Рішення

від 15.05.2023 по справі 904/1234/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2023м. ДніпроСправа № 904/1234/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Фізичної особи - підприємця Коваленко Мирослави Сергіївни (м. Дніпро)

до Колективного підприємства "Дніпропетровське мисливсько-рибальське господарство" (м.Дніпро)

про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання у загальному розмірі 70 535 грн. 55 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець Коваленко Мирослава Сергіївна (далі - позивач) за допомогою системи "Електронний суд" звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Колективного підприємства "Дніпропетровське мисливсько-рибальське господарство" (далі - відповідач) інфляційні втрати та 3% річних у зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання у загальному розмірі 70 535 грн. 55 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 59 309 грн. 27 коп. - інфляційні втрати;

- 11 226 грн. 28 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- 05.05.2016 Господарським судом Дніпропетровської області по справі № 904/1058/16 було ухвалено рішення, змінене Дніпропетровським апеляційним господарським судом 29.08.2016, про стягнення з Колективного підприємства "Дніпропетровське мисливсько-рибальське господарство" на користь Фізичної особи - підприємця Коваленка Сергія Олексійовича 72 000 грн. 00 коп. основного боргу, 3 334 грн. 68 коп. - 3 % річних, 37 640 грн. 10 коп. - інфляційних втрат, 9 899 грн. 90 коп. - пені та 1 843 грн. 12 коп. - судового збору;

- 07.09.2016 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2016 та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 Господарським судом Дніпропетровської області видано наказ про стягнення з Колективного підприємства "Дніпропетровське мисливсько-рибальське господарство" на користь Фізичної особи - підприємця Коваленка Сергія Олексійовича основного боргу у сумі 72 000 грн. 00 коп., 3% річних у сумі 3 334 грн. 68 коп., інфляційних втрат у сумі 37 640 грн. 10 коп., пені у сумі 9 899 грн. 90 коп., судового збору за подання позовної заяви у сумі 1 843 грн. 12 коп.;

- у подальшому, 30.12.2021 між ОСОБА_1 (первісний кредитор) та Фізичною особою - підприємцем Коваленко Мирославою Сергіївною (новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до пунктів 1 та 2 якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором, зокрема, за договором №7/КС від 20.11.2008 про надання юридичних послуг, укладеним між первісним кредитором та Колективним підприємством "Дніпропетровське мисливсько-рибальське господарство";

- за вказаним договором про відступлення права вимоги новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов`язань за договором № 7/КС від 20.11.2008 про надання юридичних послуг, в тому числі сплати заборгованості, встановленої рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2016 у справі № 904/1058/16, в редакції постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 у справі № 904/1058/16;

- ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2022 по справі № 904/1058/16 здійснено заміну стягувача - Фізичної особи - підприємця Коваленко Сергія Олексійовича на його правонаступника - Фізичну особу - підприємця Коваленко Мирославу Сергіївну за наказом від 07.09.2016, виданим на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2016 та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 у справі № 904/1058/16;

- сумарна заборгованість Колективного підприємства "Дніпропетровське мисливсько-рибальське господарство" станом на дату подачі позовної заяви становить 124 717 грн. 80 грн. та не є оплаченою;

- враховуючи вказане, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня 2020 року по січень 2023 року у сумі 59 309 грн. 27 коп., а також 3% річних за період прострочення з 01.03.2020 по 01.03.2023 у сумі 11 226 грн. 28 коп.

Крім того, позовна заява містить клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтями 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2023 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. суду № 12515/23 від 15.03.2023).

Судом враховано ціну позову, яка не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування у вказаному спорі, які вказують на незначну складність даної справи, а також враховано те, що дана категорія справ згідно з нормами Господарського процесуального кодексу України не відноситься до тих, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, у зв`язку з чим судом вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 16.03.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 20814/23 від 01.05.2023), в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на таке:

- відповідач фактично не отримував жодних документів у межах виконавчого провадження;

- відповідач про існування виконавчого провадження, відкритого на підставі дубліката наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2016 у справі №904/1058/16, не повідомлявся, участі у розгляді справи про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та видачі дублікату виконавчого документа не приймав, про розгляд справи повідомлений не був;

- умови договору про відступлення права вимоги (цесії) від 30.12.2021, що міститься у матеріалах справи, свідчать про те, що останній за всіма ознаками вочевидь є договором факторингу. В свою чергу, факторинг вважається фінансовою послугою, яку в силу вимог чинного законодавства може надавати виключно банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції;

- враховуючи викладені обставини, укладений між позивачем та ОСОБА_1 (первісний кредитор) договір про відступлення права вимоги (цесії) від 30.12.2021, фактично є нікчемним правочином, а відтак позивач не набув жодних прав вимоги до відповідача, як наслідок - право на звернення з даним позовом;

- матеріали справи не містять доказів того, що новий кредитор (позивач) повідомила боржника належним чином про відступлення права вимоги;

- наведені обставини фактично є самостійною та достатньою підставою для відмови позивачу у задоволенні позовної заяви, оскільки позивач не набула права вимоги до відповідача у встановленому законом порядку. Крім того, про існування будь-яких виконавчих проваджень та про відступлення права вимоги відповідач не знав, не повідомлявся та до будь-яких судових процесів не залучався;

- за умови застосування статті 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, позивач не має права на стягнення коштів за період, що передував набуттю нею такого права, знову ж таки, якщо таке набуття було правомірним. Натомість, вказаний договір, в силу закону, взагалі є нікчемним правочином;

- наведені позивачем розрахунки, тим більше з 01.03.2020, коли остання жодних прав вимоги взагалі не мала, спростовується вказаним вище. Крім того, розрахунок позивачем здійснено фактично по 01.03.2023, хоча позовна заява подана до суду 09.03.2023, що додатково свідчить про неправильність розрахунків позивача, яка спирається на статтю 625 Цивільного кодексу України, за умови, якби остання мала би на них право;

- з позовної заяви вбачається, що позивач неправомірно зазначила розмір боргу відповідача, на який нарахувала інфляційні витрати та 3% річних. Так, позивачем зазначено, начебто, основна сума боргу у розмірі 124 717 грн. 80 коп., однак вказана сума складається з: 72 000 грн. 00 коп. - основного боргу; 3 334 грн. 68 коп. - 3% річних; 37 640 грн. 10 коп. - інфляційних втрат; 9 899 грн. 90 коп. - пені; 1 843 грн. 12 коп. - судового збору.

Від позивача засобами електронного зв`язку надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 21325/23 від 02.05.2023), в якій позивач зазначає, що поданий відповідачем відзив на позовну заяву є необґрунтованим, з огляд у на таке:

- під час ухвалення Дніпропетровським апеляційним господарським судом постанови від 29.08.2016 у справі № 904/1058/16 на судовому засіданні був присутній представник Колективного підприємства "Дніпропетровське мисливсько-рибальське господарство", отже, про існування вказаного судового рішення відповідачеві було відомо вже 29.08.2016, проте, вказане рішення виконано не було, жодної копійки відповідачем не сплачено;

- в Автоматизованій системі виконавчого провадження в електронному форматі по виконавчому провадженню № 52218593 наявна постанова від 16.09.2016 про арешт коштів боржника;

- починаючи, щонайменше, з жовтня 2016 року, і по дату подання позову (березень 2023 року), всі поточні банківські рахунки відповідача арештовані і будь-які виплати з їх використанням неможливі (у томі числі й на заробітну плату, сплату податків тощо). відповідач фактично констатує, що більше 6-ти років "не помічав" наявність арешту рахунків і блокування власної господарської діяльності;

- позивач вважає більш вірогідним ту обставину, що відповідачеві було відомо про наявність виконавчого провадження за наказом, виданим Господарським судом Дніпропетровської області у справі № 904/1058/16;

- відповідачем не наведено жодної підстави для того, або вважати договір про відступлення права вимоги, укладений 30.12.2021 між ОСОБА_1 та Фізичною особою - підприємцем Коваленко Мирославою Сергіївною, нікчемним правочином. Використання ж відповідачем словосполучення "фактично є нікчемним правочином" підтверджує ту обставину, що таке припущення має суб`єктивним характер;

- відповідач більше схиляється до того, що розмір інфляційних втрат та відсотків річних розрахований позивачем невірно, однак, жодного контррозрахунку не наводить.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду № 31380/23 від 03.05.2023), в якій він просить суд долучити до матеріалів справи докази надсилання відповіді на відзив на позовну заяву на адресу відповідача.

Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що строк розгляду даної справи закінчується 15.05.2023, отже у даному випадку судому було надано сторонам максимально можливий строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю прострочення виконання зобов`язання за договором, наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період невиконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за договором.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини 2, частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Норми статті 1291 Конституції України визначають, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа № 904/1058/16 за позовом Фізичної особи - підприємця Коваленка Сергія Олексійовича до Колективного підприємства "Дніпропетровське мисливсько-рибальське господарство" про стягнення 153 750 грн. 70 коп.

За результатами розгляду даної справи, Господарським судом Дніпропетровської області прийнято рішення від 05.05.2016, яке в подальшому було змінене постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду, якою, зокрема, стягнуто з Колективного підприємства "Дніпропетровське мисливсько-рибальське господарство" на користь Фізичної особи - підприємця Коваленка Сергія Олексійовича 72 000 грн. 00 коп. основного боргу, 3 334 грн. 68 коп. - 3 % річних, 37 640 грн. 10 коп. - інфляційних втрат, 9 899 грн. 90 коп. - пені та 1 843 грн. 12 коп. - судового збору.

Під час прийняття постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 по справі № 904/1058/16 були встановлені, зокрема, такі обставини:

- 20.11.2008 Фізична особа - підприємець Коваленко Сергій Олексійович (виконавець) та Колективне підприємство "Дніпропетровське мисливсько-рибальське господарство" (замовник) уклали договір № 7/КС про надання юридичних послуг, відповідно до умов якого (пункт 1.1.) виконавець приймає на себе зобов`язання в рамках абонентського обслуговування надавати замовнику послуги правового характеру, а саме: здійснювати підготовку та перевірку локальних документів замовника (правового характеру); надавати консультації, довідки, висновки з правових питань, які виникають в діяльності замовника, представляти інтереси в судах, органах виконавчої влади, місцевого самоврядування і т.п.;

- позивач вважається таким, що виконав належним чином умови договору у період, за який заявлена до стягнення сума основного боргу (з 01.01.2013 по 01.01.2016) щодо надання відповідачу послуг, а останній прийняв надані послуги; приймаючи до уваги зміст пунктів 2.1. та 2.2. договору, строк оплати вказаних послуг є таким, що настав;

- відповідачем не надано доказів оплати наданих позивачем послуг, як і не надано доказів, що послуги позивачем у вказаний період не надавалися та заборгованість за вказаний період відсутня. За наведеного, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що є правомірними та обґрунтованими заявлені позивачем вимоги в частині стягнення основного боргу у сумі 72 000 грн. 00 коп.;

- апеляційний господарський суд погоджується з рішенням місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у сумі 37 640 грн. 10 коп., розрахованих від суми основного боргу з застосуванням індексів інфляції за загальний період: січень 2013 року грудень 2016 року;

- апеляційний господарський суд вбачає підстави вважати, що правомірно заявленими є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних за загальний період прострочення виконання грошового зобов`язання з 02.01.2013 по 01.01.2016 (в розрізі кожного місяця з другого числа місяця по 01.01.2016), що є в межах заявленого періоду нарахування, у сумі 3 334 грн. 68 коп. та пені у загальній сумі 9 899 грн. 90 коп., розрахованої від суми основного боргу по кожному місяцю спірного періоду окремо, починаючи з другого числа місця та припиняючи нарахування через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Рішення суду у справі № 904/1058/16 набрало законної сили 29.08.2016, у зв`язку з чим на його примусове виконання було видано наказ від 07.09.2016 про стягнення з Колективного підприємства "Дніпропетровське мисливсько-рибальське господарство" на користь Фізичної особи - підприємця Коваленка Сергія Олексійовича основного боргу у сумі 72 000 грн. 00 коп., 3% річних у сумі 3 334 грн. 68 коп., інфляційних втрат у сумі 37 640 грн. 10 коп., пені у сумі 9 899 грн. 90 коп., судового збору за подання позовної заяви у сумі 1 843 грн. 12 коп.

У подальшому, 30.12.2021 між ОСОБА_1 (первісний кредитор) та Фізичною особою - підприємцем Коваленко Мирославою Сергіївною (новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до пунктів 1 та 2 якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором, зокрема, за договором №7/КС від 20.11.2008 про надання юридичних послуг, укладеним між первісним кредитором та Колективним підприємством "Дніпропетровське мисливсько-рибальське господарство". За вказаним договором про відступлення права вимоги новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов`язань за договором № 7/КС від 20.11.2008 про надання юридичних послуг, в тому числі сплати заборгованості, встановленої рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2016 у справі № 904/1058/16, в редакції постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 у справі № 904/1058/16.

Враховуючи вказані обставини, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2022 по справі № 904/1058/16 здійснено заміну стягувача - Фізичної особи - підприємця Коваленко Сергія Олексійовича на його правонаступника - Фізичну особу - підприємця Коваленко Мирославу Сергіївну за наказом від 07.09.2016, виданим на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2016 та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 у справі №904/1058/16.

Як зазначає позивач, фактично, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2016 по справі № 904/1058/16 не виконано відповідачем, у зв`язку з чим, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня 2020 року по січень 2023 року у сумі 59 309 грн. 27 коп., а також 3% річних за період прострочення з 01.03.2020 по 01.03.2023 у сумі 11 226 грн. 28 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Норми статті 1291 Конституції України визначають, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

З урахуванням того, що у справі № 904/1058/16 було встановлено факт наявності у Колективного підприємства "Дніпропетровське мисливсько-рибальське господарство" основного боргу у сумі 72 000 грн. 00 коп. за договором про надання юридичних послуг №7/КС, вказані обставини не доказуються під час розгляду даної справи судом, з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанови Верховного Суду від 03.08.2021 у справі № 904/2425/20, від 27.07.2021 по справі № 910/6161/20, від 27.07.2021 по справі № 910/4436/19, від 29.06.2021 по справі № 910/11287/16, від 18.06.2021 по справі № 910/16898/19 та ін.).

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України унормовано, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно із частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

У вказаному висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

Таким чином, у разі коли судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Поряд із цим, слід відзначити, що судовими рішеннями фактично тільки фіксується належна до стягнення сума боргу, однак, як вже зазначалося, наявність таких рішень не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум.

При цьому, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання, то і подальше застосування до таких сум наслідків передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є правомірним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідно до формулювання частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України стягнення інфляційних втрат та 3% річних нерозривно пов`язано зі сплатою основного боргу (боржник зобов`язаний сплатити не відсотки річних та інфляційні втрати, а саме суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції а також 3 % річних від простроченої суми).

Враховуючи, що грошове зобов`язання Колективного підприємства "Дніпропетровське мисливсько-рибальське господарство" виникло до ухвалення судового рішення по суті спору у справі № 904/1058/16 та не припинилося внаслідок набрання ним законної сили, нарахування інфляційних втрат та 3% річних, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутого цим рішенням судового збору (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18).

Слід також відзначити, що відповідно до частини 2 статті 550 Цивільного кодексу України проценти на неустойку не нараховуються.

Враховуючи вказане, судом приймаються до уваги заперечення відповідача в частині неправомірності нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму заборгованості у розмірі 124 717 грн. 80 коп., яка складається з: 72 000 грн. 00 коп. - основного боргу; 3 334 грн. 68 коп. - 3% річних; 37 640 грн. 10 коп. - інфляційних втрат; 9 899 грн. 90 коп. - пені; 1 843 грн. 12 коп. - судового збору. Інші заперечення відповідача судом відхиляються, оскільки спростовуються наявними в матеріалах доказами.

Суд уважає за необхідне зауважити, що за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2016 по справі 904/1058/16, самостійне грошове зобов`язання у вигляді сплати сум інфляційних втрат, 3% річних та судового збору у відповідача не виникає, а тому нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, належить здійснювати на суму основного боргу - 72 000 грн. 00 коп., стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум пені, інфляційних втрат, 3 % річних та судового збору.

При цьому, на час розгляду справи, що розглядається, в матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем заборгованості в сум 72 000 грн. 00 коп.

Як було вказане вище, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи вказане, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня 2020 року по січень 2023 року у сумі 59 309 грн. 27 коп.

З приводу здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат суд зазначає таке.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.3-4), та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено суму заборгованості, на яку підлягають нарахуванню інфляційні втрати, оскільки нарахування слід здійснювати лише на суму основного боргу у розмірі 72 000 грн. 00 коп.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с.3-4), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

При цьому, здійснюючи власний розрахунок інфляційних втрат, суд враховані правові позиції, викладені у постановах Верховного суду щодо вказаного питання, а саме:

- Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначив, що у кредитора згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення;

- згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/600/18, викладеною у постанові від 05.07.2019, нарахування інфляційних втрат за наступний період має здійснюватися з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання;

- зазначена позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/306/18 від 30.07.2019, а також у постановах Верховного Суду у справах № 905/306/18, № 908/1928/18, № 904/4565/18, №904/4083/18, № 904/10242/17, № 913/63/18.

Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат у відповідності до правових позицій вказаних вище постанов Верховного Суду, господарський суд встановив, що інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з березня 2020 року по січень 2023 року на суму 72 000 грн. 00 коп. та в цей період становлять 34 239 грн. 44 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 34 239 грн. 44 коп.

Крім того, за прострочення виконання зобов`язань на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 01.03.2020 по 01.03.2023 у сумі 11 226 грн. 28 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.4), та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено суму заборгованості, на яку підлягають нарахуванню 3% річних, оскільки нарахування слід здійснювати лише на суму основного боргу у розмірі 72 000 грн. 00 коп.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем (а.с.4), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, господарський суд встановив, що 3% річних підлягають нарахуванню в період з 01.03.2020 по 01.03.2023 на суму 72 000 грн. 00 коп. та в цей період складають 6 480 грн. 97 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 6 480 грн. 97 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 1 239 грн. 59 коп. - частина витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Коваленко Мирослави Сергіївни до Колективного підприємства "Дніпропетровське мисливсько-рибальське господарство" про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання у загальному розмірі 70 535 грн. 55 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Колективного підприємства "Дніпропетровське мисливсько-рибальське господарство" (вулиця Старокозацька, будинок 31, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код 23070173) на користь Фізичної особи - підприємця Коваленко Мирослави Сергіївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 34 239 грн. 44 коп. - інфляційних втрат, 6 480 грн. 97 коп. - 3% річних, 1 239 грн. 59 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 15.05.2023.

Суддя Ю.В. Фещенко