Постанова

від 16.05.2023 по справі 296/10710/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/10710/21 Головуючий у 1-й інст. Воробйова Т.А.

Категорія 76 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Трояновської Г.С., Микитюк О.Ю.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №296/10710/21 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Плаз» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Плаз» - Захарченка Вадима Павловича на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 березня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Воробйової Т.А. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом мотивуючи його тим, що з 14.08.2020 вона працювала на посаді майстра манікюру в ТОВ "Медіа Плаз" та відповідно до наказу №3-к від 08.02.2021 про звільнення, була звільнена з посади з 16.02.2021. ОСОБА_2 вказувала, що на момент звернення до суду у відповідача перед позивачем наявна заборгованість з виплати заробітної плати за лютий 2021 року, а також, з позивачем при звільненні не було проведено остаточний розрахунок та не виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 12 днів. Посилаючись на зазначене та на приписи, зокрема, ст.115, 116, 117 КЗпП України, просила стягнути на свою користь з ТОВ "Медіа Плаз" заборгованість із заробітної плати з 01.01.2021 по 16.02.2021 та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.02.2021 по день фактичного розрахунку.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 10 березня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Прийнято відмову ОСОБА_2 від позову в частині вимог про стягнення заборгованості по невиплаченій заробітній платі за період з 01.01.2021 по 16.02.2021 та компенсації за невикористану щорічну відпустку та закрито провадження у справі в цій частині відповідно до п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України. Стягнуто з ТОВ «Медіа Плаз» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні в сумі 42625,00 грн., що вказана без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з ТОВ «Медіа Плаз» на користь ОСОБА_2 908,00 грн судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «Медіа Плаз» - Захарченко В.П. подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати при звільненні та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні у розмірі 6910,95 грн.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду в частині визначення розміру стягнутого середнього заробітку є необґрунтованим. Стягнута грошова сума у розмірі 42625 не співмірна із розміром і характером заборгованості, діями позивача та відповідача щодо розрахунку. Заборгованість по заробітній платі становила 6910,95 грн., що явно не співрозмірна із стягнутою сумою. Позивачем не було вказано про наявність будь-яких майнових втрат пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні. Крім того, стягнення з ТОВ « Медіа Плаз» 42625 грн призведе до фінансового колапсу, оскільки товариство не має таких коштів на банківських рахунках і відповідно буде позбавлений можливості виплачувати заробітну плату працівникам, податки, оренду тощо.

Рішення суду оскаржується в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні, тому в іншій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Справу розглянуто без виклику учасників в порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 у період з 14.08.2020 по 16.02.2021 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Медіа Плаз», що підтверджується копією трудової книжки.

Наказом від 08.02.2021 №3-К ОСОБА_2 була звільнена із ТОВ «Медіа Плаз» за згодою сторін, на підставі п.1 ст.36 КЗпП з 16.02.2021.

10 лютого 2022 року Управління Держпраці у Житомирській області винесло припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЖТ0039/67/АВ/П, яким директора ТОВ "Медіа Плаз" було зобов`язано усунути наступні порушення: 1) виплатити працівнику ОСОБА_2 розрахункові кошти після звільнення 16.02.2021; 2) виплатити працівнику ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 14.08.2020 по 16.02.2021; виплатити працівнику ОСОБА_2 заробітну плату за період простою товариства з 01.01.2021 по 15.02.2021.

02 березня 2022 року ТОВ « Медіа Плаз» сплатило позивачу заробітну плату за період жовтень-грудень 2020 року у розмірі 8946,49 грн.; грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 14.08.2020 по 16.02.2021 у розмірі 1758,95 грн.; заробітну плату за період простою у розмірі двох третин тарифної ставки за період з 01.01.2021 по 165.02.2021 в розмірі 5152,00 грн., а всього виплачено 15857,44 грн.

Частиною першою ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України,( у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у всякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В статті 117 Кодексу законів про працю України, (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Враховуючи, що відповідачем при звільненні позивача не було здійснено всіх належних виплат, останній має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Разом з тим як визначено ст. 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Згідно з ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дій, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності в цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц. Висновки Великої Палати Верховного Суду неодноразово підтвердженні Верховним Судом, зокрема у постановах від 08 липня 2020 року у справі №761/17815/18, від 29 липня 2020 року у справі №212/6331/19, від 02 грудня 2020 року у справі №152/1957/15.

З викладеного слідує, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Як встановлено судом першої інстанції позивачка була звільнена 16.02.2021, а остаточний розрахунок з позивачкою було здійснено лише 02.03.2022.

Отже, строк затримки у відповідності до відпрацьованих днів до повного погашення заборгованості становить 260 днів, тому з урахуванням розрахунку середньоденної заробітної плати в сумі 343,75 грн., розмір середнього заробітку, який належить до виплати позивачу становить 89375,00 грн.

Враховуючи обставини даної справи, а саме порушення строків виплати заробітної плати, період затримки виплати заборгованості, відсутність доказів щодо поважних причин затримки розрахунку, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника до суми - 42625,00 грн.

Суд першої інстанції врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та з огляду на наявні в матеріалах справи докази дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового зменшення розміру суми відшкодування до 42625,00 грн.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про зменшення середнього заробітку за час затримки рохрахунку до 6910,95 грн., оскільки 02 березня 2022 року відповідач провів повний розрахунок з позивачкою на загальну суму 15 857,44 грн., яка є більшою за суму 6910,95 грн.

Тому підстав для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку до 6910,95 грн колегія суддів не вбачає.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції враховано всі передбачені законом та встановлені під час розгляду справи обставини, на які сторони посилалися як на підстави своїх вимог і заперечень, а досліджені докази оцінені з додержанням вимог статті 89 ЦПК України. Підстав для переоцінки доказів колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Плаз» - Захарченка Вадима Павловича залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 березня 2023 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 березня 2023 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді