Рішення

від 15.05.2023 по справі 139/217/23

МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 139/217/23

Провадження № 2/139/53/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

15 травня 2023 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі: головуючого - судді Тучинської Н.В.

з участю секретаря судових засідань Хонькович Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Муровані Курилівці справу за позовом ОСОБА_1 до 1. ОСОБА_2 , 2. ОСОБА_3 , 3. ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідача 2 ОСОБА_3 ОСОБА_5 , про стягнення боргу за договором позики,

у с т а н о в и в:

Позивач та ОСОБА_2 перебувають у договірних правовідносинах на підставі боргової розпискивід 02 червня 2022 року. Відповідно до умов договору, позивач надав відповідачеві ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 20 тисяч доларів США під 18 процентів річних (1,5 процента на місяць) на строк до 01 вересня 2022 року. Також 02 червня 2022 року ОСОБА_1 уклала договори поруки з ОСОБА_3 та з ОСОБА_4 , якими забезпечено солідарну відповідальність поручителів за виконання ОСОБА_2 в повному обсязі зобов`язань за договором позики.

Порушуючи умови договору про повернення боргу з процентами, відповідачі не виконали належним чином взяті на себе зобов`язання, письмові вимоги позивача до відповідачів про повернення позики в добровільному порядку залишені адресатами без належного реагування.

За захистом своїх прав та інтересів ОСОБА_1 16 березня 2023 року звернулася до суду з відповідним позовом і просить стягнути з відповідачів суму боргу за договором позики від 02 червня 2022 року в розмірі 22801 долар США, з яких 20000 доларів США сума основного боргу і 2801долар 10 центів США проценти за період з 03.06.2022 до 13.03.2023. Також позивач ставить вимогу про стягнення судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору та витрат на правничу допомогу.

28 березня 2023 року судом на виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України отримано інформацію про зареєстроване місце проживання кожного з відповідачів в смт Муровані Курилівці.

Ухвалою від 29 березня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду Мурованокуриловецьким районним судом та відкрито провадження у справі (а.с. 54-55). Копію ухвали з копією позовної заяви з додатками відповідачі та залучений до участі у справі як третя особи ОСОБА_5 отримали 30 березня 2023 року (а.с. 57-60). Відзив на позов відповідачі не подали.

Ухвалою суду від 18 квітня 2023 року (а.с. 81) було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи на 03 травня 2023 року (а.с. 96, 97-98, 99-100, 101-102), а також на 15 травня 2023 року (а.с. 111, 117, 118, 119, 120), відповідачі та третя особа до суду не з`явилися вдруге, про причини неявки суд не повідомили.

Представник позивача адвокат Борусевич Сергій Йосипович (а.с. 103) в судовому засіданні 03 травня 2023 року позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові, подав суду оригінали боргових документів (а.с. 104-105, 106, 107, 108). Судове засідання 15 травня 2023 року просив проводити за відсутності сторони позивача (а.с. 121).

З врахуванням положень ч. 3 ст. 211 та ч. 4 ст. 223 ЦПК України суд ухвалив про розгляд справи в цьому судовому засіданні за відсутності сторони позивача та з постановленням заочного рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.

Розглянувши справу, зокрема, дослідивши подані позивачем докази, суд прийшов до наступного висновку:

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки,

Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

У відповідності зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебувають у договірних правовідносинах на підставі договору позики від 02 червня 2022 року (оригінал на а.с. 104-105).

Із цієї цивільно-правової угоди слідує, що ОСОБА_6 позичила у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 20 тисяч доларів США на строк до 01 вересня 2022 року і зобов`язалася повернути їх з процентами. Пунктом 1.2. Договору позики встановлено, що на суму позики нараховуються проценти в розмірі 18% річних або 1,5% на місяць від суми позики. Проценти виплачуються в останній день місяця щомісячно до дня повернення позики.

Згідно пунктів 2.1. і 2.2. Договору позики, позика надається готівкою, підтвердженням передачі визначної даним Договором суми позики є видана Позичальником Позикодавцю письмова розписка.

Зі змісту письмової розписки про отримання коштів від 02 червня 2022 року (а.с. 105), вбачається, що ОСОБА_2 02 червня 2022 року отримала в позику від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 20 000 доларів США.

Таким чином, позивачем доведено належним чином факт передачі позивачем відповідачу позики у сумі 20 тисяч доларів США, домовленість сторін про розмір і порядок отримання позикодавцем від позичальника процентів за користування позикою, строк повернення позики.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції). Цей же принцип закріплено у статті 41 Конституції України.

Як стверджує позивач у позовній заяві, свого зобов`язання щодо повернення суми позики відповідач ОСОБА_2 не виконала.

За приписами ч. 1 ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Із відомостей викладених у позовній заяві, а також з наявності у позивача оригіналу боргової розписки (а.с. 105), слідує, що ОСОБА_2 не повернула своєчасно і у повному обсязі до сьогоднішнього дня позикодавцю суму позики і передбачені договором проценти.

Статтями 526, 527, 530 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, в установлений строк і відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В той же час, відповідач ОСОБА_2 порушила умови договору позики та не повернула ОСОБА_1 позичені кошти у вказаний строк.

Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу (постанови Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №483/1953/16-ц, від 12.11.2020 у справі № 154/3443/18). Крім того, відповідач ніяким чином не заперечує факт невиконання договору зі свого боку.

Отже, порушене право позивача на повернення переданого за договором позики підлягає судовому захисту.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені ст. 193, ч. 4 ст. 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

У ч. 4 ст. 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов`язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення боргу за договором позики а сумі 20 тисяч доларів США. З огляду на наведені вище норми українського законодавства, в цій частині позов підлягає до безумовного задоволення.

До повного та безумовного задоволення підлягає також вимога ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування позикою.

Так, ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як зазначено вище, у п. 1.2. Договору позики від 02 червня 2022 року сторонами узгоджено, що на суму позики нараховуються проценти в розмірі 18% річних (або 1,5% на місяць) від суми позики. Проценти виплачуються в останній день місяця щомісячно до дня повернення позики.

Позивачем проведено розрахунок процентів за договором позики за період з моменту отримання позики (03.06.2022) до моменту підписання позовної заяви до суду (13.03.2023) (а.с. 12). Такий розрахунок відповідає умовам Договору позики від 02.06.2023, а тому саме такий розмір процентів (2801 долар 10 центів США) підлягає стягненню з позичальника на користь позивача.

Така позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18.

Задля забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 02 червня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також ОСОБА_4 було укладено договори поруки (а.с. 106, 107), відповідно до пунктів 1.1. яких Поручителі зобов`язалися нести солідарну відповідальність перед Кредитором за виконання в повному обсязі ОСОБА_2 зобов`язань щодо повернення предмету позики та процентів, а також будь-якого збільшення цієї суми, яке прямо передбачено умовами договору позики, відшкодування збитків та іншої заборгованості.

Такі умови Договору поруки відповідають нормам цивільного законодавства, зокрема, ст. 553 ЦК України.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, при чому, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

Згідно пункту 2.1. Договорів поруки, поручителі зобов`язалися у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником зобов`язань за договором позики виконати зобов`язання на умовах, у порядку та у строки, встановлені договором позики.

Цими ж умовами договорів поруки встановлено, що у разі порушення Позичальником зобов`язання за договором позики Кредитор направляє письмову вимогу за адресою місця проживання Поручителя, що зазначена в розділі 4 Договору або змінена відповідно до п. 2.3. цього Договору, і Поручитель зобов`язаний не пізніше 7 календарних днів з дня направлення такої вимоги виконати відповідні зобов`язання.

16 січня 2023 року на поштові адреси поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_1 направила відповідні письмові вимоги (а.с. 38-39, 42-43), підтвердженням чого є відповідні поштові документи (а.с. 40, 41, 44, 45).

Позивач у позові стверджує, що поручителями жодним чином своїх зобов`язань не виконано. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суду не надали доказів про виконання ними зобов`язань ОСОБА_2 .

Частиною 3 ст. 554 ЦК України встановлено, що особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

З врахуванням наведеного вище цивільного законодавства, а також умов відповідних договорів між сторонами, вимога ОСОБА_1 про стягнення основної суми боргу за договором позики із ОСОБА_2 від 02.06.2022 та процентів за користування позикою підлягає до повного задоволення, а відповідальність за такою вимогою мають нести солідарно боржник за договором позики ОСОБА_2 та її поручителі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати (п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу.

При зверненні до суду з цим позовом позивачем було сплачено 8338 гривень 37 копійок судового збору (а.с. 7), а також 536 гривень 80 копійок судового збору (а.с. 64) за подання заяви про забезпечення позову.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд у цьому рішенні прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог, тому судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору підлягають повній компенсації у сумі 8875 гривень 17 копійок (8338 гривень 37 копійок + 536 гривень 80 копійок = 8875 гривень 17 копійок).

Позивач у позовній заяві, а також представник позивача адвокат Борусевич С.Й. у окремому клопотанні (а.с. 121) заявили про наявність у позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 246 ЦПК України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Справу було розглянуто за відсутності позивача та його представника, а тому вони насправді не мали можливості подати суду доказ про витрати на професійну правничу допомогу.

Керуючись: ст.ст. 42 і 61 Конституції України, ст.ст. 6, 207, 526, 530, 553, 554, 599, 610, 612, 626-629, 631, 638, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, ст.ст.7,12,13,81,259,263-265,268, 282, 354 ЦПКУкраїни,суд

В ИР ІШ ИВ :

Позов задовольнити. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) суму боргу за договором позики від 02 червня 2022 року в розмірі 22 801 (двадцять дві тисячі вісімсот один) долар 10 центів США, з яких: 20000 доларів США - основна сума боргу, 2801,10 долара США - проценти за період з 03.06.2022 по 13.03.2023.

Стягнути солідарно із ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 8875 (вісім тисяч вісімсот сімдесят п`ять) гривень 17 копійок.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу на 08-му годину 29 травня 2023 року. Зобов`язати позивача ОСОБА_1 та/або її представника адвоката Борусевича Сергія Йосиповича до початку призначеного судового засідання подати докази про понесені відповідачем судові витрати на проведення експертизи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач 3: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа на стороні відповідача 2 ОСОБА_3 : ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: