Постанова

від 16.05.2023 по справі 727/5093/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2023 року м. Чернівці Справа № 727/5093/22

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,

секретар: Петранюк Ю.Т.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ», товариство з обмеженою відповідальністю «Буковинська будівельна компанія»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою Оленюк Христини Ігорівни, яка діє в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Буковинська будівельна компанія», на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 березня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Бойко М.Є., дата виготовлення повного тексту рішення 15 березня 2023 року, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» (далі по тексту ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.») та приватного підприємства «Кобра+» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, а, в подальшому, подавши позовну заяву в новій редакції, зазначив відповідачами ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» та товариство з обмеженою відповідальністю «Буковинська будівельна компанія» (далі по тексту ТОВ «Буковинська будівельна компанія») та просив:

стягнути з ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» на користь ОСОБА_1 129 000 грн матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, та 49 142,99 грн, що складають 3% річних, інфляційні втрати та пеню за невиконання грошового зобов`язання;

стягнути з ТОВ «Буковинська будівельна компанія» на користь ОСОБА_1 91 039,87 грн різниці між страховим відшкодуванням та шкодою, завданою, в ДТП та 10 000 грн моральної шкоди;

стягнути з ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» та ТОВ «Буковинська будівельна компанія» понесені позивачем судові витрати.

В обґрунтування позову посилався на те, що 20.05.2021 року по вул. Сторожинецькій, 1 в м. Чернівці відбулося ДТП за участю транспортних засобів Mercedes-benz, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , та «Land Rover Провадження №22-ц/822/404/23

Freelander», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , у результаті якої зазначені транспортні засоби отримали механічні ушкодження.

У відповідності до полісу №203090633 цивільно правова відповідальність автомобіля Mercedes-benz, д.н.з. НОМЕР_1 на час ДТП була застрахована в ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.».

Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 червня 2021 року (справа №727/4795/21) ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Вказував, що відповідно до висновку експерта №108/21 від 20 грудня 2021 року (судового експерта) Юзви С.Г., вартість відновлювального ремонту автомобіля «Land Rover Freelander», д.н.з. НОМЕР_2 , в наслідок його пошкодження у ДТП в цінах на травень 2021 року становить 220 039,87 грн.

Зазначив, що оскільки сума страхового відшкодування є меншою від суми завданої шкоди, просив різницю стягнути з ТОВ «Буковинська будівельна компанія».

Моральну шкоду мотивував тим, що пошкоджений автомобіль є єдиним його транспортним засобом, що, в свою чергу, позбавило позивача використовувати такий у життєвих потребах, негативно вплинуло на його усталений спосіб життя, а зволікання відповідачів з відшкодуванням завданих йому збитків негативно вплинуло на емоційну складову, змусило переживати та перейматися питанням щодо ремонту автомобіля.

На підставі наведеного просив позов задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ» на користь ОСОБА_1 129 000 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 5 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, пеню за несвоєчасне та неповне виконання зобов`язань за період з 18.08.2021 року по 24.06.2022 року в розмірі 22 728,74 грн, інфляційні збитки за період з 18.08.2021 року до 24.06.2022 року 23 116, 80 грн, 3% річних від простроченої суми 3297,45 грн, судовий збір в сумі 1831,43 грн, витрати на правничу допомогу в сумі 7500 грн та витрати на проведення експертизи в сумі 900 грн, а всього - 193 374,42 грн.

Стягнуто з ТОВ «Буковинська будівельна компанія» на користь ОСОБА_1 91 039,87 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 910,40 грн судового збору, витрати на правничу допомогу в сумі 7500 грн та витрати на проведення експертизи в сумі 900 грн, а всього - 100 350, 27 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду ТОВ «Буковинська будівельна компанія» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, судом не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.

Вказує, що передумовою звернення до ТОВ «Буковинська будівельна компанія» повинна бути виплата страхового відшкодування з боку ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ», однак доказів проведення розрахунку позивачем не надано, а також відсутні докази щодо прийняття страховою компанією рішення про виплату і звіту експерта щодо суми відшкодування.

Стверджує, що вартість автомобіля позивача на час його купівлі 03.03.2021 року становила 49 000 грн, а вартість відновлювального ремонту складає 220 039,87 грн, тобто перевищує його ринкову вартість, а тому такий автомобіль є фізично знищеним і позивачу має бути відшкодована різниця між вартістю транспортного засобу до ДТП та після ДТП.

На підставі наведеного вважає, що доказом, який підтверджує вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, є висновок експерта, а доказом, який підтверджує ринкову вартість вказаного автомобіля, є лист ГСЦ МВС у Чернівецькій області від 29.11.2022 року.

Наголошує, що дані висновку експерта №108/21 від 20.12.201 року не відповідають фактичним обставинам справи та нормам закону, а саме п.п. д) та е) п.1.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Мінюсту України та ФДМУ від 24 листопада 2003 №142/5/2092.

Згідно викладеного, просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог до ТОВ «Буковинська будівельна компанія» скасувати та ухвалити нове про відмову в їх задоволенні.

Відзиви до суду апеляційної інстанції не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у справі, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків..

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Буковинська будівельна компанія» суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 31.01.2019 року було прийнято на роботу у ТОВ «Буковинська будівельна компанія» машиністом автобетононасоса і закріплено за ним автомобіль Mercedes-benz, д.н.з. НОМЕР_1 з 13 травня 2021 року, а у зв`язку з тим, що останній визнаний винним у вчиненні ДТП, з ТОВ «Буковинська будівельна компанія» підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданої шкоди (220 039,87 грн) і сумою страхового відшкодування (129 000 грн) в розмірі 91 039,87 грн.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, що переглядається, ухвалено при правильно встановлених обставинах справи, отже вимогам закону відповідає.

Щодо вирішення спору по суті в частині, яка переглядається.

Обставини скоєння ДТП 20.05.2021 року, належності пошкодженого в ДТП автомобіля «Land Rover Freelander», д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 , визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнення його до відповідальності, належності на праві користування автомобіля Mercedes-benz, д.н.з. НОМЕР_1 ТОВ «Буковинська будівельна компанія» згідно договору оренди та акту приймання передачі від 01.03.2020 року, перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з ТОВ ««Буковинська будівельна компанія» сторонами визнаються та не спростовуються (а.с.18, 22, 66-73).

Цивільно-правова відповідальність водія Mercedes-benz, д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована страхувальником ПП «Кобра+» згідно полісу №203090633 від 09.03.2021 року. Страхова суму за шкоду заподіяну майну становить 130 000 грн, франшиза 1 000 (а.с.19).

В матеріалах справи міститься повідомлення ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ» про ДТП 24.05.2021 року за участю вказаних вище транспортних засобів (а.с.20-21).

Згідно висновку експерта №108/21 від 20 грудня 2021 року (судового експерта) Юзви С.Г., вартість відновлювального ремонту автомобіля «Land Rover Freelander», д.н.з. НОМЕР_2 , в наслідок його пошкодження у ДТП в цінах на травень 2021 року становить 220 039,87 грн (а.с.24-34).

У відповідності до листа ГСЦ МВС РСЦ ГСЦ в Чернівецькій області від 29.11.2022 року №31/24/3207-05-2022 згідно облікових даних ЄДРТЗ МВС вартість автомобіля «Land Rover Freelander», д.н.з. НОМЕР_2 становить 49 000 грн (а.с.173).

За правилами ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В силу ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Загальні підстави відшкодування шкоди визначені ст.1166 ЦК України. Згідно з частинами першою, другою якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

В силу ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Як роз`яснено у пунктах 16, 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), а відповідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За приписами ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Стаття 1194 ЦК України визначає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

В силу ст.3 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно зі ст.6 вказаного Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Настання страхового випадку є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.

Відповідно до п.22.1 ст.22 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на це, подає страховику відповідну заяву. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу (ст.35 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Пунктом 36.1. ст.36 вказаного Закону страховик (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст.37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку), винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

У постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або відповідно до Закону № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (у випадку передбачених статтею 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст.3 Закону №1961-IV). Подібний правовий висновок Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц.

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу відсутності підстав звернення з позовом до ТОВ «Буковинська будівельна компанія», оскільки позивачем не доведено, що останній звертався із заявою про виплату страхового відшкодування до страховика й прийняте ним рішення, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтями 9, 22-31, 35, 36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до п.37.1.4. ст.37 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Однак, звернення потерпілого до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка, загалом, не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.

Вказане узгоджується із правовим висновком ВП ВС, викладеним у постанові від 19 червня 2019 року в справі №465/4621/16-к, ВС у постанові від 11 грудня 2019 року в справі №760/12308/15-ц.

Отже, зазначені доводи апелянта не спростовують висновки суду першої інстанції, а позивач у передбачений законом строк та спосіб звернувся до суду з позовом до страховика та винуватця ДТП (роботодавця). При цьому, стягуючи із страховика ліміт страхової виплати за мінусом встановленої франшизи обставини належних виплат в позасудовому порядку мали бути предметом дослідження в суді першої інстанції, участь в яких мав змогу приймати й апелянт як сторона у спорі.

Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу ціни автомобіля в розмірі 49 000 грн, й не співмірності експертного висновку щодо вартості відновлювального ремонту, то колегія суддів вказує наступне.

Дійсно, з інформаційного листа ГСЦ МВС РСЦ ГСЦ в Чернівецькій області від 29.11.2022 року №31/24/3207-05-2022 вбачається, що ОСОБА_1 придбав автомобіль за ціною 49 000 грн, однак суд апеляційної інстанції вказує, що у договорі купівлі-продажу автомобіля визначена вартість його продажу. Водночас, у договорі купівлі-продажу спірного автомобіля його ціна визначається за згодою сторін, яка може не відповідати його дійсній вартості, а також на момент визначення вартості відновлювального ремонту, вартість автомобіля може змінитися, а тому під час вирішення спору суд зобов`язаний врахувати дійсну його вартість. Отже, зазначений доказ в силу ст.77 ЦПК України є неналежним в частині доведення вартості пошкодженого в ДТП автомобіля.

Звертаючись до суду з позовом позивач на обґрунтування вартості відновлювального ремонту належного йому й пошкодженого в ДТП транспортного засобу надав висновок експерта, за яким було визначено суму такої вартості.

Крім того, вартість транспортного засобу визначається на момент ДТП, а не на час його купівлі, а апелянт на спростування розміру вартості відновлювального ремонту автомобіля інших доказів суду не надав, маючи процесуальну можливість не звертався із клопотанням про призначення відповідної повторної чи додаткової судових експертиз, а тому такі доводи є неспроможними.

Перевіряючи аргументи апелянта про не врахування судом першої інстанції недоцільності ремонту належного позивачеві автомобіля, суд апеляційної інстанції вважає необхідним зауважити, що відповідно до ст.30 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Необхідним критерієм для застосування порядку відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням автомобіля, є встановлення факту фізичного знищення автомобіля.

У справі, що переглядається, відповідно до висновку експерта №108/21 від 20 грудня 2021 року, відновлювальний ремонт автомобіля не визнаний недоцільним з економічної точки зору, оскільки неспростована відповідачем ринкова вартість автомобіля (427 700 грн) перевищує вартість його відновлювального ремонту (220 039,87 грн), а тому суд дійшов правильних висновків про відсутність підстав для визнання автомобіля позивача фізично знищеним. Належних та допустимих доказів на спростування суми, яка підлягала відшкодуванню, сторона апелянта не надала.

Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу невідповідності висновку експерта підпунктам «д» та «е» п.1.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне.

У відповідності до підпунктів д), е) п.1.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів - Методика застосовується з метою, крім іншого: визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ; визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ.

Пунктом 8.1. вказано Методики передбачено, що для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту.

Крім того, встановлення вартості відновлювального ремонту фахівець повинен володіти спеціальними знаннями в автомобілебудуванні і технології ремонту транспортних засобів, іншими, перш за все технічними дисциплінами, а також знати оціночні процедури.

Таким чином, розрахунок вартості відновлювального ремонту пошкоджених колісних транспортних засобів відноситься до компетенції виключно судових експертів автотоварознавців, а вже визначення розміру матеріального збитку можливе й під час розгляду справи в суді і відноситься до правової оцінки наданих учасниками справи доказів.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди сторони відповідача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається представник відповідача ТОВ «Буковинська будівельна компанія» у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Оленюк Христини Ігорівни, яка діє в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Буковинська будівельна компанія», залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 березня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Головуючий Лисак І.Н.

Судді: Височанська Н.К.

Литвинюк І.М.