Постанова

від 29.11.2023 по справі 461/91/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 461/91/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кондратова І.Д.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши касаційну скаргу Співзасновника і бенефіціара Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто" ОСОБА_1

на постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Матущак О.І., судді: Орищин Г.В., Скрипчук О.С.)

від 11.05.2023

у справі № 461/91/19

за позовом Співзасновника і бенефіціара Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто" ОСОБА_1

до Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Львівська міська рада

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто"

про визнання недійсним договору оренди №456 від 25.05.1993,

за участю представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1.

відповідача - не з`явилися

третьої особи Львівська міська рада - не з`явилися

третьої особи ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" - ОСОБА_1.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Співзасновник і бенефіціар Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 (далі - співзасновник і бенефіціар ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" ОСОБА_1.) звернулася до Галицького районного суду м. Львова з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання недійсним договору оренди №456 від 25.05.1993, укладеного між Фондом комунального майна м. Львова та ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто".

1.2. ОСОБА_1 , обґрунтовуючи підстави звернення до суду із даним позовом зазначала, що порушене її право, як співзасновника і бенефіціара ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто", оскільки Фонд комунального майна м. Львова при укладенні спірного договору перевищив свої повноваження на укладення цього договору та не мав правових підстав отримувати кошти за оренду нежитлових приміщень, а відтак незаконно отримував кошти позивача, як співзасновника і бенефіціара ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто".

1.3. Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 26.07.2019 у справі №461/91/19 позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 02.09.2020 рішення Галицького районного суду м. Львова від 26.07.2019 у справі №461/91/19 скасовано. Провадження у справі закрито. Роз`яснено співзасновнику і бенефіціару ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто" ОСОБА_1. право на звернення до суду з цією вимогою в порядку господарського судочинства до Господарського суду Львівської області.

Постановою Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №461/91/19 постанову Львівського апеляційного суду від 02.09.2020 залишено без змін.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 09.07.2021 заяву ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено та передано справу до Господарського суду Львівської області.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.07.2022 у справі №461/91/19 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди № 456 від 25.05.1993, укладений між Фондом комунального майна міста Львова та Товариством з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто".

2.2. Місцевий господарський суд погодився з доводами позивача про порушення її прав внаслідок укладення спірного договору та про наявність підстав для визнання цього договору недійсним, а тому дійшов висновку про задоволення позовних вимог та визнав недійсним договір оренди № 456 від 25.05.1993, укладений між Фондом комунального майна м. Львова та ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто".

При цьому, місцевий господарський суд визнав поважними причини пропуску строку позовної давності.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 рішення Господарського суду Львівської області від 20.07.2022 у справі №461/91/19 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

2.4. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що оскільки за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору, доводи позивача про порушення її прав як засновника та учасника товариства - сторони договору є необґрунтованими та не можуть бути підставою для визнання недійсним спірного договору, оскільки укладення спірного договору не є порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а є наслідком господарської діяльності товариства. При цьому, суд апеляційної інстанції застосував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у справі №461/91/19, співзасновник і бенефіціар Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, якою просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

3.2. Підставами касаційного оскарження співзасновник і бенефіціар ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 визначила пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Співзасновник і бенефіціар ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначила пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №904/8902/17, у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №3-327гс15 (щодо застосування статей 116, 207, 239 Цивільного кодексу України).

3.5. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 4, частини першої статті 14, частини першої статті 48 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах.

3.7. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

3.8. Крім того, підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 2 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

3.9. Також ОСОБА_1 подано додаткові пояснення до касаційної скарги, відповідно до яких остання підтримала доводи та вимоги, викладені у касаційній скарзі.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Акціонерне товариство громадського харчування Залізничного району м. Львова підпорядковувалось Управлінню громадського харчування Львівського облвиконкому, про що свідчить рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №192 від 26.05.1988 "Про зміну в місті Львові організаційної структури підприємств громадського харчування, підпорядкованих управлінню громадського харчування Львівського облвиконкому", яким було реорганізовано діючі спеціальні трести їдалень промислових підприємств і установ №1, №2, учбових закладів, загальнодоступних їдалень, ресторанів і кафе, об`єднань громадського харчування школярів м. Львова в комбінати громадського харчування в адміністративних районах.

Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №546 від 29.12.1990 "Про часткову зміну рішення облвиконкому від 26.05.1988 №192" (архівна копія рішення №546 від 29.12.1990), у зв`язку з утворенням на базі комбінату громадського харчування акціонерного товариства громадського харчування Залізничного району м. Львова та прийняття ним всіх прав і зобов`язань комбінату, виконком Львівської обласної ради народних депутатів вирішив: виключити з пункту 1 положення про утворення комбінату громадського харчування Залізничного району м. Львова.

Згідно Указу Президента України №70 від 31.01.1992 про комерціалізацію державної торгівлі і громадського харчування було створено Підприємство громадського харчування "Гарячі бутерброди" (копія свідоцтва про державну реєстрацію господарського формування №02687 від 10.07.1992).

Відповідно до акта прийому-передачі від 01.10.1992 Акціонерне товариство громадського харчування Залізничного району м. Львова передало від їдальні № 26 Підприємству громадського харчування "Гарячі бутерброди" нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 61 з індексами 19-1, 19-2, 19-3, 19- 4, 19-5, 19-6.

Підприємство "Гарячі бутерброди" шляхом комерціалізації було реорганізоване в окрему юридичну структуру і згідно акта приймання-передачі від 01.10.1992 прийняло від Акціонерного товариства підприємств громадського харчування Залізничного району м. Львова у користування спірні приміщення на 36 посадочних місць з устаткуванням і майном по вул. Городоцька, 61, м. Львів.

В подальшому ПГХ "Гарячі бутерброди" було перереєстровано у ТОВ СУАП "Піцца-Пронто", як правонаступник ПГХ "Гарячі бутерброди".

Між Фондом комунального майна м. Львова (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-американське підприємство "Піцца-Пронто" (орендар) 25.05.1993 укладено договір на оренду нежитлових приміщень за №456, за умовами якого орендодавець на підставі договору №2 від 01.10.1992 із ЖЕК-302 здав, а орендар прийняв в оренду з 01.10.1992 в користування нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 61, площею 57,1 кв.м. (19-1, 19-2, 19-3, 19-4) під торгові зали (зали харчування) і побутових приміщень.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23.05.2016, копія якого додана позивачем до позовної заяви, засновниками (учасниками) ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто" є наступні фізичні особи: ОСОБА_2 (розмір внеску до статутного фонду - 1 365,00 грн), ОСОБА_1 (розмір внеску до статутного фонду - 565,50 грн), ОСОБА_3 (розмір внеску до статутного фонду - 19,50 грн). Керівником товариства є ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 , обґрунтовуючи підстави звернення до суду із даним позовом зазначала, що порушене її право, як співзасновника і бенефіціара ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто", оскільки Фонд комунального майна м. Львова при укладенні спірного договору перевищив свої повноваження на укладення цього договору та не мав правових підстав отримувати кошти за оренду нежитлових приміщень, а відтак незаконно отримував кошти позивача, як співзасновника і бенефіціара ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто".

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Співзасновник і бенефіціар ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначила пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано статті 116, 207, 239 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №904/8902/17, у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №3-327гс15.

5.4. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, укладеного між ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" та Фондом комунального майна м. Львова, виходив з наступного.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно зі статтями 92, 97 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 98 Цивільного кодексу України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Відповідно до статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Частиною другою статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною другою статті 44 Цивільного кодексу УРСР (чинний на момент укладення оспорюваного договору) письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Відповідно до статті 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Частиною першою статті 62 Цивільного кодексу УРСР (чинний на момент укладення оспорюваного договору) угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки особи, яку представляють.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірний договір від імені ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" підписано ОСОБА_1., виконуючи повноваження директора зазначеного товариства на підставі установчих документів.

Разом з тим, звертаючись із позовом про визнання недійсним договору оренди, позивач як співзасновник та бенефіціар товариства мотивувала свої позовні вимоги порушенням корпоративних та майнових прав. Позивач вказував про порушення його права, як співзасновника і бенефіціара ТОВ СУАП "Піцца-Пронто", мотивуючи зазначене тим, що Фонд комунального майна м. Львова, як орган місцевого самоврядування, не будучи власником нежитлового приміщення, що є предметом спірного договору, незаконно отримував кошти позивача як співзасновника і бенефіціара ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" за оренду.

Відповідно до частини першої статті 167 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент подання позову) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Таким чином, повноваження органу управління товариства, який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права.

За договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників товариства жодним чином не змінюється.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення спірним договором корпоративних прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 зазначила, що судом застосовано положення статей 116, 207, 239 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №904/8902/17, у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №3-327гс15 стосовно права учасника (акціонера), який не є стороною укладеного договору, на оскарження договорів, укладених товариством.

Так у справі №904/8902/17 за позовом ТОВ "Галтера" до ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" про визнання недійсним кредитного договору, розглянутого в межах справи про банкрутство, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ТОВ "Галтера" має право на звернення до суду із відповідною заявою саме у межах даної справи про банкрутство, а обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не суперечить вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/12787/17 відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №904/8902/17, на яку посилається скаржник, зокрема в частині наявності підстав та правомірності задоволення позову про визнання недійсними умов договору, стороною якого позивач не є, без дослідження і встановлення обставин порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладання оспорюваного договору.

Велика Палата Верховного Суду, висновки якої є обов`язковими при застосуванні норм права відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, в постановах від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 03.12.2019 у справі 904/10956/16, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц зазначала, що за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється. Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 Цивільного кодексу України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Таким чином, належним заявником є той, хто звертається за захистом саме свого права. Отже, належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник.

В силу правової позиції, яка викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції.

Не спростовує принципу неможливості ототожнення юридичної особи та її членів і посилання скаржника на те, що Європейський Суд поняття "бенефіціарний власник" трактує як юридична особа, яка фактично отримує вигоду від виплаченого йому відсотка з посиланням на Директиви ЄС про материнські й дочірні компанії (Директива 90/435/ЄС від 23.07.1990 "Щодо загальної системи оподаткування, яка застосовується до материнських та дочірніх компаній різних країн-членів, з поправками, внесеними Директивою 2003/123/ЄС від 22.12.2003), а також Директиви 003/49/ЄС від 03.06.2003 "Про спільну систему оподаткування відсотків і роялті між асоційованими компаніями різних країн-членів". Твердження скаржника, що бенефіціарний власник трактується як юридична особа чиє право порушене, зводиться до власного тлумачення скаржником зазначених понять.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.02.2021 у справі № 910/13643/19 з посилання на рішення ЄСПЛ від 21.12.2017 у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України" зазначила, що за загальним правилом акціонер компанії не може стверджувати, що він є жертвою стверджуваного порушення прав компанії за Конвенцією (рішення у справі "Агротексім та інші проти Греції" від 24.10.1995, п.п. 59-72). Проникнення за "корпоративну завісу" або нехтування правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема, якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації, через її ліквідаторів (пункт 66).

Проте, у справі, що переглядається, товариство не ліквідовано, його органи управління здійснюють свої повноваження у порядку, передбаченому законодавством України та статутом товариства, а тому у випадку порушення прав, товариство може звернутись за їх захистом через свої уповноважені органи.

З цих же підстав, колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про незастосування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №3-327гс15.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність порушення спірним договором корпоративних прав та інтересів позивача.

5.6. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 4, частини першої статті 14, частини першої статті 48 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із частиною першою статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 48 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.

За переконанням скаржника, відсутня правова позиція стосовно необхідності залучення сторони спірного договору, права якої порушено (ТОВ Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто") відповідачем у справі.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається зі змісту позовної заяви, що з позовом до суду про визнання недійсним договору оренди звернулася саме співзасновник і бенефіціар Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто" ОСОБА_1, тобто особа, яка не є стороною договору, укладеного між товариством та Фондом комунального майна.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, пункт 41).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.03.2021 у справі № 125/2157/19 зазначила, що, вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.

Верховний Суд у постановах від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 10.09.2021 у справі № 909/207/20 заначив, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Зокрема, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з позовом до суду про визнання недійсним договору звернулася заінтересована особа, а саме співзасновник і бенефіціар ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 , а сторону оспорюваного правочину ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача. Висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не зазначено у позовній заяві товариство відповідачем, що є самостійною підставою для відмови в позові, не суперечить зазначеній вище правовій позиції Верховного Суду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у справі, яка розглядається, відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду із зазначеного скаржником питання, оскільки він не довів необхідності його формування.

Право особи, яка вважає свої права порушеними, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, встановлено чинним законодавством.

5.7. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 також зазначила пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 2 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Так скаржник вказує, що в порушення пункту 5 частини першої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, частини першої статті 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини Західний апеляційних господарський суд ухвалою від 08.03.2023 безпідставно відмовив у відводі судді Матущак О.І. за обґрунтованою заявою про відвід.

Звертаючись із заявою, зокрема, про відвід головуючого судді Матущак О.І., позивач обґрунтовувала її тим, що суддя Матущак О.І., задовольняючи клопотання Львівської міської ради про поновлення строку на подання апеляційної скарги надали перевагу стороні спору - Львівській міській раді. Крім цього, допущено до участі у справі особу статус якої не встановлено, а саме - помічника судді, назвавши його кур`єром. Зазначила, що головуючий суддя Матущак О.І. висловлював свою нетерпимість, упередженість та неповагу до позивача як сторони судового процесу. З огляду на відкриття дисциплінарних проваджень Вищою радою правосуддя, у позивача виникла недовіра та сумнів щодо об`єктивності та неупередженості головуючого судді Матущака О.І. при прийнятті рішення у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 35 Господарського процесуального кодексу України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:

1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;

3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;

5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження в справі. Суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді, не може брати участі в розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанцій, а також у новому розгляді справи після скасування постанови суду апеляційної інстанції. Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанцій, а також у новому її розгляді після скасування постанови суду касаційної інстанції. Суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасоване судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у цій справі.

Питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо дійде висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження. Суд вирішує питання про відвід без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід. За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу (частини перша - третя, сьома, восьма, одинадцята статті 39 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із частиною третьою статті 38 Господарського процесуального кодексу України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб суд у межах своїх повноважень був неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб`єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення ЄСПЛ у справі "Ветштайн проти Швейцарії").

Практика ЄСПЛ свідчить про те, що при об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається, окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді (рішення ЄСПЛ у справах "Морель проти Франції", пункти 45- 50; "Пескадор Валеро проти Іспанії", пункт 23) або органу, що засідає у вигляді суду присяжних (рішення ЄСПЛ у справі "Лука проти Румунії", пункт 40), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду (рішення ЄСПЛ у справах "Ветштайн проти Швейцарії", пункт 44; "Пабла Кю проти Фінляндії", пункт 30; "Мікалефф проти Мальти", пункт 96).

У рішенні в справі "Білуха проти України" ЄСПЛ з посиланням на його усталену практику вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 зазначеної Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пункт 49).Стосовно об`єктивного критерію Суд вказує на те, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення ЄСПЛ у справі "Білуха проти України", пункт 52).

Перевіряючи доводи заявника та відхиляючи їх, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявник не погоджується із процесуальними діями та рішеннями суддів в цій та інших справах, а ухвала Вищої ради правосуддя та рішення Національного агентства з питань запобігання корупції є результатом здійснення вказаними органами державної влади повноважень передбачених чинним законодавством та не підтверджують доводи, наведені заявником у поданій заяві. З огляду на що вказав, що доводи, викладені заявником у заяві про відвід, не можна вважати об`єктивно обґрунтованими, оскільки вони не свідчать про упередженість і необ`єктивність головуючого судді суду апеляційної інстанції Матущак О.І., безпосередньо та однозначно не вказують на особисту небезсторонність чи упереджене ставлення до заявника або особисту прихильність до інших учасників справи.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судом апеляційної інстанції було обґрунтовано відмовлено у відводі головуючого судді Матущак О.І., з огляду на те, що наведені доводи не є підставою для відводу відповідно до статей 35, 36 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно наведені скаржником підстави для касаційного оскарження свого підтвердження не знайшли.

До того ж, колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі №462/3689/16-ц, оскільки суд касаційної інстанції задовольняючи касаційну скаргу визнав обґрунтованими доводи заяви про відвід судді, оскільки позивачем у справі є Львівська міська рада, а дружина судді апеляційного суду працює на посаді адміністратора управління адміністрування послуг департаменту адміністративних послуг Львівської міської ради та є підлеглою міської ради. Проте зазначених обставин у цій справі не встановлено.

Крім того, за доводами касаційної скарги, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, порушивши пункт 1 частини другої статті 129 Конституції України та пункт 2 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, при прийнятті апеляційної скарги третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Львівської міської ради до розгляду, надав перевагу стороні спору Львівській міській раді, задовольняючи клопотання про поновлення строку без поважних причин.

У постанові Верховного Суду від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16 звернуто увагу на необхідність врахування практики ЄСПЛ щодо поновлення строку на апеляційне оскарження. Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Як вбачається із ухвали Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2022, суд апеляційної інстанції поновив строк на апеляційне оскарження Львівській міській раді та призначив справу до розгляду. При цьому, колегія суддів враховує, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

До того ж, колегія суддів враховує, що на момент звернення Львівської міської ради з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 20.07.2022 у цій справі, справа вже була призначена до розгляду судом апеляційної інстанції на підставі апеляційної скарги, поданої відповідачем у справі Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи, виходячи із доводів та вимог касаційної скарги та враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

7. Судові витрати

7.1. Враховуючи те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Співзасновника і бенефіціара Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у справі №461/91/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

І. Кондратова