Рішення
від 04.05.2023 по справі 530/1297/21
ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/1297/21

2/530/7/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

04.05.2023 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Тараненко Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Зіньків, цивільну справу за позовом

Державного підприємства "Гадяцьке лісове господарство", місце знаходження: м. Гадяч, вул. Полтавська, 84, Полтавської області, правонаступником якого є філія Гадяцькелісове господарство державногоспеціалізованого господарського підприємства ЛісиУкраїни до ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, місце знаходження: м. Полтава, вул. Уютна, 23 про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі, повернення землі, -

ВСТАНОВИВ:

В Зіньківськомурайонному судіПолтавської областізнаходиться цивільнасправа запозовом Державного підприємства "Гадяцьке лісове господарство", місце знаходження: м. Гадяч, вул. Полтавська, 84, Полтавської області, правонаступником якого є філія Гадяцькелісове господарство державногоспеціалізованого господарського підприємства ЛісиУкраїни до ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, місце знаходження: м. Полтава, вул. Уютна, 23 про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі, повернення землі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Зіньківського районного суду Полтавської області дану справу передано на розгляд судді Должко С.Р.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 31.08.2021 року відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження. Сторонам по справі направлено ухвалу про відкриття провадження, відповідачу разом з копіями позовної заяви та доданими до неї документами та судові повістки про час дату та місце судового засідання, отримані відповідачем.

З позову вбачається, що позивач просить суд ухвалити рішення яким визнати незаконним та скасувати наказ головного управління Держземагенства у Полтавській області № 1063-СГ від 20.06.2014 року Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 37,5 га земель сільськогосподарського призначення державної власності, для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Проценківської сільської ради, наказ головного управління Держземагенства у Полтавській області № 3287-СГ від 23.09.2014 Про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки в оренду, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства в довгострокову оренду терміном 21 рік, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства, укладений 26.09.2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 , скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства, проведену 18.10.2014 року у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право:7384484 та припинення права оренди ОСОБА_1 , скасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності Головного управління Держземагенства у Полтавській області на земельну ділянку, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства, проведену 18.10.2014 року в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право:7384474 та припинити право власності Головного управління Держземагенства у Полтавській області, скасування державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства у державному земельному кадастрі, зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку орієнтованою площею 11,0914 га, яка є частиною земельної ділянки площею 37.5 га, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300 державному підприємству Гадяцьке лісове господарство.

29.09.2021 року представником відповідача Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області подано відзив на позов, у якому зазначено, що відповідно до ч.3-4 ст.126 Земельного кодексу України (чинного на момент видання розпорядження голови Полтавської ОДІ №242 від 15.07.2009) право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом міністрів України. Таким чином правовстановлюючим документом є державний акт на право постійного користування, а не розпорядження голови Полтавської ОДА № 242 від 15.07.2009 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Відповідно до п.5 прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі є планово- картографічні матеріали лісовпорядкування. Проте до позовної заяви не додано планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, які були складені у встановленому законодавством порядку, та які підтверджували б перебування спірної земельної ділянки у межах земель лісового фонду та у постійному користуванні ДП Гадяцьке лісове господарство. Оскільки, ні державного акту на право постійного користування, ні планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування позивачем не було надано, тому відсутні підстави вважати, що у ДП Гадяцьке лісове господарство виникло право постійного користування на спірну земельну ділянку. Крім цього, Положення про ГУ Держгеокадастру в області, яке затверджено Наказом Міністра аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 передбачено, що завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території адміністративно- територіальної одиниці. До Головного управління надійшло клопотання ОСОБА_1 за вх. 31-1823/0/17-14 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 37,5 га земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства в оренду на території Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. Наказом № 1063-СГ від 20.06.2014 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 37.56 га земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства в оренду на території Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. 02.09.2014 року ОСОБА_1 подано до головного управління клопотання за вх. № 31-5710/0/17-14 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання в оренду на 21 рік, для ведення фермерського господарства на території Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. Наказом головного управління № 3287-СГ від 23.09.2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5321385000:00:001:0300 в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. 26.09.2014 року між головним управлінням Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі б/н щодо оренди земельної ділянки з кадастровим № 5321385000:00:001:0300 на 21 рік. Щодо тверджень позивача про те, що поданий позов є негаторним відповідач зазначив, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області, тому даний позов не є негаторним та на спірні правовідносини поширюється загальна позовна давність, строк якої на момент подання позовної заяви сплинув, а тому враховуючи вищевикладене просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (т.1 а.с.157-159).

04.05.2023року представникомвідповідача ОСОБА_1 адвокатом ОсіповимС.М.подано відзивна позов,у якомузазначено,що відповідно доположень частини3та 4статті 126Земельного кодексуУкраїни (вредакції,чинній надату виданнярозпорядження головиПолтавської ОДАвід 15.07.2009№242«Про затвердженняпроектів землеустроющодо відведенняземельних ділянок»відповідно доп.3,4 «Правопостійного користуванняземельною ділянкоюпосвідчується державнимактом направо постійногокористування земельноюділянкою. Формидержавних актівна правовласності наземельну ділянку,право постійногокористування земельноюділянкою затверджуютьсяКабінетом МіністрівУкраїни».Про щозазначено ів пункті1.1.Інструкції пропорядок складання,видачі,реєстрації ізберігання державнихактів направо власностіна земельнуділянку іправо постійногокористування земельноюділянкою тадоговорів орендиземлі,затвердженої НаказомДержавного КомітетуУкраїни поземельних ресурсах04.05.99N43п.«1.1.Право власностіна землюі правопостійного користуванняземлею посвідчуєтьсядержавним актом: направо власностіна земельнуділянку; на право постійного користування земельною ділянкою.». Отже, єдиним правовстановлюючим документом, який посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, визначено державний акт на право постійного користування земельною ділянкою. Натомість, позивач у своєму позові зазначає, що таким документом є Розпорядження №242. Таке твердження позивача є помилковим та таким, що суперечить чинному законодавству, а отже, заперечується відповідачем, а сама наявність Розпорядження №242 не визнається відповідачем в якості правової підстави позову. Як визначено статтею 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на дату видання Розпорядження №242): «Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.». Як підтверджує сам позивач, починаючи з 15.07.2009 (дата видання Розпорядження №242), аж до 2017 року (тобто вісім років), він не вчиняв жодних дій для замовлення технічної документації зі складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою (як це передбачено Інструкцією) та здійснення за собою державної реєстрації такого права. Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції станом до 15.01.2020 року) «До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.». В наступних редакціях Лісового кодексу (починаючи з 16.01.20 р.), можливість такого підтвердження права виключена. Позивач не надав суду планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які були б складені у встановленому законодавством порядку, та які б підтверджували перебування спірної земельної ділянки у межах земель лісового фонду та у постійному користуванні ДП «Гадяцьке лісове господарство». Оскільки Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою у відповідача відсутній, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які були б складені у встановленому законодавством порядку, відсутні, відповідач вважає, що немає достатніх правових підстав вважати таким, що виникло право постійного користування земельною ділянкою, на яке посилається позивач. Станом як на дату звернення ОСОБА_1 до Головного управління Держземагенства у Полтавській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду (03 червня 2014 року), так і на дату затвердження розробленого проекту землеустрою (Наказ ГУ Держземагенства у Полтавській області від 23.09.2014 №3287-СГ) та укладення договору оренди землі (26 вересня 2014 р.), земельна ділянка, якій згодом був присвоєний кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, у своїх межах була вільною від будь-яких обтяжень речовими правами, іншими обтяженнями чи обмеженнями. Відсутність обтяжень чи обмежень щодо земельної ділянки, яка була передана в оренду ОСОБА_1 , також підтверджується матеріалами Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 . В подальшому, згідно вимог чинного законодавства, зазначений проект землеустрою був затверджений наказом Головного управління Держземагенства у Полтавській області від 23.09.2014 №3287-СГ, а земельна ділянка з кадастровим номером 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га передана ОСОБА_1 в оренду терміном на 21 рік, про що 26 вересня 2014 року укладено договір оренди землі. Право оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Враховуючи зазначене відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю ( т.2 а.с.73-76).

Ухвалою суду від 27.01.2023 року залучено в якості правонаступника позивача в цивільній справі № 530/1297/21 філію Гадяцьке лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (код в ЄДРПОУ філії 45147904, вул Полтавська,84, м.Гадяч, Полтавська область) та призначено по справі судовий розгляд (т.2 а.с.35-36).

У судовезасідання учасникисправи: представник правонаступника позивача філії Гадяцьке лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України адвокат Жага Е.Г. не з`явився надіслав до суду заяву про перенесення судового засідання.

Відповідно дост. 43 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися визначеними законом процесуальними правами та виконувати процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Як було встановлено представник позивача адвокат Жага Е.Г. у підготовчі судові засідання: 28.12.2021 року не з`явився належним чином повідомлений, 30.03.2021 року не з`явився надіслав до суду заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи за його відсутності (т.1 а.с.193), 22.06.2022 року не з`явився, надіслав до суду заяву про перенесення судового засідання у зв`язку з перебування у відпустці (т.1 а.с.208), 04.10.2022 року та 28.10.2022 року, не з`явився належним чином повідомлений, 12.04.2023 року не з`явився, надіслав заяву про проведення судового засідання без участі представника позивача, позовні вимоги підтримав та просив їх задовільнити (т.2 а.с.54). У судове засідання 04.05.2023 року не з`явився, надіслав до суду заяву про перенесення судового засідання. Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що систематична неявка представника позивача адвоката Жага Е.Г. на розгляд справи судом розцінюється, як зловживання процесуальними правами та намагання затягнути розгляд справи, а тому суд дійшов висновку проводити розгляд справи за наявними матеріалами справи.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Осіпов С.М. не з`явилися, належним чином повідомлені, надіслали до суду відзив.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області не з`явився, надіслав до суду відзив та клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд, зачитавши позовну заяву позивача та дослідивши наявні матеріали справи, приходить до висновку.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по даний час.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рада суддівУкраїнивирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Відповідно до вимогст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України: Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини, враховуючи місцезнаходження, позов пред`являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як передбаченост. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно дост. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згіднозіст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно дост. 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормоюст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цього Кодексу таЗакону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованихКонституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеногоОсновним Законом Українипринципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина першастатті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно достатті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно достатті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертоїстатті 8 ЦПКнорми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться впостанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Уст. 8 Конституції Українизазначено, щоКонституція Українимає найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй.

Статтями15,16 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно дост. 124 Конституції Україниправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зст. 129-1 Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1ст. 2 Закону «Про судоустрій і статус суддів»визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно дост. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів»судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

відповідно до ст. 210 ЦПК України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

В судовому засіданні було встановлено, що як вказує представник позивача, розпорядженням Полтавської обласної державної адміністрації №242 від 15.07.2009 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок ДП «Гадяцький лісгосп» на земельних ділянках загальною площею 117,4 га по землекористувачах та угіддях (т.1 а.с.69). Пунктом 2 вказаного розпорядження зазначено Зіньківській районній державній адміністрації видати ДП «Гадяцький лісгосп» державні акти на право постійного користування земельними ділянками для ведення лісового господарства.

Згідно додатку до вказаного розпорядження ДП «Гадяцький лісгосп» для ведення лісового господарства на території Проценківської сільської ради Зіньківського району передано у постійне користування 36,7 га, з них: 15,1 га ріллі, 16 га сіножатей, 5,6 га пасовищ (т.1 а.с.70).

Крім того, вказаний проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ДП «Гадяцький лісгосп» погоджений рішенням 11 сесії 5 скликання Проценківської сільської ради Зіньківського району від 17.12.2007, розпорядженням голови Зіньківської районної державної адміністрації № 14 від 16.01.2008, рішенням Зіньківської районної ради від 17.10.2008 (т.1 а.с.38).

Згідно проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок 36,7 га ДП «Гадяцький лісгосп» для ведення лісового господарства із земель державної власності на території Проценківської сільської ради Зіньківського району «Вихідна земельно-кадастрова інформація» земельній ділянці площею 15,6 га присвоєно кадастровий номер 5321385000:00:001:0159 (т.1 а.с.22-37).

Після затвердження проекту землеустрою вказані земельні ділянки включені в державну статистичну звітність (форма 6 ЗЕМ і 2 ЗЕМ) та в матеріали лісовпорядкування.

При зверненні ДП «Гадяцький лісгосп» до Державних кадастрових реєстраторів з метою внесення відомостей про земельні ділянки до Державного земельного кадастру виявилося що обмінний файл (електронного документу) у форматі XML застарілий.

В 2017 році інститутом землеустрою розроблено новий обмінний файл (електронного документу) у форматі XML.

З метою внесення відомостей про земельну ділянку кадастровий номер 5321385000:00:001:0159 до Державного земельного кадастру ДП «Гадяцький лісгосп» повторно звернулося до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Зіньківському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Рішенням Державного кадастрового реєстратора Відділу у Зіньківському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № РВ-5300864372017 від 04.12.2017 відмовлено ДП «Гадяцький лісгосп» у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровий номер 5321385000:00:001:0159 у зв`язку з її перетином з земельною ділянкою кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площа співпадає на 89,1085 % ( т.1 а.с.71).

Земельна ділянка кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га перебуває у користуванні ОСОБА_1 , згідно укладеного 26.09.2014 договору оренди.

ОСОБА_1 03.06.2014 звернувся до Головного управління Держземагенства у Полтавській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки земель сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 37,5 га для ведення фермерського господарства в оренду за межами населеного пункту на території Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області ( т.1 а.с.83).

За результатами розгляду вказаного клопотання наказом Головного управління Держземагенства у Полтавській області № 1063-СГ від 20.06.2014 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 37,5 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області (т.1 а.с.86). Пунктом 1 наказу Головного управління Держземагенства у Полтавській області № 3287-СГ від 23.09.2014 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що передається в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташовану на території Проценківської сільської ради Зіньківського району. Пунктом 2 вказаного наказу передбачено надати ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства в довгострокову оренду терміном на 21 рік, розташовану в адміністративних межах Проценківської сільської ради Зіньківського району.

Згідно вказаного наказу 26.09.2014 між Головним управління Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. Договір укладено на 21 рік (т.1 а.с.121-123). Право оренди земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: номер запису про інше речове право: 7384484 від 18.10.2014 ( т.1 а.с.124).

Відносини, пов`язані з орендою землі для ведення фермерського господарства, регулюються відповідними нормамиЦК України,ЗК України,Законами України «Про фермерське господарство», «Про оренду землі»та іншими нормативно-правовими актами у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1, 3, 5ст. 116 ЗК Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ч.4ст. 122 ЗК Україницентральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини другоїстатті 123 ЗК Україниособа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Стаття 123 ЗК Україниврегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крімЗК України,Законом України «Про фермерське господарство»та іншими нормативно-правовими актами України . У таких правовідносинахЗакон «Про фермерське господарство»є спеціальним нормативно-правовим актом, аЗемельний Кодекс України- загальним.

Згідно із вимогамист. 124 ЗК Українипередача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначенимистаттею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

При цьому, у ч. 2 вказаної статті визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьоюстатті 134 цього Кодексу. Водночас у частині 3 даної статті зазначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьоюстатті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленомустаттею 123 цього Кодексу.

До земельних ділянок державної чи комунальної власності, які згідно ч. 2 ст. 134ЗК Українине підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) є такі, що надаються громадянам для ведення фермерського господарства.

Згідно з частиною 2статті 134 ЗК Українине підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної або комунальної власності або права на них, зокрема у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 1 Закону «Про фермерське господарство»фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону). Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом.

Статтею 7 ЗУ "Про фермерське господарство"встановлено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (абзац 2 частини першої статті 7 Закону).

Частинами другою та четвертою статті 7 Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Відповідно до частини сьомоїстатті 7 Закону України "Про фермерське господарство"земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Згідно правової позиції, яка викладена 03.02.2016 у постанові судової палати у цивільних та адміністративних справам Верховного суду України справа № 6-2902цс15) при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, згідно ізстаттею 7 Закону № 973-ІVяк спеціального по відношенню достатті 123 ЗК України.

Отже, спеціальнийЗакон України "Про фермерське господарство"визначає процедуру отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної чи комунальної власності з метою ведення фермерського господарства, а також обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбаченихстаттею 123 ЗК Українидо змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Режим типу правового регулювання поведінки суб`єктів владних повноважень, встановлений частиною другоюстатті 19 КонституціїУкраїни, забороняє районній державній адміністрації самостійно скасувати видані нею акти, адже відповідно частини 8статті 118 Конституції України, рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечатьКонституції Українита законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. Кореспондуючі норми до визначеної позиції містяться також в частині 3 статті33,частинах 1 та 2 статті43 Закону України«Про місцеві державні адміністрації». Тобто, з цього випливає, що Полтавська обласна державна адміністрація не вбачала у прийнятому спірному розпорядженні № 242 від 15.07.2009 року порушення норм законодавства України, яке діяло на час прийняття вказаного розпорядження та не вимагала будь-яких підтверджуючих документів, на підставі яких приймались розпорядження голови райдержадміністрації.

Стаття 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Згідно зі ст.55Земельного Кодексу Українидо земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст.ст.56,57 Земельного Кодексу Україниземлі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

При цьому згідно зі ст.3 Земельного Кодексу Україниземельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать Земельному Кодексу України.

Водночас у п.2 ст.5Лісового КодексуУкраїни передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Як було встановлено в судовому засіданні держаний акт на право власності на спірну земельну ділянку площею 37,5 га, яка розташована в адміністративних межах Проценківської сільської ради в позивача відсутній.

Відповідно до положень частини 3 та 4 статті 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на дату видання розпорядження голови Полтавської ОДА від 15.07.2009 №242 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» вбачається, що п.3 Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. П.4. Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України..

Відповідно до п. 1.1. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04.05.99 № 43 вбачається, що «1.1. Право власності на землю і право постійного користування землею посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку; на право постійного користування земельною ділянкою.».

Отже, єдиним правовстановлюючим документом, який посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, визначено державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

Оскільки у позивача державний акт на спірну земельну ділянку відсутній, тому права позивача, який не є власником земельної ділянки не можуть бути порушені, а розпорядження голови Полтавської ОДА від 15.07.2009 №242 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» не є правовстановлюючим документом на спірну земельну ділянку. Окрім того, даним розпорядженням, не винесено межі земельної ділянки в натурі, на місцевості.

Відповідно дост.125Земельного кодексуУкраїни право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

В силуст.202 ЗК Українидержавна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

Як передбачено в ч.10. ст.24 Закону України від 07.07.2011 року №3613 «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, серед іншого, й у разі ухвалення рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що земельні ділянки як об`єкти цивільних прав мають бути сформовані та зареєстровані у Державному земельному кадастрі в установленому законом порядку.

Державна реєстрація земельної ділянки скасовується на підставі судового рішення внаслідок визнання судом такої реєстрації незаконною.

Однією з вимог позивача є скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства, проведену 18.10.2014 року у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право:7384484 та припинення права оренди ОСОБА_1 , скасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності Головного управління Держземагенства у Полтавській області на земельну ділянку, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства, проведену 18.10.2014 року в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право:7384474 та припинення право власності Головного управління Держземагенства у Полтавській області, скасування державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства у державному земельному кадастрі, зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку орієнтованою площею 11,0914 га, яка є частиною земельної ділянки, площею 37.5 га, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300 державному підприємству Гадяцьке лісове господарство.

На думку позивача спірна земельна ділянка була відведена в оренду, в тому числі, за рахунок земель, які в силу положень ст. ст. 19, 57, 83 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, відноситься до земель лісогосподарського призначення та використовуються для ведення лісового господарства.

Відповідно до п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції станом до 15.01.20 р.): «До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.».

В наступних редакціях Лісового кодексу (починаючи з 16.01.20 р.), можливість такого підтвердження права виключена.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Позивач не надав суду планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які були б складені у встановленому законодавством порядку, та які б підтверджували перебування спірної земельної ділянки у межах земель лісового фонду та у постійному користуванні ДП «Гадяцьке лісове господарство».

Оскільки Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою у відповідача відсутній, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які були б складені у встановленому законодавством порядку, відсутні, суд вважає, що немає достатніх правових підстав вважати таким, що виникло право постійного користування земельною ділянкою, на яке посилається позивач.

Судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га як на дату звернення ОСОБА_1 до Головного управління Держземагентсва у Полтавській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду (03 червня 2014 року), так і на дату затвердження розробленого проекту землеустрою (Наказ ГУ Держземагентства у Полтавській області від 23.09.2014 №3287-СГ) та укладення договору оренди землі (26 вересня 2014 р.), у своїх межах була вільною від будь-яких обтяжень речовими правами, іншими обтяженнями чи обмеженнями, що також підтверджується матеріалами Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , де зазначено (аркуші 3-4), що земельна ділянка площею 37,5000 га на даний час рахується в землях запасу, не наданих у власність або постійне користування. Категорія земель - землі сільськогосподарського призначення. Вгіддя: рілля. Згідно класифікації видів цільового призначення земель (код КВЦПЗ 16.16.00. - земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам). Крім цього проект землеустрою був затверджений наказом Головного управління Держземагентства у Полтавській області від 23.09.2014 №3287-СГ, а земельна ділянка з кадастровим номером 5321385000:00:001:0300 площею 37,5 га передана ОСОБА_1 в оренду терміном на 21 рік, про що 26 вересня 2014 року укладено договір оренди землі. Право оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Як зазначено пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952- IV від 1 липня 2004 року: «1) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».

Крім цього, під час розгляду справи позивач Державне підприємство Гадяцьке лісове господарство було реорганізовано та правонаступником якого стала філія Гадяцьке лісове господарство державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, яку в судових засіданнях представляв адвокат Жага Е.Г..

Відповідно доч.1ст.8Господарського кодексуУкраїни держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб`єктами господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.8 Господарського кодексу України рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління, крім організаційно-господарських, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування є суб`єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи - Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань код ЄДРПОУ :45147904, відомості про керівника відокремленого підрозділу: ОСОБА_2 -директор, 27.12.2022 року. Найменування відокремленого підрозділу юридичної особи: філія Гадяцьке лісове господарство державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України.

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи: 45147904 , філія Гадяцьке лісове господарство державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України- керівником відокремленого підрозділу юридичної особи є Федяй Ігор Андрійович ( т.2 а.с.13).

Згідно наказу генерального директора державного спеціалізованого господарського підприємства від 26.12.2022 року № 199-К призначено Федяя Ігоря Анатолійовича на посаду директора філія Гадяцьке лісове господарство державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України на строк з 27.12.2022 року по 29.12.2023 року з випробувальним строком три місці ( т.2 а.с.14).

Відповідно до наказу № 915 від 28.10.2022 року припинено державне підприємство Гадяцьке лісове господарство, код згідно ЄДРПОУ 00992711, шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, код згідно з ЄДРПОУ 44768034 та утворено комісію з припинення. Пунктом 6 зазначеного наказу визначено термін припинення ДП Гадяцьке лісове господарство до 20.01.2023 року (т.2 а.с.15-16).

Оскільки позивач ДП Гадяцьке лісове господарство реорганізовано та правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України, згідно довіреності 28.12.2022 року виданої генеральним директором Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України Лицурем І.М. уповноважено директора філії Гадяцьке лісове господарство державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України Федяй Ігора Андрійовича діяти від імені довірителя, представляти його інтереси в тому числі філії в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та влади, їх структурних підрозділах на місцях ( їх виконавчих органах), у тому числі правоохоронних органах, органах прокуратури, СБУ, НАБУ, податкових та митних органах, казначейській службі, в органах державної реєстрації, інспекціях, управліннях, агенствах, центрах, департаментах, фондах, у всіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, державних і громадських організаціях, у взаємовідносинах з державними та приватними нотаріусами, банками, у відносинах з фізичними особами ,з правом подання та отримання документів, у тому числі дозволів, ліцензій, висновків чи інших документів дозвільного та іншого характеру, довідок, з приводу будь-яких питань, що повязані із представництвом інтересів довірителя як на території України так і за кордоном стосовно діяльності філії.

Пунктом 13 зазначеної довіреності уповноважено Федяя І.А. представляти інтереси довірителя у судах всіх інстанцій та юрисдикцій, в антимонопольному комітеті України і його структурних підрозділах, у міжнародних та третейських судах, з усіма правами, що надані позивачу, стягувачу, відповідачу, боржнику, заявнику, заінтересованій особі, скаржнику, третій особі, спеціалісту, потерпілій стороні, цивільному позивачу/відповідачу в кримінальному провадженні у тому числі: підписувати та подавати будь-які заяви, скарги, позовні заяви, заявляти клопотання, змінювати предмет ,підстави позову та збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог, знайомитися з матеріалами судових справ, робити з них витяги, знімати копії, одержувати копії процесуальних документів, судових рішень, виконавчі документи, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, давати усні та письмові пояснення суду ,підписувати та подавати відзиви , заперечення, відповіді, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають в ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати рішення суду в установленому порядку , підписувати та подавати заяви про перегляд рішен , підписувати та подавати апеляційні, касаційні скарги та інші процесуальні документи, а також користуватись іншими правами, наданими законом, у тому числі в справах про банкрутство ,з урахуванням обмежень, встановлених положенням про філію.

Довіреність видана без права передоручення повноважень третім особам строком на один рік та один день та дійсна до 29.12.2023 року ( т.2 а.с.19), тобто директор правонаступника позивача філії Гадяцьке лісове господарство Федяй Ігор Андрійович не уповноважений на надання доручення Жага Е.Г. представляти інтереси правонаступника позивача, а має право представляти інтереси правонаступника позивача самостійно.

Крім того, генеральний директор Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України Лицур І.М. та правонаступник позивача філії Гадяцьке лісове господарство не укладав угоди на представництво інтересів із ОСОБА_3 ..

Відповідно до ст. 62 ГК України підприємство це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК України та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням, ідентифікаційний код та діє на основі статуту, якщо інше не встановлено законом.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основістатуту.

Як встановлено судом філія Гадяцьке лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України є господарським підприємством, оскільки має код в ЄДРПОУ філії 45147904 та не є державним підприємством.

Як вбачається з положення про філію Гадяцьке лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України розділом 5 керівництво філією відповідно до статуту підприємства та цього положення здійснюється директором філії. Директор філії діє на підставі довіреності виданої підприємством у порядку, передбаченому статутом підприємства та цього положення. У довіреності визначаються межі та обсяг повноважень директора філії на виконання дій від імені підприємства. Директор філії підпорядкований Генеральному директору підприємства. Під час здійснення своїх посадових обовязків директор філії керується трудовим договором, виданою довіреністю, даним положенням, наказами генерального директора підприємства, посадових осіб підприємства в межах їх повноважень. Директор філії має право представляти інтереси підприємства в судах в тому числі загальної юрисдикції, в господарських та адміністративних судах, а також в міжнародних арбітражах у справах, повэязаних з діяльністю філії. Видає довіреності керівникам підрозділів філії та іншим працівникам філії, з урахуванням обмежень, встановлених цим положенням.

Отже виходячи з вищевикладеного, суд звертає увагу позивача, що директор філії Гадяцьке лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, який діє на підставі довіреності (т.2 а.с.19-20) не мав права передоручення повноважень третім особам, тобто не міг уповноважувати представника адвоката Жага Е.Г. на представлення інтересів в суді, а згідно довіреності від 28.12.2022 року та положення про філію мав право представляти інтереси в суді самостійно. При цьому представник позивача, належним чином повідомлявся про розгляд справи.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4,5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи.

Позивачем не надано доказів того, що в зв`язку з недостатністю коштів на виконання робіт по видачі державних актів на право постійного користування ДП «Гадяцький лісгосп» не виготовлено правовстановлюючі документи на вищевказану вказану земельну ділянку.

Відповідно до цивільно-процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно доч.3ст.175ЦПК Українипозовна заяваповинна містити: найменуваннясуду першоїінстанції,до якогоподається заява; повненайменування (дляюридичних осіб)або ім`я(прізвище,ім`я тапо батькові-для фізичнихосіб)сторін таінших учасниківсправи,їх місцезнаходження(дляюридичних осіб)або місцепроживання чиперебування (дляфізичних осіб),поштовий індекс,ідентифікаційний кодюридичної особив Єдиномудержавному реєстріпідприємств іорганізацій України(дляюридичних осіб,зареєстрованих зазаконодавством України),а такожреєстраційний номероблікової карткиплатника податків(дляфізичних осіб)за йогонаявності абономер ісерію паспортадля фізичнихосіб -громадян України(якщотакі відомостіпозивачу відомі),відомі номеризасобів зв`язку,офіційної електронноїадреси таадреси електронноїпошти; зазначенняціни позову,якщо позовпідлягає грошовійоцінці;обґрунтований розрахуноксум,що стягуютьсячи оспорюються; змістпозовних вимог:спосіб (способи)захисту правабо інтересів,передбачений закономчи договором,або іншийспосіб (способи)захисту правта інтересів,який несуперечить законуі якийпозивач проситьсуд визначитиу рішенні;якщо позовподано докількох відповідачів-зміст позовнихвимог щодокожного зних; викладобставин,якими позивачобґрунтовує своївимоги;зазначення доказів,що підтверджуютьвказані обставини; відомостіпро вжиттязаходів досудовоговрегулювання спору,якщо такіпроводилися,в томучислі,якщо закономвизначений обов`язковийдосудовий порядокурегулювання спору; відомостіпро вжиттязаходів забезпеченнядоказів абопозову доподання позовноїзаяви,якщо такіздійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

З наведених норм права вбачається, що позивач у позові повинен зазначити зміст позовних вимог, обставини, якими він обгрунтовує ці вимоги, а також правовові підстави позову.

Суд виріішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обгрунтовує позивач; при цьому користуючись принципом " суд знає закони", при вирішені спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач, як правову підставу позову. Разом з тим, суд вирішує спір, виходячи з тих обставин, якими позивач обгрунтовує свої позовні вимоги, та не повинен відшукувати та досліджувати всі інші можливі обставини для задоволення позову, про які не заявляв позивач.

Позивачем не доведено, а судом не здобуто доказів про порушення прав філії Гадяцьке лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України.

Що стосується посилання позивача на те, що поданий позов є негаторним, то суд виходить з наступного:

Щодо розмежування віндикаційного та негаторного позовів у сучасній доктрині приватного права та практиці, слід зауважити, що безумовно одним з таких критеріїв є наявність/відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред`являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права.

Якщо у власника наявне володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння /фізичного чи/та «юридичного», і пред`являє вимогу про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16ц зроблено висновок, що: предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов-це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Визначальним критерієм для розмежування індикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення до суду.

В даному випадку на момент звернення з позовом до суду позивачем не доведено, що філії Гадяцьке лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, належала спірна земельна ділянка, право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за головним управлінням, даний позов не є негаторним, оскільки він не є фактичним володільцем майна, а тому позов є віндекаційним, оскільки поданий неволодіючим власником.

Європейський суд з прав людини вказує, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним.

Цей принцип означає, що застосовані положення національного законодавства є достатньо доступними,чіткими та передбачуваними у їх застосуванні.

А тому у разі, коли власник втрачає як фізичне, так і «юридичне»/інша особа зареєструвала на своє ім`я право власності і державному реєстрі прав на нерухомість/володіння майном, констатувати наявність у публічного власника/держави чи територіальної громади/ володіння земельною ділянкою/за умови його відсутності/ і повертати таку земельну ділянку з використанням конструкції негаторного позову є неприпустимим.

Що стосується строків позовної давності то суд зазначає начтупне:

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос, позовна давність - це законне право правонаступника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, втому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

За приписами ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст.387, 388 ЦК України приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а ст.268 ЦК України не передбачає, що вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється.

Враховуючи вищевикладене накази головного управління Держземагенства у Полтавській області були видані у 2014 році та договір оренди землі укладений у 2014 році строк позовної давності на час звернення до суду з позовом (16.08.2021 року) сплив.

Відповідно дост. 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ч. 1ст. 84 ЦПК Україниучасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Щодо інших доводів сторін, то Європейський суд з прав людини неодноразово зазначає (Рішенням ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява № 4909/04, п. 58 Рішення)), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, п. 29).

Враховуючи вище викладене, а також те, що позивачем не наведено обставин та не надано доказів того, що права позивача порушено, а позовні вимоги базуються лише на припущеннях , тому суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст.12,13,81ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд, тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно зі ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст.ст. 20,23,55,56,116,124,152 Земельного кодексу України, ст.8 Господарського кодексу України, ст.ст.45,47,48,54 Лісового кодексу України, Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, ст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268, 354 ЦПК України, ЗУ "Про судовий збір", суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог державного підприємства "Гадяцьке лісове господарство", місце знаходження: м. Гадяч, вул. Полтавська, 84, Полтавської області, правонаступником якого є філія Гадяцькелісове господарство державногоспеціалізованого господарського підприємства ЛісиУкраїни до ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, місце знаходження: м. Полтава, вул. Уютна, 23 про визнання незаконним та скасування наказу головного управління Держземагенства у Полтавській області № 1063-СГ від 20.06.2014 року Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою , яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 37,5 га земель сільськогосподарського призначення державної власності, для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Проценківської сільської ради, наказу головного управління Держземагенства у Полтавській області № 3287-СГ від 23.09.2014 Про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки в оренду,яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства в довгострокову оренду терміном 21 рік, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства, укладений 26.09.2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 , скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства, проведену 18.10.2014 року у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право:7384484 та припинення права оренди ОСОБА_1 , скасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності Головного управління Держземагенства у Полтавській області на земельну ділянку, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства, проведену 18.10.2014 року в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право:7384474 та припинити право власності Головного управління Держземагенства у Полтавській області, скасування державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300, площею 37,5 га для ведення фермерського господарства у державному земельному кадастрі, зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку орієнтованою площею 11,0914 га, яка є частиною земельної ділянки площею 37.5 га, кадастровий номер 5321385000:00:001:0300 державному підприємству Гадяцьке лісове господарство- відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 12 травня 2023 р.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко

Дата ухвалення рішення04.05.2023
Оприлюднено18.05.2023
Номер документу110881680
СудочинствоЦивільне
Сутьвизнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі, повернення землі

Судовий реєстр по справі —530/1297/21

Ухвала від 11.03.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Фаловська Ірина Миколаївна

Ухвала від 29.01.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Фаловська Ірина Миколаївна

Ухвала від 30.11.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Фаловська Ірина Миколаївна

Постанова від 16.10.2023

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Дорош А. І.

Ухвала від 26.07.2023

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Дорош А. І.

Ухвала від 26.07.2023

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Дорош А. І.

Ухвала від 26.06.2023

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Дорош А. І.

Рішення від 04.05.2023

Цивільне

Зіньківський районний суд Полтавської області

Должко С. Р.

Рішення від 04.05.2023

Цивільне

Зіньківський районний суд Полтавської області

Должко С. Р.

Ухвала від 12.04.2023

Цивільне

Зіньківський районний суд Полтавської області

Должко С. Р.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні