Рішення

від 15.05.2023 по справі 201/2503/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/2503/23

провадження 2/201/1464/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2023 року місто Дніпро

суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюк О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Лінк» про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів і витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 02 березня 2023 року звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Мега Лінк» про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів і витрат, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та з представником посилаються на те, що ОСОБА_1 з 03 листопада 2014 року був прийнятий на роботу до ТОВ «Мега Лінк». 11 серпня 2022 року позивача було звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю та пп. г п. 6, пп. г п. 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, відповідно до запису в електронній трудовій книжці.

При звільненні відповідачем було виплачено належні суми коштів позивачу, однак не було виплачено належну йому від підприємства грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки. Спочатку позивач мав намір все врегулювати мирним шляхом, звертаючись особисто до керівництва підприємства, однак жодної інформації йому не було надано. Потім ОСОБА_1 звернувся за правовою допомогою до адвоката Гусакової О.Б., уклавши договір про надання правової допомоги, з метою захисту своїх трудових прав. 13 вересня 2022 року адвокатом Гусаковою О.Б. відповідачу було надіслано адвокатський запит з вимогою надати інформацію про суму коштів, яка була виплачена ОСОБА_1 при звільненні за невикористані ним дні щорічної відпустки, охоплюючи весь час його роботи на підприємстві з наданням обґрунтованого детального розрахунку цієї суми. ОСОБА_2 також просила надати відповідні накази у випадку, якщо позивач використав всі дні щорічної відпустки.

Листом № 14/02-626 від 14 жовтня 2022 року ТОВ «Мега Лінк» повідомило адвокату Гусаковій О.Б. про розгляд її запиту та у відповідь на нього зазначило, що при звільненні ОСОБА_1 підприємством було дотримано усіх вимог чинного законодавства України, в тому числі й стосовно виплати компенсації за невикористані працівником дні щорічної відпустки. Також окремо зазначили, що в період трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Мега Лінк», першому надавалися відповідно до норм чинного трудового законодавства України дні щорічної відпустки, з нарахуванням виплат як за вказані періоди, так і за періоди робочого часу відповідно до встановлених норм і правил. Крім того, відповідач позивачу неодноразово пропонував отримати усі розрахунки та документи щодо відпусток, але від ОСОБА_1 ніби то було отримано відмову. У листі зазначено, що за час роботи позивача питань і претензій до відповідача щодо оплати праці та надання відпусток не виникало.

В подальшому позивач звернувся за допомогою до адвоката Терехова А.В., так як вважає, що його трудові права було порушено, ТОВ «Мега Лінк» не надало йому жодної документально підтвердженої інформації про належну йому грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки та відповідно до теперішнього часу позивач не отримав свої кошти. У відповідь на адвокатський запит відповідач надав копії документів, які додані до даної позовної заяви, зокрема і письмове повідомлення про суми, які були нараховані та виплачені позивачу при звільненні.

Позивач за період роботи на підприємстві з 03 листопада 2014 року по 11 серпня 2022 року писав всього три заяви на отримання щорічної відпустки, але фактично йому надавалось по 7 днів відпустки кожного року. При цьому відповідач стверджував, що кожному працівнику надавалось щорічно 24 календарних дні щорічної основної відпустки.

Таким чином, при звільненні позивач мав отримати грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 30912.00 грн., однак відповідач заперечує факт наявної заборгованості перед ОСОБА_1 за невикористані дні щорічної відпустки, яка виникла за період з 03 листопада 2014 року по 11 серпня 2022 року і залишається не виплаченою станом на дату подання цієї позовної заяви.

Отже, на думку позивача, відповідачем у день звільнення не було виплачено позивачу грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки», що свідчить про порушення його трудових прав та виникнення у ОСОБА_1 права на їх судовий захист. Відповідно до розрахунку позивачу мають виплатити наступну грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки: позивач був прийнятий на роботу 03 листопада 2014 року; позивач був звільнений з роботи 11 серпня 2022 року. Кожного календарного року фактично був у відпустці - 7 днів. Враховуючи, що його відпустка мала складати 24 календарних дні, то кожного року у нього був залишок 17 днів. За період з 03 листопада 2014 рому по 02 листопада 2021 року - 119 календарних днів. За період з 03 листопада 2021 року по 11 серпня 2022 року - залишок складає 19 календарних днів. Всього за період роботи - 138 календарних днів невикористаної щорічної відпустки. Виплати за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки складають - 79409.22 гри. За один день позивачу нараховується - 79409.22 грн./355 календарних днів (без урахування святкових та вихідних днів) 224.00 грн. Отже, грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки складає - 138 днів х 224 грн. (день) = 30 912 грн.

Таким чином, невиплата відповідачем позивачу грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в день його звільнення за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення з ним повного розрахунку під час звільнення, порушує майнові права та інтереси позивача, а тому підлягають стягненню.

Оскільки позивачу не виплачено відповідачем компенсацію за невикористану відпустку в день його звільнення за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення повного розрахунку під час звільнення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягають задоволенню.

Окрім того, що відповідач порушив майнові права та інтереси позивача, не виплативши йому відповідно до норм чинного законодавства України грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, не здійснивши повний розрахунок з працівником, вважає позивач, що відповідача необхідно зобов`язати виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до розрахунку позивачу мають виплатити наступну середню заробітну плату за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців та з урахуванням того, що відповідач до теперішнього часу не провів фактичний розрахунок з ОСОБА_1 : позивач був звільнений з роботи 11 серпня 2022 року; графік роботи п`ятиденний - з вихідними субота та неділя; розрахунковий період буде - червень та липень 2022 року; середньоденна заробітна плата - 14395.90 грн. / 43 робочі дні = 334. 8 грн. Кількість робочих днів за період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців: 14 днів серпень + 22 дні вересень + 21 день жовтень + 22 дні листопад + 22 дні грудень + 22 дні січень = 123 дні. Отже, середній заробіток за весь час затримки по день фактично розрахунку становить 334.8 грн. х 123 дні = 41180.40 грн.

Позивачем строк для звернення до суду із даним позовом, на думку позивача, пропущено не було. Позивач вважає, що відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання щодо своєчасного і повного розрахунку з ним під час звільнення з роботи, що є порушенням вимог чинного законодавства та законних прав позивача. Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням виконати вимоги закону і сплатити вказану суму, але відповідач цього не зробив, чим порушив його права, в добровільному порядку спір не вирішено. Вважає такі дії відповідача не законними, позивачу фактично завдані матеріальні збитки та просив стягнути з ТОВ «Мега Лінк» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за дні невикористаної щорічної відпустки за період з 03 листопада 2014 року по 11 серпня 2022 року у розмірі 30912.00 грн. (тридцять тисяч дев`ятсот дванадцять гривень 00 коп.), зобов`язати відповідача ТОВ «Мега Лінк» на користь ОСОБА_1 виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 41180.40 грн. (сорок одна тисяча сто вісімдесят гривень 40 коп.) та стягнути з ТОВ «Мега Лінк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2147.20 грн., задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «Мега Лінк» наданим відзивом на позов не визнає вимог, оскільки розірвання трудового договору стосовно позивача і наказ, порядок цього застосування та винесення були правильні і законні, в передбаченому законом порядку, передбачений в цьому випадку розрахунок провели, заборгованості з цього питання в них немає, позовні вимоги безпідставні та не доведені, не можливими до задоволення, просив в позові відмовити в повному обсязі.

З`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до наданих позивачем документів і його позиції ОСОБА_1 з 03 листопада 2014 року був прийнятий на роботу до ТОВ «Мега Лінк», що підтверджується записом в електронній трудовій книжці. 11 серпня 2022 року позивача було звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю та пп. г п. 6, пп. г п. 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, відповідно до запису в електронній трудовій книжці.

При звільненні відповідачем було виплачено належні суми коштів позивачу, однак не було виплачено належну йому від підприємства грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки. Спочатку позивач мав намір все врегулювати мирним шляхом, звертаючись особисто до керівництва підприємства, однак жодної інформації йому спочатку не було надано.

Листом № 14/02-626 від 14 жовтня 2022 року ТОВ «Мега Лінк» повідомило, що при звільненні ОСОБА_1 підприємством було дотримано усіх вимог чинного законодавства України, в тому числі й стосовно виплати компенсації за невикористані працівником дні щорічної відпустки. Також окремо зазначили, що в період трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Мега Лінк», першому надавалися відповідно до норм чинного трудового законодавства України дні щорічної відпустки, з нарахуванням виплат як за вказані періоди, так і за періоди робочого часу відповідно до встановлених норм і правил. Крім того, відповідач позивачу неодноразово пропонував отримати усі розрахунки та документи щодо відпусток, але від ОСОБА_1 ніби то було отримано відмову. У листі зазначено, що за час роботи позивача питань і претензій до відповідача щодо оплати праці та надання відпусток не виникало.

Потім у відповідь на адвокатський запит відповідач надав копії документів, які додані до даної позовної заяви, зокрема і письмове повідомлення про суми, які були нараховані та виплачені позивачу при звільненні.

Позивач за період роботи на підприємстві з 03 листопада 2014 року по 11 серпня 2022 року писав всього три заяви на отримання щорічної відпустки, але фактично йому надавалось по 7 днів відпустки кожного року. При цьому відповідач стверджував, що кожному працівнику надавалось щорічно 24 календарних дні щорічної основної відпустки. Таким чином, при звільненні позивач мав отримати грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 30912.00 грн., однак відповідач заперечує факт наявної заборгованості перед ОСОБА_1 за невикористані дні щорічної відпустки, яка виникла за період з 03 листопада 2014 року по 11 серпня 2022 року і залишається не виплаченою станом на дату подання цієї позовної заяви.

Для визначення суми грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні керуємось Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Тому відповідно до розрахунку позивачу мають виплатити наступну грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки: позивач був прийнятий на роботу 03 листопада 2014 року; позивач був звільнений з роботи 11 серпня 2022 року. Кожного календарного року фактично був у відпустці - 7 днів. Враховуючи, що його відпустка мала складати 24 календарних дні, то кожного року у нього був залишок 17 днів. За період з 03 листопада 2014 рому по 02 листопада 2021 року - 119 календарних днів. За період з 03 листопада 2021 року по 11 серпня 2022 року - залишок складає 19 календарних днів. Всього за період роботи - 138 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Виплати за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки складають - 79409.22 гри. За один день позивачу нараховується - 79409.22 грн./355 календарних днів (без урахування святкових та вихідних днів) 224.00 грн. Отже, грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки складає - 138 днів*224 грн. (день) = 30 912 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належиш: звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).

Отже, окрім того, що відповідач порушив майнові права та інтереси позивача, не виплативши йому відповідно до норм чинного законодавства України грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, не здійснивши повний розрахунок з працівником, вважає позивач, що відповідача необхідно зобов`язати виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до розрахунку позивача йому мають виплатити наступну середню заробітну плату за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців та з урахуванням того, що відповідач до теперішнього часу не провів фактичний розрахунок з ОСОБА_1 : позивач був звільнений з роботи 11 серпня 2022 року; графік роботи п`ятиденний - з вихідними субота та неділя; розрахунковий період буде - червень та липень 2022 року; середньоденна заробітна плата - 14395.90 грн. / 43 робочі дні = 334. 8 грн. Кількість робочих днів за період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців: 14 днів серпень + 22 дні вересень + 21 день жовтень + 22 дні листопад + 22 дні грудень + 22 дні січень = 123 дні. Отже, середній заробіток за весь час затримки по день фактично розрахунку становить 334.8 грн. х 123 дні = 41180.40 грн. Строк позовної давності не пропущено.

Позивач вважає, що відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання щодо своєчасного і повного розрахунку з ним під час звільнення з роботи, що є порушенням вимог чинного законодавства та законних прав позивача. Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням виконати вимоги закону і сплатити вказану суму, але відповідач цього не зробив, чим порушив його права, в добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістомстатті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1Кодексу законівпро працюУкраїни правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За загальновідомими правилами, встановленими ст. 4 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158, 04 лютого 1994 року ратифікованої Верховною Радою України, яка набула чинності 16 травня 1995 року, яка відповідно дост. 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного зі здібностями або поведінкою працівника, або викликаного виробничою необхідністю підприємства, установи або служби.

Судом з`ясовано, що дійсно позивач ОСОБА_1 з 03 листопада 2014 року був прийнятий на роботу до ТОВ «Мега Лінк», що підтверджується записом в електронній трудовій книжці. 11 серпня 2022 року позивача було звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю та пп. г п. 6, пп. г п. 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, відповідно до запису в електронній трудовій книжці.

Факт перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем також підтверджується довідками форми ОК-5 та ОК-7 (індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування), які сформовані засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України та копії яких додаються до цієї позовної заяви.

При звільненні відповідачем було виплачено належні суми коштів позивачу, однак, на його думку, не було виплачено належну йому від підприємства грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

На момент звільнення позивача в Україні діяв воєнний стан строком на 90 діб до 23 серпня 2022 року, що підтверджується Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні». Під час воєнного стану треба брати до уваги Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ (далі - «Закон № 2136-ІХ»).

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Разом з тим, відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (далі Указ) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Відповідно до змін, внесених Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та наразі діє.

Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Статтею 1 Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З огляду на викладене вище, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю. Водночас, норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 2136-ІХ у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».

Тому відповідно до розрахунку позивача йому відповідач має виплатити наступну грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки всього за період роботи - 138 календарних днів невикористаної щорічної відпустки: грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки складає - 138 днів х 224 грн. (день) = 30 912 грн.

Таким чином, на думку позивача, невиплата відповідачем позивачу грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в день його звільнення за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення з ним повного розрахунку під час звільнення, порушує майнові права та інтереси позивача, а тому підлягають стягненню.

Але вказана позиція позивача не може бути судом прийнята до уваги та покладена в основу рішення, оскільки спростовується наступним.

Дійсно 11 серпня 2022 року позивача було звільнено з ТОВ «Мега Лінк». Загальний строк трудових відносин між позивачем та відповідачем: з 03 листопада 2014 року до 11 серпня 2022 року. При звільненні, а саме в день звільнення, в порядку регламентованому статтею 116 Кодексу законів про працю України, позивачу з боку відповідача було виплачені всі суми, що належать йому до виплати. Проте, під час заявлення позовних вимог позивач безпідставно зазначив, що йому не було компенсовано оплату за невикористані дні щорічної відпустки, мотивуючи тим, що йому щороку надавалось по 7 (сім) днів відпустки замість 24 (двадцяти чотирьох) днів.

Однак, в якості додатків до позовної заяви, та в протиріччя вказаному, сам надав накази ТОВ «Мега Лінк», якими дане твердження спростовується та з яких чітко та однозначно вбачається факт надання ОСОБА_1 щорічних відпусток у наступному порядку: з 07 грудня 2017 року по 31 грудня 2017 року (24 дні), з 01 листопада 2018 року по 24 листопада 2018 року (24 дні), з 01 грудня 2018 року по 25 грудня 2018 року (24 дні), з 01 травня 2019 року по 26 травня 2019 року (24 дні), з 01 червня 2020 року по 25 червня 2020 року (24 дні), з 01 листопада 2020 року по 24 листопада 2020 року (24 дні), з 01 листопада 2021 року по 24 листопада 2021 року (24 дні), з 25 липня 2022 року по 07 серпня 2022 року (14днів).

Виходячи із положень статті 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік. який відлічується з дня укладення трудового договору.

Отже, із врахування вказаної норми позивачу за весь період праці у ТОВ «Мега Лінк» повинно бути надано 187 днів щорічної відпустки. Виходячи із даних наказів про надання щорічних відпусток (маються в матеріалах справи) позивачу сумарно фактично було надано 182 дні щорічної відпустки. А п`ять днів, що лишилися невикористаними на дату звільнення, компенсовано в порядку, визначеному чинним законодавством України та виплачено у день звільнення.

Однак, за текстом позовної заяви позивач наводить розрахунок, відповідно до якого йому належить компенсувати 138 календарних днів невикористаної щорічної відпустки у сумі 30 912 гривень. З чого саме постає такий висновок та якими документами, окрім твердження позивача, підтверджується кількість днів фактично наданих позивачеві щорічних відпусток, за текстом позовної заяви не зрозуміло та не зазначено позивачем. Жодних документальних підтверджень про кількість щорічної відпустки тривалістю 7 (сім) календарних днів також не надано.

Позиція відповідача щодо кількості наданих та фактично отриманих позивачем днів щорічних відпусток за весь період працевлаштування в компанії (сумарно 182 дні) також має документальне підтвердження у вигляді наданих самим же позивачем в якості додатку до позовної заяви витягів з табелів обліку робочого часу за періоди надання ОСОБА_1 щорічних відпусток під час працевлаштування у ТОВ «Мега Лінк». Так, виходячи з даних табелів обліку робочого часу ОСОБА_1 було надано сумарно 182 календарних дні щорічної відпустки.

Відповідно до статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Виходячи із положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки (розділ II п.2). П.7 вказаного розділу передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток шляхом відпустки або ділення 12 (розрахунковий розрахункового неробочі дні, компенсації за невикористані відпустки проводиться сумарного заробітку за останні перед наданням місяців або за фактично відпрацьований період) на відповідну кількість календарних днів періоду. Із розрахунку виключаються святкові та встановлені законодавством неробочі дні. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Отже, підтвердження тривалості фактично наданих працівнику ОСОБА_1 днів відпустки саме у відповідності до кількості днів, що

вказані у наказах про надання щорічних відпусток та табелях обліку робочого часу загальною кількістю 182 дні знаходять своє відображення й у довідках за формою ОК-5 та ОК-7, які надав сам же позивач в якості додатку до позовної заяви та які є сформованими індивідуальними відомостями про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб (автоматизованого банку відомостей, створеного для ведення обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, ведення якого забезпечує Пенсійний фонд України). Так, одним із чинників, що зазначається у вказаних довідках є сума

заробітної плати, з якої сплачені внески, кількість днів стажу, відмітка про сплату внесків за кожен місяць по страхувальнику. Як було зазначено вище, на законодавчому рівні затверджено алгоритм обчислення середньої заробітної плати для оплати час відпусток, який є обов`язковим для застосування в тому числі й відповідачем під час трудових відносин з працівниками Товариства. Тож, якщо проаналізувати розрахункові листки ТОВ «Мега Лінк» працівника ОСОБА_1 за періоди, коли йому у відповідності до наказів та табелів обліку робочого часу було надано щорічні відпустки та суми нарахованих доходів за

ці періоди у відповідності до норм чинного законодавства України, можна абсолютно чітко та обґрунтовано констатувати факт повної ідентичності нарахованих сум у розрахункових листках відповідача сумам, зазначеним у довідках ОК-5 та ОК-7. При цьому, в розрахункових

листках чітко видно кількість днів наданих відпусток та кількість робочих днів за кожен період, а отже нарахування доходів здійснено саме виходячи із такої кількості днів у відповідності до норм чинного законодавства України (порядок нарахування оплати за дні відпусток відрізняється від порядку нарахування оплати за робочі дні, що в свою чергу має відображення у загальній сумі нарахованого доходу за період, на який припадає щорічна відпустка, та повністю спростовує відомості позивача щодо того, що йому кожного року було надано лише по сім днів щорічної відпустки).

Відповідно до положень статті 24 Закону України «Про відпустки» та статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. На виконання чого та у повній відповідності до вимог чинного законодавства України ТОВ «Мега Лінк» у день звільнення було виплачено позивачу всі належні до виплати кошти, в тому числі й компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у кількості - 5 (п`ять) днів.

Підтвердженням цього факту є повідомлення за реєстраційним номером 1 від 11 серпня 2022 року про суми, які були нараховані та виплачені при звільненні ОСОБА_1 та реєстр № 24 від 11 серпня 2022 року перерахування на рахунки отримувачів заробітної плати і витяг з реєстру № 21 від 04 серпня 2022 року перерахування на рахунки отримувачів заробітної плати щодо ОСОБА_1 (порядковий номер реєстру № 4) на загальну суму виплат ОСОБА_1 в серпні 2022 року 9 165.24 грн.

Таким чином, оскільки на дату звільнення позивача відповідачем було виконано всі зобов`язання із виплати належних йому сум, позовні вимоги позивача стосовно стягнення грошової компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки у розмірі 30 192 гривень є такими, що не мають законного обґрунтування та є надуманими і такими, що мають на меті незаконне стягнення з відповідача грошових коштів без відповідних на те підстав, а з корисних мотивів позивача.

Також, не підлягає задоволенню і вимога позивача стосовно виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 41180.40 грн.

Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові прй звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму..

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність роботодавця, а саме регламентовано, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Оскільки позивачем помилково наводиться твердження про порушення його майнових прав та інтересів, що полягає у невиплаті відповідачем грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та нездійсненні повного розрахунку з працівником, він зауважує про наявність достатніх підстав для виплати йому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Але, із наведених вище аргументів та доказів і доданих сторонами копій документів, що повністю спростовують дане твердження, вбачається безпідставність вимоги позивача про виплату йому грошової суми у розмірі 41180.40 гривень, оскільки як зазначено у постанові Верховного Суду в складі Великої Палати від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 - за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Але у випадку із розрахунком при звільненні позивача строки та розміри таких виплат не було порушено відповідачем та здійснено їх у повній відповідності вимогам норм чинного законодавства України, а отже жодних підстав для виплати йому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку немає, оскільки повний фактичний розрахунок здійснено 11 серпня 2022 року.

Крім того, позиція позивача щодо строків позовної давності також не відповідає вимогам чинного законодавства України. Так, згідно із статтею 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум. що належать працівникові при звільненні у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

В день звільнення позивача 11 серпня 2022 року - відповідачем було надано останньому для ознайомлення та підпису наказ про його звільнення №296/К від 11 серпня 2022 року та повідомлення про суми, які були нараховані та виплачені при звільненні від 11 серпня 2022 року № 1 (з видачею належним чином оформлених екземплярів вказаних документів ОСОБА_1 ), але від нього було отримано відмову у їх підписанні та отриманні. Тож, факт відмови позивача було зафіксовано комісією з працівників відповідача, про що складено відповідний Акт, а зміст наказу про звільнення № 296/К від 11 серпня 2022 року та повідомлення про суми, які були нараховані та виплачені при звільненні від 11 серпня 2022 року № 1 було донесено до відома ОСОБА_1 шляхом запитання в присутності членів комісії, якими складено та підписано Акт. Більш того, беручи до увагу поведінку та позицію позивача у день звільнення, на адресу ОСОБА_1 було направлено цінним листом з описом вкладення - повідомлення ТОВ «Мега Лінк» від 11 серпня 2022 року за вих. номером 14/02-616 «Про необхідність отримати трудову книжку», екземпляр позивача наказу № 296/К від 11 серпня 2022 року та екземпляр позивача повідомлення про суми, які були нараховані та виплачені при звільненні від 11 серпня 2022 року №1.

А отже, відповідач вважає, що позивачем подано позовну заяву після спливу строку на її подання, який визначений статтею 233 КЗпП України, як наслідок, вона не підлягає задоволенню.

Але при цьому, в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені. Згідно правової позиції Верховного суду, запровадження воєнного стану може бути підставою, яка відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такими обставинами.

В сукупності всіх викладених обставин, визначений нормою ст. 233 КЗпП України строк пропущено з поважних причин, а тому, суд може поновити ці строки, адже з дня отримання оскарженого наказу та звільнення минуло не більше одного року.

Згідно з вимогами ст. 76, 78, 81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); «Волчі проти Франції» (Walchliv.France, заява № 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kartv. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79; «Ефстатіу та та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24); «Ешим проти Туреччини» (Esimv.Turkey, заява № 59601/09, § 21).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Тобто, позивач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права відповідача. Однак, належних доказiв позивачем до суду не надано. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-якi домовленості i зобов`язання стосовно позивача (крім договірних, трудових, зазначених в позові) відносно завдання збитків, предмета спору, а позивач не довів незаконність дій відповідача. Твердження позивача про наявнiсть будь-яких iнших зобов`язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позові, оскільки воно спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджено.

Позовні вимоги уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлені.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ТОВ «Мега Лінк» про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів і витрат відмовити.

Таким чином, викладені позивачем обставини не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, переконливих доказів на спростування позиції відповідача позивач суду не надав, позовна заява не ґрунтується на законі та не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 33, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3-5, 15, 16, 18 ЦК України, ст. 47, 116, 117, 233 КЗпП України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Лінк» про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів і витрат відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя