Постанова

від 16.05.2023 по справі 405/144/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 травня 2023 року

м. Київ

справа № 405/144/21

провадження № 61-2818св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Спеціальний дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 46 «Краплинка», Управління освіти Міської ради м. Кропивницького,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 січня 2023 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Дьомич Л. М., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Спеціального дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 46 «Краплинка» (далі - СДНЗ (ясла-садок) № 46 «Краплинка»), Управління освіти Міської ради м. Кропивницького про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позову зазначав, що з травня 2018 року працював у СДНЗ (ясла-садок) № 46 «Краплинка» на посаді сторожа.

31 грудня 2020 року наказом № 170-к його було звільнено із займаної посади за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

З даним наказом позивач не погоджується, вважає його незаконним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що 26 грудня 2020 року о 18:45 він з`явися без запізнень до СДНЗ (ясла-садок) № 46 «Краплинка» та мав прийняти зміну в чергового сторожа ОСОБА_2 , але не був допущений до роботи керівником закладу ОСОБА_3 , яка безпідставно звинуватила його у тому, що він знаходиться в стані алкогольного сп`яніння.

29 грудня 2020 року він з`явився на робоче місце о 18:00 та був допущений до роботи.

31 грудня він був повідомлений про те, що його звільнено за прогул, вчинений 26 грудня 2020 року, йому було видано трудову книжку та проведений розрахунок.

Вважає, що він був відсутнім 26 грудня 2020 року на роботі з поважних причин, оскільки роботодавець в особі директора закладу ОСОБА_3 не допустила його до роботи, наказала здати ключі його зміннику - сторожу ОСОБА_2 , при цьому він не мав наміру покидати місце роботи, а тому його відсутність на робочому місці більше трьох годин не може кваліфікуватися як прогул.

Також зазначив, що внаслідок незаконного звільнення він зазнав моральних страждань, які полягали в тому, що він залишився без роботи в період опалювального сезону напередодні Різдвяних свят та був змушений знаходити інші засоби до існування. Внаслідок стресу, в нього погіршився стан здоров`я, підвищився артеріальний тиск, він був змушений купувати додаткові ліки, що обумовлено незаконним звільненням з роботи.

Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням уточнень до позовної заяви позивач просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ СДНЗ (ясла-садок) № 46 «Краплинка» від 31 грудня 2020 року № 170-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити його на посаді сторожа у СДНЗ (ясла-садок) № 46 «Краплинка» з 31 грудня 2020 року;

- стягнути з Управління освіти Міської ради м. Кропивницького на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 грудня 2020 року до 01 березня 2021 року у розмірі 10 510,40 грн;

- стягнути з Управління освіти Міської ради м. Кропивницького на його користь моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 серпня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ СДНЗ(ясла-садок) № 46 «Краплинка» від 31 грудня 2020 року № 170-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді сторожа СДНЗ(ясла-садок) № 46 «Краплинка» з 31 грудня 2020 року.

Стягнуто з Управління освіти Міської ради м. Кропивницького на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 грудня 2020 року до 01 березня 2021 року у розмірі 10 510,40 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 500,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 серпня 2022 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді сторожа СДНЗ(ясла-садок) № 46 «Краплинка» з 31 грудня 2020 року допущено до негайного виконання.

Вирішено питання про розподіл судового збору.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність позивача на роботі 26 грудня 2020 року була зумовлена діями самого роботодавця в особі директора дошкільного закладу ОСОБА_3 , яка усним наказом відсторонила його від роботи у зв`язку з появою на роботі в нетверезому стані. Тобто, саме відсторонення роботодавцем працівника ОСОБА_1 стало причиною відсутності останнього на роботі.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необгрунтованості.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, СДНЗ (ясла-садок) № 46 «Краплинка» подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 25 січня 2023 року апеляційну скаргу СДНЗ (ясла-садок) № 46 «Краплинка» задоволено.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 серпня 2022 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що наявними доказами підтверджено, що ОСОБА_4 був відсутнім 26 грудня 2020 року на роботі без поважних причин. При цьому суд зазначив, що позивач не був відсторонений від роботи відповідачем в порядку, передбаченому статтею 46 КЗпП України.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

24 лютого 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 січня 2023 року та, уточнивши в подальшому вимоги, просив скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції оскаржена постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 18 квітня 2023 року СДНЗ (ясла-садок) № 46 «Краплинка» просить касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

07 квітня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 02 травня 2018 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в СДНЗ (ясла-садок) № 46 «Краплинка» на посаду сторожа за строковим трудовим договором, а з 01 вересня 2018 року - за безстроковим трудовим договором.

Як вбачається з п.п. 1.2, 2.5, 2.21, 2.25 робочої інструкції сторожа СДНЗ (ясла-садок) № 46 «Краплинка», з якою ОСОБА_1 був ознайомлений, сторож підпорядковується керівнику та завідувачу господарством дошкільного закладу. Сторож при прийомі та здачі чергування разом з черговим вихователем або змінним сторожем робить обхід ввірених йому приміщень з відповідним записом у журналі. Сторож працює без права сну і не може відлучатися за межі території ДНЗ. Сторож не курить, не вживає алкогольні напої у приміщеннях та на території ДНЗ.

26 грудня 2020 року директором СДНЗ (ясла-садок) № 46 «Краплинка» ОСОБА_3 та сторожем ОСОБА_2 складено акт про відмову сторожа ОСОБА_1 від проходження медичного обстеження на предмет встановлення факту перебування у стані алкогольного сп`яніння. Згідно нього, ОСОБА_1 прибув на роботу з ознаками алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим, ОСОБА_3 запропонувала йому проїхати разом з нею у медичну установу для огляду на стан алкогольного сп`яніння, на що ОСОБА_1 в агресивній формі відмовився, після чого покинув територію дошкільного закладу.

Згідно актів № 1 та № 2 від 26 грудня 2020 року, складених працівниками СДНЗ (ясла-садок) № 46 «Краплинка» (завідувачем господарством ОСОБА_5 , вихователем-методистом ОСОБА_6 , сторожем ОСОБА_2 ), сторож ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 19:25 26 грудня 2020 року і станом на 23:45 того ж дня на роботу не з`явився.

Як вбачається з коригуючого табелю обліку робочого часу СДНЗ (ясла-садок) № 46 «Краплинка» за грудень 2020 року, 26 грудня 2020 року та 27 грудня 2020 року за ОСОБА_7 вказано прогул (ПР) - 12 робочих годин.

Наказом від 28 грудня 2020 року № 160-к за фактом відсутності ОСОБА_1 на роботі призначено службове розслідування.

Згідно актів № 3 від 28 грудня 2020 року та № 4 від 29 грудня 2020 року, складених працівниками СДНЗ (ясла-садок) № 46 «Краплинка» (завідувачем господарством ОСОБА_5 , вихователем-методистом ОСОБА_6 , помічником вихователя ОСОБА_8 , вихователем ОСОБА_9 ), сторож ОСОБА_1 відмовився надавати письмові пояснення щодо відсутності його на роботі, посилаючись на те, що в нього немає часу, а потім, що він направив їх поштою та у месенджері Viber працівникам СДНЗ (ясла-садок) № 46 «Краплинка» ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

Як вбачається з акту службового розслідування від 30 грудня 2020 року, комісією було встановлено, що 26 грудня 2020 року сторож ОСОБА_1 , перебуваючи на своєму робочому місці, безпричинно покинув його, до виконання власних трудових обов`язків не приступав, тобто був відсутній на роботі більше чотирьох годин безперервно.

Наказом від 31 грудня 2020 року № 170-к позивача було звільнено із займаної посади сторожа 31 грудня 2020 року згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України через відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За приписами частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізично особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (стаття 139 КЗпП України).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Встановивши, що 26 грудня 2020 року сторож ОСОБА_1 допустив порушення трудової дисципліни, що виявилось у його відсутності на роботі без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку те, що відповідач законно звільнив позивача із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідачем при обранні виду стягнення у повній мірі враховані ступінь тяжкості вчиненого проступку, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника.

При цьому, посилання позивача на те, що його відсутність на робочому місці мало місце внаслідок його відсторонення роботодавцем від роботи, є безпідставним з наступних підстав.

Відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення від роботи - це тимчасове позбавлення працівника, який перебуває у трудових правовідносинах із підприємством, можливості реального здійснення ним права на працю. Усунення від роботи провадиться власником на підставі виявленого ним факту, через який власник має право усунути або зобов`язаний усунути працівника від роботи.

Під час відсторонення від роботи дія трудового договору не припиняється, але працівник тимчасово до роботи не допускається. При цьому на період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Відсторонення від роботи або іншої діяльності здійснює власник підприємства або уповноважений ним орган шляхом видання наказу (видачі усного розпорядження з наступним виданням наказу) та вжиття заходів що-до контролю за його виконанням.

Встановлено, що наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи не видавався.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов