою захисту своїх прав як співзасновника і бенефіціара ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто", оскільки Фонд комунального майна м.Львова при укладенні спірного договору перевищив свої повноваження на укладення цього договору та не мав правових підстав отримувати кошти за оренду нежитлових приміщень, а відтак незаконно отримував кошти позивача, як співзасновника і бенефіціара ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто";

- доводи апеляційних скарг стосовно пред`явлення позову до неналежного відповідача є необґрунтованими, оскільки саме Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради є відповідачем у даній справі, а скаржниками не надано докази чому ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто" повинне бути відповідачем у цій справі, натомість такі вимоги у позовній заяві відсутні;

- відповідно до умов спірного договору термін оренди обчислюється з 01.10.1992 та підписаний 25.05.1993, а тому враховуючи норми Цивільного кодексу Української РСР, які не передбачали можливості обчислювати перебіг строку оренди раніше ніж укладався договір, помилковими є доводи апелянта про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору в частині поширення його на відносини, які тривали після 25.12.1992;

- ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто" до 2016 року орендувало спірні приміщення, здійснюючи свою господарську діяльність. Проте, в квітні 2016 року Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулось до Господарського суду з позовом про розірвання договору оренди та виселення ТОВ СУАП «Піцца-Пронто» із приміщень по вул. Городоцькій,61 у м.Львові. Під час розгляду цього спору виникло питання права комунальної власності Львівської міської ради на спірні приміщення та право Фонду комунального майна м.Львова на укладення спірного договору оренди. ТОВ СУАП «Піцца-Пронто» в квітні 2017 року звернулось до Львівської міської ради з інформаційними запитами щодо створення Фонду комунального майна, як юридичної особи та його правового статусу. З отриманих відповідей ОСОБА_1, як співзасновник і бенефіціар ТОВ СУАП «Піцца-Пронто» дійшла висновку, що її право на користування спірними приміщеннями є порушеним з моменту отримання інформації про відсутність, на її думку, права комунальної власності у Фонду комунального майна м.Львова на нежитлові приміщення по вул.Городоцькій, 61, оренда яких є предметом спірного договору;

- норми законодавства Української РСР не передбачали такого виду власності як комунальна, і використання спірного приміщення Фондом комунального майна м.Львова на час укладення спірного договору оренди було незаконним і не породжувало в нього прав на це майно. Тому, правопорушення в зазначених правовідносинах є триваючим і строк позовної давності до них не застосовується.

29.03.2023 позивачем подано до суду письмові пояснення та письмові додаткові пояснення, в яких позивач повторно обґрунтовує заперечення доводів апеляційних скарг щодо застосування строків позовної давності, неналежності позивача та суб`єктного складу відповідачів у даній справі, а також щодо відсутності підстав для визнання спірного договору недійсним.

30.03.2023 позивачем подано до суду заключне слово (промова), в яких повторно наведено заперечення доводів апеляційних скарг щодо застосування строків позовної давності, неналежності позивача та суб`єктного складу відповідачів у даній справі, а також доводів апелянтів щодо відсутності підстав для визнання спірного договору недійсним.

Правова позиція позивача у поданих поясненнях, додаткових поясненнях та заключному слові відповідає правовій позиції, викладеній у раніше поданих та вищеописаних відзивах на апеляційні скарги.

Представники апелянтів в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись ухвалою суду від 30.03.2023, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи зазначене, а також те, що явка учасників справи в судове засідання не визнавалася обов`язковою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників апелянтів, оскільки наявних матеріалів справи достатньо для прийняття законного і обґрунтованого рішення суду.

В судовому засіданні позивач надала пояснення по суті заперечень доводів апеляційних скарг, зачитавши раніше подані до суду письмові пояснення та заключне слово з метою спростування доводів апелянтів щодо застосування строків позовної давності, неналежності позивача та суб`єктного складу відповідачів у даній справі, а також доводів апелянтів щодо відсутності підстав для визнання спірного договору недійсним та просила залишити оскаржуване рішення суду без змін.

Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечення, викладені у відзивах на апеляційні скарги, письмових поясненнях та заключному слові, заслухавши пояснення позивача, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права місцевим господарським судом, дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення, враховуючи наступне.

Фактичні обставини справи та оцінка суду.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що предметом позову у даній справі є визнання недійсним господарського договору оренди нежитлових приміщень № 456 від 25.05.1993, укладеного між двома юридичними особами - Фондом комунального майна м.Львова та ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство «Піца-Понто».

ОСОБА_1 , обґрунтовуючи підстави звернення до суду із даним позовом зазначала, що порушене її право, як співзасновника і бенефіціара ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство «Піцца-Пронто», оскільки Фонд комунального майна м.Львова при укладенні спірного договору перевищив свої повноваження на укладення цього договору та не мав правових підстав отримувати кошти за оренду нежитлових приміщень, а відтак незаконно отримував кошти позивача, як співзасновника і бенефіціара ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто".

Місцевий господарський суд під час розгляду даної справи погодився з доводами позивача про порушення її прав внаслідок укладення спірного договору та про наявність підстав для визнання цього договору недійсним, а тому дійшов висновку про задоволення позовних вимог та визнав недійсним договір оренди № 456 від 25.05.1993, укладений між Фондом комунального майна м.Львова та ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство «Піцца-Пронто».

Проте, судова колегія Західного апеляційного господарського суду вважає помилковим зазначений висновок Господарського суду Львівської області, враховуючи наступне.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23.05.2016, копія якого додана позивачем до позовної заяви, засновниками (учасниками) ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство «Піцца-Пронто» є наступні фізичні особи: ОСОБА_2 (розмір внеску до статутного фонду - 1365,00 грн), ОСОБА_1 (розмір внеску до статутного фонду - 565,50 грн), ОСОБА_3 (розмір внеску до статутного фонду - 19,50 грн). Керівником товариства є ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно зі ст. ст. 92, 97 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За положеннями ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Відповідно до ст. 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Частиною другою статті 207 цього ж Кодексу визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст.239 Цивільного кодексу України повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи.

Таким чином, повноваження органу управління товариства, який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права.

За договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників товариства жодним чином не змінюється.

Враховуючи відсутність порушення спірним договором корпоративних прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, надання оцінки законності спірного договору не є необхідним.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №910/10647/18.

Відповідно до ч. 4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім цього, відповідно до ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ, зокрема практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (рішення від 20.05.1998 у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95, пункти 46-52; рішення від 18.05.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30; рішення від 21.12.2017 у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участі у справі в особі своїх органів (рішення від 21.12.2017 у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05).

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 року у справі № 904/10956/16, від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, від 07.07.2020 у справі №910/10647/18.

Отже, належним позивачем може бути особа, яка звертається за захистом свого права.

За таких обставин, доводи позивача про порушення її прав як засновника та учасника товариства - сторони договору є необґрунтованими та не можуть бути підставою для визнання недійсним спірного договору, оскільки укладення спірного договору не є порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а є наслідком господарської діяльності товариства.

Окрім цього, матеріалами справи підтверджується та позивачем не заперечується, що спірний договір від імені ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство «Піцца-Пронто» підписала саме ОСОБА_1, виконуючи повноваження директора зазначеного товариства на підставі установчих документів.

Враховуючи відсутність порушення спірним договором прав позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові, колегія суддів не надає оцінки законності спірного договору, оскільки вона може надаватися в іншій справі за позовом належного позивача при обранні належного способу захисту.

Також, відповідно до ч.2 ст.4 та ч.1 ст.14 ГПК України враховуючи принцип диспозитивності, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство «Піцца-Пронто» є стороною спірного договору, то очевидно, що така особа повинна була б бути відповідачем у справі. Проте, оскільки в силу зазначеної вище ч.2 ст.4 ГПК України позивачем не зазначено у позовній заяві товариство відповідачем, а в силу ч.1 ст.14 ГПК України суд не має процесуальних прав залучати відповідача чи відповідачів без заяви (клопотання) позивача в силу вимог ч.1 ст. 48 ГПК України, вказана обставина такоє є окремою самостійною підставою для відмови у позові без дослідження обставин правомірності чи неправомірності з точки зору чинного законодавства умов спірного договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 76, ч. 1, 2 ст. 77, ч. 1-3 ст. 86 ГПК України, дотримуючись принципу змагальності, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційні скарги належить задоволити, а рішення Господарського суду Львівської області від 20.07.2022 у справі №461/91/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Судовий збір.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до ч.3 ст. 129 ГПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи те, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.09.2021 позивач звільнена від сплати судового збору у справі №461/91/19, сплачений апелянтами судовий збір за подання апеляційних скарг належить компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281- 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Львівської міської ради задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 20.07.2022 у справі №461/91/19 скасувати. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (код ЄДРПОУ:25558625, адреса: 79008, м.Львів, пл.Галицька, 15) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2643,00 грн.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Львівської міської ради (код ЄДРПОУ:04055896, адреса: 79008, м.Львів, пл.Ринок, 1) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2643,00 грн.

5. Доручити Господарському суду Львівської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови складено 15.05.2023.

Головуючий (суддя-доповідач) О.І. МАТУЩАК

Судді Г.В. ОРИЩИН

О.С. СКРИПЧУК